Індивідуальний запит: в очікуванні дитини вирішити дилему вибору системи виховання, яка виникла через різні традиції двох батьківських родин.

Запитання до себе: хто я – універсальний солдат? Чи витребувана я? чи зможу знайти себе під час декрету та після нього?

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

Навіщо вчитися? – вивчити саму себе. Бути реалізованою як жінка на фоні достатності власного доходу на інтереси та здоров’я. знайти таланти – та реалізовувати.

Самореалізація – розкриття поточного потенціалу, вже проявлених сильних сторін. Для самореалізації достатньо вчити те, що легше (до чого є схильності).

Щоб навчання вело до самоздійснення (віднайдення своєї місії, покликання, свого ідеального Я – та здійснення його) варто звільнити свідомість від кліше, а наміри – від пихи, бо саме вони заважають віднайти признання та виявити приховані резерви, які варто перетворити на сильні сторони, актуалізувати таким чином майбутній потенціал та підвищити вимоги до себе разом із дозволом собі високо цілитися, бо таким є шлях назустріч власному призначенню.

Під дію кліше та пихи можемо впасти через помилкове тлумачення рівності/нерівності. Хибне тлумачення (як породження кліше) рівності може породжувати хибну скромність (зраду свого призначення) або ж і надмірну вимогливість до оточення (залучення інших до власного призначення у той час, коли вони мають власне). Через пиху можемо зупинитись на проявлених сильних сторонах, а також помилитись у їх оцінці, тобто не розрахувати власні сили – і загубити себе замість здійснити.

Хибне тлумачення нерівності є виявом пихи, який посилює вразливість до криз, і тому блокує само здійснення, хоча може посилювати жагу самореалізації «будь-якою ціною».

Схильності можуть бути вразливими місцями, не лише сильними сторонами. Залежить від того, чи помічаємо та шануємо інші свої сторони, чи даємо їм шанс перетворитись на додаткові сильні сторони.

ПІДСУМКОВІ ІНСАЙТИ:

• Можливо поступово рухатися від самореалізації до само актуалізації, а тоді до само здійснення.
• Варто помічати та розвивати сильні сторони.
• У ігровій формі заохочувати бажання робити щось нове кожного дня – і продовжувати відкривати свої сильні сторони.
• Ставитися до всього нового як до можливостей.
• Усвідомити та пам’ятати образ ідеального Я.
• Спеціалізація/універсалізм – дві паралелі розвитку, а не протиріччя.
• Діалог з чоловіком про рівність та взаємодоповнення трьох форм навчання – формального, неформального, інформального.
• Діалог як ключовий метод навчання дитини аби навчити вчитися з усього, в усіх трьох формах навчання.

Індивідуальні запити:

• Якщо навчитися всі дії, які «не туди», розцінювати, як уроки, а не помилки, то життя – прекрасне.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Відмінність уроків від помилок – лише в тому, що бачиш, де застосуєш досвід. Тобто для сприйняття усіх помилок уроками достатньо бачити застосування досвіду.
• Бачити застосування досвіду допомагає постійна активність, тобто виникнення нових і нових ситуацій, які потребують відповіді на себе.
• Заважає побачити застосування досвіду внутрішній спротив («не хочу повторення, бо боляче», «не буду цього робити (чогось, що призвело до наслідку, який сприйняв помилкою) – не потрібно воно мені»). Тобто основна завада перетворенню помилки на урок – відсутність продуктивного висновку з помилки, який живить застосування досвіду.
• Робити продуктивні висновки допомагають навички знайти позитив у наслідках помилки та оточення, яке дає альтернативний погляд на ситуацію, знання щодо аналізу ситуацій.
• Заважає робити висновки знецінення ситуації (не надав значення – і не рефлексував) та заперечення, відкидання ситуації (коли не віриш у те, що відбувається, бо соромно визнати перед самим собою, що помилився, та іншим сказати, бо почнуть розпитувати – і постраждає думка про самого себе).
• В основі обох механізмів – знецінення та відкидання, заперечення – лежить пиха, яка блокує вміння вибачати собі свою недосконалість.
• Щось із проявів пихи раніше зрозумів в собі та взяв під контроль, а щось і досі бере наді мною гору – і варто зрозуміти, яким чином взяв під контроль ті прояви, що раніше розпізнав, щоб і решту проявів опанувати.
• Ключовий механізм опанування пихи – роз’єднатися зі статусом, змістити акцент зі статусу на себе як людину.

