ДУМКИ НА ПОЧАТКУ:

• Практично всі майстри були напочатку трудоголіками.
• Щоб досягнути майстерності, потрібно докласти зусилля – 10 тис годин, як кажуть. Не зрозуміло, як одне перетікає в інше – кількість у якість.
• Для мене це – майстерність та трудоголізм – дві паралельні шкали, які не обов’язково співпадають.

СИНОНІМИ-АНТОНІМИ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПОРОДЖУЄ ЧИ ВИКЛЮЧАЄ ОДНЕ ОДНЕ? ЗА ЯКИХ ОБСТАВИН ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?

• Коли людина відбувається як майстер, то отримує своє Я ОК+. Якщо в жодній іншій сфері більше не може себе реалізувати, то цілковито поринає в свою майстерність, перетворюється на трудоголіка, бо іншим чином не може отримати задоволення. Хоча спочатку був працелюбом.  
• У людини трудоголіка є шанс стати майстром за умови, що він отримує визнання саме за якість своєї праці – і тому переходить від надзусиль до якісних зусиль.
• Коли ти майстер, ти знаєш смак перемоги, якості – і короткий шлях до них. Тому на заміну потребі багато працювати приходить потреба добре працювати, бо знаєш помилкові кроки – і тому не втрачаєш кваліфікацію від скорочення часу зайнятості працею. 
• Трудоголік не ставить якість за мету, він зациклений на процесі, обсязі своєї зайнятості – і тому не перетворюється на майстра, а якщо і перетворюється, то дуже не швидко і не з власної волі.

НАПРЯМКИ САМОРОЗВИТКУ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Майстерність = талант + досвід.
• Приказки «справа майстра боїться», «на всі руки майстер», «без труда не вытащишь и рыбку из пруда», «5 днів трудоголік, 2 дні алкоголік», «7 разів відмір – 1 відріж», «терпение и труд все перетрут».
• Асоціації з майстерністю – Данило майстер, кам’яна квітка, Лівша, підкована блоха.
• Трудоголізм викликає негативні емоції.
• Асоціація з трудоголізмом – спроба виділитися.
• Коли спостерігаєш за майстром, у нього все виходить легко – глядачу теж так хочеться.
• Чим вище майстерність, тим менше часу вимагає виконання роботи, тобто ефективність – ще один синонім маййстерності.
• Ритм життя змінився – постійно чуємо про швидкі зміни – не встигаємо стати майстром, пристосовуємося.
• Досвід – це час і поки навчаєшся майстерності в чомусь, це щось втрачає актуальність.
• Раніше можна було стати майстром в будь-якій галузі, а зараз багато автоматизації, яка і витіснила майстрів.
• Японія та Німеччина програли в ІІ Світоввій, були вщент зруйнованими – і звернулися до трудоголізму. Ривок, щоб вийти з руїни, перетворився на звичку перепрацьовувати.
• В школі я був трудоголіком, а в інститут одразу не поступив, і іншим чином поступив – зрозумів, що потрібно уміти домовлятися, а не лише багато працювати.
• Соціальність держави провокує на бездіяльність.
• «Дао» праці, нова трудова етика – самореалізація. 
• Для того, щоб дійти до майстерності, потрібно пройти трудоголізм, а далі можеш припинити чи продовжити працювати над собою.
• Трудоголізм – залежність, розлад, повна віддача себе лише роботі, реалізація себе лише в ній, робота заважає решті життя.
• Працелюбність – умієш реалізовувати себе в роботі, і вона не заважає решті твого життя.
• Майстерність – працюєш краще за всіх.
• Трудоголізм – працюєш більше за всіх.

ПІДСУМКИ:

1. 1. Усі амбітні люди обирають (несвідомо) або шлях трудоголіка, або шлях майстра.
   2. Зіткнення між трудоголізмом та майстерністю проходить по самодостатності особистості, її «окейності».
   3. Самозаспокоєність вбиває майстра, бо майстерність потрібно не лише напрацювати, а і підтримувати у мінливому світі.

• Тепер я знаю, кого «звільнити» завтра – зупинити в кар’єрному просуванні, бо в іншому разі доведеться вкласти в його розвиток надто багато зусиль (ризик власного трудоголізму); раціональніше (шлях майстра) – доповнити види контролю, включно з випереджаючим (і це і посприяє розвиткові зрештою, без ризику неякісно виконаних завдань і їх виправлень зусиллями керівника – коментар модератора). 

ДУМКИ НА ПОЧАТКУ:

• Нам завжди бракує ресурсу. 
• Я можу бути ресурсним, але не продуктивним.
• Якщо ти не продуктивний, то ти не в ресурсі.
• Я вважаю, що недостатньо продуктивний, хоча в ресурсі.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ЗВ’ЯЗОК ЕФЕКТИВНОСТІ, ПРОДУКТИВНОСТІ, РЕСУРСНОСТІ:

• Продуктивність, яка знищує ресурсність – ознака неефективності, бо призводить до вигорання, множать хаос.
• Приріст ресурсності внаслідок продуктивної діяльності – ознака ефективності, майстерність, натхнення, пізнання, розвиток.

ДЖЕРЕЛА:

ПІДСУМКИ:

1. Без ресурсності немає продуктивності, а без продуктивності ресурсність не ефективна.
2. Ресурсність без продуктивності позбавлена сенсу.
3. Продуктивність без ресурсності не ефективна.
4. Життєво важливий висновок – що постійна напруга знижує продуктивність.
5. Різноманіття як джерело ресурсності.
6. Відкриття, що продуктивність може бути не ефективною.

ПОЧАТКОВІ ДУМКИ:

• Я зустрічаю роздуми на тему, чи потрібен сенс життя, чи він відсутній. Вважаю, що першу половину живемо автоматично, а пізніше замислюємося. Для мене місія якось високопарно звучить, а призначення якесь має бути – його варто усвідомити, віднайти.
• Пам’ятаю, як обговорювали в студентську пору покликання, потім переглядаємо історію декілька разів.
• Не хотілося б зачіпати теми жертовності – хочу розібратися з ситуацією, коли зупиняється все життя і слугую відновленню здоров’ю чоловіка.

ПОЧАТКОВІ ТЛУМАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СПОРІДНЕНИХ ПОНЯТЬ:

НАСЛІДКИ УСВІДОМЛЕНОГО ВИБОРУ СЕНСУ ЖИТТЯ ТА МІСІЇ:

