ПОЧАТКОВІ РОЗДУМИ:

• Тема ілюструє зіткнення дорослих з дітьми. Діти більше фантазують, а потім мріють, а потім перестають і мріяти.
• Все, що у мене є, було колись моєю мрією. Деякі мрії досі так і залишаються ще не зреалізованими.
• Цікаво, як розрізняти мрії і фантазії, і як отримувати результат.
• Перша думка стосовно теми, що все це не про мене. Я не мрію і не фантазую. Я земна. У мене проекти.
• Фантазії – це легке, казкове. Джоан Роллінг нафантазувала окремий світ і такі цікаві історії.
• Мрія, заземлена на дію, – проект.
• У мене і купа мрій, і купа фантазій. Мрія потрібна, бо їжак – пташка пихата, не надаси прискорення, не полетить. Роблю аудит мрій – котра здатна бути перетворена на проект, а котра – ні. Ті мрії, що не здатні бути перетворені на проекти, є фантазіями. Їх складаю у «портфель» – і можу переглядати, тасувати, зберігати для краси, не для реалізації. Тому для мене відсутнє протиріччя між мріями та фантазіями.

АНАЛІЗ СВІТУ ПОХІДНИХ СЛІВ ТА СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СИНОНІМІВ ТА АНТОНІМІВ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Винаходу передує фантазія, яка виходить за межі (відомого – від модераторки) фізики. І потім стала зреалізованою.
• Спільне між мріями та фантазіями є те, що вони – про щось бажане, якого (ще) не існує в реальності (на сьогодні).
• Відмінність мрій і фантазій полягає в тому, що мріємо ми про щось, чого можна прагнути і колись (нехай не за одне покоління) досягнути, а фантазія переносить нас у паралельний світ, без жодних прагнень перетворень в цьому, реальному, світі.
• Мрія – про те, що відсутнє сьогодні, але хотілось би, щоб воно було в завтра.
• Обидві – мрія та фантазія – про майбутнє. Фантазія більше емоцією живиться. Фантазуємо, щоб пережити певні емоції.
• Обидві – мрія та фантазія – про нестачу чогось. Можу пофантазувати про себе у гвинтокрилі, але це не є мрією, бо відсутні передумови до реалізації цієї думки (хоча б відсутність посадкової площадки на даху хрущівки, в якій маю квартиру). Прагну зараз швидше потрапити додому – і тому виникає фантазія про гвинтокрил.
• У фантазії люди поринають, коли реальність не влаштовує, а змінити її бракує можливостей.
• Подібні мрії та фантазії тим, що виникають із запуском мислення, паралельно одна одній, з тією відмінністю, що фантазія ніколи не стане реальністю, а мрія є картинкою майбутнього, тобто може стати реальністю за певних зусиль.
• В обох випадках – це escape, тобто людина обирає інший світ.
• Для Ціолковського та Корольова полети до космосу були мрією, а для інших – фантазією.
• Мрія народжується після фантазій.
• Діти багато фантазують, бо чогось прагнуть, але не розуміють, звідки воно береться та як працює.
• Фантазія гарна грою з якимось предметом, і цей досвід стає пізніше підґрунтям мрії про реальну взаємодію – бачиш себе за кермом авто, а не возиш іграшкову машинку по підлозі.
• Коли реалізуєш мрію, ставиш собі чергову галочку ЯОК+
• Спочатку фантазія, далі мрія, далі мета та результат, і задоволення.
• Коли ти отримав те, про що фантазував та мріяв, відчуваєш щастя, а коли отримав те, про що навіть не фантазував, то сприймаєш належним, не усвідомлюєш його цінності, не відчуваєш задоволення та вдячності.
• Щоб оцінити те, що маєш, бути вдячним за нього, це щось має бути вимріяним.
• Фантазія дозволяє відволіктися від побуту та буденності. І дитинстві уявляла собі, що ми не просто вздовж Дніпра їдемо, а – вздовж Амазонки. Це давало більше емоцій по завершенню прогулянки. Отже, фантазія здатна робити життя цікавішим, ресурснішим.
• У мрії вже склалися всі пазлики – уявляєш, як це можливо реалізувати. У фантазії ще не все розумієш, як що стає досяжним, – і саме тому потребуєш дофантазувати.
• Фантазії дітей та дорослих відрізняються. Дітям чогось бракує в реальності, якоїсь гостроти, – і вони фантазують. Дорослі фантазують про способи досягнення бажаного.
• Якщо доросла людина чітко розуміє, куди прямує та чого бажає, то живе мріями.
• Коли людина, навіть доросла, зростає, то заходить на нову територію, на якій бракує інформації, і виникає потреба дофантазувати. Потім, з отриманням досвіду, інформації, розуміє, де була мрія, а де – фантазія.
• Мрія – це коли не приймаєш негативний результат зусиль безальтернативним підсумком, нехай поки і не знаєш, котре саме із зусиль призведе до омріяного результату.
• Фантазія – коли відкидає зусилля через котрісь з їх характеристик, негативно сприйнятих.
• Тривале перебування у фантазіях, переважання їх в житті – інфантилізм.
• На котромусь з етапів для Корольова ракета теж була фантазією. Вже далі, методом проб та помилок вона набула рис мрії, а пізніше – і мети, і це призвело до результату.
• Усі творці знаменитих брендів були на початку свого шляху фантазерами.
• Коли з життя цілковито зникають фантазії та мрії, то його фініш вже близько. Не фантазує і не мріє живий труп.
• Обидві – мрія та фантазія – тонка життєва потреба. У кожної живої людини є частка мрії та частка фантазії.
• Мрія споріднена з раціональним мисленням, бо має, хоч далеке, але заземлення, а фантазія є відривом від реальності.
• Коли відмовляємося фантазувати, стаємо ближчими до реальності, наповнюємо себе енергією, бо не витрачаємо її на ілюзії.
• Мрії допомагають активізуватися, надихають. Без них – повна зупинка діяльності, апатія.
• Фантазія – спосіб розслабитися, відпочити. Мрія спонукає до дії.
• Без фантазії життя стає нудним, а без мрії настає фініш життя.
• Наслідки відмови від мрії залежать від масштабу мрії (і того, чи про мрію йшлося – від модераторки) – купівля швейцарського годинника за масштабом наслідків дії та відмови від неї заперечує її як мрію, бо мрія є глобальною, і тому відмова від неї є фатальною.
• Не всі люди здатні фантазувати.
• Коли став на рейки фантазії-мрії, то те, куди приїдеш, залежить від наполегливості та енергії. Є люди, не ладні задовольнитися передбачуваним результатом, і тому фантазують, щоб розсунути межі реальності, та експериментують, щоб дослідити ці нові межі.
• Важливим є присутність прагматизму у фантазера – тоді здатен і фантазійне перетворити на мету.
• Не означає, що всі мають бути фантазерами, а от мрійниками варто бути всім. Не уявляю собі щасливу діяльнісну людину, яка не є мрійником.
• Жалібника вивести з цього стану можна саме через запуск фантазії та перетворення її на мрію. Саме тому людина в поганому ресурсному стані приходить на арт терапію – щоб викликати фантазійний стан, який і відновить ресурсність. Вийшов з кабінету – і вийшов зі світу фантазії.
• Залишається питанням, що робити, коли людина застрягла у фантазіях, і прагнення добре жити є мрією чи фантазією.
• Мрії – про майбутнє. Фантазії – про що завгодно.
• Коли фантазії – про минуле, то це вже загрозливо.
• Фантазія як наркотик – викликає залежність.
• Серед тих, хто переймається лише реалізацією цілей, теж є клінічні випадки.
• У мене є фантазії про майбутнє фарм галузі, а у мого працедавця є мрії про її майбутнє. Його мрії + моя фантазія = ефективність та задоволення від роботи. Тобто наявність фантазії при виконанні навіть не своєї мрії забезпечує краще виконання роботи.
• Добре адоптована людина ще і мріє про суспільне благо, включаючи свою фантазію на виконання роботи, – і отримуємо ще кращий результат.
• Коли в бізнесі застосовують брейншторм, то прибирають будь-які обмеження, і це саме про занурення у фантазію, бо це у фантазії відсутні обмеження. У мрії наявні обмеження, вона обмежена виконанням.
• Коли ти в фантазії, то відсутні обмеження, і, пофантазувавши, отримуєш «поштовх» до кращого – мріяти.
• Щоб знайти самого себе, варто зняти з себе усе, що навісило на нас життя, звільнитися від наносного, залишити лише власні відчуття себе. Тоді людина перестає оглядатися на чужі думки, мрії – і здатна спокійно мріяти власні мрії, а не відтворювати чужі ярлики.
• Мрія – вже про дію. Допоки ти ще не усвідомлюєш себе, то не можеш потрапити до мрії.
• Коли людина ще ефімерна, «прозора», то ще потребує набути кольорів, щоб отримати мрію.
• Нудьга виникає в кризу 11 років, коли вже немає фантазій, але ще не навчився мріяти.
• Саме тому, що фантазія – відрив від реальності, у фантазіях можеш бути ким завгодно і де завгодно, і саме так виникає переживання, що «можеш все».
• Леонардо да Вінчі створював свої моделі – це були фантазії, які пізніше надихнули винахідників на мрії.
• Ідеям Н.Тесли нічого не передувало, тобто були витвором фантазії, пошуком себе, застосування своєї уяви.
• Церков колись взяла під себе науку, зібравши та спрямовуючи людей з уявою.
• Буває, що виконавці реалізують чиїсь, а не власні фантазії.
• Прогрес не може бути на замовлення. Менделєєв шукав відповідь на одне питання, а витворив таблицю – відповідь на інше.
• Не було б мрії Ціолковського – не відбувся б винахідник Корольов.
• З усіх придумок да Вінчі на сьогодні реалізовано лише 30%.
• Світ інновацій, винаходів усе ж чарівний. Залежно від того, як використати винаходи, вони будуть – на добро чи на зло.
• На прогрес найбільше впливають фантазія та фантасти.
• Прогрес рухається завдяки людям, які мислять ширше – як Леонардо та його фантазії.
• Індія – суспільство, яке залишилося в рамках фантазії, і почувається люди досить щасливими, хоча зараз випередили за індексом щастя північні країни, Швеція та Данія, зокрема.
• Мрії та фантазії – про моделювання свого життя. Цим вони подібні між собою. Моделювання дає можливість щось змінити.
• Відмінність між мріями та фантазіями передам через метафору. Мрії (мрійливість) – процес оздоровлення. Фантазії (фантазійність) – одноразове знеболення.
• Спочатку включається фантазія, допомагає зняти обмеження, сформулювати мрію. Вже сформульована мрія утворює систему прагнень та дій, і фантазія тоді стає підпорядкованою мріям, пошуку способів їх втілення.
• Якщо плани – ніщо, а планування – все, то планування йде з мрій, а план – з фантазій про спосіб їх втілення.
• Якість життя – реалізована за допомоги фантазії мрія.
• Круто, якщо можеш мріяти про щось, і після сформульованої мрії можеш відкрити підсвідомість і фантазувати в заданому напрямку.

