ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ:

• Розібратися, що це, і чи потрібно взагалі емпатувати. Якщо не потрібно, то як ставити блоки?
• Чи вроджена риса, чи розвивається у часі?
• Емпатувати – просто відчувати когось чи допомагати теж?
• Чим загрожує емпатія?
• Згадав, що маніяків відсутня емпатія, а я сам не дуже розрізняю усмішку та посмішку (на фото, принаймні) – і виникло питання, що ж воно, і як розвинути.
• Як емпатія «конектиться» з емоційним інтелектом? Чи є синонімами?

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕМПАТІЇ ТА СИМПАТІЇ:

АНАЛІЗ ВЗАЄМНИХ ВПЛИВІВ:

• Симпатія посилює емпатію – виклика бажання активно допомагати. Зростає емоційна залученість, прагнення однорідності, злиття.
• Симпатія може заважати емпатії, об’єктивності сприйняття, що проявляється в наділенні людини своїми або ідеальними рисами замість її реальних.
• Коли ми емпатуємо щось неприйнятне в людині (або таке, за що сама собі докоряєш), то це заважає симпатизувати їй.

СТУПІНЬ ПРИЙНЯТНОСТІ МЕТОДІВ РОЗВИТКУ ЕМПАТІЇ:

• Споживання високого мистецтва прийнятне, бо розширюєш світогляд та когнітивну складову емпатії (рефлексію) – вчимося аналізувати почуття та їх впливи на поведінку на чужих історіях, внаслідок чого більшає маркерів та сценаріїв.
• Доглядатись до міміки, жестів, дослухатись до інтонацій корисно, бо розвиває увагу, спостережливість, досвід, і усе це разом додає згодом інтуїтивної компоненти емпатії.
• Самоаналіз прийнятний, бо треба в собі розібратись, щоб зрозуміти іншого і зберігати межі між двома особистостями, двома емоційними станами (власним та іншого). Тут йдеться про одночасний розвиток емоційної та когнітивної складових емпатії.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Відчути разом – і це вже є допомогою.
• Коли емпатуєш тим, хто того не потребує, то шкодиш собі.
• Негативний досвід (маніпуляції твоєю здатністю перейматися) відвертає від емпатії.
• Через брак емпатії можеш давати допомогу тому, хто її ніколи не оцінить, – і цим виснажувати свій ресурс.
• Ставиш блок від невдячних, а тебе вважають пихатим, а повністю відокремитись та піти від цих людей не можеш.
• Високий рівень емпатії дозволяє відчувати маніпуляцію – і відсікаєш від себе, опиняєшся в ізоляції.
• Використовувати «я-висловлювання», відслідковувати маніпуляції, захищати своє поле.
• Людина привласнює інших собі, перетворює на об’єкт внаслідок симпатії.
• Вроджений брак емпатії не коригується.

ПІДСУМКИ:

1. Емпатія нічим не страшна, бо чим краще розвинена, тим краще розумієш людину.
2. Не просять – не допомагай, а дозволь людині самій впоратися (чи запропонуй допомогу, але почекай на відповідь – від модератора).
3. Слухай людину, щоб ставити блоки від непотрібних впливів.
4. Ходити на виставки, щоб розвивати емпатію.
5. Несподівано, що зв’язали емпатію з раціо (когнітивний елемент – від модератора). Зрозумів, що уникаю серйозних творів, бо не знаю, як відключити емоційний стан від читання, а виявляється, що просто робити перерви, віддалятися ментально, рефлексувати природу цього впливу на себе.
6. Коли ми симпатизуємо, то відключаємо емпатію, а чуємо лише свої почуття. Тобто, якщо знизити симпатію, можна краще відчути іншого.
7. Варто вирішити, що важливіше – емоційний зв’язок чи емоційний спокій. Продовжити тему маніпуляцій, і зрозуміти, чим є мій власний вибір «кава наодинці» – нормою чи радикалізмом. Як розвивати відчуття міри? Можливо, мені нав’язали, що я нетерпима, радикальна у рішеннях, категорична, ділю світ на «біле/чорне»? Прийняття іншої точки зору – кордони, коли це вже інші дії (інший сценарій), а не просто точка зору? Що робити, якщо припиняємо толерувати?
8. Цікаво, що я зараз ближча до високого рівня емпатії, бо бачу маніпуляції, а не просто заходжу в його шкуру. Зрозуміла, що варто міняти сценарій, коли ціную стосунки.

ВИХІДНЕ РОЗУМІННЯ:

• Вибір є виразом волі людини при розгляді множини варіантів, можливостей.
• Є альтернативи дій – і є прояв волі стосовно чогось одного, яке береш і робиш.
• Наявність альтернатив і є наявністю вибору.
• Вибрати означає віддати перевагу, уподобати.
• Вибір є привласненням котроїсь з альтернатив, споріднення з нею, наближення до неї.

ПАМ’ЯТНІ ПЕРШІ РІШЕННЯ:

• У дитсадку повертати кашу, коли вона не смакує.
• У 7му класі – бути відмінницею.
• У школі – підтримати попереднього тренера, залишитись в його групі.
• У дитсадку – вередував, що одягнути, з ким поруч спати.

НЕМАЄ ВИБОРУ? ВИБІР БЕЗ ВИБОРУ?

• Якщо не хочеш обирати, то обирає оточення – і тоді зникає вибір, але саме це і був твій вибір.
• Вибір без вибору – обмеження альтернатив, відмова їх шукати.
• Люди не бачать альтернатив, коли не бажають вивчити питання (не надто переймаються наслідками вибору або вважають процес вивчення питання надто складним для себе, або неприємним), не обмірковують критерії вибору, спокушаються примітивізмом.
• Відмовлятись шукати альтернативи зручно, бо можна перекласти відповідальність, списати на фатум, карму, «пороблено».