• Коли людина обирає собі місію або змінює її на наступну, то орієнтує плин свого життя, вибудовує умови життя щоразу.
• Коли визначаєш сенс життя, то дотримуєшся його, він змінюється рідше (якщо взагалі змінюється). Все життя підлаштовуєш під свій сенс, зокрема місії, які обираєш протягом життя, теж узгоджуєш із сенсом життя.
• Саме керуючись сенсом життя, обираєш свої місії. 
• Якщо сенс життя не усвідомив, то ти розпорошуєшся, тупцяєш на місці, бо рухи різноспрямовані.
• Усвідомлений сенс життя дозволяє обирати потрібні місії в потрібному напрямку – і саме це дарує внутрішній спокій.
• Усвідомлення місії структурує життя, пояснює суть власних вчинків.
• Коли знаходиш власну версію сенсу життя, отримуєш спокій, розумієш, звідки черпаєш енергію, як досягаєш гармонії, рівноваги. Щоб досягнути рівноваги, потрібно розуміти сенс.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• З призначенням народжуємося, місію обираємо, на короткий час, потім обираємо заново, сенс життя теж обираємо, на все життя.
• Призначення як кандали.
• Лікарі – завжди з місією.
• Мікеланджело, Бетховен – з місією.
• Призначення, покликання дано людині заразом із задатками талантів, ресурсами, а місію людина обирає для себе самостійно. Не обов’язково бути зацикленим на виборі, який зробив в 15 років. Місію можна переглядати.
• Покликання не обов’язково усвідомлюєш, перетворюючи на місію.
• Покликання не власний вольовий акт, а місія – усвідомлений рух в житті. Можуть не співпадати. 
• Людина шукає мету для себе, місію.
• Потенціал і його реалізація не обов’язково співпадають – звідси реалізований/ не реалізований потенціал. 
• Життя – аби стати кращою версією себе.
• Кінцевого сенсу буття взагалі не існує, а життя – ланцюг досягнених цілей.
• Насолоджуватися моментами життя та запам’ятовувати їх – вони дають поживу для роздумів, для самовдосконалення.
• Питання – у відчуттях. Важко хвора дитина, виходжування пташки – багато клопоту, але в підсумку почуваєшся щасливим. Це справжнє почуття, робиш те, що тобі дорого. Якщо робиш щось, бо це «везти саночки», то це не справжнє почуття. Дійсність почуття не очима оточуючих, а на основі власних відчуттів.
• Це певний стиль життя – навіть дещо зациклюєшся на самосвідомості, але я більш приземлена. 
• Кожен приходить, аби виконати якесь призначення. Питання – наскільки усвідомлюєш своє призначення та сенс.
• Духовна турбота кожного – про усвідомлення того, що робиш, а не про високе служіння. 
• Сенс життя обирає людина – родина, кар’єра, духовний розвиток. Це також вольовий акт, як і місія.
• Якщо місію обрано згідно з вибором сенсу життя, то людина цілісна і задоволена своїм життям.
• Цілеспрямованість – коли людина присвячує себе чомусь одному, відгороджуючи себе від решти – чи то кар’єра, чи то саморозвиток тощо.
• Сенс життя кожна особистість визначає для себе самостійно, залежно від сценарію.
• Цілеспрямованість – чудова якість, без якої не досягнути мети.
• Є у Латвії людина, яка обрала місією боротьбу з борщовиком, і результат робить її щасливою. Творення – важлива складова щастя і місія.

ПІДСУМКИ:

1. Не думала, що так розгорнеться картина. Задоволена, бо все розклалося в голові. Все починається з визначення сенсу свого життя. 
2. Якщо вважаєш себе розумною людиною, то з усвідомленого сенсу життя обираєш місію. Водорозділ – всередині себе, сам коваль свого щастя. Як тільки визначилися із сенсом життя, зможеш врівноважити власні хвилі та вибудувати все надалі та довкола.
3. Задачі, які підкидають ззовні, сприймати спокійніше, коли вони співпадають із сенсом життя.
4. Чіткіше розділити поняття зовнішньої місії та внутрішнього сенсу життя.
5. Місія без сенсу життя не може бути, а сенс життя без місія може бути, тобто можуть бути відсутніми прагнення високого ззовні.
6. Варто ще раз обміркувати місію, вона змінилася разом зі мною. Усвідомлення її робить людину щасливою, а це – задача кожного. Можливо, це моя місія – гармонізувати довкола.
7. Можливо помилково сприйняти обрану місію за сенс життя – і не намагатися її оцінювати, переглядати її відповідно до змін в тобі. Протиріччя – між необхідністю це усвідомлювати та діяти за інерцією.
8. Саме нещодавно замислювалася над тим, що сенс життя людини – просто його прожити. Зараз ця думка захиталася. Зараз маю намір поміркувати над сенсом життя і над тим, якими можуть бути актуальні місії з обраного сенсу.
9. Корисно часом відволікатися від побутових проблем та поміркувати над відстороненими поняттями – відчути себе людиною, а не рослиною.    

ДУМКИ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ ДІАЛОГУ:

• Зіткнення саморозвитку і насилля над собою – у виході з зони комфорту. Саморозвиток відбувається через дискомфорт.
• Буває, що наснажений – і все легко, а буває, що доводиться робити щось складне, неприємне.
• Саморозвиток може бути легким, а може бути важким – роблю зусилля над собою, щоб вивчити німецьку. Як зробити так, щоб розвиток не був насиллям?
• Зона комфорту часто буває обмежуючим переконанням. Як перейти від гарного до кращого? Вилучити момент насилля.
• Мета, самообмеження, дисципліна – основа саморозвитку.
• Як домовитися з собою? – це є першим етапом.
• Немає дисципліни, немає лінощів, є мета і рух до неї.

ЩО Є ПСИХОЛОГІЧНИМ НАСИЛЛЯМ НАД ІНШОЮ ЛЮДИНОЮ?

• Маніпуляції
• Авторитаризм (придушити авторитетом)
• Сарказм, насмішки, висміювання, кепкування
• Погрози, залякування
• Обмеження свобод, права вибору
• Нав’язування думок, комплексів (якщо не хочеш розвиватися, то ти дурень)
• Порівняння з іншими (неприємні)
• Приниження
• Знецінення

ЩО Є ПСИХОЛОГІЧНИМ НАСИЛЛЯМ НАД СОБОЮ?

• Самознецінення
• Прискіпування до себе
• Ресурсність вичерпується, бо борешся сам із собою.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Чим більше намагаюся тиснути на дружину, тим більше спротиву з її боку.
• Коли сильно не хочу діяти певним чином, то починаю шукати інші варіанти досягнення мети або змінюю мету.
• Значуще питання – у збільшенні ресурсності, бо коли ресурсність є більшою за спротив, то розвиток відбувається. Варто змінити джерела і самому їх активувати.
• Коли ресурсу достатньо, то відсутнє насилля.
• Коли сама мета слугує ресурсом.
• Коли людина бачить ресурс для досягнення мети.
• Неусвідомлений спротив насиллю – самообман, що «не так важливо», «не так терміново», «обійдуся без цього», «зроблю завтра» – саме він і впливає на ресурсність.
• Загорнути в солодке – і підвищити результат.
• Проблема – культ показухи, який тягнеться ще з радянських часів. Не хочеться визнавати, що чогось не знаєш, що є, куди розвиватися, засуджуєш помилки.
• Люди часто не готові визнати, що їх життєвий план не спрацював. Визнавати помилки – заглиблюватися, ставити питання, дійти до того, коли щось не вийшло, чому зійшов зі шляху. Дрібні невдачі обростають сніговим комом – і перетворюються на перепону.
• Одна справа, коли у людини самої є мета, а інша – ще не визрів запит.
• Стикаюся з агресією близьких. Заглиблення в пошук запиту викликає агресію саме у близьких.
• Коли людина краще розбирається в собі, то і іншого краще розуміє.
• Конфлікт існує – межа між саморозвитком та насиллям над собою, і варто зрозуміти, як промоніторити, щоб залишатися в зоні саморозвитку. Визначити власні маркери переходу в насилля над собою.

