ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ НА ТЕМУ:

• Чи є підтримкою спільне страждання або треба шукати вихід, і як його шукати? Робиш пропозиції понад десяток років, а їх не сприймають.
• Як розмовляти з курцем, який і після шунтування на серці палить?

ВПЛИВ ДУМКИ, ЩО «ЩАСТЯ -ВНУТРІШНЄ ПЕРЕЖИВАННЯ. ЗОВНІШНІ ОБСТАВИНИ ЩАСТЯ НЕ ДАРУЮТЬ»:

• Ця думка пригнічує, бо розумієш, що самому треба працювати над своїм щастям, а хочеться задарма отримати, перекласти відповідальність.
• Спочатку погоджуєшся, бо у кожного поняття про щастя відрізняються. Для мене щастя складається із щастя моїх близьких – і якщо зовні не подаруєш щастя, то у чому тоді сенс нашої теми? Якщо ця думка точна, то не можеш іншого зробити щасливим. (ключове дієслово – «зробити», у той час, як тема запитує про «знайти спосіб» – різні позиції та трансакції, «дорослий-дорослий» замість «батько-дитина». Від модератора).

АНАЛІЗ ВЛАСНИХ УСТАНОВОК:

СИТУАЦІЇ МАКСИМАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ:

• Поділяють твої інтереси і думку.
• Стають на захист твоїх поглядів та інтересів.
• Коли слабкий фізично, то про тебе піклуються.
• Небайдужість – запитує і слухає.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ЩО Є ЗАПИТОМ НА ПІДТРИМКУ?

• Людина сумнівається в своїх діях, силах, втрачає віру в себе та світ.
• Людина ходить, «мнеться».
• Самознецінюючі фрази.
• Розгубленість, висловлення її.
• Констатація свого безсилля.

ЩО ШУКАЮТЬ У ЯКОСТІ ПІДТРИМКИ?

• Має відновитися віра в себе.
• Має переключитися увага з негативних на позитивні моменти.
• Має відновитися емоційний баланс.

ЧИ МОЖНА В ЦІЛЯХ ПІДТРИМКИ

ЯК ЗАПРОПОНУВАТИ ПІДТРИМКУ І УНИКНУТИ ТИСКУ ПРИ ЦЬОМУ?

• Щиро поцікавитись (розпитати), що призвело до таких думок, стану – що перед тим відбувалось, як це розцінювали, який саме вплив спричинило і чому (що саме вражає, дошкуляє, змушує страждати).

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Бажання ощасливити (насадити свою модель щастя) – форма насилля.
• Всі дії щодо «ощасливити іншого» були орієнтовано на себе, свої інтереси.
• Я б нікого не ощасливлював би, а мене нехай ощасливлюють.
• Коли натикаєшся на «страждальця», запитати, з якою метою розповсюджує страждання у ваш простір – готовий щось змінювати, приймати дійсну допомогу чи просто потягнути ще і вас за собою у страждання (полегшає від вашого болю).
• Стражданням діляться, бо шукають жалості, співчуття (частіше, ніж реальної допомоги).
• Страждання виміщують, щоб змусити страждати іншого, і відчути від того полегшення, компенсуватись.
• Страждання на догоду іншому «страждальцю» не робить страждання спільним – просто поруч страждають, але з різних причин.
• Потреба у підтримці – це потреба у розумінні, жалості. ж
• Найкраща підтримка – коли не заважають.
• Потреба у підтримці – потреба у відновлені внутрішньої рівноваги, віри в себе.
• Підтримка – конкретні дії, поділений час, увага.
• Потребуємо підтримки, коли знецінюємо себе, коли спіткнулися, втратили віру в себе.
• Підтримку ще потрібно зуміти прийняти.
• Підтримку ще треба зуміти запропонувати так, щоб її прийняли.
• Буває, що маніпулюють, змушують до надання допомоги.
• Нотації – однобока підтримка, бо себе підтримуєш і звеличуєш, а не того, хто просив про підтримку.
• Якщо похвала не базована на конкретних фактах або є надмірним узагальненням, то йдеться про лестощі, а не похвалу.
• Перехвалити неможливо, а потонути в лестощах – легко.
• Щоб підтримувати іншу людину, треба змістити фокус з себе, а цього не хочеться.

ПІДСУМКИ:

1. Несподіване:
   1. Підтримка і допомога – різні речі.
   2. Ігнорував запити на підтримку, включався лише на допомогу.

• Виявилось, що критика не є підтримкою.

1. Буває, що страждають поруч, але не разом.
2. Підтримку треба вміти приймати.
3. Не замислювалася над тим, що нав’язування знецінює добрі наміри.

• Якщо на тобі виміщують страждання, то воно не спільне.
• У дійсного запиту та підтримку та маніпуляції мотиви різні – позбавитися від болю або підкреслити свою значущість, зміцнити співзалежність.

1. Запит на підтримку – констатація безсилля, самознецінення, розхитаний стан.
2. Плутала раніше жалість до себе та самознецінення. Жалісники дратують, тому відмовляла в підтримці тим, хто її дійсно потребує.

2. Застосовне:
   1. Спробую слухати, хоча не хочеться, щоб чути потребу в підтримці, не оформлену в конкретний запит.
   2. Давати підтримку, запитуючи про те, що може зробити щасливим.

• Спільне страждання – від спільного болю. Тому треба розбиратися в собі – чи відчуваєш те саме, про що заявляють. Щирість підтримки залежить від спільності страждання, болю.

3. Поставлю собі за правило:
   1. Давати людині 1 хв на висловлювання (не одразу відсахуватись).
   2. При проявах страждань цікавитись наявністю та метою запиту на підтримку – виявляти чуйність, не нехтувати тим, що людина знецінює себе.

