ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ УЧАСНИКІВ ДІАЛОГУ:

СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ. АНТОНІМИ:

• Знецінення, приниження, ігнорування.
• Знецінення, байдужість, розчинення.
• Хамелеон, переступлю через принципи – потім забудуть, пристосуванець. Зламана людина, знеособлена.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

• Соціальна потреба стоїть вище за необхідність. Необхідність – про виживання.
• Соціальна потреба – вимога суспільства для функціонування суспільства, але без цього можна існувати. Необхідність – те, без чого не можна існувати.
• Соціальна потреба – запит більшості на існування більшості. Необхідність – відповідь на виклики, змін реальності, непереборні обставини.
• Навички набув, але не обов’язково використовуєш, а звички діють поза нашої волі, постійно.
• Навички – результат зусиль на їх здобуття. Звички часто виникають без зусиль.
• Не кожна навичка переходить у звичку. Не кожна звичка є навичкою.
• Позитивні звички потребують зусиль для свого вироблення та закріплення. Негативні – виникають самі.
• Навички – усвідомлювані повторювані зусилля. Звички – не усвідомлювані зусилля.
• Звичка – робота, яка не сприймається зусиллям, спрацьовує автоматично.
• Мета та користь є спільними ознаками для роботи та самоповаги, тобто самоповага є роботою.

АНАЛІЗ ХАРАКТЕРУ ВПЛИВУ ЗВИЧОК ТА НАВИЧОК НА САМОПОВАГУ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Самоповага – це самостійність.
• Самоповага залежить від самооцінки.
• Самоповага – результат життя, а самовпевненість – на його початку, у витоках.
• Коли є самовпевненість, то присутня зверхність.
• Коли людина ставить планку вище за суспільство, то це – вимогливість (якщо планка – до себе та інших людей), вибагливість (якщо планка – до умов).
• Впевненість – про силу.
• Дві різні докрини стосовно ролі індивідууму в суспільстві – нуль чи одиниця. Якщо нуль, то скільки їх не додавай, а залишається нуль. Зовсім інший результат – від додавання одиниць. Відсутність самоповаги перетворює людину на такий нуль.
• Самоповага потрібна, коли немає ока суспільства.
• Як не прикро це визнати, а знецінення не потрібне, шкодить розвитку особистості.
• Самоповага – гальмо на шляху руйнівних, стосовно своєї самооцінки, дій (стосовно негідних, на нашу думку, вчинків, якщо маємо гідність – від модератора).
• Зневажання себе проявляється, щоб відповідати канонам суспільства – щоб вижити.
• Людина сама вирішує для себе, чи може собі вибачити щось, що суперечить її цінностям. Залежить від зовнішнього фактору – наскільки сильно на тебе впливає – і самоповага відступає перед виживанням (ситуація катувань, наприклад). Місце самоповазі є у звичайних обставинах.
• Оскільки самоповага – почуття, що формується під впливом соціуму, то і зовнішні вияви самоповаги відрізняються, залежно від норм конкретного соціуму. І кожен обирає свій соціум.
• Самоповага – механізм обмеження особистості, щоб була зручною соціуму.
• Соціальна потреба – це зусилля з боку індивіда для розвитку соціуму. Соціум щось вимагає від індивіду для свого блага.
• Ознаки роботи – користь, витрата енергії, винагорода, мета, алгоритм виконання, дія, зміна вихідного стану.
• Робота над змінами себе, потреба в індивідуальності, навички відстоювати свої рамки є проявами самоповаги і є необхідними для життя, бо відсутність самоповаги призведе до знищення (чи то фізично, чи то морально).
• «Знати своє місце» – гальмо, страх.
• Є люди, яку ніхто не поважає, а вона всіх зневажає та знецінює.
• Звичка – страшна штука, бо її носиш з собою і не помічаєш, не усвідомлюєш її впливу на власне життя та особистість.

ПІДСУМКИ:

1. Високий рівень самоповаги – коли людина має свій всесвіт самооцінки, який ніхто не порушить. Зовнішньо збити бачення цієї людини майже неможливо.
2. Перебування в такій самоповазі – велика робота по збереженню себе, віри в себе, не зневажаючи себе, усвідомленню своїх цінностей, життю в них. Тоді твої цінності помітні іншим, заражають їх теж. Робота – протистояти нападкам.
3. Людина без самоповаги прагне позбавити її іншу людину.
4. Самоповага – це боротьба за свої цінності та проти знецінення.
5. Самоповага – обумовлений середою результат, система цінностей може жити всередині, але формується ззовні. Ти зі своєю системою цінностей, сформованих життям в одному середовищі, може перетворити тебе на бридке каченя в іншому соціумі.
6. Самоповага – сукупний результат роботи над собою, над своїм саморозвитком.
7. Самоповага не дається з народженням, вимагає зусиль, тобто є роботою. Треба плекати свою самоповагу.
8. Найважче працювати над тим, чого не бачиш, а власних звичок не бачиш. (Вікна Джохарі у допомогу – від модератора).