ПІДСУМКИ:

1. Попросити слайди – прикольна шпаргалка.
2. З робочих питань приходить людина і руйнує тебе, і тоді сьогоднішня тема – шпаргалка, як себе зберегти; тема навіть глобальніша, ніж суто саморозвиток.
3. Варто акуратно з іншими людьми, розуміти маркери, що дійшов до певної межі, – прислухатися до себе, зупинитися, переосмислити, не знищуючи себе.
4. Не сприймати трансляцію іншими їх проблем як звинувачення нас історією про нас.
5. Завжди пам’ятати, задля чого розпочав, коли хочеться кинути та піти, – згадати, наскільки важливою є мета.
6. Важливо розуміти маркери – отримав їх сьогодні, і тепер потрібно звірятися, щоб дійшло до автоматизму, сформувати неусвідомлюваню компетентність через усвідомлювану.
7. Буває, що схиляюсь до насилля – в такі моменти робити паузи та звіряти себе з «картою», чи перейшов «рубікон», чи ні.
8. «зона комфорту» – сталий вираз, а варто бути чесним із собою, що досягнути комфорту ще варто прагнути, а люди живуть в зоні звичок, навіть у дискомфорті.

ДУМКИ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ ДІАЛОГУ:

• Це дві крайнощі – і ти балансуєш десь посередині. Ці поняття або надто звужені, або заширокі.
• Мама наголошує, що зобов’язання – понад усе, керуєшся «потрібно». У задоволеннях ключове слово – «хочу». Хтось живе у зобов’язаннях і забороняє собі бажання. Мені не дуже імпонує ставити «потрібно» понад «хочу» – шукаю баланс.
• В темі приховано конфлікт поколінь, бо у молоді переважають бажання. Нас формує суспільство. Старшим варто прийняти те, що світ змінився. Хочу обрати стратегію, як ставитися до того, як молодь ігнорує зобов’язання.
• «Ніхто нікому нічого не винен» – чи дійсно це так? Чи не є це інфантилізмом?
• Чи життя у задоволеннях не призведе до повернення до життя у зобов’язаннях, важкій праці?

ЩО Є ЖИТТЯ?

• Життя – існування в матеріальному світі, в просторі, в часі.
• Матеріальна частина, наділена якоюсь енергією.
• Спосіб існування білкових тіл.
• Спосіб існування, стрибок в часі, диво.
• Відчуття. Відчуваєш щось довколишнє та всередині, куди тебе тягне, усвідомлення.
• Життя – сукупність якихось подій, призначених певній людині. Людина прийшла, їй дали життя, аби змогла змінити себе на краще. Життя – набір певних років, що дозволяють ці зміни.
• Коли все гармонійно розвивається, то і життя є більш наповненим.

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ:

• Це усвідомлення того, що ти пов’язаний з іншими людьми, не існуєш сам по собі, твоє життя впливає на інших. Це накладає відповідальність. Ти є не один, а частина великого. Дізнаємося про все це з виховання.
• Це якісь дії, які люди здійснюють за якоюсь попередньою домовленістю.
• Виникають у взаємодії з іншими людьми, є внеском в стосунки в спільну справу. В дитинстві батьки просять прибрати в кімнаті – так виникає внесок в родину. Далі зростають масштаби.
• Відповідаєш (несеш зобов’язання) сам перед собою, перш за все. Прийшла до цього не одразу, не в дитинстві, не в юності. В певний момент вирішила пересунути себе на перше місце.
• Виникає, коли виникає усвідомлення життя.
• Не бачу відмінностей між зобов’язанням перед собою та перед суспільством – собі бажаєш життя і іншим, плюси для всіх.
• Коли у мене народилися діти, були малими. Взяла на себе зобов’язання, а мама – мені: «що, жалієш себе? Нічого, для себе ти вже пожила, а тепер поживи для дітей».

ЖИТТЯ БЕЗ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ:

• Якщо зобов’язання щезнуть, нічого гарного не відбудеться. Без них не досягнеш цілей.
• Держава створена для захисту своїх громадян, а наша держава не зовсім якісно виконує свої зобов’язання стосовно своїх громадян. Зобов’язання стосовно родини – від того, як домовилися, і як ти це оцінюєш, як заявляєш про очікування з оцінки з боку інших.
• Завжди наші стосунки – наслідок того, як ми домовилися. Коли одна сторона не виконує своїх зобов’язань, потрібно передомовитися.
• Зобов’язання є завжди – гнучкі, м’які, в т.ч.

ЗАДОВОЛЕННЯ:

• Це – фізична реакція, коли тобі приємно, легко. Виникає у відповідь на подразники.
• Існує як інший бік, щоб життя не було нудним, важким.
• Відпочинок від зобов’язань.
• Задоволення пізнаємо з часу буття немовлятою, малятком – від доторку мами, годування грудним молоком тощо.

ЖИТТЯ БЕЗ ЗАДОВОЛЕНЬ:

• Збільшення психічних захворювань, погіршення ментального здоров’я.
• Людина шукатиме задоволення будь-де, бо без них людина ментально зникає.
• Тільки смерть позбавляє задоволень. Поки живеш, неможливо не відчувати задоволення.

ЗАДОВОЛЕНІСТЬ ЖИТТЯМ:

• Є задоволення від виконання зобов’язань. Виконання зобов’язань з власної волі додає задоволеності.
• Людина, яка не уміє отримувати задоволення.
• Коли кажемо про співпричетність, у людини мають співпадати цінності.
• Витрати на готелі, ресторани, меблі – про відпочинок. Витрати на страхування – думка про крихке життя, тривожна річ. Мобільні телефони – буденна річ. Момент того, що страхування – рутина, яка не викликає додаткової радості.
• Задоволеність життям – окрема навичка, яка не у всіх розвинена.
• Бути задоволеним тим, що маєш, радіти дрібницям – окрема навичка, наслідок самовиховання.
• Якщо ти людина зобов’язань, то ти і від їх виконання відчуваєш легкість.

ПЕРЕТІКАННЯ ОДНОГО В ІНШЕ:

