З кожним дублем теми виникає можливість визначити, що ж поєднює такий різний чуттєвий досвід таких різних учасників у таких різних життєвих обставинах, а в чому проявиться унікальність саме цієї групи, на зустріч з якою йдеш саме зараз.
Цього разу індивідуальні запити до теми були:
- бажання розібратися в конфлікті через оціночні судження;
- межа між оціночними судженнями та оцінкою – як досягнути креативності без куріння або навмисного знурення себе (одразу пригадую опитування друзів ІКЬЮ ІМПАКТ декілька років тому щодо джерел натхнення – і фізико-хімічні варіанти);
- “просто цікава тема”.
Тому індивідуальними результатами стали:
- беру з собою формулу, яка подовжує момент емоційної реакції та підвищує невразливість, а це забезпечить ефективну взаємодію (вирішення питань замість конфлікту, хоча кожен залишиться собою);
- оцінювання – необхідність для вирішення задач. Аби не переходити до оціночних суджень, буду регулювати свої емоції;
- спробую дивитися на картини – та шукати в них відповіді, вирішення (надихатися). Це мені важливо, бо креативність приносить задоволення. Подобається знаходити креативні рішення;
- вбивчий вплив оціночних суджень на психіку. Кількість автоматичних оціночних суджень всередині мене та їх проекція на думки інших на мій рахунок. Моменти штучності оціночних суджень – що це не моя проблема, а проблеми цих людей (що сиплять на мою адресу оціночні судження) з їх минулого.
Серед критеріїв креативного мислення повторилися в усіх трьох групах “нестандартно” та “поза шаблонами”, тобто розрізнення бунтарського духу та духу творення є спільним резервом нашого чуттєвого духу.
Саме тому геть усім було б корисно побути учасником верзусу на тему “Традиції. Стандарти. Кліше VS Новації. Прогрес”, коли ми вчимося розуміти суть прогресу та важливість орієнтації новацій (втілення креативності) на його суть, роль глибокого розуміння традицій та стандартів, уникнення перетворення їх на кліше, у цьому процесі.
Було б корисно, але це усвідомлення ще готувати та готувати.
Суттєвим доповненням переліку критеріїв креативного мислення від третьої групи стало визнання того, що “знахідка креативного рішення спонукає щось робити далі, надихає, породжує бішьшу зацікавленість”. Власне, саме цим чуттєвим досвідом і пояснюється наше прагнення до креативності, бо інакше усі діяли б за принципом “бути простіше”, а не шукали б “нові рішення звичних задач”.
Також дуже цікавим стало відгалуження діалогу довкола емоцій, що живлять оціночні судження – САМОЗАСПОКОЄННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО БЛОКУЮЧИХ ОЦІНОЧНИХ СУДЖЕНЬ.
У цьому відгалуженні провели межу між прагненням спокою, безтурботності та самозаспокоєнням:
- чуттєвість стану безтурботності: отримав певну перспективу, з якої споглядаю – є внутрішня визначенність стосовно зовнішньої невизначенності, тобто всередині себе завжди знайду відповідь ; проблеми мене не зачіпають, бо контролюю емоції, завдяки вірі в те, що з усім упораюсь (бо є внутрішня визначенність, здатність знаходити відповіді всередині себе);
- чуттєвість стану самозаспокоєння: “мені все зрозуміло”, зацикленість, догматизація, “схопив Бога за бороду”.
Оскільки до того в діалозі визначили механізм блокування креативності оціночними судженнями – той, хто оцінює іншого, ставить себе вище, а того, кого оцінює, нище – відбувається стрес (відгук на загрозу, який блокує активацію мозку) – то у співставленні з чуттєвими маркерами стану самозаспокоєння стає зрозумілим, чому він є джерелом оціночних суджень – через знайому нам з часу обговорення вразливості до нігілізму зверхність, бажання приховати свою невпевненість через оціночні судження на адресу інших.
У гілці діалогу “МЕЖІ “ОЦІНКА VS ОЦІНОЧНЕ СУДЖЕННЯ” втриче повторився висновок щодо емоційної природи оціночних суджень напротивагу заснованості на фактах оцінювання.
У першій групі ця думка пролунала ось у такій формі: “в оціночних судженнях емоційність панує над фактами, відбувається узагальнення та гіперболізація, категоричність (як присуд), перенесення оцінки діяльності на судження про персоналію, закрита позиція”.
Друга група зазначила ознаками оціночних суджень: “складається з факту та емоції з переважанням емоцій над фактом, вириває факти з контексту, а потім узагальнює, обрізує можливості, досвід і є оціночні судження”. І ознаки оцінювання: “аналіз контексту, фактів, цифр, поєднання між собою, пошук відповідностей з об’єктивними (конкретними, однозначними) критеріями”.
Третя група зазначила: “Оцінка – на фактах; оціночне судження – на емоції довкола факту”.
І дуже важливим спостереженням від третьої групи є те, що “оціночне судження може виникати до аналізу (на основі застосування завченого та повторюваного, тобто кліше, наприклад, про відьом, яких треба палити або топити), а оцінка можлива лише за умови аналізу (чим засвідчений факт, про що свідчить факт) та синтезу (куди веде факт, як вплине на мій інтерес).
Також в двох з трьох груп (а в одній з них ця гілка діалогу просто не проросла) співпала думка щодо внеску оцінювання у креативність рішення:
- можливість розпочати, активізація, поштовх до дії, пошук рішення, варіантів, натхнення;
- аналіз кінцевої мети та можливі корективи, усвідомлення ситуації, постановка задачі;
- заново запускає аналіз (виявлення властивостей та закономірностей, звірку, калібровку) та синтез (складання цілого з фрагментів, напрацювання альтернатив рішень) – і завдяки цьому розриває шаблони, вивільнює від них свідомість.
Для вирішення викликів для креативності, які привели на верзус, застосували дві техніки – оксюморон та “надихайся, не копіюй”. Результати наведено у таблиці.
Наступного тижня – повтор теми “Гендерна самореалізація: конкуренція VS взаємодія”, на якій поринаємо у дослідження причин “поїдання” один одного в межах одного та різних гендерів замість реалізації свого потенціалу, а також знаходимо індивідуальні варіанти змін звичних шаблонів (тобто також розвиваємо креативність).
Запрошую. Долучайтеся!