ПІДСУМКИ:

1. Варто працювати над реалізацією мрій.
2. Мрійте, чудіть, фантазуйте, а інакше це робитимуть за вас інші.
3. Мій здобуток сесії – усвідомлення ролі фантазії як моделювання, конструктивний синонім замість ілюзії як синоніму до фантазії.
4. Алгоритм випрацювано, і він працює до ладу.
5. Верзус показав, що правильно ставити різні цілі різним людям. Є люди, здатні мріяти, а є люди, від яких не варто очікувати творення в процесі праці додаткової цінності.

ПОЧАТКОВІ ДУМКИ:

• Два чужих слова. Не використовую. Не знаю, де можу використовувати.
• Мені важливо замислюватися над деталями, бо коли починаєш глибше замислюватися, то виникають інші асоціативні зв’язки, ніж раніше.
• У нас часто імідж експлуатують для створення репутації, а не факт, що репутація від цього виграє.
• Людина з іміджем чесної приходить у політику і отримує іншу репутацію. Політика спрацьовує лакмусом.
• Замислюватися глибше варто, щоб зрозуміти, що стоїть за словами. І тоді, можливо, зможу використовувати в своїх інтересах.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

РЕПУТАЦІЙНА ЧУТЛИВІСТЬ:

• Больовий поріг до того, що можеш дозволити собі та на свою адресу.
• Рівень оціночної зрілості. Чим він нижчий, тим дурніше суспільство.
• Якщо суспільство з низькою репутаційною чутливістю, то для просування іміджу достатньо.
• Якщо репутаційна чутливість суспільства низька, то не здатні відділити зерна від полови.
• Низька репутаційна чутливість суспільства виникає внаслідок дії великої кількості шаблонів.
• Потребуємо тоншої репутаційної чутливості, щоб нами не грали.
• Низька репутаційна чутливість робить нас вразливими.
• Коли в галузі низька репутаційна чутливість, то про якість і безпеку споживання мова не йде – достатньо запустити рекламу (і у фармдистрибуції зараз саме так).
• Оскільки живемо в суспільстві з відсутністю репутаційної чутливості, то ніхто не знає, як кого оцінювати, кого за кого сприймати. Імідж витісняє репутацію з поля.

СЛОВА VS СПРАВИ:

• В іміджі 60% слів (якщо не більше) і лише 40% справ (у кращому випадку).
• В репутації 70% справ (щонайменше) і лише 30% слів (якщо більше, то вже перетікає в імідж).
• Про імідж можна розказати, а репутація виникає, коли перевірили у справі, на власному досвіді.
• Репутація та імідж перетікають одне в одного, бо репутація – чиїсь слова про якусь нашу справу, а ця справа могла бути давно і поодинока, і слова почали переважати над справами.
• Слова та справи потрібно пропустити через себе, дати власну оцінку.
• На оцінку спів падіння слів та справ впливає наявність досвіду, критеріїв оцінювання, бази порівняння, еталонів. Наприклад, почув, що шоколадка смачна, повірив, купив, скуштував, не вподобав, але маєш сумнів в своїй здатності оцінити, бо вперше куштуєш, і надалі керуєшся словами, іміджем, підживлюючи тим репутацію, бо ще одним «шанувальником» побільшало. Оцінити політика ще складніше, ніж новий смак, бо більшість навіть конституцію не читали.
• Має вплив виховання.
• Якщо ніхто не може оцінити слова/справи, то відсутня репутаційна чутливість.
• Геополітичний вплив – від сили слів, від репутації хорошого партнера, від того, наскільки вагомими можуть бути дії країни.

САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ, САМОВИРАЖЕННЯ, ВИЗНАННЯ, ВИТРЕБУВАНІСТЬ – ТА ІМІДЖ, РЕПУТАЦІЯ:

• Якщо правильно виражати себе, презентувати себе, буде хороший імідж.
• Коли отримав визнання – маркер репутації.
• Витребуваність та визнання – синоніми до репутації.
• Самовираження, само презентація – синоніми іміджу.
• Все близько і взаємопов’язано, і складно визначити, коли імідж повністю спрацював та включилася репутація.

МОМЕНТ НЕКЕРОВАНОСТІ, ВПЛИВУ ІНШИХ СИЛ:

• На експеримент ми ще цілковито впливаємо, а на закріплення – вже ні. Ось купив хтось картоплю на базарі, і вона смачна виявилася – експеримент вдалий, але коло спілкування знецінює купівлю на базарі, і закріплення не відбувається – наступного разу йде купувати в супермаркеті, як приписує коло спілкування. Будеш в певних колах користуватися Iphone, бо його імідж сильніший, а ти залежний від думки референтної групи осіб.
• Все залежить від самої людини. Можна купувати там і те, що особисто тобі до смаку, поза того, який імідж місця/товару побутує в очах оточення.
• Інша сила, впливом якої ми не впливаємо (чи впливаємо? – від модераторки) – думка референтної групи. Iphone формував свій імідж саме через такі групи.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• • Людина одягнулася бездоганно, її представили дуже претензійно, а відкрила рота – і репутація не склалася, бо розмовляє як барига баригою.
  • Імідж – випендритися. Репутація – ім’я.
  • У Iphone сильний імідж. У Samsung – гарна репутація.
  • У Макаревича – репутація сильніша за імідж.
  • Репутація потребує часу, щоб утворитися, і є досить стійкою, а імідж є мінливим та вразливим.
  • Імідж присутній – коли на тебе звертають увагу журналісти.
  • Репутація – коли за твоєю думкою звертаються колеги, експерти.
  • Імідж – популярна людина.
  • Імідж – наслідок того, що довкола клопочуться люди, формують імідж.
  • Лайки в фейсбуці – про імідж.
  • Кольорові рішення – про імідж.
  • Репутація – коли співпадаєш з вимогами.
  • При відборі важливо, коли співпадають імідж (резюме) та репутація (відгуки ринку).
  • Імідж – коли не можемо оцінити щось реальне, а бачимо лише картинку у вигідному світлі.
  • Репутація – присутня оцінка.
  • Імідж – про очікування. Прийшов в костюмі, коли очікували в джинсах та ковбойці.
  • Репутація – потрапив до своїх, а дії не відповідають потребам, призводять до засудження.
  • Репутація – коли є щось всередині, якийсь «супермен», якого розгледіти можна лише при певному «освітленні», за тінню.
  • Імідж – молода людина перед дзеркалом уявляє себе суперменом, розпорядником долі людей.
  • Репутація – людина, спостерігаючи за своєю тінню в софітах, прагне досягнути цих обрисів, але вони досі ще недосяжні. Це репутаційні мрії.
  • Репутація – результат купівлі, вибору, чіткої оцінки після взаємодії.
  • Імідж – шмаття, яке дозволяє справляти враження.
  • Імідж спеціаліста – коли даємо прес конференції.
  • Репутація – коли зважуємо кожне слово, і від цієї відповідальності нас кидає в піт, а журналісти можуть розірвати, і тому потрібно слідкувати за своїм мовленням.
  • Репутація – предмет турбот людини, її варто зберігати, хоча це і складно.
  • Імідж – питання перевтілення, хвалькуватості.
  • Імідж – кокетування.
  • Імідж – бути модним.
  • Бути стильним – імідж чи репутація?
  • Імідж – відсутня оцінка, наскільки позитивним і правдивим є те, що бачимо.
  • Репутація призводить до підтримки, причетності, команди, схвалення.
  • Репутація – коли досягнуто «ми всі за тебе», і коли всі готові поділяти спільну репутацію, працювати на неї.
  • «популярність vs експертність» – те саме, що «імідж vs репутація», чи інший аспект?
  • У дикторів в ссср був імідж небожителів і побутувала тотальна ілюзія, що все промовлене з екрану є правдою. Зараз ситуація спонукає довіряти лише собі і жодним політикам.
  • Хорошу репутацію не так просто втратити сьогодні. Тимчасові «ляпи» позначаються лише на іміджі і легко «прибираються».
  • Імідж – тактика, репутація – стратегія.
  • Первинним є імідж – зустрічаємо за одежиною.
  • Коли готуєшся до само презентації, обміркуй імідж (вигляд, слова, приклади, манери).
  • Щоб імідж спрацював на тебе, твою репутацію, потрібна і стратегія, і тактика, і ще до моменту взаємодії.
  • Мені зручніше видаляти зі свого поля тих, кого не влаштовує те, яка я.
  •  Імідж – це я. репутація – я очима інших.

• Власний імідж – шлях до власної репутації.

• Репутація можлива без іміджу, у викладача університету, наприклад.
• Імідж без репутації – мильна бульбашка, яку можна створити і заробити на цьому.
• Репутація ненадійного партнера дошкульніша, ніж імідж фріка.
• Простіше працювати, коли над репутацією теж працюєш, – тоді імідж потребує менших витрат.
• Якщо у тебе є лише репутація, без іміджу, то про тебе ніхто не знає і ти живеш як білка в колесі.

ПІДСУМКИ:

1. Продовжити обмірковувати питання до себе – до опрацювання чого більше схильний на поточний момент, і яку нову звичку варто випрацювати у себе заради підтримання гармонічного поєднання іміджу та репутації.
2. Шикарна тема для окремого повноцінного курса, якогось робочого зошита на щодень – з формування іміджу та репутації. Задоволений своєю участю на 9 з 10, бо вже хочу такого зошита.

ПОЧАТКОВІ ДУМКИ:

• Це про політику. Суспільство може бути демократичним або бюрократично керованим. Якщо перетворити в бюрократизм, втратимо ефективність.
• Багато які процеси описують суто як данина моді, без орієнтації на результат.
• Зарегульованість буває цін.
• І що таке така зарегульованість? Всі повторюють слово, а який його сенс?

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

СИЛЬНА ДЕРЖАВА:

• Великобританія як приклад. Діє розподіл влади по всій вертикалі.
• Сильна держава думає не лише про повідомлення правильних новин та те, як нагодувати вівсянкою всіх, а і про те, що, який простір життя, побачиш, виходячи з дому.
• Присутність держави в різних сферах життя – її сила, бо є речі, про які навіть не хочеться замислюватися, і ось про них має піклуватися держава, приймати компетентні рішення.
• Коли держава сильна, вивільняється багато власної пам’яті для побутових та суспільних рішень. Вивільняє голову від тривог, підвищує твою продуктивність. Для цього її і створювали.
• Держава – для безпеки хорошого життєвого простору.

ВІЗУАЛЬНІ АСОЦІАЦІЇ:

• Автократія, авторитаризм – коли усі мовчать, відсутня сама можливість сказати.
• Відсутність права на зворотній зв’язок – ознака зарегульованості.
• Вільготний очільник вітає тих, хто йде на смерть (образно кажучи), показує, як правильно руки піднімати на його прославлення – ознаки авторитаризму.
• Коли очільник вивершується, його «несуть на руках» – авторитаризм.
• Долоні «за» замість голови – радянський бюрократизм, повний «одобрям», коли нам байдуже, куди йти, аби напрямок задав хтось інший.
• Змія-параграф – зарегульованість.
• Демократичне управління можна сплутати з анархією, бо може здатися, що не знають, що роблять, притуляють щось не доцільне.
• Планета в руках – про спільну відповідальність, якою є демократичне управління.
• Руки догори – ми «за» в будь-якій ситуації.
• Охлократія – натовп, хаос, бунт, дискотека, танці, необмежене і не спрямоване в жодне конструктивне русло самовираження.
• Рука з ниточками та газетами в руках людей на ниточках цієї руки – авторитаризм, маніпуляції з інформаційним простором.
• Голови-розетки та руки-виделки у голови-лампочки – авторитаризм, прагнення підзарядитись від підлеглих, а носії голів-розеток мають піклуватися про те, щоб «увімкнулися» саме в тебе, а не сусіда.
• Комп’ютери та люди за ними по колу – процес заради процесу, зарегульованість.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Важливо, щоб розподіл відповідальності не перетворювався на її розмивання.
• Кожен учасник якоїсь групи має розуміти, за що саме відповідає, – це є розподілом відповідальності, і саме це збільшує шанси отримати максимально можливий результат діяльності.
• Розподіл відповідальності діє лише тоді, коли кожен розуміє свій кінцевий результат, і що відбудеться в разі його не досягнення.
• Відповідальність не може бути без повноважень. Коли відповідальність передали без повноважень на її здійснення, то робота не ефективно відбувається.
• Відповідальність можна розвинути. Вмінню користуватися повноваженнями не навчиш. Тому розподіляти повноваження варто акуратно (але тоді і відповідальність – теж. Модератор). Звідси спокуса розподілити відповідальність, не розподіливши повноваження.
• Синдром консьєржа – не може бути влади, а намагається її продемонструвати.
• Розподіл влади – це між гілками влади (ВР, Президент, суддівська влада). Різнобічне бачення одного процесу, пошук кращого рішення.
• Якщо кожному надати шматок влади без чітких інструкцій з її застосування, то тягнуть в різні боки, як лебідь, рак, щука.
• Влада в бізнесі є лише у його власника, а у решти – повноваження.
• Історія про владу та повноваження – їх чітке розмежування та розподіл повноважень.
• Влада внаслідок делегування повноважень зростає, а не звужується – і це є управлінням.
• Посадова інструкція, викачана з інтернета – приклад зарегульованості, формальності дії, «аби було».
• Не бачу довіри в бізнесі. Я – за контроль, не тотальний, але прозорий, зрозумілий.
• Хто пише історію про те, що є контроль?
• Багато контролю – зарегульованість. Мало контролю – анархія та безвідповідальність.
• Багато контролю – зарегульованість, і люди звикають жити чужим розумом, розслабляються, забувають важливі речі, бо однаково прийде той, хто нагадає, підштовхне.
• Мало контролю ще не означає хороше управління.
• Багато довіри утворює хорошу команду. Довіряємо перевіреним людям.
• Демократія може бути різною, і зарегульованою, зокрема.
• Охлократія – виходець із «заїждженої» демократії, тобто коли про неї постійно розмовляють, обіцяють щось привабливе як її наслідок.
• Авторитаризм може мати плюси, залежно від рис особистості.
• Держава – заради безпеки.
• Шанс на управління (та політію як кращу версію демократії) залежить від того, хто і як склав всю систему, наскільки всі чинники враховано.
• Як тільки боротьба за владу витісняє собою розподіл повноважень, то настає зарегульованість.
• В бізнесі є чіткий замовник процесу – власник бізнесу. Решта просто приміряють систему на себе – підходить чи ні.
• Зарегульованість знімає відповідальність. Такі люди завжди були і будуть. Їх влаштовує розмиття, а не розподіл відповідальності. Тому використовують пункти посадової інструкції, щоб обґрунтувати відсутність своєї відповідальності.
• Важливо розуміти «хто я і що мені підходить» – і тоді зможеш працювати навіть в держустанові, хоча вона – цілковито зарегульована структура, без натяку на управління, демократію.
• Людина має право на незнання.