• Чи протиставляти зобов’язання та задоволення – вибір кожного. Задоволення можливо отримати і від зобов’язань. Головне – не заганяти себе в кут, розуміти в момент взяття зобов’язань, чи зможеш їх виконати.
• Отримуючи задоволення, фіксувати цей момент, смакувати, бо від цього залежить стан нашого мозку.
• Власне ставлення перетворює зобов’язання на задоволення і навпаки – ти обираєш, що це для тебе. Вчитися бути щасливим.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Синоніми до зобов’язань – відповідальність (позитивна конотація зобов’язань), жертовність (негативна конотація зобов’язань).
• Стаючи дедалі старшою, стаю дедалі менше матеріалістом, попри медичну освіту.
• Власне визначення життя вартує давати ще у певному проміжку часу.
• Варто намагатися дати визначення всьому, бо інакше десь ляже не туди і пізніше «аукнеться».
• Ставлення до вибору «життя у задоволеннях / у зобов’язаннях» виникає з власного визначення життя.
• У людини відсутня історія, що вона весь час щось «повинен» – різне в різний час (колись – роздача боргів, колись – творчість тощо) – індивідуальна історія.
• Зіткнення наших «хочу» та «повинен» забезпечує все протікання життя. «Хочу» – більш розслаблене, творче. «Повинен» – рутина, досягнення мети, завершення процесів. Задоволення – розслаблення від рутини.
• Ті, хто живе лише у задоволеннях, – до них всі інші мають зобов’язання.
• Коли дозволяєш собі змінитися, то зміни – в радість.
• Життя у зобов’язаннях простіше – знаєш, що тобі робити завтра, післязавтра. Тому – легкість. І заважає легкості лише невелике неприємне відчуття, що щось не так, хоча не знаєш, що саме.
• Коли кажемо про вибір, то це щось свідоме, а людина може і не усвідомлювати, як живе. Щоб робити вибір, треба розібратися із собою, розуміти, що може бути так і інакше. Більшість живе за аналогіями, які закладені родинами. Свідомо життя у зобов’язаннях обирають за винагороду чи тому, що звикла бути жертвою. Жертовність як спосіб життя.
• Тягар виникає, коли відмовляєшся від своїх бажань, ототожнюєш зобов’язання і жертовність. Інша справа – коли усвідомлено береш обов’язок, виходячи з внутрішньої свободи.
• Жертовність чи добра воля – власна оцінка. Якщо щось оцінюєш жертвою, то очікуєш жертовності від інших.
• Якщо самостійно береш зобов’язання, відповідальність, сам встановлюєш зручні для себе правила, щоб не перетворилося на використання тебе.
• Щоб праця була не тягарем, а цінністю, потрібно з дитинства показувати її цінність.
• В стосунках з державою я дорослий. Історія із задоволенням – я дитина. Зобов’язання в родині – я батько, живу зобов’язаннями.
• Якщо людина обирає жити у задоволеннях, то це її мета. Твій вибір має бути таким, щоб ти потім радів зі свого вибору.
• Життя в задоволеннях – люди не утискають свої бажання. Життя в зобов’язаннях – люди утискають свої бажання.
• Життя в задоволеннях – присвята часу собі, менше турбується про інших.
• Вважаю, що є час працювати, а є час розважатись, а є люди, які не усвідомлюють, що життя змінилося.
• Варто усвідомити свої бажання, коли став дорослим.
• Люди плутають жертовність та служіння – і в усьому вбачають жертовність, зобов’язання, і не вбачають служіння, задоволення.
• Жертовність – один з наслідків православ’я.
• Цілі життя у задоволеннях – відпочинок, свобода.
• Зобов’язання – соціальне. Задоволення – фізіологія.
• Якщо у тебе вже щось є, то далі ти прагнеш лише кращої версії того, що вже маєш.
• Цінності плекаються – це робота. Перехід задоволення (ти це робив натхненно) – і мета стала тягарем. Все залежить від власного вибору – де тобі напружувалися, працювати, де розслабити.

ПІДСУМКИ:

1. Не таке вже і зіткнення, а все залежить від ставлення.
2. Потрібно перетворювати жертовність на служіння – показувати іншим різницю.
3. Неможливо навчити того, хто не хоче навчитися.
4. На вході бачила протилежним, а на виході задоволення і зобов’язання перетворилися на перетікання одного в одне, потребу шукати баланс, гармонію.
5. Які у тебе цінності, як сформувалися – чому не відчуваєш задоволення.
6. Цінності можеш переглядати, бо живеш в сучасному світі.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Верзус проходить по предмету віри. У що вірити? Якщо не вірити, то чому? Цікаво відповісти на це питання з т.з. віри.
• Якщо люди не вірять, то чому – в чому для них верзус?
• Цікаво, у що вірять люди, і у що не вірять, коли виказують своє ставлення до віри. Не обов’язково це віра в Бога. Це віра взагалі.
• Що таке, коли людина не вірить, – сила чи пиха, чи нерозуміння себе?
• Атеїст має бути дуже освіченою людиною, щоб мати суттєву аргументацію неіснування Бога.
• Мама похрестилася в свої 33 роки. Зараз їй 64, а мені 40. За цей час між нами виросла стіна, і вона постійно нав’язує мені. Мене лякає слово «місія» в релігійному аспекті. Чи є віра благом для людини?

НАЙБІЛЬШ БЕНТЕЖНІ МОМЕНТИ СТОСОВНО ВІРИ В ЖИТТІ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ:

• Віра не про розум, а про почуття. Вірити як дитина, не задаючи питань. Саме це бентежить – відмова людині у рефлексії та у критичному мисленні.
• Я не релігійна. Чому мені так важко повірити в те, чого не можу осягнути з наукової точки зору?
• Бентежить необхідність обрядів, хоча твердять, що Бог у душі. Що з віротерпимістю в колах релігійного менеджменту – між різними релігіями, зокрема?

ВЛАСНІ ВИЗНАЧЕННЯ та фахівців:

СТОСУНКИ ВІРИ ТА РЕЛІГІЙНОСТІ:

• Якщо релігійна людина, то в самій основі релігії лежить віра. Не може бути релігійна людина не віруючою.
• Віруюча людина може бути не релігійною або мати власну релігію.
• Віруюча людина – це про зміст. Релігійна – про форму.
• Фанатик – форма домінує над змістом.
• Віруюча людина не приділяє формі стільки уваги, як релігійна.
• Я не релігійна, але віруюча.

СТОСУНКИ З ВІРОЮ РІЗНИХ НАПРЯМКІВ ДУМКИ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Вольтер вірив в Бога, бо «якби не існувало», отже Він є.
• Вольтер навпаки стверджує не існування Бога, бо «варто було б вигадати».
• У побуті використовують алюзії на це висловлювання Вольтера – коли хочуть підкреслити функційну виправданість чогось: «якби не існувало, варто було б вигадати».
• Нігілізм як вершина невіри.
• Складно розмежувати концепцію та парадигму.

ПІДСУМКИ:

1. Віруюча та релігійна людина – ключовий верзус в темі зіткнення віри з невірою. Усвідомленість того, у що саме ти віриш, і заради чого обираєш певну релігію, є моментом поєднання цих іпостасей, вирішення верзусу.
2. Мотив вибору «вірити/не вірити» – щоб знайти сенс життя. Обираючи невіру, перетворюєшся на нігіліста.
3. Варто бути віруючим без перекосів, сприймати догми обраної релігії без спокуси бути нетерплячим до догм інших релігій. Верзус як зіткнення, протиставлення – лише між догмами.
4. Істина все одно прихована, а ми її лише сприймаємо, інтерпретуємо. Бути толерантним до вибору іншого, у що вірити чи не вірити. Подумати, поспостерігати за собою, за проявами нетерпимості, повчитися краще взаємодіяти з іншими концепціями.
5. Тема велика і багатогранна. Є відчуття, що дуже наблизилися до чогось великого, але тепер його треба оббігти довкола, щоб усвідомити.
6. Цікаво дослідити корені нігілізму та хейтерства. Чому люди обирають саме так отримувати енергію – відбираючи її в інших? Зберегти себе при контакті з такими і допомагає віра – на ній фокусуєшся замість реагувати на їх хейтерство.
7. Є цікавість до можливостей та інструментів діалогу, проходу через прийняття/не прийняття догм, систем цінностей, думок інших.
8. Віра – живильне джерело. Переконало порівняння ефектів віри, довіри, зневіри, невіри. Переконалася в тому, що я віруюча, хоча не релігійна.
9. Люди вірують попри свою не релігійність, бо мають трасцендентний досвід.
10. Стало ще цікавіше далі заглибитися в тему вірувань – чому на початку цивілізації був політеїзм, а далі людство перейшло до монотеїзму.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• «Людина має право на незнання» – чи усе ж на відсутність інформації (непоінформованість)? Варто визначитися з тим, що є що.
• Коли ж інформація переходить у знання? Знанням є те, що можна застосувати для отримання певного результату. Інформація – повідомлення, яке ще невідомо, як застосувати.
• Знання стабільне, його можна передати (крізь покоління – від модераторки), не одноразового використання.
• Верзус проходить по практичності застосування. Тому варто розуміти, що приймати для себе, навчитися фільтрувати, брати потрібну для себе інформацію та трансформувати в знання.
• Знання не є інформацією, а інформація не є знаннями. Інформація -набір фактів. Знання є глобальнішим, об’єднане якимось сенсом. Мені важливо помічати відмінність та не витрачати час на беззмістовний набір новин.
• Інформація теж має підвиди – первинна (якою надходить від природи) і вторинна (як результат соціокультурної діяльності людини). Не вмію відділяти всередині себе первинну та вторинну інформацію, а інформацію від знання – і все разом відносить кудись на хвилі. Нині стало окремим даром – визначати потрібну інформацію, і не вантажити себе зайвим.
• Опрацьована інформація перетворюється на знання. Коли передаємо інформацію далі, то пропускаємо її крізь себе, свої знання та емоції, і передаємо її вже з цими домішками.
• Знання – теж щось нове, не лише інформація.

