Помилки VS Уроки

Тільки з віком розумієш, що життєвий ресурс дано від народження на все життя, і одним з основних завдань є розпорядитися ним так, аби вистачило на високу якість життя протягом усієї його тривалості.

Вважати будь-яке рішення/ дію/ подію власною помилкою означає відмовляти собі у розвитку, відсікати частину свого життєвого ресурсу.

Людство є соціальним утворенням, спільнотою, що постійно утворює нові та нові правила співжиття, і саме так людство породило соціальні емоції з функцією стримувати асоціальну поведінку, поведінку, яка загрожує самому існуванню людства – сором та вину, страх покарання. Також були винайдені активуючі, тобто з функцією надихати на соціально корисну поведінку, емоції – гордість та цікавість.

Соціальні емоції виникають під дією оціночних суджень. Одним з найтиповіших, найрозповсюдженіших оціночних суджень є судження щодо правильності/хибності поведінки. Саме так породжено поняття ПОМИЛКИ.

Тобто своїм виживанням та розвитком людство зобов’яне у багато чому поняттю помилки. Чому ж тоді протиставляємо його поняттю уроку?

Чому з’являються тренінги з подолання страхів та сорому? (вину не зачіпають лише через те, що на ній побудовано юридичну систему).

І чи можуть бути подібні тренінги масово застосовуваними? Чи навчилось людство співжиттю у мирі та злагоді, аби жити поза таких стримуючих асоціальну поведінку емоцій як сором та страх покарання?

На мою думку, людству зарано масово вивільняти емоційний простір від цих соціальних емоцій.

Водночас з цим я вважаю, що система освіти та побутова взаємодія на сучасному рівні розвитку людства може цілковито звільнитися від оціночного судження про помилку, замінивши його на оціночне судження про урок.

Запрошую до діалогу заради розвитку компетенції розвитку 🙂