ПІДСУМКИ:

• Межа, верзус між управлінням та зарегульованістю: 1) наявність мети та прийняття її усіма учасниками групи; 2) право на помилку; 3) право обміну зворотнім зв’язком.
• Люди різні, світи різні. Кожному – своє. Визначитися з тим, що своє.
• Усі не будуть демократами, як і монархами.
• Перед початком хотілося оставити «+» та «-« між поняттями теми. Тепер – без категоричних оцінок, а відповідно до ситуації користувача.
• Тема нескінченна, стара як світ, і ми не можемо піти ні від управління, ні від регулювання.

Чи можливо відчувати насолоду від життя?

• Так, можливо. Важливими є враження для відчуття насолоди.
• Залежить від того, наскільки поміркованими є погляди та очікування людини.
• У кожної людини – свій світогляд. Щоб відчувати насолоду, необхідно нести доброту, сприяти відчуттю насолоди іншими, допомагати їм розвивати себе. Працює принцип бумерангу – до тебе повертається те, що ти віддаєш в світ.

Чи можливо відчувати насолоду від життя, проживаючи чуже замість власного?

1. Коли (під впливом чого) живемо чужим життям?

• Коли привласнюємо чужі винагороди, не зробивши нічого визначного самі.
• Коли нав’язуємо собі чужі уявлення, копіюємо чужий образ, бо вважаємо його модним. Наслідування модного є життям чужим життям, симуляцією життя.
• Наша залежність від думки, оцінок інших призводить до життя чужим життям.
• Коли бажаємо жити «як інші», наслідуємо.

1. Коли – власним? Про що може бути «світ ловив мене та не співмав»?

• Коли ми щирі, коли створюємо власні ідеї. «Світ не спіймав» Сковороду, бо не зрозумів його ідей.
• Сковорода вів відчужене життя, пізнавав себе. Тобто живемо власне життя, коли пізнаємо себе.
• Коли робимо власні висновки, тоді живемо власне життя. Людина щаслива і не опирається на думки інших – ознаки, що живе власним життям. Достатньо критичного мислення і думок про інтереси інших, поваги до особистих меж, як своїх, так і кожного.

1. Самостійне визначення ідеального образу себе – Це як і навіщо? Назагал та у VUCA світі?

• Щоб мати уявлення, компас у житті. Можливо сформулювати через філософію та спілкування.
• Щоб залишити по собі користь суспільству.
• Те, до чого прагнути, не залишитися позаду, в минулому.
• Людина – динамічна. Ми повинні постійно змінювати себе. «Щоб стояти на місці, потрібно бігти, а щоб рухатися вперед – бігти швидше за інших» – і тому бути не визначеним в якийсь момент є нормальним. Визначеними ми стаємо, коли набули багато різного досвіду і керуємо ним, зупинилися.

1. Неупереджене оцінювання – це що? Як досягнути такого стосовно самого себе?

• Піддавати сумнівам свої вчинки, їх наслідки. Пам’ятати настанови етики – оцінювати моральність вчинку за його наслідками, а не мотивами.
• Неупередженість – відсутність упереджень, тобто оцінювання не через призму кліше, а з позиції своєї мети, зважаючи водночас на закон. Вчиняємо так, як відповідає меті, закону, моралі. Зокрема, обираючи професію, відкидаємо гендерні упередження щодо характеру праці.
• Залежить від поваги до індивідуальності. Ніхто не має залежати від думки інших.

Чим важливе самостійне визначення ідеального образу себе та неупереджене оцінювання для відчуття насолоди від життя?

• Коли людина не має сенсу в житті, то і насолоди від життя не відчуває. Самовизначення дарує сенс в житті.
• Без мети відсутній сенс і насолода від життя.
• Можливо, хтось буде твоїми думками надихатися, і тому важливо визначити та виразити себе.
• Людина, прокидаючись щодня, має мету – і живе з насолодою. Без мети людина відчуває пустоту, живе ненасичено, і приходять думки про самогубство, бо життя йде в нікуди. Людина, яка визначила ідеальний образ себе, сформулювала мету і досягає її, відчуває себе зреалізованою, сильнішою в житті.

Як впливає зіткнення самостійного міркування, стереотипів, кліше на гедонізм?

• Якщо ідея повторюється багатьма джерелами, то це – кліше. Стереотипи дають уявлення про те, як воно є, діють як певні обмеження. Самостійні ідеї завжди унікальні та виникли з власного досвіду.
• Кліше – на межі зникнення особистості. Самостійні міркування – лише власні. Стереотипи роблять багато, створюють середовище для розуму.
• Стереотипи та кліше вже існують в суспільстві, а самостійні міркування – лише у власній свідомості.
• Щоб розпізнати, чи дійсно власними міркуваннями керуєшся, запитай себе: «чому саме так». Коли маєш розгорнуту відповідь, аргументовану, з причинно-наслідковими зв’язками, то йдеться про самостійні міркування. Стереотипи теж можуть перетворитися на власну думку – коли обросли нашими власними аргументами.

Чим важлива книга, яка спонукає самостійно обмірковувати кліше, які впливають на самоідентифікацію та саморозвиток?

• Дає основу, щоб замислитися, проаналізувати самого себе.
• Дає змогу зрозуміти свою мету та ідеали. Людина має вміти розрізнити самостійні міркування, стереотипи, кліше.
• Допомагає в усвідомленні своїх цілей та досягненні їх.
• Результат залежить від самосвідомості людини. Якщо думає про добро, чинитиме його. Книга лише мотивує до усвідомлення себе.
• Дає змогу познайомитися з ідеями інших – побачити, котрі з них є клішованими.
• Саме такі книги спонукають нас рухатися, змінюють думки людей. Зараз ми – зовсім інше суспільство, в якому важливі нові підходи.
• Книга дозволяє ідентифікувати себе не лише на рівні ідентифікаційного коду в державі, а щоб в підсумку нашого життя написали б не лише дві дати – народження та смерті, – а ще хоча б сторінку. Більшість людей втратило спілкування, перейшло з моделі дискусії, яка потребує розлогих думок, до моделі референдуму, який передбачає лише відповіді «так/ні», а не обмірковування вглиб та аргументації.

Думки та запити «на вході»:

• Замовлення та примус існують в робочій площині. Задача, поставлена керівником,. Є його замовленням, але, якщо задача нерозумна, то є примусом (здоровий глузд зазнає утиску на догоду структурному авторитету). Хотілося б зрозуміти, як змінити своє ставлення – і замість примусу бачити замовлення.
• Поки відсутні думки на цю тему і просто цікаво, що Ви хочете розкрити в ній.
• Настільки тонка межа, за якою люди, послуговуючись маніпуляціями, примушують зробити щось в своїх інтересах замість зробити відверте замовлення.
• Коли йдеться про замовлення, то йдеться про вибір, чи виконувати його. Примус такого вибору не залишає, обмежує волевиявлення. Хотілося б уміти виявляти та нейтралізувати маніпуляції на свою адресу.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Замовлення виникає, коли одна сторона з’ясовує свої потреби, і може їх оформити в прохання, запит.
• Примус – дія, яка спрямована на отримання чогось бажаного, доречного шляхом жорсткої вимоги, проти бажання іншої сторони, обмежуючи вибір дій іншої сторони.
• Замовлення – між рівноправними партнерами, які щось можуть дати один одному.
• Примус – коли є хтось головний і хтось підпорядкований, тобто діє перевага сили, впливу, домінація.
• Примус витісняє собою замовлення, коли не можеш собі дозволити бажане, а тому погоджуєшся на сурогат, підкорюєш свої бажання «обставинам».
• Обов’язкова служба в армії до 2014го була примусом, а після перетворилася на замовлення з боку держави на освічених здорових молодих людей.
• Обмеження можливостей є перепоною для дії замовлення, бо зникає «виграв-виграв».
• Сфери вибору між примусом та замовленням – комерційна (споживацька), виробнича, суспільно-державна, родинна.
• В родині «мама краще знає» є проявом примусу.
• Замовлення потребує компромісу. Можна тиснути в дусі «ти не миєш посуд», а можна домовитися, виходячи із спільної вигоди.
• Спільні потреби та спільна праця на їх задоволення – основа взаємодії в форматі замовлення.
• Передумови вибору на користь замовлення без примусу: рівноправні відносини, спільні потреби, можливість вибору реакції (виконувати чи відмовити).
• Якщо одна із сторін домінує, звикла до своєї влади, то не відрізняє примус від замовлення, бо звикла отримувати бажане без врахування інтересів іншого. Коли у тебе в руках молоток, то всіх довкола сприймаєш гвіздками.
• Замовлення здатне підсилювати мотивацію. Якщо замовили табуретку, зроблю її, отримаю гроші. Це активує стан ентузіазму (хочу і буду).
• Як тільки сторона усвідомлює свої потреби, то починає працювати.
• Якщо людина вважає свою платню за працю малою, то продовжує працювати під примусом.
• Замовлення є відносинами між рівними та розумними.
• Примус – відносини сильного та слабкого, владного і підлеглого. Потенціал його є невичерпним, бо є люди, які звикли жити в умовах примусу.
• Якщо йдеться про просту задачу, то можна організувати її виконання і через примус. Якщо задача творча, то примус може спрацювати лише раз. Складне завдання неможливо якісно виконати через примус.
• Примус діє через силу, а замовлення – через розвиток, повагу, винагороду.
• Якщо людина звикла до палки, ставити її на ділянки, де це (нездатність до самостійного волевиявлення, а тому відповідальності та високої якості виконання) не має значення.
• Коли маємо на меті виконання складної задачі, включення потенціалу людини, маємо включати замовлення.
• «Пофігісти» зовсім інакше ставляться до примусу – не спрацьовує ні економічний примус (пропозиції доплати), ні соціальний (загроза звільнення).
• Примус обмежує волевиявлення, а замовлення розширює його, є шляхом розвитку.
• Примус може бути і корисним. Якщо хтось примусить мене вивчити німецьку, то це буде корисно для мене. Шкідливою для мене є лише маніпуляція як форма примусу, бо творить ілюзію дії в моїх інтересах.
• Складно застосувати поняття «замовлення» до родинних стосунків. Зазвичай вужче його застосовуємо.
• Цінності в основі парадигми замовлення як форми відносин на шляху до результату: довіра, теплота, повага, колективна вигода.
• Цінності в основі парадигми примусу заради результату: нерівність, вивершення, домінування, особистий зиск, покора.
• Мотив вибору на користь примусу – влада, на користь замовлення – розвиток.
• Покоління розмовляють різними мовами, і, щоб дійти згоди, потрібно шукати спільну мову. Першим робить крок той, хто краще розуміє цю потребу.
• Зміна сценарію – щоб використовувати різні стратегії. Твій розум – щоб побачити різноманіття.
• Примус допомагає дотримуватися певної структури. Тому в ньому залишається потреба.
• Я тут, бо є запит на фітнес мозку, а от обрати діяти замість очікувати дива – примус самого себе.
• Без примусу не відбудуться спортивні досягнення, а без замовлення не отримаєш задоволення від результату. Життя є прісним без обох цих форм відносин. Вся історія само мотивування – історія примусу себе.
• Життя – діалектика. Завжди одне не може бути без іншого.
• Ми жили в ситуації тотального примусу. Не жила в ситуації тотального замовлення – і тому важко, та і не цікаво, уявити. Завжди треба прагнути, а це – само примус.
• Навіть дивно, наскільки взаємозалежні речі – примус та замовлення.
• Лише само примус допомагає на шляху до своєї мети, якщо лише людина не зупинилася в «райському саду».
• Варто шукати власні мотиви, активацію бажанням, розумінням того, що тобі принесе виконання.
• Ще раз переконалася, що все залежить від контексту. Коли є варіанти, то відсутній примус. Коли ці варіанти ідентифіковано, узагальнено, сфокусовано, описано, наголошено, то присутнє суспільне замовлення.
• Внутрішній запит людини може співпадати із суспільним замовленням – і тоді дія приносить задоволення та визнання.
• Третій шлях – обмінятися замовленнями.
• Замовлення – щоразу, коли є можливість домовитися, щоб не псувати собі «карму». Завжди приємно отримати насолоду від домовленості на її результату.
• Примус – коли людина не розуміє.
• Третій шлях завжди існує – залишити, як є.
• Після примусу доведеться шукати підхід до людини, щоб нівелювати незадоволення несправедливістю.
• Примус породжує зайву відповідальність того, хто його здійснив.

ПІДСУМКИ:

1. Усвідомив механізм, який дозволяє змінити свою реакцію на те, що сприймав примусом, і зрозумів, як це роблять інші.
2. Усвідомила, що є сенс замислитися над родинними історіями, не лише над виробничими – знайти місце замовленням.
3. В процесі обговорення виникали спогади про ситуації, в яких можливо було шукати третю тактику – виявити цікавість до точки зору іншої сторони, залучити до обміну замовленнями.

Індивідуальні запити:

• Чи існує реальність, а чи лише наші уявлення про неї? Раніше завжди вважала реальність об’єктивною,. А сьогодні дзвонила подруга з Канади і ділилася здивуванням від того, яким іншим виступає Київ з оповідей моїх та ще іншої подруги, теж переселенки, аж настільки – ніби в різних містах живемо. У неї він – небезпечний, що вечірньою порою і вийти з дому страшно. Живе на Печерську.
• Реальність створюється людьми?
• До якої міри варто підштовхувати людину, повертати її з альтернативної реальності (з читання, малювання, перегляду фільмів)?

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Реальність існує, а люди створюють її сприйняття. Реальність існує поза меж уявлень.
• Уявлення залежить від рівня освіти, прийнятих в суспільстві традицій.
• Знання – комплекс набутої інформації про взаємодію людини зі світом, собою, усім.
• Рефлексія – внутрішня інтелектуальна робота, яка стартує при взаємодії зі світом.
• Вигадка – домислення реальності понад свої знання.
• Ілюзія – сприймаємо щось таким, як хотілося б, замість дійсного.
• Сприйняття і знання взаємодіють двобічно. Знання впливають на сприйняття (розширюють/звужують його межі), і сприйняття (упередження, зокрема, ригідність чи навпаки свобода від стереотипів та кліше, відкрите мислення) теж впливають на знання, їх засвоєння та розширення, оновлення.
• Упередженість може ґрунтуватися на знанні – чи то на реальному, чи на вигадці, прийнятій за знання, чи на ілюзії, прийнятій за знання.
• Якщо ставитися до раніше здобутих знань як до догми, то не зможеш засвоїти нові.
• Якщо хочеш жити в застарілих уявленнях, то і знання застаріють.
• Вигадка – не стільки протилежність до знання, скільки його сурогат (коли знань бракує людству назагал, і воно заповнює «білі плями» вигадкою) або симулякр (коли знань бракує не людству, а окремій людині, але вона намагається справляти враження про себе як про поінформовану людину, освічену, фахову).
• Ілюзії виникають з небажання сприймати те, що є, таким, як воно є.
• Розширювати межі реальності – інакше сприймати світ, і тоді реальність теж змінюється.
• Нам зручно повертатися в стан, емоції, характерні для власного дитинства.
• Рефлексія – інструмент, щоб перетворити вигадку, ілюзію на реалістичне знання, розуміння.
• Якщо нам бракує знань, і ми послуговуємось вигадкою, то вона працює інструментом перетворення, зближення реальності та уявлень про неї.
• Якщо ми заміщуємо наявні знання вигадкою, то творимо ілюзії, посилюємо протидію реальності та уявлень про неї.
• Уява не завжди протидіє реальності. Світ творчої людини дещо відрізняється від світу інших людей, і саме цей уявний світ приносить комфорт такій людині.
• Якщо людина в світі ілюзій зростає, розвивається, то можна розцінювати цей світ сприятливим.
• Віртуальна реальність видається реальною, коли перебуваємо всередині неї, бо мозок легко обманути – і це навіть страшно, бо перетворюється на зброю проти людини, настає роздвоєння.
• Віртуальна реальність дитини, яка тікає від звичної реальності в «зайнятість» читанням/малюванням, що, на відміну від гри в гаджеті, важко розцінити бездіяльністю, залишається уявною, бо залежить від уяви та уявлень про світ, включно з навичкою перебування в стані гри, переключення на нього.
• Японці винайшли прилад, який розпізнає твій настрій і може змінити сюжет фільму під твій настрій, змінити колористику.
• У кожного – своя реальність. Одна ситуація в одному місці та часі різними людьми сприймається зовсім інакше.
• Сприйняття визначає собою яскравість та забарвлення реальності, а уявлення визначають собою масштаб реальності.
• Завжди є щонайменше два сценарії.
• Відмінності між реальністю (твоєю, інших) та уявленням про реальність – розміром з лезо бритви. Щось всередині нас визначає цю відстань (величину відмінності) – знання, відчуття, здатність тверезо мислити, світогляд.
• Сукупність досвіду, знань, світогляду визначає твої уявлення про реальність, а тому і межі цієї реальності.
• Ми самі творимо свою реальність – на запит обставин.
• Знання зближує уявлення та реальність. Інформація зближує уявлення та реальність. Це нагадує складання пазлів (реальності) – коли чогось не вистачає, то шукаємо, чим доповнити (якою інформацією, знаннями).
• Відчуття важливі при складанні пазлу реальності. Діти, які поринають в читання/малювання, зберігають свої межі таким чином, і не вважають, що пішли до віртуальної реальності.
• Бажання людини наблизити свої уявлення до реальності спонукає людину шукати інформацію/знання, керувати своїми відчуттями.
• Не в усьому присутнє лише уявлення без дійсних змін. Зміни усе ж відбуваються – і потрібно змінювати себе паралельно до зміни світу. Так, допоки люди, включно з правителями, замкнені на собі, егоцентричні, то все є, як є. «Вони прикидаються, що платять нам за працю, а ми прикидаємося, що працюємо». Те, що люди не вірять в те, що потрібно берегти себе в транспорті, – проекція того, що відбувається в інших сферах. Варто любити ближнього, поважати людей поруч, визнавати, що люди – теж люди. Як тільки люди подолають егоцентризм, все налагодиться на краще.
• Віртуальна реальність – створена людиною для свого самозбереження ілюзія.
• Поринання у віртуальну реальність може бути проявом залежної поведінки.