• Розуміти, що в момент звернення до тебе ти можеш бути єдиною людиною, до якої звертаються. Не думай, що не можеш допомогти.

1. Не засуджувати, не критикувати, об’єктивно хвалити.
2. Діяти тоді, коли ти в ресурсі.

НОВИЙ ЗАПИТ: як розрізнити акторство та дійсну потребу в підтримці.

ЗАПИТ НА ТЕМУ:

• Подруга вередує – і досягає мети. Поводження зіпсутої дитини – і всі намагаються догодити. Роблю висновок, що дорослість не в ціні, бо відповідальність обмежує свободу. Не погоджуюсь, що зміна моєї поведінки змінить її поведінку, бо я їй не рідна. Як жити серед інфантильних людей, не втрачаючи свою енергію?
• Коли дорослість починається? У всіх, напевно, по-різному. Старший син отримав свободу, але не став дорослим. Серед студентів одні поводяться по-дитячому, а інші – доросліше за мене.
• Двоє дітей з різницею у віці 10 років поводяться, часом, як однолітки – молодший як старший і старший як молодший.
• Хочу зрозуміти, на якому етапі дорослішання я є, чого бракує.
• Чи є якийсь баланс між ролями по Берну?

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ КАТЕГОРІЙ

ЯКИЙ СТУПІНЬ ЗІТКНЕННЯ СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ?

• Це взаємне обмеження. Відповідальність уберігає від свавілля, а свобода – від гіпервідповідальності та від розчинення особистості.
• Відповідальність має рамки, а свобода не має меж – і в цьому їх зіткнення.
• Може бути і взаємним обмеженням, і взаємним виключенням – залежить від рівня розвитку людини. Доросла людина розуміє і свою свободу, і свою відповідальність – і це обмежує її вибір поведінки дотриманням правил (етикету, наприклад). Якщо ж не просто не знає правил, а і не цікавиться інтересами інших, вважаючи це свободою, то впадає у свавілля внаслідок блокування відповідальності.
• Для мене свобода та відповідальність гармонійно взаємодоповнюють одне одного – живлять собою здатність до критичного мислення як аналізу-синтезу-оцінювання за критеріями, піклувальності та креативності.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Обмеження свободи завжди є – етичні, релігійні, засновані на вихованні.
• Свобода і відповідальність – питання балансу.
• Свобода – сформований шлях життя.
• Правила не обмежують свободу, а розширяють її поле, очищують від свавілля та волюнтаризму.
• За Берном лише «дорослий» діє вільно. «Дитина» перетворить свободу на свавілля, а «батько» перетворює свободу на волюнтаризм.
• Фаталісти приземлені, не вірять в свободу вибору, бо все визначено наперед, розписано, не можуть відмовитися від обумовленості, не беруть на себе відповідальності. Тому фаталізм – просто форма інфантильності.
• Слуги породжують володарів, а володарі – слуг.
• Є ситуація – я спочатку вмикаю «батька», а потім згадую себе в дитинстві, і перемикаю себе на «дорослого».

ПІДСУМКИ:

1. Те, що вважала відповідальністю та дорослістю, виявилось «батьківством», а дорослою поведінкою було б відпустити, залишити «напризволяще», не робити щось «належне».
2. Розібратися в собі – це дорослість та свобода.
3. Справа стояла 9 років, поки спілкувалися з ролей «батько» та «дитина», і швидко все вирішили, як тільки відбулась взаємодія «дорослий» та «дорослий».
4. Чим більше ти освічений, тим більше у тебе є свободи.
5. Свобода – як спокій в думках, розуміння інших, менше депресії, емоційна рівновага.
6. Дорослість фіналізується самостійним побутом. Тому варто не боятися відпускати дітей.
7. Відсутнє зіткнення між свободою та відповідальністю – разом творять дорослість.
8. Гіпервідповідальність вбиває свободу – і свою, і чужу.
9. Дорослий – синтез того, що знаю, як має бути, та знаю, як хочу, і знаю, як це зробити.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Дивує, як люди не враховують вік та особливості фігури, коли вдягаються.
• Люди провокують, щоб привертати увагу до себе. Як одяг слугує порозумінню, не розумію.
• Мій вибір між провокацією та порозумінням в одязі залежить від цілей. Якщо необхідно домінувати на нараді, то вбираю величезні підбори. Якщо бажаю злитися з натовпом, продумую такий варіант. Якщо необхідно бути прийнятою в бізнес-середовищі, обираю діловий дрес-код.
• Для мене головний чинник вибору – відповідність, тому ніколи не обираю провокаційний зовнішній вигляд.
• На роботі сказали, що можна, а що не можна – тому і слідую, бо правила є правила. До провокацій не вдаюся.

ПЕРСОНАЛЬНЕ СТАВЛЕННЯ:

ПРАГНЕННЯ ЩОДО КОМУНІКАТИВНОГО ПОСИЛУ ВЛАСНОГО ЗОВНІШНЬОГО ВИГЛЯДУ:

• Зібраний, уважний, впевнений.
• Енергійна, антіейдж, сучасна, цікава, наповнена, впевнена.
• Творча, креативна, маю смак, акуратна, доречна, впевнена.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Раніше не замислювалася, що спостерігати за тим, як одягаються люди, і не цікавитися експертною думкою фахівців модної індустрії – це ігнорування моди.
• На елегантність вказують крій, якість тканини, м’які природні кольори, однотонність, монохром, складний крій, поєднання одягу та зачіски, аксесуарів.
• Елегантність – свідок часу, а вишуканість – поза часу.
• Вишуканість – не буденно, не схоже на інших, з гарним смаком, вміє використовувати сильні сторони і приховувати слабкі.
• Здивована кемпу як стилю – і радію, що не потрапляю в ситуації, які його потребують, тобто мені не потрібно його вбирати.

