Які думки привели учасників на зустріч? Схильність до самоаналізу, зацікавленість сформувати власну думку, чи на користь стає критичне мислення, прагнення змінити ставлення до життя, прагнення самовдосконалення та саморозуміння, пошук нових варіантів. За усіма цими, різними на перший погляд, думками вбачаємо саме схильність до критичного мислення – задаватись питаннями та дивитись ширше і глибше.

Найбільше враження на учасників справив інсайт про асертивність як розподільчу межу між критичним мисленням та нігілізмом і наслідок неупереджених суджень, відсутності забігаючих наперед оцінок.

Найбільше враження на тренера справив запит на мету розвитку критичного мислення, який учасники вивели спільними зусиллями, співставивши портрети нігіліста та критично мислячої людини: розуміння себе + відлагоджена взаємодія з середовищем.

Також цікавими виявились кліше у сприйнятті критичного мислення стосовно того, що “сумніви – основа критичного мислення”, а також упередження щодо того, що критичне мислення може призвести до бездіяльності. Ці два судження є дзеркальними одне до одного, бо саме сумніви крадуть впевненість та час, призводять до бездіяльності, бо породжують вольову амбівалентність. У той час, коли критичне мислення засноване на розумінні багатоваріантності, контекстності, одночасного співіснування безлічі правд замість сумнівів.

Своєрідною кульмінацією зустрічі стали групові рефлексії довкола запитання “ЧОМУ ЖУРБА СТАЛА ПРАВДОЮ?”, яке виникло при критичному читанні уривку класичного твору української літератури.

Автор запитання здивований таким логічним ланцюжком, і тому поставив саме таке запитання. Група обрала його до обговорення, бо не очікувала, що емоційний стан народжує ідеї, теорію, підозри, сумніви. І що сумніви все ж є проявом нігілізму, а не критичного мислення, бо нагнітають емоційний стан. Стан затінює розум. Почуття промовляють замість особистості. Найбільше учасників стурбувало, що під правдою розуміли порядок речей, близький до істини, а виявилось, що вона може бути породженням емоційного стану. Захотілося розібратися в тому, як стається так, що все, що сприймаємо правдою, просочено журбою, чи є у тому закономірність або збіг. Чи завжди прихід до правди відбувається через загострення, в т.ч. через журбу?

Таким чином прийшли до інсайту про розпізнування та контейнування емоцій, використання їх як маркерів особливо важливих моментів – моментів істини, у яких важливо залишитись творцем замість перетворюватись на деструктора.

Зрештою, зійшлися на тому, що критичне мислення важливе для позитиву, бачення варіантів, потрібних, аби жити, для внутрішнього спокою, нових можливостей, асертивності, сили, кращого розуміння, дій без конфліктів із середовищем, вирішення глобальних проблем замість ховатися, пошуку оптимального рішення, аби утримати цінних людей біля себе.

Тобто підтвердили відповідність здійсненого вибору власному запиту, а тому з ентузіазмом взяли собі на щоденне практикування:

1. шукати позитивний намір в інших людях – і тому простіше приймати думку, яка відрізняється від власної,
2. поєднювати позитивне мислення з прийняттям авторитету та подоленням упередженності,
3. дотримуватись послідовності “питання, аналіз, синтез – і лише потім оцінка”,
4. бути уважним до себе та оточення за допомогою питань,
5. оцінювати альтернативи, ставити питання без відповідей у них,
6. розібратися в собі, своїх прагненнях, віднайти свої бажання, поєднати себе зі світом,
7. задавати собі запитання за моделлю “теза та антитеза”,
8. застосовуючи аналіз, синтез, оцінку, усвідомлювати саму проблему, що вона існує та потребує вирішення,
9. ставити собі запитання, щоб творити, досліджувати, як відбувається по світах, які були моделі поведінки.

