За підсумками зустрічі найближчою задачею на шляху розвитку стійкості до провокацій визнали звичку “думати, що думаєш”.
Відкриття почались зі знайомства з темою. Виявилось, що стан жертви провокацій усі учасниці однаково переживають, а стан господара інфочасопростору – дуже індивідуально. Оскільки такий результат дала проекційна методика, яка виключає раціональне мислення, приймемо прагнення зберегти індивідуальність за перший крок до оволодіння власним інфочасопростором.
При цьому учасниці зійшлись на думці, що перетворення на жертву провокації відбувається внаслідок резонування зовнішнього впливу з особистою вразливістю (довірливістю, дією слабкого місця, стереотипами, конформізмом) – виникнення емоцій, внаслідок яких страждає внутрішня стабільність, самооцінка, і тому робиш те, чого не слід було б.
Коли аналізували, які думки призводять до тих чи інших переживань, картина залишалась індивідуальною – виявилось, що одна і та ж думка на чиюсь стійкість до провокацій діяла позитивно, а на чиюсь – негативно. Тому отримали як ДЗ рекомендацію дослухатися до власних станів, моментів впливу на себе, перевіряти думку, яка порушила рівновагу, застосовувати парні думки, дзеркальні, з метою відновлення рівноваги.
Найприємнішим моментом суто для мене був інсайт учасниць про діалог як вміння через зіткнення прийти до співпраці. Дуже сучасно, точно, лаконічно.
На питання стосовно того, чи рекомендували б участь у темі про володіння інфочасопростором та форматі зустрічей VS, висловлено наступні думки щодо отриманої користі: “розібратися у почуттях, думках – виробити лінію, над чим надалі працювати”, “віднайти нюанси, які раніше втікали від уваги, знайти свої питання та відповіді на них”, “побачити реальність під іншим кутом – змінити точку збірки”, “структурувати, скласти пазли, зв’язати елементи своїх думок”, “побути під впливом тренера, що важно переоцінити”. Фінальною думкою пролунало альтруїстично егоїстичне: “аби більше осмислювали – оточити себе людьми, які мудріші”.