Індивідуальні запити:
- Чи існує реальність, а чи лише наші уявлення про неї? Раніше завжди вважала реальність об’єктивною,. А сьогодні дзвонила подруга з Канади і ділилася здивуванням від того, яким іншим виступає Київ з оповідей моїх та ще іншої подруги, теж переселенки, аж настільки – ніби в різних містах живемо. У неї він – небезпечний, що вечірньою порою і вийти з дому страшно. Живе на Печерську.
- Реальність створюється людьми?
- До якої міри варто підштовхувати людину, повертати її з альтернативної реальності (з читання, малювання, перегляду фільмів)?
ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:
- Реальність існує, а люди створюють її сприйняття. Реальність існує поза меж уявлень.
- Уявлення залежить від рівня освіти, прийнятих в суспільстві традицій.
- Знання – комплекс набутої інформації про взаємодію людини зі світом, собою, усім.
- Рефлексія – внутрішня інтелектуальна робота, яка стартує при взаємодії зі світом.
- Вигадка – домислення реальності понад свої знання.
- Ілюзія – сприймаємо щось таким, як хотілося б, замість дійсного.
- Сприйняття і знання взаємодіють двобічно. Знання впливають на сприйняття (розширюють/звужують його межі), і сприйняття (упередження, зокрема, ригідність чи навпаки свобода від стереотипів та кліше, відкрите мислення) теж впливають на знання, їх засвоєння та розширення, оновлення.
- Упередженість може ґрунтуватися на знанні – чи то на реальному, чи на вигадці, прийнятій за знання, чи на ілюзії, прийнятій за знання.
- Якщо ставитися до раніше здобутих знань як до догми, то не зможеш засвоїти нові.
- Якщо хочеш жити в застарілих уявленнях, то і знання застаріють.
- Вигадка – не стільки протилежність до знання, скільки його сурогат (коли знань бракує людству назагал, і воно заповнює «білі плями» вигадкою) або симулякр (коли знань бракує не людству, а окремій людині, але вона намагається справляти враження про себе як про поінформовану людину, освічену, фахову).
- Ілюзії виникають з небажання сприймати те, що є, таким, як воно є.
- Розширювати межі реальності – інакше сприймати світ, і тоді реальність теж змінюється.
- Нам зручно повертатися в стан, емоції, характерні для власного дитинства.
- Рефлексія – інструмент, щоб перетворити вигадку, ілюзію на реалістичне знання, розуміння.
- Якщо нам бракує знань, і ми послуговуємось вигадкою, то вона працює інструментом перетворення, зближення реальності та уявлень про неї.
- Якщо ми заміщуємо наявні знання вигадкою, то творимо ілюзії, посилюємо протидію реальності та уявлень про неї.
- Уява не завжди протидіє реальності. Світ творчої людини дещо відрізняється від світу інших людей, і саме цей уявний світ приносить комфорт такій людині.
- Якщо людина в світі ілюзій зростає, розвивається, то можна розцінювати цей світ сприятливим.
- Віртуальна реальність видається реальною, коли перебуваємо всередині неї, бо мозок легко обманути – і це навіть страшно, бо перетворюється на зброю проти людини, настає роздвоєння.
- Віртуальна реальність дитини, яка тікає від звичної реальності в «зайнятість» читанням/малюванням, що, на відміну від гри в гаджеті, важко розцінити бездіяльністю, залишається уявною, бо залежить від уяви та уявлень про світ, включно з навичкою перебування в стані гри, переключення на нього.
- Японці винайшли прилад, який розпізнає твій настрій і може змінити сюжет фільму під твій настрій, змінити колористику.
- У кожного – своя реальність. Одна ситуація в одному місці та часі різними людьми сприймається зовсім інакше.
- Сприйняття визначає собою яскравість та забарвлення реальності, а уявлення визначають собою масштаб реальності.
- Завжди є щонайменше два сценарії.
- Відмінності між реальністю (твоєю, інших) та уявленням про реальність – розміром з лезо бритви. Щось всередині нас визначає цю відстань (величину відмінності) – знання, відчуття, здатність тверезо мислити, світогляд.
- Сукупність досвіду, знань, світогляду визначає твої уявлення про реальність, а тому і межі цієї реальності.