Виявили, що:

1. кліше створюємо для популяризації традицій та/або стандартів, бо вони дозволяють швидше та простіше доносити інформацію. І надалі кліше витісняють традиції та стандарти водночас з тим, що «каструють» думку – знищують підвалини ефективності праці так само як визрівання середнього класу та еліти з усієї сукупності народу;
2. історія свідчить, що далеко не кожна новація спричиняє прогрес. Багато новацій спричиняли регрес та невідновлювальні втрати, хоча аргументовані були саме прогресом;
3. прогрес – асиміляція нового, його застосування, рух уперед – втрачає сенс, якщо погіршує якість життя майбутніх поколінь. Зв’язок поколінь – це ознака традиції. Тоді традиції зумовлюють прогрес всупереч твердженням нігілістів про зворотнє;
4. більш організований розуміє та розвиває традиції відповідно до поточного розвитку людства, і саме тому він здатен творити новації та прогрес;
5. менш організований мислить кліше – і тому йому можна скинути кризу, зігравши на сентиментах про “краще завтра”;
6. два найшкідливіші поточні кліше: «скрізь краще, ніж у нас», «будь простішим»;
7. прогрес спрямований на покращення якості життя – і досі новації робили або «навпомацки», постфактум оцінюючи збитки для якості життя, або свідомо підміняючи стандарти та традиції кліше;
8. нілігістичне відмітання традицій та бунт проти стандартів є неусвідомленим спротивом перетворенню їх на кліше, запит на новації, які відновлюють відповідність традицій та стандартів новітньому розвитку людства з найкращим впливом на середовище життя;
9. сучасний «більш організований» вчиться моделювати наслідки рішень, скидаючи власні кризи на «менш організованого», хоча багатофакторний аналіз дав би ті самі відповіді поза трикутника Карпмана;
10. найцінніші для високої організованості традиції: держава як захисник народу та його території, династія як наслідування моделі поведінки з можливою зміною поля діяльності, родина як вміння вибудовувати стосунки з іншим, діалог як спосіб створення та зміцнення зв’язку.

Почну з найціннішого для мене як для автора концепцій, які проходять апробації завдяки зустрічам VS, та тренера. Учасниця з академічною підготовкою психолога та різнобічною реалізацією свідомо взяла участь у повторі теми, і була втішена новими інсайтами, які відрізняючись від попередніх, доповнюють їх, не суперечучи.

То ж нові інсайти:

1. Коли вихоплюємо з інфочасопростору лише час – концентруємось на тому, аби «не марнувати» його, – привчаємо себе думати лише про дії, а тому оточуючим легко грати з нашими почуттями, перетворюючи нас на жертв провокацій.
2. Коли привчаємо себе думати, що відчуваємо, отримуємо можливість осмислювати та опановувати власні думки та їх походження, і на основі того обирати, що слухати та говорити – і це все змінює наші вчинки, про які вчимося думати по-новому (альтернативно, латерально).
3. Переважання зовнішньої референції призводить до сприйняття себе як господаря інфочасопростору лише за умови тотального контролю та підкорення оточуючих власній волі.
4. Прагнення до невразливості є одним з джерел вразливості.
5. Одна з ключових ознак стану жертви провокацій та/або інсинуацій – почуття, що перестав бути собою.
6. Бути собою та вийти з зони комфорту, побороти власні обмеження.
7. Серед попереджуючих сигналів є відчуття надто тісної взаємодії, захоплення (взяття в кільце, тиску).
8. У моделі 7 кроків до володіння власним інфочасопростором перші три кроки посилюють та покращують контакт з собою, а наступні чотири покращують та посилюють контакт з середовищем життя, взаємодію, і тому це спрацьовує.
9. Діалог після того, як відпускаємо ситуацію,бо до того ми не готові його вести, тобто шукати істину замість насаджувати власну волю. З ким діалог? – Зі світом. Навіщо? – Для розширення позитивних зв’язків. Що є діалогом? – «Поміж, крізь знання, логіку».
10. Зв’язок є продуктом. Контроль – сурогатом.
11. Жагу контролювати краще спрямувати на себе, а не на ситуацію. Контроль – аналіз внутрішнього стану.
12. Дослідивши природу свого страху та відновивши відчуття власної гідності, перетворюєшся на господаря власних станів.

За підсумками зустрічі найближчою задачею на шляху розвитку стійкості до провокацій визнали звичку “думати, що думаєш”.

Відкриття почались зі знайомства з темою. Виявилось, що стан жертви провокацій усі учасниці однаково переживають, а стан господара інфочасопростору – дуже індивідуально. Оскільки такий результат дала проекційна методика, яка виключає раціональне мислення, приймемо прагнення зберегти індивідуальність за перший крок до оволодіння власним інфочасопростором.

