ПОЧАТКОВІ ДУМКИ:

• Два чужих слова. Не використовую. Не знаю, де можу використовувати.
• Мені важливо замислюватися над деталями, бо коли починаєш глибше замислюватися, то виникають інші асоціативні зв’язки, ніж раніше.
• У нас часто імідж експлуатують для створення репутації, а не факт, що репутація від цього виграє.
• Людина з іміджем чесної приходить у політику і отримує іншу репутацію. Політика спрацьовує лакмусом.
• Замислюватися глибше варто, щоб зрозуміти, що стоїть за словами. І тоді, можливо, зможу використовувати в своїх інтересах.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

РЕПУТАЦІЙНА ЧУТЛИВІСТЬ:

• Больовий поріг до того, що можеш дозволити собі та на свою адресу.
• Рівень оціночної зрілості. Чим він нижчий, тим дурніше суспільство.
• Якщо суспільство з низькою репутаційною чутливістю, то для просування іміджу достатньо.
• Якщо репутаційна чутливість суспільства низька, то не здатні відділити зерна від полови.
• Низька репутаційна чутливість суспільства виникає внаслідок дії великої кількості шаблонів.
• Потребуємо тоншої репутаційної чутливості, щоб нами не грали.
• Низька репутаційна чутливість робить нас вразливими.
• Коли в галузі низька репутаційна чутливість, то про якість і безпеку споживання мова не йде – достатньо запустити рекламу (і у фармдистрибуції зараз саме так).
• Оскільки живемо в суспільстві з відсутністю репутаційної чутливості, то ніхто не знає, як кого оцінювати, кого за кого сприймати. Імідж витісняє репутацію з поля.

СЛОВА VS СПРАВИ:

• В іміджі 60% слів (якщо не більше) і лише 40% справ (у кращому випадку).
• В репутації 70% справ (щонайменше) і лише 30% слів (якщо більше, то вже перетікає в імідж).
• Про імідж можна розказати, а репутація виникає, коли перевірили у справі, на власному досвіді.
• Репутація та імідж перетікають одне в одного, бо репутація – чиїсь слова про якусь нашу справу, а ця справа могла бути давно і поодинока, і слова почали переважати над справами.
• Слова та справи потрібно пропустити через себе, дати власну оцінку.
• На оцінку спів падіння слів та справ впливає наявність досвіду, критеріїв оцінювання, бази порівняння, еталонів. Наприклад, почув, що шоколадка смачна, повірив, купив, скуштував, не вподобав, але маєш сумнів в своїй здатності оцінити, бо вперше куштуєш, і надалі керуєшся словами, іміджем, підживлюючи тим репутацію, бо ще одним «шанувальником» побільшало. Оцінити політика ще складніше, ніж новий смак, бо більшість навіть конституцію не читали.
• Має вплив виховання.
• Якщо ніхто не може оцінити слова/справи, то відсутня репутаційна чутливість.
• Геополітичний вплив – від сили слів, від репутації хорошого партнера, від того, наскільки вагомими можуть бути дії країни.

САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ, САМОВИРАЖЕННЯ, ВИЗНАННЯ, ВИТРЕБУВАНІСТЬ – ТА ІМІДЖ, РЕПУТАЦІЯ:

• Якщо правильно виражати себе, презентувати себе, буде хороший імідж.
• Коли отримав визнання – маркер репутації.
• Витребуваність та визнання – синоніми до репутації.
• Самовираження, само презентація – синоніми іміджу.
• Все близько і взаємопов’язано, і складно визначити, коли імідж повністю спрацював та включилася репутація.

МОМЕНТ НЕКЕРОВАНОСТІ, ВПЛИВУ ІНШИХ СИЛ:

• На експеримент ми ще цілковито впливаємо, а на закріплення – вже ні. Ось купив хтось картоплю на базарі, і вона смачна виявилася – експеримент вдалий, але коло спілкування знецінює купівлю на базарі, і закріплення не відбувається – наступного разу йде купувати в супермаркеті, як приписує коло спілкування. Будеш в певних колах користуватися Iphone, бо його імідж сильніший, а ти залежний від думки референтної групи осіб.
• Все залежить від самої людини. Можна купувати там і те, що особисто тобі до смаку, поза того, який імідж місця/товару побутує в очах оточення.
• Інша сила, впливом якої ми не впливаємо (чи впливаємо? – від модераторки) – думка референтної групи. Iphone формував свій імідж саме через такі групи.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• • Людина одягнулася бездоганно, її представили дуже претензійно, а відкрила рота – і репутація не склалася, бо розмовляє як барига баригою.
  • Імідж – випендритися. Репутація – ім’я.
  • У Iphone сильний імідж. У Samsung – гарна репутація.
  • У Макаревича – репутація сильніша за імідж.
  • Репутація потребує часу, щоб утворитися, і є досить стійкою, а імідж є мінливим та вразливим.
  • Імідж присутній – коли на тебе звертають увагу журналісти.
  • Репутація – коли за твоєю думкою звертаються колеги, експерти.
  • Імідж – популярна людина.
  • Імідж – наслідок того, що довкола клопочуться люди, формують імідж.
  • Лайки в фейсбуці – про імідж.
  • Кольорові рішення – про імідж.
  • Репутація – коли співпадаєш з вимогами.
  • При відборі важливо, коли співпадають імідж (резюме) та репутація (відгуки ринку).
  • Імідж – коли не можемо оцінити щось реальне, а бачимо лише картинку у вигідному світлі.
  • Репутація – присутня оцінка.
  • Імідж – про очікування. Прийшов в костюмі, коли очікували в джинсах та ковбойці.
  • Репутація – потрапив до своїх, а дії не відповідають потребам, призводять до засудження.
  • Репутація – коли є щось всередині, якийсь «супермен», якого розгледіти можна лише при певному «освітленні», за тінню.
  • Імідж – молода людина перед дзеркалом уявляє себе суперменом, розпорядником долі людей.
  • Репутація – людина, спостерігаючи за своєю тінню в софітах, прагне досягнути цих обрисів, але вони досі ще недосяжні. Це репутаційні мрії.
  • Репутація – результат купівлі, вибору, чіткої оцінки після взаємодії.
  • Імідж – шмаття, яке дозволяє справляти враження.
  • Імідж спеціаліста – коли даємо прес конференції.
  • Репутація – коли зважуємо кожне слово, і від цієї відповідальності нас кидає в піт, а журналісти можуть розірвати, і тому потрібно слідкувати за своїм мовленням.
  • Репутація – предмет турбот людини, її варто зберігати, хоча це і складно.
  • Імідж – питання перевтілення, хвалькуватості.
  • Імідж – кокетування.
  • Імідж – бути модним.
  • Бути стильним – імідж чи репутація?
  • Імідж – відсутня оцінка, наскільки позитивним і правдивим є те, що бачимо.
  • Репутація призводить до підтримки, причетності, команди, схвалення.
  • Репутація – коли досягнуто «ми всі за тебе», і коли всі готові поділяти спільну репутацію, працювати на неї.
  • «популярність vs експертність» – те саме, що «імідж vs репутація», чи інший аспект?
  • У дикторів в ссср був імідж небожителів і побутувала тотальна ілюзія, що все промовлене з екрану є правдою. Зараз ситуація спонукає довіряти лише собі і жодним політикам.
  • Хорошу репутацію не так просто втратити сьогодні. Тимчасові «ляпи» позначаються лише на іміджі і легко «прибираються».
  • Імідж – тактика, репутація – стратегія.
  • Первинним є імідж – зустрічаємо за одежиною.
  • Коли готуєшся до само презентації, обміркуй імідж (вигляд, слова, приклади, манери).
  • Щоб імідж спрацював на тебе, твою репутацію, потрібна і стратегія, і тактика, і ще до моменту взаємодії.
  • Мені зручніше видаляти зі свого поля тих, кого не влаштовує те, яка я.
  •  Імідж – це я. репутація – я очима інших.

• Власний імідж – шлях до власної репутації.

• Репутація можлива без іміджу, у викладача університету, наприклад.
• Імідж без репутації – мильна бульбашка, яку можна створити і заробити на цьому.
• Репутація ненадійного партнера дошкульніша, ніж імідж фріка.
• Простіше працювати, коли над репутацією теж працюєш, – тоді імідж потребує менших витрат.
• Якщо у тебе є лише репутація, без іміджу, то про тебе ніхто не знає і ти живеш як білка в колесі.

ПІДСУМКИ:

1. Продовжити обмірковувати питання до себе – до опрацювання чого більше схильний на поточний момент, і яку нову звичку варто випрацювати у себе заради підтримання гармонічного поєднання іміджу та репутації.
2. Шикарна тема для окремого повноцінного курса, якогось робочого зошита на щодень – з формування іміджу та репутації. Задоволений своєю участю на 9 з 10, бо вже хочу такого зошита.