Прояви пихи, виявлені через колажі:

• зверхність та кокетування,
• маніпуляції та провокації,
• обман,
• самозакоханість,
• прагнення «лоску», показуха,
• прагнення виглядати кращим, «дорожчим», ніж ти є, видавати бажане за дійсне,
• егоцентризм,

ПІДСУМКИ:

• помилятися корисно, аби не росла самозакоханість через переконання у безпомилковості,
• усвідомлення помилки, її визнання – перший крок назустріч винесенню висновку, який перетворить її на урок,
• коли віриш в себе, слабне пиха,
• віру в себе живить гумор та вміння дружити.

Індивідуальні запити:

• Як визначити ще під час планування посади, чи зможу виростити на неї, а чи варто шукати готового?
• Чи завжди є цінним «ковток свіжого»?

Аналіз рушійних сил у дилемі «розвивати своїх чи наймати чужих»:

Аналіз плюсів та мінусів обох тактик – перевірка того, що вибір між ними є саме дилемою, тобто вибір з двох рівноцінних варіантів:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Провокація колективу – найм на одну вакансію двох кандидатів, аби «в роботі проявили себе» – лише погіршує робочий клімат, бо призвичаює того, хто «виграв», до того, аби продовжувати знищувати кожного наступного новачка, для «профілактики», бо хтозна, чи не найняли знову, аби «проявили себе».
• Побоювання того, що 2й за оцінюванням зовнішній кандидат не забажає стати 1м у разі, коли ми все ж помилились з вибором першого, і потребуємо заміни його другим, легко подолати, дотримавшись усіх технологій підбору, включно з повідомленням результатів оцінювання на кожному з етапів відбору та домовленістю наперед, що протягом конкретного періоду часу можуть звернутись до 2го з проханням замінити собою 1го, оскільки все ж помились з ранжуванням.

Маркери ефективності кадрових рішень протягом усього циклу управління рухом персоналу:

• % плинності, рівень залученості та задоволеності (бажання йти на роботу та працювати якнайкраще);
• груповий перехід (в іншу галузь / до конкурента);
• неформальне спілкування, спільне дозвілля колективу за ініціативи самого колективу;
• оцінка компетентності чи довіра обґрунтовує перестановку з функції на функцію (горизонтальні кар’єри) чи просування (вертикальні кар’єри) в компанії.

Висновки з опрацювання кейсу про посилення помилок підбору помилками адаптації:

• необхідно дослухатися порад консультантів, якщо вже наймаєш їх;
• необхідно обмінюватися зворотнім зв’язком з персоналом, бо важлива і оцінка знизу вверх, а не лише зверху вниз;
• потрібно всебічно аналізувати ситуацію до того, як приймати кадрові рішення;
• потрібна кооперація між функціями, баланс впливу кожної з них на рішення (персонал, маркетинг, фінанси, виробництво як чотири ніжки стола – і підпилювати одну з них, тобто вважати менше вартісною, означає завалити увесь стіл).

ПІДСУМКИ:

• для розуміння того, яку тактику обрати (наймати/ розвивати), відповісти собі на запитання «що потрібно від працівника» та «на що здатен працівник»;
• перед початком проекту визначити бізнес-процеси, структурувати їх на етапи та процедури, виділити та розподілити функціонал, щоб він відповідав організації бізнес-процесів, вивести KPI’s, щоб оцінювати кандидата не за шкалою «подобається/не подобається», а за відповідністю посаді – і тоді або шукати зовні, або просувати зсередини та навчати;
• внаслідок «ручного» управління виникають проблеми – і виправдовуєш себе тим, що «вони дурні нероби»;
• керівник повинен працювати більше, ніж його підлеглі.

Індивідуальні запити:

• Як люди (суспільство) здатне керувати своїми керівниками (державою)?
• Якщо держава існує на наші податки, то ми найняли державних посадовців, і вони повинні працювати на нас, а не наживатися на нас, і не бути зверхніми до нас.
• Як допомогти людині, яка звикла бути підлеглим, навчитися керувати?

Домовилися розглядати звичку плазувати перед владою замість ставити завдання державним посадовцям як три пост-синдроми – пост-колоніальний, пост-тоталітарний, пост-радянський.

