ЩО САМЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗЗОВНІ ТА ЗСЕРЕДИНИ З ТОЧКИ ЗОРУ ІДЕНТИЧНОСТІ?

• Референція найтісніше пов’язана з ідентичністю – через усвідомлення себе в світі своїх ролі, місця в житті, ознак, що і складають собою ідентичність.
• Ідентичність виникає внаслідок порівняння, оцінки.
• Те, ким людина виглядає, є ідентифікацією ззовні. Бачиш людину в формі – розумієш, хто перед тобою (Бути VS Мати вигляд).
• Людині хочеться малювати, пробує це робити. Якщо відбувається позитивний відгук ззовні (або зсередини – від модератора), то будує далі ідентичність художника.
• Референцію можна порівняти з приміркою одягу (ідентичності). Референція підказує, які ідеї брати до уваги, надихає, прагнути певної ідентичності, а потім або підкріплює її, або відміняє. Ключове питання: «чи я хочу (і можу) таким бути, чи не хочу (не можу)».
• Локус контролю укріплює ідентичність, бо є приписуванням певних досягнень, рис.
• Баланс «Бути VS Мати вигляд» та референція більше пов’язані між собою, ніж локус контролю.
• Всі три мають стосунок до ідентичності.

ІДЕНТИЧНІСТЬ:

• Визначеність стосовно себе – ким себе бачиш.
• В різних сферах життя різні ідентичності.
• Глибока рефлексія себе, внутрішній образ себе.
• Уява про себе («тварь тремтлива чи право маю»).
• Образ себе може бути розмитий, неконкретний.
• Ідентичність існує і тоді, коли людина залишається наодинці з собою.

ЗМІНИ ІДЕНТИЧНОСТІ:

• Розвиток ідентичності через її крах, повну відмову від попередньої – революційна, теорія великого вибуху.
• Коли попередня ідентичність знищена, то вивільнюється енергія, яка може бути чи руйнівною, чи творчою.
• Відмова від попередньої ідентичності має перевагу, бо можеш почати з нуля. Радикальна зміна, але діє. Мінус – глибокий стрес, дуже емоційно затратний.
• Паралельно з попередньою – перевага, бо можна брати щось із попередньої, і якось переробляти. Мінус – витрати часу, тривале збільшене навантаження, бо тягнеш одну та іншу.

ЦІЛІСНІСТЬ та ЄДНІСТЬ:

• Цілісність – про те, що тобі подобається якась ідентичність, і ти розвиваєшся в ній.
• Цілісність – складення цілого з різних частин.
• Цілісність – внутрішня згода з собою, своєю ідентичністю. Якщо тебе призначили/іншим чином примусили, а ти не хочеш цієї ідентичності, то відсутня цілісність.
• Щоб не було конфлікту в множинні, має бути згода між одиницями в ній, має бути якась основа такої узгодженості. Цією основою можуть бути цінності.
• Внутрішньо рольовий конфлікт може бути зумовлений іншою неузгодженістю, не цінностями.
• Внутрішня узгодженість дає надалі єдність.
• Можна поєднати людей ззовні, маючи інструменти, політичні спогади, зокрема.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Локус – чи вважає себе власником долі (внутрішній), везунчиком/невдахою (зовнішній).
• Завжди рухаємося від частини до загального, від одиниці до множини. Тому і в ідентичності рухаємося від «я» до «ми».
• «Я» – внутрішня ідентичність, «ми» – зовнішня.
• Твоя цілісність – передумова єдності з тобою.
• Паралельні ідентичності виснажують, якщо не всі вони дають віддачу.
• «Злі ви, піду я від вас», – вислів вразливої ідентичності, не пасіонарної (пасіонарій бореться за втілення своїх ідей), яка при цьому вважає себе кращою за своє оточення, і тому шукає собі іншого оточення, кращих умов.
• Вибір самотності теж є наслідком взаємодії.
• Навіть розуміння «Я» та «не Я» залежить від наявності стосунків, взаємин.
• Еволюційний шлях, з паралельним розвитком декількох ідентичностей, виглядає комфортнішим, хоча і розтягнутий в часі.
• Усі сім базових ролей притаманні кожній особистості.
• Наш сусід використовує спільні політичні спогади, щоб створити спільну ідентичність – спекулює темою Другої Світової війни та перемоги в ній.
• Для нас мало мати культуру та територію, потрібен ще проект на майбутнє.
• Цікаво, що нація бере гору над класом перед обличчям загрози.
• Має відбуватися паралельно ідентифікація ззовні (про це піклується держава) та зсередини (почуття вірності внаслідок того, що поділяю проєкт майбуття).
• Визначення «множинність» трактують по-різному, бо бояться її, не розуміють, як керувати в цих умовах.
• В спадок диктатури та тоталітаризму залишається дискурс про шкоду множинності ідентичності.
• Коли тлумачимо множинність ідентичності як загрозу, то породжуємо ворожнечу, поглиблюємо розкол.
• Коли тлумачимо її як джерело єдності, то зростає асертивність, бо всім знайдеться місце.
• Множинність ідентичності як загроза викликає реакцію правлячого класу, змінює суспільство, розгортає його до диктатури, цензури, захисту.
• Якщо зуміти скористатися з множинності ідентичності як можливості, то отримаємо розвиток, беручи від кожного найкраще. Це – для розвиненого суспільства.

