ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Говоримо про єдність, коли група людей послуговується спільними цінностями, співпрацюють, підтримують один одного, взаємодоповнюють, поважають відмінність.
• Єдність – це спільність думок, спільне прийняття рішень, спільний відпочинок і праця. «Спільна праця об’єднує».
• Єдність – кровна, територіальна, на основі спільних інтересів, справ, цінностей, бачення, пріоритетів, залученості.
• Родина є нормальною лише за спільності цінностей.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

1. Єдність – загальніше поняття, не ситуативне. Спільність, згуртованість, однодумство, солідарність є її проявами, складниками.
2. Проблема може бути спільною, але не єднати. (навіть роз’єднати).
3. Єдність родини спричиняє передачу цінностей наступним поколінням.
4. Завдяки єдності родини здійснюються мрії її членів, навіть за розбіжності поглядів.
5. Концентрація уваги на сприянні лише одному члену родини за рахунок інших її членів руйнує сім’ю.
6. Єдність родини – коли кожен тримає родину, її цінність, в фокусі.
7. Через брак єдності відбувається її заміщення сурогатом – згуртованістю (або солідарністю) – і потреба в єдності сублімується у вимогу спільного копання картоплі. Потрібен привід зібратися – і згадують про городину.
8. Коли бракує єдності, зарубують мрії при корені, застосовуючи скепсис та знецінення.
9. Коли потрібен привід, аби зібратися, – ознака браку єдності. І найчастіше таким приводом виявляється застілля. Поїли – і розходяться: «ну, ми пішли». Спроби просунути далі в пошуку об’єднуючих моментів зустрічає спротив.
10. «Ми з тобою однієї крові» – це про спільність, ще не про єдність.
11. Похвала, підтримка, вислуховування, повага, розмови на рівні цінностей плекають духовну єдність.
12. Волюнтаризм, авторитаризм, насмішки, глузування, знецінення, сарказм, перенесення тривожності, відсутність емпатії руйнують духовну єдність.
13. Здорова побутова єдність можлива лише на основі духовної. Ознаки здорової єдності – відсутність примусу, насилля, а натомість усі спільні дії приносять задоволення.
14. Єднання – внаслідок спільного позитивного переживання.
15. Спільність – «я не один такий, нас багато».
16. Побутові альтернативи рішень знаходяться легко, якщо спочатку випрацьовують духовну єдність.
17. В темі про інтелект обговорювали, що сучасні люди обізнані, але не інтелектуали. Виникла думка про аналогію ситуації з єдністю, тобто ми перебуваємо у багатьох спільнотах, але не відчуваємо єдність. Тоді, можливо, єдність пов’язана з інтелектом, потребує його розвитку?
18. Коли людина сама хоче повернутися в певне коло та обставини, вважає, що саме так відновлює свою ресурсність, – це про єдність.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ШЛЯХ ВІД КОНФЛІКТУ ДО ДУХОВНОЇ ЄДНОСТІ:

1. Відновити відчуття спільності – віднайти позитивні наміри та їх спільність.
2. Згуртувати довкола єдності родини. Визнати, що вона є спільною цінністю – однакового рангу та ваги.
3. Випрацювати однодумство – спільний погляд на ситуацію та корені проблем, а тому і шляхи їх вирішення.
4. Зберігати солідарність та наполегливість при втіленні знайдених рішень.

ДОДАТКОВИЙ ЗАПИТ:

На чому тривалий час тримаються родини? Особливо після сепарації дітей – як уникають синдрому empty nest? Як працювати над єдністю, коли більшість питань вирішена, відсутні складності?

Передумови єдності родини:

1. Цінність духовної єдності є спільною та рівновеликою, першочерговою.
2. Модель родини, стосунків – у фокусі та обговорюється від самого початку і регулярно (домовленості «на березі»).
3. Обговорення світогляду та переживань, прагнень, устремлінь є звичною практикою.

ПІДСУМКИ:

1. Несподіване:
   1. Якщо котрийсь з побутових моментів комусь важливий, а комусь ні, то бракує побутової єдності.
   2. Побутова єдність залежить від духовної, а духовна потребує заземлення на побутову.

• Ми прагнемо єдності навіть за посередництва побуту.