КОТРІ З ЯКОСТЕЙ ТА ОБСТАВИН ЯК ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗНАННЯМИ ТА ІНФОРМАЦІЄЮ?

СТОСУНКИ ІНФОРМАЦІЇ ТА ЗНАНЬ – КОНТИНУУМ ЧИ ДИХОТОМІЯ?

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Інтерпретація завдання змінює сам сенс завдання.
• Інформація перетворюється на знання в момент необхідності.
• Момент переходу інформації в знання та знань в інформацію визначається бажанням, в обох випадках.
• Чим у більш освіченому суспільстві перебуваєте ти та твоє коло спілкування, тим швидше усі прийдете до кращого.
• Коли здатен перевести інформацію в знання, робиш важливий крок для всього суспільства.
• Спосіб переведення одного в інше є менш важливим – можеш і в телефон наговорити.
• Інформація не може знищити глобальну потребу в знаннях, бо суспільство стоїть на знаннях.
• Знання має передаватися. Без передачі воно зникає.
• Знання можуть застарівати – бо від невикористання, або через втрату потреби в них зі зміною історичного контексту. Аналогічна ситуація з інформацією.
• Наскільки інформація перетворюється на знання та знання – на інформацію, залежить від людини. Якщо шукає знань, то відшукає їх в інформації. Базуючись на знаннях та попередній інформації, можемо переводити інформацію в знання.
• Енциклопедія залишається більш надійним джерелом, ніж вікіпедія, бо відомо ким і як відредагована.
• Вікіпедія – суто інформаційна історія. Щоб вона перетворилася на знання, потрібно відібрати, накопичити, систематизувати за певною темою, синтезувати власні висновки, оформити їх та видати якусь цілісну історію. Вікіпедія працює на дихотомію інформації та знань, не на їх континуум, бо відмежовує інформацію від знань (інформацію навіть не потрібно пам’ятати, не те, щоб опрацювати її до знань).
• Вікіпедія безперервно поповнюється інформацією. Вона сама є континуум, безперервність інформації. Енциклопедію пише стала група людей, і інформація в ній стає сталою, незмінною, що породжує собою дихотомію.
• Вікіпедію пишуть звичайні люди, і тому там присутні помилки, які звідти потрапляють до наукових робіт. Екциклопедії пишуть науковці, які користуються перевіреними джерелами та фактами.
• Енциклопедія – першоджерело інформації. Вікіпедія – проміжна ланка між енциклопедією та масовим споживачем інформації. Обидві впливають, підживлюють континуум інформації та знань.
• Інформаційна безпека – уникнути інфошуму, диверсій (вкидів чи пошкоджень інформації, підмін), витоку важливої інформації.
• Менеджмент знань – робота на збільшення своєї унікальності, відрив від конкурентів на рівні створюваної цінності.
• Хто шукає, знаходить те, що шукає.
• Бажання наших вчених автоматизувати наш інтелект, щоб його замінити штучним, мені не подобається. Немає бажання, аби мені відмовляли в користуванні моїм інтелектом на користь використання штучного.
• В ході створення штучного інтелекту його навчають – вводять масив даних, налагоджують синтез – проходять різні стадії переробки інформації в знання, бо свідомість людини наповнено і тим, і іншим. Тому і штучний інтелект наповнюють і тим, і іншим.
• Не все статично. Все мінливе.
• Все залежить від задач використання штучного інтелекту. Вклади знання розробників, а потім – дані, які самі люди не можуть опрацювати.
• Яка ємність, тим її і наповнили, те вона і містить.
• Спочатку штучний інтелект розробляють для гри в шахи, наповнюють його інформацією, він виграє у гросмейстера, а в якийсь момент гра зупиняється, бо штучний інтелект вирішує більше не грати, бо інформація перетворилася на знання – відсутність сенсу змагатися в грі.
• Пам’ять зайве в собі не зберігає, самоочищується, і тому примусово забувати щось не варто. Варто усе ж тренувати пам’ять.
• Чи ми точно переконані, що всі знання – суто в голові?
• Є знання, які сприяють кращому сприйняттю світу. Як тільки розширюєш запас слів, так і змінюється сприйняття світу.
• Наскільки ми об’єктивні в розумінні того, що відбувається в нашій свідомості?
• Покращення стосунків з собою та соціумом є наслідком тренування уваги до себе та інших.
• Коли тренуємо креативність, покращуємо своє ставлення до себе.
• Коли тренуємо своє сприйняття, покращуємо своє ставлення до себе та інших.
• Баланс «пам’ять/забування». Нам варто пам’ятати все, але вибачати та забувати образи. Пам’ятати, на чому обпеклися, але не ображатися за це.
• Тренінг уваги покращує роботу з інформацією. Що помічати – нав’язливу чи непомітну інформацію?
• Сприйняття працює більше з інформацією. Навчитися не керуватися суто сприйняттям важливою/неважливою – не поспішати відмітати чи навпаки брати на віру.
• Тренінг розуміння працює на покращення знань через покращення обробки інформації.
• Тренінг пам’яті сприяє накопиченню знань.
• Знання можуть застарівати, ставати не актуальними. Те, що не використовуєш, забуваєш.
• Знання психології підлітків можуть покращити стосунки з підлітками.
• Зіткнення в мотивах менеджменту знань та інформаційної безпеки.
• Справа не в тому, соромно чи не соромно чогось не знати.