БАЖАНА ЗМІНА СЦЕНАРІЮ:

• Вивчити себе, давати собі оцінку, поринаючи в віртуальну реальність, встановити собі зовнішні рамки, організувати себе, щоб повернутися в об’єктивну реальність.
• Розрізняти людину та персонаж, якого він грає, – не вести розмови з персонажем про об’єктивну реальність.
• Хотілося б розуміти, що інша людина завжди має інше уявлення і воно не помилкове, а просто інше – і щоб це не втягувало мене в гру, не втручатися, контролювати свого «рятівника».
• Дивитися на життя як на театр.

ЧИ ДІСНО СВІТ БУВ SPOD, А ПЕРЕТВОРИВСЯ НА VUCA?

• Варто пам’ятати, що «завжди так не буде». Ми чомусь вирішили, що світ стабільний, тобто те, що одного разу склалося, відбулося, буде так/таким само і надалі.
• Не можу сказати, що світ змінився. Просо реальність є така, як є, а уявлення про неї змінилися. За аналогією з імерсивним театром – хто, яку частину з якого куту подивився, наскільки включився у взаємодію, той те і побачив, а вистава була одна на всіх, такою, як була.
• Зміна SPOD на VUCA – зміна уявлень, бо прийняв таку систему координат. Вирішив, що зараз це – стабільність, а зараз це – невизначеність. Якщо змінилися оцінки, то йшлося про уявлення.

ВІКНА ДЖОХАРІ ТА ВЗАЄМОДІЯ РЕАЛЬНОСТІ ТА УЯВЛЕНЬ:

• Відкрита зона (я знаю та інші бачать) – поєднання рефлексії та знань; реальність, підкріплена знаннями.
• Сліпа зона (не знаю я, інші бачать) – сприйняття іншими мене, аж до вигадок; сприйняття іншими мене, яке може бути і ілюзією першого враження, і вигадкою, а після тривалого часу знайомства – і знаннями.
• Прихована зона (я знаю, інші не бачать) – рефлексія; реальність та сприйняття самого себе.
• Зона невідомого (ні я, ні інші не знають) – ілюзія, бо ніхто не знає; запас міцності, який невідомо, як проявиться.

ПІДСУМКИ:

1. Втішена тим, що добре працює інтуїція. Схвалюю свої дії стосовно онучки. Щось залишається віртуальною реальністю, а в чомусь є питанням мого сприйняття світу, а він може бути іншим. Іншими словами, можна не заштовхувати себе до рамок, а дозволити собі навіть ілюзії, якщо зараз мені потрібні саме вони.
2. З роками стає жити все цікавіше, бо розширюється свідомість, знання – і це урізнобарвлює твій світ. Варто зберігати цікавість, відкритість. Цікавість є своєрідним антиейджинг, бо зберігає тебе від ригідності.
3. Зближувати уявлення та реальність можливо, в т.ч. за допомогою вікон Джохарі, і цікаво.

Індивідуальні запити:

• Розвиваюсь як бабуся. Те, чим є емоційний інтелект, вже є достатньо зрозумілим, а з соціальним інтелектом ще виникають питання. Вважаю, що залежить рівною мірою і від геному, і від впливу суспільства, яке або нівелює, або посилює ті чи інші поведінкові прояви.  Ключове питання – наскільки людина, завдяки генам, здатна зберегти себе у відповідь на небажаний вплив суспільства.
• Захожу в обговорення з установкою, що на поведінку впливає суспільство, а не гени, і, перш за все, близьке оточення. Зустрічала статті про обумовленість поведінки генами, але мені ближчою є точка зору про вплив суспільства, думка, що можемо впливати на поведінку.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Слухала лекцію генетика Олександра Коляди на тему дієт (чи існує дієта, яка подовжує життя), і запам’ятала висловлювання, що результат дослідження залежить від т.з. дослідника, бо кожен підбирає дані на підтвердження своєї гіпотези.
• Варто розуміти, про яке зовнішнє середовище йдеться – які його цілі? Зовнішнє середовище теж формується, і це відбувається на території. Таке формування на території можемо назвати державою, і тоді важитиме те, ким (яким типажем людини) прагне керувати ця держава. Якщо йдеться про людей-гвинтиків, то ніхто тоді не даватиме читати Нітше. Все йде від замовлення суспільства і відповіді держави на цей запит.
• І гени можуть як сприяти, так і заважати, і суспільство може як сприяти, так і заважати розвитку особистості. Все – у взаємозалежності, вирок відсутній, це не безвихідь.
• Коли є генетична проблема, то вже не сильно вплинеш.  Можна лише прилаштуватися, і то, якщо лише поломка – в тому обсязі, який дозволяє прилаштуватися.
• Якщо говорити про рівень інтуїції, то вважаю, що гени важливі і можуть бути важливіше, ніж вплив суспільства. Перехід від вербової до міртової гілочки – надія, що прокинеться ген, людина доєднається до народу, який чекає з радістю. Народ зберігся всупереч всьому – і тому я прихильна думки про вплив генів.
• Людина – надскладна істота для вивчення. Мутації генів – надто малий крок вперед. Наші очікування є нахабними стосовно природи. «Точечка» в серці з’являється, бо народ зберігає щось в собі, не губить спадок, а передає один одному. Якщо людина сповідує ті ж цінності, то приєднається до спільноти. Кожен всередині себе обирає свою історію.
• Традиції країни мають значення. Знову про суспільний запит, чи він є. Якщо присутня цінність поваги до старості, то людина, яка вже відіграла певні ролі (діти вже дорослі), може більше уваги приділити собі, людина включає самоосвіту.
• Якщо суспільство пригнічує старих, то не факт, що людина стає інтелектуальнішою в цьому віці.
• Якщо дитина почала читати, але погано з математикою порається, то йдеться про звичайне нерозуміння, і потрібно відновлювати гармонію.
• Знаю, що люди, зайняті розумовою працею, подовжує тривалість життя.
• Подати навіть баланду, але – із супниці. Це і є спадщиною, самозбереженням.
• Від осики не родяться апельсини.
• Якщо середовище ростило зіркового хлопчика, але ресурс ще не включився, то залежить від рішення самої людини.
• Якщо людина усвідомлює свою генетику, то може впливати, а якщо уперто стверджує: «мій батько був такий, і я такий, і діти нехай такі будуть».
• Відмінності між старшими і молодшими дітьми – різне виховання, середовище ще до року (син полка/ квіточка в вазоні).
• Є усе ж риса, яка не залежить від виховання, – педантичність. Присутня у всіх в родині.
• Полярність внучок (2 роки різниці) набагато більша, ніж у синів (4 роки різниця). Молодша онучка на дядю більше подібна, ніж на батька – так склався геном, і не питання виховання.
• Буває, що зв’язки з тими, хто опинився далі географічно, міцніші, ніж з тими, хто поруч.
• Враховувати обставини, щоб не тиснути – зберуться, коли стане можливим.