1. Побутова єдність є не такою простою, і навіть її може не існувати, а звестися просто до спільності простору життя.

2. Застосовне:
   1. Побачити сенс за діями, розмовляти про те, який сенс вкладаєш в дію ти, і який – інша людина.
   2. Шлях від конфлікту до єдності починається з відтворення почуття спільності, а далі – згуртованість, однодумство, солідарність, і нарешті – єдність.

• Єдність гартується у спільних позитивних переживаннях.

3. Поставлю собі за правило:
   1. Підходити до єднання креативно, щоб не було примусу.
   2. Додати в родинні ритуали обговорення газет, обмін думками, навіть, коли здається, що і без слів розумієш.

ЗАПИТИ:

• Хотілось би змінити ставлення дітей до мене, бо не можу змінити ставлення батьків до мене (постійно навіюють мені сором та вину).

ЯКІ СЕНСИ ТРАНСЛЮЄ?

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• В ході обговорення має виникнути певна узгодженість, і воно далі працює на нас.
• Обговорення і мовчання можуть бути як конструктивними, так і награними.
• Мовчання має більше відтінків.
• Повага є засторогою від привласнення.
• Повага – запобіжник невдячності.
• Людина заслуговує на повагу від свого народження.
• Самодостатня людина поважає інших.
• Невдячна людина подібна до «ями без дна» – ніколи не наповниться, не втамує голод по щастю.
• Перший досвід поваги набуваємо в родині, вузьким колом (мама-тато, бабуся-дідусь), і далі коло поваги розширюється, з появою зятів та невісток частиною родини стають і їх батьки – твориться родовід.
• В атмосфері поваги в родині отримуємо визнання та вдячність за дії, вчинені з любові та поваги, хоча робили їх не задля визнання, а за покликом душі.
• Повага до батьків є безумовною – просто тому, що вони твої батьки.
• Якщо усвідомили проблему, потрібно щось змінювати.
• «Не поважаєш» означає, що не чуєш потреби, бажання, обмежуєш можливості.
• Маркером поваги в родині є традиція слухати одне одного, враховувати кордони, особистий простір.
• Однобічність поваги – ознака її хибного тлумачення, підміни (плазуванням, покорою, залежністю тощо).
• Напружує думка, що можу не передати щось добре дітям.
• Усі потерпаємо від проявів неповаги до нас з боку батьків – і наша задача змінити щось для власних онуків, бо для дітей вже не встигли, мабуть.
• Виявилось, що не можу вибачити батькові те, що перестав бути авторитетом для мене.

ПІДСУМКИ:

• Щоб вибудувати повагу між собою та дітьми, треба розібратися в стосунках з батьками. Для цього викликати на дискусію, запитувати та слухати, віч-на-віч, без емоцій.
• Поважати дітей, якщо хочеш, щоб вони поважали тебе.
• Діти – наше дзеркало, свідки нашого життя, відбиток нашої праці над собою.
• Вислів «Діти – наше майбутнє» отримав нове значення – що вони на нас теж впливають і теж нас виховують, тобто, відкидаючи дітей (обираючи шлях child free), ми відкидаємо свою якусь нову якість у майбутньому.
• Розрізняти повагу та самоствердження, виключити силові методи, а говорити, вислуховувати, запитувати, чути.
• Не говорити «ти мене не любиш», «ти мене не поважаєш», а конкретно зазначати, що саме не подобається.
• Повага може бути лише двобічною, обопільною.
• Повага залежить від емпатії – якщо відключена емпатія, то відключена повага.
• Повага – шлях до вдячності, тобто відсутність вдячності та визнання є маркером браку поваги.
• Коли люди звикли десятиліттями обманювати себе, то віднайдення дійсних потреб вимагає тривалої праці, і лише це уможливить зміни.
• Змінити сценарій – навчитися відповідати грою на гру.
• Варто розібратися зі стосунками з батьками, бо вони відсутні поза побутових питань, не було ніколи душевної розмови.
• Якщо піклуємось про власне майбутнє (дітей, онуків), потрібно налагодити стосунки з власним минулим (батьками). Ми самі в цьому ланцюжку – власне сьогодення.
• Діти дзеркалять нас і дають можливість далі розвиватися – побачити своє відображення в дітях та змінити в собі щось.
• Онуків любиш більше, ніж дітей, бо вже зрозумів помилки власного батьківства, але з дітьми вже їх не виправиш, а попередити з онуками можна спробувати. При цьому напряму не можеш діяти, а можеш змінити свою модель з батьками та дітьми, щоб наші діти інакше віддзеркалились в своїх дітях (наших онуках).