ПІДСУМКИ:

1. Інформації може бути багато, навіть забагато. Я прийшов з висловлюванням «Людина має право на незнання». Виявилась правдивою, і я радий цьому. Знання виникають з переробки інформації, а інформації може бути забагато, що перешкоджає переходу в знання.
2. На «вході» проводив межу між інформацією та знаннями по практичності, застосуванню, а тепер усвідомив відмінність мотивів володіння інформацією та знаннями, їх поширення чи навпаки обмеження.
3. Я можу чогось не знати, і це нормально, бо не всіх знань потребую, а лише тих, які можу застосувати для створення благ для себе та інших дією чи бездією.
4. Я замислилася над тим, континуум чи дихотомія. Напочатку схилялася до дихотомії, а тепер – до континууму, хоча не будь-яке знання є інформація, і не будь-яка інформація дарує знання. Я б поміркувала б над контролем та керуванням знаннями і інформацією, до яких маю доступ.
5. Залишилася при думці, що вони існують як дихотомія, а не континуум. Чим більше навалюється інформації, тим більше потребуємо фільтрів, аби відсіяти зайве. Усе має бути дозованим, відповідати твоїм життєвим потребам.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Багатокультурність рухає вперед, а космополітизм деструктивний, призводить до втрати власної самобутності, є перебільшенням досягнень інших культур. Цікаво знайти межу – як бути людиною, що приймає багато чого іншого, не втрачаючи свого.
• Верзус – у виборі між національною ідентичністю та громадянством світу. Світ глобалізується, як про це модно казати. Підступ – в тому, а хто ж ми, коли втрачаємо ідентичність. Як бути і сучасним (глобалізованим), і зберегти свою культурну ідентичність.

АНАЛІЗ «+» ТА «-»:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Космополітизм романтичний, ідеалістичний.
• Якщо відмовлятися від коренів, власної ідентичності, то людство збідніє, світ стане не таким яскравим.
• Цікаво, що європейці відмовилися від космополітизму після 19 ст., а американці підхопили його стяг на 19-21 ст.ст.
• Європейці популяризують свої культури і не граються з космополітизмом, як американці.
• Космополітизм легко стає підґрунтям маніпуляцій.
• Шведи – дивовижні люди, які орієнтовані лише на власні культурні потреби, а не на потреби іноземних туристів.
• Австралійці дивують, коли закривають країну для мігрантів. Приваблює їх перехід від етнічної до громадської моделі мультикультурності.
• Австралійці керуються власними принципами – іншими за європейські – в питанні мультикультурності.
• Слабший теж може зловживати своїм становищем, про що, наприклад, свідчить засилля мусульман в Європі.
• Хто повинен контролювати дотримання правил мультикультурності між групами та всередині групи? Як навчитися дотримуватися цих правил?
• Якщо в якійсь культурі є канібалізм або нерівність чоловіків та жінок, то як бути з мігрантами-носіями таких культур? Цінності приймаючої сторони мають переважати.
• Тонка межа між мультикультурністю та втратою ідентичності, коли йдеться про асиміляцію та інтеграцію мігрантів. Справа не в тому, щоб іммігранти втрачали свою ідентичність, а в тому, щоб могли розвиватися. При цьому титульна нація продовжує свій розвиток, переймаючи лише співзвучне, без нерозумного копіювання та заміщення.
• Потреба шукати способи примирення людства виникла після ІІ Світової.
• Прояв мультикультурності в межах однієї етнічної групи – коли ніхто не нав’язує релігійність, але не релігійні ставляться з повагою до релігійних.
• Космополіт – громадянин світу, чия батьківщина – там, де йому добре.
• Мультикультурність – жодна із культурних груп не привілейована. Рівність серед рівних – не гнобимо своїх всередині групи.
• Проблеми з реалізацією високих ідей – через те, що виконавці не здатні коректно зрозуміти та втілити їх, бо розрив індивідуальних рівнів розвитку надто великий.
• Космополітизм – людина світу, всередині групи ставить інтереси людства вище за інтереси групи.
• Мультикультурність – співіснування в світі різних культур.
• Космополітизм та мультикультурність є антагоністами. Узагальнення знищує собою мультикультурність, бо вона – про співіснування.
• Не могу бути щасливим у нещасливому суспільстві. Моє благо не у вакуумі – варто створювати блага в своїй країні.

ПІДСУМКИ:

1. На початку верзусу я оцінював ситуацію поза себе, а тепер я пропустив її крізь себе. Не я зовні, а я всередині проблеми. Варто краще розуміти себе.
2. Людство придумало космополітизм, а потім – мультикультурність. Ні одне, ні інше не є рішенням проблеми, з якою стикається людство. Кабала говорить, що людство живе егоїзмом, а варто зрозуміти, що йдеться про об’єднання всіх з усіма, відкриття творця-природу в собі, і ось тоді виникне всезагальна культура.
3. В Кабалі не особисте щастя є метою, а відкриття один в одному творця-природу, і щастя можливе лише спільним.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Питання протистояння – наскільки можу розпоряджатися своєю свободою, наскільки поважати свободу іншого, наскільки підпорядковуватися правилам, які диктує суспільство. Свобода – моя дійсна цінність. Можу досить емоційно відстоювати свою свободу – і прагну менш емоційно реагувати.
• Наш світ глобалізується і соціальні мережі нав’язують стереотипи, тиснуть на мене. Яскравий приклад – 2 літри води на день як жорстка норма, а виявляється це зовсім не так. Варто бути дуже сміливим і користуватися критичним мисленням, аби вистояти. Получается, что нахожусь в постоянном конфликте с общественнім мнением, и добраться до себя сложно.

ЧОМУ, ЯКЩО СВОБОДА, ТО ОСОБИСТА, А ЯКЩО ДИКТАТ, ТО СУСПІЛЬНИЙ? ЩО ЗА ПРИРОДА СВОБОДИ І ДИКТАТУ?

