Спільні кар’єри VS Внутрішня конкуренція

Одним із джерел, що підживлюють прагнення маніпулювати підлеглими та вивершуватись над ними в авторитарній манері є страх бути «підсидженим», тобто сприйняття підлеглих конкурентами собі. Тому краще нагнітати конкуренцію між ними, аби «поїли» один одного замість керівника, а світові стосовно того розказати баєчку, що так ми досягаємо максимальної віддачі від кожного, бо вони ж «змагаються».

Можливо, і змагаються, але чи покращує це індивідуальні та колективні результати а чи навпаки гасить будь-яку синергію?

Чи не тому попит на тренінги з побудови команд стабільно високий, що нищимо будь-які прояви командної поведінки, налаштовуючи колектив на змагання один з одним замість змагатися із викликом, що міститься в задачі?

Чи здатні підлеглі бути більше, ніж надійним тилом – тією командою, чиє професійне зростання «виштовхує» керівника наверх кар’єрною драбиною, і всі від того виграють, без сумніві та образ стосовно «використанності» чи «несправедливості»?

Вважаєте тези та запитання дискусійними? Запрошую до діалогу-верзусу тоді 🙂