Коли серед учасників чергового верзусу бачиш людину, яка відпочатку оцінювала тему як зовсім мало цікаву для себе, розумієш, що у самому форматі твориш щось унікальне та цінне – і вдячний інфочасопростору за таке переживання.
Вчора відбулася “Гендерна самореалізація: конкуренція VS взаємодія” – дубль 2.
Було менше учасників – літо та “Країна мрій” даються навзнаки.
Про цивілізаційні зміни, які зрештою призвели до того, що замінили поняття статі поняттям гендеру, міркували, можливо, з більшим, ніж першим колом, здивуванням стосовно задуму такої “підводки”, але проміжні інстайти, поза запланованих гілок обговорень, вражають настільки, що моя власна рефлексія усього, що прожили разом протягом верзусу, триває і досі.
Наприклад, ніколи не відчувала (а тому і вербалізувати так не могла б), що “ідентифікація себе за статтю може пригнічувати, бо в різних країнах ділили соціальні ролі за статтю”.
Спостереження учасників за змінами у полі самореалізації протягом цивілізаційного процесу вилилися в ось такий висновок:
“Сукупний тиск на свідомість (обмеження самореалізації) залишився тим самим, якщо не збільшився, бо одне джерело тиску (догматизації) поступилося місцем іншому джерелу. Раніше тиснули ті, хто водночас з тим брав відповідальність за спільне благо на себе (інститути влади), а тепер – ті, хто використовує тебе без жодної відповідальності натомість (комерційні інститути)”.
Цікавим також є ось такий висновок на тему “ЩО Ж ТАКЕ ГЕНДЕРНА САМОРЕАЛІЗАЦІЯ?”:
“Прийняття своєї статті/гендеру без упередженності та спротиву – та визначення для себе його ключового посилу, сенсу, поза інших соц.ролей. Наприклад, можемо сприймати жіночність як таку через здатність нести красу та надихати на її співтворення, підтримувати мир, радіти життю, цінувати та стверджувати його. І вже через обрану призму конструювати свою реалізацію в інших шести ролях – по-/дружньої, батьківської, учня, працівника, нащадка, громадянина. Водночас з тим, працювати над андрогінністю – ситуаційним застосуванням тактик/практик, які більше виражені через умови соціалізації попередніх поколінь протилежної статі. Так, наприклад, для чоловіків у попередні періоди були доступніші експеримент та принциповість, а жінкам – свобода вираження емоцій, піклувальне мислення, а тому андрогінним буде перейняття цих тактик/практик один в одного”.
Діалог довкола фрази “жінками народжуються, чоловіками стають” розпочався з твердження “обома стають”, аргументованого твердженням про вплив іграшок та повчань в стилі “хлопчаки/ дівчатка так не роблять” на статеву ідентичність.
Контраргументом були спогади про “не дівчачий” (якщо стереотипно оцінювати) вибір іграшок в дитинстві – замість ляльок та ведмедиків машинки, конструктори, татове гаражне начиння, аптечки протихімічної допомоги, тобто усе таке, яке без жодних наслідків для нього можна розібрати та скласти заново. Ось такий спосіб реалізації дослідницького інтересу напротивагу тому, як у той же час реалізовували його хлопчаки – відривали ніжки, крильця, чіпляли бляшанки до хвоста, надували через очерятину.
Відмінність жіночності – коли навіть ляльці чи ведмедику боляче робити боляче – та мужності – коли тобі байдуже до того, що живе має бути цілісним, аби жити, бо у тебе є власна мета – очевидна.
Ту дівчинку точно ніхто не вчив поводитись саме так. Вона просто так відчувала. Більше того – рятувала живе від хлопців, переконливо обіцяючи їм проробити з ними те саме, аби відчули та переконались, що роблять величезну шкоду. Чомусь вірили, хоча вона навіть фільми з жорстоким поводженням до тварин та людей дивитися не могла на той час. Від чого батькам бувала прикрість в гостях, якщо знову крутили “Білого Біма” – хазяї змушені були вимикати телевізор у відповідь на дуже емоційну вимогу дівчинки. І оціночні судження про “погане виховання” були гарантовані.
Діалог довкола джерел конкуренції всередині та поміж гендерами розпочався із запитання учасника: “Якщо в основі конкуренції чоловіків поміж собою є боротьба за жінку, то чому вони вороже ставляться до геїв, які випадають з цієї конкуренції?”, яке в залі отримало одні рефлексії (див. п.1-2, а пізніше виник і п.3 – після спогадів про особливості однієї моделі поведінки).
Отже, джерела ворожого ставлення поміж чоловіками та геями:
- архетипічна поведінка – прагнення позбутись особини, яка не виправдовує своє годування (не полює – звідси утиски людей з особливими потребами, не примножує плем’я), а тому і існування мусить припинити;
- страх опинитись “оберненим у секту”;
- страх програти в кар’єрі, бо залишається фаворитизм, і чим більше геїв в оточенні, тим вищий ризик їх перебування на ключових посадах – і тоді геї отримують преференції у просуванні. До того ж домішується заздрість, якщо спостерігають щось подібне.
ВІДТЕРМІНОВАНИЙ ВЛАСНИЙ ІНСАЙТ ТРЕНЕРА: усіляка боротьба за права будь-яких меншин – месіанство, тобто вхід в трикутник Карпмана, як наслідок зверхності, браку поваги та довіри.
Тільки зверхність підштовхує оцінювати когось за кількістю та виокремлювати за цією ознакою як своєрідну жертву, яка сама не здатна скористатись із загально людських прав.
Якщо є права людини, то чим від них відрізняються права меншин?
Меншини не є людьми – і тому потребують окремих прав та окремого захисту?
Якщо кожна людина має право на повагу до власної гідності, на особисту недоторканість, на право власності, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на працю та на відпочинок, на житло, на освіту тощо, то про які ще інші права котроїсь з меншин може йтися?
Якщо толерування, то усіх усіма, тобто і толерування меншинами (якщо вже їх представники сприймають таку ідентичність) тих, хто відрізняється від них.
І сприйняття рівності прав саме рівністю, а не протекціонізмом – це і є проявом толерування також.
Будь-яка дія має протидію. Якщо “меншини” наполягатимуть на виключності своїх прав, то чому б це “більшості” дотримуватись толерантності?
Чи не тому масова культура толерантності залишається утопією?
Ще одне цікаве спостереження із співставлення інсайтів двох груп за темою гендерної самореалізації – наш чуттєвий досвід цивілізаційного процесу, незалежно від того, до якого гендеру приналежимо, співпадає у тлумаченні тенденцій самознищення виду (у таблиці відмічено червоним шрифтом).
Щодо тенденцій руху до взаєморозуміння, посилення конкуренції, самореалізації наш чуттєвий досвід відрізняється настільки ж, наскільки відрізняється гендерна ідентифікація себе.