Прояви пост-колоніального синдрому, які блокують партнерство суспільства та держави:

1. Відхрещення від своїх коренів, знецінення своєї природної ідентичності, підміна її іншою, а тому недоцільний самовираз
2. Спроби кудись поїхати, «вирватись» в люди
3. Очікування подаяння

Прояви пост-тоталітарного синдрому, що стоять на заваді паритету відносин суспільства та держави:

1. Протесна поведінка (коли зникли заборони, то пускаються в «усі тяжкі»)
2. Компенсаторна поведінка (ненажерність, расизм, сексизм, інші приклади утискання слабшого або інакшого)
3. Меланхолія за минулим, перетягування фантомів минулого в сьогодення
4. Конформізм, патерналізм та інфантилізм, що, в т.ч. творення ідола з лідера і безпорадність у кризових ситуаціях

Прояви пост-радянськості, що заважають подоланню пост-колоніальності та пост-тоталітарності суспільства:

1. Демонстративна поведінка (бажання виділитися, в т.ч. «уніформа» недоречно до ситуації та як демонстрація статусності)
2. Концентрація уваги на питаннях нижче поясу
3. Прагнення бути в оточенні «важливих людей», входити до «кіл» (прагнення виглядати, а не бути)

Підсумки:

Роль активістів у забезпеченні країни, громадянством якої пишається кожен представник народу, що її утворив, полягає у тому, аби політика держави та суспільства піклувалася про кожен із елементів країни (територія, народ, культура, економіка, держава, суспільство), а не зводилася до конкуренції за владу.

Партнерство держави та суспільства можливе лише за умови дотримання ділових стосунків, тобто:

1. Чітких та прозорих цілей сторін
2. Взаємної поваги та ґречності
3. Взаємної довіри

І саме тому настільки важливим є усвідомлення та подолання проявів трьох пост-синдромів у поведінці суспільства. При цьому і замовником, і виконавцем цієї зміни може бути лише саме суспільство, ніби Мюнхаузен, який витягає себе з болота за волосся.

Індивідуальні запити:

• Як можливо зменшити вимогливість до себе, аби не перетворювалась на самокатування?
• Звільнитись відчуття програшу
• Як зменшити прискіпливість до інших (коли вимагаємо від них того, чого самі не дотримуємось)?

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Джерела надлишкової вимогливості: темперамент, пресинг часу, сталість кола, абсолютизація свого досвіду.
• Шлях від вимогливості до пихи: якщо вважаю себе (свій світогляд) ідеальним (єдино можливим), то діють упередження щодо інших (що вони можуть бути рівнею), і це вже є пихою.
• Вимогливість до інших є надлишковою, тобто переважає над вимогливістю над собою, коли не помічаєш недоліків у своїй роботі, а в роботі іншого помічаєш (і дратуєшся) саме те, що сам не робиш.
• Коли вимагаєш, то викликаєш ненависть у відповідь. Коли домовляєшся, то усі щасливі.
• Надлишок вимогливості попереджує балансування її терпимістю.
• Чим більше цінуємо людину, тим більшою є наша терпимість, наше прийняття.
• Мирячись з чиїмось неприємними рисами/вчинками, послуговуючись своєю корисливістю або страхом, виявляємо дипломатію, не терпимість.
• Наші вимоги зростають пропорційно до рівня розуміння ситуації людиною, рівня відповідальності за самого себе. Тому малу дитину заохочуємо просто діяти, аби виробилась звичка діяти, а із її по дорослішанням пояснюємо межі дозволеного заради мирного співіснування. З тих же причин в робочому середовищі організуємо заходи з адаптації в новій посаді, і зважаємо на період адаптації, плануючи результат та ставлячи завдання.
• Доречно вимогливий керівник не лише вимагає, а заохочує, спонукає, навчає.
• Злоба, ненависть, відчуження у відповідь на чиїсь вимоги виникають як захисна реакція на зайву (надмірну, недоречну) вимогливість.

Баланс вимогливості та терпимості у родині:

• Більше домовлятися, будувати взаєморозуміння, довіру, посилювати соціалізацію.
• Сприймаємо родину цінністю, тому не змінюємо їх коло.
• Виявляємо гнучкість, компроміс, поступки внаслідок терпимості.
• Утримання поваги, авторитету за рахунок вимогливості.

Баланс вимогливості та терпимості на роботі:

• Заради економії часу та сил, а також отримання бажаного результату (прибутку) – вимогливість (вимога дотримуватись інструкції).
• Терпимість меншою мірою витребувана, бо простіше змінити коло, ніж у випадку родини.