ПІДСУМКИ:

1. Зовнішній вигляд дійсно є комунікацією, певним повідомленням світові.
2. Поєднання зачіски та одягу може як посилювати «повідомлення», так і послаблювати.
3. Виникло бажання почитати про моду та стилі. У мене є відчуття комбінаторики – варто його розвивати, і тому варто бути обізнаним.
4. Заінтригована тлумаченням гармонії. Мала гадку, що вона є просто синонімом балансу, а вона виявилась поєднанням чогось заради творення чогось нового, розгортання, розвитку.
5. Зрозумів, що при потребі вийти кудись доведеться звертатися до стиліста.
6. Важко думати над власними бажаннями, і при виборі зовнішнього вигляду зокрема,– поки що сприймаю нонсенсом.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Обмеження – це порушення свободи дій.
• Обмеження – це убезпечення якогось об’єкту від впливу ендо-/екзогнних чинників.
• Обмеження – це контрольованість поведінки.
• Джерело натхнення – щось заради чого можеш відкинути старі звички та виробити нові, відмовити собі в чомусь заради цієї високої мети (прагнення), навантажити себе.
• Джерело натхнення – знищення меж думок, фантазій, яке може привести до дії.
• Джерелом натхнення може бути фільм, книга, зустріч, те, що день задався зранку – сукупність якихось факторів, що дарують настрій на дію, рішення.

МОЖЛИВА РЕАКЦІЯ НА ЗОВНІШНЄ ОБМЕЖЕННЯ:

• Три типи рефлексії:
  • «я не можу це зробити – і слава Богу», тобто відчуття полегшення, і тому обмеження спрацьовує;
  • «я не можу це зробити, але мені байдуже». Так стається, коли або переконаний, що дане обмеження є надмірною пересторогою, тобто його порушення не має суттєвих наслідків, або не розумієш що відбувається, не здатен зрозуміти, що відбувається. В даному випадку обмеження не спрацьовує;
  • «як це я не можу так зробити?», тобто обурення, агресія, внаслідок чого обмеження не спрацьовує, а навпаки спонукає діяти навмисно саме забороненим чином.
• Коли з’явилось щось неочікуване, незрозуміле, то сприймаю це обмеженням – і агресую. Наприклад, змінили викладку в магазині – і я втрачаю час на покупку, бо вже е можу здійснити її «на автоматі».
• Два типи реакції:
  • Прийняття – у разі, коли зовнішнє обмеження вкладається в мій досвід.
  • Когнітивний дисонанс – у разі, коли воно не вкладається в мій досвід.

ХАРАКТЕР ВПЛИВУ ЕТИКЕТУ:

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Цензура є прикладом обмеження. Шкідливою є з т.з. звуження спектру інформації, а корисною є з т.з. дотримання етики, її підкріплення.
• Цензуру запроваджують задля убезпечення етики, а хто як нею (як будь-яким інструментом в принципі) зловживає – залежить від персональної етики індивідуума та його прагнень.
• Обмеження виникає внаслідок письмового/графічного повідомлення про заборону.
• Ознакою наявності обмеження є відчуття, що щось зробити не можна.
• Якщо написано, що ходити по газонах не можна, то вибір, чи зважати на цю заборону, залежить від персональної етики індивідуума. Тому не все, що написано, є обмеженням.
• Люди про щось домовились – і воно діє, коли індивідуум поважає спільноту, що є автором цієї домовленості. За порушення обмеження настає покарання – і тому воно діє ще і через страх, якщо не через повагу.
• Обмеження виникає всередині особистості. Якщо сам не зупинишся, ніхто тебе не зупинить.
• Бажання (прагнення) може перетворитися на обмеження, якщо входить в суперечність зі звичками або ставить під загрозу життя/ бюджет (перевищує ризик, який готовий прийняти).
• Місця сили як різновид джерела натхнення.
• Натхнення – це покращення настрою, бажання всіх любити, стан, в якому оживають, повертаються нереалізовані мрії, стан ейфорії.
• Розпізнаємо натхнення, коли відчуваємо прилив енергії, коли частини складаються в ціле, відчуваєш віру, надію, екстаз – вже не можеш чекати, а треба одразу реалізовувати, ВЖЕ.
• Ніби піднялася на 100й поверх – і звідти побачила своє життя, і розумієш, як діяти. Джерело натхнення – це джерело енергії.
• Обмеження заради мети є перенаправленням енергії на дію.
• Дієта – обмеження? Ні, правило. Правило може бути обмеженням, якщо забороняє дію, а може бути джерелом натхнення, бо дарує здатність до дії. Все залежить лише від сприйняття.
• Натхнення виникає через каталізацію думок, коли відсутнє негативне програмування. Якщо в твоєму світі є місце для натхнення, ти відкритий, то надихаєшся. На що налаштувався – те і отримав.
• Можна цілеспрямовано піти в музей за натхненням, а можна випадково побачити щось унікальне дорогою кудись.
• Помічаємо щось надихаюче лише в межах своїх інтересів, зацікавленості, уподобань.
• Всі події нейтральні. Відчуття виникає в мозку. Тобто все залежить від стану нервової системи. Має бути розслаблений стан, щоб виникло натхнення. І зацікавленість має бути.
• Обмеження провокує на його порушення, якщо маєш проблеми з гідністю.

