ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Десь в останньому часі зустрічала відео «Припиніть себе змінювати», але воно мене не зачепило. Тому цікаво, а у чому ж верзус.

ПОШУК ОСОБИСТИХ ВЕРЗУСІВ:

ВПЛИВ УСТАНОВОК НА ВИБІР ШЛЯХУ – «САМОРОЗВИТОК ЧИ САМОЗНИЩЕННЯ»:

ВПЛИВ НА ОСОБИСТІСТЬ УСТАЛЕНИХ ВИСЛОВІВ В РАЗІ ЗУСТРІЧІ З ВИКЛИКОМ/НАПРУЖЕННЯМ:

АЛЬТЕРНАТИВНІ ВИСЛОВИ:

ЧИ МОЖЕ САМОРОЗВИТОК БУТИ ДЕСТРУКЦІЄЮ?

• Якщо саморозвиток будується на знеціненні власних характеристик, і ти прагнеш бути кращим, не спираючись на свої переваги, свою гідність, самоцінність, то відбувається самознищення замість саморозвитку.
• Якщо ти обираєш серединний шлях дао – руйнуєш себе водночас з розбудовою себе.
• Людині може здаватися, що ілюзії, які виникають під адиктивними речовинами (наркотиками, зокрема) – це якісь нові знання. Насправді ж це саморуйнування, а не саморозвиток.
• В сектах згодовують якусь ідею – і виникає ілюзія саморозвитку, хоча насправді йдеться про деструкцію, адикцію.
• «Дихати вагіною» – ще одна ілюзія. Чим більше ілюзій, тим вірогідніше падіння.
• Людина вчиться чомусь, щось уміє, а по факту не отримує нічого застосувати, тільки витратила час. Тоді цей саморозвиток виявляється самознищенням.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Вибір завжди свідомий. Ми ж усвідомлюємо, між чим і що вибираємо.
• По Фрейду, є лише два базових імпульси – Ерос та Танатос. Ті, хто обирає один якийсь імпульс, шукають середовище, в якому він переважає, яскраво виражений (п’яниці шукають собі компанію інших п’яниць).
• Вибір між саморозвитком та самознищенням, їх розрізнення, залежить від ступеню самоконтролю, тобто відсунення одного імпульсу на користь іншого, щоб посилити його вплив на своє життя.
• В сучасному житті ми вже не можемо розслабитися, отримавши одну професію. Доведеться опановувати нові і нові протягом життя. Тому всі ми приречені до саморозвитку зараз.
• Самоізоляція – відсутність глибинних зв’язків з оточенням.
• Трудоголізм як різновид самоізоляції, втечі від родинного кола.
• Шопоголізм як ненаситність, подібний до переїдання.
• І трудоголізм, і шопоголізм – адиктивна (залежна) поведінка.
• Сексуальна сфера уособлює вразливість. Якщо йдеться не про свідомий вибір БДСМ, то необдумані ризики в цій сфері завдають найбільших травм. Тому ризиковані сексуальні стосунки – різновид саморуйнівної поведінки.
• Буває, що людина живе нудним життям, і тоді екстремальний спорт для неї – спосіб підвищити самооцінку та зробити життя яскравішим. З ними все нормально, якщо людина адекватно оцінює ризики та власні ресурси.
• Якщо сенситивний поріг знижено (наприклад, через брак сексу), то виникає потреба в компенсації – і можуть зацікавити екстремальні види спорту.
• Коли вже іншого життя, поза екстремального спорту, не існує, то може бути різновидом саморуйнівної поведінки, бо вже йдеться про залежність.
• Має значення вік людини. Те, що оцінюєш токсичним, коли вже став зрілим, у підлітків може бути ще тренуванням себе чи тестуванням світу. Треба враховувати вік та мету провокативної поведінки. Якщо мета – визначити свою майбутню модель поведінки, то про саморуйнування не йдеться в такому випадку.
• З віком зникає сенс спілкування з токсичними людьми, а в молодому віці притаманні розмови по 5 год по телефону, і, можливо, тут відсутнє саморуйнування.
• Повертаємося до трикутника Карпмана, коли мова заходить про саморуйнування.
• Граблі з сокирою – про баланс саморозвитку та самознищення.
• Граблі з сокирою підказують, що один удар сокирою смертельний (алегорія самознищення), а ударів граблів можна витримати декілька, і зберегти своє життя (алегорія саморозвитку).
• Тату – сіра зона, бо для тих, хто поза цієї субкультури, воно – ознака аутоагресії, а для тих, хто в цій субкультурі, воно – ознака сили.
• Допоки адиктивна особистість – в своєму середовищі (у секті, наприклад), то все гаразд. Негаразди починаються при спробі інтеграції такої особистості в ширший соціум.
• Коли людина проявляє хибну скромність, то «перекриває краники», і її зверхність не одразу спричинить до агресії у відповідь. Відкритий вияв зверхності – ризикованіший з т.з. отримання агресивної відповіді. При цьому обидві вони – шлях самознищення, а відрізняються лише швидкістю. Хибна скромність – повільне самознищення. Відкрита зверхність – швидке самознищення.
• І хибна скромність, і відверта зверхність – вихід за межі. Перша – зменшення себе (своєї території), друга – захоплення території іншого. Зрештою обидва шляхи призведуть до самознищення.
• Поєднання асертивності та балансу «бути/мати вигляд» – шлях саморозвитку. Асертивність передбачає емпатію та певний розвиток особистості, щоб бути здатною поважати чужі межі, зберігаючи повагу до себе.
• І асертивність, і баланс «бути/мати вигляд» залежать від рівня самооцінки, самозадоволення.
• Підміна понять – упевненості та зверхності. Акцент в мові на «Я» – ознака егоцентризму, і заводить людину в тупик.
• А якщо йдеться не про вже наявну установку, а про афірмацію, яка має витіснити собою іншу установку, то хіба її мова не побудована на постійному «Я»-канні?
• Сформована установка подібна до віри, а передує їй або навіювання, або абсолютизація своєї ситуативної реакції, яка в конкретній ситуації (токсичній) могла слугувати самозбереженню, а при застосуванні до інших ситуацій лише шкодить.
• Адиктивна поведінка та фрустрація – іпостасі саморуйнування.
• Дотримуватися дистанції, не прагнути стати ближчим, ніж є.
• «Всі сили з мене вижили» – про енергію. Не використовую з близькими, а у ділових ситуаціях можу це відчути, але кажу інакше – «я не в ресурсі», «це були складні перемовини».
• Знецінення – тупікова стратегія. Згадалася Проня Прокопівна, яка знецінює свою тітку за те, що та торгує на базарі, але ж це – той самий фах підприємця-продавця, що і у батьків Проні, які мають магазин.
• Знецінення – захист для того, кому бракує саморозвитку, ілюзія вивершення над тим, кого знищив, а насправді блокуєш свій розвиток.
• Досі заповіді зі скрижалів не втратили значення. Релігійні вчення першими означили напрямки саморозвитку, в частині ідеалів.
• Ми давно живемо в світському суспільстві і не користуємося релігією як вказівником (забуваючи, що філософи виросли з протиставлення містеріям, тобто поштовхом були саме релігійні вчення; і психологи виросли з протиставлення філософам – продовжили рух «від», та усе ж імпульс отримали той самий – від модератора).
• Тема саморозвитку важка, її опанування тягнеться з давніх часів. Одного погляду немає.
• Всі прагнуть саморозвитку, хоча одні – суто заради себе, егоцентрично, а інші – заради громади, альтруїстично.
• Втратили розуміння, що саморозвиток – величезна відповідальність.
• Надмір тренінгів (тренерів), які успадковують софістів, не Сократа.
• У балансі «індивідуальне/колективне» мають значення і вік, і рівень розвитку особистості. Діє шаблон, що індивідуальне має бути підпорядковане колективному, а якщо це не так? До недавньої пори саморозвиток був забитий школою та комуністичною партією. Залишилися стигмати з тих часів. «Ви прагнете більше впливати? Ми вам цього не дамо». Страх зазнати остракизму чинить перепони саморозвитку. Зараз інша крайність – забагато лушпиння серед наявної пропозиції засобів саморозвитку.
• В адикції особистість вже розпалася, і це вже не життя, а існування – танатос переміг, самознищення відбулося.

