ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

РУХ МІЖ КАТЕГОРІЯМИ:

• Запит перетворюється на скаргу, коли у відповідь на нього не отримуєш очікуваної реакції або від його реалізації відсутній очікуваний результат. Виникає відчуття безсилля – і воно перетворює запит на скаргу.
• Скарга може перейти в запит, коли люди з’ясували, що можна зробити.
• Скарга перетворюється на докір, коли не здійснились сподівання від реакції на скаргу, – і відчуваєш, що перекреслили твою працю, відбувається крах надій, образа.
• Внаслідок неправильного оформлення чи спрямування скарги вона теж може переродитися на докір.
• Невідпрацьований запит перетворюється на докір.
• Запит перетворюється на докір, коли запит був неусвідомлений, мав приховану мету, що полягала в пошуку винного, цапа відбувайла.
• Коли людина радикально налаштована і одразу переходить до звинувачень, бо щось не відповідає її очікуванням (наприклад, інші працюють не так, як ти), то запит поступається докорам.
• Докір перетворюється на запит, коли людина усвідомлює, що докори не працюють, результати відсутні або неякісні, тобто докоряти – пуста справа. Має бути усвідомлений та вербалізований запит.
• Коли той, хто докоряє, вИзнає, що відповідальність за котресь неподобство лежить і на ньому, визнає свою спроможність долучитися до виправлення ситуації, то докір поступається місцем запиту.
• Скарга перетворюється на запит, коли вже частково задоволена, почався діалог, оскаржена персона перепросила.
• Скарга перетворюється на запит, коли є чітка постановка питання.
• Моя щирість при зіткненні з чиїмось акторством здатна перетворити запит на скаргу як захист моєї реальності.
• Коли на їх акторство (не щирий запит, провокацію) ми відповідаємо щирістю, ризикуємо отримати докір замість запиту.

ВЛАСНІ ТИПОВІ РЕАКЦІЇ:

РЕАКЦІЇ НА НАШІ РЕАКЦІЇ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Не усвідомлений запит перетворюється на провокаційну поведінку, і втрачає здатність бути безконфліктно задоволеним.
• Докір – про справедливість. Скарга – про порядок.
• Запит відрізняється від докору, бо має на увазі, що буде відповідь. Докір не розраховує на відповідь, не зацікавлений її чути.
• Якщо зумієш сформулювати запит, то отримаєш відповідь.
• Якщо мета є лише відкрита, без прихованої, то це – щирість.
• Коли діють приховані цілі, то це – маніпуляції, акторство, під впливом яких запити поступаються докорам.
• Акторство не брехня, а буття в персонажі. В персонаж потрапляють як з власної волі, так і примусово.
• Коли скаргу адресують не тому (грають), треба відповідати теж акторством.
• Найкращий результат запиту – отримання консультації.
• Сприймаю скаргу як запит на дію – не розрізняю їх між собою.
• Докір від нарцисів – пастка для мене.
• Шляхом докорів маніпулятори отримують сатисфакцію, бо послаблюють мене шляхом знецінення та своєї проекції негативних намірів та дій.

МОЖЛИВІ АЛЬТЕРНАТИВНІ РЕАКЦІЇ:

ПІДСУМКИ:

1. Коли на акторство реагуєш щирістю, то виказуєш свою вразливість – і з цього користуються.
2. Щоб тебе не вражали докори, переходь на гру, аби «вибити» актора зі звичного сценарію, і вже далі, за необхідності, виводь на запит, користуючись розгубленістю іншої сторони.
3. Завдання – вциліти, зберегти свою ресурсність, припинити себе недооцінювати.
4. Прийшла до усвідомлення своїх реакцій та подальший реакцій – ланцюжок ескалації незадоволення.
5. Варто перестати бути іграшкою в чиїхось руках, іграх.
6. Перестати перетворювати щирість у вразливість.
7. Я звик, що поки людина не сказала, я не реагую, а варто звертати увагу на невербальні прояви запитів.
8. Реагувати на запит як на виклик – і задіяти прямі, а не перехресні трансакції.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Лідерство як явище знайоме зі школи, з 5-6 класу, а як поняття – на роботі. Лідер піклується про інших.
• Про домінування дізналася в середній школі, з уроків історії. Лідерство завжди було, але не називали «лідером». В старших класах почали говорити про нього, пролунало в тесті «хто лідер в родині».
• Як явище лідерство було в школі, але так ніхто не називав, а домінування – ще з дворового дитинства. Як поняття лідерство – з тренінгів з лідерства в 2000х.
• Раніше лідер – він же вожак. В школі – той, за ким йдуть, з уроків, зокрема.
• Домінування – влада сили. Лідерство – сила розуму, харизми.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ЛЮДИ-СИМВОЛИ:

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Лідерство та домінування можуть мати різне звучання в політичному та бізнес середовищі.
• В лідерстві розвиток є метою, а боротьба може бути інструментом. В домінуванні відсутні як розвиток, так і боротьба (коли відсутній спротив, то це не боротьба, а панування).
• Результат боротьби – перемога одного над іншим, над усіма. В кінці залишиться один – сенс боротьби.
• Боротьба – зіткнення, конфлікт, руйнування. Розвиток – зміна, трансформація. Тоді метою лідерства є розвиток, а боротьба є інструментом. В домінуванні метою є боротьба, а розвиток є інструментом. Тут розвиток як трансформація особистостей, підпорядкування їх певній моделі, зручній для домінанта, перетворення їх на свою зброю. КОМЕНТАР МОДЕРАТОРА: відбувається підміна поняття – маніпуляцію називаємо розвитком, тобто не кожна трансформація заслуговує називатися розвитком.
• Регрес як зворотній розвиток, негативна трансформація.
• Розвиток – мета лідерства. Боротьба – інструмент.
• Розвиток як заміна попередньої форми досконалішою версією.
• Зло теж вдосконалюється – і тоді йдеться про деструкцію.
• Інверсія як метод маніпуляції. Зло – добро. Добро – зло. Правда – брехня. Брехня – правда. Розвиток – занепад. Занепад – розвиток.
• Якщо якась спільнота висуває когось лідером, то він може відбутися і без домінантності (без боротьби).
• Лідер – той, хто поведе. Вони усе ж дещо домінантні, бо схиляють до своєї точки зору, хоча надають вибір і для твого особистого простору.
• Коли низи готові підкорятися, то лідер може бути дещо домінантним.
• Лідер без домінантності як особистої риси відбутися не може, бо лідер цілковито підпорядкований своїй ідеї і має переконати в ній інших. Ступінь домінантності лідерів залежить від рівня розвитку суспільства.
• Сила переконань та харизма настільки сильні, що людина стає лідером.
• Домінантність є необхідною передумовою для харизми, хоча і недостатньою. Якщо не опанував свою домінантність, не підпорядкував її розвиткові, то не відбувся як лідер.
• В бізнесі на етапі старт-апу домінування – обов’язкова риса.
• Мета лідерства – розвиток, і завжди є до чого прагнути.
• Домінування – нижча форма керування, простіша функція, і тому стосовно його опису думки сходяться.
• Лідерство багатогранне, і тому його концепцій є багато.
• Лідерство – це команда, спільний мотив.
• Колективізм – ти шестерня в механізмі. Командний дух – визнання унікальності ролі та компетенцій кожного, залежність результату від їх поєднання. «11 друзів Оушена» – приклад команди. «Трактористи» – колетивізм.
• Традиційне лідерство – монархи, вожді племен. Лідерство успадковується.
• Харизматичне лідерство – виникає внаслідок яскравості особистості.
• Формальне/ не формальне лідерство – ярлик з радянських часів. Якщо послуговуватимемося ним надалі, то вбиватимемо суть лідерства, яке не може бути формальним за визначенням, бо вимагає залученості і не виникає внаслідок повноважень.
• Амбіційний незадоволений харизматик, що шукає способу компенсувати свою незадоволеність, є деструктором, а не лідером.
• Трансформаційне лідерство – справа першої особи, бо воно про стратегію.
• Ситуаційне лідерство – про тактику.
• У мене стадія готовності до задачі «можу, не хочу».