ПІДСУМКИ:

1. Джерела колективної ідентичності можна застосувати на корпоративному рівні – можна зробити стратегією.
2. Визначилася з локусом контролю.
3. Здорове суспільство будується здоровими індивідами – треба плекати людину.
4. У нації може бути спільне майбутнє, і цей проєкт майбутнього узгоджує індивідуальні ідентичності теж.
5. Коли немає спільного майбутнього, то немає і спільного ворога, особливо, коли відрізняються політичні спогади.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

ВИБІР КРИТЕРІЇВ ВИБОРУ:

• Виконую цей крок, коли це не звичний вибір, не за шаблоном. І пропускаю цей крок, бо живу за шаблонами, забуваю, що треба поміркувати над критеріями.
• Найлегше обирати критерії, коли маєш якийсь свій досвід, хоча б опосередкований.
• Найскладніше – коли першим (в своєму оточенні чи в світі) приймаєш подібне рішення. Особливо, коли воно багатовимірне, з безліччю чинників.
• Найскладніше – думати, що є завтра. Не хочеться думати, що в тебе є вибір. Якщо немає вибору, то для чого думати над критеріями вибору?
• Найлегше – якщо б мав віру в майбутнє, позитивний сценарій. Варто починати з думок про позитивний сценарій.
• Імпульсивність, спонтанність, вимушеність не користуються критеріями вибору.
• Імпульсивність діє за зразком, спонтанність – згідно своїх уявлень, вимушеність – примус ззовні, а тому критерії зведено до виживання, нижніх рівнів піраміди Маслоу.
• При широкому горизонті мислення можна переглядати критерії, а при вузькому – критерії перетворюються на догму, шаблон, і це багато чого псує.
• Якщо ставитися до ризиків критично, то критерії будуть не фатальними. Фатальність критерію вибору рішення при ремонті – люди можуть розлучитися через суперечки про висоту плінтуса (боротьба за домінування).
• Якщо тобі щось важливе, то шукаєш критерії вибору – твій індивідуальний образ,взірець, що відповідає твоїм цінностям, уподобанням.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Крім свідомого, вибір може бути інтуїтивний, імпульсивний, інфантильний, примусовий, зманіпульований, звичний, шаблонний, помилковий, зроблений серцем.
• Коли діють шаблони, участь свідомості відсутня у виборі.
• Спонтанний вибір більш свідомий, ніж імпульсивний чи шаблонний.
• Вимушений вибір є свідомим, хоча і не вільним.
• Імпульс спрацьовує на основі шаблону. Якщо немає шаблону, то імпульс не спрацьовує.
• Щоб додати свідомості до вибору, потрібно обдумати імпульси – звідки прийшли, куди заведуть.
• Свідомість – певна робота з опрацювання імпульсів ззовні, але буває лінь її включати.
• Свідомий вибір не легка річ, бо діємо автоматично, не включаємо мозок на аналіз, діємо за звичкою. Робота мозку енергозатратна – і ми економимо свій ресурс. Ми проживаємо і не замислюємось, де ми, і що робимо.
• Вчора приїздив друг сина, а його батьки – на окупованій території, хоча ненавидять те, що там є. Чому людина обирає страждати там, але обирає залишатися там.
• Для мене будь-який вибір свідомий.
• Люди бояться майбутнього. Коли включається страх, то частка впливу свідомості зменшується. Не прораховуються альтернативи, а діє несвідоме «якось буде». Коли людина зіштовхується зі своїми страхами, свідомість відступає.
• Обираємо найгіршу альтернативу, коли обираємо старий шлях (це менш свідомо, не потребує складних міркувань; є штука, яка раніше спрацювала. Можливо, ще раз спрацює), або новий (більш свідомо).
• Коли бракує віри в позитивне майбутнє, то простір свідомого вибору звужується.
• Коли ми обираємо найпривабливіше, то важко звернути увагу на мінуси, а, часом, найкращим вибором було б обрати найменш привабливе, але позбавлене мінусів.
• Треба розмежовувати те, що не залежить, а що залежить від тебе. Роби, що можеш, і нехай буде, як буде.
• Триваюче сьогодення – про несвідомий вибір.
• Горизонт може бути вузький, широкий. Горизонти мислення – про різні концепції життя. Хтось дивиться лише в сьогодення (в свої руки), а хтось дивиться далі (в небо).
• Стратег має широкий і далекий горизонт мислення.
• Людина без стратегічного мислення приречена мислити «синичками».
• Ставлення до ризику визначає нашу стратегію поведінки.
• Критично оцінювати, мінімізувати, страхувати ризики – свідома поведінка.
• Горизонти мислення та ставлення до ризиків можуть впливають на неординарність рішень. Підприємець з широким горизонтом мислення та прийняттям ризиків стає інноватором.
• Завжди простіше мати обмежений вибір, казати, що «так не може бути». Життя в шаблонах та упередженості робить життя простішим.
• Широкі горизонти мислення ускладнюють твій вибір. Коли аналіз глибокий та широкий, то його важко застосувати до життя. Щоб зробити аналіз ефективним, треба звужувати перелік альтернатив та критеріїв вибору, а інакше аналіз триватиме довше, ніж початок події.
• Важливо визначати вагу критеріїв, особливо, коли рішення приймається колегіально.
• Якщо горизонт мислення широкий, то і «+» бачить більше. Спонтанність теж додає «+». Вимушеність додає мінусів.
• Аналіз – суха робота. Оцінювання суб’єктивне, залежить від того, хто оцінює.
• «А я ризикну» – голос широкого горизонту.
• Аналіз – це перелік плюсів та мінусів, а оцінювання – порівняння результатів аналізу зі своїми можливостями та цілями.
• Коли звикла приймати рішення, то робиш це, навіть не помічаючи.