ПІДСУМКИ:

1. Не очікував, що в роботі над фразеологізмами зможу трансформувати їх, ще і позитивно.
2. Нарешті зрозумів, чому саме важливо «ставити не крапку, а кому». Уточнюєш щось і трансофрмуєш це щось.
3. Коли ми не творимо, відсутня любов до процесу, то впадаємо у песимізм. Варто включити творчий канал як антидепресант.
4. Цікаво, що випливає далі з теми – переплетення саморозвитку та самознищення. Ти повинен щось зруйнувати, щоб відбулося щось нове. (суперечить тезам прагматизму про еволюціонування як шлях розвитку – від модератора).
5. Якщо людина відкидає саморуйнування в своєму житті, то діє згідно Сократівському «хто пізнав добро для себе, не чинитиме собі зло» – імпульс проти «не доброго» для себе.
6. Як одне переходить в інше – коли із саморуйнування починається саморозвиток.
7. Виявила в собі ознаки саморуйнування – зневажання своїх потреб на догоду родині чи роботі, наприклад.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Цікавить все про асертивність, прагну її розвивати. Досі не розглядав її в парі з хибною скромністю. Раніше порівнював лише з толерантністю та зверхністю.
• Я буваю зверхнім, нескромним.
• Дехто звинувачує мене в хибній скромності – і тому варто розібратися з цим. До асертивності мені далеко.

СПРИЙНЯТТЯ СЕБЕ ТА МОДЕРАТОРА В РОЗРІЗІ ТЕМИ:

ЧОМУ ВИНИКАЮТЬ ХИБИ В КУЛЬТИВУВАННІ СКРОМНОСТІ?

• Хиби виникають через те, що люди не розуміють практичних проявів, і кожен інтерпретує по-своєму, перегинають палицю.
• Сподіваються щось заслужити, виправдати скромністю свої інші риси. Наприклад, виправдовують свої невдачі скромністю.
• Відсутнє чітке визначення скромності та настанови, де її доречно проявляти. Найчіткіша настанова у буддизмі – що твоєю опорою є твоя праця, і концентрація на справі є скромністю.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРОЯВІВ СКРОМНОСТІ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Сприймаю скромність через поводження в соціумі.
• Асертивність – контроль свого мислення, балансу ЯОК+ТИОК+.
• Що саме приховують зовнішні прояви скромності та байдужості, виявляють лише дії. Скромність перевіряємо через дії людини.
• Байдужа людина залишається бездіяльнісною, а скромна людина діяльнісна.
• Проявляти самому і цінувати в іншому те, чого не розумієш, неможливо.
• Головне – не зовнішні прояви, а внутрішні настанови, спрямування.
• Скромники як нещирі люди в порівнянні з хвальками. Того, хто говорить про себе, простіше зрозуміти, ніж того, хто ховається під маскою.
• Людина, що відкрито шукає підтримки, визнання, є зручнішою у взаємодії, ніж людина, яка приховує свої мотиви та особистість за маскою скромності.
• Раніше були вагання стосовно скромності як цінності, а у 19 столітті вона закріпилася серед визнаних чеснот.
• Скромність – добре, але в токсичній стадії переростає в приниження іншого, зверхність.
• Надмірно скромні люди не приділяють увагу іншим, бо мають постійно контролювати себе.
• 19 ст. аналізує надмірну скромність. Хибна скромність – про зменшення себе, саморуйнування. Скромність не має призводити до саморуйнування, самознецінення, приниження.
• Надмір скромності – прояв пихи. Пиха маскується під скромність через думку «я настільки морально вищий за вас, що можу проявляти скромність».
• 20 століття стало реакцією на те, що 19 ст. надто перегнуло палку зі скромністю, – і поставило акцент на «бути, а не здаватися».
• Видатні люди сконцентровані на своїй праці (як акцентує буддизм) – і не замислюються, як їх сприймають.
• Люди є, а не лише виглядають, скромними, коли зайняті справою.
• Ритуал омивання та цілування ніг – позерство, бо відсутня цінність для тих, хто спостерігає.
• Ритуал омивання та цілування ніг виглядає як приниження, а цінність, в чому саме тут добра справа, є незрозумілою.
• Ритуал омивання та цілування ніг культивує позерство, бо постановочна фотографія, і користі ніхто не отримує.
• У Папи сили більше, ніж для ритуалу обмивання та цілування ніг.
• Промова-подяка культивує позерство, бо зведення до правило знищує щирість поривання.
• Коли щось відбувається під примусом, щирість неможлива, і тому її місце посідає позерство.
• Промова-подяка залежить від людини. Якщо дійсно вважає досягненням і дійсно ціную внесок інших в це досягнення, то щиро їм дякує, і це тоді – скромність. Якщо не усвідомлює нюансів, то – позерство.
• Переймання досвіду – прояв асертивності. Щоб навчитися, треба визнати, що ти чогось не вмієш, а хтось це щось уміє, і підійти та попросити навчити – і це дійсна скромність та асертивність.
• Є чому повчитися у кожного – це і є визнання цінності кожної людини поза ієрархії, і саме це є проявом скромності.
• «Кому більше дано, з того більше і спитають» культивує скромність, бо привчає до думки, що свої таланти треба вкладати, віддавати.
• Чесність із собою – це бути, а не здаватися. Коли видаєш себе за того, ким ти не є, то все рівно знаєш, хто ти є. Тому не варто обманювати себе, якщо прагнеш бути скромним.
• В армії простіше – тобі доводять до відома межі, в яких спитають.
• Рівність настільки декларована, але я не вважаю людей однаково цінними. Цінність людини проявляється через її дії.
• Коли беремо на себе роль оцінщика, то самі балансуємо на межі скромності.
• Все перебуває в динаміці. Сьогодні люди одні, а за 5 років стануть спеціалістами, а тому не варто бути упередженими, зарозумілими.
• Акцент на манері подачі інформації викривлює розуміння скромності, її шанси на присутність в житті.
• Все не те, чим виглядає.
• За одним критерієм не варто виводити загальне судження. Потрібно дивитися в комплексі, цілісно.
• Балакун не обов’язково нескромна людина.
• Актори, що не піаряться на скандалах, – скромні люди. Уникання скандалів – прояв скромності в цій професії.
• Джек Лондон пропагував дружбу, відданість. Тому вважаю його асертивним.
• Гейтс та Джобс як приклади асертивності та зосередженості на справі.

ПІДСУМКИ:

1. Зверхність чимось нагадує дитячу хворобу, тобто нею просто варто перехворіти, щоб виробився імунітет. Не варто її приховувати. Просто пережити і подорослішати – тоді вийдеш на асертивність. «Пережити зверхність» означає десь повестися агресивніше, висловити своє «фе», піти на конфлікт, випробувати, до чого призведе.
2. Проявляти зверхність, коли виникає, щоб зрозуміти, що саме в тобі говорить таким чином, отримати зворотну реакцію і відкорегувати свою поведінку.
3. Те, як я ставився до колективу на минулій роботі, було зверхністю. Скромністю було б приділяти більше уваги колективу, спробувати знайти щось цікаве в розмові про футбол.
4. Зрозумів, що хибна скромність і не була мені притаманна.
5. Запам’ятаю формулу «довіра+самоповага+взаємоповага=асертивність=скромність».
6. Якщо направду не приймаєш себе, не чесний із собою, то не зможеш бути чесним з іншими – і без чесності не будеш асертивним та скромним.
7. Бути, а не видаватись, вимагає більше чесного діалогу з самим собою, і тоді не буде проблем зі скромністю та асертивністю.
8. Застосовуючи інсайти верзусу, стану більш цілісним, підвищу якість життя, бо отримуватиму більше задоволення від життя. Фокусуєшся на справі – і даєш результат замість нагнітати емоції.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Тема проявляється в житті та в роботі – тому цікаво.
• Наші діалоги не терапія – не говоримо про особисте. Зрідка – про тригери розповідаємо, обставини. Оля обробляє запити – і виводить більш загальну тему.
• Головне – те, з чим зайшов і з чим вийшов. Завжди виходимо трохи мудріші. Тренуємося формулювати свої думки.