Рефлексії довкола текстів:

• Навіщо змінювати інших людей? – Як «зпазлимось», настільки нам і буде добре – звідси і тривалість зв’язку.
• Навіщо прагнути повернути втрачене, якщо воно вже у минулому?
• Чи є синонімами прагнення заохочення з чийогось боку та прагнення чиєїсь прихильності, зв’язку, стосунків? – Часто заохочення прагнуть для самоствердження, а до зв’язку байдуже ставляться, бо байдужі до особистості того, хто за статусом може дати таке схвалення, яке сприятиме самоствердженню.

ПІДСУМКИ:

• Дещо збільшити вимогливість до себе, аби зменшити вимогливість до інших – збалансувати вимогливість та здатність домовлятися.
• Якщо ситуація з високим емоційним фоном, запитати себе, що мене привело у цю ситуацію, які мої кроки спричинили саме такий розвиток подій.
• Здатність опанувати свою вимогливість, щоб вона працювала на підтримання порядку замість руйнувати стосунки, подарує взаєморозуміння, благополуччя, здоров’я, полегшить ситуацію для дитини в родині.
• Рівень стресу на роботі можна знизити, домовившись, узгодивши рівень вимогливості.
• Вимогливість покликана захищати моє задоволення від життя – і тоді варто розібратися з балансом вимогливості до себе та до інших, аби не шкодити власному задоволенню.
• Вимогливість та спілкування взаємопов’язані – і це привід ще раз все проаналізувати.

Індивідуальні запити:

• Відрізнити плазування від поваги
• Зрозуміти, чи мене поважають, чи плазують переді мною
• Чіткіше усвідомити прояви поваги та плазування

Стартова установка, що є дискусійною:

• Плазування – наслідок рабства. Вільна людина має обхідні шляхи. (На думку автора верзусу, пошук обхідних шляхів – поведінка раба, який хоче компенсувати це своє відчуття).

Виявляється, вибір між повагою та плазуванням не настільки очевидний, тому порівняли потенціал ситуацій поза поваги та поза пазування:

Дивлячись на потенціал ситуацій без поваги і без плазування, кожен обирає сам, котрий із варіантів стосунків будувати. Саме сам, а не під впливом суспільних стереотипів.

Щоб краще відрізняти плазування та повагу, варто зрозуміти, які ж джерела живлять одне ставлення і інше, тому розбираємо як прояви поваги та плазування, так і прояви зневаги (ключового антиподу поваги), самоцінності (ключового антидоту від зневаги).

Ознаки зневаги: оскал, лицемірство, зверхність, грубість, нещирість, підлість, образа гідності, лукавство, корисливість, завдання болю, підступ.

Ознаки самоцінності: уважність, вміння вислухати, щирість, толерантність, довіра, підтримка, компетентність, втіха, чесність до себе.

Найнеочікуваніша рефлексія:

• мізантропія як прояв самоцінності. Ніби то, виходячи із самоцінності, приймаєш інших такими, як вони є, а вони приймають тебе таким, як ти є, але не йму цьому віри.
• У висловленій формулі наслідків самоцінності не вистачає найпершого складника: «приймаю себе таким, як є». Тобто досліджую себе і сприймаю свої вразливі місця продовженням моїх сильних сторін, бо щось з моїх якостей краще спрацює у звичній ситуації (хоча у критичній ця ж якість зробить мене вразливим), а щось з якостей – у критичній (хоча щодня може заважати). Сприймати себе цілісно, шанувати усі свої риси – це самоцінність, яка дозволяє навчитись обирати, котру з якостей активізувати відповідно до ситуації, а котру приспати на цю мить – і це вже буде самоконтролем, який, у свою чергу, відрізняє самоцінність від самозакоханості. Мізантроп є самозакоханою особистю, яка ненавидить та зневажає рід людський, а тому і уникає спілкування з людьми. Самоцінній особистості цікаві інші самоцінні особистості, бо через спілкування з ними краще досліджує себе.

Ознаки поваги: діалог, підтримка, в т.ч. у вигляді доцільної (за часом, місцем та формою) критики, узгодженість дій, довіра, вміння прийняти іншу точку зору, відсутність бажання вбити, відсутність лицемірства, здатність говорити правду, здатність до компромісу, дії всупереч собі.

Ознаки плазування: конформізм, повна підлеглість, маніпуляція, відсутність прямої критики, брехня, корисливість, злодіяння, підступність.

Якщо пошукати, що подібного у названих групою ознаках плазування, виявимо дію прихованого наміру, мотиву, і часто – прихованого навіть від себе. Людина не дозволяє собі бути собою, саме тому потребує підтримки у прийнятті себе, тобто плазування подолати можна лише виявом поваги.