ПОЧАТКОВІ ДУМКИ:

• Це про політику. Суспільство може бути демократичним або бюрократично керованим. Якщо перетворити в бюрократизм, втратимо ефективність.
• Багато які процеси описують суто як данина моді, без орієнтації на результат.
• Зарегульованість буває цін.
• І що таке така зарегульованість? Всі повторюють слово, а який його сенс?

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

СИЛЬНА ДЕРЖАВА:

• Великобританія як приклад. Діє розподіл влади по всій вертикалі.
• Сильна держава думає не лише про повідомлення правильних новин та те, як нагодувати вівсянкою всіх, а і про те, що, який простір життя, побачиш, виходячи з дому.
• Присутність держави в різних сферах життя – її сила, бо є речі, про які навіть не хочеться замислюватися, і ось про них має піклуватися держава, приймати компетентні рішення.
• Коли держава сильна, вивільняється багато власної пам’яті для побутових та суспільних рішень. Вивільняє голову від тривог, підвищує твою продуктивність. Для цього її і створювали.
• Держава – для безпеки хорошого життєвого простору.

ВІЗУАЛЬНІ АСОЦІАЦІЇ:

• Автократія, авторитаризм – коли усі мовчать, відсутня сама можливість сказати.
• Відсутність права на зворотній зв’язок – ознака зарегульованості.
• Вільготний очільник вітає тих, хто йде на смерть (образно кажучи), показує, як правильно руки піднімати на його прославлення – ознаки авторитаризму.
• Коли очільник вивершується, його «несуть на руках» – авторитаризм.
• Долоні «за» замість голови – радянський бюрократизм, повний «одобрям», коли нам байдуже, куди йти, аби напрямок задав хтось інший.
• Змія-параграф – зарегульованість.
• Демократичне управління можна сплутати з анархією, бо може здатися, що не знають, що роблять, притуляють щось не доцільне.
• Планета в руках – про спільну відповідальність, якою є демократичне управління.
• Руки догори – ми «за» в будь-якій ситуації.
• Охлократія – натовп, хаос, бунт, дискотека, танці, необмежене і не спрямоване в жодне конструктивне русло самовираження.
• Рука з ниточками та газетами в руках людей на ниточках цієї руки – авторитаризм, маніпуляції з інформаційним простором.
• Голови-розетки та руки-виделки у голови-лампочки – авторитаризм, прагнення підзарядитись від підлеглих, а носії голів-розеток мають піклуватися про те, щоб «увімкнулися» саме в тебе, а не сусіда.
• Комп’ютери та люди за ними по колу – процес заради процесу, зарегульованість.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Важливо, щоб розподіл відповідальності не перетворювався на її розмивання.
• Кожен учасник якоїсь групи має розуміти, за що саме відповідає, – це є розподілом відповідальності, і саме це збільшує шанси отримати максимально можливий результат діяльності.
• Розподіл відповідальності діє лише тоді, коли кожен розуміє свій кінцевий результат, і що відбудеться в разі його не досягнення.
• Відповідальність не може бути без повноважень. Коли відповідальність передали без повноважень на її здійснення, то робота не ефективно відбувається.
• Відповідальність можна розвинути. Вмінню користуватися повноваженнями не навчиш. Тому розподіляти повноваження варто акуратно (але тоді і відповідальність – теж. Модератор). Звідси спокуса розподілити відповідальність, не розподіливши повноваження.
• Синдром консьєржа – не може бути влади, а намагається її продемонструвати.
• Розподіл влади – це між гілками влади (ВР, Президент, суддівська влада). Різнобічне бачення одного процесу, пошук кращого рішення.
• Якщо кожному надати шматок влади без чітких інструкцій з її застосування, то тягнуть в різні боки, як лебідь, рак, щука.
• Влада в бізнесі є лише у його власника, а у решти – повноваження.
• Історія про владу та повноваження – їх чітке розмежування та розподіл повноважень.
• Влада внаслідок делегування повноважень зростає, а не звужується – і це є управлінням.
• Посадова інструкція, викачана з інтернета – приклад зарегульованості, формальності дії, «аби було».
• Не бачу довіри в бізнесі. Я – за контроль, не тотальний, але прозорий, зрозумілий.
• Хто пише історію про те, що є контроль?
• Багато контролю – зарегульованість. Мало контролю – анархія та безвідповідальність.
• Багато контролю – зарегульованість, і люди звикають жити чужим розумом, розслабляються, забувають важливі речі, бо однаково прийде той, хто нагадає, підштовхне.
• Мало контролю ще не означає хороше управління.
• Багато довіри утворює хорошу команду. Довіряємо перевіреним людям.
• Демократія може бути різною, і зарегульованою, зокрема.
• Охлократія – виходець із «заїждженої» демократії, тобто коли про неї постійно розмовляють, обіцяють щось привабливе як її наслідок.
• Авторитаризм може мати плюси, залежно від рис особистості.
• Держава – заради безпеки.
• Шанс на управління (та політію як кращу версію демократії) залежить від того, хто і як склав всю систему, наскільки всі чинники враховано.
• Як тільки боротьба за владу витісняє собою розподіл повноважень, то настає зарегульованість.
• В бізнесі є чіткий замовник процесу – власник бізнесу. Решта просто приміряють систему на себе – підходить чи ні.
• Зарегульованість знімає відповідальність. Такі люди завжди були і будуть. Їх влаштовує розмиття, а не розподіл відповідальності. Тому використовують пункти посадової інструкції, щоб обґрунтувати відсутність своєї відповідальності.
• Важливо розуміти «хто я і що мені підходить» – і тоді зможеш працювати навіть в держустанові, хоча вона – цілковито зарегульована структура, без натяку на управління, демократію.
• Людина має право на незнання.