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Коли обираєш їжу і обираєш ідентичність, спільним є наявність альтернатив (їсти/ не їсти, бути тим/ бути іншим), а різниця – в тому, що у першому випадку діють уподобання, а у другому – усвідомлення впливу вибору на подальше життя.
• Усвідомлення – пропускаєш через себе, береш відповідальність, розумієш наслідки і щось робиш.
• Раціональність – корисність, правильність, інтелектуалізація.
• Чим доросліша людина, тим складніші вибори робить, на довшу перспективу.
• При дорослішанні більшає прав на вибір. Де право, там і відповідальність.
• Спрощують вибір почуття та відчуття призначення, праведності справи, потягу (до служіння, наприклад).
• Пришвидчують вибір розуміння невідворотності вибору та усвідомлення наслідків його затягування.
• Напевно, коли йдеться про визначальний вибір, то робиш його наперед, не в момент, коли виникає конкретний виклик, потреба. Знаєш, що цей вибір доведеться робити – і продумуєш усе наперед.
• Кожен вибір змінював життя на краще, але не можу проаналізувати інше буття, за іншого вибору, бо вибрала те, що вибрала, а решта – фантазії тепер.
• Обирають за мене, якщо довго не обирала сама.
• Тяжко, коли вибір зробила не я. Він обтяжує мене тоді.
• Буває, що не володієш усією інформацією, а час обмежує, підганяє, то обираєш на підставі попереднього досвіду, довгим шляхом, з нуля – і це виявляється найкращим рішенням.
• Прихиляєшся до чужого вибору, який погіршує ситуацію, коли переважує страх (втратити роботу, повністю змінювати своє життя), – виникає відчуття, що зрадив свої високі цілі.

ПІДСУМКИ:

1. Вибір завжди повинен бути свідомим.
2. Вибір завжди пов’язаний з відповідальністю.
3. Відкладаючи вибір, штовхаємо себе до болота – і цим користуються інші.
4. Вибір робить нас – яке рішення прийняв, так і буде далі. Не важливо, чи ти обрав, чи вибір знайшов тебе (покликання, доля).
5. Інколи легшає через те, що вибір можуть прийняти за тебе, але наслідком може стати незадоволення. Варто робити власний вибір, шукати альтернативи і приймати рішення, робити вибір.
6. Тема вибору перегукується з темою впливу та волі. Не маєш волі – відсутній вибір.
7. Те, який вибір робимо, і як вибір робить нас, є динамічним процесом: спочатку робимо вибір, і він робить нас, і ми робимо подальший вибір тощо.
8. Після того, як вибір зроблено, можна аналізувати лише актори, які спричинили цей вибір, але не фантазувати про результат іншого вибору в той самий час.

ПОЧАТКОВЕ ПЕРСОНАЛЬНЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Керуюся в своєму житті рівною мірою інтуїцією та логікою – 50:50. У робочій діяльності – логіка на 90-100%, і залучаю чоловічий кут зору. У вихованні, спілкуванні з близькими друзями – інтуїція. Логіка тут не включається, бо наперед «знаєш» аргументи.
• Я керуюся в житті переконаннями, логікою.
• Я керуюся в житті досвідом. Вважала, що «все зрозуміло» щодо логіки та інтуїції, а почала заглиблюватись – і зрозуміла, що нічого не розумію. Вважаю себе логічною людиною.
• Я керуюся логікою та інтуїцією у відношенні 70:30. Коли втомлююсь аналізувати, включається інтуїція.

ПОРІВНЯННЯ КОНТЕКСТІВ ІНТУЇЦІЇ ТА ЛОГІКИ:

ДРУЖБА ЯК КОНТЕКСТ ДІЇ ЛОГІКИ ТА ІНТУЇЦІЇ:

• Ті, кого впустили до кола спілкування за допомогою логіки, були для чогось потрібними. Коли обираємо людей для «цілодобової» дружби, то усі разом зростаємо в цьому колі, і тому до цього кола входить мало людей, і вони є однодумцями, яких ми відчули (обрали інтуїтивно).
• Коли обираю людей, не замислююся, тому це – інтуїтивний вибір того, з ким складеться «пазл». Тут перегукується з емпатією та симпатією.
• Знайомих обираємо, керуючись логікою. Близьких відчуваємо «своєю» людиною, тобто керуємось інтуїцією.
• Друзі – ті, з ким ти щось робиш разом, маєш спільний простір. Обираю простір за потягом, а там вже знаходяться друзі – усе інтуїтивно.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Користуючись пам’яттю, включаємо логіку.
• Аналізуючи, порівнюючи, оцінюючи, включаємо логіку.
• Шукаючи по ключових словах, включаємо логіку.
• Перелік контексті логіки до обговорення довший за перелік контекстів інтуїції та спільної дії логіки та інтуїції, бо її поле є більш дослідженим в західній цивілізації, до якої належимо.
• Переліки контекстів вказують на те, чим звикли послуговуватись.
• Колись з’явився Аристотель – і почалася філософія. З її розвитком увагу фокусували на логіці. Китайська філософіє рекомендує в битві включати саме інтуїцію, бо вона у цій ситуації більш помічна.
• У вітальних ситуаціях (питання життя та смерті або якості життя) варто довіряти саме інтуїції, бо логіка у цих ситуаціях грає проти тебе, нав’язуючи чужий досвід, світобачення, критерії, певну відповідність кимось визначеній «істині», а твоє життя (процеси, виклики, джерела буття собою тощо) є унікальним.
• Квадрат Декарта є «місцем зборки» інтуїції (коли знаєш майбутнє, не потребуючи доказів, хоча нічого подібного ні ти не робив раніше, ні хтось інший) та логіки (коли аналізуєш досвід та екстраполюєш висновки у якості відповідей «що станеться/ не станеться, якщо зробити/не зробити», коли йдеться про те, що вже робив).
• Уява потребує інтуїції, не підвладна логіці.
• Інтуїція – без роздумів, тобто замість прогнозу є передчуття. Коли для прогнозу щось розкладаємо на частини, і з тих частин виводимо знову ціле, то це дія логіки.
• Якщо прогнозуємо лише із досвіду, знань, то послуговуємось логікою.
• Піаже твердив, що «людина народжується інтуїтивною, а логіці навчається».
• Ми завжди є інтуїтивними там, де не володіємо формальними знаннями. Досвід породжує логіку, обмежену певними умовами.
• Усе життя неможливо прожити суто на інтуїції, бо домішується досвід, його аналіз та перенесення.
• Щоб мислити як індус, треба народитися та вирости в Індії.
• Якщо рішення можна пояснити, воно перестає бути суто інтуїтивним.
• Будь-який інсайт (інтуїтивне знання), треба логічно аргументувати, щоб популяризувати. І при цьому треба послуговуватись логікою того, для кого популяризуєш свій інсайт, а не власною.
• Якщо рішення суто інтуїтивне (не можеш пояснити, в який момент прийняв та який зиск від його втілення отримаєш), воно могло бути результатом навіювання.
• У мене є довготривала задача – і вона живе в мені. Раптом надходить інформація – і розумію, що вона стане в нагоді саме для цієї задачі. Інтуїція витягає з усього потоку інформації потрібне – і накладає одне на одне, поза логічних роздумів.
• За Канеманом інтуїція може обрати правильним знайоме (подібне),. Бо відчути істинність незнайомого дуже складно.
• Коли йдеться про помилки в простіших, не вітальних, ситуаціях, то говорять: «треба було краще думати», а коли – про вітальні, то «краще б я дослухався до внутрішнього голосу/ себе».
• У вітальній ситуації інші люди завжди підключають логіку, аби повернути вас в «істинне» русло. Якщо ваша інтуїція підказує інакший варіант дій, обирайте свою інтуїцію замість чиєїсь/своєї логіки. Перша думка найвірніша в такі моменти.
• У первісному суспільстві діє непроникливість до досвіду внаслідок звернення до сил природи.
• В бізнесі, коли нами маніпулюють або гальмують наш потяг до підвищення результативності, то потрібен союз логіки та інтуїції, а не їх протиставлення.
• Коли треба домовитись, я включаю не інтуїцію, а емпатію – і дію не логічно.
• Пророчий сон – сигнал, що настав момент включити інтуїцію для вирішення якоїсь ситуації.
• Важливо розвивати увагу до голосу інтуїції, а не власне інтуїцію, бо отримуємо усі її при нароженні. Інтуїція – основний механізм виживання.
• Коли думки плинуть спокійно, простіше розчути голос інтуїції, задавши собі важливе питання. Тобто споглядальність свідомості сприяє дослуханню до інтуїції.