При цьому учасниці зійшлись на думці, що перетворення на жертву провокації відбувається внаслідок резонування зовнішнього впливу з особистою вразливістю (довірливістю, дією слабкого місця, стереотипами, конформізмом) – виникнення емоцій, внаслідок яких страждає внутрішня стабільність, самооцінка, і тому робиш те, чого не слід було б.

Коли аналізували, які думки призводять до тих чи інших переживань, картина залишалась індивідуальною – виявилось, що одна і та ж думка на чиюсь стійкість до провокацій діяла позитивно, а на чиюсь – негативно. Тому отримали як ДЗ рекомендацію дослухатися до власних станів, моментів впливу на себе, перевіряти думку, яка порушила рівновагу, застосовувати парні думки, дзеркальні, з метою відновлення рівноваги.

Найприємнішим моментом суто для мене був інсайт учасниць про діалог як вміння через зіткнення прийти до співпраці. Дуже сучасно, точно, лаконічно.

На питання стосовно того, чи рекомендували б участь у темі про володіння інфочасопростором та форматі зустрічей VS, висловлено наступні думки щодо отриманої користі: “розібратися у почуттях, думках – виробити лінію, над чим надалі працювати”, “віднайти нюанси, які раніше втікали від уваги, знайти свої питання та відповіді на них”, “побачити реальність під іншим кутом – змінити точку збірки”, “структурувати, скласти пазли, зв’язати елементи своїх думок”, “побути під впливом тренера, що важно переоцінити”. Фінальною думкою пролунало альтруїстично егоїстичне: “аби більше осмислювали – оточити себе людьми, які мудріші”.

У вересні на нас з вами чекає третя тема з циклу зустрічей VS, а поки що фіксуємо результати другої групи за другою темою циклу.

На завершення зустрічей запитую учасників про НАЙ – корисніше, несподіваніше, цікавіше. Поділюся у відповідь власним корисним, приємним (відкриття групи тішать, тому приємне замість несподіваного), цікавим.

Та акцентую найкорисніше з того, що відбулось з групою 30.08.2014

Найцікавіше для мене: встигаємо дуже багато за 2 години. Як зазначила одна з учасниць, що саме на зустрічах VS вперше знайомиться з моїм стилем роботи з групою: “Даєте за 2 години своєрідний архів, який потім ще тиждень розгортається – і все життя працює”. (Коментар за підсумками участі у двох зустрічах).

Що ж, ущільнювати сенси доводиться, коли їх багато, а часу на передачу – мить 🙂

Найприємніше для мене: друзі настільки довіряють впливу моїх думок на свої життя, що приходять родинами, приводячи дітей з собою.

Найкорисніше для мене: склад групи та наслідки з нього. Троє підлітків (12-14 років) на рівних працюють з дорослими різного віку (до 45 років), тобто теми, впливати на які мусить концепт гуманітарної політики, рівною мірою важливі протягом усього життя, незалежно від того, чи вже є власний досвід виснаження, чи наперед шукаєш оптимізацію шляху розвитку внаслідок яскравості. Двоє гостей з Пітера з мотивацією віднайти щастя. Роблю висновок: візія “Нова країна” України як країни щастя вже працює.

Людина, що випадково підтягнулася до груп, перебуваючи в арт-кафе, стає постійним учасником, активно цікавиться продовженням. Водночас з тим людиною прийнято рішення про еміграцію – подано документи, очікується відповідь. Роблю висновок, що питання, які ставлю, виходячи з концепту гуманітарної політики, дарують інсайти, яких бракує для того, щоб неординарні особистості з успіхом реалізовували себе в рідній країні. Тобто “притік мізків” як підсумок культурної політики в межах гуманітарної як “парасолі” – досяжний результат.

Найкорисніше, що відбулося з групою, – зміна сприйняття гри, якою є життя. Відоме кліше, а що з за ним?

ПЕРЕКОНАННЯ: Маска – захист, спосіб приховати те, що не бажаємо показувати іншим. Маска – аксесуар для гри. Вбираючи маску, розпочинаємо гру – граємо роль під нею. Маски прикрашають гру, роблять її цікавішою, насиченішою емоціями.

ОСВІДЧЕННЯ: Бути щирим складніше. Вбрати маску простіше.