ПІДСУМКИ:

1. Етикет покликаний обмежувати свавілля, підписувати приналежність до певної спільноти.
2. Сьогодні поняття етики та етикету зблизилися більше, ніж раніше, перестали існувати один без одного.
3. Не обов’язково твої гарні манери є запорукою твоєї доречності в умовах іншої спільноти з іншим етикетом, але їх наявність є запорукою того, що поцікавишся правилами гарного тону в новій групі, з поваги до неї, до її інакшості.
4. Етикет надихає, бо є новою інформацією. Людина сама обирає, чи обмежувати себе правилами, а чи надихатися ними.
5. Натхнення – це енергія творення. Коли йдеться про енергію людини у відповідь на правила, то можна сприймати їх не обмеженням, а спрямуванням енергії.
6. Етикет – звід правил, а кожне правило «написане чиєюсь кров’ю». Коли дотримуєшся етикету, це тебе надихає, бо включаєшся в гру і отримуєш більше задоволення від процесу. Саме це і надихає. З етикетом простіше жити.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Ритуал – установлене дійство, формальне, за правилами. Певна послідовність дій, має мету, надію на щось.
• Диво – щось, що раніше не відбувалось або відбувалось невідомо яким чином, не пояснювано. Викликає емоції, раптово, не очікувано. Може бути з позитивним та негативним забарвленням.
• Люди очікують дива – це очікують позитивних емоцій.
• В диві – сподівання на щось, на когось. В ритуалі самі щось творимо.

СЕМАНТИЧНИЙ ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

Висновок з вправи: сенси слів залишаються поза уваги. Диво є зрозумілішим за ритуал.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Ритуал – правила, порядок. Чистити зуби – ритуал, а не звичка, бо потребує атрибутів.
• Мета ритуалу – подолання страху, вчинення впливу.
• Атрибутика потрібна ритуалам для посилення їх впливу.
• Забобони – вкладення сенсів, яких немає.
• В основі ритуалу – якась надія.
• Великий блок ритуалів – заради відчуття безпеки, захищеності.
• Правила працюють через звичку, не через свідомість. До правил привчають. Поки правила не увійшли до звичок, доти вони не працюють.
• Частина ритуалів є вимогами етикету. Етикет працює на зрозумілість поведінки, легкість розпізнання сигналів, декодування повідомлень, зменшення непорозумінь.
• Надмірне упорядкування, постійна економія місця – ритуальна поведінка.
• Для ритуалу характерна повторюваність дій – як в ході самого ритуалу, так і ритуалу назагал.
• Гортання глянцю (перегляд соцмереж) – ритуал, бо присутня повторювальність дій.
• Розгляд картинок під кутом пошуку відповіді на конкретне питання спричинює концентрацію – і стається диво прозріння.
• Відсутня звичка помічати дива та дякувати за них.
• Чим більше будеш помічати дива, тим більше буде позитивних емоцій, і це дасть повноцінне життя.
• Жила певний час, коли мене нічого не дивувало. Людина, коли не дивується, то і не живе, а існує в застої.
• Варто помічати дива і дякувати за них, щоб якість життя покращувалася.
• Помічаєш, коли зміщується фокус уваги з негативу на позитив.
• Коли подякував, отримуєш наступне диво. Навіть дихати – диво.
• Диво викликає радість,. Надихає, окрилює.
• Несподіванка діє як стоп-кадр – виникає ступор, бо незрозуміло, що сталося, що це було і як на це реагувати.
• Ритуали викликають афективні стани.
• Ритуал вимагає обачного ставлення до нього. Бути обережним з участю в ньому.
• Людство цінує ритуали за пишність та містичність, а дива – за натхнення.
• Звичка, ритуали, забобони – близькі поняття, але мають суттєві відмінності. В забобонах вкладено сенси, яких немає, тобто вони програмують людину на уявну реальність.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СУТІ ПРОЦЕСУ «ЧИЩЕННЯ ЗУБІВ» – перетворення з корисної звички на забобон:

СЕНСЕТИВНИЙ АНАЛІЗ:

СЕМАНТИЧНИЙ ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

СЕНСЕТИВНИЙ АНАЛІЗ «Я ОСОБИСТО ЦІНУЮ»:

ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВИЙ АНАЛІЗ:

• Через ритуал створюємо відчуття дива.
• Дива стаються поза нашої волі та ритуалів. Ритуал як джерело дива – ілюзія.
• Очікування дива спонукає створювати ритуали.

РЕФЛЕКСІЯ НЕСПОДІВАНОК ТЕМИ:

• Не відносив ритуали до засобів маніпуляції. Ставився до ритуалів нейтрально. Про дива взагалі не думав, а виявились достатньо конкретною річчю.
• Такі «прості» слова, що не готувалася до теми, а було складно розібратися в їх сенсах. Не пов’язувала забобони і ритуали раніше.
• Рада, що знайшла все ж дива в своєму житті, бо певний час перестала їх помічати, відчувати вдячність за них – тому збайдужіла, втратила смак життя.

ПІДСУМКИ:

• Треба звертати увагу на дива, але не хочеться цього робити. Я знецінюю дива, бо не розумію, для чого вони. Треба розібратися з причинами спротиву дивам в житті, відмовою приймати подарунки.
• Багато див в житті – треба помічати та дякувати за них. Диво завжди присутнє. Треба лише розгледіти.
• До ритуалів ставитись обережніше.
• Прозріння (інтелектуальне чи чуттєве) – теж диво.
• Помічаючи дива, припиняєш знецінювати своє життя.

