ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Верзус проходить по предмету віри. У що вірити? Якщо не вірити, то чому? Цікаво відповісти на це питання з т.з. віри.
• Якщо люди не вірять, то чому – в чому для них верзус?
• Цікаво, у що вірять люди, і у що не вірять, коли виказують своє ставлення до віри. Не обов’язково це віра в Бога. Це віра взагалі.
• Що таке, коли людина не вірить, – сила чи пиха, чи нерозуміння себе?
• Атеїст має бути дуже освіченою людиною, щоб мати суттєву аргументацію неіснування Бога.
• Мама похрестилася в свої 33 роки. Зараз їй 64, а мені 40. За цей час між нами виросла стіна, і вона постійно нав’язує мені. Мене лякає слово «місія» в релігійному аспекті. Чи є віра благом для людини?

НАЙБІЛЬШ БЕНТЕЖНІ МОМЕНТИ СТОСОВНО ВІРИ В ЖИТТІ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ:

• Віра не про розум, а про почуття. Вірити як дитина, не задаючи питань. Саме це бентежить – відмова людині у рефлексії та у критичному мисленні.
• Я не релігійна. Чому мені так важко повірити в те, чого не можу осягнути з наукової точки зору?
• Бентежить необхідність обрядів, хоча твердять, що Бог у душі. Що з віротерпимістю в колах релігійного менеджменту – між різними релігіями, зокрема?

ВЛАСНІ ВИЗНАЧЕННЯ та фахівців:

СТОСУНКИ ВІРИ ТА РЕЛІГІЙНОСТІ:

• Якщо релігійна людина, то в самій основі релігії лежить віра. Не може бути релігійна людина не віруючою.
• Віруюча людина може бути не релігійною або мати власну релігію.
• Віруюча людина – це про зміст. Релігійна – про форму.
• Фанатик – форма домінує над змістом.
• Віруюча людина не приділяє формі стільки уваги, як релігійна.
• Я не релігійна, але віруюча.

СТОСУНКИ З ВІРОЮ РІЗНИХ НАПРЯМКІВ ДУМКИ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Вольтер вірив в Бога, бо «якби не існувало», отже Він є.
• Вольтер навпаки стверджує не існування Бога, бо «варто було б вигадати».
• У побуті використовують алюзії на це висловлювання Вольтера – коли хочуть підкреслити функційну виправданість чогось: «якби не існувало, варто було б вигадати».
• Нігілізм як вершина невіри.
• Складно розмежувати концепцію та парадигму.

ПІДСУМКИ:

1. Віруюча та релігійна людина – ключовий верзус в темі зіткнення віри з невірою. Усвідомленість того, у що саме ти віриш, і заради чого обираєш певну релігію, є моментом поєднання цих іпостасей, вирішення верзусу.
2. Мотив вибору «вірити/не вірити» – щоб знайти сенс життя. Обираючи невіру, перетворюєшся на нігіліста.
3. Варто бути віруючим без перекосів, сприймати догми обраної релігії без спокуси бути нетерплячим до догм інших релігій. Верзус як зіткнення, протиставлення – лише між догмами.
4. Істина все одно прихована, а ми її лише сприймаємо, інтерпретуємо. Бути толерантним до вибору іншого, у що вірити чи не вірити. Подумати, поспостерігати за собою, за проявами нетерпимості, повчитися краще взаємодіяти з іншими концепціями.
5. Тема велика і багатогранна. Є відчуття, що дуже наблизилися до чогось великого, але тепер його треба оббігти довкола, щоб усвідомити.
6. Цікаво дослідити корені нігілізму та хейтерства. Чому люди обирають саме так отримувати енергію – відбираючи її в інших? Зберегти себе при контакті з такими і допомагає віра – на ній фокусуєшся замість реагувати на їх хейтерство.
7. Є цікавість до можливостей та інструментів діалогу, проходу через прийняття/не прийняття догм, систем цінностей, думок інших.
8. Віра – живильне джерело. Переконало порівняння ефектів віри, довіри, зневіри, невіри. Переконалася в тому, що я віруюча, хоча не релігійна.
9. Люди вірують попри свою не релігійність, бо мають трасцендентний досвід.
10. Стало ще цікавіше далі заглибитися в тему вірувань – чому на початку цивілізації був політеїзм, а далі людство перейшло до монотеїзму.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• «Людина має право на незнання» – чи усе ж на відсутність інформації (непоінформованість)? Варто визначитися з тим, що є що.
• Коли ж інформація переходить у знання? Знанням є те, що можна застосувати для отримання певного результату. Інформація – повідомлення, яке ще невідомо, як застосувати.
• Знання стабільне, його можна передати (крізь покоління – від модераторки), не одноразового використання.
• Верзус проходить по практичності застосування. Тому варто розуміти, що приймати для себе, навчитися фільтрувати, брати потрібну для себе інформацію та трансформувати в знання.
• Знання не є інформацією, а інформація не є знаннями. Інформація -набір фактів. Знання є глобальнішим, об’єднане якимось сенсом. Мені важливо помічати відмінність та не витрачати час на беззмістовний набір новин.
• Інформація теж має підвиди – первинна (якою надходить від природи) і вторинна (як результат соціокультурної діяльності людини). Не вмію відділяти всередині себе первинну та вторинну інформацію, а інформацію від знання – і все разом відносить кудись на хвилі. Нині стало окремим даром – визначати потрібну інформацію, і не вантажити себе зайвим.
• Опрацьована інформація перетворюється на знання. Коли передаємо інформацію далі, то пропускаємо її крізь себе, свої знання та емоції, і передаємо її вже з цими домішками.
• Знання – теж щось нове, не лише інформація.

КОТРІ З ЯКОСТЕЙ ТА ОБСТАВИН ЯК ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗНАННЯМИ ТА ІНФОРМАЦІЄЮ?

СТОСУНКИ ІНФОРМАЦІЇ ТА ЗНАНЬ – КОНТИНУУМ ЧИ ДИХОТОМІЯ?