ПІДСУМКИ:

• Межа, верзус між управлінням та зарегульованістю: 1) наявність мети та прийняття її усіма учасниками групи; 2) право на помилку; 3) право обміну зворотнім зв’язком.
• Люди різні, світи різні. Кожному – своє. Визначитися з тим, що своє.
• Усі не будуть демократами, як і монархами.
• Перед початком хотілося оставити «+» та «-« між поняттями теми. Тепер – без категоричних оцінок, а відповідно до ситуації користувача.
• Тема нескінченна, стара як світ, і ми не можемо піти ні від управління, ні від регулювання.

Чи можливо відчувати насолоду від життя?

• Так, можливо. Важливими є враження для відчуття насолоди.
• Залежить від того, наскільки поміркованими є погляди та очікування людини.
• У кожної людини – свій світогляд. Щоб відчувати насолоду, необхідно нести доброту, сприяти відчуттю насолоди іншими, допомагати їм розвивати себе. Працює принцип бумерангу – до тебе повертається те, що ти віддаєш в світ.

Чи можливо відчувати насолоду від життя, проживаючи чуже замість власного?

1. Коли (під впливом чого) живемо чужим життям?

• Коли привласнюємо чужі винагороди, не зробивши нічого визначного самі.
• Коли нав’язуємо собі чужі уявлення, копіюємо чужий образ, бо вважаємо його модним. Наслідування модного є життям чужим життям, симуляцією життя.
• Наша залежність від думки, оцінок інших призводить до життя чужим життям.
• Коли бажаємо жити «як інші», наслідуємо.

1. Коли – власним? Про що може бути «світ ловив мене та не співмав»?

• Коли ми щирі, коли створюємо власні ідеї. «Світ не спіймав» Сковороду, бо не зрозумів його ідей.
• Сковорода вів відчужене життя, пізнавав себе. Тобто живемо власне життя, коли пізнаємо себе.
• Коли робимо власні висновки, тоді живемо власне життя. Людина щаслива і не опирається на думки інших – ознаки, що живе власним життям. Достатньо критичного мислення і думок про інтереси інших, поваги до особистих меж, як своїх, так і кожного.

1. Самостійне визначення ідеального образу себе – Це як і навіщо? Назагал та у VUCA світі?

• Щоб мати уявлення, компас у житті. Можливо сформулювати через філософію та спілкування.
• Щоб залишити по собі користь суспільству.
• Те, до чого прагнути, не залишитися позаду, в минулому.
• Людина – динамічна. Ми повинні постійно змінювати себе. «Щоб стояти на місці, потрібно бігти, а щоб рухатися вперед – бігти швидше за інших» – і тому бути не визначеним в якийсь момент є нормальним. Визначеними ми стаємо, коли набули багато різного досвіду і керуємо ним, зупинилися.

1. Неупереджене оцінювання – це що? Як досягнути такого стосовно самого себе?

• Піддавати сумнівам свої вчинки, їх наслідки. Пам’ятати настанови етики – оцінювати моральність вчинку за його наслідками, а не мотивами.
• Неупередженість – відсутність упереджень, тобто оцінювання не через призму кліше, а з позиції своєї мети, зважаючи водночас на закон. Вчиняємо так, як відповідає меті, закону, моралі. Зокрема, обираючи професію, відкидаємо гендерні упередження щодо характеру праці.
• Залежить від поваги до індивідуальності. Ніхто не має залежати від думки інших.