БАЛАНС МЕНЕДЖЕР/ЛІДЕР:

• Керівник – гарний менеджер, який добре налагодив роботу.
• Головне питання лідера – чим цікавляться члени команди. Головне питання менеджера – наскільки працівники забезпечені ресурсами.
• Ключовий водорозділ ефективності керівника – чи ви більше піклуєтесь про свою репутацію лідера, а чи переймаєтесь проблемами людей.
• Як лідер надихаєш, а як адміністратор плануєш роботу.
• Адміністратор планує очікуваний результат. Лідер може спричинити неочікуваний результат.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ, ЛОЯЛЬНОСТІ, РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ, ЕФЕКТНОСТІ, ЕФЕКТИВНОСТІ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КАТЕГОРІЙ ЗАДАЧ ТА СИТУАТИВНИХ СТИЛІВ ЛІДЕРТВА:

• Директивний стиль перетворює усі задачі на структуровані без виклику, що добре для того, хто «не хоче не може» виконувати задачі, але демотивує інших.
• Тлумачення (натаскування) дозволяє додати виклику структурованим задачам – є проявом підтримки, віри в сили того, хто вже «хоче не може».
• Розкіш ставити неструктуровані задачі з викликом є, коли підлеглий «хоче може» і варто його далі залучати.
• Будь-які неструктуровані задачі втрачають виклик при їх повторені – і тому виникає стан «не хоче може», і лише тоді йдеться про делегування (аби повернути «хоче» завдяки довірі самостійним рішенням стосовно способу виконання, досягнення цілей).

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Правильні речі – результат пріоритезації, відсутність непродуктивних втрат часу та сил.
• Неправильні речі спричиняють непродуктивні втрати часу та сил.
• Правильне виконання правильних речей потребує компетентності, кваліфікованості, майстерності.
• Серед чотирьох ролей-функцій-компетенцій в моделі Адізеса ближчими до лідерської моделі є підприємництво (Е) та інтеграція (І), а до менеджерської – виробництво (Р) та адміністрування (А).
• Ефективність може досягатися або завдяки максимізації результату (тобто максимізації результативності), або – мінімізації витрат (виключення непродуктивних витрат та втрат).
• Потрібен контроль, коли підключати ефективність, а коли результативність – дивитись, куди біжиш, чергувати.
• Націленість на високу результативність – поведінка лідера. Він бачить, які речі є правильними, але не завжди здатен забезпечити їх правильне виконання, що підвищує ризик непродуктивних втрат. Неправильно зроблені правильні речі треба переробляти – і падає ефективність.
• Націленість на високу ефективність – поведінка менеджера. Він бачить найкращий шлях виконання, але не завжди здатен оцінити, чи взагалі треба виконувати саме цю дію, що також підвищує ризик непродуктивних втрат і перетворює ефективність на ефектність. Правильно зроблені неправильні речі можуть призвести до дуже небажаних результатів – і тоді виникне ефектність, бо результат є, витрати малі, результат стійкий, а негативні наслідки тих результатів вже не є справою такого менеджера (без лідерських якостей).
• Варіант неправильно зроблені неправильні речі теж може бути ефектним і навіть парадоксально ефективним – призводити згодом до винаходів, коли хтось усе ж застосує до їх наслідків правильну дію (пошукає застосування побічному ефекту від неправильного використання ресурсів).
• Ефектність – непродуктивна результативність. (Результат лежить не в площині планового продукту, під який було виділено ресурси).
• Оцінювання – зіставляємо результат з очікуванням (плановим значенням, стандартом, нормою).
• Аналіз – розгляд та зіставлення того, що робили, яким чином, з яким результатом та ефектом. Підсумком аналізу є оціночне судження про правильність/ не правильність виконання дій та правильність/не правильність пріоритетів. Результатом аналізу має бути синтез – відповідь на питання «що і як робити далі».
• В ефективності присутня висока продуктивність, базована на позитивній (конструктивній) результативності.
• В ефектності результат (продукт) або відсутній, або є деструктивним (складена ілюзія продукту або ілюзія ворогів, що понищили продукт, який був, тільки зі слів ефектного діяча).

ПІДСУМКИ:

1. Зрозумів, в яких категоріях продуктивності був сам, і яких колег зустрічав. Стало зрозуміло, що з різними людьми треба по-різному співпрацювати, не міряти всіх однаковими мірилами, а щоразу дивитись, що за людина (які її мотиви, задоволеність, лояльність, підготовленість).
2. Стали зрозумілими категорії задач та їх вплив на бажання працювати різних категорій працівників.
3. Йшла без цікавості до теми, але переконалась, що не делегую через недовіру. Якщо керівник не зацікавлений в розвитку та мотивації, то працівники демотивовані та регресують.
4. Хвороба пост-радянського управлінського середовища – побоювання високо компетентних та оточення себе нездарами. Досі цікавляться не ефективністю, а ефектністю.
5. Вибір стилю взаємодії можна алгоритмізувати: 1) визначити тип задачі, 2) визначити стадію готовності до задачі, 3) обрати стиль взаємодії відповідно до типу задачі та стадії готовності колеги до неї.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Етикет та етика – близькі поняття. Спільне між ними – те, що в обох випадках люди діють за правилами. Відрізняються між собою лише рівнем дії правил, тобто етикет є зовнішнім приписом, а етика – внутрішньою потребою душі.
• Етикет – звід правил для певного кола людей.
• Етикет – правила поведінки в суспільстві – загальні, і для закритих груп (придворний, дипломатичний).
• Гарний смак дуже важко набути. Він виховується дотиком до краси, життям в оточенні усвідомлюваної краси.
• Гарні манери складаються, якщо до тебе ставилися гарно і навчали манер.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Якщо етика походить від звичаю, а етикет – від напису, то етика формує етикет. Етика – для тих, хто розуміє. Етикет – для тих, хто уміє читати.
• Гарні манери є наслідком дотримання етикету. Якщо моя етика диктує мені це, то дотримуюсь етикету.
• Одна з функцій етикету – «підписувати» людину, демонструвати її приналежність до певного кола, забезпечувати доступ до нього.
• Коли етикет розповсюдився на різні сфери життя та верстви населення – перестав бути суто придворним, дипломатичним, військовим, а став діловим та побутовим – тоді він став питанням етики, а спочатку був питанням безпеки, означення та захисту соціального статусу.
• Етикет виникає за наявності влади (можливості визначати правила поведінки) та діє лише за наявності авторитету.
• Безвладдя та відсутність авторитету призводить до нехтування етикетом.
• Власна внутрішня філософія людей, націлених на високі цінності, здатна призводити до гарних манер та гарного смаку навіть без знання етикету.
• Якщо хочемо бути ввічливими, то спостерігаємо за звичаями, дослухаємось, запитуємо – і стаємо носієм гарних манер.
• Снобізм розповсюдив етикет в усі верстви населення.
• Етикет – формальний, прописаний, врегульований, контрольований.
• Комформізм – згода, прилаштування, буття зручним.
• Конкомформізм – протест проти етикету.
• Несмак – наслідок снобізму, коли претензії людини не відповідають її потенціалу.
• Кітч є однією з форм несмаку.
• Етикет покликаний обмежувати несмак.
• Розрізнити нонкомформізм та несмак допомагає наявність ідеї. Несмак свідчить про нездатність людини зрозуміти красу. Нонкомформізм є спробою заявити про альтернативні цінності.
• Етикет не розвиває гарний смак, а просто блокує несмак.
• Етика, що тяжіє до високих цінностей, спонукає усвідомити свій несмак, бо фіксує канон гарного смаку, тобто естетика є однією з ключових норм етики.
• Ввічливість може входити/не входити в перелік гарних манер, і це залежить від актуальної етики (діє норма рівності та поваги чи нерівності та зневаги).
• Якщо людина – сноб, то вибір етики поведінки залежить від наявності патрона/союзників. Якщо є патрон, а не союзники-сноби, то діятиме загравання та ввічливість як етика. Якщо є союзники-сноби, то поставлять собі за мету захоплення влади, знищення та заміщення собою еліти, тобто оберуть насилля за етику.
• Гідність – запорука гарних манер, бо гідна людина є цілісною, поважає себе, а тому просто не здатна зневажати, нехтувати людей, незалежно від їх соціального статусу.
• Гідність – запорука антикомформізму стосовно насилля та зазіхань на гідність.
• І дисидентів, і негідників можна вважати нонкомформістами, з тією відмінністю, що дисиденти діють відкрито та чесно, керуються високими цінностями, виступають проти етики, яку вважають руйнівною стосовно цих цінностей, а негідники брешуть, бо декларують прихильність до однієї етики, а керуються іншою, орієнтованою на низькі цінності.
• Негідник може використовувати будь-що в своїх інтересах – і гарні манери, і смак, і етику (маніпуляції нею), і етикет (вносячи зміни, чинячи рефреймінг), бо не визнає ні авторитети, ні етику, побудовану на високих цінностях.

ПІДСУМКИ:

1. Коли хтось має проблеми з гідністю, то ставитиме іншого в ситуацію зніяковіння, приниження, щоб отримати собі фору, владу над людиною. Протидією може бути або знечуленість, або асертивна відсіч за формулою «я-висловлювання».
2. Усвідомив своє зверхнє ставлення до мистецтва як «не функційних витребеньок» і погодився, що торкатися високого потрібно для розуміння того, чим саме воно є високе.
3. Здивована, що етикет та етика зовсім не пов’язані, а виникли в різний час від різних понять задля різних цілей.
4. Цікавим є зв’язок етикету та влади – що воля правителів змінює суспільство та естетику. Етикет залишається обмеженням в моєму сприйнятті.
5. Сприймаю етикет натхненням, бо він акцентує увагу на важливих (для якоїсь вищої мети) речах.

ПРИКЛАДИ РІЗНИХ ВИДІВ СМІХУ В ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРАХ:

БОЛІСНІ СТЕРЕОТИПИ, ЩО АКТИВУЮТЬ ГУМОР:

боротьба поколінь; міра справедливості; чиясь роль може виявитися кращою, причиною заздрощів; потрібні/не потрібні знання; навчають непотрібним знанням; не важливо, хто ти є – важливо, як ти виглядаєш; зверхність; невдячність; усе ідеологізувати, посилаючись на К.Маркса; хибно тлумачити рівність – розмивати автентику ідентичності, знеособлювати людей; заміщувати один вид насилля іншим – фізичне психологічним.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

