ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ УЧАСНИКІВ ДІАЛОГУ:

СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ. АНТОНІМИ:

• Знецінення, приниження, ігнорування.
• Знецінення, байдужість, розчинення.
• Хамелеон, переступлю через принципи – потім забудуть, пристосуванець. Зламана людина, знеособлена.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

• Соціальна потреба стоїть вище за необхідність. Необхідність – про виживання.
• Соціальна потреба – вимога суспільства для функціонування суспільства, але без цього можна існувати. Необхідність – те, без чого не можна існувати.
• Соціальна потреба – запит більшості на існування більшості. Необхідність – відповідь на виклики, змін реальності, непереборні обставини.
• Навички набув, але не обов’язково використовуєш, а звички діють поза нашої волі, постійно.
• Навички – результат зусиль на їх здобуття. Звички часто виникають без зусиль.
• Не кожна навичка переходить у звичку. Не кожна звичка є навичкою.
• Позитивні звички потребують зусиль для свого вироблення та закріплення. Негативні – виникають самі.
• Навички – усвідомлювані повторювані зусилля. Звички – не усвідомлювані зусилля.
• Звичка – робота, яка не сприймається зусиллям, спрацьовує автоматично.
• Мета та користь є спільними ознаками для роботи та самоповаги, тобто самоповага є роботою.

АНАЛІЗ ХАРАКТЕРУ ВПЛИВУ ЗВИЧОК ТА НАВИЧОК НА САМОПОВАГУ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Самоповага – це самостійність.
• Самоповага залежить від самооцінки.
• Самоповага – результат життя, а самовпевненість – на його початку, у витоках.
• Коли є самовпевненість, то присутня зверхність.
• Коли людина ставить планку вище за суспільство, то це – вимогливість (якщо планка – до себе та інших людей), вибагливість (якщо планка – до умов).
• Впевненість – про силу.
• Дві різні докрини стосовно ролі індивідууму в суспільстві – нуль чи одиниця. Якщо нуль, то скільки їх не додавай, а залишається нуль. Зовсім інший результат – від додавання одиниць. Відсутність самоповаги перетворює людину на такий нуль.
• Самоповага потрібна, коли немає ока суспільства.
• Як не прикро це визнати, а знецінення не потрібне, шкодить розвитку особистості.
• Самоповага – гальмо на шляху руйнівних, стосовно своєї самооцінки, дій (стосовно негідних, на нашу думку, вчинків, якщо маємо гідність – від модератора).
• Зневажання себе проявляється, щоб відповідати канонам суспільства – щоб вижити.
• Людина сама вирішує для себе, чи може собі вибачити щось, що суперечить її цінностям. Залежить від зовнішнього фактору – наскільки сильно на тебе впливає – і самоповага відступає перед виживанням (ситуація катувань, наприклад). Місце самоповазі є у звичайних обставинах.
• Оскільки самоповага – почуття, що формується під впливом соціуму, то і зовнішні вияви самоповаги відрізняються, залежно від норм конкретного соціуму. І кожен обирає свій соціум.
• Самоповага – механізм обмеження особистості, щоб була зручною соціуму.
• Соціальна потреба – це зусилля з боку індивіда для розвитку соціуму. Соціум щось вимагає від індивіду для свого блага.
• Ознаки роботи – користь, витрата енергії, винагорода, мета, алгоритм виконання, дія, зміна вихідного стану.
• Робота над змінами себе, потреба в індивідуальності, навички відстоювати свої рамки є проявами самоповаги і є необхідними для життя, бо відсутність самоповаги призведе до знищення (чи то фізично, чи то морально).
• «Знати своє місце» – гальмо, страх.
• Є люди, яку ніхто не поважає, а вона всіх зневажає та знецінює.
• Звичка – страшна штука, бо її носиш з собою і не помічаєш, не усвідомлюєш її впливу на власне життя та особистість.

ПІДСУМКИ:

1. Високий рівень самоповаги – коли людина має свій всесвіт самооцінки, який ніхто не порушить. Зовнішньо збити бачення цієї людини майже неможливо.
2. Перебування в такій самоповазі – велика робота по збереженню себе, віри в себе, не зневажаючи себе, усвідомленню своїх цінностей, життю в них. Тоді твої цінності помітні іншим, заражають їх теж. Робота – протистояти нападкам.
3. Людина без самоповаги прагне позбавити її іншу людину.
4. Самоповага – це боротьба за свої цінності та проти знецінення.
5. Самоповага – обумовлений середою результат, система цінностей може жити всередині, але формується ззовні. Ти зі своєю системою цінностей, сформованих життям в одному середовищі, може перетворити тебе на бридке каченя в іншому соціумі.
6. Самоповага – сукупний результат роботи над собою, над своїм саморозвитком.
7. Самоповага не дається з народженням, вимагає зусиль, тобто є роботою. Треба плекати свою самоповагу.
8. Найважче працювати над тим, чого не бачиш, а власних звичок не бачиш. (Вікна Джохарі у допомогу – від модератора).

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ індивідуальних переліків. СПІЛЬНЕ У ПРОЯВАХ СВЯТА, ЛЮБОВІ, ТУРБОТИ:

• Веселий настрій є спільним для свята та любові.
• Обійми є спільними для любові та свята.
• Сміх є спільним для любові та свята.
• Подарунки, сюрпризи є спільними для любові та свята.
• Робити приємності є спільним для свята та любові.
• Бажання допомогти є спільним для любові та турботи.
• Радість є спільною рисою любові та свята.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• У двох з трьох учасників діалогу співпали за своїми ознаками любов та свято, а у однієї людини співпали за своїми ознаками любов та турбота. Варто повернутися до трактування любові давніми греками – зрозуміти свої патерни поведінки та їх наслідки.
• Зведення свята до «добре поїсти» може бути відголоском часів, коли щодня відмовляли собі у різносолах (через дефіцит продуктів у вільному продажі або через брак коштів на деякі види продуктів), а на свято «тішили» себе.
• Ритуальні переліки страв на свята мали на меті регламентувати процес їжі, перехід від посту до звичайного режиму харчування, і аж ніяк не вести до переїдання.
• У стані свята розслаблена, забуваю про зобов’язання.
• Якщо виконання котрогось ритуалу важливіше за радість зустрічі, то свято помирає.
• Коли клопоти відбуваються з любов’ю, то це і є свято. Коли клопоти – через почуття обов’язку, то відсутня любов, а без неї немає і свята.
• Для мене турбота – частина любові.
• Середовище життя допомагає вижити – це про турботливе мислення.
• І любов, і турбота можуть перетворитися на деспотію, якщо бракує свята в душі.
• Свято – відкриття для тебе, радість, зростання, стаєш святим.
• Любов як святість. Коли говорять про святість, то присутня любов.
• Любов знецінюється до жадання, коли бракує свята в душі та турботи в думках.
• Свято – апофеоз життя, піднесений настрій та лексика, епітети.
• Любов виводить тебе з твого внутрішнього світу, розсуває межі.
• Турбота – ключ до розширення свідомості. Без турботливого мислення не буде захвату життям.
• Свято – початок чогось, передсмакування.
• Любов – поєднання людей, наповнення ніжністю.

АНАЛІЗ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ:

• Свято протиставляють щоденній рутині. Рутина – це чіткий алгоритм. Якщо абсолютизуєш свій звичний алгоритм, то свято перетворюється на додаткові клопоти, додаткові та зайві, і це напружує. Можливо, така реакція, бо свято зведене до «добре поїсти». Особливо не люблю святкування нового року. Свято вносить хаос до впорядкованого турботливого життя.
• Коли постійно перебуваєш в неспокої, то відтерміновуєш свято – не зараз, потім, потім. Свято необхідно забажати – і тоді його сконструюєш та отримаєш. Коли не хочеш свята всередині, а певна дата наближається, а воно не вміщується в тебе, ти щось комусь «повинна», то зникає відчуття свята.
• Коли здійснюєш клопоти без бажання, без любові, а через обов’язок, то свято не отримуєш.
• Протиріччя між турботою та святом меншає, коли твоя ресурсність більшає. Важлива в цьому і внутрішня, і зовнішня ресурсність (достатність простору та обладнання). Посудомийка сприяє тому, аби свято було в радість. Наявність ресурсу активізує, спонукає.
• Життя у великому місті стирає межу між буденністю та святом – вони стають переплетеними. Традиційно на свята ходили до театру чи цирку, а тепер вони доступні щодня.
• Ритуал заради ритуалу – перемога щоденності над святом.
• Коли щодня достатньо хліба та видовищ, то це стирає межі між щоденністю та святом.
• Коли дозволяю собі поза плану, то свято бере гору над буденністю.
• Прикрашу своє робоче місце чимось – і свято бере гору над буденністю.
• Клопоти, певний алгоритм дій, почуття обов’язку, страх, що свято виб’є тебе з колії (робочого ритму) убивають свято в душі.

ПЕРСОНАЛЬНІ ЗАПИТИ ТА ГІПОТЕЗИ:

1. Як любов трансформується зі свята у турботу і вже не перетворюється знову на свято?
   • Для мене важливе тим, що подарує веселу старість, теплу, зігріту, цікаве життя, не архаїчне.
   • Варто підтримувати в собі спонтанність, внутрішню дитину, радісну, відкриту, в чомусь легковажну, яка шукає нове та зміни, – шукати, звідки наповнювати в собі дитину, розширювати свої межі, запрошувати до свого світу, поділяти мої захоплення.
2. Чому є люди, які не просуваються далі «букетно-цукеркового» періоду – щоразу починають нові стосунки, не розвиваючи наявні?
3. Як поєднати турботу та свято – досягнути балансу (коли турбота не вбиває свято, коли не відбувається «закінчилися квіти – закінчилася любов») та гармонії (отримати новий вектор стосунків з чоловіком, бо діти, як гуртуючий чинник, скоро відділяться в окрему систему)?

• Частіше проводити час разом в отриманні нових вражень, пізнанні нового, невідомого, мати спільну справу.
• Не боятися, що лише ти виявляєш ініціативу, бо вона теж вимагає ресурсу. Робить той, кому краще вдається, а решта підтримують.

ПІДСУМКИ:

1. Аби не перетворювати будь-що на рутину, не варто абсолютизувати турботу, ставити її вище за все.
2. Спонтанність як ключ – робити сюрпризи, підтримувати готовність обох відмовитися від рутини, робити позапланові приємні речі удвох, підтримувати такі ініціативи, бути легким на підйом.
3. Турботу варто правильно виявляти, і, зокрема, піклуватися про себе, щоб не вигоріти, – позбутися жертовності, припинити включатися на будь-який запит, а спочатку розібратися в собі та цих запитах ззовні – чи ти цього хочеш, чи зможеш зберегти енергію, попіклувавшися у відповідь на той запит. Перестати боятися, що образяться, зберігати гідність. Перестати думати, що легше погодитися, ніж пояснити свою відмову.
4. Турбота має бути з любов’ю та бажанням, в радість, і тому, хто піклується, і тому, про кого піклуються.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Університет третього віку більше розвиває, ніж батьківство.
• Обидва варіанти розвивають. Просто цілі відрізняються, напрямки розвитку.
• Безперервна освіта – цікаво. Обожнюю навчатися, отримую задоволення. Це – моє хобі.
• Якщо ти зайнятий, працюєш, навчаєшся, то менше непотрібних (неекологічних) думок крутиться в голові.
• Безперервна освіта – щоб орієнтуватися в житті, соціальних питаннях, підтримувати себе, свій інтелектуальний рівень, упевненість; знати, про що розмовляти з дітьми, не впадати в депресію, зайняти мозок, аби не лізли дурні думки.
• Я вічний студент. Це мені цікаво. Ще у 1му класі робила «зошит знань», а пізніше – «щоденник читача». Це зараз актуально, бо змінюється ставлення до знань, підхід до їх отримання. Якщо не прагнути чогось, то опиняєшся поза грою. Завдяки безперервності освіти підтримуєш свою значимість. З віком маєш досвід, і при отриманні нових знань робиш їх синтез, накладаєш одне на одне – можеш цим ділитися з молодшими, бути корисним суспільству.

