Цікаві речі відбуваються щодня.

Хоч як я закликала подарувати Києву атмосферу асертивності на символічне святкування його уродин, відгукнулася та приїхала аж зі Львова аж одна учасниця на Верзус 30.05.15.
То ж і сюрприз від зустрічі з образом середньовічної панни розділений був пізніше з відвідувачами вечірніх екскурсій з каганцями в Національному музеї історії України.

Хоча діалог двох розумних людей дає плодів не менше, ніж десятирьох. Дещо змінюються технології, а методичної гнучкості мені не позичати. Отже, ділюся нашими напрацюваннями.

Як каяття стає частиною життя? Процес визнання попередніх помилок відбувається з появою нових цінностей. Коли з’являється нова рамка (погляди) – і дивишся назад, то бачиш, що те, що тоді вважав за моральне, тепер виглядає аморальним. І питання полягає у тому, як же полишити помилки у минулому, аби не йти стежною, що повторюєш помилки – каєшся, знову повторюєш.

Що ж тобі тлумачимо асертивністю, та чому у протиставленні каяттю? Асертивність як стверджувальна позиція, буття самим собою, коли не потребуєш нікому нічого доводити, переконувати, стверджуватись, а вільно входиш у контакт з будь-ким, навіть з девіантною поведінкою. Сприймаєш людей без засудження та без заздрощів.

Протисатвлення між каяттям та асертивність виникає саме через момент засудження. Ми маємо вчитись відокремлювати людину та її вчинки – і засуджуючи вчинки, караючи за них, давати можливість людині усвідомити та “викупити” нанесену шкоду, пробачивши тим самим їй. Здатність пробачити людині, засудивши вчинок, – прояв асертивності та момент трансформації каяття у навчання, якщо людина, про яку йдеться, є ти сам. Саме так замість картання за повторення старої моделі поведінки народжується нова модель поведінки – через асертивне сприйняття своїх помилок. Тобто ми визнаємо помилки помилками, обирємо нову модель поведінки, вчимо інших на своїх помилках, але не картаємо себе, не знецінюємо, а показуємо себе оновленими, і шануємо цю свою трансформацію і здатність вчитися з помилок. Помиляються усі. Вчаться з помилок лише асертивні.

Ключова відмінність толерантності стосовно асертивності – спрямованість вектору. Асертивність йде від звернення на себе. Толерантність – від звернення на іншого. Тому толерантність неможлива без асертивності, бо бажання засудити іншого виникає, коли щось засуджуєш у собі і боїшся проявів того в іншому, особливо, коли він інакший, не зрозумілий з першого знайомства.

Тобто толерантність є одним з проявів асертивності, але асертивність є ширшою. Відміна смертної кари за вбивство є асертивним рішенням, хоча ми не толеруємо вчинок та цінності людини-вбивці.

Толерантність в один бік, без толерантної відповіді – ілюзія толерантності. Асертивність в один бік можлива – виводить з трикутника Карпмана досі не асертивну людину, бо повертає їй повагу до себе та до того, з ким взаємодіє. Просто це потребує часу, бо старі звички тяжіють над людиною.

Багатокультурність можлива лише за умови асертивності, а коли зароджується, то працює на зміцнення тієї ж асертивності, яка її породжує. Коли ми асертивні, то можемо тверезо проаналізувати сильні та вразливі сторони власної культури та інших відомих нам культур – і шукати вирішень, співставляючи їх між собою. Так відбувається синтез, побудова нової культури, яка рівною мірою залишається аутентичною та водночас з тим набуває нових рис, забезпечуючи черговий цивілізаційний прорив.

То ж, запити:

• Що з того, що буду чи то собою, чи то частиною спільноти – що від того отримає спільнота?
• У мені багато мене. І як це все впихнути в спільноту, не викрививши себе?
• Що означає бути собою та бути частиною спільноти?