СПРИЙНЯТТЯ СЕБЕ ТА МОДЕРАТОРА В РОЗРІЗІ ТЕМИ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРОЯВІВ СКРОМНОСТІ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Більше асоціюю скромність з сором’язливістю.
• Асертивність асоціюється з впевненістю. В початковій школі була впевнена, в серденій – з нею було гірше. В старших класах і надалі – знову краще.
• Те ж саме християнство як популяризатор скромності на рівні цінностей ототожнює її з покорою. Індивідуальність не вітається. Висловлювання своїх думок не вітається. Поки ти – в межах стереотипу, то ти скромний. Як тільки вийшов за рамки, то не скромний. Більший добробут – теж вихід за рамки, і мусиш ділитися, щоб повернутися в рамки.
• Якщо кажемо про скромність, то протиставляємо нахабам, стигматизуємо не скромність. А судді хто? Хто диктує параметри скромності? Є невідповідність між настановами та життям попів. «Не повчайте своїх дітей – вони все рівно будуть подібні до вас».
• Хиби – через протиріччя між настановами і прикладами поведінки.
• Коли вимагають покори, то виникає хибна скромність.
• Вимоги бути комфортним для когось іншого заганяють в хибну скромність.
• Вважаю, що скромність – у звіренні своїх вчинків з іншими, а в певних колективах хочеться залишитися в тіні.
• Буває, що йдеться і не про скромність, і не про позерство, а про виставу – коли люди високого рангу показово схиляються перед упослідженими.
• Спочатку, вперше, було щире поривання. Ти прийшов до моєї оселі – і мі рівні. Ти був довго в дорозі – і я маю допомогти. Зараз – вистава.
• Хочеш розбагатіти – створи свою релігію.
• Жінки сходу мають коритися чоловіку безумовно. Це навіть не скромність, а пристосування до життя. Демонструєш упокорення та тримаєш по 4 дулі в кожному кармані.
• Хочеться чогось чистого, щоб це було проявом визнання рівності.
• Нехай щось є ритуалом, але якщо щось змінить у присутніх, то має місце бути.
• Промова-подяка при врученні Оскара – просто наслідування звичаю, виконання очікуваного.
• Подякувати тим, завдяки кому досяг успіху, – це нормально.
• Якби відмовлялися від нагороди, то це було б позерством.
• Не факт, що щиро дякують, а не просто дотримуються норм та правил.
• Прагнути бути чесним – про скромність, а позерство – завжди позерство.
• Скромність – про істинні почуття. Позерство – про злам, маскування комплексів.
• Завжди більше в фокусі уваги – людина, яка відрізняється. Те, що вибачать собі та подібним до себе, не вибачать людині, яка відрізняється.
• Прагнути бути чесним – найбільше стосується теми скромності.
• «Більше спитають» говорить, на мій погляд, про те, що людина з глибшим рівнем пізнання несе більшу відповідальність за вчинки та думки. Найменші відхилення призводять до більших наслідків, і тому вимоги до професіоналів є більшими.
• «Кожна людина однаково цінна» – про те саме, що і ритуал омивання ніг упослідженим.
• Давали навіть не батьки, а Всевишній, і запитувати буде Він. Тобі давали твою цінність в тому ж місці в той же момент – немає чому заздрити, якщо не до тієї «черги» став (за бюстом, а не за мозком, наприклад).
• Людина може бути тактовною, культурною, високо освіченою, поза того, чи розміщено на лацкані значки 4х вищих закладів освіти.
• Коли члени колективу знають про 4 освіти, то відсутня необхідність їх афішувати.
• Джобс в моменти успіху собі казав, який він молодець, що зібрав команду переможців, а в моменти невдач він казав собі, що не зміг привести до перемоги свою команду переможців.
• Навіщо афішувати свою цінність? Для кого? Це навіть не про антискромність, а про самоствердження. Як людина афішує? – в розмові, одязі, поведінці – це самоствердження.
• Можна залишатися в тіні, коли цього вимагає ситуація. Не виказувати свої відзнаки, щоб не ображати інших – не ускладнювати собі життя. Це – про самозбереження.
• Афішування залежить від ситуації. Наприклад, чуже свято, а ти демонструєш себе, то це – неввічливість.
• Поставити іншого вище себе можеш лише в історії з дитиною, коли свідомо підіграєш, щоб у нього була історія успіху, і не плакав про програш.
• Ступінь поваги не класифікація «-0+». Якщо ведемо діалог, то на рівних, без приниження когось. Якщо ведемо перемовини, то просто з повагою, а не лестощами та догоджаннями, бо так лише нашкодиш собі в очах тримателя мішку грошей. Відсутня необхідність ставити іншого вище за себе.
• Бути скромним не означає ставити іншого вище за себе. Хтось може переважати мене за досвідом, освітою – і мати вищу позицію, але поважати когось не означає ставити себе нижче за іншого.
• Питання поваги, оцінювання співбесідника – не питання ставити його вище за мене. Я не відчуваю себе нижче.
• Хибна скромність нищить власну цінність. Право на власний простір, відпочинок, час – не можемо відмовити, бо образимо, і тому жертвуємо часом, емоціями.
• Хибна скромність заважає жити. Людина взагалі не може себе проявити, бо в дитинстві біля дошки заважає відповідати, а потім будь-яким публічним виступам заважає.
• Виявляється, що багато поверхневих суджень прийнято в суспільстві. Навіть прості речі, якщо їх обмірковувати, а не бігти далі, набувають нового глибшого значення.
• Є помилкою дивитися поверхнево, не заглиблюватися. Внутрішні установки варто переглядати час від часу.
• Світ не чорно-білий, немає однозначного добре/погано.
• Може бути багато позитивного і там, де відсутня скромність.
• Власна подача себе і зовнішній вигляд не є ознакою скромності чи нескромності.
• Людина справи може здаватися балакуном. Потрібно дивитися глибше.
• Бути сірою мишею не означає бути скромним.
• Тесла був асертивним, судячи з того, що в його музеї – людина робила те, чим захоплювалася, не патентувала, робила дуже масштабно.

ПІДСУМКИ:

1. Можна якісь звичні оціночні судження та манеру поведінки переглянути з позиції сьогоднішнього дня, в т.ч. накопиченого досвіду – осучаснити свої точки зору.
2. Хочу повернутися до терміну «скромність», бо мене зацікавило, а що ж воно таке, і як взаємодіє з небайдужістю та гідністю. Яке ж її актуальне значення?
3. Класно, що дитині вже не нав’язують сором’язливість. Завищена самооцінка краща за занижена.
4. Є перегляд своїх поглядів, є багато того, що нав’язано, а є те, що вже і раніше змінилося. Мені складно ставити когось в незручне становище, говорити неприємні речі.
5. В ситуації з моїми дітьми звучить тема скромності та асертивності – застосую думки з верзусу.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ:

1. У мене негативне ставлення до людей із серії «бла-бла-бла», коли за пустими словами до справи не доходить. Можливо, варто простіше до них ставитися? Чи варто настільки категорично оцінювати: «балакун не ділова людина»?
2. Хто такі мрійники? Саме мрійники, а не фантазери. Здається, що мрійники стають людьми справи. Як саме це відбувається?
3. Мені настільки нецікаві балакуни, що навіть не намагаюсь з ними співіснувати. Чи варто їм надати шанс? Дві інші категорії зрозумілі. Що взагалі можна вижати з цієї теми?