ЧИННИКИ АКТУАЛІЗАЦІЇ ПАРАДИГМИ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ:

• Тривалість життя збільшується і рівень активності людей передпенсійного та пенсійного віку. Виникає питання, чим зайняти цих людей?
• Зараз настільки покращено рівень життя, настільки техніка заполонила побут, що можеш «відстати від життя».
• Бажання розібратися в своїй життєвій ролі спонукає навчатися, розбиратися в нових речах, включно з суспільними течіями, політичним станом, юридичних аспектах.
• Людина розуміє, що займалась не тим, а тепер навчається новому.
• Під час навчання зрозумів, що не подобається, і змінив спеціальність, за якою навчатися.
• Ускладняються знання.
• Суспільство повертається обличчям до старших людей, бо шукає професіоналів через кризу професіоналізму.
• Стали легше жити і почали шукати сенс життя – і вдарились в науку.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ЖИТТЯ СУЧАСНИКІВ ПОЗА ПАРАДИГМИ БЕЗПЕРЕРВНОСТІ ОСВІТИ:

• В нашому суспільстві маса людей, які зупинилися на навичках читати-писати, послуговуються суто лимбічною системою, і досягають матеріального добробуту.
• Погані згадки про школу, вчителів блокують зацікавленість в безперервності освіти.
• Біологічний сценарій – базовий, і не всі здатні вийти за його межі.
• Люди, що залишаються в межах біологічного сценарію, не включаються в безперервність освіти, не припускають різноманіття, варіативність, міряють всіх по собі, засуджують всіх.
• Постійне протистояння молоді та старших людей, ейджизм, відсутність інклюзії, брак толерантності.

РУТИННІ ЗВИЧКИ НА ПІДКРІПЛЕННЯ БЕЗПЕРЕРВНОСТІ ОСВІТИ:

• Починаю день з прослуховування лекцій на ютуб за обраними темами.
• Ділюся з усіма новими знаннями, які розвінчують міфи, переглядають стандарти, в моєму фахові перш за все (наприклад, про роль холестерину та статинів).
• Пишу дисертацію. Регулярно шукаю інформацію за її темою.
• Беру участь у верзусах.
• Читаю та дивлюся те,. Що читає та дивиться дочка.
• Ходжу на фітнес.
• Спілкуюся з людьми.
• Свідомо змінюю звичний алгоритм дій.
• Дивлюся відео з альтернативною історією.
• Займаюсь музикою.
• Читаю книжки.
• Ходжу на курси, за потреби.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Батьківство часто перетворюється на самовдоволеність через установки «спочатку народи своїх», «будеш в моєму віці – дізнаєшся».
• Програми університетів третього віку відрізняються в Україні та західних країнах, бо ми лише починаємо йти шляхом безперервності освіти, а вони давно йдуть.
• Питання прийняття себе – тоді настає час насолоджуватись життям.
• Різні пріоритети у різних суспільств: задоволення від життя vs корисність людини.
• Інші сприймають твоє відсторонення від свята на честь спільного досягнення як твою пиху.

ПІДСУМКИ:

• Батьківство є марним для безперервної освіти. Завершує батьківство – і йдеш далі вчитися.
• Цікаво, що в Україні теж є університети третього віку.
• Є люди, які все життя вчилися, і йдуть далі вчитися, в т.ч. до університетів третього віку.
• Коли знецінюємо себе, то втрачаємо віру.
• Знецінюється внаслідок браку відчуття причетності або надлишкової вимогливості.
• Самообмеження суперечить безперервності навчання.
• Варто визнавати, фіксувати, святкувати досягнення.
• Перестати топтати свої бажання. Дозволяти собі втілювати бажання.
• Можливостей для безперевної освіти в Україні є безліч.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ РОЗПОВСЮДЖЕНОСТІ ТА ДІЇ МОТИВІВ CHILDFREE:

КОНТРАРГУМЕНТИ ДО МОТИВІВ CHILDFREE:

• Діти дійсно обмежують. Люди, які мають сумніви щодо народження дітей, мають право на це. Наприклад, час вчитися для батьків зменшується, але той, хто бажає мати дітей, вважає їх подарунком, той знайде час на все.
• Питання дискомфорту від народження дітей подібне до питання якоїсь іншої завади, наприклад розміщення чогось громіздкого на балконі, яке заважає вільно ним користуватись. Якщо стоїть велосипед, то він займає місце, заважає заходити-виходити, але я їм користуюся, і тому мирюся з незручностями. Коли стояв тренажер і теж заважав, а мама лише розказувала, що буде користуватися, і не користувалась, то я його прибрав з квартири. Іншими словами, треба розуміти, чого саме хочеш від свого батьківства, навіщо діти. Єдина відповідь для мене на цей момент – задля того, щоб щось передати дитині, свою спадщину, нематеріальну, перш за все.
• Навпаки саме завдяки дітям відчуваю комфорт, бо щось вкладала і бачу результати, і мені приємно від цих результатів та від факту продовження роду, пишаюсь за їх досягнення, хоча буває не все гладко. Зараз не мислю життя без дітей.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ МАЙБУТНЬОГО:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Одностатеві пари розуміють страхи та переживання дитини, здатні краще за різностатеві пари емпатувати, бо самі натерпілися з дитинства – і тому здатні бути хорошими батьками.
• Якщо вибір одностатевих стосунків є наслідком відрази до протилежної статі через сексуальне насилля в дитинстві, то питання набуття батьківства не виникає в одностатевих парах.
• Тиск на жінку в суспільстві проявляється в «прошивці» про сприйняття жінки через народження нею дітей.
• Діти – природній наслідок стосунків з чоловіком. Не думала про комфорт чи дискомфорт. Зараз не знаю, що було б зі мною без них. Діти – стимул в усьому.
• Багато речей виникають вперше в нашому житті – і ми заново формуємо своє ставлення. Варто цікавитися новими процесами, щоб бути готовими до діалогу з дітьми та іншими молодшими. Якщо у дитини вже сформувалася думка, а у нас ще ні, і ми просто стоїмо на стереотипах, то виникає жорстка дискусія.
• Дисонанс в поведінці сучасної молоді – коли водночас не дуже переймаються тим, чи триватиме далі життя на планеті, та переймаються екологією.
• Розмноження втрачає сенс, бо зникає біологічний стимул (діти виживають).
• Забули, що ми – частинка суспільства, колективні створіння.
• Вчасно для певного рішення – це про рівень енергії, а не про вік.
• Стиль мислення «або-або» призводить до диктату в полі соціалізації – або «я же мати», або «лупання скали» (кар’єра).
• Довго жили в системі, яка не припускала інакшості. Якщо ти інший, то ти вигнанець.
• Століттями домінував біологічний погляд та соціалізацію жінок – неродючу вишню викорчовують з саду.
• Страхи виникають з темного минулого, з інформаційного поля, спостереження за друзями.
• Бажано мати різноманіття сенсів, бути самому собі цікавим, а не лише повторювати «коли вже будуть онуки?» чи «я потрібна своїй сім’ї».
• Шукаючи, варто розширювати коло пошуку.