Прикінцеві висновки:

• Бути самим собою – це знайти себе, входити в резонанс зі своїми діями, вчинками, думками.
• Аби бути самим собою на духовному рівні, спільнота не потрібна, але вона допомагає знайти себе.
• Аби бути частиною спільноти, змінювати себе, знаходити в собі резерви. Постійний компроміс “я” у співставленні з “ми”.
• В принципі відсутній конфлікт “я-ми” – і можлива гармонія. Тепер буде розуміння, чи ти в цей момент – частина суспільства, чи – сам один, і тому не зростатиме полярність.
• Велике та мале “ми” та “я”. Самі поняття складніші та багатші, аніж прийнято розмірковувати про них. Важливо кожного моменту розуміти, з чим саме взаємодіємо, з котрим “я” та “ми”.

Найяскравіші рефлексії протягом зустрічі:

1. малюнки з метою осмислення себе (один з них нам з вами подаровано у якості ілюстрації), які виявили, за усіх відмінностей зображень, багато спільного, і зокрема протилежності між “є” та “хочу” у тлумаченні своєї самості, а також прагнення спокою як ознаку згоди із самим собою, визнання себе собою.

Протилежності (динаміка становлення собою) виявили наступні:

• від агресії до розвитку,
• від руйнування до творення,
• від неузгодженності векторів до узгодженності,
• від розриву до цілосності,
• від закритої системи до відкритої,
• від марної витрати ресурсу до наповнення себе ресурсом,
• від неприйняття та виключеності до прийняття та включеності.”
2. один з перших спонтанних інсайтів: “Щоб бути собою, варто навчитись бути із собою, – і саме це є шляхом бути з суспільством. Бути із собою – це відновити зв’язок із сутністю – тим, що було до впливу суспільства. Потреба бути собою – потреба відновити та накопичити рівень комфорту. Комфорт отримуєш, коли вписався у життя, а вписуєшся у життя, коли знаходиш себе. Коли відкрив себе таким, як є, та навчився проявляти себе – стало краще жити. Награнність дратує. Знайти себе – і робити властиве тобі, як майстер”.
3. метафора “Я” – атом, “ми”- молекула, буття – молекулярний зв’язок.
4. висновки щодо ГАРМОНІЇ “Я-МИ” у поєднанні з БАЛАНСОМ “БУТИ-ВИГЛЯДАТИ”:
   Баланс “бути-виглядати” впливає на те, як ми обираємо спільноту, частиною якої бути, та як спільнота обирає нас, аби залучити. Коли цей вибір співпадає, відбувається прийняття – і воно спонукає змінювати себе, розвивати, набувати нових рис, які притаманні іншим членам спільноти, бо вона набула значення еталону. Люди різні – тому і спільнот різні. Ситуації гармонізації “я” з “ми” є двох типів: про пізнання, розвиток та про стосунки. Якщо час адаптації пішов на саморозвиток, то відбувається злиття із спільнотою водночас з поточненням обрисів себе самого. Вихід з “я” може вибудувати, розширити “я”, а може завадити поверненню в “я”, перетворити на “не я” – і тут знову стає в нагоді баланс “бути-виглядати”, як індикатор руху (чи відбувається розширення “я”, чи перетворення його на “не я”). Можна бути собою та частиною спільноти, у гармонії, – та розвиватись в обох напрямках водночас.
5. ЗАГРОЗИ САМОСТІ. ОЗНАКИ СТАНУ “НЕ Я”:
   Коли отримуєш бажане, запитуєш себе, чи справді ти цього хотів, чи не було не твоє бажання. Якщо отримуєш задоволення від отриманого, то бажання було власним, і його здійснення дає відчуття себе собою. Відчуття задоволення у кожний момент шляху є ознакою самості. Позитивні переживання є ознакою “Я-стану”, цілосності, відповідності. Загроза для самості, маркер стану “не я” – розрив контакту з власними почуттями. Пост-фактум кажеш собі: “я ж знав, а пішов проти себе”.

