Індивідуальні запити (орієнтири для мене протягом діалогу):
- Як зрозуміти, що ти самодостатній.
- Наскільки можливо бути самодостатнім та не відчувати самотність.
- Зв’язок самотності та самодостатності.
Відповіді на ці запити їх авторів наприкінець зустрічі:
Якщо вмієш бачити спочатку можливості, а потім загрози, а тому не самостверджуєшся на інших людях, то ти на шляху до самодостатності.
Самотність не є породженням самодостатності. Можеш бути самодостатнім та мати гарну родину та оточення. Гарні – це чесні, без остраху засудження, бо близькі духовно. Відсутність остраху засудження – наслідок самодостатності обох сторін.
“Самотність породжена зверхністю, а самодостатність – асертивністю. Тобто, розвиваючи в собі риси асертивної поведінки, ми убезбечуємо себе від самотності, бо убезпечуємо себе від зверхності на шляху до самодостатності.
Самодостатність перебуває у прямій кореляції з асертивністю, критичним мисленням, традиціями та стандартами. Новації та прогрес рухають далі на шляху самодостатності.
Традиції, стандарти є передумовами самодостатності у випадку їх аналізу та модернізації, узгодження з новим знанням.”
А також цікаві проміжні інсайти:
Як звільнитися звички самостверджуватись на людях?
Позбавитись відчуття дискомфорту, через яке вдаємось до захисту через домінування. Захист – реакція на загрозу. Тому варто вчитися бачити можливість там, де раніше бачили лише загрозу. Відчуття дискомфорту базується на емоціонуванні з приводу невідповідності очікувань та реальності. Опанувати своє емоціонування: або знизивши очікування – і ризикуєш відчути пригнічення, бо відмовляєш собі у бажаному / і просто робиш належне, не завищуючи очікування від себе, або визнаєш, що реальність ширша за очікування, і тішишся, що тепер знаєш більше про реальність.
Самодостатність як джерело сміливості застосовувати критичне мислення до себе, а тому каяття – наслідок самодостатності як вид синтезу в результаті аналізу.
Самодостатність змінює характер конкуренції, спрямовує її на змагання із самим собою, яке живить прагнення розвиватись, завдяки якому відбувається самореалізація.
Шлях до самодостатності починається з вибору на користь креативності та взаємодії заради самореалізації як сутності буття. Тоді за наявності традицій толерантності змінюється сутність конкуренції на змагання із самим собою, а тому розвивається критичне мислення, каяття та вибачення помилок, які уможливлюють демократичність як стандарту буття.
Сутність, якою живиться не самодостатність, є зверхність. Передумовами закріплення зверхності та не самодостаності є мислення на основі кліше та антиелітарність дій, які породжують оціночні судження замість критичного мислення та конкуренцію, засновану на захисті своєї вищості, на закріпленні статус кво, унеможливленні руху, створенні іллюзії руху.
І наприкінець – “валізки” (БЕРУ З СОБОЮ – ЗАСТОСОВУЮ – ОТРИМУЮ ЗМІНИ):
При знайомстві з новими людьми спочатку шукати можливість, а потім – загрозу, дотримуватись трьох “с”, починати з аналізу та синтезу, і лише потім оцінювати – тоді поширшають можливості.
Спочатку – можливість, а потім – захист. Мислення кліше призводить до антиелітарності. Докладатиму зусиль, аби виявити, які у мене кліше. Якщо розберусь, менше лякатимусь – і більше бачитиму можливостей, звільнюся від того, що заважало легкості руху.
Якщо перейти від огляду напрацювань окремої групи до огляду напрацювань усіх груп на тему самодостатності, то отримаємо п’ять найбільш дуалістичних (з тих, що розглядали) понять, до яких і варто докладати найбільше самодостатності з її найприроднішими рисами (названими усіма групами як такі) – асертивністю, толерантністю, креативністю, критичним мисленням, вибаченням помилок, взаємодією – і тоді отримаємо вимріяні демократію та самореалізацію (відзначено групами як сутність самодостатності).
Отже, топ-5 дуалізмів, які стають на бік самодостатності під впливом асертивної толерантної креативної поведінки, базованої на критичному мисленні та вибаченні помилок в ході взаємодії:
- Конкуренція
- Каяття
- Оціночні судження
- Стандарти
- Традиції
Коли оціночні судження вважають за прояв не самодостатності, то малюнки, які асоціюються з ними, потрапили в асоціативне сусідство з малюнками про зверхність у трьох з чотирьох випадках, а також з малюнками про кліше – у трьох з чотирьох випадків.
Дуалізм – у тому, що в одному випадку з чотирьох вони потрапили до проявів самодостатності, і у цьому випадку опинились у безпосередньому сусідстві з толерантністю, хоча в решті випадків емоція, яка на самих картинках про оціночні судження аж ніяк не толерантністю породжена.
Асоціативно оціночні судження сусідять з анти елітарністю, зверхністю, кліше.
Тобто за умови толерантності оціночні судження поривають зі зверхністю та перестають бути проявом не самодостатності, а просто переходять у юридичну або рекламну площину.
В одному випадку з чотирьох каяття асоціативно віднесено до самодостатності. І цікаво, що у цьому випадку картинка про каяття межує з картинкою про вибачення помилок (яке асоціюється в цьому випадку з монахинями), тобто йдеться про отримання спокою внаслідок каяття у поєднанні з вибаченням помилок. У решті випадків асоціації свідчать про певний внутрішній злам, розірваність буття, розпач, але аж ніяк не спокій. Як словами прокоментував один із співавторів колажу в одній з груп: «грішу – каюся – знову грішу». Цікаво, що у двох з чотирьох випадків каяття як прояв не самодостатності межує з картинками про нігілізм.
Конкуренцію сприймають дуалістично – і як прояв самодостатності, і як прояв не самодостатності. Говорять про характер конкуренції, стиль як відмінність між самодостатністю та не самодостатністю.
У випадку не самодостатності малюнки про конкуренцію асоціативно потрапляли у сусідство з малюнками про кліше, некеровані інстинкти та компенсацію, зверхність, анти елітарність, нігілізм. У випадку самодостатності малюнки про конкуренцію потрапили в асоціативне сусідство з малюнками про критичне мислення, толерантність, традиції, вибачення помилок, взаємодію, демократичність, самореалізацію.
Там, де стандарти потрапили до проявів не самодостатності, вони потрапили у сусідство до кліше, що і є поясненням такого сприйняття, бо як тільки стандарт перестає бути живим втіленням кращої практики, перетворюючись на мертве кліше, з того ж моменту він живить зверхність та оціночні судження замість покращувати взаємодію та самореалізацію (як у випадку професійних стандартів).
При потраплянні традицій до рис самодостатності юачимо картинки з прикладами народних традицій, а там, де традиції потрапили до рис не самодостатності – картинка з релігійною традицією, тобто інституйованою від початку, штучно впровадженою з метою керувати іншими.
Ось такі цікавинки 🙂
Далі буде!