ПІДСУМКИ:

1. Усвідомлено підходити до народження дітей – не з т.з. грошей, а своєї моральної готовності.
2. Зустріч відбувається, коли наявна енергія, і є енергія по той бік, і енергії підходять одна одній – і тоді зникають думки про childfree.
3. Дитина – період твого життя, а не його кінець.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Про саморозвиток свідчить зміна погляду на світ.
• Поки навчається дитина, навчаємось разом. Щодня пізнаємо щось нове, повторюємо шкільну програму, виконуємо саморобки, трудове навчання.
• Саморозвиток відбувається, коли відкриваєш для себе щось нове, спрямовуєш на нього свою увагу, час, сили – і отримуєш зворотній зв’язок у вигляді обізнаності. Ознаки того, що відбувається саморозвиток: розширення кола однодумців, опанування нових навичок, розширення знань. Ознаки того, що саморозвиток заблоковано: відпадають вже наявні зв’язки, навички, коло спілкування.
• Саморозвиток – зміна особистості, розширення поглядів, відступ від упереджень, відкритість, віра в зміни, набуття нових навичок, зміна кола спілкування. Саморозвиток заблоковано, коли наполягають на своїй точці зору, зневірені, вдаються до знецінення, мають замкнене коло спілкування – усе це призводить до «застояного повітря», законсрвованої свідомості.
• Саморозвиток – зміна думок, відхід від стереотипів, відкриття, які докорінно тебе змінюють, розширення кола знайомих, знань, внаслідок чого світ приймає тебе і є бажання щось змінювати.
• Зміна зовнішності як показник саморозвитку. Одна зачіска десятиліттями – ригідність.

ВЗАЄМНІ ВПЛИВИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА САМОРОЗВИТКУ:

• Соціалізація – простір для саморозвитку. Коли розумієш, що можеш дати щось соціуму, це робить тебе дорослим, тобто відбувається саморозвиток.
• Можуть бути взаємопов’язані, але не обов’язково саморозвиток потребує соціалізації (самітники теж розвивають свою особистість, хоча і відмовляються від контактів зі світом).
• Чим більше людина розвивається, тим легше їй соціалізуватися.
• Соціалізація – перебування в соціумі, спілкування. Саморозвиток – пізнання себе, відкриття та розкриття чогось нового в собі, бажання це робити. В процесі саморозвитку ми спілкуємося – і це є соціалізація, певною мірою.
• Перша соціалізація в нашому житті – коли принесли з родильного будинку і ми чуємо голоси близьких, розпізнаємо їх. Соціалізуючись, розвиваємось. Мауглі соціалізувався в стаї, і його розвиток відповідає стаї, але не людській спільноті.

МОМЕНТ ПОЧАТКУ БАТЬКІВСТВА:

• Психологічне батьківство відбувається пізніше за фізіологічне, а до онуків приходиш принципово іншою людиною.
• Батьківство починається з відповіді на питання «навіщо воно тобі треба?».
• Відчувала своє батьківство з моменту вагітності. Чоловік дуже хотів дитину, але був менше готовий до свого батьківства. З молодшим сином став відповідальнішим.
• Усвідомила своє батьківство, коли завагітніла другою дитиною, а перша дитина була авторок мого заміжжя.

ПЕРЕДУМОВИ БАТЬКІВСТВА ЯК ДЖЕРЕЛА САМОРОЗВИТКУ:

• Ставитися до дитини як до особистості, цікавитися думкою, коли йдеться про вибір.
• Бути готовим до руйнування своїх стереотипів.
• Не порівнювати свою дитину з іншими, приймати такою, як вона є.
• Емпатувати дитині, розуміти її, цікавитися станом, почуттями, переживаннями.
• Довіряти дитині.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Японський дитячий садок – групи вертикальні за віком, а не горизонтальні. Чим різноманітніше коло спілкування, тим якісніше психологічне життя.
• Вплив творів мистецтва, як конгломерату людського чуттєвого досвіду, на соціалізацію виникає, коли людина навчається сприймати ці твори та гармонізувати себе через дотик до них.
• Дідусь переймається тим, кому ж він передасть у спадок дорогі риболовецькі снасті, якщо УЗІ показало онучку, а не онука, і після її народження не одразу ходить відвідувати, але згодом втягує в своє хобі, усьому навчає і вже не переймається статтю другої дитини свого сина.
• Вважаю, що моє батьківство і досі не найвищого рівня. Можливо, стане таким при появі онуків.
• Цікаво, що свекр присідає для розмови з онуками – щоб очі були на одному рівні.
• Семантично «тато» і «батько» розказують про різну емоційну дистанцію, силу прив’язаності. «Батько» – коли ти сепаруєшся.
• Внутрішній «батько» – про перфекціонізм, надмірний контроль, гіперопіку.
• Усвідомлений батько має розвивати «дорослого» в дитині, який координуватиме «батька» та «дитину», і не гіпербалізувати «батька», не викривлювати «дитину».
• Материнство – пуповинний зв’язок, фізіологія, матерія, безумовна любов, вирощування дитинча до стану, коли може вижити без допомоги матері.
• Біологія – в першу чергу. Якщо хтось одразу вбачає психологічний бік батьківства, тому важче наважитися на парні стосунки, щоб не ризикувати батьківством.
• Мультиплікація себе шляхом виховання – теж розмноження, не саморозвиток.
• Батьківство – від початку розмноження, а з розвитком цивілізації стало одним із джерел саморозвитку.
• Ми в своєму саморозвитку праві, коли любимо себе – і наша любов доростає до такого обсягу, що виникає бажання щось віддавати, залишити «крапочку» по собі.
• Одружуватися варто на сироті 😊
• Сирота позбавлена спілкування між поколіннями – і це може ще більше ускладнити взаємини зі старшими так само, як і блокувати батьківство як саморозвиток.
• Бога називаємо Батьком. Духовний – теж батько. Матріархат діє лише через нескінченність роду, плодючість. Не можна урівнювати батьків, бо все одно є батько і мати, і це – різні ролі, які доповнюють одне одного. Повинна бути функційність.