1. Зверхність, зневага – різновид агресії, яка компенсує заздрість.
2. Сарказм закріплює стереотипи на відміну від іронії, яка спонукає до їх зміни, бо роль судді, зверхність, категоричність (безапеляційність) суджень творить ілюзію, що твердження є незмінним фактом, і немає як чинити спротив. Натомість доброзичливість під час висвітлення комічності, сміхотворності поведінки, її недоречності, спонукає до зміни поведінки.
3. Прийоми гумору, характерні для Уайльда: протиставлення, узагальнення, виключення, парадокс.
4. Парадокси, що проступають у дотепах Уайльда: несправедливість – погано, але на краще; людина прагне бути кимось, не знаючи, ким вона сама є; при всій ученості, освіченості ми залишаємось невігласами.
5. Будь собою, бо лише ти можеш бути собою, а інші можуть бути лише іншими, не тобою. Таке розуміння – гімн самоцінності та самоповазі, гідності, довірі собі, цілісності, асертивності.
6. Прийоми гумору Гоголя: епітети, метафори, невідповідність ситуації та реакції на неї, недоречності (виглядати важливіше за бути, махлювання зовнішнім виглядом та статистикою, колеса замість окулярів), надмірності (латина як ознака «пристойності»), перебільшення, порівняння, перенесення рис (чорта на голову), знецінення, глум над вадами (короткозорістю, затонкими ногами).
7. Людина боялася нечистої сили, владарів. Звертання до них – подолання страху смерті. Підпорядкування їх своїй волі – демонстрація своєї сили, підвищення впевненості.
8. Намагання свої персональні проблеми вирішити тим, щоб страшне перетворити на комічне.
9. Самовладдя в творі, бо в житті не міг цього зробити.
10. Відсутність співчуття, відвертий глум – ознака сарказму. Застосовне до ворога, не до друга.
11. Прийоми гумору Булгакова: доведення до абсурду, апеляція до здорового глузду, співчуття, висвітлення недоречностей – вираження сум’яття.
12. Ключовий комізм у «Собачому серці» – один вид насилля замінюється іншим (фізичне психологічним).
13. Ніби і в школу не ходив – не розумів тоді глибину творів і велич класичних письменників (чому їх шанують як класиків). Тепер почало доходити.

ТЕРАПЕВТИЧНІ ВИДИ СМІХУ:

• Сміх радості – посилює власні позитивні емоції та заражає ними оточення.
• Сміх розради від сліз – дарує надію на виправлення ситуації, знімає надмірну напругу, вирівнює ресурсний стан.
• Сміх самовладдя – дозволяє подолати страх.

ПІДСУМКИ:

1. Вважала, що Булгаков саркастичний автор, а виявився іронічним. Це для мене добре, бо його гумор мені близький, а від сарказму хотіла б позбавитися.
2. Виявилось, що сміх радості, самовладдя та розради від сліз має терапевтичний ефект, і тому варто більше читати таких зразків літератури.
3. «Ніч перед Різдвом» вразила подоланням страху смерті водночас з потягом до неї, вибором на користь жаги життя без страху смерті.
4. Коли відсутні маркери іронії, то легко пускаємо сарказм до мозку. Мозок засмічується бур’янами (зверхності, зневаги, знецінення, зловтіхи, глуму – сміху агресії-заздрості та самозахисту), які пускають в ньому коріння.
5. Іронія не знецінює і спрямована на ситуацію, а не на людину, зберігає повагу і доброзичливість до людини, навіть за сміховинності її поведінки. Сарказм дошкуляє людині, знищує її гідність, самоповагу, принижує, знецінює.
6. Варто відмовитись для сарказму, для чого перечитати більше іронічних творів.
7. Сарказм використовують травмовані люди – від них варто дистанціюватися, бо допомагати заживлювати травми мають спеціалісти, а не коло спілкування, яке вони намагаються перетворити на жертв свого глуму через заздрість або самозахист (неподолані страхи та докори собі).

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ:

• Розібратися, що це, і чи потрібно взагалі емпатувати. Якщо не потрібно, то як ставити блоки?
• Чи вроджена риса, чи розвивається у часі?
• Емпатувати – просто відчувати когось чи допомагати теж?
• Чим загрожує емпатія?
• Згадав, що маніяків відсутня емпатія, а я сам не дуже розрізняю усмішку та посмішку (на фото, принаймні) – і виникло питання, що ж воно, і як розвинути.
• Як емпатія «конектиться» з емоційним інтелектом? Чи є синонімами?

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕМПАТІЇ ТА СИМПАТІЇ:

АНАЛІЗ ВЗАЄМНИХ ВПЛИВІВ:

• Симпатія посилює емпатію – виклика бажання активно допомагати. Зростає емоційна залученість, прагнення однорідності, злиття.
• Симпатія може заважати емпатії, об’єктивності сприйняття, що проявляється в наділенні людини своїми або ідеальними рисами замість її реальних.
• Коли ми емпатуємо щось неприйнятне в людині (або таке, за що сама собі докоряєш), то це заважає симпатизувати їй.

СТУПІНЬ ПРИЙНЯТНОСТІ МЕТОДІВ РОЗВИТКУ ЕМПАТІЇ:

• Споживання високого мистецтва прийнятне, бо розширюєш світогляд та когнітивну складову емпатії (рефлексію) – вчимося аналізувати почуття та їх впливи на поведінку на чужих історіях, внаслідок чого більшає маркерів та сценаріїв.
• Доглядатись до міміки, жестів, дослухатись до інтонацій корисно, бо розвиває увагу, спостережливість, досвід, і усе це разом додає згодом інтуїтивної компоненти емпатії.
• Самоаналіз прийнятний, бо треба в собі розібратись, щоб зрозуміти іншого і зберігати межі між двома особистостями, двома емоційними станами (власним та іншого). Тут йдеться про одночасний розвиток емоційної та когнітивної складових емпатії.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Відчути разом – і це вже є допомогою.
• Коли емпатуєш тим, хто того не потребує, то шкодиш собі.
• Негативний досвід (маніпуляції твоєю здатністю перейматися) відвертає від емпатії.
• Через брак емпатії можеш давати допомогу тому, хто її ніколи не оцінить, – і цим виснажувати свій ресурс.
• Ставиш блок від невдячних, а тебе вважають пихатим, а повністю відокремитись та піти від цих людей не можеш.
• Високий рівень емпатії дозволяє відчувати маніпуляцію – і відсікаєш від себе, опиняєшся в ізоляції.
• Використовувати «я-висловлювання», відслідковувати маніпуляції, захищати своє поле.
• Людина привласнює інших собі, перетворює на об’єкт внаслідок симпатії.
• Вроджений брак емпатії не коригується.