ПІДСУМКИ:

1. Інтуїції треба довіряти, бо це є довірою до себе. Водночас з тим страшно їй довіряти.
2. У мене відсутні протиріччя між логікою та інтуїцією. Відсутні питання, які відправляю «в космос». Можливо, я настільки пихата, що вважаю, що все можу сама.
3. Питання залишається інтуїтивним, поки не з’явиться знання та досвід з цього приводу. З цього моменту починає працювати логіка.
4. З накопиченням досвіду знижується запит на інтуїцію – і коли перестаємо потребувати її допомоги, то зникає здатність чути її голос, а тому втрачаємо її допомогу.
5. Не всі питання можна та варто вирішувати за допомоги суто логіки.
6. Пересвідчилась, що дію раціонально, послуговуючись і логікою, і інтуїцією. Те, наскільки даю можливість кожній з них проявлятися, потребує включення свідомості, щоб усвідомлено обирати те, до чого зараз прислухатись.

ВИТОКИ ТЕМИ ТА ЗАПИТ АВТОРА:

• Коли емпатуєш, то багато витрачаєш енергії. Тому виникає питання стосовно того, в який момент варто зупинитися, аби зберегти здоров’я. І що відбудеться, якщо навчишся вчасно зупинятися.
• Мета (очікування від теми): зберігати свою енергію, залишаючись емпатом.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

• Є певний зв’язок між відповідати чиїмось очікуванням та емпатуванням інших.
• Якщо обираємо бути собою, то зникає ризик розчинитися в іншому внаслідок емпатії.
• Ідентичність амбівалентна – і виокремлює, і гуртує. Емпатія теж амбівалентна – дозволяє краще відчути свої межі завдяки спільним переживанням з іншим та його ідентифікації.
• Якщо ідентифікуємо заради керування взаємодією, а метою взаємодії ставимо збереження енергії, то варто ідентифікувати:
  1. Свій стан енергії.
  2. Витрати енергії, які можу собі дозволити.
  3. Чи надійде віддача на вкладену мною енергію (і у якій формі та обсязі).
  4. Потреби іншої людини та їх енерговитратність для мене.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПРОЦЕСІВ:

Усі три процеси – емпатія, сприйняття, оцінювання – мають за мету розвивати розуміння себе, світу, взаємозв’язку себе зі світом. Відрізняє ці процеси лише проникнення/дистанціювання та вимірювання власним лекалом (догматизованим досвідом) чи спільною формалізованою шкалою.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Коли ми відкриті, є ризик того, що за посередництва емпатії в нас «влиють» зайве, непотрібне, брудне. Варто навчитись не втрачати енергію через деструкторів – не вважати себе здатною перетворити деструктора на конструктора.
• Відчуваючи себе, ідентифікуєш себе, заглиблюєш розуміння себе – наближаєшся до буття собою.
• Відчуваючи себе, навчаєшся правильно відчувати інших (емпатувати) – і твоя емпатія стає корисною і тобі, і іншому.
• Починаючи з ідентифікування себе, визначення та визнання своїх інтересів, меж, підпорядковуємо емпатію та усі подальші кроки саме розвитку та зміцненню своєї самості.
• Починаючи зі спрямованості на іншого, емпатування, яке передує самовизначенню, підпорядковуємо своє буття інтересам іншого (навіть поза запиту на те з боку цього іншого).
• Емпатія можлива за взаємної відкритості одне до одного, прийняття, допущення в своє поле-коло.
• Оцінювання – там, де пристрої якісь, критерії, шкали, способи вимірювання згідно з еталоном.
• Вплив одного мозку на інший – це проекція свого світу на інший, перцепція замість емпатії.
• Нова ідея на основі зіставлення ідей – дія сприйняття, інтерпретації.
• Різноманіття світу – наслідок сприйняття та визнання цінності різності.
• Де є проникнення у світ іншого, йдеться про відчуття, емпатію.
• Важливим є те, чим керуєшся, будуючи судження, – своїм чуттєвим досвідом чи об’єктивними вимірюваннями.
• Щоб подолати заміщення інтересу до себе емпатією до інших, шукати інші способи підвищення самооцінки, крім емпатії як відповідності канонам гідної поведінки.
• Розібратися, наскільки важливо відповідати нормам – чи можна просто бути собою.
• Щоб підвищити самооцінку, виробити власну шкалу оцінювання – зрозуміти свої цінності та пріоритети серед них.
• Варто мати власну шкалу, а не стандартну.
• Варто розвивати самодостатність – мати час для себе, тобто для того, від чого отримуєш задоволення, навчатись стану «я собі подобаюсь», «я від себе у захваті».
• Коли ми в гарному настрої, ми радіємо, що можемо допомогти і ми вільні від примусу, при цьому.
• Прикольно, що емпатія, сприйняття, оцінювання – різні процеси. Не розрізняв раніше – все гамузом відбувалося в мені.