ПІДСУМКИ:

1. Батьківство – розмноження в усіх випадках, а саморозвиток вже, як кому поталанить. Наші діти нас розвивають, якщо ми готові до цього, і це – окремий розвиток, вихід за рамки біологічного виду.
2. Чим старшою стаю, тим більше обмірковую. Поталанило, що маю дітей замолоду. З народженням другої дитини все стало зрозумілішим, відкрились якісь «чакри», подорослішала. Батьківство в зрілому віці якісніше.
3. Батьківство – це розмноження, і саморозвиток, якщо спроможешся. З другою дитиною чоловік змінився і мені стає простіше виявляти свої помилки. З першим сином була більше «батьком» за Берном.
4. Потрібно спочатку себе пізнати та полюбити – і станеш цікавим дітям, і стане простішим «старше» батьківство (роль бабусі).
5. Варто ще обміркувати випадки, коли саморозвиток не залежить від соціалізації.
6. Тільки коли визрів в своїй любові до певної межі, уможливлюється батьківство як саморозвиток. Ця межа і є іскра Божа, і дають дитину саме в цей момент. І треба пам’ятати та вірити, що у тебе є все, щоб виховати цю дитину. Навіть наші батьки йдуть лише тоді, коли ми готові залишитися самі.

ЗАПИТИ ДО ТЕМИ:

• Чи варто сприймати цілісно людину, з якою випадково спілкуєшся в магазині?
• Що означає фрагментарно сприймати людину, а що означає – цілісно? І чи варто сприймати цілісно?
• Вважаю, що варто сприймати цілісно, а часто не виходить. Як бути?
• Де межа психічного здоров’я, якщо кожного сприймати цілісно?
• Чи є відповіддю на тему посил «буди простішим»?

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Сприйняття – комплексний механізм, завдяки якому складаємо уявлення про об’єкт, базуючись на відчуттях (свого стану, відстані, повідомлень органів чуттів) та досвіду.
• Зовнішній світ потрапляє до нашої свідомості крізь досвід, ніби крізь вікно. На склі цього вікна може бути щось зображено тим самим досвідом. Відбиток – сприйняття – залежить від зображення на склі вікна.
• Сприймаємо багатогранно і суб’єктивно. Намагаємось класифікувати, віднести до чогось – тому суб’єктивно.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

АНАЛІЗ НАСЛІДКІВ ВИБОРУ «ЦІЛІСНІСТЬ/ФРАГМЕНТАЦІЯ СПРИЙНЯТТЯ»

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Показові приклади людей з порушенням синтезу – порушується сприйняття. Тобто сприйняття залежить від синтезуючого мислення.
• Сприйняття впливає на соціалізацію – як сприймеш людину, так і поставишся, і це може виявитися помилкою – образиш чи людину, чи себе.
• Досліджуючи своє сприйняття, можливо його виправити, а тому точніше випрацьовувати модель поведінку.
• Коректне сприйняття здатне захищати від зайвого емоціонування та розчарування.
• Сприйняла образ, а не людину цілісно, – і взаємодію з образом, а отримую неприємності від конкретної людини.
• Часто буваю упередженою – і ототожнюю людей з собою, лише за однією ознакою. Прив’язуюсь, сприймаючи «своїми», а потім виявляється розходжень набагато більше, ніж це єдине спільне – і це боляче.
• Цілісність особистості приводить людну в певне місце в певний час, і людина згідна з цими обставинами.
• Варто зуміти відсторонитись від стереотипів, щоб випрацювати цілісне адекватне сприйняття.
• Уява залежить від обізнаності. Чим ширша обізнаність, тим точніша уява про об’єкт, його сприйняття, і простіше домовитися.
• Фрагментація завжди при першому сприйнятті, завжди вихоплює щось одне з контексту, і завжди звужує пізнання до одного інструменту.
• Колаж, як метод пізнання, використовує фрагментарне сприйняття (вирізаємо фрагмент з цілого, вирізняємо його серед подібного, вириваємо з контексту), а розвиваємо цілісне, бо розмірковуємо про всі моменти життя, емпатуємо сприйняття глядача, творимо новий образ в новому контексті. Творимо образ через призму власного досвіду та світобачення, обізнаності – і тому він може бути незрозумілим глядачеві, бо спрацьовує фрагментарне сприйняття.
• Якщо новостворений образ читається, то синтез відбувся, спрацювала цілісність сприйняття.
• Коли порівнюєш, тобі треба знайти ознаки, оцінити за параметрами.
• Не було б фрагментації, не вийшли б на параметри для аналізу та оцінювання.
• Призначення фрагментованого сприйняття – побудова системи параметрів.
• Сприйняття залежить від якості мислення, бо без нього не розкладеш на частини, не оціниш, не вибереш, не складеш в нове ціле.
• Коли йдеться про довершений образ, то йтиметься про цілісне самовираження.
• Без критичного мислення (аналіз, синтез, оцінювання) цілісне сприйняття неможливе.
• Упередженість, передсудження, ореол, перенесення, імідж, заангажованість, стереотипність, клішетизація, абсолютизація оціночних суджень – всі ці характеристики/чинники сприйняття блокують аналіз, заважають подивитись ширше, відключає критичне мислення.
• Перенесення висновків без аналізу ситуації викривлює сприйняття.
• Правда претендує на цілісне сприйняття, але усе ж частіше є фрагментованим.
• Прояви цілісного сприйняття: вислухати усіх, визначити послідовність застосування різних кутів зору (аналізу), пояснити цей алгоритм застосування.
• Правда, милосердя, доброта, правосуддя – приклади фрагментованого сприйняття, і висновок варто робити на основі їх поєднання, прагнучи цілісного сприйняття.
• Абсолютизація досвіду сприяє фрагментації і заважає цілісності сприйняття.
• Правдива широка поінформованість сприяє цілісності сприйняття.
• Ставлення сприяє фрагментації, вибірковості, викривленню сприйняття.
• Варто переключатися з цілісного на фрагментоване, щоб краще, глибше зрозуміти нюанси цілого. На це працюють колажі та схематизація.

