Традиційно рухались в дослідженні теми від мотивів участі, якими цього разу були прагнення зрозуміти власні мисленеві процеси, поточнити тлумачення нігілізму, навчитись чітко відмежовувати критичне мислення від нігілізму.

Прагнення уникнути впливу нігілізму зумовлене спостереженнями учасників за тим, наскільки він блокує розвиток, заважає мислити, розкритися. Розвитку сприяє критичне мислення, і саме тому воно викликає зацікавленість.

Цікаві інсайти під час діалогу:

• зверхність живить нігілізм, а критичне мислення потребує асертивності;
• якщо навчитися відрізняти безсторонність (неупередженість) від байдужості, навчимось обходити пстки нігілізму;
• безсторонність – вміння брати емоції під контроль. У сленгу відсутні синоніми безсторонності, неупередженності, але є безліч синонімів байдужості (пофігізм, фіолетово, не морочитися), бо байдужість є наслідком центрації на собі і не потребує праці над собою, у той час, як безсторонність (неупередженість) – результат праці над собою;
• нігілістом бути просто, бо тоді у тебе є одна відповідь на всі питання – все погано та буде ще гірше, все нічого не варте, окрім знищення. Критичне мислення вимагає зусиль – і тому потребує наявності бажання;
• фіксація на минулому та розчарування/роздратування через те, що вже не змінити, підживлюють нігілізм;
• критично мисляча людина обгрунтовує, порівнює з критеріями, шукає усвідомлення, зважує та оцінює;
• аби свідомо обрати варіант вирішення, варто зупинитись,зробити паузу, задати собі запитання (що це і звідки, навіщо) – побачити альтернативи вирішення, бо завжди є 2-3 та більше варіантів;
• критичне мислення активізується через звичку ставити запитання до кожної ситуації, розмовляти з самим собою (чи самостійно, чи за чиєїсь допомоги);
• корисно пам’ятати, що пошук винного заперечує контекстність та постмодернізм, які є ключовими принципами критичного мислення. Тобто як тільки шукаєш винного (однаково – чи-то в комусь, чи в собі), зупинись та передивись власні можливості впливу на аналогічну ситуацію надалі

За що люблю формат Верзусів, який творю, – за те, що одна та сама тема з одними і тими самими завданнями та одною і тою самою мною відкриває різні множини інсайтів, які доповнюють одна одну. Зрештою, це цілком закономірно – бо обираю маршрут спільного розкриття теми згідно мотивів учасників.

Цього разу почали з того, що у більшості учасників була просто цікавість на кштальт “а що роблять усі ці слова поруч”, і конкретизація запитів стосувалася лише ролі традиції:

• що є традицією, вартою переносу надалі, а що є стереотипом, від якого варто звільнитися?
• Як оцінити користь та відсутність користі від традиції?
• Навіщо потрібні традиції?

І знову, як і в першому Верзусі на цю тему, підтвердилася гіпотеза стосовно того, що традиції давно перетворенні на кліше, і тому викликають сумніви у доцільності.

Тому заглядали глибше за кожний з виведених переліків ознак – традицій, стандартів, кліше, аби навчитися їх відрізняти і диференціювати свою поведінку стосовно них.
І у цьому процесі зрозуміли, що традиції якщо і театралізують, то кращий досвід через покоління задля осмислення та освоєння світу. Стандарти, якщо і вражають нас сухістю та раціональністю, то задля керування рівнем якості відтворення. Кліше, якщо і спокушують тим, що їх усі повторюють, то, щонайменше, викривлюють логіку.

Знахідка групи, яка найбільше надихнула мене як тренера:
“Соціальний сенс присутній і в традиціях, і в стандарті, і в кліше:
– у традиціях соціальний сенс присутній несвідомо, інтуїтивно,
– у стандарті соціальний сенс присутній свідомо,
– у кліше соціальний сенс присутній викривлено (проманіпульовано)”.