ПІДСУМКИ:

1. Свідомий (людина при тямі) вибір обумовлюють як об’єктивні, так і суб’єктивні речі, впливають механізми несвідомого.
2. Людина не може пояснити деталі своєї мотивації – це робить вибір несвідомим.
3. Будь-який вибір є свідомим вибором.
4. Обираємо найгіршу альтернативу замість найкращої, якщо або дуже обмежена кількість альтернатив та критеріїв вибору, або не хочемо міркувати, маємо вузький горизонт мислення, є недалекоглядними.
5. Далекоглядність, глибокий горизонт мислення – і благо, і ворог, бо можеш переускладнити собі вибір. Варто домовлятися про головні критерії, щоб не розлучатися через висоту плінтусу під час ремонту.
6. Пам’ятати, що свідомий вибір залежить від критеріїв – що з чим порівнювати, і не бігати в шаблонах.
7. Ми обираємо те, що легше, ближче, дешевше, звичніше – і воно виявляється найгіршою альтернативою.
8. Я підозрював, що маю прогалину зі стратегією та критеріями (оцінюю лише за шкалою «нормально-не нормально-якось буде») – отримав підтвердження і зрозумів масштаб цього резерву.
9. Критерії вибору потрібні, коли прагнеш досягнути мети. Без критеріїв вибору, виведених з мети, вона залишиться недосягнутою.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Відмову «підрівнювати» якесь «випирання» розцінюємо залежно від контексту. Якщо йдеться про протест, то він є проявом свободи від. Якщо йдеться про вихід з усередненого, перевершення його, то це – свобода задля.
• Свобода задля має конотацію внутрішньої свободи. Свобода від – протест проти домінування, прагнення розширити зовнішню свободу, зменшити тиск на себе. Типовий приклад – підлітковий протест.
• Для набуття свободи задля потрібен якийсь поклик, новий ступінь розвитку. Свободу задля прагнеш отримати, коли потребуєш чогось більшого, ніж просто вирізнитися, протиставити себе.
• Не все, що «випирає» назовні – про добро і свободу. Коли не «підрівнюють» якесь «випирання», то задля чогось. Наприклад, щоб зрозуміти, чим цей прояв свободи самовираження може бути корисним або і не корисним. Тобто не «підрівнюють», щоб дати час для перевірки, як використати це «випирання».
• Свобода дає творчість, за наявності внутрішнього спонукання, а зовнішні «випирання» не про свободу свідчать, а про деструкцію.