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ НА ТЕМУ:

• Чи є підтримкою спільне страждання або треба шукати вихід, і як його шукати? Робиш пропозиції понад десяток років, а їх не сприймають.
• Як розмовляти з курцем, який і після шунтування на серці палить?

ВПЛИВ ДУМКИ, ЩО «ЩАСТЯ -ВНУТРІШНЄ ПЕРЕЖИВАННЯ. ЗОВНІШНІ ОБСТАВИНИ ЩАСТЯ НЕ ДАРУЮТЬ»:

• Ця думка пригнічує, бо розумієш, що самому треба працювати над своїм щастям, а хочеться задарма отримати, перекласти відповідальність.
• Спочатку погоджуєшся, бо у кожного поняття про щастя відрізняються. Для мене щастя складається із щастя моїх близьких – і якщо зовні не подаруєш щастя, то у чому тоді сенс нашої теми? Якщо ця думка точна, то не можеш іншого зробити щасливим. (ключове дієслово – «зробити», у той час, як тема запитує про «знайти спосіб» – різні позиції та трансакції, «дорослий-дорослий» замість «батько-дитина». Від модератора).

АНАЛІЗ ВЛАСНИХ УСТАНОВОК:

СИТУАЦІЇ МАКСИМАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ:

• Поділяють твої інтереси і думку.
• Стають на захист твоїх поглядів та інтересів.
• Коли слабкий фізично, то про тебе піклуються.
• Небайдужість – запитує і слухає.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ЩО Є ЗАПИТОМ НА ПІДТРИМКУ?

• Людина сумнівається в своїх діях, силах, втрачає віру в себе та світ.
• Людина ходить, «мнеться».
• Самознецінюючі фрази.
• Розгубленість, висловлення її.
• Констатація свого безсилля.

ЩО ШУКАЮТЬ У ЯКОСТІ ПІДТРИМКИ?

• Має відновитися віра в себе.
• Має переключитися увага з негативних на позитивні моменти.
• Має відновитися емоційний баланс.

ЧИ МОЖНА В ЦІЛЯХ ПІДТРИМКИ

ЯК ЗАПРОПОНУВАТИ ПІДТРИМКУ І УНИКНУТИ ТИСКУ ПРИ ЦЬОМУ?

• Щиро поцікавитись (розпитати), що призвело до таких думок, стану – що перед тим відбувалось, як це розцінювали, який саме вплив спричинило і чому (що саме вражає, дошкуляє, змушує страждати).

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Бажання ощасливити (насадити свою модель щастя) – форма насилля.
• Всі дії щодо «ощасливити іншого» були орієнтовано на себе, свої інтереси.
• Я б нікого не ощасливлював би, а мене нехай ощасливлюють.
• Коли натикаєшся на «страждальця», запитати, з якою метою розповсюджує страждання у ваш простір – готовий щось змінювати, приймати дійсну допомогу чи просто потягнути ще і вас за собою у страждання (полегшає від вашого болю).
• Стражданням діляться, бо шукають жалості, співчуття (частіше, ніж реальної допомоги).
• Страждання виміщують, щоб змусити страждати іншого, і відчути від того полегшення, компенсуватись.
• Страждання на догоду іншому «страждальцю» не робить страждання спільним – просто поруч страждають, але з різних причин.
• Потреба у підтримці – це потреба у розумінні, жалості. ж
• Найкраща підтримка – коли не заважають.
• Потреба у підтримці – потреба у відновлені внутрішньої рівноваги, віри в себе.
• Підтримка – конкретні дії, поділений час, увага.
• Потребуємо підтримки, коли знецінюємо себе, коли спіткнулися, втратили віру в себе.
• Підтримку ще потрібно зуміти прийняти.
• Підтримку ще треба зуміти запропонувати так, щоб її прийняли.
• Буває, що маніпулюють, змушують до надання допомоги.
• Нотації – однобока підтримка, бо себе підтримуєш і звеличуєш, а не того, хто просив про підтримку.
• Якщо похвала не базована на конкретних фактах або є надмірним узагальненням, то йдеться про лестощі, а не похвалу.
• Перехвалити неможливо, а потонути в лестощах – легко.
• Щоб підтримувати іншу людину, треба змістити фокус з себе, а цього не хочеться.