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Інтерпретація завдання змінює сам сенс завдання.
• Інформація перетворюється на знання в момент необхідності.
• Момент переходу інформації в знання та знань в інформацію визначається бажанням, в обох випадках.
• Чим у більш освіченому суспільстві перебуваєте ти та твоє коло спілкування, тим швидше усі прийдете до кращого.
• Коли здатен перевести інформацію в знання, робиш важливий крок для всього суспільства.
• Спосіб переведення одного в інше є менш важливим – можеш і в телефон наговорити.
• Інформація не може знищити глобальну потребу в знаннях, бо суспільство стоїть на знаннях.
• Знання має передаватися. Без передачі воно зникає.
• Знання можуть застарівати – бо від невикористання, або через втрату потреби в них зі зміною історичного контексту. Аналогічна ситуація з інформацією.
• Наскільки інформація перетворюється на знання та знання – на інформацію, залежить від людини. Якщо шукає знань, то відшукає їх в інформації. Базуючись на знаннях та попередній інформації, можемо переводити інформацію в знання.
• Енциклопедія залишається більш надійним джерелом, ніж вікіпедія, бо відомо ким і як відредагована.
• Вікіпедія – суто інформаційна історія. Щоб вона перетворилася на знання, потрібно відібрати, накопичити, систематизувати за певною темою, синтезувати власні висновки, оформити їх та видати якусь цілісну історію. Вікіпедія працює на дихотомію інформації та знань, не на їх континуум, бо відмежовує інформацію від знань (інформацію навіть не потрібно пам’ятати, не те, щоб опрацювати її до знань).
• Вікіпедія безперервно поповнюється інформацією. Вона сама є континуум, безперервність інформації. Енциклопедію пише стала група людей, і інформація в ній стає сталою, незмінною, що породжує собою дихотомію.
• Вікіпедію пишуть звичайні люди, і тому там присутні помилки, які звідти потрапляють до наукових робіт. Екциклопедії пишуть науковці, які користуються перевіреними джерелами та фактами.
• Енциклопедія – першоджерело інформації. Вікіпедія – проміжна ланка між енциклопедією та масовим споживачем інформації. Обидві впливають, підживлюють континуум інформації та знань.
• Інформаційна безпека – уникнути інфошуму, диверсій (вкидів чи пошкоджень інформації, підмін), витоку важливої інформації.
• Менеджмент знань – робота на збільшення своєї унікальності, відрив від конкурентів на рівні створюваної цінності.
• Хто шукає, знаходить те, що шукає.
• Бажання наших вчених автоматизувати наш інтелект, щоб його замінити штучним, мені не подобається. Немає бажання, аби мені відмовляли в користуванні моїм інтелектом на користь використання штучного.
• В ході створення штучного інтелекту його навчають – вводять масив даних, налагоджують синтез – проходять різні стадії переробки інформації в знання, бо свідомість людини наповнено і тим, і іншим. Тому і штучний інтелект наповнюють і тим, і іншим.
• Не все статично. Все мінливе.
• Все залежить від задач використання штучного інтелекту. Вклади знання розробників, а потім – дані, які самі люди не можуть опрацювати.
• Яка ємність, тим її і наповнили, те вона і містить.
• Спочатку штучний інтелект розробляють для гри в шахи, наповнюють його інформацією, він виграє у гросмейстера, а в якийсь момент гра зупиняється, бо штучний інтелект вирішує більше не грати, бо інформація перетворилася на знання – відсутність сенсу змагатися в грі.
• Пам’ять зайве в собі не зберігає, самоочищується, і тому примусово забувати щось не варто. Варто усе ж тренувати пам’ять.
• Чи ми точно переконані, що всі знання – суто в голові?
• Є знання, які сприяють кращому сприйняттю світу. Як тільки розширюєш запас слів, так і змінюється сприйняття світу.
• Наскільки ми об’єктивні в розумінні того, що відбувається в нашій свідомості?
• Покращення стосунків з собою та соціумом є наслідком тренування уваги до себе та інших.
• Коли тренуємо креативність, покращуємо своє ставлення до себе.
• Коли тренуємо своє сприйняття, покращуємо своє ставлення до себе та інших.
• Баланс «пам’ять/забування». Нам варто пам’ятати все, але вибачати та забувати образи. Пам’ятати, на чому обпеклися, але не ображатися за це.
• Тренінг уваги покращує роботу з інформацією. Що помічати – нав’язливу чи непомітну інформацію?
• Сприйняття працює більше з інформацією. Навчитися не керуватися суто сприйняттям важливою/неважливою – не поспішати відмітати чи навпаки брати на віру.
• Тренінг розуміння працює на покращення знань через покращення обробки інформації.
• Тренінг пам’яті сприяє накопиченню знань.
• Знання можуть застарівати, ставати не актуальними. Те, що не використовуєш, забуваєш.
• Знання психології підлітків можуть покращити стосунки з підлітками.
• Зіткнення в мотивах менеджменту знань та інформаційної безпеки.
• Справа не в тому, соромно чи не соромно чогось не знати.

ПІДСУМКИ:

1. Інформації може бути багато, навіть забагато. Я прийшов з висловлюванням «Людина має право на незнання». Виявилась правдивою, і я радий цьому. Знання виникають з переробки інформації, а інформації може бути забагато, що перешкоджає переходу в знання.
2. На «вході» проводив межу між інформацією та знаннями по практичності, застосуванню, а тепер усвідомив відмінність мотивів володіння інформацією та знаннями, їх поширення чи навпаки обмеження.
3. Я можу чогось не знати, і це нормально, бо не всіх знань потребую, а лише тих, які можу застосувати для створення благ для себе та інших дією чи бездією.
4. Я замислилася над тим, континуум чи дихотомія. Напочатку схилялася до дихотомії, а тепер – до континууму, хоча не будь-яке знання є інформація, і не будь-яка інформація дарує знання. Я б поміркувала б над контролем та керуванням знаннями і інформацією, до яких маю доступ.
5. Залишилася при думці, що вони існують як дихотомія, а не континуум. Чим більше навалюється інформації, тим більше потребуємо фільтрів, аби відсіяти зайве. Усе має бути дозованим, відповідати твоїм життєвим потребам.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Багатокультурність рухає вперед, а космополітизм деструктивний, призводить до втрати власної самобутності, є перебільшенням досягнень інших культур. Цікаво знайти межу – як бути людиною, що приймає багато чого іншого, не втрачаючи свого.
• Верзус – у виборі між національною ідентичністю та громадянством світу. Світ глобалізується, як про це модно казати. Підступ – в тому, а хто ж ми, коли втрачаємо ідентичність. Як бути і сучасним (глобалізованим), і зберегти свою культурну ідентичність.