ЯК ПЕРЕСТАТИ «РОЗЧИНЯТИСЯ»?

Варіант 1.

1. Відчути себе, щоб ідентифікувати свої межі, поле.
2. Усвідомити своє сприйняття власних меж, обраної ідентичності.
3. Прийти за схвального сприйняття своїх меж (або межі змінити, або сприйняття) – діяти далі лише зі стану «я собі подобаюсь».
4. Збереження своїх меж від власних зазіхань – позбавлення від звички заселяти своє поле пожильцями.
   1. Оцінити свій стан (мати шкалу для цього).
   2. Оцінити межі можливостей інвестувати енергію (заселяти поле).
   3. Оцінити можливі ROI.
   4. Робити лише вигідні інвестиції – взаємообмін якісними енергіями, спільне ширше поле тощо.
5. Захист поля від зазіхань з боку інших (вторгнень, нагляду, підселень тощо):
   1. Емпатувати намір «відвідувача».
   2. Оцінити сили «відвідувача».
   3. Проаналізувати своє сприйняття загроз та можливостей з врахуванням співвідношення намірів та сили «відвідувача» (слабкий з добрими намірами; сильний з добрими намірами; слабкий з лихими намірами; сильний з лихими намірами).
   4. Оцінити можливі варіанти дій з т.з. їх впливу на власне поле, межі та енергію.

Варіант 2.

1. Запитати себе про образ ідеального себе – і виробити власну шкалу, згідно якої рухатимешся, тобто побачити та побудувати своє поле.
2. Емпатувати наміри оточення та їх сприйняття мого рішення розбудовувати власне поле.
3. Оцінити своє сприйняття динаміки ситуації та виявити тих, чиє ставлення негативно впливає на цю динаміку – і прибрати зі свого поля.

ЯК ПОЗБАВИТИСЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ВІДПОВІДНОСТІ?

1. Відчути себе в стані «Я ОК +, Вони ОК +» – і саме з цього стану визначати цінності, якими живлю цей стан.
2. Базуючись на цінностях, побудувати власну шкалу оцінювання себе та методи вимірювання.
3. Обирати життєві цілі та пріоритети, виходячи отриманих шкал – та оцінювати своє просування до цих цілей для підтримання стану «Я ОК +, Вони ОК +».

ПЕРЦЕПЦІЯ та ОЦІНЮВАННЯ ЗАРАДИ БУТТЯ СОБОЮ (БЕЗ ЗВИЧКИ «РОЗЧИНЯТИСЬ»):

• Навчитись сприймати свою недосконалість приводом для розвитку, задоволення від життя, базою відкриттів та пізнання через досвід (замість дошкуляти собі за неї).
• Змінити сприйняття людей слабкими чи сильними – усвідомити, що всі люди рівні в тому, що кожен має і сильні, і слабкі сторони, і в якийсь момент має більше сил, а в якийсь – менше.
• Перестати оцінювати інших за власними мірками, бо твої мірки можуть не відповідати їх розмірам.

ПІДСУМКИ:

1. Варто починати з ідентифікації себе – і йти до буття собою, розуміти свої цінності та потреби (що саме МЕНІ потрібно).
2. Контролювати своє «Я» та «Ми» – не перебирати усю відповідальність, коли вона спільна (не прагнути відповідати картинці героїні – хорошої дівчинки), і не знецінювати себе, коли є привід акцентувати увагу саме на собі. Балансувати приналежність та самодостатність.
3. Немає сенсу емпатувати деструктору та мріяти про конструктивну взаємодію з ним – варто обривати контакт.
4. Розуміти свій стан і діяти в три кроки (мій стан – мої можливості інвестувати – вірогідні повернення на мої інвестиції), обираючи лише вигідні інвестиції енергії та часу.
5. Підвищувати свою самооцінку завдяки часу, інвестованому в хобі як джерело стану «Я ОК+, Вони ОК +».
6. Коли не емпатуєш мету діяльності, страждає залученість в неї.

ВИХІДНЕ РОЗУМІННЯ СУТІ ТА ОБСТАВИН ВИБОРУ МІЖ САМІСТЮ ТА ВІДПОВІДНІСТЮ:

• Уперше – в підлітковому віці, коли хтось подобався, то копіювала поведінку. Коли себе ідентифікуєш, то відбувається твоє становлення як особистості.
• В процесі гендерної ідентифікації себе приміряємо ролі, і не одразу розуміємо різницю між гендерами, але згодом усвідомлюємо себе чоловіком чи жінкою – і поводимось відповідно.
• Вибір між самістю та відповідністю зумовлений мотивами. Хочемо щось отримати і знаємо, що відповідність дає можливість це отримати, – тому обираємо її. Бути хорошим хлопчиком/ хорошою дівчинкою, щоб отримати щось хороше від батьків, – і це триває у дорослому житті (кар’єра тощо).
• Цей вибір – між самістю та відповідністю – супроводжує усе життя. Відповідати простіше, бо інстинктивно адаптуєшся через потребу бути в зграї. Потреба бути собою виникає у вже розвиненої особистості.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• «Гібридна» ідентичність (вислів Ії Ківи) – прояв балансу між буттям собою та відповідністю.
• Навчилась добре відповідати вимогам батьків та суспільства, а навички буття собою розвинула гірше.
• Бути собою – це мати власні бажання, бути щирою із собою, а без цього переживання життя не є повним.
• Заперечую інстинктивність потреби буття в зграї, бо і буття собою є настільки ж базовою потребою – тому і бунт як стихійний прояв самості, і також про рівноцінність буття собою та буття спільнотою говорить концепція Грейвза, в якій певна якість «Я» породжує певну якість «Ми», яка в свою чергу породжує нову якість «Я» – нову якість «Ми» і т.д. Тому і спіральна динаміка – бо від полюсу до полюсу, в постійному русі, і з постіною зміною якості при поверненні до кожного з полюсів.
• Бунт як інстинктивна відповідь на обставини, що загрожують самості.
• Бути собою не бунт, а життєва необхідність.
• Бунтарство – відмова від відповідності, але ще не є вибором на користь буття собою, бо зрозуміло, що відкидаєш, заперечуєш, але не зрозуміло, а що приймаєш, будуєш.
• Сьогодні буття собою і є відповідністю, бо сформовано моду на «своєрідність», «свободу самовираження» тощо. Зелений колір волосся (будь-які інші епатажні експерименти) дозволяє відповідати певним кліше про самобутність, творити ілюзію буття собою через відповідність певним кліше про її зовнішні прояви.
• Бути собою – велика праця, бо доводиться не лише пізнати власну думку, а ще і аргументувати її (а це вже є результатом критичного мислення за таксономією Блума – аналізу, синтезу, оцінювання, творення. Від модератора).
• Мало інструментів буття собою.
• Коли знайшов себе, то вже не доводиш нікому нічого.
• Коли не емпатують, а симпатизують, то вимагають відповідності замість дозволити бути собою. І спорідненим до цього процесу є процес підміни любові турботою – замість емпатувати і дарувати безоціночне прийняття, дозвіл набувати досвіду здійснення вибору, прийняття рішень та їх наслідків, розвивати відповідальність та життєздатність симпатизують якомусь уявному образу і душать піклуванням самостійність та розвиток особистості, порушують її самооцінку.
• Якщо емпатія призводить до того, що переймаєшся за людину більше, ніж вона сама, то це означає, що не переймаєшся собою, не цінуєш себе – і обираєш жити чужим життям, бо так відповідатимеш певним соціальним кліше про «ідеальну дружину», «ідеальну мати», що цілковито тануть в життях чоловіків та дітей тощо.
• Коли тобі з собою комфортно, то приваблюєш цим комфортом, цікавістю до себе, своєю глибинною радістю. Це таке життя,. Коли знаєш, бо відчуваєш. Без цього життя сіре, бо з нього зникає радість кожного нового дня.
• Для мене вибір на користь буття собою зумовлений вибором «бути відомим/ведучим». Мені хочеться вести, керувати своїм життям – і тому знаходжу приводи будувати саму себе.
• Оцінка іншими може впливати на самооцінку.
• Не відповідати агресією на агресію. Цікавитися причинами стану, поведінки. Просити про повагу з боку порушника «території» – без роздратованості, спокійно, упевнено.
• Не знайшла інструмент, як відстоювати свої межі з людьми, які порушують мої межі.
• Як бути з етикетом? Що в ньому – про буття собою і про відповідність?
• Як бути з повагою в основі асертивності – як поважати порушника, агресора?

ПІДСУМКИ:

1. Буття собою – відповідальність за себе на основі досвіду. Треба працювати над цим – частіше прислухатися до себе. Ставити власні почуття – душевний комфорт,. Задоволеність собою, радість від кожної митті життя – на перше місце.
2. Є різні ситуації – особливо на роботі – коли краще відповідати правилам.
3. Варто займатися улюбленою справою – і бути собою.
4. Починати день з того, що тобі подобається. Помічати те, що тобі вдається. І застосовувати ресурси, закладені в цій ідентичності, на інші сфери життя.
5. Якщо я вагаюся, як визначитися, то обрати те, що додає душевного комфорту. Інколи краще відповідати, а не бути собою. Постійно шукати інтелектуальний баланс.
6. Мої завдання: 1) виписати, які ж мої переконання; 2) усі мої ролі, і що в них роблю для себе, а що – для інших; 3) власний еталон себе – і відповісти собі, заради чого бути собою.
7. Відповідність не завжди поганий вибір – і має право бути.
8. Право і закон – цивілізаційні рамки, яким завжди треба відповідати, а решта вимог з будь-чийого боку – містечкові уявлення, і можна обирати самобутність.
9. Щоб бути собою, треба розібратись в собі.
10. Відповідність не така страшна, бо здатна посилювати самобутність (якщо дослідив і розумієш свою самість), а не руйнувати її.
11. Страшно жити відповідністю в стосунках з близькими, бо звикаєш і не можеш повернутись до себе.
12. Треба навчитись викладати свої аргументи без роздратування.
13. Нікуди не подінемось від ролей. Їх варто просто узгодити між собою, щоб вони не конфліктували між собою, не рвали особистість зсередини, а навпаки сприяли її цілісності, силі, іррадіації.

ПОЧАТКОВІ УЯВЛЕННЯ ПО ТЕМІ:

• Іррадіація – коли щось проникає у тебе і якось трансформується, а далі виникає відповідь (теж щось транслюєш). Але щось з того, що проникає, не зачіпає.
• Самоконтроль – таке коло з функціями мембрани. Це і є межі особистості.
• Іррадіація – людина поширює себе, мультиплікує – з кожної точки йде далі розширення, а самоконтроль – рамка, що не пускає назовні, намагається зупинити іррадіацію, самообмеження.
• Самоконтроль розширює межі особистості, коли є на це запит від зовнішнього світу, на якусь твою дію.
• Самоконтроль – це самообмеження. Це і є межі особистості.
• Коли особистість відгукується на запит зовнішнього світу, то розширюється особистість, а самоконтроль посувається.