Чим важливе самостійне визначення ідеального образу себе та неупереджене оцінювання для відчуття насолоди від життя?

• Коли людина не має сенсу в житті, то і насолоди від життя не відчуває. Самовизначення дарує сенс в житті.
• Без мети відсутній сенс і насолода від життя.
• Можливо, хтось буде твоїми думками надихатися, і тому важливо визначити та виразити себе.
• Людина, прокидаючись щодня, має мету – і живе з насолодою. Без мети людина відчуває пустоту, живе ненасичено, і приходять думки про самогубство, бо життя йде в нікуди. Людина, яка визначила ідеальний образ себе, сформулювала мету і досягає її, відчуває себе зреалізованою, сильнішою в житті.

Як впливає зіткнення самостійного міркування, стереотипів, кліше на гедонізм?

• Якщо ідея повторюється багатьма джерелами, то це – кліше. Стереотипи дають уявлення про те, як воно є, діють як певні обмеження. Самостійні ідеї завжди унікальні та виникли з власного досвіду.
• Кліше – на межі зникнення особистості. Самостійні міркування – лише власні. Стереотипи роблять багато, створюють середовище для розуму.
• Стереотипи та кліше вже існують в суспільстві, а самостійні міркування – лише у власній свідомості.
• Щоб розпізнати, чи дійсно власними міркуваннями керуєшся, запитай себе: «чому саме так». Коли маєш розгорнуту відповідь, аргументовану, з причинно-наслідковими зв’язками, то йдеться про самостійні міркування. Стереотипи теж можуть перетворитися на власну думку – коли обросли нашими власними аргументами.

Чим важлива книга, яка спонукає самостійно обмірковувати кліше, які впливають на самоідентифікацію та саморозвиток?

• Дає основу, щоб замислитися, проаналізувати самого себе.
• Дає змогу зрозуміти свою мету та ідеали. Людина має вміти розрізнити самостійні міркування, стереотипи, кліше.
• Допомагає в усвідомленні своїх цілей та досягненні їх.
• Результат залежить від самосвідомості людини. Якщо думає про добро, чинитиме його. Книга лише мотивує до усвідомлення себе.
• Дає змогу познайомитися з ідеями інших – побачити, котрі з них є клішованими.
• Саме такі книги спонукають нас рухатися, змінюють думки людей. Зараз ми – зовсім інше суспільство, в якому важливі нові підходи.
• Книга дозволяє ідентифікувати себе не лише на рівні ідентифікаційного коду в державі, а щоб в підсумку нашого життя написали б не лише дві дати – народження та смерті, – а ще хоча б сторінку. Більшість людей втратило спілкування, перейшло з моделі дискусії, яка потребує розлогих думок, до моделі референдуму, який передбачає лише відповіді «так/ні», а не обмірковування вглиб та аргументації.

Думки та запити «на вході»:

• Замовлення та примус існують в робочій площині. Задача, поставлена керівником,. Є його замовленням, але, якщо задача нерозумна, то є примусом (здоровий глузд зазнає утиску на догоду структурному авторитету). Хотілося б зрозуміти, як змінити своє ставлення – і замість примусу бачити замовлення.
• Поки відсутні думки на цю тему і просто цікаво, що Ви хочете розкрити в ній.
• Настільки тонка межа, за якою люди, послуговуючись маніпуляціями, примушують зробити щось в своїх інтересах замість зробити відверте замовлення.
• Коли йдеться про замовлення, то йдеться про вибір, чи виконувати його. Примус такого вибору не залишає, обмежує волевиявлення. Хотілося б уміти виявляти та нейтралізувати маніпуляції на свою адресу.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Замовлення виникає, коли одна сторона з’ясовує свої потреби, і може їх оформити в прохання, запит.
• Примус – дія, яка спрямована на отримання чогось бажаного, доречного шляхом жорсткої вимоги, проти бажання іншої сторони, обмежуючи вибір дій іншої сторони.
• Замовлення – між рівноправними партнерами, які щось можуть дати один одному.
• Примус – коли є хтось головний і хтось підпорядкований, тобто діє перевага сили, впливу, домінація.
• Примус витісняє собою замовлення, коли не можеш собі дозволити бажане, а тому погоджуєшся на сурогат, підкорюєш свої бажання «обставинам».
• Обов’язкова служба в армії до 2014го була примусом, а після перетворилася на замовлення з боку держави на освічених здорових молодих людей.
• Обмеження можливостей є перепоною для дії замовлення, бо зникає «виграв-виграв».
• Сфери вибору між примусом та замовленням – комерційна (споживацька), виробнича, суспільно-державна, родинна.
• В родині «мама краще знає» є проявом примусу.
• Замовлення потребує компромісу. Можна тиснути в дусі «ти не миєш посуд», а можна домовитися, виходячи із спільної вигоди.
• Спільні потреби та спільна праця на їх задоволення – основа взаємодії в форматі замовлення.
• Передумови вибору на користь замовлення без примусу: рівноправні відносини, спільні потреби, можливість вибору реакції (виконувати чи відмовити).
• Якщо одна із сторін домінує, звикла до своєї влади, то не відрізняє примус від замовлення, бо звикла отримувати бажане без врахування інтересів іншого. Коли у тебе в руках молоток, то всіх довкола сприймаєш гвіздками.
• Замовлення здатне підсилювати мотивацію. Якщо замовили табуретку, зроблю її, отримаю гроші. Це активує стан ентузіазму (хочу і буду).
• Як тільки сторона усвідомлює свої потреби, то починає працювати.
• Якщо людина вважає свою платню за працю малою, то продовжує працювати під примусом.
• Замовлення є відносинами між рівними та розумними.
• Примус – відносини сильного та слабкого, владного і підлеглого. Потенціал його є невичерпним, бо є люди, які звикли жити в умовах примусу.
• Якщо йдеться про просту задачу, то можна організувати її виконання і через примус. Якщо задача творча, то примус може спрацювати лише раз. Складне завдання неможливо якісно виконати через примус.
• Примус діє через силу, а замовлення – через розвиток, повагу, винагороду.
• Якщо людина звикла до палки, ставити її на ділянки, де це (нездатність до самостійного волевиявлення, а тому відповідальності та високої якості виконання) не має значення.
• Коли маємо на меті виконання складної задачі, включення потенціалу людини, маємо включати замовлення.
• «Пофігісти» зовсім інакше ставляться до примусу – не спрацьовує ні економічний примус (пропозиції доплати), ні соціальний (загроза звільнення).
• Примус обмежує волевиявлення, а замовлення розширює його, є шляхом розвитку.
• Примус може бути і корисним. Якщо хтось примусить мене вивчити німецьку, то це буде корисно для мене. Шкідливою для мене є лише маніпуляція як форма примусу, бо творить ілюзію дії в моїх інтересах.
• Складно застосувати поняття «замовлення» до родинних стосунків. Зазвичай вужче його застосовуємо.
• Цінності в основі парадигми замовлення як форми відносин на шляху до результату: довіра, теплота, повага, колективна вигода.
• Цінності в основі парадигми примусу заради результату: нерівність, вивершення, домінування, особистий зиск, покора.
• Мотив вибору на користь примусу – влада, на користь замовлення – розвиток.
• Покоління розмовляють різними мовами, і, щоб дійти згоди, потрібно шукати спільну мову. Першим робить крок той, хто краще розуміє цю потребу.
• Зміна сценарію – щоб використовувати різні стратегії. Твій розум – щоб побачити різноманіття.
• Примус допомагає дотримуватися певної структури. Тому в ньому залишається потреба.
• Я тут, бо є запит на фітнес мозку, а от обрати діяти замість очікувати дива – примус самого себе.
• Без примусу не відбудуться спортивні досягнення, а без замовлення не отримаєш задоволення від результату. Життя є прісним без обох цих форм відносин. Вся історія само мотивування – історія примусу себе.
• Життя – діалектика. Завжди одне не може бути без іншого.
• Ми жили в ситуації тотального примусу. Не жила в ситуації тотального замовлення – і тому важко, та і не цікаво, уявити. Завжди треба прагнути, а це – само примус.
• Навіть дивно, наскільки взаємозалежні речі – примус та замовлення.
• Лише само примус допомагає на шляху до своєї мети, якщо лише людина не зупинилася в «райському саду».
• Варто шукати власні мотиви, активацію бажанням, розумінням того, що тобі принесе виконання.
• Ще раз переконалася, що все залежить від контексту. Коли є варіанти, то відсутній примус. Коли ці варіанти ідентифіковано, узагальнено, сфокусовано, описано, наголошено, то присутнє суспільне замовлення.
• Внутрішній запит людини може співпадати із суспільним замовленням – і тоді дія приносить задоволення та визнання.
• Третій шлях – обмінятися замовленнями.
• Замовлення – щоразу, коли є можливість домовитися, щоб не псувати собі «карму». Завжди приємно отримати насолоду від домовленості на її результату.
• Примус – коли людина не розуміє.
• Третій шлях завжди існує – залишити, як є.
• Після примусу доведеться шукати підхід до людини, щоб нівелювати незадоволення несправедливістю.
• Примус породжує зайву відповідальність того, хто його здійснив.