ПІДСУМКИ:

1. Цікаво, що справжнім лідер не може бути без частки домінантності серед рис.
2. У лідера завжди повинен бути результат.
3. Лідер – той, хто породжує інших лідерів.
4. Варто визначитися з концепцією лідерства, яка мені є ближчою, і попрактикуватися в родині.
5. Лідерство неможливе без домінантності серед рис (але не має перероджуватися на домінування – коментар модератора). Баланс залежить від задач (та аудиторії – коментар модератора).
6. Я керівник – тактик, не стратег. Важливо використовувати своє знання для вирішення задач. Застосовувати ситуаційне лідерство.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ УЧАСНИКІВ ДІАЛОГУ:

СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ. АНТОНІМИ:

• Знецінення, приниження, ігнорування.
• Знецінення, байдужість, розчинення.
• Хамелеон, переступлю через принципи – потім забудуть, пристосуванець. Зламана людина, знеособлена.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

• Соціальна потреба стоїть вище за необхідність. Необхідність – про виживання.
• Соціальна потреба – вимога суспільства для функціонування суспільства, але без цього можна існувати. Необхідність – те, без чого не можна існувати.
• Соціальна потреба – запит більшості на існування більшості. Необхідність – відповідь на виклики, змін реальності, непереборні обставини.
• Навички набув, але не обов’язково використовуєш, а звички діють поза нашої волі, постійно.
• Навички – результат зусиль на їх здобуття. Звички часто виникають без зусиль.
• Не кожна навичка переходить у звичку. Не кожна звичка є навичкою.
• Позитивні звички потребують зусиль для свого вироблення та закріплення. Негативні – виникають самі.
• Навички – усвідомлювані повторювані зусилля. Звички – не усвідомлювані зусилля.
• Звичка – робота, яка не сприймається зусиллям, спрацьовує автоматично.
• Мета та користь є спільними ознаками для роботи та самоповаги, тобто самоповага є роботою.

АНАЛІЗ ХАРАКТЕРУ ВПЛИВУ ЗВИЧОК ТА НАВИЧОК НА САМОПОВАГУ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Самоповага – це самостійність.
• Самоповага залежить від самооцінки.
• Самоповага – результат життя, а самовпевненість – на його початку, у витоках.
• Коли є самовпевненість, то присутня зверхність.
• Коли людина ставить планку вище за суспільство, то це – вимогливість (якщо планка – до себе та інших людей), вибагливість (якщо планка – до умов).
• Впевненість – про силу.
• Дві різні докрини стосовно ролі індивідууму в суспільстві – нуль чи одиниця. Якщо нуль, то скільки їх не додавай, а залишається нуль. Зовсім інший результат – від додавання одиниць. Відсутність самоповаги перетворює людину на такий нуль.
• Самоповага потрібна, коли немає ока суспільства.
• Як не прикро це визнати, а знецінення не потрібне, шкодить розвитку особистості.
• Самоповага – гальмо на шляху руйнівних, стосовно своєї самооцінки, дій (стосовно негідних, на нашу думку, вчинків, якщо маємо гідність – від модератора).
• Зневажання себе проявляється, щоб відповідати канонам суспільства – щоб вижити.
• Людина сама вирішує для себе, чи може собі вибачити щось, що суперечить її цінностям. Залежить від зовнішнього фактору – наскільки сильно на тебе впливає – і самоповага відступає перед виживанням (ситуація катувань, наприклад). Місце самоповазі є у звичайних обставинах.
• Оскільки самоповага – почуття, що формується під впливом соціуму, то і зовнішні вияви самоповаги відрізняються, залежно від норм конкретного соціуму. І кожен обирає свій соціум.
• Самоповага – механізм обмеження особистості, щоб була зручною соціуму.
• Соціальна потреба – це зусилля з боку індивіда для розвитку соціуму. Соціум щось вимагає від індивіду для свого блага.
• Ознаки роботи – користь, витрата енергії, винагорода, мета, алгоритм виконання, дія, зміна вихідного стану.
• Робота над змінами себе, потреба в індивідуальності, навички відстоювати свої рамки є проявами самоповаги і є необхідними для життя, бо відсутність самоповаги призведе до знищення (чи то фізично, чи то морально).
• «Знати своє місце» – гальмо, страх.
• Є люди, яку ніхто не поважає, а вона всіх зневажає та знецінює.
• Звичка – страшна штука, бо її носиш з собою і не помічаєш, не усвідомлюєш її впливу на власне життя та особистість.

