Ідея разом проаналізувати в страсну суботу культурний ранг українства через протиставлення тез про антиелітарність та демократичність знайшла таку підтримку кола, яке зібралось на обговорення, що висновків вистачить не на одну публікацію.
І одним з найцікавіших інсайтів була задача відродити довіру в колективній поведінці, яка живить здатність та свободу бути не таким, як інші, сміливість планування майбутнього та впевненість в ньому, доброту, відчуття захищеності, співчуття, щирість, здорове сприйняття Бога, толерантність.
Власне, саме цю гілку висновків і символізує картинка до цієї публікації.
Почали свій рух традиційно з домовленності про “карту руху”.
Індивідуальні запити, мотиви участі у зустрічі, цього разу були:
- Що таке демократія? Що таке культура України?
- Чому саме така тема на часі?
- Ще один погляд, концепція. Формула, що підходить Україні. Якою має бути еліта?
- Турбує, коли “шароварщину” видають за національну ідею.
- Як підвищити привабливість демократичності?
Першими домовленостями стосовно спільного розуміння стали:
- Культура – такий спосіб життя, аби не заважати іншому жити. Робити те, що хочеш, не викликаючи негативних реакцій іншого. Один зі способів об’єднати та досягнути мети.
- Ранг – відносно чогось, сходинка в ієрархії, вимір чогось, поділ на групи.
- Результатами обговорення можуть стати образ українства. Частина ідентифікації. Шляхи формування ідентичності. Частина національної ідеї. Роль демократизму в ідентичності. Поточнений вибір нового суспільства.
Ось з такими амбітними намірами зачали багатогодинний діалог, під час якого ніхто не відчув плину часу.
Завдяки аналізу проявів кожного з логічних рівнів культурного життя України зрозуміли, чому залишаємось вразливі до тих чи інших “інфовірусів” – бо аби повернутись до насильницьки перерваного розвитку культурного рангу, слід інвентарізувати наново кожен з раніше опанованих рангів замість тупцювати на рівні оточення – тієї самої “шароварщини”, яка відлякує від завершення ідентифікаційного процесу та усвідомлення нацією як надетнічним конгломератом власної місії у світі.
Аналіз наслідків трьох пост-синдромів (пост-радянського, пост-тоталітарного, пост-колоніального) дав відповідь стосовно портрету еліти – її завдань.
Коли аналізували дію тез про антиелітарність та демократичність як культурний ранг українства, зрозуміли, що перша з тез є вкиданням в нашу свідомість, бо викликає деструктивні реакції, веде до самознищення, а друга – природньою думкою, бо надихає.
Також підтвердження демократичності нашого власного шляху знайшли у власному середньовіччі та козацькій добі, тобто до насильницького втручання в призупинення культурного поступу українства.
Коли ще не знали, що певні традиції, події та цінності є проявами демократії, все одно дотримувались виборності, свободи слова, гендерної рівності, права та законності (Руська правда Ярослава Мудрого 11 ст. – 1016р., Велика хартія вольностей у Великобританії 13 ст – 1215р.; Конституція Орлика 1710 року, а США 1787р.), світськості влади, міжкультурного діалогу.
Тому, за підсумковим висловом однієї з учасниць, просто варто “переключитись з правильного на правильне” – з прагнень перейняти усталені європейські стандарти до усвідомлення власних традицій та витворення нової практики їх застосування та розвитку в формі, зрозумілій та прийнятній Європі, якою ми були, є, будемо, і географічно, і культурно.
Першочергові завдання для еліти:
- конституюватися наново, за соціо-культурними засадами, не економіко-політичними,
- відновити довіру між людьми та інститутами,
- створити передумови для перемоги здорового глузду над інфантильним, «магічним» мисленням широких верств,
- прибрати пост-радянські викривлення з тлумачення справедливості та рівності,
- відродити дух майстра,
- відновити взаємну довіру та повагу між людьми,
- заохочувати внутрішній контроль,
- відродити оптимізм та творче ставлення до всього, що робиш,
- сприяти завершенню процесу усвідомлення власної ідентичності та самоцінності, відновленню прямих зв’язків зі світом, здатності розрізняти правду від брехні, реальне від насадженого,
- розвивати громадянську культуру, позбувшись протистояння держави та громадян, викривлення ролі держави, водночас з відродженням міської культури.
І підсумок, який найбільше втішив мене, як фасилітатора діалогу, бо став відповіддю на персональний запит стосовно того, як тлумачити демократію та культуру України:
“Беру з собою визначення демократії як «свобода + відповідальність», з цим можна жити. Відсутня українська ідея – і над нею слід працювати. Вона залежить від нас (середнього класу та еліти). Я авторитет для підлеглих – мої слова впливають на їх здатність довіряти, в т.ч. державі. Важливо, щоб наше розуміння відзначалося на наших діях, емоціях – бути прикладом, виходячи з мети. Це корисне мені тим, що хочу жити в здоровому суспільстві, підвищувати культурний ранг (логічними рівнями) – тоді отримаю здорове суспільство”.