- Ми самі творимо свою реальність – на запит обставин.
- Знання зближує уявлення та реальність. Інформація зближує уявлення та реальність. Це нагадує складання пазлів (реальності) – коли чогось не вистачає, то шукаємо, чим доповнити (якою інформацією, знаннями).
- Відчуття важливі при складанні пазлу реальності. Діти, які поринають в читання/малювання, зберігають свої межі таким чином, і не вважають, що пішли до віртуальної реальності.
- Бажання людини наблизити свої уявлення до реальності спонукає людину шукати інформацію/знання, керувати своїми відчуттями.
- Не в усьому присутнє лише уявлення без дійсних змін. Зміни усе ж відбуваються – і потрібно змінювати себе паралельно до зміни світу. Так, допоки люди, включно з правителями, замкнені на собі, егоцентричні, то все є, як є. «Вони прикидаються, що платять нам за працю, а ми прикидаємося, що працюємо». Те, що люди не вірять в те, що потрібно берегти себе в транспорті, – проекція того, що відбувається в інших сферах. Варто любити ближнього, поважати людей поруч, визнавати, що люди – теж люди. Як тільки люди подолають егоцентризм, все налагодиться на краще.
- Віртуальна реальність – створена людиною для свого самозбереження ілюзія.
- Поринання у віртуальну реальність може бути проявом залежної поведінки.
БАЖАНА ЗМІНА СЦЕНАРІЮ:
- Вивчити себе, давати собі оцінку, поринаючи в віртуальну реальність, встановити собі зовнішні рамки, організувати себе, щоб повернутися в об’єктивну реальність.
- Розрізняти людину та персонаж, якого він грає, – не вести розмови з персонажем про об’єктивну реальність.
- Хотілося б розуміти, що інша людина завжди має інше уявлення і воно не помилкове, а просто інше – і щоб це не втягувало мене в гру, не втручатися, контролювати свого «рятівника».
- Дивитися на життя як на театр.
ЧИ ДІСНО СВІТ БУВ SPOD, А ПЕРЕТВОРИВСЯ НА VUCA?
- Варто пам’ятати, що «завжди так не буде». Ми чомусь вирішили, що світ стабільний, тобто те, що одного разу склалося, відбулося, буде так/таким само і надалі.
- Не можу сказати, що світ змінився. Просо реальність є така, як є, а уявлення про неї змінилися. За аналогією з імерсивним театром – хто, яку частину з якого куту подивився, наскільки включився у взаємодію, той те і побачив, а вистава була одна на всіх, такою, як була.
- Зміна SPOD на VUCA – зміна уявлень, бо прийняв таку систему координат. Вирішив, що зараз це – стабільність, а зараз це – невизначеність. Якщо змінилися оцінки, то йшлося про уявлення.
ВІКНА ДЖОХАРІ ТА ВЗАЄМОДІЯ РЕАЛЬНОСТІ ТА УЯВЛЕНЬ:
- Відкрита зона (я знаю та інші бачать) – поєднання рефлексії та знань; реальність, підкріплена знаннями.
- Сліпа зона (не знаю я, інші бачать) – сприйняття іншими мене, аж до вигадок; сприйняття іншими мене, яке може бути і ілюзією першого враження, і вигадкою, а після тривалого часу знайомства – і знаннями.
- Прихована зона (я знаю, інші не бачать) – рефлексія; реальність та сприйняття самого себе.
- Зона невідомого (ні я, ні інші не знають) – ілюзія, бо ніхто не знає; запас міцності, який невідомо, як проявиться.
ПІДСУМКИ:
- Втішена тим, що добре працює інтуїція. Схвалюю свої дії стосовно онучки. Щось залишається віртуальною реальністю, а в чомусь є питанням мого сприйняття світу, а він може бути іншим. Іншими словами, можна не заштовхувати себе до рамок, а дозволити собі навіть ілюзії, якщо зараз мені потрібні саме вони.
- З роками стає жити все цікавіше, бо розширюється свідомість, знання – і це урізнобарвлює твій світ. Варто зберігати цікавість, відкритість. Цікавість є своєрідним антиейджинг, бо зберігає тебе від ригідності.
- Зближувати уявлення та реальність можливо, в т.ч. за допомогою вікон Джохарі, і цікаво.