ПІДСУМКИ:

1. Високий рівень самоповаги – коли людина має свій всесвіт самооцінки, який ніхто не порушить. Зовнішньо збити бачення цієї людини майже неможливо.
2. Перебування в такій самоповазі – велика робота по збереженню себе, віри в себе, не зневажаючи себе, усвідомленню своїх цінностей, життю в них. Тоді твої цінності помітні іншим, заражають їх теж. Робота – протистояти нападкам.
3. Людина без самоповаги прагне позбавити її іншу людину.
4. Самоповага – це боротьба за свої цінності та проти знецінення.
5. Самоповага – обумовлений середою результат, система цінностей може жити всередині, але формується ззовні. Ти зі своєю системою цінностей, сформованих життям в одному середовищі, може перетворити тебе на бридке каченя в іншому соціумі.
6. Самоповага – сукупний результат роботи над собою, над своїм саморозвитком.
7. Самоповага не дається з народженням, вимагає зусиль, тобто є роботою. Треба плекати свою самоповагу.
8. Найважче працювати над тим, чого не бачиш, а власних звичок не бачиш. (Вікна Джохарі у допомогу – від модератора).

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ індивідуальних переліків. СПІЛЬНЕ У ПРОЯВАХ СВЯТА, ЛЮБОВІ, ТУРБОТИ:

• Веселий настрій є спільним для свята та любові.
• Обійми є спільними для любові та свята.
• Сміх є спільним для любові та свята.
• Подарунки, сюрпризи є спільними для любові та свята.
• Робити приємності є спільним для свята та любові.
• Бажання допомогти є спільним для любові та турботи.
• Радість є спільною рисою любові та свята.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• У двох з трьох учасників діалогу співпали за своїми ознаками любов та свято, а у однієї людини співпали за своїми ознаками любов та турбота. Варто повернутися до трактування любові давніми греками – зрозуміти свої патерни поведінки та їх наслідки.
• Зведення свята до «добре поїсти» може бути відголоском часів, коли щодня відмовляли собі у різносолах (через дефіцит продуктів у вільному продажі або через брак коштів на деякі види продуктів), а на свято «тішили» себе.
• Ритуальні переліки страв на свята мали на меті регламентувати процес їжі, перехід від посту до звичайного режиму харчування, і аж ніяк не вести до переїдання.
• У стані свята розслаблена, забуваю про зобов’язання.
• Якщо виконання котрогось ритуалу важливіше за радість зустрічі, то свято помирає.
• Коли клопоти відбуваються з любов’ю, то це і є свято. Коли клопоти – через почуття обов’язку, то відсутня любов, а без неї немає і свята.
• Для мене турбота – частина любові.
• Середовище життя допомагає вижити – це про турботливе мислення.
• І любов, і турбота можуть перетворитися на деспотію, якщо бракує свята в душі.
• Свято – відкриття для тебе, радість, зростання, стаєш святим.
• Любов як святість. Коли говорять про святість, то присутня любов.
• Любов знецінюється до жадання, коли бракує свята в душі та турботи в думках.
• Свято – апофеоз життя, піднесений настрій та лексика, епітети.
• Любов виводить тебе з твого внутрішнього світу, розсуває межі.
• Турбота – ключ до розширення свідомості. Без турботливого мислення не буде захвату життям.
• Свято – початок чогось, передсмакування.
• Любов – поєднання людей, наповнення ніжністю.