• Свобода може бути суспільною.
• Свобода живиться повагою до себе та до інших. Сплутати її можна зі свавіллям.
• Диктатура пролетаріата була безособистісною, не до конкретної особистості, а до всіх.
• Диктат не з боку суспільства відбувається, а є нашим рішенням вважати котрусь із думок єдино можливою. Інша справа – коли ти в тоталітарном суспільстві, в якому не можеш познайомитися з іншою думкою, уникнути домінуючого впливу.
• Суспільство здатне і спонукати, мотивувати, не лише диктувати та обмежувати.
• Суспільство починається з нас самих. Що посієш, те і виросте. Якщо свобода живиться повагою до прав людини, то потрібно почати з поваги до самого себе.
• Здорове суспільство реагує на свавілля обмеженнями заради співжиття. Нездорове суспільство саме порушує правила (обмеження) співжиття.
• Концепт свободи виписаний авторами, бо вони були носіями свободи, вона жила в них і просилася назовні.
• Тоталітаризм інтернету – множина думок створює бульбашку, обмеження.
• Свобода може бути у спільноті – дауншифтери як приклад такої свободи, як у Бредбері «451 за Фаренгейтом».
• Свобода живиться повагою та гідністю. Важливо отримувати повагу з боку інших. Взаємність поваги є основа свободи, на відміну від свавілля. Саме без взаємної поваги до гідності людини плутаємо свободу зі свавіллям.
• Диктат може бути стосовно нації.
• Хейтери в інтернеті – приклад диктату.
• Суспільство може не диктувати. Протилежністю диктату є демократія, права людини. (Сказала б, що плюралізм та лібералізм, а вони не кожну демократію характеризують – від модераторки).
• Диктатом суспільство реагує на порушення правил.
• Свобода – висловлювати свою думку без (поганих – від модераторки) наслідків.
• Все починається з дискурсу – що вкладаємо в поняття свободи, крім свободи слова та самоповаги. Чи пам’ятаємо, що існують залежності – і саме в реагуванні на них виявляється уміння людини розпорядитися своєю свободою. Можливо, хтось зацікавлений в твоїй залежності від інтернету.
• Що таке диктат? В диктаті беруть участь дві сторони – сильніша (диктує) і слабша (утиснена, пригнічена). Диктатор самостверджується і перетворюється на цілковитого деспота – вимагає максимальної самовіддачі, дій аж до загибелі, від пригнобленого, аби посилити свою вагу, владу. Утиснений терпить диктат до певного моменту – відчуття крайнього вторгнення до його особистого простору.
• Диктат – безапеляційність тверджень, спонукань, без врахування думки іншого, підкорення, превалювання, установки «я вищий за решту», «я головний», «мої інтереси та думки найважливіші». Утиснений є таким, бо переконаний в тому, що «він сильніший», «я змушений, повинен», «всі так чинять», «я – як усі», «нічого не змінити». Ним керує безвілля, страх протидіяти.
• Диктат – насилля, в т.ч. фізичне, нав’язування правил, укладення кабальних договорів. Коли батьки забирають телефон чи комп’ютер у дитини, зачиняють вдома і забирають ключ з собою.
• Диктувати на рівні тіла – отруїти, щоб потім мав потребу в ліках, був залежним від них.
• Дискримінувати за форму носа чи шантажувати «пошт» залежністю від краси «очільниці»: «я красуня – і тому покорися, а інакше викину тебе з гурту, і не матимеш доступу до спілкування з чоловіками». Нав’язувати вегетаріанство або м’ясоїдство як єдино правильну лінію поведінку. Усе це – форми диктату.
• Почуття провини та почуття сорому – важіль впливу диктатора. Впливає на рівень мислення, а через нього змінює поведінку.
• Радянська кухня – одноманітна, обмежена у виборі інгредієнтів – диктат на рівні тіла, харчування.
• Диктат на рівні поведінки – дій як ми, без питань, а інакше – ізгой. Збори коштів в школі – диктат на рівні поведінки, бо боїшся того, що дитину можуть піддати обструкції. Залякування – важіль диктату на рівні тіла.
• Крик – засіб диктату на рівні тіла (злякати).
• Релігійний фанатизм, сектанство – диктат на рівні думки.

ОСОБИСТА СВОБОДА І НЕСВОБОДА:

• Свобода самовираження, бо забагато заборон було в дитинстві, і тепер є прагнення говорити те, що думаєш, їсти та одягати те, що забажаєш.
• Свобода прийняття рішення, можливість жити в зоні комфорту.
• В природі людини обидва вектори – і свобода, і несвобода, які подібні своєю нероздільністю до добра і зла.
• Чи дійсно свобода дана від природи? – людина народжується вільною, а далі набуває несвободи в процесі дорослішання, коли вводять обмеження, навчають захищати свої межі та дотримуватися меж іншого. В якийсь момент виникає відчуття замкненості в клітці – і прагнемо вирватися з несвободи.
• Чи вільна я – свобода мого вибору. В чомусь сама себе обмежую заради якогось певного результату, важливого для мене. Коли ти сама господиня свого вибору – це і є свобода. Якою сама себе відчуваєш, так і інші нас відчувають.

ОЗНАКИ СТАНУ ЗДОРОВ’Я СУСПІЛЬСТВА:

• Приписи з боку суспільства мають за мету розвиток, прогрес спільного блага, для всього народу. Мета свободи – особистий розвиток, прогрес. У скандинавських країнах люди довіряють державі, сплачують високі податки, і отримують натомість багато благ. Довіра – ключ. Помірність, поміркованість, асертивність – ключ.
• Суспільство диктує особистості будь-що заради спільного комфорту, щоб у спільному домі було всім безпечно і комфортно, незалежно від сфери зайнятості. Мета свободи – зробити власне життя комфортним. Є позиції, а є інтереси. Проблема – у відмінностях тлумачення комфорту та у виборі методів його забезпечення для всіх та для кожного, для себе. Важливо починати з себе – навчитися помічати колоду у власному оці замість вишукувати скалку в оці іншого, припинити брехати собі.
• Суспільство прагне розвивати своїх співгромадян, аби вони рухали державу вперед.
• Важливо, аби суспільство цінувало кожного як особистість, вільну та щасливу.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО:

• Частина суспільства є активною освіченою, готовою діяти заради блага суспільства, віддавати, вкладати сили, час, засоби.
• Навіщо прагнути прогресу? Громадянське суспільство і є рух до прогресу – від тоталітаризму через байдужість до того, що люди готові докласти зусиль заради спільного блага, стати динамічнішим суспільством.
• Громадянсько активні люди роблять свій усвідомлений вибір – це і є свобода. Ще вищого порядку історія, коли підтримуєш розвиток суспільства якоїсь іншої країни, бо відчуваєш планетарну спільність блага.
• Соціальна згуртованість – результат соціальної домовленості.
• Соціальна згуртоаність суспільства призводить до державницької єдності народу. Поки що ці терміни та механізми зрозумілі, але до української ситуації не застосовні.
• Громадянське суспільство – вільне рішення відповідати за спільне благо.
• Без соціальної згуртованості спільне благо є недосяжним.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Боротьба за свободу як відповідь на що? – на несправедливість, утиски, гноблення.
• Класичні питання «Хто владарює?» та «Кому це вигідно?». Ще Аристотель вказував, що крім демократії є тиранія, олігархат, монархія, аристократія, політія – різні типи владарювання, «правильні і неправильні».
• Якщо громадяни підтримують політику, то держава живе.
• Вітаю рішення починати зміни стану суспільства із себе. Бажаємо жити у вільному суспільстві? – привчаємо себе до поведінки «мені не потрібне куріння» замість жити з наміром «кинути курити». Ось це буде свободою від залежності, диктат якої раніше був непоборним.
• З давній часів існує диктат спільноти – коли того, хто чимось відрізнявся/ був незручним/ нелюбим вождю/ жерцю – виганяли з племені. Диктат є прадавнім явищем, з початку формування спільноти.
• Свобода є відповіддю на диктат – як дія та протидія (лише, коли наявна достатня сила духу – від модераторки – а інакше виникає упокорення як відповідь на диктат). Людина могла і не усвідомлювати, що вільна, а під тиском усвідомила цінність свободи і почала виборювати свою свободу.
• Раніше релігія була способом стримування.
• Між людиною та суспільством постійно виникають конфлікти, більші чи менші. За демократії сила конфлікту мінімальна. За тиранії – максимальна. Відмінності – лише у силі та масштабі конфліктів. В будь-якому разі діє диктат з боку держави. Таке зіткнення особистості та спільноти є природньою історією, і саме це породжує державотворення.
• Коли мені звідусіль пропагують якусь нову модель життя суспільства, то це і є елемент диктатури, бо я можу і не хотіти прогресу.
• Мова – про вибір. Коли люди з власної волі ладні застосовувати самообмеження – це їх особисте право. Оскільки вибір вільний, то і нігілізм (самознецінення) тоді відсутній. Збоку можуть насміхатися над таким вибором, але вірність своєму вибору, своїй лінії поведінки переконає у цінності такого вибору і них, інших.