ПІДСУМКИ:

1. Несподіване:
   1. Підтримка і допомога – різні речі.
   2. Ігнорував запити на підтримку, включався лише на допомогу.

• Виявилось, що критика не є підтримкою.

1. Буває, що страждають поруч, але не разом.
2. Підтримку треба вміти приймати.
3. Не замислювалася над тим, що нав’язування знецінює добрі наміри.

• Якщо на тобі виміщують страждання, то воно не спільне.
• У дійсного запиту та підтримку та маніпуляції мотиви різні – позбавитися від болю або підкреслити свою значущість, зміцнити співзалежність.

1. Запит на підтримку – констатація безсилля, самознецінення, розхитаний стан.
2. Плутала раніше жалість до себе та самознецінення. Жалісники дратують, тому відмовляла в підтримці тим, хто її дійсно потребує.

2. Застосовне:
   1. Спробую слухати, хоча не хочеться, щоб чути потребу в підтримці, не оформлену в конкретний запит.
   2. Давати підтримку, запитуючи про те, що може зробити щасливим.

• Спільне страждання – від спільного болю. Тому треба розбиратися в собі – чи відчуваєш те саме, про що заявляють. Щирість підтримки залежить від спільності страждання, болю.

3. Поставлю собі за правило:
   1. Давати людині 1 хв на висловлювання (не одразу відсахуватись).
   2. При проявах страждань цікавитись наявністю та метою запиту на підтримку – виявляти чуйність, не нехтувати тим, що людина знецінює себе.

• Розуміти, що в момент звернення до тебе ти можеш бути єдиною людиною, до якої звертаються. Не думай, що не можеш допомогти.

1. Не засуджувати, не критикувати, об’єктивно хвалити.
2. Діяти тоді, коли ти в ресурсі.

НОВИЙ ЗАПИТ: як розрізнити акторство та дійсну потребу в підтримці.

ЗАПИТ НА ТЕМУ:

• Подруга вередує – і досягає мети. Поводження зіпсутої дитини – і всі намагаються догодити. Роблю висновок, що дорослість не в ціні, бо відповідальність обмежує свободу. Не погоджуюсь, що зміна моєї поведінки змінить її поведінку, бо я їй не рідна. Як жити серед інфантильних людей, не втрачаючи свою енергію?
• Коли дорослість починається? У всіх, напевно, по-різному. Старший син отримав свободу, але не став дорослим. Серед студентів одні поводяться по-дитячому, а інші – доросліше за мене.
• Двоє дітей з різницею у віці 10 років поводяться, часом, як однолітки – молодший як старший і старший як молодший.
• Хочу зрозуміти, на якому етапі дорослішання я є, чого бракує.
• Чи є якийсь баланс між ролями по Берну?

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ КАТЕГОРІЙ

ЯКИЙ СТУПІНЬ ЗІТКНЕННЯ СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ?

• Це взаємне обмеження. Відповідальність уберігає від свавілля, а свобода – від гіпервідповідальності та від розчинення особистості.
• Відповідальність має рамки, а свобода не має меж – і в цьому їх зіткнення.
• Може бути і взаємним обмеженням, і взаємним виключенням – залежить від рівня розвитку людини. Доросла людина розуміє і свою свободу, і свою відповідальність – і це обмежує її вибір поведінки дотриманням правил (етикету, наприклад). Якщо ж не просто не знає правил, а і не цікавиться інтересами інших, вважаючи це свободою, то впадає у свавілля внаслідок блокування відповідальності.
• Для мене свобода та відповідальність гармонійно взаємодоповнюють одне одного – живлять собою здатність до критичного мислення як аналізу-синтезу-оцінювання за критеріями, піклувальності та креативності.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Обмеження свободи завжди є – етичні, релігійні, засновані на вихованні.
• Свобода і відповідальність – питання балансу.
• Свобода – сформований шлях життя.
• Правила не обмежують свободу, а розширяють її поле, очищують від свавілля та волюнтаризму.
• За Берном лише «дорослий» діє вільно. «Дитина» перетворить свободу на свавілля, а «батько» перетворює свободу на волюнтаризм.
• Фаталісти приземлені, не вірять в свободу вибору, бо все визначено наперед, розписано, не можуть відмовитися від обумовленості, не беруть на себе відповідальності. Тому фаталізм – просто форма інфантильності.
• Слуги породжують володарів, а володарі – слуг.
• Є ситуація – я спочатку вмикаю «батька», а потім згадую себе в дитинстві, і перемикаю себе на «дорослого».