АНАЛІЗ «+» ТА «-»:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Космополітизм романтичний, ідеалістичний.
• Якщо відмовлятися від коренів, власної ідентичності, то людство збідніє, світ стане не таким яскравим.
• Цікаво, що європейці відмовилися від космополітизму після 19 ст., а американці підхопили його стяг на 19-21 ст.ст.
• Європейці популяризують свої культури і не граються з космополітизмом, як американці.
• Космополітизм легко стає підґрунтям маніпуляцій.
• Шведи – дивовижні люди, які орієнтовані лише на власні культурні потреби, а не на потреби іноземних туристів.
• Австралійці дивують, коли закривають країну для мігрантів. Приваблює їх перехід від етнічної до громадської моделі мультикультурності.
• Австралійці керуються власними принципами – іншими за європейські – в питанні мультикультурності.
• Слабший теж може зловживати своїм становищем, про що, наприклад, свідчить засилля мусульман в Європі.
• Хто повинен контролювати дотримання правил мультикультурності між групами та всередині групи? Як навчитися дотримуватися цих правил?
• Якщо в якійсь культурі є канібалізм або нерівність чоловіків та жінок, то як бути з мігрантами-носіями таких культур? Цінності приймаючої сторони мають переважати.
• Тонка межа між мультикультурністю та втратою ідентичності, коли йдеться про асиміляцію та інтеграцію мігрантів. Справа не в тому, щоб іммігранти втрачали свою ідентичність, а в тому, щоб могли розвиватися. При цьому титульна нація продовжує свій розвиток, переймаючи лише співзвучне, без нерозумного копіювання та заміщення.
• Потреба шукати способи примирення людства виникла після ІІ Світової.
• Прояв мультикультурності в межах однієї етнічної групи – коли ніхто не нав’язує релігійність, але не релігійні ставляться з повагою до релігійних.
• Космополіт – громадянин світу, чия батьківщина – там, де йому добре.
• Мультикультурність – жодна із культурних груп не привілейована. Рівність серед рівних – не гнобимо своїх всередині групи.
• Проблеми з реалізацією високих ідей – через те, що виконавці не здатні коректно зрозуміти та втілити їх, бо розрив індивідуальних рівнів розвитку надто великий.
• Космополітизм – людина світу, всередині групи ставить інтереси людства вище за інтереси групи.
• Мультикультурність – співіснування в світі різних культур.
• Космополітизм та мультикультурність є антагоністами. Узагальнення знищує собою мультикультурність, бо вона – про співіснування.
• Не могу бути щасливим у нещасливому суспільстві. Моє благо не у вакуумі – варто створювати блага в своїй країні.

ПІДСУМКИ:

1. На початку верзусу я оцінював ситуацію поза себе, а тепер я пропустив її крізь себе. Не я зовні, а я всередині проблеми. Варто краще розуміти себе.
2. Людство придумало космополітизм, а потім – мультикультурність. Ні одне, ні інше не є рішенням проблеми, з якою стикається людство. Кабала говорить, що людство живе егоїзмом, а варто зрозуміти, що йдеться про об’єднання всіх з усіма, відкриття творця-природу в собі, і ось тоді виникне всезагальна культура.
3. В Кабалі не особисте щастя є метою, а відкриття один в одному творця-природу, і щастя можливе лише спільним.