ПРИСУТНІСТЬ ЦІЛІСНОСТІ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ В РІЗНИХ МОДЕЛЯХ ПОВЕДІНКИ:

• У людей справи все гаразд з цілісністю та ефективністю і на «вході», в процесі та на «виході».
• У мрійників на «вході» присутня цілісність, відчувають єдність з мрією, і мрія дуже цілісна та добре окреслена, а в процесі можуть настільки захопитися, що залишитися в мріях, не дійти до справи. Це не ефективно.
• У балакунів на старті може бути ефективність, і навіть в процесі, але до фінішу не доходять (бракує цілісності – від модератора). На старті не завжди вдається розпізнати балакуна, бо говорить правильні слова. І фініш йому не важливий (бракує цілісності, буття тим, ким себе заявляєш – від модератора), а кайф – від процесу (важливо мати вигляд – від модератора). Насолоджується тим, що «запалив», а надалі приходить поцікавитися тим, хто що зробив, але свою ділянку робіт не виконує.
• В автобусі балакун, що майже прем’єр міністр, не зачіпає, а в бізнесі – важко.
• У балакунів відсутня як ефективність, так і цілісність. Для мене ця модель нецікава, бо показують увесь процес мислення, описують «а я подумав», а я натомість потребую завершеної думки. Не уявляю, що їх може зібрати докупи, зробити цілісними.
• У мрійників присутня цілісність і відсутня ефективність. Їм не вистачає заземлення, щоб ідея знайшла втілення. Тому відсутня ефективність.
• Балакун – весільній генерал, пильщик бюджету. Їх зовсім не цікавить результат, ефективність. Кожен з нас зустрічався з такими партнерами, контрагентами. Сценарій надалі залежить від того, чи залежиш, а чи можеш уникнути взаємодії.
• Люди справи можуть бути не цілісними на «вході». Ці люди не завжди приємні, але класний професіонал – і ми терпимо через те, що «професіонал».

ПРИРОДА ЕФЕКТИВНОСТІ:

• Ефективність залежить від того, щоб думка була оформлена і зрозуміла для всіх учасників процесу.
• Ефективність без уміння доносити свою думку можлива, коли сам працюєш, і за тебе говорять твої результати. В команді – неможлива.
• Ефективність без мрії – це процес заради процесу. Людина зосереджена на процесі і не бачить кінцевого результату, коли відсутня мрія. Комфортно саме впроцесі, без результату.
• Коли людина приходить в проект, то щось привернуло увагу саме до цього проекту. Чимось мета проекту перегукується з мрією учасника проекту. Наприклад, якщо будемо якісно надавати послуги, то разом покращимо якість життя в країні. Тоді у нас – спільна мрія, мета, дії, і саме так виникає ефективність.
• Якщо я автор проекту, то це моя історія. Якщо я беру участь як штатний працівник, то мрія моя може йти паралельно з проектом. Не можу зрозуміти, до чого моя мрія до моєї ефективності в роботі.
• Без докладання зусиль ефективність буде низькою.
• Коли працюєш без співпадіння діяльності з мрією, відсутня ініціативність, то «просто обточуєш каміння», а співпадіння з мрією живить ініціативність та мотивацію «будую храм».
• Без зусиль ефективність – справа випадку, талану.
• Вирити яму можна і без цілісності, а складніші задачі ефективно вирішують лише завдяки цілісності.
• Махання лопатою вимагає цілісності, щоб не втомлюватися, бо втомлює не фізична праця, а нагнітання негативних переживань.
• Сиджу і розмірковую, наскільки цілісний той, хто копає могили. Якщо не перетворюється на алкоголіка, то так. Алкоголізм – маркер не цілісності.
• Якщо людина лише має вигляд, і не є тим, кого вдає із себе, то з ефективністю біда.
• Якщо «я є», то буду діяти, і знаю, як саме діяти, а якщо я такий собі «нарцис», то прийду, щоб постояти в красивій вазочці в зручному місці. Для самого нарцису це ефективно, а для оточення – ні. У такого партнера «в вазочці» мета – справити враження і отримати комфортні умови без докладання зусиль. Тому для себе він ефективний. У оточення мета інша – і тому для них його поведінка є втратою ефективності.

ПРИРОДА СПРАВИ:

• Справа виникає
  • з потреби суспільства і власного розуміння, що можеш її задовольнити;
  • із завдання, яке сам собі/ хтось/ життя ставить;
  • із потреби окремої людини – в чоботах, в яблуках. Чоботар, садівник.

ІДЕАЛЬНА РЕЦЕПТУРА:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Балакуни – як повітря у свисток, просто пара пішла у повітря.
• Якщо сприймаємо цілісність як гармонійність ззовні, спробу бути в злагоді з оточуючими, то вона може бути присутня в поведінці балакунів «на вході», але «на виході» зовсім не може бути цілісним.
• Мрія може бути трансформована в мету, а мета – в план, а план – в дії. Тобто мрія стала планом п’ятирічки.
• Якщо сам за себе відповідаєш, то можеш ні з ким іншим не розмовляти. Наприклад, ремісник, митець. Програмер, який пише коди, вже не такий. Тільки, якщо ти видаєш кінцевий продукт сам, не є частиною ланцюжка, то уміння доносити думку не є чинником ефективності.
• Дівчат-моделей запрошують прикрасити захід – в цьому і полягає їх ефективність. Тобто «мати вигляд» може бути чинником ефективності.
• Баланс «бути/мати вигляд» має бути гармонією.
• Якщо говорити про куртку-косуху як атрибут байкера, то людина, що бажає створити про себе враження, як про байкера, але не є ним, то є прикладом «мати вигляд і не бути тим, ким виглядаєш», вдягаючи косуху.
• «Бути» – про внутрішній світ людини.
• Кліп «на лабутенах» – про «мати вигляд і не бути тим, ким виглядаєш».
• План є, а мрії немає – ситуація не дуже добра, бо це не твій план тоді. Завжди приємнішим є власний план. Звідси виникає продуктивність.
• Чоботар мріє вдало видати заміж дочку та зіграти красиве весілля. Розуміє, що для цього потрібно зшити 20 пар взуття – і вже розуміє обсяг часу на накопичення потрібної суми.
• План без мрії – перелік задач, частина якогось великого процесу.
• Мрія – щось, що змінює світ. Робота ж не обов’язково є частиною мрії.
• План без мрії – бездумна річ. Виконуєш роботу без натхнення, механічно.
• Коли у людини не вистачає сил, навичок, а хоче мати вигляд професіонала, то балаканина стає ще більшою, щоб компенсувати неспроможність великою кількістю слів.
• Якщо присутній баланс «бути/мати вигляд», то людина гармонійна і дає результат.
• Якщо баланс порушено, то маємо відхилення. У балакуна баланс має перекіс на «мати вигляд».
• У людини справи, якщо це не міський божевільний, присутній баланс «бути/мати вигляд».
• Уміння доносити думку та мати певний вигляд, справляти певне враження є важливим для буття людиною справи, бо мало виробляти продукт, а потрібно ще його продавати.
• Можна сказати, що геній – мрійник, але ж він і людина справи. Гауді виглядав як бомж, і все одно був людиною справи, бо – геній.
• Мрійники можуть бути захоплені своєю ідеєю фікс – і відірвуться від реальності.
• Неувага до того, який має вигляд (імідж) те, що робиш, шкодить розумінню та прийняттю тебе оточуючими.
• Бажання балакунів виглядати кимось більшим, ніж вони є, і призводить до того, що їх не одразу розпізнаєш. Не одразу побачиш за глянцевою обкладинкою копійчану газету замість журналу.
• Частина мрійників – творчі люди, а це – зовсім інша історія, ніж бізнес чи політика. Їм бракує розуміння того, що доносити себе, продавати теж важливо. Таким людям важливо бути (порушення балансу «бути/мати вигляд» на користь «бути») – створити шедевр, і не важлива подальша доля шедевру. (Врубель, який поверх однієї картини, яку вже було продано, намалював іншу, бо натхнення важливіше за домовленість – від модератора).
• Балакуни – супер артистичні люди. Люди не очікують такої здатності до перевтілення. Вперше зіткнувшись, уважно слухаєш, спостерігаєш – і тебе вражає правильна мова, гарний костюм, годинник тощо. Професійний балакун (не «прем’єр міністр» з тролейбуса) буде довгий час крутити тобі мозок. І тут відбувається зіткнення твоєї невинності та його артистичності. Балакун уміє доносити свою думку, обманюючи тебе.
• Мрійники здатні забалакати свою мрію, розказуючи на кожному куті, що мріють винайти перпетуум мобіле.
• Якщо балакун безпомилково обрав гральне поле, то люди справи вислухають його, «зарядяться» справою і підуть її робити. І балакун задоволений – його вистава зіграна і він може користатися з результатів роботи інших.
• Якщо особистість вирішує лише задачі своєї неповноцінності, то розвиток уміння доносити думку породить балакуна.
• Балакун зосереджений лише на собі, на тому, яке враження справляє, і не цікавиться ніким довкола себе.
• Якість мрії відрізняє мрійника та балакуна. Якщо мрія конструктивна, то і людина буде ефективною, а балакун не ефективна людина.
• У балакуна не мрії, а амбіції, які називає мріями. Підміна понять породжує балакунів.
• Людина справи перетворюється на іграшку для балакуна, якщо їй бракує емпатії. У людини, зосередженої на справі, яскраво виражене Р за Адізесом, тобто йде до результату, герой-одинак, який не помічає того, що його використовують в своїх цілях. Не дуже вміють взаємодіяти, бо «мають працювати».
• Коли комунікатор вкладає власний інтерес в думку, яку доносить, то перетворюється на балакуна.
• Коли людина має мрію і доносить її іншим, щоб хтось її втілив замість неї, то перетворюється на балакуна.
• «Вантажать на того, хто везе». Балакун підкидає свою роботу людині справи, бо знає, що людині справи важливо, щоб справа була зроблена.
• Балакуни беруться із зовнішнього локусу контролю.
• У мрійників локус контролю внутрішній, але без дії.
• У людини справи локус контролю внутрішній та дія.
• Сьогодні не соромно бути балакуном – і тому їх багато.
• Коли люди вважають за гарний приклад нероб, які «прилаштувалися», то більшає балакунів.
• Усі три моделі виникають з рефлексії життя, спостережень. Якщо бачу, що сусід нічого не робить, а їсть червону ікру на білому хлібчику, то людиною справи не стану. Люди справи виникають на основі родинної цінності бути людиною справи. Прикладом цього є династії (лікарів, інженерів тощо).
• Люди справи можуть бути мрійниками, але не балакунами, якщо не вважати політику справою. Всі люди справи втілюють в життя свої мрії.
• Є мрійники-романтики, мрійники-прагматики, мрійники-нігілісти, звичайні мрійники.
• Людина справи не побачить нюансів в балакуні – сприйме його людиною справи. І навпаки.
• Циклічний рух від мрійника до людини справи і знову в мрійника.
• Переходи між мрійником і балакуном залежать від перекладання відповідальності і створення враження замість творення справи (грантожери, пильники бюджету тощо).
• Між балакуном і людиною справи прямий перехід відсутній.