НАБУТТЯ СВОБОДИ:

• Внутрішня свобода не питання вибору, а усвідомлення того, що можеш бути інакшим.
• Якщо світогляд обмежений, то не можеш проявити себе. Наприклад, люди в глибині тайги навіть і не знали про революції та війни. Коли знаєш, що існує інакше, то або прагнеш того інакшого, або не прагнеш – маєш вибір.
• Чайка на ім’я Джонатан. Коли ти внутрішньо вільний, то можеш виглядати диваком. Оцінити інакшість свободою, а не дивацтвом, може лише носій широкого світогляду. Тому твердження «ми не знали іншого життя» є частковою правдою, бо коли «завіса» привідкривалася, то хтось хотів знати, а хтось не хотів.
• Якщо соціум цінує свободу, то навчає використовувати свободу.

РОЗШИРЕННЯ СВОБОДИ:

• Самовдосконалення вічного студента відбувається не для розширення свободи, а через страх життя. Прагне не жити, а готуватися до життя.
• Сучасний вічний студент розширив свою свободу завдяки інтернету, але не застосовує знання, а продовжує ховатися від життя.
• «Дозволяй собі більше!» – спонукання розширювати межі прагнень, мріяти про більше, щоб досягнути більшого. Скільки запитаєш для себе, стільки докладеш зусиль, такий результат і отримаєш.
• Можливість творчого розкриття себе. Комусь достатньо навчитися розмальовувати картинки за номерами кольорів, а хтось прагне малювати з власної уяви. Залежить від того, що собі дозволив, чи здолав стереотип. Упередження.
• Розширення відбувається на рівні думок. З них все починається. Щось може бути тобі не знайомим. Дозволяй собі більше за знайоме тобі, за можливе до цього моменту, за обмеження.

ВТРАТА СВОБОДИ:

• Наступ, тиск з боку оточення, суспільства та/або держави на людину. Людина у відповідь на тиск надягає маску покори, залишаючись внутрішньо свобідною.
• Добровільна відмова від свободи, втрата її, вибір на користь несвободи – під дією хімічної залежності (тобі дали спробувати) або психологічної/фінансової залежності від іншої людини.
• Соціум може навчати несвободі, мати таку систему цінностей, де свобода відсутня/трактується викривлено – тоталітаризм, контркультури.
• Коли людина злякалася великого обсягу можливостей (для неї вибір виявився надто широким), бо невідомо, як оцінити альтернативи і обрати серед них, як потім використати.
• Втрата свободи – або результат тиску, нав’язування рішення, або результат розгубленості через надмір вибору.
• Втрачаємо свою свободу, виправдовуючи свою бездіяльність, знімаючи з себе відповідальність, обираючи життя без ризику.
• Життя знищує страх, а не смерть, і свободу втрачаємо через страх.
• Цензура – втрата свободи, бо людина виразила себе, а її «підлаштували» під версію, погляд іншого, – і ідея людини втрачена.

САМООБМЕЖЕННЯ – ЗВУЖЕННЯ ЧИ РОЗШИРЕННЯ СВОБОДИ?

• Самообмеженння як зміна фокусу уваги – зосередження на важливому, а решту (не важливе) обмежуємо в своєму житті.
• Самообмеження може бути дисципліною заради виконання великої задачі.
• Людина вела розгульне життя і зустріла своє кохання – починає самообмежувати себе. Самообмеження внаслідок самомотивації побудувати нову реальність, обмеживши дії, які відтворюють стару реальність. Усвідомлене та замотивоване звуження свободи не відміняє свободу надалі. Після дії звуження знову користується необмеженою свободою, як і після карантину 😊.