ПІДСУМКИ:

1. Неочікуване.
   1. Стало цікаво, яке у мене зараз сприйняття – наскільки збалансоване.
   2. Інколи власний досвід заважає об’єктивно оцінювати.

• Інколи бракує широти світогляду.

2. Застосовне.
   1. Варто використовувати і фрагментарне, і цілісне сприйняття – обидва мають свої призначення та обмеження.
   2. Чим ширший світогляд, тим цілісніше сприйняття.

• Поінформованість буває недостатньою для цілісного та невикривленого сприйняття.

3. Поставлю собі за правило.
   1. Не поспішати, виокремлювати параметри, оцінюємо за ними, аналізуємо, робимо висновки, вибудовуємо цілісне.
   2. Варто цілісно сприймати, щоб уникати помилок першого враження та змінити ставлення до об’єкта.

• Якщо хочеш вибудувати цілісне, то попіклуйся про фрагменти.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Мене дратує, коли щось йде не за моїм планом. Коли мене «напрягають» (дають додаткові завдання, ставлять складні питання), то це теж мене дратує. Коли я перед тим був в гарному настрої, то ці подразники менше дратують.
• Мене дратують когнітивний дисонанс та порушення меж – тупість, хамство. Коли вже роздратована, то вже не має значення те, наскільки. Не умію кричати, щоб виплеснути роздратування.
• Мене дратують візуальні речі, хаос, поведінка людей, яка не співпадає з моїми уявленнями, особливо, коли мене пригноблюють, показують владу. Дратівливість залежить від стартового настрою. Моя дратівливість залежить від стартового настрою.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Опанування свого роздратування – робота неокортексу, а сама дратівливість – робота мімбічної системи. Неокортекс вимагає багато енергії для своєї роботи, а тому його можливо повноцінно задіяти, лише відключивши панування лімбічної системи, а для цього потрібні здорове харчування, сон тощо.
• Є знайомий, який любить скандали, і «харчується» енергією сварки.
• Коли даєш яскраво емоційно забарвлений виплеск роздратуванню, то виглядаєш слабкою. Тобто розратування – ознака боротьби за домінування.
• В дитинстві був сценарій «стимул-реакція», а тепер реакція стала відкладеною (цьому навчилися в ході дорослішання), але ще не трансформованою (ще варто навчитися трансформувати негативні переживання в позитивні, роздратування у замилування, зокрема).
• Племінник був у збудженому стані і я не міг його заспокоїти – і мене дратувало, що не можу впоратись. (знову ж – баротьба за домінування. Від модератора).
• Онук намагався щось засунути в розетку. Подіяла суміш страху та роздратування – включилася швидка реакція, без обдумування варіантів, дала сильного фізичного стусана. Тоді його батьки дали мені відсіч, дуже різкі критичні зауваження стосовно меж та методів мого втручання у виховання.
• Не витримувала і вибухала в дитинстві, коли старша сестра насміхалася, дражнилася.
• Дратуюсь, коли син відкладає до останнього. Вважаю це неконструктивним використанням часу, а розмови з ним про наслідки такої поведінки вважаю менш дієвими, ніж мій постійний жорсткий контроль та нагадування. (знову ж – баротьба за домінування. Від модератора).
• Батька дратували мої погані оцінки та сутички з вчителями. Йому було «соромно перед людьми». (знову ж – баротьба за домінування. Від модератора).
• Бабуся віднесла мене до категорії «лінива, але розумна» – і дратувалася через те, що мені важко давалась фізична робота (саме тому називала лінивою). Водночас не коректно ставила задачу на легшу фізичну працю, не пояснюючи ситуативної мети її здійснення, – і лаяла: «що, у тебе клепки немає?».
• Дратувало в дитинстві, чому не можна ночувати у подружки. Це мене обмежувало. Усім можна, а мені – ні.
• Постійна тема «що скажуть люди».
• Мати та свекруха втягують в роль «рятівника».
• Батьки перекладають свою тривожність та шаблони миследій на мене – і це вже нав’язливість.