ПІДСУМКИ:

1. Підтвердив, що мрійник – людина справи, бо мрія – внутрішня робота, тобто вона є певною справою ще на стадії мріяння.
2. Мрійник – такий же нероба, як балакун, бо мало зустрічала тих, хто просто плекають мрію і потребує продюсера. Якщо хаос не очолити, то нічого не буде.
3. Мрійник – людина, яка дозволяє собі на час перетворитися на дитину, вийняти звідти мрію та втілити. Його пам’ять, яка дозволяє занурюватися в той час, коли було багато мрій, – одна з найсильніших людських якостей.
4. Балакуна варто сприймати не діловою людиною. Не готова дозволити просто так використовувати свої вуха.
5. Мрійники, не фантазери, заглядають далі, ніж в завтра, хочуть кращого не лише для себе. Фантазери відірвані від життя і зосереджені на собі.
6. Балакунів треба розмежовувати на балакунів та маніпуляторів.
7. Мрії породжують собою бажання, а вони – цілі, а цілі – плани та дії, зусилля. Таким чином мрійники стають людьми справи.
8. Жодних шансів балакунам – навчитися бачити їх на «порозі» і не пускати далі. Можна використовувати їх на свою користь.
9. Цікаво було мислити про присутність цілісності, ефективності в трьох моделях поведінки. Неочікувано, що і в балакуні їх можна помітити.
10. Треба звертати увагу на внутрішній світ людини, а я забуваю про це. Людина теж може бути не знайомою з собою – і видавати одне за інше.
11. Виходили на цілісність в темі про асертивність, гідність – і знову забув про неї, тобто у мене її бракує, присутня неузгодженість.
12. Станіслав Єжелец: «підкинь свою мрію ворогові. Можливо, він загине при її реалізації».
13. Буду ще більше боятися тих, хто багато розмовляє.
14. Якщо гору бере «бути», то людина отримує відторгнення – сприймають міським божевільним.
15. Коли людина справи втрачає вигляд (імідж), це шкодить ефективності.
16. Не використовую в житті мрії та справи. Тобто мені зручно бути балакуном?

АНАЛІЗ ПЕРСОНАЛЬНИХ СТОСУНКІВ ЗА СТРАХОМ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Мене страх мобілізує – починаю краще розуміти та контролювати себе та ситуацію. Під впливом страху за життя членів родини приймаю правильні рішення в кризових ситуаціях.
• В обох ситуаціях – машина та літак як джерела небезпеки – був вибір та був тиск. Раніше тиск був значущим чинником, не була готовою відстоювати себе, свою позицію.
• В принципі, теж цікаво, як формується патерн. Є якийсь момент, в який знайомимося зі страхом, і в цей момент формується базова модель реагування на страх.
• Є маса ситуацій, щоб сказати собі: «стоп, це небезпечно і не має сенсу». Важливо розуміти, що «ще є можливість вийти переможцем», а інакше люди припиняють боротися. Для дорослішання важливо навчитися долати страх.
• Якщо ризик – примха, позбавлена глибшого сенсу, або не сама керуєш ризиком, то не берися, бо ризик є невиправданим.
• Майбутнє лякає, коли в дію включено багато людей, а не сама несеш відповідальність, то не розумієш, де спрацює людський чинник. В цьому випадку краще обрати менш ризиковану альтернативу, в якій розумієш, як керувати ризиками.
• Імперативність голосу страху визначає його здатність блокувати дію/бездіяльність. «Можна травмуватися» – це ризик, імовірність, свобода дій. «Не зможеш (вижити)» – це вирок, блок дій.
• Долати страх допомагає довіра чомусь (ситуація стрибка – довіра системі підготовки) чи комусь, на чию кваліфікацію (ситуація опікового центру) чи кращі наміри (ситуація з батьківською порадою щодо коня) можеш покластися.
• Питання ставок – коли на вагах життя/здоров’я, то час швидких рішень.
• Ставки можуть бути явними/не явними, високими/низькими, матеріальними/не матеріальними (самоповага тощо).
• Якщо ставка не висока, то страх відсутній. Висока ставка включає страх.
• Для подолання страху потрібно одразу повторити те, що сталося, змінивши кінцівку.
• Страх – потрібна емоція, з охоронною функцією, обмежувальною, захисною. Головне, щоб не розрісся до патологічних масштабів. І питання – де та межа.
• Де відповідальність батька, коли закладаєш модель поведінки дитини/онука?
• Завжди є сенс дослухатися до голосу страху, якщо він фізіологічний.
• Виділяю для себе охоронну, превентивну, вказівну функції. Охоронна включається у відповідь на загрозу життю. Превентивна – коли щось важливе можеш втратити або набути від зміни. Вказівна виникає з попереднього досвіду, і те, куди рухається ситуація, нас пригнічує.
• Люди або ігнорують страх, або забагато думають про попередній досвід – і потрапляють в тривожність та депресію.
• Дослуховуватися голосу страху варто завжди. На превентивному рівні справа – у локусі контролю, як можемо вплинути на ситуацію, в т.ч. вийти з неї.
• Страх як запобіжник.
• Важливо розрізняти ставку та мету. Ставка – з емоційної сфери, мета – з вольової. Ставка – ціна ризику, тобто те, чим людина готова ризикнути. Ставка – завжди свідома історія і залежить від упевненості в собі. Мета – реальний предмет, виникає з потреби.
• Коли всі йшли лазити на недобудову, то ставкою було місце в хлопчачій спільноті, а мета могла бути відсутньою.
• Ставка – імовірність втрати/виграшу. Мета – керована конструкція. Цілі – або особисті, або соціальні.
• Ставки вже визначено в ситуації страху.
• Люди чинять всупереч страху, коли є мета. Мета може бути і ірраціональною – справити враження, наприклад. Є страх впасти, розбитися, але мета висока – і тоді ігноруєш страх.
• Ставка і мета – обидві з мотиваційної сфери.
• Ставка може бути матеріальною та нематеріальною.
• Страх бере гору, коли прийняла страх і зупинилася в розвитку, керуєшся реальністю, обмежену страхом. Наприклад, через страх перельотів подорожувати лише в межах руху поїздів, а через страх темряви спати зі світлом, або не підходити до краї, коли боїшся висоти тощо.
• Коли страх бере гору, то поведінка втрачає раціональність, адекватність.
• Коли страх постійно зупиняє тебе, то є ризик, що поглибиться до фобії, панічних атак.
• Долати – це працювати зі страхом, усвідомити коріння тощо.
• Коли йдеться про генетичний страх – погромів, наприклад, то чи варто його долати? Чи краще дослухатися його порад – та мати свою тривожну валізку?
• Будь-яка поведінка, коли страх бере гору, є поверненням в зону комфорту.
• У мене спрацьовує превентивний страх на процедури. Якщо дозволю йому взяти гору, то сама собі зашкоджу.
• Страх – внутрішній стан у відповідь на реальну передбачувану біду.
• Імператив/імовірність застосовно до голосу страху.