ЛОГІЧНІ РІВНІ СВОБОДИ:

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Друг повторює вислів Вольтера: «Я не погоджуюся з Вашою думкою, але я готовий померти заради того, щоб Ви мали змогу її висловити».
• Біля будинку два МАФи, з яких гучно лунає музика. Вибір музики є несмаком. Гучність її програвання є вторгненням до моїх вух, зазіханням на мою свободу. Твоя свобода – до тої межі, де починається свобода іншого.
• Якщо межі не встановлено або їх порушують, то відбувається зазіхання на свободу.
• Люди мали трансатлантичний переліт, а 3-річна дитина вимагала інтернет і хотіла дивитися планшет, і тому 8 годин тривав дитячий лемент. Мамі варто було б якось втихомирити дитину, але в західному світі дуже викривлено уявлення про особисті межі. Чому мої права мають страждати, при свій моїй повазі до того, у кого щось «випирає»?
• Внутрішньої свободи немає, поки не пізнаєш себе у «дзеркалі». Коли навколишні визнають свободу дитини, то вона усвідомлює свою свободу.
• Перше обмеження свободи – привчають до горщика.
• Привчання до горщика – момент культури, а не питання свободи. Свобода не є в суперечності з дією норм, правил, культури поведінки – вони не звужують і не відміняють свободу, а блокують дикість, забезпечують певний цивілізаційний рівень. При цьому в різних країнах – різна традиція щодо віку, в якому дитину привчають до горщика, відмовляючись від памперсів.
• Заперечую, що «не знали іншого життя» дійсно блокувало саме уявлення про свободу вибору, призводило до автоматичності споживання. Кожен сам творив свій стиль життя, знаходячи спосіб обійти обмеження. Наприклад, Дніпропетровськ був закритим містом, куди, зокрема, не опускали іноземців, в т.ч. артистів, навіть болгар. Натомість не так далеко від нього є Запоріжжя та Донецьк, в яких і фільми раніше завозили, і концерти були, а в магазинах навіть імпортне взуття бувало. Якщо ж поїхати до Москви, то там очі розбігалися від вибору в магазинах. Ще в більшому шоці були, коли поїхали в Іркутськ, а там магазини були забиті японськими товарами. З подружкою їздили до Москви, щоб сходити на виставу з Гафтом. Все залежить від особистого бажання бути вільним в своєму виборі, а також від власного розуміння, що є свобода. Конфлікт присутній лише між твоїм та суспільним розумінням свободи. Якісь речі нав’язує держава та суспільство але велич людини – в тому, які радості може собі забезпечити, не виявляючи ознак протесту.
• Можеш і до цього дня вважати, що Земля пласка. Це – про інше.
• Питання «Що ти собі дозволяєш», залежно від інтонації, може бути докором, а може бути запитом про межі особистості.
• Коли людина обігнала в своєму розвитку соціум, то задала йому нову планку розвитку.
• Обираєш несвободу, коли не маєш ресурсу, щоб реалізувати свободу, і потребуєш зупинки. Якщо це – свідомий вибір, то свободу збережено, і просто застосовано іншу модель свободи.
• Коли замість думати, що заробляєш комусь капітал, думаєш, що навчаєшся чомусь важливому, то це – тактичний хід на шляху подальшої реалізації себе як підприємця, тобто реалізація своєї свободи, а не втрата її.
• Цензура і право не синоніми. Право обмежує від руйнування. Цензура – втручання держави, щось зручне для влади.
• Цензура як фільтр повинна надавати форму, але не міняти суть. Ми відповідаємо за те, що кажемо.
• Прислів’я про мрії раба висвітлює ситуацію. Вдячна за нього.

ПІДСУМКИ:

1. Людина свобідна/не свобідна внаслідок своїх відчуттів та переконань.
2. Не можна жити в суспільстві і бути вільним від нього, бути свобідним сам по собі – ілюзія, бо весь час взаємодієш, і ти вже не сам по собі.
3. Людина втрачає свободу, коли починає боятися. Страх може потопити все – і свободу, і життя. Батько Юлі допоміг подолати страх, щоб показати, що його можна подолати.
4. Людина втрачає свободу, коли стає залежною від непереборної сили.
5. Людина втрачає свободу, коли переконала себе, що її втратила. Людина, яка підтримує всередині себе навіть ілюзію свободи, більш свобідна, ніж та, яка запевнила себе, що втратила свободу.
6. Свобода не право вибору, а сила, якою можеш переключити фокус уваги, свої зусилля з чогось не корисного на щось корисне. Хоче це близько до волі. Тому свобідний = вільний.
7. Я вільна в прояві себе людиною творчою, підпорядкованою державі, суспільству, ще комусь. Завжди є норми, правила, обмеження – і люди все рівно ростуть свобідними. Приймаючи зовнішні обмеження, зберігаєш свободу всередині.
8. Свобода – відсутність обмежень, внутрішнє відчуття, дозвіл самому собі бути свобідним. Від того, як людина себе почуває – вільною/ не вільною – залежить поведінка. Внутрішнє Я ОК+ дає свободу.
9. Деструктивні прояви треба обмежувати – вимагати цього від влади, уповноважених осіб, щоб обмежили порушника нашої свободи, повернули в рамки взаємоповаги.
10. Процеси звуження/розширення свободи можна використовувати в різний час, коли тобі потрібно.
11. Звуження свободи не табу і не назавжди, а подібне до джгута на рану.
12. Варто все розглядати в динаміці, в стратегічній перспективі – розширяти горизонти мислення.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Свобода – відсутність обмежень, зовнішніх та внутрішніх. Правові декларації та реальність.
• Свобода – стан людини, особистий, природній, разом з народженням, коли ще не можемо його пояснити, а вже відчуваємо це. Пізніше обростаємо соціальними моментами і виникають моменти несвободи.
• Свобода має ступені розвитку, і поки наростає, то накладаються комунікативні та міжособистісні аспекти.
• Свобода – відсутність залежностей (фізичних, хімічних, міжособистісних). Іноді збігаються правова та фактична, а іноді окремо існують.

СВОБОДА ЯК САМОЦІННІСТЬ І ПРИЧИНА САМА СОБІ:

• Причин для свободи дійсно не потрібно шукати, бо вона дана при народженні, а в результаті соціалізації або навчаються користуватися, або впадають в несвободу.
• Свобода як причина сама собі відгукується позитивно, але не можу пояснити, чому. Можливо, зі свободою – так, як з алкоголем. Одні знають, як вживати, і він їм не шкодить, а інші стають його жертвою.
• Свобода існує поза того, прагнемо ми її чи ні, а скористатися її може не кожен. Вже має бути Людиною з великої літери.

ПРИРОДНЯ ПОТРЕБА ЧИ КОНСТРУКТ?

• Людина шукає свободу, коли не відчуває себе свобідною. Якщо вона вже є, то навіщо її шукати?
• Людина дійсно шукає свободу в усьому – про це свідчить індивідуальний транспорт, квартири. Називає це власним простором. Здобуває так свободу від інших. Вчить іноземну мову – і завдяки цьому може долучитися до іншої культури, розширити можливості вибору.
• Людина не завжди шукає свободу. Залежить від того, що вкладено в неї про свободу. Одна і та ж людина, коли знайшла роботу до душі, може її поміняти, бо ніхто не взяв у рабство, і водночас з цим вдома перетворюватися на підкаблучника, бо так «зручно». Сьогодні підкорився – та пішов в театр, а завтра тебе відпустили на рибалку. Суто, як домовилися – економити власні нерви.
• Шукати можна лише те, що усвідомлюєш, але не відчуваєш. А хтось живе, як живе, і не усвідомлює, що може бути інакше.

ГАСЛО «СВОБОДА. РІВНІСТЬ. БРАТЕРСТВО» В СУЧАСНОМУ ПАРИЖІ – ЦЕ:

• Данина традиції.
• Невпевненість в гаслі – ось і нагадують його собі, щоб не забувати.
• Щоб не забувати, що може прийти тиран та все порушити.
• Рівність – у можливостях, а люди її сприймають як «відібрати та поділити», а це робить гасло шкідливим.
• Завжди є ще і міжособистісна та комунікативна свобода, яка творить собою народ. СРСР так і не створив один народ, хоча і був суттєвий пресинг з цією метою. Тобто пресинг не працює в інтересах братерства.
• Ці три поняття є взаємовиключними.
• Коли гасло потрапляє постійно на вічі, то спонукає до рефлексії знову і знову. Для мене, братерство виникає на основі громадянства однієї країни (на відміну від підданства), відчуття себе синами та дочками однієї батьківщини, прийняття солідарної відповідальності за її добробут (тобто спільний та персональний). Рівність у несенні цієї відповідальності та сприйнятті один одного таким же громадянином, як сам, поза того, якими статками та іншими важелями впливу хто з нас володіє. Моя свобода самовираження підкріплюється сприйняттям себе рівним серед інших рівних у своєму громадянстві (братерстві та взаємодопомозі).