ПІДСУМКИ:

1. Усвідомив механізм, який дозволяє змінити свою реакцію на те, що сприймав примусом, і зрозумів, як це роблять інші.
2. Усвідомила, що є сенс замислитися над родинними історіями, не лише над виробничими – знайти місце замовленням.
3. В процесі обговорення виникали спогади про ситуації, в яких можливо було шукати третю тактику – виявити цікавість до точки зору іншої сторони, залучити до обміну замовленнями.

Індивідуальні запити:

• Чи існує реальність, а чи лише наші уявлення про неї? Раніше завжди вважала реальність об’єктивною,. А сьогодні дзвонила подруга з Канади і ділилася здивуванням від того, яким іншим виступає Київ з оповідей моїх та ще іншої подруги, теж переселенки, аж настільки – ніби в різних містах живемо. У неї він – небезпечний, що вечірньою порою і вийти з дому страшно. Живе на Печерську.
• Реальність створюється людьми?
• До якої міри варто підштовхувати людину, повертати її з альтернативної реальності (з читання, малювання, перегляду фільмів)?

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Реальність існує, а люди створюють її сприйняття. Реальність існує поза меж уявлень.
• Уявлення залежить від рівня освіти, прийнятих в суспільстві традицій.
• Знання – комплекс набутої інформації про взаємодію людини зі світом, собою, усім.
• Рефлексія – внутрішня інтелектуальна робота, яка стартує при взаємодії зі світом.
• Вигадка – домислення реальності понад свої знання.
• Ілюзія – сприймаємо щось таким, як хотілося б, замість дійсного.
• Сприйняття і знання взаємодіють двобічно. Знання впливають на сприйняття (розширюють/звужують його межі), і сприйняття (упередження, зокрема, ригідність чи навпаки свобода від стереотипів та кліше, відкрите мислення) теж впливають на знання, їх засвоєння та розширення, оновлення.
• Упередженість може ґрунтуватися на знанні – чи то на реальному, чи на вигадці, прийнятій за знання, чи на ілюзії, прийнятій за знання.
• Якщо ставитися до раніше здобутих знань як до догми, то не зможеш засвоїти нові.
• Якщо хочеш жити в застарілих уявленнях, то і знання застаріють.
• Вигадка – не стільки протилежність до знання, скільки його сурогат (коли знань бракує людству назагал, і воно заповнює «білі плями» вигадкою) або симулякр (коли знань бракує не людству, а окремій людині, але вона намагається справляти враження про себе як про поінформовану людину, освічену, фахову).
• Ілюзії виникають з небажання сприймати те, що є, таким, як воно є.
• Розширювати межі реальності – інакше сприймати світ, і тоді реальність теж змінюється.
• Нам зручно повертатися в стан, емоції, характерні для власного дитинства.
• Рефлексія – інструмент, щоб перетворити вигадку, ілюзію на реалістичне знання, розуміння.
• Якщо нам бракує знань, і ми послуговуємось вигадкою, то вона працює інструментом перетворення, зближення реальності та уявлень про неї.
• Якщо ми заміщуємо наявні знання вигадкою, то творимо ілюзії, посилюємо протидію реальності та уявлень про неї.
• Уява не завжди протидіє реальності. Світ творчої людини дещо відрізняється від світу інших людей, і саме цей уявний світ приносить комфорт такій людині.
• Якщо людина в світі ілюзій зростає, розвивається, то можна розцінювати цей світ сприятливим.
• Віртуальна реальність видається реальною, коли перебуваємо всередині неї, бо мозок легко обманути – і це навіть страшно, бо перетворюється на зброю проти людини, настає роздвоєння.
• Віртуальна реальність дитини, яка тікає від звичної реальності в «зайнятість» читанням/малюванням, що, на відміну від гри в гаджеті, важко розцінити бездіяльністю, залишається уявною, бо залежить від уяви та уявлень про світ, включно з навичкою перебування в стані гри, переключення на нього.
• Японці винайшли прилад, який розпізнає твій настрій і може змінити сюжет фільму під твій настрій, змінити колористику.
• У кожного – своя реальність. Одна ситуація в одному місці та часі різними людьми сприймається зовсім інакше.
• Сприйняття визначає собою яскравість та забарвлення реальності, а уявлення визначають собою масштаб реальності.
• Завжди є щонайменше два сценарії.
• Відмінності між реальністю (твоєю, інших) та уявленням про реальність – розміром з лезо бритви. Щось всередині нас визначає цю відстань (величину відмінності) – знання, відчуття, здатність тверезо мислити, світогляд.
• Сукупність досвіду, знань, світогляду визначає твої уявлення про реальність, а тому і межі цієї реальності.
• Ми самі творимо свою реальність – на запит обставин.
• Знання зближує уявлення та реальність. Інформація зближує уявлення та реальність. Це нагадує складання пазлів (реальності) – коли чогось не вистачає, то шукаємо, чим доповнити (якою інформацією, знаннями).
• Відчуття важливі при складанні пазлу реальності. Діти, які поринають в читання/малювання, зберігають свої межі таким чином, і не вважають, що пішли до віртуальної реальності.
• Бажання людини наблизити свої уявлення до реальності спонукає людину шукати інформацію/знання, керувати своїми відчуттями.
• Не в усьому присутнє лише уявлення без дійсних змін. Зміни усе ж відбуваються – і потрібно змінювати себе паралельно до зміни світу. Так, допоки люди, включно з правителями, замкнені на собі, егоцентричні, то все є, як є. «Вони прикидаються, що платять нам за працю, а ми прикидаємося, що працюємо». Те, що люди не вірять в те, що потрібно берегти себе в транспорті, – проекція того, що відбувається в інших сферах. Варто любити ближнього, поважати людей поруч, визнавати, що люди – теж люди. Як тільки люди подолають егоцентризм, все налагодиться на краще.
• Віртуальна реальність – створена людиною для свого самозбереження ілюзія.
• Поринання у віртуальну реальність може бути проявом залежної поведінки.