ОСОБИСТІ МЕЖІ. МЕЖІ ОСОБИСТОСТІ

• Починаються з фізичних меж.
• Внутрішній світ – це межі особистості. Думки, погляди на життя, навички, бажання, здібності, розвиток, творчість.
• Особистість без меж. Самоконтроль виставляє ці межі, виходячи з традицій, канонів, етикету.
• Власні межі – умовна межа взаємовідносин з зовнішнім світом, яка регулюється емоціями. Якщо відчуваю злість або страх, то це – сигнал про порушення моїх меж.
• Межі – наслідок засвоєння правил, за якими живе світ. Можуть змінюватися. Є щось, базові цінності, нижче яких не прогнуся.
• Власні межі – зона комфорту. У кожного – свій обсяг зони комфорту.
• Межі можуть змінюватися залежно від ставлення до іншого. Зближення зменшило обсяг власної межі – не утворилася спільна зона комфорту, але зберігся власний комфорт.
• Коли власні межі залишились без зміни (не стиснув себе при наближенні іншого), то наближення іншого викликало дискомфорт.

АНТОНІМИ

КОНТЕКСТИ

ПРИЗНАЧЕННЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Обирати свої реакції на подразники.
2. Взаємодіяти комфортно для себе та оточуючих.
3. Рухатися, розвиватися, не заважати собі.
4. Для іррадіації.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Межі важливі саме комфортністю взаємодії, спільними правилами гри.
• Межі оберігають щось особисте, інтимне.
• Межі – захист від розчинення. Не знаючи своїх меж, потрапляємо в залежність.
• Моя чутливість/не чутливість до подразників – мій самоконтроль.
• Самообмеження встановлює межі особистості, оперує етичними поняттями, а самоконтроль відповідає за поведінку згідно меж особистості.
• Якщо було багато самообмежень, злиття самообмеження та самоконтролю, то зростає ризик гіперкомпенсації у відповідь на заклик «слухай себе». Слухати себе – це що саме слухати, імпульси чи цінності?
• Від модератора: цікаво, що виявили заперечення незалежності внаслідок надмірного самоконтролю (самі ставимо себе в залежність від чогось/ когось), та заперечення свободи внаслідок надмірного самообмеження (коли діє не лише етичне, а і психологічне) водночас з тим, що самообмеження покликане убезпечити від надмірності та вседозволеності (важливо для упевненості без агресії), а самоконтроль покликаний тримати межу між незалежністю та безпринципністю, аморальністю, свавіллям.
• Переконливість – наслідок усвідомлення меж.
• Прочитання (інтерпретація) та закладений сенс можуть бути не ідентичними.

ПІДСУМКИ:

1. Здоровим є етичне, а не психологічне самообмеження.
2. Призначення самоконтролю – розвиток, взаємодія, примноження ресурсу.
3. Спонтанність не імпульсивність, а дозвіл собі прийняти виклик, відповісти на нього.
4. Самоконтроль може бути відсутнім в самообмеженні. Легше бачити, де обмежую себе, і складніше – де контролюю себе.
5. Самообмеження та самоконтроль були синонімами до цього моменту.
6. Цікаво, що можна розширюватися (вважала межі особистості сталими).
7. Іррадіація була лише зовнішньою, не усвідомлювала, що теж іррадіюю.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

ПРИКЛАДИ МАНІПУЛЯЦІЙ ТА ЇХ НАСЛІДКІВ:

ВИПРАВДАННЯ ВЛАСНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ:

• Мама краще знає, як краще.
• Потрібно досягати результатів.
• Хвилювання за дітей (хоча насправді – за себе).
• Помститися.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Не рівні оціночні судження на адресу маніпуляцій стосовно нас та власних. Маніпулювання нами засуджуємо, а власні маніпуляції виправдовуємо.
• Маніпуляція – ще один вид зброї.
• Де є влада, там є спокуса маніпуляції.
• Культ їжі – сучасна форма маніпуляції на рівні народу.
• Лотерея – масова фінансова маніпуляція.
• Маніпулятор отримує або гроші, або владу/вплив.
• Маніпуляція – прихований, анонімний вплив, панування на основі емоційних засобів, отримання зиску маніпулятором і переконування жертви у єдино правильному та корисному курсі-векторі, продиктованому маніпулятором, блокування відмови/альтернативного вибору.
• Ключовий механізм маніпуляції – апеляція до “дитини” (імпульсивності) – щипками збоку (азарт), згори (жалість), знизу (марнославство) з метою прихованого впровадження в психіку жертви цілей, бажань, намірів, відносин, установок маніпулятора, які не збігаються з актуально наявними потребами жертви.
• Якщо вже усвідомив, що тобою проманіпулювали, то спочатку дуже боляче, а потім меншає біль.
• Коли не усвідомлюєш, що тобою маніпулюють, то в сам момент маніпуляції можеш відчувати дискомфорт (примус, безсилля, безвихідь), і вже згодом зрозуміти, що став жертвою маніпуляції – тоді біль наростає замість вщухати з часом.
• Маніпуляції тих, кого любимо, прощаємо більше, ніж тих, з ким і поза того складні стосунки.
• Засміченість інфопростору маніпуляціями та зростання рівня тривожності внаслідок цього спонукає обмірковувати загрози маніпуляцій.
• Усі наведенні виправдання власних маніпуляцій є приховуванням агресії за ніби-то добрими намірами.

ПІДСУМКИ:

1. Виникало питання, чи маю право маніпулювати, і зрозуміла, що не варто прагнути цього.
2. Цікавою є думка про «шоколадку» як архетипову поведінку – жертвоприношення «грізному божеству».
3. «Відбілили» комплімент, прибрали сумнів про його маніпулятивну природу – зрозуміли, що є лише способом зробити приємність, і значення має намір, а не спосіб (чи є прихованим, подвійним, а чи зводиться суто до свого первинного значення).
4. Навчитися зупиняти маніпуляції на свою адресу – знати свої вразливі місця та відсікати напади на них.
5. Зайві непродуктивні процедури варто обходити – удосконалювати організацію праці.
6. Маніпуляція є токсичним методом досягнення результату – і саме тому краще уникати її застосування, рухатись до бажаного результату повільніше і складніше, але екологічно.
7. Виявилось, що неодноразово була об’єктом маніпуляцій на роботі та в колі рідних.
8. Наші вразливі місця – мішень для маніпуляторів, і вони плекатимуть нашу вразливість, щоб потім її експлуатувати.
9. Хочеться перестати притягати маніпуляторів.
10. Не помічаю маніпуляції частіше, ніж помічаю. Коли усе ж помічаю, то уникаю таких людей надалі.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Щоб усміхнутися, варто згадати щось приємне. Усмішка доброзичлива і спонтанна, не керується розумом, задумом.
• Посмішка – про зловтіху, глузування, єхидство.