ПІДСУМКИ:

1. Батьківський авторитет може бути присутнім за відсутності людського авторитету – і буде виникати спротив дитини повчанням/проханням/настановам батьків. Варто перевіряти рівень свого авторитету, запитуючи себе про те, чи був би авторитетом для цієї дитини, якби це був не мій син/не моя дочка.
2. Несподівано, що не заражався сьогодні чужою негативною емоцією – не резонували подразники, хоча часто відбувається навпаки.
3. Я відповідаю за себе, і не на все впливаю.
4. Сподобалась ідея перетворювати роздратування на замилування, хоча поки незрозуміло, як саме.
5. Цікаво, що поведінка «стимул-реакція» є дитячою, а володіння собою полягає не у придушенні реакції, а у відтермінуванні заради переробки реакції.
6. Я вважала себе перфекціоністом, а виплили категоричність та залежність від думки оточуючих. Давно працюю над звільненням від залежності від думки інших – і маю значні позитивні зрушення, а виявляється, що потрібно продовжувати працювати над собою.
7. Жорсткі рамки, «боротьба лекал» постійно присутні в моєму житті.
8. Варто навчитись слухати себе, розрізняти слабкі сигнали, щоб не давати подиву перерости в роздратування, а навпаки, допомогти виникнути замилуванню. Можливо, за посередництва гумору (самоіронії та іронії. Від модератора).

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ. ПОРІВНЯННЯ ПРОЯВІВ

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

ДЖЕРЕЛА ЯКОСТЕЙ, ЩО ЖИВЛЯТЬ АТМОСФЕРУ ПОВАГИ:

АНАЛІЗ СИТУАЦІЙ ТА ДІЙСНИХ МОТИВІВ – ПОШУК АЛЬТЕРНАТИВНИХ РЕАКЦІЙ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Ризик сплутати «добре виховання» (лицедійство, виглядати замість бути – «виховані люди так не чинять») з повагою, а поганий смак або знервованість – з неповагою.
• Може бракувати гарного смаку – і тоді вульгаризм може видаватись цікавим проявом епатажу, а оточуючі сприйматимуть неповагою.
• Особистими передумовами атмосфери взаємоповаги є гарний смак, бажання спілкуватися, доцільність.
• Іноді почуваюся Мальвіною, яка мордує чимось нудним Буратіно.
• Мої уявлення про батьківство зараз відрізняються від тих, що були раніше – і шкода, щоб це розуміння залишалось незадіяним.
• Коли володієш знаннями, то нехтування їх застосуванням є злочином.
• Припинити нагнітати істерію пресингу часу – замість запитувати «чи маєш час» цікавитись «чи маєш натхнення/ чи в змозі», більше цікавитися станом і підкріплювати позитивні наміри, впевненість, що часу достатньо, коли ти спокійний, гармонізований, зібраний, рішучий (відпочив, добре харчуєшся, регулюєш реакцію на стрес).

ПІДСУМКИ:

1. Наші «передавачі» та «приймачі» можуть бути налаштовані на різні діапазони, і тому не розуміємо один одного – і сприймаємо неповагою.
2. Буде проявом поваги до дитини – переключитися на іншу справу, поки дитина зможе переключитися на розмову.
3. Навчитися привертати увагу до себе, не гримаючи дверима, а хоча б зовнішнім виглядом, темами розмови, манерою мовлення. Якщо хочу, щоб поважали мою територію, поважати їх територію – мати спільні інтереси, теми (музика, спорт).
4. Почати листуватися з дочкою у вайбері, якщо вона в ньому і не реагує на усне звернення.
5. Додати іронію у спілкування з дітьми – світ не впаде, якщо дитина житиме за іншими правилами, які відрізняються від наших.
6. Замість «Чи маєш час?» цікавитись: «Як почуваєшся – чи зможеш мені допомогти?».
7. Повага – бути цікавим дитині, вміти грати з нею, припинити вбачати неповагу в конфліктуванні дитини з нами, припинити вносити сенси, які відсутні і є хибними.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Говоримо про єдність, коли група людей послуговується спільними цінностями, співпрацюють, підтримують один одного, взаємодоповнюють, поважають відмінність.
• Єдність – це спільність думок, спільне прийняття рішень, спільний відпочинок і праця. «Спільна праця об’єднує».
• Єдність – кровна, територіальна, на основі спільних інтересів, справ, цінностей, бачення, пріоритетів, залученості.
• Родина є нормальною лише за спільності цінностей.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

1. Єдність – загальніше поняття, не ситуативне. Спільність, згуртованість, однодумство, солідарність є її проявами, складниками.
2. Проблема може бути спільною, але не єднати. (навіть роз’єднати).
3. Єдність родини спричиняє передачу цінностей наступним поколінням.
4. Завдяки єдності родини здійснюються мрії її членів, навіть за розбіжності поглядів.
5. Концентрація уваги на сприянні лише одному члену родини за рахунок інших її членів руйнує сім’ю.
6. Єдність родини – коли кожен тримає родину, її цінність, в фокусі.
7. Через брак єдності відбувається її заміщення сурогатом – згуртованістю (або солідарністю) – і потреба в єдності сублімується у вимогу спільного копання картоплі. Потрібен привід зібратися – і згадують про городину.
8. Коли бракує єдності, зарубують мрії при корені, застосовуючи скепсис та знецінення.
9. Коли потрібен привід, аби зібратися, – ознака браку єдності. І найчастіше таким приводом виявляється застілля. Поїли – і розходяться: «ну, ми пішли». Спроби просунути далі в пошуку об’єднуючих моментів зустрічає спротив.
10. «Ми з тобою однієї крові» – це про спільність, ще не про єдність.
11. Похвала, підтримка, вислуховування, повага, розмови на рівні цінностей плекають духовну єдність.
12. Волюнтаризм, авторитаризм, насмішки, глузування, знецінення, сарказм, перенесення тривожності, відсутність емпатії руйнують духовну єдність.
13. Здорова побутова єдність можлива лише на основі духовної. Ознаки здорової єдності – відсутність примусу, насилля, а натомість усі спільні дії приносять задоволення.
14. Єднання – внаслідок спільного позитивного переживання.
15. Спільність – «я не один такий, нас багато».
16. Побутові альтернативи рішень знаходяться легко, якщо спочатку випрацьовують духовну єдність.
17. В темі про інтелект обговорювали, що сучасні люди обізнані, але не інтелектуали. Виникла думка про аналогію ситуації з єдністю, тобто ми перебуваємо у багатьох спільнотах, але не відчуваємо єдність. Тоді, можливо, єдність пов’язана з інтелектом, потребує його розвитку?
18. Коли людина сама хоче повернутися в певне коло та обставини, вважає, що саме так відновлює свою ресурсність, – це про єдність.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ШЛЯХ ВІД КОНФЛІКТУ ДО ДУХОВНОЇ ЄДНОСТІ:

1. Відновити відчуття спільності – віднайти позитивні наміри та їх спільність.
2. Згуртувати довкола єдності родини. Визнати, що вона є спільною цінністю – однакового рангу та ваги.
3. Випрацювати однодумство – спільний погляд на ситуацію та корені проблем, а тому і шляхи їх вирішення.
4. Зберігати солідарність та наполегливість при втіленні знайдених рішень.