БАЖАНА ЗМІНА СЦЕНАРІЮ:

• Вивчити себе, давати собі оцінку, поринаючи в віртуальну реальність, встановити собі зовнішні рамки, організувати себе, щоб повернутися в об’єктивну реальність.
• Розрізняти людину та персонаж, якого він грає, – не вести розмови з персонажем про об’єктивну реальність.
• Хотілося б розуміти, що інша людина завжди має інше уявлення і воно не помилкове, а просто інше – і щоб це не втягувало мене в гру, не втручатися, контролювати свого «рятівника».
• Дивитися на життя як на театр.

ЧИ ДІСНО СВІТ БУВ SPOD, А ПЕРЕТВОРИВСЯ НА VUCA?

• Варто пам’ятати, що «завжди так не буде». Ми чомусь вирішили, що світ стабільний, тобто те, що одного разу склалося, відбулося, буде так/таким само і надалі.
• Не можу сказати, що світ змінився. Просо реальність є така, як є, а уявлення про неї змінилися. За аналогією з імерсивним театром – хто, яку частину з якого куту подивився, наскільки включився у взаємодію, той те і побачив, а вистава була одна на всіх, такою, як була.
• Зміна SPOD на VUCA – зміна уявлень, бо прийняв таку систему координат. Вирішив, що зараз це – стабільність, а зараз це – невизначеність. Якщо змінилися оцінки, то йшлося про уявлення.

ВІКНА ДЖОХАРІ ТА ВЗАЄМОДІЯ РЕАЛЬНОСТІ ТА УЯВЛЕНЬ:

• Відкрита зона (я знаю та інші бачать) – поєднання рефлексії та знань; реальність, підкріплена знаннями.
• Сліпа зона (не знаю я, інші бачать) – сприйняття іншими мене, аж до вигадок; сприйняття іншими мене, яке може бути і ілюзією першого враження, і вигадкою, а після тривалого часу знайомства – і знаннями.
• Прихована зона (я знаю, інші не бачать) – рефлексія; реальність та сприйняття самого себе.
• Зона невідомого (ні я, ні інші не знають) – ілюзія, бо ніхто не знає; запас міцності, який невідомо, як проявиться.

ПІДСУМКИ:

1. Втішена тим, що добре працює інтуїція. Схвалюю свої дії стосовно онучки. Щось залишається віртуальною реальністю, а в чомусь є питанням мого сприйняття світу, а він може бути іншим. Іншими словами, можна не заштовхувати себе до рамок, а дозволити собі навіть ілюзії, якщо зараз мені потрібні саме вони.
2. З роками стає жити все цікавіше, бо розширюється свідомість, знання – і це урізнобарвлює твій світ. Варто зберігати цікавість, відкритість. Цікавість є своєрідним антиейджинг, бо зберігає тебе від ригідності.
3. Зближувати уявлення та реальність можливо, в т.ч. за допомогою вікон Джохарі, і цікаво.