ОСЯЯННЯ: Існує спонтанна гра, без масок – у стані щастя, радості, закоханності, з батьками, коханими, тваринами.

ВІДКРИТТЯ: Гра може бути позитивною – зменшувати стрес в ході реалізації ролі.

Перший крок – найважчий. Далі опановувати суть гри як навички жити яскраво та розвиватись стане легше. Приєднуйтесь

Знайомство почалося з цікавого факту: завсідниками простору, які зацікавились темою та стали учасниками зустрічі, виявилися чоловіки, а жінки були у Фройд кафе вперше, і теж зацікавились саме темою, підтягнувши з собою товаришок.

Також цікавим для аналізу є те, що принесли з собою у вигляді запитань та запитів:

1. баланс между лишней деятельностью и мышлением, и полезными;
2. отделять зерна от плевел – что первично, что вторично;
3. как не перегружать себя – могут ли роли оказаться ключом;
4. эффективность и выход на новый уровень;
5. почему я не всегда могу сам отделить полезное от излишнего – и как наверняка отделить не самое полезное,
6. как прийти к яркой жизни, переступив страхи и сдерживающие факторы, настроиться на позитив – получить инструменты.

Перед тим, як презентувати та обговорювати авторську модель рольового балансу 7х7 – з базових та похідних ролей, їх впливу на ресурсність та реалізованість – з’ясували власне розуміння соціальної ролі, та вийшли на усвідомленість як умову нарощування соціального у людській природі відносно біологічного.

Далі співставили, як і обіцяли в анонсі, роль, маску, гру, маніпуляцію, соціалізацію, виснаження та розвиток.

Знахідки групи стосовно стану гри та стосунків ролі з маскою гідні окремого есе, тому зосереджуся на підсумках – і пропоную співставити їх із запитами, які привели на зустріч:

1. для повторного запалу на сходження повертатися до реалізації базових ролей, заряджаючись енергією від них;
2. співставлення ролей, масок, гри – інструмент для відповіді на запитання, як дозволити собі яскраве життя, налаштуватись на позитив;
3. пізнання через гру, гра як шлях розвитку – просуває до ефективності;
4. концентрація на похідних ролях на фоні ігнорування базових як причина виснаження – свіжа ідея і добре обміркована, структурована, і тому викликає бажання додатково обміркувати та застосувати до свого життя.

Сьогодні нам допомагали розширити білу зону у вікнах Джохарі лев з левицею, єнот, лисиця – і ми вийшли на проектного лідера, детектива, аналітика як оптимальні напрямки самореалізації та на потребу у зміні стилю лідерства, коли йдеться про команду одного з тобою гендеру.

Особливо цінними визнали наступні думки:

1. неприємне може бути шляхом до нового себе, якщо віднайти у ньому приємне або виклик, який мобілізує і хочеться його прийняти;
2. комунікуючи з іншими, ми можемо лише питати або говорити – і саме цим ми змінюємо своє оточення та якість нашої взаємодії з ним;
3. робити несподівані речі, не осмикувати себе – це може вивести туди, куди слід.

Сподобалась атмосфера зустрічі, що допомогло приростити внутрішнє відчуття комфорту з 3 до 7, з 5 до 9, закріпити на рівні 7.

Наступна зустріч VS повторює тему “Яскраве інтенсивне життя: виснаження VS розвиток”.

У затишній камерній атмосфері зали “кабінет Фройда”, шукали відповіді на запитання “Як стати корисною для суспільства та своєї країни?”, “Як я можу реалізувати себе як особистість та свої проекти?”, “Що головне в житті учасників зустрічі?”.

Віднайти відповіді допомогли:

1. Співставлення історичних умов виникнення концепції Економічної людини з нинішніми – і дауншифтінгу як ознаки невідповідності моделі вибору праці сучасним умовам життя, розвитку людства.
2. Вибір картини майбутнього з поміж тих, які випливають з логіки та поведінки Економічної людини та Людини-творця.
3. Аналіз того, наскільки знаємо себе, та якими джерелами знань про себе користуємось.
4. Аналіз того, наскільки знаємо професії, та чим саме цікавимося, коли обираємо з-поміж них. Як виникають 75% незадоволених суттю роботи.
5. Пошук альтернативного вибору за допомогою метафор себе нинішнього та ідеального у співставленні з потенціалом діяльностей за впливом на особистість.