Проміжні інсайти (після опрацювання чотирьох базових понять теми на їх вербальному рівні):

• Раніше вважав, що можна поважати без довіри, а тепер виник сумнів, чи буде це саме повагою?
• Повага до когось починається з поваги до себе.

Розглядаючи ілюстрації, виявили взаємозв’язок плазування та зневаги:

• Одне породжує інше. Коли хтось плазує, то отримує лише зневагу у відповідь, так само, як зневагою породжуємо плазування перед нами (і ризик випаду в спину, як тільки станемо слабшими).
• Людина, яка зневажає одних, плазує перед іншими. Тобто перестати плазувати можна лише відмовившись від зневаги, зверхності.
• Повага може виродитись до зневаги саме через відчуття зверхності, коли, наприклад, відчуваєш, що «опускаєшся» до чийогось рівня, роблячи щось разом, або вважаючи не цікавим проходити разом те, що вже пройшов у своєму житті.
• Вітчизняні правлячі кола заражені зневагою і плазуванням так само, як люди поза цього кола.

Діалог за уривками текстів спонукав до рефлексій:

• Необмежена влада, особливо на людину з низькою самоцінністю, впливає так, що провокує зневагу, небажання докладати зусиль для саморозвитку, перебування у «власному» світі, позбавленому неприємних спогадів, що впливають на самооцінку.
• Реальне життя залишається нецікавим, коли людина компенсує за рахунок необмеженої влади свою низьку самооцінку.
• Упередження до впливу на себе думки інших, незалежно від оцінки намірів та сенсів, розриває зв’язок з реальністю, призводить до відкидання найближчих людей та обочення себе підлабузниками-маніпуляторами.

Персональні «валізки»:

• Без довіри не існує поваги.
• Якщо бачу плазування, можу відбудувати повагу, якщо викажу віру у кращі наміри та вкажу на бажану зміну поведінки.
• Довіра до керівника виникає з позиціонування високо моральною людиною.
• Перш, ніж вимагати, варто показати, як чинити, бути прикладом.
• Довіра та контроль в роботі керівника не протирічуть одне одному, якщо предмет та форма контролю обрані з повагою до виконавця.
• Я дозволяю собі бути собою.
• З N мінусів отримуємо N плюсів – зростає самоцінність.
• Я не завжди буду енергійним, тому варто підвищувати самоцінність та будувати стосунки на повазі.

Кліше про батіг та пряник було, серед іншого, у центрі уваги верзусу на тему маніпуляцій на відміну від управління, з якого розпочато програму верзусів 2016.

Чому так? Хоча б тому, що це кліше блокує рух у напрямку управління, замикаючи у парадигмі маніпулювання, якими б не були доводи розуму на користь управління.

Наприклад, автор індивідуального запиту “уточнити межу між маніпуляцією та управлінням, бо маніпуляція відбувається з примусом і односторонньою вигодою, а управління забезпечує спільну працю на один результат” водночас переконаний, що “наймані працівники нижчої ланки такі – ухиляються від праці, бо мені, звичайно, цікаво, щоб фірма розвивалась, але я б цього не відчув”.

Хоча, коли рефлексія триває, то виявляється, що “Знайомі творчі люди включаються в процес – і проходить втома.
Масажист знайомий працює, бо цікаво. Міг би і за менші гроші працювати. Сам шукає інформацію для роботи.
Я люблю фізичну працю у батьків та доглядати за машиною, бо тоді відчуваю, що працюю на себе, повністю контролюю процес”.

Аналіз особистих вразливих сторін, що перетворюють на жертву маніпуляцій або на маніпулятора показав їх співпадіння.

У групі від 5 березня такими вразливими місцями визнано квапливість та зверхність. Саме на них тиснучи, збурюють фрустрацію, у відповідь на яку вказують на “єдину надію”, здійснюючи психологічний примус, що позбавляє людину власної волі.

У якості “антидоту” віднайшли три кроки:

1. Змінити своє сприйняття людей, навчитись довіряти. Базова довіра змінить спілкування з людьми, а тому перестану втрачати контакти, можливості, дотик до нових світів. Також варто навчитись довіряти собі, побороти сумніви в тому, що можу сам на себе покластися, тобто навчитись керувати собою. Краще керувати собою вдасться, коли визначу свої вразливі місця та стереотипи.
2. Досліджувати та формувати спільні погляди на життя.
3. Розвивати мою зацікавленість в людині, з якою спів дію.