ДОДАТКОВИЙ ЗАПИТ:

На чому тривалий час тримаються родини? Особливо після сепарації дітей – як уникають синдрому empty nest? Як працювати над єдністю, коли більшість питань вирішена, відсутні складності?

Передумови єдності родини:

1. Цінність духовної єдності є спільною та рівновеликою, першочерговою.
2. Модель родини, стосунків – у фокусі та обговорюється від самого початку і регулярно (домовленості «на березі»).
3. Обговорення світогляду та переживань, прагнень, устремлінь є звичною практикою.

ПІДСУМКИ:

1. Несподіване:
   1. Якщо котрийсь з побутових моментів комусь важливий, а комусь ні, то бракує побутової єдності.
   2. Побутова єдність залежить від духовної, а духовна потребує заземлення на побутову.

• Ми прагнемо єдності навіть за посередництва побуту.

1. Побутова єдність є не такою простою, і навіть її може не існувати, а звестися просто до спільності простору життя.

2. Застосовне:
   1. Побачити сенс за діями, розмовляти про те, який сенс вкладаєш в дію ти, і який – інша людина.
   2. Шлях від конфлікту до єдності починається з відтворення почуття спільності, а далі – згуртованість, однодумство, солідарність, і нарешті – єдність.

• Єдність гартується у спільних позитивних переживаннях.

3. Поставлю собі за правило:
   1. Підходити до єднання креативно, щоб не було примусу.
   2. Додати в родинні ритуали обговорення газет, обмін думками, навіть, коли здається, що і без слів розумієш.

ЗАПИТИ:

• Хотілось би змінити ставлення дітей до мене, бо не можу змінити ставлення батьків до мене (постійно навіюють мені сором та вину).

ЯКІ СЕНСИ ТРАНСЛЮЄ?

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• В ході обговорення має виникнути певна узгодженість, і воно далі працює на нас.
• Обговорення і мовчання можуть бути як конструктивними, так і награними.
• Мовчання має більше відтінків.
• Повага є засторогою від привласнення.
• Повага – запобіжник невдячності.
• Людина заслуговує на повагу від свого народження.
• Самодостатня людина поважає інших.
• Невдячна людина подібна до «ями без дна» – ніколи не наповниться, не втамує голод по щастю.
• Перший досвід поваги набуваємо в родині, вузьким колом (мама-тато, бабуся-дідусь), і далі коло поваги розширюється, з появою зятів та невісток частиною родини стають і їх батьки – твориться родовід.
• В атмосфері поваги в родині отримуємо визнання та вдячність за дії, вчинені з любові та поваги, хоча робили їх не задля визнання, а за покликом душі.
• Повага до батьків є безумовною – просто тому, що вони твої батьки.
• Якщо усвідомили проблему, потрібно щось змінювати.
• «Не поважаєш» означає, що не чуєш потреби, бажання, обмежуєш можливості.
• Маркером поваги в родині є традиція слухати одне одного, враховувати кордони, особистий простір.
• Однобічність поваги – ознака її хибного тлумачення, підміни (плазуванням, покорою, залежністю тощо).
• Напружує думка, що можу не передати щось добре дітям.
• Усі потерпаємо від проявів неповаги до нас з боку батьків – і наша задача змінити щось для власних онуків, бо для дітей вже не встигли, мабуть.
• Виявилось, що не можу вибачити батькові те, що перестав бути авторитетом для мене.

ПІДСУМКИ:

• Щоб вибудувати повагу між собою та дітьми, треба розібратися в стосунках з батьками. Для цього викликати на дискусію, запитувати та слухати, віч-на-віч, без емоцій.
• Поважати дітей, якщо хочеш, щоб вони поважали тебе.
• Діти – наше дзеркало, свідки нашого життя, відбиток нашої праці над собою.
• Вислів «Діти – наше майбутнє» отримав нове значення – що вони на нас теж впливають і теж нас виховують, тобто, відкидаючи дітей (обираючи шлях child free), ми відкидаємо свою якусь нову якість у майбутньому.
• Розрізняти повагу та самоствердження, виключити силові методи, а говорити, вислуховувати, запитувати, чути.
• Не говорити «ти мене не любиш», «ти мене не поважаєш», а конкретно зазначати, що саме не подобається.
• Повага може бути лише двобічною, обопільною.
• Повага залежить від емпатії – якщо відключена емпатія, то відключена повага.
• Повага – шлях до вдячності, тобто відсутність вдячності та визнання є маркером браку поваги.
• Коли люди звикли десятиліттями обманювати себе, то віднайдення дійсних потреб вимагає тривалої праці, і лише це уможливить зміни.
• Змінити сценарій – навчитися відповідати грою на гру.
• Варто розібратися зі стосунками з батьками, бо вони відсутні поза побутових питань, не було ніколи душевної розмови.
• Якщо піклуємось про власне майбутнє (дітей, онуків), потрібно налагодити стосунки з власним минулим (батьками). Ми самі в цьому ланцюжку – власне сьогодення.
• Діти дзеркалять нас і дають можливість далі розвиватися – побачити своє відображення в дітях та змінити в собі щось.
• Онуків любиш більше, ніж дітей, бо вже зрозумів помилки власного батьківства, але з дітьми вже їх не виправиш, а попередити з онуками можна спробувати. При цьому напряму не можеш діяти, а можеш змінити свою модель з батьками та дітьми, щоб наші діти інакше віддзеркалились в своїх дітях (наших онуках).