АНАЛІЗ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ:

• Свято протиставляють щоденній рутині. Рутина – це чіткий алгоритм. Якщо абсолютизуєш свій звичний алгоритм, то свято перетворюється на додаткові клопоти, додаткові та зайві, і це напружує. Можливо, така реакція, бо свято зведене до «добре поїсти». Особливо не люблю святкування нового року. Свято вносить хаос до впорядкованого турботливого життя.
• Коли постійно перебуваєш в неспокої, то відтерміновуєш свято – не зараз, потім, потім. Свято необхідно забажати – і тоді його сконструюєш та отримаєш. Коли не хочеш свята всередині, а певна дата наближається, а воно не вміщується в тебе, ти щось комусь «повинна», то зникає відчуття свята.
• Коли здійснюєш клопоти без бажання, без любові, а через обов’язок, то свято не отримуєш.
• Протиріччя між турботою та святом меншає, коли твоя ресурсність більшає. Важлива в цьому і внутрішня, і зовнішня ресурсність (достатність простору та обладнання). Посудомийка сприяє тому, аби свято було в радість. Наявність ресурсу активізує, спонукає.
• Життя у великому місті стирає межу між буденністю та святом – вони стають переплетеними. Традиційно на свята ходили до театру чи цирку, а тепер вони доступні щодня.
• Ритуал заради ритуалу – перемога щоденності над святом.
• Коли щодня достатньо хліба та видовищ, то це стирає межі між щоденністю та святом.
• Коли дозволяю собі поза плану, то свято бере гору над буденністю.
• Прикрашу своє робоче місце чимось – і свято бере гору над буденністю.
• Клопоти, певний алгоритм дій, почуття обов’язку, страх, що свято виб’є тебе з колії (робочого ритму) убивають свято в душі.

ПЕРСОНАЛЬНІ ЗАПИТИ ТА ГІПОТЕЗИ:

1. Як любов трансформується зі свята у турботу і вже не перетворюється знову на свято?
   • Для мене важливе тим, що подарує веселу старість, теплу, зігріту, цікаве життя, не архаїчне.
   • Варто підтримувати в собі спонтанність, внутрішню дитину, радісну, відкриту, в чомусь легковажну, яка шукає нове та зміни, – шукати, звідки наповнювати в собі дитину, розширювати свої межі, запрошувати до свого світу, поділяти мої захоплення.
2. Чому є люди, які не просуваються далі «букетно-цукеркового» періоду – щоразу починають нові стосунки, не розвиваючи наявні?
3. Як поєднати турботу та свято – досягнути балансу (коли турбота не вбиває свято, коли не відбувається «закінчилися квіти – закінчилася любов») та гармонії (отримати новий вектор стосунків з чоловіком, бо діти, як гуртуючий чинник, скоро відділяться в окрему систему)?

• Частіше проводити час разом в отриманні нових вражень, пізнанні нового, невідомого, мати спільну справу.
• Не боятися, що лише ти виявляєш ініціативу, бо вона теж вимагає ресурсу. Робить той, кому краще вдається, а решта підтримують.

ПІДСУМКИ:

1. Аби не перетворювати будь-що на рутину, не варто абсолютизувати турботу, ставити її вище за все.
2. Спонтанність як ключ – робити сюрпризи, підтримувати готовність обох відмовитися від рутини, робити позапланові приємні речі удвох, підтримувати такі ініціативи, бути легким на підйом.
3. Турботу варто правильно виявляти, і, зокрема, піклуватися про себе, щоб не вигоріти, – позбутися жертовності, припинити включатися на будь-який запит, а спочатку розібратися в собі та цих запитах ззовні – чи ти цього хочеш, чи зможеш зберегти енергію, попіклувавшися у відповідь на той запит. Перестати боятися, що образяться, зберігати гідність. Перестати думати, що легше погодитися, ніж пояснити свою відмову.
4. Турбота має бути з любов’ю та бажанням, в радість, і тому, хто піклується, і тому, про кого піклуються.