ПІДСУМКИ:

1. Відсутнє протиставлення обмежень та свободи. Багато працювала над звільненням голови від вантажу піонерського дитинства. Приємно, що скільки нас, стільки і різних думок.
2. Тема розширилася для мене, набула глобальних масштабів. Цікаво, що звернулися до думок філософів. Відчуваю внутрішній дискомфорт від протистояння із тією чи іншою спільнотою, суспільством назагал. Є над чим далі поміркувати. Весір став свободою самовираження.
3. Зміцнів в своїх переконаннях. Чіткіше сформулював для себе те, чим є громадянське суспільство. Цікаво, що стартували з диктату суспільства, а прийшли до громадянського суспільства як зміни сценарію.
4. Свобода прийняття рішень та збереженість своїх меж. Варто поміркувати, як це все реалізувати. Ще не в кінці свого шляху.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Мотивація більше про цілі, досягнення, роботу, прагматизм.
• Натхнення – про творчість, креатив, свободу. І цього мені дещо бракує в моєму житті.
• Про versus поки що не розумію, в чому він полягає, бо для мене мотивація і натхнення – зовсім різні, не порівнювані поняття, як червоне і солодке.
• Натхнення – зсередини. Потрібне навіть для приготування смачної манної каші.
• Мотивацію привносять ззовні, хоча існує і самомотивація, пізніше. Мотивація – інструмент спонукати досягати мети, частіше – виробничої.
• Натхнення мало залежить від тебе. Можеш створити умови для нього, але не його самого.
• Мотивація – чіткий ланцюжок «зроблю – отримаю». Чи є це передумовою виникнення натхнення? – важко відповісти, бо складно зазначити, коли востаннє я відчував натхнення.

СУТЬ ТА СПОРІДНЕНІСТЬ ПОНЯТЬ – АНАЛІЗ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ:

• Всі ці поняття – інсайт, спонтанність, натхнення – можна об’єднати під кутом переліку дій. Є мислення і його результат – дія. В інсайті результат виникає не безпосередньо, а побічно. Важить більше не цілеспрямоване мислення саме в поточний момент, а кількість часу обмірковування перед тим. Кількість обмірковувань переходить у якість міркувань, виникає інсайт.
• Спонтанність – спочатку дія, а потім усвідомлення або і відсутність такого. Йшла собі – і зробила колесо, стійку на руках, і лише потім усвідомила, що щаслива і вільна.
• В натхненні зустрічаються в одному моменті часу і думка, і дія – ти в потоці.
• Інсайт – абстрактна картинка про якесь світло в кінці тунелю.
• Танок в променях заходу сонця- і натхнення, і спонтанність.
• Стрибок угору – натхнення.
• Інсайт – осяяння, прозріння, а маркетологи прив’язали до реклами, маніпулюють ними.
• Спонтанність – те, що виплескується назовні після тривалих внутрішніх дій. Спонтанний вчинок – вихід організму, не контрольований з нашого боку. Короткочасної дії.
• Натхнення – також внутрішня робота. Підживлює нас енергією тривалий час.
• Людина, що обіймає схід сонця, – щира радість зустрічі, спонтанність та інсайт.
• Спонтанність – дівчина, що стала на руки, та дівчина, що підстрибнула догори.
• Танок на природі – натхнення.
• Подібність картинок про різні стани між собою – фіксація стану спонтанного поривання.
• Всі ці картинки – мотивація, активація, наснага – про покращення результату.
• Є картинки про самомотивацію – біжить з портфелем та вудочкою з наживкою поперед себе, сидить на петарді та підпалює її позаду себе, стрибає через прірву. Перетворюючи неможливе у можливе. Є про мотивацію ззовні – вмотивовані лідером.
• М’яз виділено червоним – про активацію, бо є динаміка, рух.
• Козак піднімає штангу, на якій на додачу до ї ваги повисли ще двоє козаків – наснага, бо чи то навіть не помічає цієї додаткової ваги, а чи навпаки демонструє надзусилля-надрезультат на публіку.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Всі піфії-оракули були дуже молодими дівчатами, і завжди була задіяна димова завіса, яка їх вводила в транс, а для відвідувачів додавала містичності та переконливості процесу. От і у Семирадського – те саме.
• Натхнення має в основі базові речі – фантазію та розум.
• Натхнення та зваженість не пов’язані, зовсім різне як червоне і трикутне.
• Натхнення і фантазія пов’язані.
• Митець показує так, як відсуває.
• Сальвадор Далі в промові на своє 90-ліття визнав, що певний період часу відверто кепкував зі смаків публіки, її прагнення в усьому вбачати прихований глибокий сенс – і малював, підлаштовуючись під це сприйняття. (перевага мотивації над натхненням – коментар модераторки).
• Наснага – мотивація винагородою. «Мені не до снаги» – відсутня у мене така мета.
• Натхнення бачимо на фото, а мотивацію – у схематичних зображеннях, бо вона не має прямого відображення, зовнішнього прояву.
• В мотивації більше акцент на меті, ніж в натхненні.
• Наснага – ресурс для дії. Коли вона наявна, то можеш гори згорнути.
• Наснага здатна досягати піку та розчинятися, а мотивація, за умови регулярного позитивного підкріплення (винагороди та заохочення), триває довго. Натхнення – найшвидкоплинне. Застосував – і воно промайнуло, переключився на інше.
• Якщо наснага призвела до натхнення, то отримали приз за креативність.
• Негативна мотивація погано позначається на натхненні – страждають і людина, і процес.
• Натхнення без мотивації може бути, бо внутрішній процес може відбуватися незалежно від зовнішніх впливів.
• Спільне між мотивацією і натхненням – обидва про дію і процес. Різнить їх те, що натхнення завжди позитивне, а мотивація може бути і негативною, а також натхнення – суто внутрішній процес, а мотивація має зовнішні регулятори.
• Мотивація без натхнення – це прагматизм.
• Натхнення без мотивації – невизначений творчий процес невизнаного генія.
• Негативна мотивація забиває собою натхнення, знищує його.
• Стосунки натхнення, наснаги, мотивації з винагородою залежать від контексту. Все потребує винагороди. Задарма лише пташки співають.
• Не можна бути вільним від часу. У вмотивованих людей стосунки з часом є вдалими. Натхнення є примхливим, і може бути не дуже в ладу з часом.
• Мотивація – про задоволення кінцевим результатом. Натхнення – про задоволення від самого процесу.
• Мотивація без натхнення призводить до вигорання. Процес нагадує «на санчатх без снігу».
• Натхнення без мотивації – витрати ресурсу в невідомість.
• Наснага та натхнення і є винагородою за зайнятість, а мотивація потребує ресурсів та заохочення для її активації.
• Хочеться, щоб наснага та натхнення були якомога довше з нами, а мотивацію варто деактивувати після досягнення мети, щоб дати собі відпочити.

ПІДСУМКИ:

1. Верзус між натхненням та мотивацією проходить по витривалості. Натхнення примножує сили, а мотивована людина біжить на тому ресурсі, що є, і може бігти швидко, але не довго.
2. Мотивація – про необхідність, натхнення – про справжнє бажання. Варто спробувати дещо більше прислухатися до себе, своїх дзвіночків.
3. Мотивація та натхнення виявилися пов’язаними за посередництва наснаги. Варто над цим ще поміркувати додатково. Поки отримала ланцюжок «натхнення – наснага – мотивація».
4. Сподобалося, що все це – про дію, а бездіяльність не про це.