ПІДСУМКИ:

1. Те, що вважала відповідальністю та дорослістю, виявилось «батьківством», а дорослою поведінкою було б відпустити, залишити «напризволяще», не робити щось «належне».
2. Розібратися в собі – це дорослість та свобода.
3. Справа стояла 9 років, поки спілкувалися з ролей «батько» та «дитина», і швидко все вирішили, як тільки відбулась взаємодія «дорослий» та «дорослий».
4. Чим більше ти освічений, тим більше у тебе є свободи.
5. Свобода – як спокій в думках, розуміння інших, менше депресії, емоційна рівновага.
6. Дорослість фіналізується самостійним побутом. Тому варто не боятися відпускати дітей.
7. Відсутнє зіткнення між свободою та відповідальністю – разом творять дорослість.
8. Гіпервідповідальність вбиває свободу – і свою, і чужу.
9. Дорослий – синтез того, що знаю, як має бути, та знаю, як хочу, і знаю, як це зробити.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Дивує, як люди не враховують вік та особливості фігури, коли вдягаються.
• Люди провокують, щоб привертати увагу до себе. Як одяг слугує порозумінню, не розумію.
• Мій вибір між провокацією та порозумінням в одязі залежить від цілей. Якщо необхідно домінувати на нараді, то вбираю величезні підбори. Якщо бажаю злитися з натовпом, продумую такий варіант. Якщо необхідно бути прийнятою в бізнес-середовищі, обираю діловий дрес-код.
• Для мене головний чинник вибору – відповідність, тому ніколи не обираю провокаційний зовнішній вигляд.
• На роботі сказали, що можна, а що не можна – тому і слідую, бо правила є правила. До провокацій не вдаюся.

ПЕРСОНАЛЬНЕ СТАВЛЕННЯ:

ПРАГНЕННЯ ЩОДО КОМУНІКАТИВНОГО ПОСИЛУ ВЛАСНОГО ЗОВНІШНЬОГО ВИГЛЯДУ:

• Зібраний, уважний, впевнений.
• Енергійна, антіейдж, сучасна, цікава, наповнена, впевнена.
• Творча, креативна, маю смак, акуратна, доречна, впевнена.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Раніше не замислювалася, що спостерігати за тим, як одягаються люди, і не цікавитися експертною думкою фахівців модної індустрії – це ігнорування моди.
• На елегантність вказують крій, якість тканини, м’які природні кольори, однотонність, монохром, складний крій, поєднання одягу та зачіски, аксесуарів.
• Елегантність – свідок часу, а вишуканість – поза часу.
• Вишуканість – не буденно, не схоже на інших, з гарним смаком, вміє використовувати сильні сторони і приховувати слабкі.
• Здивована кемпу як стилю – і радію, що не потрапляю в ситуації, які його потребують, тобто мені не потрібно його вбирати.

ПІДСУМКИ:

1. Зовнішній вигляд дійсно є комунікацією, певним повідомленням світові.
2. Поєднання зачіски та одягу може як посилювати «повідомлення», так і послаблювати.
3. Виникло бажання почитати про моду та стилі. У мене є відчуття комбінаторики – варто його розвивати, і тому варто бути обізнаним.
4. Заінтригована тлумаченням гармонії. Мала гадку, що вона є просто синонімом балансу, а вона виявилась поєднанням чогось заради творення чогось нового, розгортання, розвитку.
5. Зрозумів, що при потребі вийти кудись доведеться звертатися до стиліста.
6. Важко думати над власними бажаннями, і при виборі зовнішнього вигляду зокрема,– поки що сприймаю нонсенсом.