Також цікавими є висновки з пошуку відповідей при співставленні «Новації та прогрес VS Висока якість життя», а також «Традиції, стандарти, кліше VS Висока якість життя»:

• Інновація має сенс, коли покращує якість життя
• Прогрес розуму призводить високий рівень життя. Прогрес технологій створює проблему створення нової технології
• Контролювати темп прогресу!
• Щоб іновація покращувала якість життя, мусить грунтуватися на соціальному сенсі, який тлумачимо без впливу жодних кліше
• Одне витікає з іншого
• Традиції, стандарти, кліше – інструменти керування якістю життя
• Аби підвищити власну якість життя, виключаючи/ігноруючи якість життя решти, потрібні кліше. Тобто кліше живлять маніпуляції
• Традиції слугують підвищенню якості життя всіх (свого + інших)
• Стандарти слугують підвищенню життя інших

У пошуках запитань та відповідей керувалися ось такими індивідуальними мотивами участі в зустрічі:

• дослідити критичну складову оціночних суджень – що в них є конструктивне, що деструктивне;
• дослідити оціночні судження з різних боків, сильні та слабкі сторони їх впливу – коли потрібні, коли зайві;
• як захистити себе від чужих оціночних суджень;
• як контролювати свої оцінки;
• розвинути креативність для щоденності, бо все швидко розвивається;
• бажання подумати в стилі Верзус – в бізнесі важливо вміти «струсонути» себе, щоб отримати імпульс для творчості.

Ключовою ознакою креативного мислення, яка приваблює його досліджувати та розвивати, визнали продуктивність, тобто виникнення нового продукту (ідеї, проекту тощо), створення того, чого раніше не було.

Вплив оціночних суджень досліджували саме на цю здатність.

З’ясували внесок оцінювання у креативний процес:

• надає матеріал для вибору ІКР та «шкали» (яким чином вимірювати просування до ІКР);
• забезпечує відчуття руху до ІКР, а це генерує енергію досягнень і дозволяє рухатись в руслі масштабних довготривалих змін;
• допомагає помітити, що дістався пункту призначення – помітити результат, зафіксувати його;
• забезпечує застосовність ресурсів (які є найвідповідніші чи як використати задля ІКР наявні, такі, які є).

При цьому наявний ризик підміни оцінки (як результату оцінювання) оціночним судженням на кроці «порівняння зі шкалою», а саме – внаслідок походження «шкали». Ґрунтування її на досвіді, стереотипах, кліше як «загальновизнаних референтних значень» живить виникнення оціночних суджень замість оцінки. Ґрунтування «шкали» на цінностях та принципах, на ІКР дозволяє завершувати оцінювання саме оцінкою.
Визначили також відмінності оціночних суджень від оцінки:

• в оціночних судженнях емоційність панує над фактами, відбувається узагальнення та гіперболізація, категоричність (як присуд), перенесення оцінки діяльності на судження про персоналію, закрита позиція. Критичне мислення без оціночних суджень може бути конструктивним. Під впливом оціночних суджень критичне мислення стає деструктивним, бо зупиняє (блокує) креативність;
• оцінка як результат оцінювання (висновок з нього про наступні кроки для розвитку, наближення до ІКР) є відкритою позицією, нейтральною стосовно персоналії, зосередженою на фактах про процес та результати діяльності у співставленні з прямотінням до ІКР, працює на постійне прирощення якості результату, ґрунтується на показниках.

Які думки привели учасників на зустріч? Схильність до самоаналізу, зацікавленість сформувати власну думку, чи на користь стає критичне мислення, прагнення змінити ставлення до життя, прагнення самовдосконалення та саморозуміння, пошук нових варіантів. За усіма цими, різними на перший погляд, думками вбачаємо саме схильність до критичного мислення – задаватись питаннями та дивитись ширше і глибше.

Найбільше враження на учасників справив інсайт про асертивність як розподільчу межу між критичним мисленням та нігілізмом і наслідок неупереджених суджень, відсутності забігаючих наперед оцінок.

Найбільше враження на тренера справив запит на мету розвитку критичного мислення, який учасники вивели спільними зусиллями, співставивши портрети нігіліста та критично мислячої людини: розуміння себе + відлагоджена взаємодія з середовищем.

Також цікавими виявились кліше у сприйнятті критичного мислення стосовно того, що “сумніви – основа критичного мислення”, а також упередження щодо того, що критичне мислення може призвести до бездіяльності. Ці два судження є дзеркальними одне до одного, бо саме сумніви крадуть впевненість та час, призводять до бездіяльності, бо породжують вольову амбівалентність. У той час, коли критичне мислення засноване на розумінні багатоваріантності, контекстності, одночасного співіснування безлічі правд замість сумнівів.

Своєрідною кульмінацією зустрічі стали групові рефлексії довкола запитання “ЧОМУ ЖУРБА СТАЛА ПРАВДОЮ?”, яке виникло при критичному читанні уривку класичного твору української літератури.