ПІДСУМКИ:

1. Мене цікавить ця тема взагалі – вік такий, що спонукає до роздумів, пошуків.
2. Протистояння, не бути вразливим до зовнішнього агресивного впливу.  Мій рецепт – мати затишний осередок, коло людей, родина як коріння, що тримає за землю, щоб ти встояв проти агресії.
3. Побудова такої родини – актуальна задача. Сила – в родині. Важливо підтримувати зв’язок дітей з родиною. Робити великі збори родин і форма спілкування – не просто попоїсти, а щоб молодим було цікаво повертатися в родину, знаходити в ній силу.
4. Винесла для себе думку про те, що можеш свій генетичний «мінус» перетворити на «плюс» завдяки суспільству, і навпаки – встояти під негативним впливом суспільства допомагає генетичний запас.

Індивідуальні запити:

• В межах родини склалося дві групи – троє дорослих чоловіків та троє дівчаток, і я опинилася поміж двох вогнів. За моїми спостереженнями, поза різниці в віці, жіноча частина родини (я, невістки, онучки) поводимося в стресі подібно одна до іншої, зберігаючи усі особистісні відмінності. У чоловічої частини родини реакції інші. Як на мене, то жінки краще переносять стрес. Стала цікавою думка інших людей, бо в моєму колі чоловіки потребують допомоги для виходу зі стресу, а самі допомогти не готові. Тоді, чи можу я допомогти їм та навчити своїх дівчат зберегти себе від наслідків стресу, а також адекватному сприйняттю поведінки чоловіків в стресі.
• Мені цікаво, що з цієї теми можете зробити, бо для мене все це – ясні речі.
• Виявляю себе в стані хронічної втоми і не розумію, як я туди потрапив, і як звідки вийти.

Побутове сприйняття vs наукове тлумачення стресу:

• Настання незвичної складної для тебе ситуації vs реакція на незвичну складну ситуацію.

Завдання на верзус, виходячи з тлумачення джерел стресу:

1. Знайти власні способи, як підняти адаптивність організму (основу стресостійкості).
2. Знайти власні способи розірвання хронічного стресу, виходу з нього.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Якщо класифікуємо види стресорів, то зможемо зрозуміти проблему – чи присутній в ситуації котрийсь із стресорів, і на що з того ми впливаємо, а на що – ні.
• Завжди необхідно прибрати агент стресу (стресор). Наприклад, щоб знизити тривожність, припинити дивитися телевізор та читати новини.
• Коли йдеться про соціальний стрес, то визначити стресори буває складніше, ніж при фізіологічному, біологічному чи хімічному стресі, бо почалося все з конфлікту, а закінчилося все страхами.
• Життя в небезпечних умовах – заморожені конфлікти, пандемія.
• Велика відповідальність та низька підтримка (як джерела хронічного стресу) – поліція (особливо проблематично стало в США), педагоги, медики. Усі ці люди вигорають.
• Потрібно в стресовій ситуації знаходити свою ресурсність.
• Знання симптомів дистресу – для самодіагностики, що потребуєш допомоги ззовні.
• Спів (особливо гортанний) є анти стресом ще і тому, що активує собою блукаючий нерв.
• Вигорання – одна із стадій хронічного дистресу. Відбувається, коли людина втрачає свою мету. Здавалося, що ось обігнеш поворот – і буде очікувана зміна, а виявилося те саме, що і було перед тим.
• Коли в батька поганий настрій, то ще не проблема, а коли у мами – то дійсно проблема. Тому варто чоловіку і жінці разом йти по життю.
• Коли розумієш, що перебуваєш в стресі, то застосовуєш «викрутки» для само налаштування, не медикаментозні методи саморегуляції.
• Поняття норми є умовністю, і може погано прислужитися, якщо виправдовуватимемо погіршення свого стану віковими особливостями, наприклад. Звикнемо до відхилень – прогавимо момент для саморегуляції.
• Свідоме ставлення до свого здоров’я – найкраща профілактика стресу, вигорання, депресії.
• Статеві відмінності (через особливості діяльності ЦНС та вплив гормонів) існують на рівні реакцій на гострий та хронічний стреси, слабкі та сильні стресори.
• На поведінку в стресі впливає і менталітет – і тому відсутня одна історія виходу зі стресу, яка спрацьовує для всіх та завжди.
• Вигорання – ще не остання стадія. Може бути стан ще гіршим.
• Варто якомога раніше виходити зі стресу, щоб не потрапляти в складніші історії, бо чим довший час занурювався, тим довшим виявиться шлях виходу.
• Відповідальність за людину належить лише їй – і сама людина повинна піклуватися про свою ресурсність.

ПІДСУМКИ:

1. Слабкий гострий та середньо тривалий стрес може бути корисним.
2. Знаємо користь від переводу проблеми в задачу – саме так ми її вирішуємо. За аналогією можемо привчити себе переводити стрес у виклик, сприймати несподівані складні задачі зоною росту.
3. Справжній жінці піклування про красу не заважає своїй самореалізації в решті сфер життя.
4. Доносити дівчатам наукові дані про сильні сторони ЦНС жінок, щоб не обмежували себе  позицією «я ж дівчинка – мені суконечку».
5. Потрібно широко розказувати про інструменти самодіагностики та саморегуляції в стресі.

ЩО САМЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗЗОВНІ ТА ЗСЕРЕДИНИ З ТОЧКИ ЗОРУ ІДЕНТИЧНОСТІ?

• Референція найтісніше пов’язана з ідентичністю – через усвідомлення себе в світі своїх ролі, місця в житті, ознак, що і складають собою ідентичність.
• Ідентичність виникає внаслідок порівняння, оцінки.
• Те, ким людина виглядає, є ідентифікацією ззовні. Бачиш людину в формі – розумієш, хто перед тобою (Бути VS Мати вигляд).
• Людині хочеться малювати, пробує це робити. Якщо відбувається позитивний відгук ззовні (або зсередини – від модератора), то будує далі ідентичність художника.
• Референцію можна порівняти з приміркою одягу (ідентичності). Референція підказує, які ідеї брати до уваги, надихає, прагнути певної ідентичності, а потім або підкріплює її, або відміняє. Ключове питання: «чи я хочу (і можу) таким бути, чи не хочу (не можу)».
• Локус контролю укріплює ідентичність, бо є приписуванням певних досягнень, рис.
• Баланс «Бути VS Мати вигляд» та референція більше пов’язані між собою, ніж локус контролю.
• Всі три мають стосунок до ідентичності.

ІДЕНТИЧНІСТЬ:

• Визначеність стосовно себе – ким себе бачиш.
• В різних сферах життя різні ідентичності.
• Глибока рефлексія себе, внутрішній образ себе.
• Уява про себе («тварь тремтлива чи право маю»).
• Образ себе може бути розмитий, неконкретний.
• Ідентичність існує і тоді, коли людина залишається наодинці з собою.

ЗМІНИ ІДЕНТИЧНОСТІ:

• Розвиток ідентичності через її крах, повну відмову від попередньої – революційна, теорія великого вибуху.
• Коли попередня ідентичність знищена, то вивільнюється енергія, яка може бути чи руйнівною, чи творчою.
• Відмова від попередньої ідентичності має перевагу, бо можеш почати з нуля. Радикальна зміна, але діє. Мінус – глибокий стрес, дуже емоційно затратний.
• Паралельно з попередньою – перевага, бо можна брати щось із попередньої, і якось переробляти. Мінус – витрати часу, тривале збільшене навантаження, бо тягнеш одну та іншу.

ЦІЛІСНІСТЬ та ЄДНІСТЬ:

• Цілісність – про те, що тобі подобається якась ідентичність, і ти розвиваєшся в ній.
• Цілісність – складення цілого з різних частин.
• Цілісність – внутрішня згода з собою, своєю ідентичністю. Якщо тебе призначили/іншим чином примусили, а ти не хочеш цієї ідентичності, то відсутня цілісність.
• Щоб не було конфлікту в множинні, має бути згода між одиницями в ній, має бути якась основа такої узгодженості. Цією основою можуть бути цінності.
• Внутрішньо рольовий конфлікт може бути зумовлений іншою неузгодженістю, не цінностями.
• Внутрішня узгодженість дає надалі єдність.
• Можна поєднати людей ззовні, маючи інструменти, політичні спогади, зокрема.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Локус – чи вважає себе власником долі (внутрішній), везунчиком/невдахою (зовнішній).
• Завжди рухаємося від частини до загального, від одиниці до множини. Тому і в ідентичності рухаємося від «я» до «ми».
• «Я» – внутрішня ідентичність, «ми» – зовнішня.
• Твоя цілісність – передумова єдності з тобою.
• Паралельні ідентичності виснажують, якщо не всі вони дають віддачу.
• «Злі ви, піду я від вас», – вислів вразливої ідентичності, не пасіонарної (пасіонарій бореться за втілення своїх ідей), яка при цьому вважає себе кращою за своє оточення, і тому шукає собі іншого оточення, кращих умов.
• Вибір самотності теж є наслідком взаємодії.
• Навіть розуміння «Я» та «не Я» залежить від наявності стосунків, взаємин.
• Еволюційний шлях, з паралельним розвитком декількох ідентичностей, виглядає комфортнішим, хоча і розтягнутий в часі.
• Усі сім базових ролей притаманні кожній особистості.
• Наш сусід використовує спільні політичні спогади, щоб створити спільну ідентичність – спекулює темою Другої Світової війни та перемоги в ній.
• Для нас мало мати культуру та територію, потрібен ще проект на майбутнє.
• Цікаво, що нація бере гору над класом перед обличчям загрози.
• Має відбуватися паралельно ідентифікація ззовні (про це піклується держава) та зсередини (почуття вірності внаслідок того, що поділяю проєкт майбуття).
• Визначення «множинність» трактують по-різному, бо бояться її, не розуміють, як керувати в цих умовах.
• В спадок диктатури та тоталітаризму залишається дискурс про шкоду множинності ідентичності.
• Коли тлумачимо множинність ідентичності як загрозу, то породжуємо ворожнечу, поглиблюємо розкол.
• Коли тлумачимо її як джерело єдності, то зростає асертивність, бо всім знайдеться місце.
• Множинність ідентичності як загроза викликає реакцію правлячого класу, змінює суспільство, розгортає його до диктатури, цензури, захисту.
• Якщо зуміти скористатися з множинності ідентичності як можливості, то отримаємо розвиток, беручи від кожного найкраще. Це – для розвиненого суспільства.

ПІДСУМКИ:

1. Джерела колективної ідентичності можна застосувати на корпоративному рівні – можна зробити стратегією.
2. Визначилася з локусом контролю.
3. Здорове суспільство будується здоровими індивідами – треба плекати людину.
4. У нації може бути спільне майбутнє, і цей проєкт майбутнього узгоджує індивідуальні ідентичності теж.
5. Коли немає спільного майбутнього, то немає і спільного ворога, особливо, коли відрізняються політичні спогади.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

ВИБІР КРИТЕРІЇВ ВИБОРУ:

• Виконую цей крок, коли це не звичний вибір, не за шаблоном. І пропускаю цей крок, бо живу за шаблонами, забуваю, що треба поміркувати над критеріями.
• Найлегше обирати критерії, коли маєш якийсь свій досвід, хоча б опосередкований.
• Найскладніше – коли першим (в своєму оточенні чи в світі) приймаєш подібне рішення. Особливо, коли воно багатовимірне, з безліччю чинників.
• Найскладніше – думати, що є завтра. Не хочеться думати, що в тебе є вибір. Якщо немає вибору, то для чого думати над критеріями вибору?
• Найлегше – якщо б мав віру в майбутнє, позитивний сценарій. Варто починати з думок про позитивний сценарій.
• Імпульсивність, спонтанність, вимушеність не користуються критеріями вибору.
• Імпульсивність діє за зразком, спонтанність – згідно своїх уявлень, вимушеність – примус ззовні, а тому критерії зведено до виживання, нижніх рівнів піраміди Маслоу.
• При широкому горизонті мислення можна переглядати критерії, а при вузькому – критерії перетворюються на догму, шаблон, і це багато чого псує.
• Якщо ставитися до ризиків критично, то критерії будуть не фатальними. Фатальність критерію вибору рішення при ремонті – люди можуть розлучитися через суперечки про висоту плінтуса (боротьба за домінування).
• Якщо тобі щось важливе, то шукаєш критерії вибору – твій індивідуальний образ,взірець, що відповідає твоїм цінностям, уподобанням.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Крім свідомого, вибір може бути інтуїтивний, імпульсивний, інфантильний, примусовий, зманіпульований, звичний, шаблонний, помилковий, зроблений серцем.
• Коли діють шаблони, участь свідомості відсутня у виборі.
• Спонтанний вибір більш свідомий, ніж імпульсивний чи шаблонний.
• Вимушений вибір є свідомим, хоча і не вільним.
• Імпульс спрацьовує на основі шаблону. Якщо немає шаблону, то імпульс не спрацьовує.
• Щоб додати свідомості до вибору, потрібно обдумати імпульси – звідки прийшли, куди заведуть.
• Свідомість – певна робота з опрацювання імпульсів ззовні, але буває лінь її включати.
• Свідомий вибір не легка річ, бо діємо автоматично, не включаємо мозок на аналіз, діємо за звичкою. Робота мозку енергозатратна – і ми економимо свій ресурс. Ми проживаємо і не замислюємось, де ми, і що робимо.
• Вчора приїздив друг сина, а його батьки – на окупованій території, хоча ненавидять те, що там є. Чому людина обирає страждати там, але обирає залишатися там.
• Для мене будь-який вибір свідомий.
• Люди бояться майбутнього. Коли включається страх, то частка впливу свідомості зменшується. Не прораховуються альтернативи, а діє несвідоме «якось буде». Коли людина зіштовхується зі своїми страхами, свідомість відступає.
• Обираємо найгіршу альтернативу, коли обираємо старий шлях (це менш свідомо, не потребує складних міркувань; є штука, яка раніше спрацювала. Можливо, ще раз спрацює), або новий (більш свідомо).
• Коли бракує віри в позитивне майбутнє, то простір свідомого вибору звужується.
• Коли ми обираємо найпривабливіше, то важко звернути увагу на мінуси, а, часом, найкращим вибором було б обрати найменш привабливе, але позбавлене мінусів.
• Треба розмежовувати те, що не залежить, а що залежить від тебе. Роби, що можеш, і нехай буде, як буде.
• Триваюче сьогодення – про несвідомий вибір.
• Горизонт може бути вузький, широкий. Горизонти мислення – про різні концепції життя. Хтось дивиться лише в сьогодення (в свої руки), а хтось дивиться далі (в небо).
• Стратег має широкий і далекий горизонт мислення.
• Людина без стратегічного мислення приречена мислити «синичками».
• Ставлення до ризику визначає нашу стратегію поведінки.
• Критично оцінювати, мінімізувати, страхувати ризики – свідома поведінка.
• Горизонти мислення та ставлення до ризиків можуть впливають на неординарність рішень. Підприємець з широким горизонтом мислення та прийняттям ризиків стає інноватором.
• Завжди простіше мати обмежений вибір, казати, що «так не може бути». Життя в шаблонах та упередженості робить життя простішим.
• Широкі горизонти мислення ускладнюють твій вибір. Коли аналіз глибокий та широкий, то його важко застосувати до життя. Щоб зробити аналіз ефективним, треба звужувати перелік альтернатив та критеріїв вибору, а інакше аналіз триватиме довше, ніж початок події.
• Важливо визначати вагу критеріїв, особливо, коли рішення приймається колегіально.
• Якщо горизонт мислення широкий, то і «+» бачить більше. Спонтанність теж додає «+». Вимушеність додає мінусів.
• Аналіз – суха робота. Оцінювання суб’єктивне, залежить від того, хто оцінює.
• «А я ризикну» – голос широкого горизонту.
• Аналіз – це перелік плюсів та мінусів, а оцінювання – порівняння результатів аналізу зі своїми можливостями та цілями.
• Коли звикла приймати рішення, то робиш це, навіть не помічаючи.

ПІДСУМКИ:

1. Свідомий (людина при тямі) вибір обумовлюють як об’єктивні, так і суб’єктивні речі, впливають механізми несвідомого.
2. Людина не може пояснити деталі своєї мотивації – це робить вибір несвідомим.
3. Будь-який вибір є свідомим вибором.
4. Обираємо найгіршу альтернативу замість найкращої, якщо або дуже обмежена кількість альтернатив та критеріїв вибору, або не хочемо міркувати, маємо вузький горизонт мислення, є недалекоглядними.
5. Далекоглядність, глибокий горизонт мислення – і благо, і ворог, бо можеш переускладнити собі вибір. Варто домовлятися про головні критерії, щоб не розлучатися через висоту плінтусу під час ремонту.
6. Пам’ятати, що свідомий вибір залежить від критеріїв – що з чим порівнювати, і не бігати в шаблонах.
7. Ми обираємо те, що легше, ближче, дешевше, звичніше – і воно виявляється найгіршою альтернативою.
8. Я підозрював, що маю прогалину зі стратегією та критеріями (оцінюю лише за шкалою «нормально-не нормально-якось буде») – отримав підтвердження і зрозумів масштаб цього резерву.
9. Критерії вибору потрібні, коли прагнеш досягнути мети. Без критеріїв вибору, виведених з мети, вона залишиться недосягнутою.