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ індивідуальних переліків. СПІЛЬНЕ У ПРОЯВАХ СВЯТА, ЛЮБОВІ, ТУРБОТИ:

• Веселий настрій є спільним для свята та любові.
• Обійми є спільними для любові та свята.
• Сміх є спільним для любові та свята.
• Подарунки, сюрпризи є спільними для любові та свята.
• Робити приємності є спільним для свята та любові.
• Бажання допомогти є спільним для любові та турботи.
• Радість є спільною рисою любові та свята.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• У двох з трьох учасників діалогу співпали за своїми ознаками любов та свято, а у однієї людини співпали за своїми ознаками любов та турбота. Варто повернутися до трактування любові давніми греками – зрозуміти свої патерни поведінки та їх наслідки.
• Зведення свята до «добре поїсти» може бути відголоском часів, коли щодня відмовляли собі у різносолах (через дефіцит продуктів у вільному продажі або через брак коштів на деякі види продуктів), а на свято «тішили» себе.
• Ритуальні переліки страв на свята мали на меті регламентувати процес їжі, перехід від посту до звичайного режиму харчування, і аж ніяк не вести до переїдання.
• У стані свята розслаблена, забуваю про зобов’язання.
• Якщо виконання котрогось ритуалу важливіше за радість зустрічі, то свято помирає.
• Коли клопоти відбуваються з любов’ю, то це і є свято. Коли клопоти – через почуття обов’язку, то відсутня любов, а без неї немає і свята.
• Для мене турбота – частина любові.
• Середовище життя допомагає вижити – це про турботливе мислення.
• І любов, і турбота можуть перетворитися на деспотію, якщо бракує свята в душі.
• Свято – відкриття для тебе, радість, зростання, стаєш святим.
• Любов як святість. Коли говорять про святість, то присутня любов.
• Любов знецінюється до жадання, коли бракує свята в душі та турботи в думках.
• Свято – апофеоз життя, піднесений настрій та лексика, епітети.
• Любов виводить тебе з твого внутрішнього світу, розсуває межі.
• Турбота – ключ до розширення свідомості. Без турботливого мислення не буде захвату життям.
• Свято – початок чогось, передсмакування.
• Любов – поєднання людей, наповнення ніжністю.

АНАЛІЗ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ:

• Свято протиставляють щоденній рутині. Рутина – це чіткий алгоритм. Якщо абсолютизуєш свій звичний алгоритм, то свято перетворюється на додаткові клопоти, додаткові та зайві, і це напружує. Можливо, така реакція, бо свято зведене до «добре поїсти». Особливо не люблю святкування нового року. Свято вносить хаос до впорядкованого турботливого життя.
• Коли постійно перебуваєш в неспокої, то відтерміновуєш свято – не зараз, потім, потім. Свято необхідно забажати – і тоді його сконструюєш та отримаєш. Коли не хочеш свята всередині, а певна дата наближається, а воно не вміщується в тебе, ти щось комусь «повинна», то зникає відчуття свята.
• Коли здійснюєш клопоти без бажання, без любові, а через обов’язок, то свято не отримуєш.
• Протиріччя між турботою та святом меншає, коли твоя ресурсність більшає. Важлива в цьому і внутрішня, і зовнішня ресурсність (достатність простору та обладнання). Посудомийка сприяє тому, аби свято було в радість. Наявність ресурсу активізує, спонукає.
• Життя у великому місті стирає межу між буденністю та святом – вони стають переплетеними. Традиційно на свята ходили до театру чи цирку, а тепер вони доступні щодня.
• Ритуал заради ритуалу – перемога щоденності над святом.
• Коли щодня достатньо хліба та видовищ, то це стирає межі між щоденністю та святом.
• Коли дозволяю собі поза плану, то свято бере гору над буденністю.
• Прикрашу своє робоче місце чимось – і свято бере гору над буденністю.
• Клопоти, певний алгоритм дій, почуття обов’язку, страх, що свято виб’є тебе з колії (робочого ритму) убивають свято в душі.

ПЕРСОНАЛЬНІ ЗАПИТИ ТА ГІПОТЕЗИ:

1. Як любов трансформується зі свята у турботу і вже не перетворюється знову на свято?
   • Для мене важливе тим, що подарує веселу старість, теплу, зігріту, цікаве життя, не архаїчне.
   • Варто підтримувати в собі спонтанність, внутрішню дитину, радісну, відкриту, в чомусь легковажну, яка шукає нове та зміни, – шукати, звідки наповнювати в собі дитину, розширювати свої межі, запрошувати до свого світу, поділяти мої захоплення.
2. Чому є люди, які не просуваються далі «букетно-цукеркового» періоду – щоразу починають нові стосунки, не розвиваючи наявні?
3. Як поєднати турботу та свято – досягнути балансу (коли турбота не вбиває свято, коли не відбувається «закінчилися квіти – закінчилася любов») та гармонії (отримати новий вектор стосунків з чоловіком, бо діти, як гуртуючий чинник, скоро відділяться в окрему систему)?

• Частіше проводити час разом в отриманні нових вражень, пізнанні нового, невідомого, мати спільну справу.
• Не боятися, що лише ти виявляєш ініціативу, бо вона теж вимагає ресурсу. Робить той, кому краще вдається, а решта підтримують.

ПІДСУМКИ:

1. Аби не перетворювати будь-що на рутину, не варто абсолютизувати турботу, ставити її вище за все.
2. Спонтанність як ключ – робити сюрпризи, підтримувати готовність обох відмовитися від рутини, робити позапланові приємні речі удвох, підтримувати такі ініціативи, бути легким на підйом.
3. Турботу варто правильно виявляти, і, зокрема, піклуватися про себе, щоб не вигоріти, – позбутися жертовності, припинити включатися на будь-який запит, а спочатку розібратися в собі та цих запитах ззовні – чи ти цього хочеш, чи зможеш зберегти енергію, попіклувавшися у відповідь на той запит. Перестати боятися, що образяться, зберігати гідність. Перестати думати, що легше погодитися, ніж пояснити свою відмову.
4. Турбота має бути з любов’ю та бажанням, в радість, і тому, хто піклується, і тому, про кого піклуються.