Суспільство VS Держава

Ще одна тема, породжена необхідністю подолання пост-радянського синдрому, що наклався на пост-колоніальний до того ж. Занадто довго народ жив у ворожому владному середовищі – і суспільство призвичаїлось нігілістично ставитись до державницької інфраструктури, саботуючи її вплив, вибудовуючи альтернативні форми життєзабезпечення (самвидав, фарцовка, майстри розмовного жанру тощо). Ситуація змінилась, держава тепер власна і ворогом країні може бути лише тією ж мірою, що і суспільство – несучи та відтворюючи надалі пост-радянськість.

Методи впливу держави завжди формалізовані – і звідси зведення проблематики до «декомунізації» назв та пам’ятників.

У Національному музеї історії України є пречудовий приклад неспроможності державних методів зміни пам’яті – герб Мазепи на золотому окладі ікони заклепаний двоглавим орлом (під час реставрації виявлено – та виставлено обидва). У суспільстві пам’ять про Мазепу як мецената та державця, поборника незалежної держави вижила протягом 300 років пропаганди, бо потреба у самоповазі брала гору увесь цей час, хоча і була позбавлена слушності проявлятися відкрито.

Методи впливу суспільства неформальні – і саме так, через залучення широких суспільних мас у зміну суспільної свідомості, відбувся увесь анти людський радянський експеримент, настільки неосяжний для іноземців та народжених після розпаду імперії зла, але заражених пост-радянськістю через поведінку та оповідки батьків та дідів.

Усіх небайдужих позитивно налаштованих будівничих України як країни щасливих людей запрошую до участі в цьому верзусі.

Наперед вдячна кожному за внесок у формування нової колективної свідомості, вільної від старих пост-синдромів.