НЕСВОБОДА:

ЧИМ ПРИВАБЛЮЄ НЕСВОБОДА?

• Перегукується з позицією жертви: «мені всі винні», «все залежить не від мене». Відмова від відповідальності. Дуже зручно нічого не робити і всіх звинувачувати.
• Зняття з себе відповідальності: «Ви придумали, що я маю так поводитися, – то я так і поводжуся. Які тепер до мене питання?»
• Зняття з себе відповідальності за своє життя, за дії. Не потрібно нічого робити. Нічого не починав – не програєш. Ілюзія своєї перемоги, виграшу. «Если ты не жил, тебе и не умирать».
• Є любителі БДСМ, і вони довіряють свою свободу іншому. Несвобода може приваблювати, коли є довіра до того, кому її віддаєш.

ЧИМ НЕСВОБОДА НЕ ВЛАШТОВУЄ?

• Не факт, що зручно передати частину задачі. Можливо, заради хитрощів. Тоді головне – себе не перехитрувати. «Я тобі не заважав, а ти накосячив».
• Якщо людина вихована самій нести відповідальність за себе, то не віддасть рішення іншому.
• Можна збирати крихти з чужого столу – правильно обрати стіл.
• Якщо не співпадають погляди на шлях, результат, на всесвіт, то бути несвободним зовсім не влаштовує.
• Якщо ти проактивна людина, то знаєш, як туди йти, а тебе повертають в інший бік – тебе не влаштовує несвобода.
• Коли несвобода не влаштовує, це – ознака дорослості. Відчуваєш дискомфорт від обмежень і силу це змінити, береш відповідальність за розширення своїх меж.
• Людина егоїстична, завжди бажає більшого, в т.ч. більшої свободи. Довіряти комусь свої потаємні мрії не готовий. Неприйняття несвободи – природнє для людини.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Можливо, люди називають свободою не її, а уникнення зобов’язень та відповідальності.
• Для когось свобода обмежується тим, що обирає костюм та краватку, йдучи на роботу, а для когось свобода – в іншому.
• Свобода від чого? Від норм суспільства? Від правил взаємодії? Від виробничих відносин? В якій сфері та від чого свобода? І для чого конкретній особі потрібна свобода?
• Поняття свободи трішки розтиражовали – скрізь кажуть, що «маєш бути свобідною людиною», а реально не кожна людина потребує свободи і вміє нею користуватися. Часто просто залишається красивим поняттям.
• Знайти свободу не означає нею скористатися.
• Багато хто обирає несвободу, бо отримує вторинні вигоди.
• На перетині наук, при поєднанні погано поєднуваних речей і трапляються відкриття. Це і є внутрішня свобода – може собі дозволити вільний експеримент поза усталених уявлень.
• Можна дивитися на свободу глобально, а можна на конкретних заземлених прикладах. Наприклад, мама вранці на кухні готує сніданок і обрала для цього творчу манну кашу – це теж свобода вибору корисного сніданку. Масштаб свободи та її застосування може бути різним.
• Обожнюю тему обмеження свободи і випадки «я у себе вдома», «я маю право», коли ними виправдовують власну неввічливість. Така необмежена фактична свобода – велике випробовування для оточуючих. Користуються спотвореним уявленням про свободу.
• Згідна з Гегелем, що людина без ідеї про свободу інших не є свобідною, а є хамовитим домінантом.
• Я потребую правого регулювання свободи як страхування від свавілля та руйнування.
• Правова культура є виховуваною. Коли йдеться про певну територію на пляжі, то йдеться про особисті межі. Ми в 21 ст, а соціальний договір відсутній.
• Уміння поводження зі свободою виховується, як і інші уміння.
• Ми повертаємося до дорослості – коли помічаємо іншу людину, з її свободою, то це – про дорослість. Дитина бачить оточення об’єктним, таким, що ним можна користуватися на будь-який лад.
• У людини є потреба бути зайнятою – чи-то пошуком інопланетян, чи-то пошуком свободи.
• Якщо людина шкодить суспільству, то сидить в тюрмі. Це справедливе обмеження свободи одного заради забезпечення свободи багатьох інших.
• Свобода не дія, а стан. Деякі раби не усвідомлюють того, що раби. Тоді навіщо їх звільняти?
• Усвідомлення свободи у кожного своє.
• Кожен науковець віднаходить лише те, що шукає.
• Рівності немає. володіння чимось завжди призводитиме до домінування. Ієрархія є природньою (на прикладі щурів) – тому потрібні правові домовленості.
• Братерство – за цінностями, у цьому воно. Коли цінності різні, то ігноруємо, не стаємо побратимами.
• Буває, що потрібно домовлятися поза єдності цінностей, бо поганий мир краще за добру війну.
• Несвобода – наявність обмежень, об’єктивних чи суб’єктивних.
• Відчуття несвободи деструктивне.
• Ти не вибираєш набір хромосом та гормональний баланс.
• Цензура – це правова несвобода, зовнішня та внутрішня на рівні відчуття та розуміння.
• Тюрма – правова зовнішня несвобода на рівні відчуття та розуміння.
• Чернецтво – внутрішня несвобода розуміння та відчуття.
• Кайданки – правова та фактична несвобода.
• Домашнє насилля – фактична зовнішня та внутрішня несвобода розуміння та відчуття.
• Примус до материнства – правова зовнішня несвобода розуміння, фактична внутрішня несвобода відчуття.
• Відсутня потреба помічати та обговорювати дійсність – теж ознака дії цензури як правової несвободи. Зовнішня цензура породжує внутрішню, тобто самоцензуру, яка блокує розуміння.
• Гормональний баланс – фактична несвобода на рівні відчуття та розуміння, якщо хочеш бути іншої статті, ніж від народження.
• Алгоритм – якщо він працює, то краще не чіпати.
• Мислення «в коробці» – фактична внутрішня несвобода на рівні відчуття та розуміння.
• Ченці в Греції мають велику пошану, бо цей вибір знімає прокльони з сьоми поколінь роду.
• Ті, хто не хочуть права, прагнуть свавілля.
• Людина випробовується фразою «дію, бо є навіщо», коли діє під примусом. Хоча більше на примус вказує фраза «бо потрібно».
• Характер аргументації «бо є навіщо» залежить від того, хто її кому наводить. Якщо ти – сам собі, то є ознакою ентузіазму («я йду працювати заради самовираження», «я їм, щоб рости»). Якщо хтось – тобі, то є примусом («я йду працювати, бо маю заробляти попри те, що не люблю те, чим зайнятий», «їж! Тобі треба рости»).
• Точка зору залежить від куту, під яким дивишся. Тільки ти вирішуєш, йдеться про свободу чи самотність.
• Я один та не самітній.
• В тілі є конституція, а є декорація.
• Несвобода, як дамба – обмежили воду (свободу), щоб використати її енергію з певною метою. Якщо вода прорве дамбу, то зруйнує все на своєму шляху.
• Цікаво, як гарні речі псуємо та перетворюємо на погані.