ПІДСУМКИ:

1. Ми звикли ділитися враженнями і відвикли ділитися думками. Верзус – про «ділитися думками».
2. До виконання домашнього завдання не думала про страх в моєму житті.
3. Фізіологічний страх – гарна емоція. Питання меж, балансу.
4. Давати собі звіт, що криє в собі ситуація – ризик чи загрозу.
5. Вийшов на свою звичку спрощувати, ділити на чорне та біле. Не розрізняв загрозу та ризик, називав ризик загрозою, а ризиком можна керувати. Не розрізняв ставку та мету, і досі не зрозумів різницю. Було важко розірвати ототожнення «не зміг» та «отримав травму».
6. Страх – зона розвитку, яка в тіні у нас.

ПІДСУМОК ВІД МОДЕРАТОРА:

1. В колі учасників є дві моделі поведінки (можливо, є і інші, але можу аналізувати та класифікувати лише те, що доступне для цього). Отже, одна модель – коли голос страху виникає в момент початку історії, бо історія є несподіваною, не з власної ініціативи ми є задіяними в ній. І от в таких випадках страх здатен нас мобілізувати, відкрити додаткові ресурси, сприяти швидкості та якості прийняття рішень, рішучості та настійності. Тому до його порад дослухаємось, трансформуючи його енергію в дію. Відсутнє гальмування чи блокування дії. Навпаки страх блокує бездіяльність в такому випадку, розчищає простір для дій. І зовсім інша модель – коли ми вже всередині якоїсь дії, в яку самі включилися (свідомо чи ні), і виникає наперед відомий ризик (просто ми чомусь ігнорували його на “вході”, а тепер стикнулися ніс-до-носу), і тоді у нас є вибір, чи дослухатися голосу страху, а чи долати його.
2. В другій моделі поведінки вибір “дослухатися/долати” залежить від співвідношення ставки та мети, тобто ціни в разі програшу та величини зиску в разі виграшу.
3. “Долати” – дієслово з другої моделі поведінки, а “трансформувати” – з першої, нехай цей процес і не цілковито усвідомлений, а вибір – так, свідомий.

Індивідуальні запити:

1. Як розрізняти практично тотожні поняття.
2. Чи може стандарт заважати прогресу?
3. Усе це – традиції, стандарти, кліше – заважає. Чи можна поєднати розвиток особистості і традиції, стандарти?
4. Як в корпоративному житті створювати традиції?

Ознаки кліше:

• Ніколи не було – і сказали «так треба» (1 травня – день солідарності трудящих).
• Повинно бути, без пояснення, чому (штани обов’язково з паском).
• Атрибут витісняє суть: якщо є диплом, то розумна людина, хоча сам диплом ще про розум нічого не говорить.

Кліше – це коли хтось сказав, а інші повторюють. У кожного кліше є автор, який виграє від його розповсюдження.

Ознаки стандарту:

• Строге правило, якого варто дотримуватись, щоб отримати якісну комунікацію.
• Збірник правил, які щось регламентують.
• Система обміну інформацією, щоб правильно розуміти один одного, спростити співіснування, бо дії іншої сторони прогнозовані.

Стандарт – звід приписів, що забезпечує стабільну та прогнозовану якість дії та результату, фіксує кращу практику, модифікується з плином часу.

Ознаки традиції найскладніше визначали, бо зводили до зовнішніх ознак, які давно перетворились на кліше, як-то:

• Свято – посмішка, гарний настрій.
• Сценарій.
• Набір атрибутів.

Причина такого сприйняття може бути в тому, що «отримуємо готовими, не знаємо початок».

Зрозуміти відмінність традиції від кліше, допомагає розуміння її життєздатності (що традиція передається з покоління у покоління і поза масової популяризації, а кліше діє доти, доки його масово популяризують). Якщо автора кліше завжди можна знайти, то традиції творяться спільнотою.

Традиції об’єднують людей, творять відчуття спільноти, спільні позитивні переживання, ідентичність, та можуть модифікуватися, якщо не виродилися до кліше (коли «отримали готовими і не знаємо початок»).

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Організованість поведінки полягає у знанні «що», «як», «навіщо», «чому». Організованою людиною важче, ніж не організованою, маніпулювати, бо у організованої людини наявні власні «фільтри» у той час, як не організована людина сприймає все «за чисту монету». Традиції та стандарти творять організованість, бо творять порядок. За відсутності порядку панує хаос – і у ньому можливо породити будь-яку «хвилю».
• Протиріччя між двома ідеями, між кліше та традиціями, між новаціями та прогресом активізує думку, а за умови синергії цей рух спричиняє саме прогрес у розумінні кращої якості життя.
• Свобода слова як кліше, бо мало, хто розуміє, що це та як, аби вона була стандартом.
• Забобони є кліше, бо не піддаються логічному осмисленню, аналізу.
• Мода подібна до забобон – обидва явища є кліше, бо створено з певною метою, і за їх допомогою маніпулюють.
• Родина є традицією, бо не існує чіткого припису, як саме і навіщо її створювати, а створюється із покоління в покоління, постійно модифікується.
• Демократія є стандартом, бо є ознаки та можна прогнозувати дії та результати, необхідно вчитись, щоб дотримуватись.
• Діалог є стандартом, бо є певні правила та ознаки, необхідно вчитись, щоб дотримуватись.
• Династія може бути традицією, якщо зберігає свободу вибору, чи наслідувати її, або перетворитись на кліше, якщо замість діалогу довкола вибору виду діяльності його з дитинства нав’язують, обмежуючи інший вибір діяльності.
• Толерантність починається як стандарт, бо прописуються ознаки та правила, і має шанс перетворитись на традицію, якщо стане об’єднуючою практикою, яка творить спільні позитивні переживання, а тому починає передаватись з покоління у покоління через власний приклад старших поколінь та родинні історії.
• Наявність традицій – одна з умов високої якості життя, бо вони забезпечують позитивні переживання, які об’єднають, а якість життя базується на емоційних переживаннях (відчуттях задоволеності та щастя, зокрема).
• Суспільство, люди, виховані в традиціях поваги до себе та оточуючих, здатні творити високу якість життя.
• Якщо суспільна думка перенасичена кліше, це є ознакою боротьби за виживання, а не спільної праці над високою якістю життя.

ВИЯВЛЕНІ КЛІШЕ:

• Населення багато – велика конкуренція. Потрібен природній відбір.
• Будь-яка новація – порушення стандарту.
• Не уявляю собі прогресу, від якого краще усім.
• Подвійність стандарту поведінки: захистити себе від маніпуляцій з боку інших і маніпулювати самій.

ПІДСУМКИ:

• Свободу слова можна відродити зі стану кліше до стану стандарту, а за декілька поколінь – і до стану традиції за допомогою аналізу того, як саме вона втілюється.
• Стало можливим відрізнити традицію, стандарт та кліше. Кліше – коли мені сказали, а я повторюю бездумно. Традиції склалися історично на спільне благо, і передаються з покоління у покоління. Стандарти творять свідомо для покращення життя. Тому відповідь на моє запитання стосовно стандартів як завади прогресу полягає у тому, що стандарт не здатен завадити прогресу, бо є лише зведенням правил, які можна і варто покращувати, як тільки покращились розуміння та практика.
• Цікаво розрізняти дію традицій, стандартів та кліше в колективі. Поточне запитання до себе: «Чи можна боротися із кліше? І як?». Думаю, що можна, говорячи про них. Саме цим корисне діалог – виявленням та подоланням кліше.
• Те, що здавалось стандартами в компанії, виявилось кліше на поточний момент – і є думки, як їх перетворити на стандарти. Кліше виникли через мою лінь. Тепер працюватиму більше – і всі разом зі мною також.