ЗВИЧНІ ПРИКАЗКИ:

АНАЛІЗ ГУМОРУ В ЛІТЕРАТУРІ:

ЯК РЕАГУВАТИ НА ГУМОР?

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Масова культура спілкування в нашому суспільстві привчає до єхидства, зловтіхи, самозахисту шляхом самознецінювання. Спочатку знищуємо свій потенціал, а потім переносимо злість-заздрість-знецінення на інших.
• Усмішка – складніша в умовах культури «ламати не будувати».
• Іронія – спосіб виправлення поведінки, зберігаючи доброзичливість, шануючи гідність.
• Якщо хочеш жартома відкорегувати чиюсь поведінку, пам’ятай, що це все одно корегуючий зворотній зв’язок, тобто діє правило «корекція – лише віч-на-віч, а публічно – лише підтримка та похвала, позитивний зворотний зв’язок».
• Фразеологізм «іронія долі» – сарказм, бо викликає відчуття приреченості, лякає, але не спонукає до зміни поведінки.
• Фразеологізм «насмішити Бога» – м’яко сказано, багато вкладено. Характер отримує під час інтерпретації слова «насмішити» (який вид сміху викликати, і якими будуть наслідки).
• Іронія може бути деперсоніфікованою, а сарказм завжди персоніфікоаний (і дошкульний – бо метою є тріум жартівника, а не позитивний розвиток адресата – від модератора).

ПІДСУМКИ:

1. Візьму собі прийоми гумору, щоб відійти від сарказму на користь іронії.
2. Знецінити може будь-хто, а доброзичливо посміятися разом над сміховинною поведінкою, зберігаючи гідність адресата критики, здатна лише тонка і майстерна у гуморі людина.
3. Іронія – конструктивний методи виправлення, а сарказм – вербальний глум, знущання.
4. Варто виключити з мови знецінюючі жарти, бо знецінити може кожен, а помітити кумедне і доброзичливо зіронізувати – не кожен.
5. Навчитися захищати себе від сарказму, повертати жартівника в рамки, зупиняти кпини на свою адресу.
6. Раніше вважала, що іронія та сарказм мають однаково руйнівний характер, що іронія – теж кпин, насмішка, а сарказм – просто грубіший кпин. Це відштовхувало. Спокушало сприйняття ознакою тонкого розуму. Тепер можу розділити їх, бо іронія здатна навіть мотивувати, подаючи в легкій формі критичний погляд. Ознаки іронії: легкість, надія, конструктивність (без знецінення, з повагою – від модератора).
7. У іронії та сарказму – різні цілі. Спонукати до виправлення, надихнути – іронія. Утвердитись за чужий рахунок, знецінити, знешкодити ворога – сарказм.
8. Варто ще обміркувати деперсоніфікацію іронії і те, що вона здатна переплітатися з сарказмом.
9. Не завжди здатна відреагувати асертивно на сарказм – можу розплакатися. Треба повчитися пропускати повз вуха такі гостроти, позбавляючи садістичного задоволення жартівника.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Усі чотири поняття схожі на чотири відтінки чи етапи, складають повний спектр оціночного світогляду, характеристики особистісного ставлення до світу.
• Усі чотири поняття зібрано до купи, бо вони усі – про поведінку.
• Це усе напрямки філософії, напевно.
• Ідеалізм – як квінтесенція переконань, ближчий до догми.
• Ідеалізм може бути теоретичним (проповідують ідеали, але не керуються ними) та практичним, який і перетворюється в радикалізм.

УТОЧНЕННЯ ШЛЯХОМ МЕТАФОР:

• Ідеалізм характеризується наповненістю (ваза, круглі форми), відокремленістю (коло в оточенні стріл і непроникне для них), позицією «над» (німб, п’єдестал).
• Категоричність характеризується дуальністю (пізніше зрозуміли, що усе ж бінарністю – від модератора), протиставленню до всього на світі, безкомпромісністю.
• Принциповість взаємопов’язана з ідентичністю, є проявом прагнення руху догори, усвідомлення своїх бажань, уподобань.
• Радикалізм – ідея, доведена до абсурду, нетерпимість до інакшості, поділ на своїх та чужих, який межує із заподіянням смерті чужим, насилля, знищення інакшості, ортодоксальність, прихильність до першоджерел.

ДОСЛІЖЕННЯ ВПЛИВІВ «ГЛЯНЦЮ»:

Варіант 1.

• Зміцнює категоричність, наводячи поляризовані образи життя, однобоко та упереджено висвітлюючи певні історії життя. З цією ж метою навіюють позицію «людина – раб долі» та маніпулюють емоціями, прагненням щастя (під їх впливом падає критичність сприйняття та зростає категоричність).
• Викривлюють ідеалізм, підмінюють його ідеалізацією чогось/когось (творять кумирів) в ході реклами – уводять у віртуальний світ.
• Провокують радикалізм, застосовуючи тиск моди.
• Категоричність у поєднанні з творенням кумирів та радикалізацією творить пригнічений стан.

Варіант 2.

