Які думки привели учасників на зустріч? Схильність до самоаналізу, зацікавленість сформувати власну думку, чи на користь стає критичне мислення, прагнення змінити ставлення до життя, прагнення самовдосконалення та саморозуміння, пошук нових варіантів. За усіма цими, різними на перший погляд, думками вбачаємо саме схильність до критичного мислення – задаватись питаннями та дивитись ширше і глибше.
Найбільше враження на учасників справив інсайт про асертивність як розподільчу межу між критичним мисленням та нігілізмом і наслідок неупереджених суджень, відсутності забігаючих наперед оцінок.
Найбільше враження на тренера справив запит на мету розвитку критичного мислення, який учасники вивели спільними зусиллями, співставивши портрети нігіліста та критично мислячої людини: розуміння себе + відлагоджена взаємодія з середовищем.
Також цікавими виявились кліше у сприйнятті критичного мислення стосовно того, що “сумніви – основа критичного мислення”, а також упередження щодо того, що критичне мислення може призвести до бездіяльності. Ці два судження є дзеркальними одне до одного, бо саме сумніви крадуть впевненість та час, призводять до бездіяльності, бо породжують вольову амбівалентність. У той час, коли критичне мислення засноване на розумінні багатоваріантності, контекстності, одночасного співіснування безлічі правд замість сумнівів.
Своєрідною кульмінацією зустрічі стали групові рефлексії довкола запитання “ЧОМУ ЖУРБА СТАЛА ПРАВДОЮ?”, яке виникло при критичному читанні уривку класичного твору української літератури.
Автор запитання здивований таким логічним ланцюжком, і тому поставив саме таке запитання. Група обрала його до обговорення, бо не очікувала, що емоційний стан народжує ідеї, теорію, підозри, сумніви. І що сумніви все ж є проявом нігілізму, а не критичного мислення, бо нагнітають емоційний стан. Стан затінює розум. Почуття промовляють замість особистості. Найбільше учасників стурбувало, що під правдою розуміли порядок речей, близький до істини, а виявилось, що вона може бути породженням емоційного стану. Захотілося розібратися в тому, як стається так, що все, що сприймаємо правдою, просочено журбою, чи є у тому закономірність або збіг. Чи завжди прихід до правди відбувається через загострення, в т.ч. через журбу?
Таким чином прийшли до інсайту про розпізнування та контейнування емоцій, використання їх як маркерів особливо важливих моментів – моментів істини, у яких важливо залишитись творцем замість перетворюватись на деструктора.
Зрештою, зійшлися на тому, що критичне мислення важливе для позитиву, бачення варіантів, потрібних, аби жити, для внутрішнього спокою, нових можливостей, асертивності, сили, кращого розуміння, дій без конфліктів із середовищем, вирішення глобальних проблем замість ховатися, пошуку оптимального рішення, аби утримати цінних людей біля себе.
Тобто підтвердили відповідність здійсненого вибору власному запиту, а тому з ентузіазмом взяли собі на щоденне практикування:
- шукати позитивний намір в інших людях – і тому простіше приймати думку, яка відрізняється від власної,
- поєднювати позитивне мислення з прийняттям авторитету та подоленням упередженності,
- дотримуватись послідовності “питання, аналіз, синтез – і лише потім оцінка”,
- бути уважним до себе та оточення за допомогою питань,
- оцінювати альтернативи, ставити питання без відповідей у них,
- розібратися в собі, своїх прагненнях, віднайти свої бажання, поєднати себе зі світом,
- задавати собі запитання за моделлю “теза та антитеза”,
- застосовуючи аналіз, синтез, оцінку, усвідомлювати саму проблему, що вона існує та потребує вирішення,
- ставити собі запитання, щоб творити, досліджувати, як відбувається по світах, які були моделі поведінки.