Індивідуальні запити:

• Просто цікаво, що нового може спати на думку.

Проміжні інсайти:

• Життя у ворожому середовищі все рівно стає рідним – і це суттєво змінює поведінку, перетворює на нігілістів через програш «війни» як з режимом на загал, так і з ЖЕК з побутових питань.
• Сучасний стан суспільства демонструє значний зріст відчуття свободи, яке при цьому не змінює взаємодію, в т.ч. споживання адміністративних, соціальних, публічних послуг.
• Найпростіше виявилось подолати пост-радянськість торгівлі. Достатньо було відкрити ринок – і купівля стала демократичною (без фарцовки чи «березок»).
• У сфері освіти важлива конкуренція та нарощування частки недержавних закладів, але постає питання відповідності (спів ставності) стандартів. І важлива зміна системи менеджменту.
• У сфері медицини важливо повернути честь професії, зробити ре-брендінг, змінивши наратив (акцентувати увагу на кращих, а не на гірших, на здобутках, а не на вадах), і окремо управляти послугою та її сервісною оболонкою.
• Допоки політика вважатиметься справою державною, а не справою взаємодії суспільства з державою, поєднання їх зусиль заради щастя людей, існуватимуть політикани замість політиків.

Підсумковий алгоритм поєднання зусиль суспільства, держави, окремих активістів:

• Якщо бажаємо жити в оточенні щасливих людей, то починаємо мислити з народу як відправної точки
• У процесі гуртування народу та вироблення ним спільної ідентичності, народжується культура і механізми взаємодії, тобто суспільство.
• Позитивний розвиток культури та суспільства актуалізує потребу в розвитку економіки.
• Як тільки економіка розвивається настільки, що провокує зазіхання на неї з боку сусідів, а кількість народу збільшується настільки, що потребує ще більшого розвитку економіки, то виникає потреба зайняти та боронити територію, і для цього вибудовувати певну ієрархію, інфраструктуру, яка призводить до утворення держави.
• Як тільки на противагу суспільству утворюється держава (точніше, її прототип), між ними починається конкуренція – і тому виникає потреба у політиці.
• З появою усіх семи перелічених вище елементів можемо стверджувати про завершення утворення країни, цілісність та незалежність якої тепер має бути ключовим вектором політики (взаємодії суспільства та держави).
• Щоб політика працювала на творення щасливих людей, її якість хтось має контролювати – і саме у цьому полягає роль активістів. Іншими словами, активісти відповідають за якісне лобіювання щастя людей як ключового вектора політики.

Індивідуальні запити:

• Спокій дарує здоров’я і тому бажаю зрозуміти, як бути спокійним.
• Знервована людина не викликає довіри, і тому бажаю зрозуміти, як бути спокійним.
• З деякими людьми не знаходжу спільної мови – і тому шукаю події, що стосуються комунікації.
• Аби мене слухали та слухались.
• Я психую деколи, і в моїх силах – змінити себе.
• Не розумію механізму відновлення ресурсу в стані спокою.

Проміжні інсайти:

• Контроль (коли кермую, зокрема) призводить до самозаспокоєння.
• Спокій як відсутність тривоги.
• Самозаспокоєння як наслідок самонавіювання.
• Позитивний бік самонавіювання – дозволяє опанувати стрес і заспокоїтись, і тоді ситуація розвивається саме так, як собі навіяв.
• Негативний бік самонавіювання – після закінчення впливу повертається попередній стан, і погіршення.
• Спокій – стан, в якому відсутні проблеми, усе легко вирішується.
• Спокій – частина щастя.
• Роздратування – ознака неспокою.
• Роздратування заважає проникнутись питанням іншого.
• У роздратуванні відмахуються, бо зациклені на собі.
• Одна фраза може мати безліч значень – і варто цікавитись контекстом, аби зберігалась та ширилась атмосфера спокою.
• Відмахнутись «залиш мене в спокої» здатні, коли просто вичерпались аргументи.
• Рівень проблем людини може бути настільки високим, що людина втрачає здатність вислухати ще щось від когось.
• Зважати на стан людини – він впливає на точність порозуміння, а тому впливає на збереження/ порушення нашого спокою.
• Маркери неспокою: роздратування, егоцентризм (розмова лише про себе), мова тіла (закриті жести, стиснені губи, інші затиски в тілі), метушня, страх, тривожність, відсутність мрії.
• Коли людина починає активно щось робити, аби щось робити, то компенсує відсутність спокою, але не наближується до нього.
• Стан спостереження за зовнішнім світом переключає увагу із себе, підтримує стан спокою.
• Блукання думками невідомо де – навпаки є проявом компенсації неспокою (само заспокоювання), але не відновлює спокій.
• Коли прагнеш розслабитися і не виходить, шукаєш засобів заснути – компенсуєш відсутність спокою.
• Стан тривожності промовляє через ненависть, образу, очікування «порятунку», інфантилізм.
• У стані тривожності людина не здатна мріяти.
• Якщо людина мріє, заглядає у віддалене майбутнє, вона перебуває у спокої (він живить здатність мріяти і довіряти мріям).
• Мрійливість (мрія вислизає від усвідомлення) – проміжний стан на шляху до постановки мети.
• Коли людина визнає гарним те, що має, і прагне надалі ще кращого, тривога відступає.
• Тривога бере верх, коли зосереджуємось на тому, чого бракує.
• Спокій зникає під дією стресу, гніву, тривоги, страху, знервованості, сумнівів, напруженості, самозвинувачення, ненависті, невпевненості, галасу, мстивості, конфліктів, ворожості, захисної позиції, нігілізму.
• Самозаспокоєння не вдається через гіперболізацію, накручування себе, панікування, поляризацію, самозвинувачення, само знецінення, надмірну емоційність, агресивність, гнів, допінг, провокацію.
• Визначити, що із приказок активує спокій виявилось складніше, ні ті, які активують тривожність чи збайдужіння.
• Не очікував, що лише один вислів про спокій присипляє тривожність у мені, а решта збуджує той чи інший стан.
• Активатори простіше визначити, ніж деактиватори.
• Важко розмежувати стани, прислухатися до себе.
• Сам кут зору, що приказки можуть активувати та дезактивувати, несподіваний.
• Духовна єдність зберігає простір свободи, а єдність стандартів обмежує його.

Підсумки:

• Спокій залежить від впевненості.
• Якщо вважаєш близьких поганими, подивись на себе.
• У негативних рис є ситуаційна користь.
• Спокій – нейтральний стан, з якого входиш у зосередженість.
• Спокій є нормою, і у нього варто повертатись з будь-якого стану, і це дозволить не «рубити з плеча».
• Стан спокою не настільки недосяжний та нестабільний. Можна досягнути, працюючи над собою.
• Перестати панікувати. Боротися зі страхами, аби позбавитись метушні.
• З’ясував, що сильно себе обмежую, коли дозволяю собі оціночні судження.
• Застосовуватиму пошук антонімів для уточнення суті поняття, глибшого розуміння.

Індивідуальні запити:

• Можливо будуть інші версії, ніж моя.
• Чи виключають одне одного, чи може бути плазування свідомим (придворні шути – грали дурника, а брали участь у державних справах).
• Чітко визначити систему координат і моє місце в ній стосовно іншої людини.
• Просто стало цікаво, про що йтиметься.