• Загострює радикалізм до граничної межі (віддалення, протиставлення «я» та «інші»), бо резонує з поточними подіями – і бачиш наслідки цієї атаки глянцю на свідомість мас. Усі люди однаково виглядають.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Провокувати зневіру вигідно, бо вона включає компенсацію (самовиживання спрацьовує) – і ти або споживаєш понад дійсну потребу, або дієш як хейтер-пішак в політичних інтригах господарів «глянцю».
• Принциповість – похідна ідеалізму, тобто спочатку виникає судження, на основі якого виникає принциповість.
• Коли ритуали замінюють світогляд, то йдеться про принциповість за відсутності ідеалізму.
• Порівняння себе з іншими робить вразливим чи-то для пихи, чи-то для самознецінення та зневіри. У цій точці відсутності задоволеності собою відбувається поворот на шлях категоричності, радикалізму.
• У нашому суспільстві принциповість та категоричність ототожнюють між собою.
• Категоризувати – поділяти на категорії.
• Бінарність сприйняття спонукає до затятості (категоричності).
• Категоричний – той, з ким важко спілкуватися, бо упереждений, тобто зробив передсудження і переконав себе в його єдино правильності. Тут багато тривожності, побоювань.
• Ключовим зіткненням, яке визначає вибір між сценаріями «ідеаліст» та «радикаліст», є зіткнення ідеалізму та ідеології.
  • Вибір на користь ідеалізму (визнання первинності свідомості над буттям) призводить до розвитку принциповості, а вибір на користь ідеології – до категоричності та радикалізму.
• Ідеологію обирають, щоб захиститися від страху майбутнього. Ідеологія діє як своєрідна анестезія, бо здатна увести до віртуального світу. Також цей вибір значно менш енерговитратний у порівнянні з вибором на користь ідеалізму.

ПІДСУМКИ:

1. У моєму сприйнятті принциповість перестала бути категоричною.
2. Поняття викривлюють через погане розуміння суті.
3. «Відбілили» сьогодні ідеалізм та принциповість.
4. Корисно зіставляти піраміди Маслоу та Ділтса – і зрозуміти, як вдається вирватися з цінностей виживання у цінності самовираження.
5. Складно обмірковувати те, чого не розумієш. Ідеалізм був створенням кумирів. Тепер розумію, що хибно його сприймала – що головним є переконання у тому, що свідомість визначає буття.
6. Цікавою видалась думка, що поставлене на п’єдестал мертвіє.
7. Забагато було категоричності в житті.

ПОЧАТКОВЕ ТЛУМАЧЕННЯ:

• Інтуїція та емпатія – частина емоційного інтелекту, а логіка, оцінювання, порівняння – когнітивний інтелект.
• Аналіз присутній в обох інтелектах. Когнітивний інтелект включає аналіз досвіду та виведення висновків про спосіб дії, а емоційний задіює аналіз на вироблення розуміння та керованості своїх почуттів.
• Когнітивний – це пізнавальний. Інтелект складається на основі набутого досвіду пізнання. Емоційний інтелект – способи розуміння себе та оточуючих, покращення взаємовідносин, керування емоціями в стресі.
• Інтелект – рівень людини, її освіченості, вміння контролювати себе, адекватно поводитись.
• Інтелект – рівень освіченості, спосіб мислення, здатність формулювати питання, знаходити відповіді, набутий досвід.
• Інтелект – здатність мислити, обробляти інформацію, приймати рішення, виконувати задачі, усвідомлювати себе, ідентифікувати, відчувати оточуючих.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Інтелект – ширше поняття, ніж обізнаність та когнітивні здіності.
• Приклади когнітивних здібностей, корисні для виконання вправ верзусів: пам’ять, абстрактне мислення, проактивне мислення, імпровізація, концентрація та утримання уваги.
• Прояви обізнаності: правильне розуміння значень, розуміння обставин ситуації, однакове з іншими учасниками ситуації її сприйняття.
• Прояви інтелекту, застосовані до виконання вправи: аналіз, логіка, вербалізація думок (підбір слів для висловлення).
• Коли робимо висновок, то вже задіяли інтелект.
• Варто розрізняти складові та передумови. Складові – частини цілого, процесу. Передумови запускають процес (призводять до існування цілого). Без передумов не будеш збирати складові цілого.
• Перетворення потреби чи проблеми на задачу – робота інтелекту.
• Життя в постійних проблемах – ознака реактивного мислення.
• Вбачання викликів та задач майбутнього періоду – ознаки проактивного мислення.
• Обізнаність не є синонімом інтелекту, і хоча є для нього поживним середовищем, але прямо на нього не перетворюється.
• Втрата когнітивних здібностей на фоні збереження інтелекту та обізнаності є ознакою вигорання.
• Піклування про збереження когнітивних здібностей: 1) якість та режим харчування; 2) якість та режим відпочинку; 3) психогігієна.
• Когнітивні здібності формуються раніше за обізнаність та інтелект і діють автоматично.
• Інтелект – керований процес і включається на конкретну задачу.
• Дія розуму зумовлена хімічними реакціями і базується на принципі «більше задоволення і менше витрат енергії».
• Подачу варіантів дій дає розум, а фільтрує дії на доречність інтелект.
• Розум може блокувати перелік дій – і тоді інтелект має відшукати приховані розумом альтернативи дій.
• Автоматичний вибір позиції жертви – одна із захисних реакцій розуму, без впливу інтелекту.
• Думає розум. Мислить інтелект.
• Інтелект не самоціль, а засіб досягнень та звершень.
• Акценти на любові соціуму обговорювати тему кореляції інтелекту та соціальних ліфтів для того, щоб не були біомасою, і несли далі цю обізнаність, іррадіювали потребу в інтелектуалізації поведінки.

ПДСУМКИ:

1. Мені треба розвивати емоційний інтелект, щоб попереджати стресові ситуації, налагоджувати стосунки з оточуючими.
2. Для мене стало відкриттям, що імпровізація є когнітивною здібністю.
3. Обізнаність як пожива для інтелекту, необхідна, але недостатня умова його розвитку та ефективної дії.
4. Інтелект працює над якістю обізнаності, її поповненням та застосуванням.
5. Здивована тим, наскільки різними та водночас спорідненими виявились інтелект, обізнаність, когнітивні здібності. І тим, що велика обізнаність не перетворюється автоматично на інтелект, а потребує для цього певних когнітивних здібностей.
6. Зараз ми всі обізнані, але ні на що не впливаємо. Раніше люди були менш обізнані, але більше впливали.
7. Коли розум діє через механізм задоволення без фільтру інтелекту, то можемо тим чи іншим висловлюванням/дією образити людину і зруйнувати відносини.
8. Коли втрачено когнітивні здібності при збереженні інтелекту та обізнаності – це вигорання (і інтелект втрачає ефективність, а тому і цінність).