ПІДСУМКИ:

1. Свобода і несвобода неможливі одна без одної.
2. Абсолютизація свободи – шлях до хаосу та свавілля.
3. Несвобода – система над елементами.
4. Обираю для себе несвободу, бо вона зрозуміліша, структурована. Щоб прагнути свободи, треба знати, для чого вона тобі, і мати сміливість та сили користатися свободою заради реалізації своїх інтересів.
5. Мій вибір – свобода, бо це цікаво.
6. Не скрізь і не всі люди шукають свободу. Якщо людина свобідна без самообмежень, це призведе до анархії, і тому ми приймаємо соціальні правила гри, обмежуємо себе з власної волі.
7. Ще присутня жадоба – коли завжди хочеться більше і більше. Свобода тоді перетворюється на таку ж категорію, як великий автомобіль, якого прагнуть, але не розуміють, для чого.
8. Свобідний сам по собі лише кіт, а людина живе в соціумі, і тому обмежена рамками.
9. Що означає «сама по собі»? свобода – динамічний стан, перехідний. Людина десь обирає свободу, а десь – несвободу.
10. Софістика заворожує, і цим лякає.
11. Коли ми обираємо несвободу, то передаємо свою свободу тому, кому довіряємо. Можна віддати свою свободу лише на певний час, зберігаючи при цьому контроль над ситуацією при собі.