Проміжні інсайти:

• Допоки не буде поваги до себе, не буде поваги до інших – і тому плазуватимеш. Допоки плазуватимеш, не поважаючи себе, існуватиме корупція.
• Коріння плазування – відсутність можливості прямо висловити ставлення, яке відрізняється від поваги. Подвійний стандарт, коли одне говориш, інше дієш. Усі отримують 2-3 тис. грн, а все мають.
• До неправдивого виразу ставлення щось примушує. Швидше за все, це щось – безправ’я.
• В історії, на мою думку, важко знайти чисту повагу і чисте плазування. Наявна шкала від плазування до поваги.
• Думаю, що перехід поваги в плазування і навпаки залежить від того, як людина до себе ставиться.
• Плазування – це показне висловлення шани, хоча не поважаєш людину, а боїшся. Коли не відчуваєш залежності, тоді відкрито висловлюєш негатив. Коли залежний, тоді плазуєш.
• Часом люди шляхом плазування насміхаються.
• У нас підмінюють поняття поваги та плазування, бо привчили до того, що прогинання є виявом шани («боїться – отже, поважає»).
• Плазування є яскравим, коли «не чисто» пов’язаний, залежний у чомусь.
• Якщо усі в групі один одного поважають, простір для плазування відсутній (відсутня сама потреба).
• Не наступати на чужі межі, коли борониш свої, – це повага.
• Домінантній не самодостатній людині в присутності іншої домінантної не самодостатньої людини, що має владну перевагу, не хочеться плазувати, але не самодостатність заважає стосункам поваги – і тому включається механізм компенсації своїх сумніви в собі (гонор, зневага, снобізм).
• Здалеку самоцінність, яку помічаємо зблизька, може виглядати холодністю та байдужістю.
• Людина, яка не приймає себе, тікає у світ ілюзій – і отримує там стільки підживлення амбіціям, що замість самоповаги виникає зверхність і відмова від власного минулого (спогадів, друзів, ідентичності, батьківщини), видавання себе за іншого, снобізм.

Підсумки:

• Намір та спосіб реалізації відрізняються. Варто брати до уваги і те, і інше. Деякий час жила з думкою, що дії завжди породжені позитивними намірами. Якщо вчинок поганий, то через непорозуміння. Корисно було знову утвердитися у цій думці, бо коли замислююся над наміром іншого, зникає моя власна агресія, а вона здатна з’їсти мене зсередини.
• Зрозуміла, що одна і та сама емоція має різні градації. Це цікаво і варте подальшого обмірковування.
• Поглибилось розуміння того, чим є самоцінність, самоповага, повага. Це важливо для більшого розуміння себе – наскільки присутнє в мені, і чи треба працювати над цим.
• Точно зрозуміла, що сприйняття відрізняється, коли знаєш та не знаєш щось про людину. Можливо, варто не завжди застосовувати до поточного моменту раніше складену думку, а бути уважним до поточних проявів. Або ж навпаки – пам’ятати про перестороги, не абсолютизувати поточний момент. Критичне сприйняття поза кліше сприятиме об’єктивнішим судженням.
• Плазування небезпечне (і коли ти плазуєш, і коли перед тобою плазують), бо втрачаєш здатність до взаємовигідної співпраці.
• Отримав бажану градацію понять. Тепер питання до себе – чи готовий градуювати себе відповідно до отриманої системи координат.

Індивідуальні запити:

• Як пов’язані, через що (дії, поняття) гідність та зверхність?
• Чи протилежні, а чи різні стратегії досягнення одного, чи є щось з того злом, а щось – добром, і в яких ситуаціях більш застосовно, коли йдеться про гідність та зверхність?
• Як виробити таку поведінку, щоб на тебе не впливало те, як поводиться інша людина?
• Що люди взагалі думають на тему гідності та зверхності?
• Критерії, за якими відрізнити зверхність від гідності – і аналізувати себе та інших.

Проміжні інсайти:

• Єдність сприйняття зверхності та гідності відсутня – одне завжди може бути по трактоване як інше, і викликати непорозуміння.
• Гідність живлять довіра, відкритість, увага, які виникають з внутрішнього спокою. Втрачаємо спокій – компенсуємо втрату зверхністю, щоб не виказати «слабкість».
• Нехтування собою або страх робить слабким – і шукаєш захисту у зверхності.
• Коли людина не любить у собі проблему (втрачає самоповагу), вона вбачає цю ж проблему в інших, і саме ця якість дратує, а тому відмежовують себе від подібних собі, підкреслюючи свою інакшість.
• Відсутність внутрішньої згоди, правдивості породжує зовнішню ворожість.
• Коли людина аналізує себе, то не здатна залишатися зверхньою.
• Якщо неповага до себе неусвідомлювана, то породжує зверхність.
• Зверхня людина не замислюється.
• Брак самоцінності, самоповаги вимагає компенсації – і зверхність може стати такою.
• Людина завищує самооцінку – і тоді самостверджується.
• Шукати оточення, яке стимулює тебе на нові звершення – це про самоповагу і самоцінність.
• Шукати оточення, на фоні якого ти виглядаєш яскравіше, не докладаючи жодних зусиль до саморозвитку, – це про самоствердження самозаспокоєного.
• Коли хтось стверджується за мій рахунок, це неприємно, бо це – насилля, дозвіл зайвого, порушення меж гідності (крадіжка авторства, наприклад).
• Самоповага є наслідком самостійного оцінювання себе.
• Навряд чи, гідність вичерпується самоповагою та самоцінністю. Мабуть, є щось ще.
• Гідність – ширша категорія за самоповагу та самоцінність, бо вони можуть бути і на примітивному рівні (коли людина мало бачила та мало знає).
• Самоповага є наслідком самоцінності.
• Самоцінність – визнання цінності себе як живого створіння, частини світу в своїх власних очах, і є безумовною.
• Якщо наша стратегія посилює вплив іншого (його внесок у спільний результат), то ми – на боці гідності. Якщо наша стратегія посилює його вразливість – йдеться про зверхність.
• На ігнорування намагаються потрапити до поля зору, уваги, а ми це сприймаємо нав’язливістю.
• Щоб спокійно реагувати на інакшість, варто сприймати її з цікавістю, розуміти її цінність, бо досвід кожного унікальний.
• Інакшість визначаємо через порівняння з собою у якості еталона. Не такий, як я – інакший.
• Доброзичливість породжує інтерес та живить самоцінність.
• Спокійно сприймати інакшість, не шкодячи гідності, допомагає роз’єднання з попереднім досвідом, переключення уваги, в т.ч. завдяки спорту.
• Створення комфортного кола спілкування допомагає ігнорувати інакшість – і вона не зачіпає.
• Повага до інакшості витікає з асертивності.
• Провокує агресію щодо інакшості: страх, неприйняття, невідомість, небажання змін, попередній емоційний досвід, не завершені процеси, минуле, яке не дозволяє від’єднатись від себе, брак ресурсу, втома.
• Залежність заважає ігнорувати.
• Зверхність не спричиняє негідні вчинки, якщо відсутня провокація.
• Гідність втрачаємо через не любов та неповагу.
• Гідність зберігаємо завдяки самоцінності, увазі, довірі власним відчуттям, умінням ділитися досвідом, часом, увагою, любов’ю.
• Приниження (втрата гідності) відбувається з власної волі, бо ти сам погодився з тим, як до тебе поставились (як до нижчого), бо повірив, поділяєш цю думку, бо цінуєш чиюсь думку більше за свою.
• Залежність від зовнішньої оцінки занижує цінність самооцінки.
• Щоб не відчувати приниження, найкраще вибачити, звільнитись від образи.
• Вибачення та безкарність – різні поняття. Підміна прощення вседозволеністю є шкідливою для гідності, бо важливо не ототожнювати себе з жертвою. Прощення полягає у відсутності образи, яку несеш далі.

ЯК Я ПЛЕКАЮ СВОЮ ГІДНІСТЬ? Прагну більше впливати власним прикладом того, що людина «живе у серці», і уникаю негідних вчинків, якими є моральне чи фізичне знищення.

Підсумки:

• Переконався, що витоки зверхності полягають у вимірі інших за собою у якості еталону.
• Варто далі обмірковувати знахідки щодо того, що руйнує та захищає гідність.
• Змінився погляд на зверхніх людей – зрозуміла, що їх обділено добротою. Тому зможу відповісти добротою на зверхність, руйнуючи їх стереотип. І саме таким чином мені стане простіше зберігати нейтралітет, який важливий тим, що дає час на обмірковування того, як вчинити.
• Чітко розуміти, що чиясь зверхність виникає не внаслідок моїх недоліків. Почну менше приймати на власний рахунок.
• Вони компенсують власні недоліки, виставляючи свої чесноти.
• Варто оберігати свій простір.