ПІДСУМКИ:

1. Емпатія нічим не страшна, бо чим краще розвинена, тим краще розумієш людину.
2. Не просять – не допомагай, а дозволь людині самій впоратися (чи запропонуй допомогу, але почекай на відповідь – від модератора).
3. Слухай людину, щоб ставити блоки від непотрібних впливів.
4. Ходити на виставки, щоб розвивати емпатію.
5. Несподівано, що зв’язали емпатію з раціо (когнітивний елемент – від модератора). Зрозумів, що уникаю серйозних творів, бо не знаю, як відключити емоційний стан від читання, а виявляється, що просто робити перерви, віддалятися ментально, рефлексувати природу цього впливу на себе.
6. Коли ми симпатизуємо, то відключаємо емпатію, а чуємо лише свої почуття. Тобто, якщо знизити симпатію, можна краще відчути іншого.
7. Варто вирішити, що важливіше – емоційний зв’язок чи емоційний спокій. Продовжити тему маніпуляцій, і зрозуміти, чим є мій власний вибір «кава наодинці» – нормою чи радикалізмом. Як розвивати відчуття міри? Можливо, мені нав’язали, що я нетерпима, радикальна у рішеннях, категорична, ділю світ на «біле/чорне»? Прийняття іншої точки зору – кордони, коли це вже інші дії (інший сценарій), а не просто точка зору? Що робити, якщо припиняємо толерувати?
8. Цікаво, що я зараз ближча до високого рівня емпатії, бо бачу маніпуляції, а не просто заходжу в його шкуру. Зрозуміла, що варто міняти сценарій, коли ціную стосунки.

ВИХІДНЕ РОЗУМІННЯ:

• Вибір є виразом волі людини при розгляді множини варіантів, можливостей.
• Є альтернативи дій – і є прояв волі стосовно чогось одного, яке береш і робиш.
• Наявність альтернатив і є наявністю вибору.
• Вибрати означає віддати перевагу, уподобати.
• Вибір є привласненням котроїсь з альтернатив, споріднення з нею, наближення до неї.

ПАМ’ЯТНІ ПЕРШІ РІШЕННЯ:

• У дитсадку повертати кашу, коли вона не смакує.
• У 7му класі – бути відмінницею.
• У школі – підтримати попереднього тренера, залишитись в його групі.
• У дитсадку – вередував, що одягнути, з ким поруч спати.

НЕМАЄ ВИБОРУ? ВИБІР БЕЗ ВИБОРУ?

• Якщо не хочеш обирати, то обирає оточення – і тоді зникає вибір, але саме це і був твій вибір.
• Вибір без вибору – обмеження альтернатив, відмова їх шукати.
• Люди не бачать альтернатив, коли не бажають вивчити питання (не надто переймаються наслідками вибору або вважають процес вивчення питання надто складним для себе, або неприємним), не обмірковують критерії вибору, спокушаються примітивізмом.
• Відмовлятись шукати альтернативи зручно, бо можна перекласти відповідальність, списати на фатум, карму, «пороблено».

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Коли обираєш їжу і обираєш ідентичність, спільним є наявність альтернатив (їсти/ не їсти, бути тим/ бути іншим), а різниця – в тому, що у першому випадку діють уподобання, а у другому – усвідомлення впливу вибору на подальше життя.
• Усвідомлення – пропускаєш через себе, береш відповідальність, розумієш наслідки і щось робиш.
• Раціональність – корисність, правильність, інтелектуалізація.
• Чим доросліша людина, тим складніші вибори робить, на довшу перспективу.
• При дорослішанні більшає прав на вибір. Де право, там і відповідальність.
• Спрощують вибір почуття та відчуття призначення, праведності справи, потягу (до служіння, наприклад).
• Пришвидчують вибір розуміння невідворотності вибору та усвідомлення наслідків його затягування.
• Напевно, коли йдеться про визначальний вибір, то робиш його наперед, не в момент, коли виникає конкретний виклик, потреба. Знаєш, що цей вибір доведеться робити – і продумуєш усе наперед.
• Кожен вибір змінював життя на краще, але не можу проаналізувати інше буття, за іншого вибору, бо вибрала те, що вибрала, а решта – фантазії тепер.
• Обирають за мене, якщо довго не обирала сама.
• Тяжко, коли вибір зробила не я. Він обтяжує мене тоді.
• Буває, що не володієш усією інформацією, а час обмежує, підганяє, то обираєш на підставі попереднього досвіду, довгим шляхом, з нуля – і це виявляється найкращим рішенням.
• Прихиляєшся до чужого вибору, який погіршує ситуацію, коли переважує страх (втратити роботу, повністю змінювати своє життя), – виникає відчуття, що зрадив свої високі цілі.

ПІДСУМКИ:

1. Вибір завжди повинен бути свідомим.
2. Вибір завжди пов’язаний з відповідальністю.
3. Відкладаючи вибір, штовхаємо себе до болота – і цим користуються інші.
4. Вибір робить нас – яке рішення прийняв, так і буде далі. Не важливо, чи ти обрав, чи вибір знайшов тебе (покликання, доля).
5. Інколи легшає через те, що вибір можуть прийняти за тебе, але наслідком може стати незадоволення. Варто робити власний вибір, шукати альтернативи і приймати рішення, робити вибір.
6. Тема вибору перегукується з темою впливу та волі. Не маєш волі – відсутній вибір.
7. Те, який вибір робимо, і як вибір робить нас, є динамічним процесом: спочатку робимо вибір, і він робить нас, і ми робимо подальший вибір тощо.
8. Після того, як вибір зроблено, можна аналізувати лише актори, які спричинили цей вибір, але не фантазувати про результат іншого вибору в той самий час.