Автор запитання здивований таким логічним ланцюжком, і тому поставив саме таке запитання. Група обрала його до обговорення, бо не очікувала, що емоційний стан народжує ідеї, теорію, підозри, сумніви. І що сумніви все ж є проявом нігілізму, а не критичного мислення, бо нагнітають емоційний стан. Стан затінює розум. Почуття промовляють замість особистості. Найбільше учасників стурбувало, що під правдою розуміли порядок речей, близький до істини, а виявилось, що вона може бути породженням емоційного стану. Захотілося розібратися в тому, як стається так, що все, що сприймаємо правдою, просочено журбою, чи є у тому закономірність або збіг. Чи завжди прихід до правди відбувається через загострення, в т.ч. через журбу?

Таким чином прийшли до інсайту про розпізнування та контейнування емоцій, використання їх як маркерів особливо важливих моментів – моментів істини, у яких важливо залишитись творцем замість перетворюватись на деструктора.

Зрештою, зійшлися на тому, що критичне мислення важливе для позитиву, бачення варіантів, потрібних, аби жити, для внутрішнього спокою, нових можливостей, асертивності, сили, кращого розуміння, дій без конфліктів із середовищем, вирішення глобальних проблем замість ховатися, пошуку оптимального рішення, аби утримати цінних людей біля себе.

Тобто підтвердили відповідність здійсненого вибору власному запиту, а тому з ентузіазмом взяли собі на щоденне практикування:

1. шукати позитивний намір в інших людях – і тому простіше приймати думку, яка відрізняється від власної,
2. поєднювати позитивне мислення з прийняттям авторитету та подоленням упередженності,
3. дотримуватись послідовності “питання, аналіз, синтез – і лише потім оцінка”,
4. бути уважним до себе та оточення за допомогою питань,
5. оцінювати альтернативи, ставити питання без відповідей у них,
6. розібратися в собі, своїх прагненнях, віднайти свої бажання, поєднати себе зі світом,
7. задавати собі запитання за моделлю “теза та антитеза”,
8. застосовуючи аналіз, синтез, оцінку, усвідомлювати саму проблему, що вона існує та потребує вирішення,
9. ставити собі запитання, щоб творити, досліджувати, як відбувається по світах, які були моделі поведінки.

Виявили, що:

1. кліше створюємо для популяризації традицій та/або стандартів, бо вони дозволяють швидше та простіше доносити інформацію. І надалі кліше витісняють традиції та стандарти водночас з тим, що «каструють» думку – знищують підвалини ефективності праці так само як визрівання середнього класу та еліти з усієї сукупності народу;
2. історія свідчить, що далеко не кожна новація спричиняє прогрес. Багато новацій спричиняли регрес та невідновлювальні втрати, хоча аргументовані були саме прогресом;
3. прогрес – асиміляція нового, його застосування, рух уперед – втрачає сенс, якщо погіршує якість життя майбутніх поколінь. Зв’язок поколінь – це ознака традиції. Тоді традиції зумовлюють прогрес всупереч твердженням нігілістів про зворотнє;
4. більш організований розуміє та розвиває традиції відповідно до поточного розвитку людства, і саме тому він здатен творити новації та прогрес;
5. менш організований мислить кліше – і тому йому можна скинути кризу, зігравши на сентиментах про “краще завтра”;
6. два найшкідливіші поточні кліше: «скрізь краще, ніж у нас», «будь простішим»;
7. прогрес спрямований на покращення якості життя – і досі новації робили або «навпомацки», постфактум оцінюючи збитки для якості життя, або свідомо підміняючи стандарти та традиції кліше;
8. нілігістичне відмітання традицій та бунт проти стандартів є неусвідомленим спротивом перетворенню їх на кліше, запит на новації, які відновлюють відповідність традицій та стандартів новітньому розвитку людства з найкращим впливом на середовище життя;
9. сучасний «більш організований» вчиться моделювати наслідки рішень, скидаючи власні кризи на «менш організованого», хоча багатофакторний аналіз дав би ті самі відповіді поза трикутника Карпмана;
10. найцінніші для високої організованості традиції: держава як захисник народу та його території, династія як наслідування моделі поведінки з можливою зміною поля діяльності, родина як вміння вибудовувати стосунки з іншим, діалог як спосіб створення та зміцнення зв’язку.