Також опрацювали наступні моменти:

• ПОТРЕБА У СПІЛЬНОТІ. ОЗНАКИ СПІЛЬНОТИ. МЕХАНІЗМ УТВОРЕННЯ. СВІДЧЕННЯ ПРИНАЛЕЖНОСТІ.
• ДЕБАТИ “БУТИ СОБОЮ ТА СПІЛЬНОТОЮ – ТОТОЖНІ СТАНИ” проти “БУТИ СОБОЮ ТА СПІЛЬНОТОЮ – РІЗНІ СТАНИ”.
• ПРИЧИНИ ОДНОЧАСНОГО ПРОТИСТАВЛЕННЯ ІНДИВІДУАЛІЗМУ ТА КОЛЕКТИВІЗМУ НА ФОНІ ПРАГНЕННЯ БУТИ СОБОЮ ТІЄЮ Ж МІРОЮ, ЩО І БУТИ СПІЛЬНОТОЮ.
• СПОСІБ ГАРМОНІЗАЦІЇ БУТТЯ СОБОЮ ТА СПІЛЬНОТОЮ – ЗМІЩЕННЯ АКЦЕНТУ З “Я-МИ” НА “БУТИ”, ТЛУМАЧУТИ БУТТЯ ЯК ПОЄДНАННЯ ТІЛЕСНОСТІ ТА РАЦІОНАЛЬНОСТІ – НА ІНДИВІДУАЛЬНОМУ РІВНІ, НА ГРУПОВОМУ РІВНІ.

Тема цього разу є однією з найпрактичніших для зацікавлених у високій якості життя – про самодостатність.
Почали ми з ось такого індивідуального запиту та стартових тлумачень самодостатності:

• Чи існує взагалі самотність? Світ соціальний – самотність неможлива.
• Самодостатність – це комфортний стан, без якого складно відмовитися від маніпуляцій та/або домінування як стратегії реалізації активної позиції та амбіцій очолювати якусь групу людей, якусь динаміку.
• Домінування та маніпуляції найчастіше породжені страхами. Застосування домінації та маніпуляцій замикає нас в трикутнику Карпмана, перетворюючи на агресора, який потім перетворюється на жертву, а потім на рятівника, і знову на агресора, бо відсутня повага до себе та інших.
• Відчуваю комфорт, коли перебуваю у позитивному стані, з якого здатна ділитися.
• Ознаки провідника: вести за собою, об’єднувати, мати мету, отримувати задоволення від руху.
• Відмінність стратегій, заснованих на самодостатності та не самодостатності, полягає у засадах об’єднання та проводу – з вільної доброї волі тих, кого об’єднують та ведуть, чи з будь-якого примусу. Діяти без примусу дозволяє лише самодостатність – і саме тому вважаємо її реальністю справжнього лідера. І тому цікавимось нею як передумовою екологічної реалізації лідерських амбіцій.

На цьому етапі виявили цікавинку перекладу (групи завжди складаються двомовними): одинацтво від «одинак», тобто один в полі – мандрівник, у той час як є ще самотність як відсутність пари, порозуміння, брак соціалізації, та перебування на самоті, усамітнення, особистий простір, час для себе. Тому пізніше розглянули прояви, передумови, наслідки кожного з цих станів.

З дозволу читачів цей порівняльний аналіз та ще один, а також детальний порівняльний аналіз створених учасниками верзусу колажів, залишу на окрему публікацію, а поки що наголошу на поточних та фінальних інсайтах групи.

ПОКАЗОВИЙ КОМЕНТАР ПІСЛЯ КОЛАЖІВ: картинки до не самодостатності яскравіші, як у анекдоті: «куме, Ви прагнете до раю чи аду? Клімат в раю кращий, звичайно, а компанія цікавіша в аду». Звичайно, компенсація не самодостатності відбувається артистично, але постійно потребуєш все нової компенсації, бо задоволеності собою так і не відчуваєш. Якщо оцінювання відрізняється від оціночних суджень безсторонністю, то може відбуватися лише за самодостатності того, хто оцінює, а інакше емоції візьмуть гору над фактами.

ЦІКАВІ ПОТОЧНІ ІНСАЙТИ:

• Працювати на соціум – це віддавати.
• Крадіжка внаслідок чиєїсь безгосподарності (взяти, аби не загубилось без користі) – все одно є крадіжкою. Не самодостатній стане виправдовуватись піклуванням про ресурс – що йому знайшли застосовування, скориставшись на свій розсуд. Самодостатній поцікавиться у господаря ресурсу, чи бажає він продовжувати втрачати ресурси, а чи змінить манеру господарювання. (Картинка з дірявим відром, струмені з якого наповнюють завбачливо підставлені таці. Ілюстрація радянського явища «несуни»).
• Еліта не дозволяє собі використовувати ресурси не раціонально, з непродуктивними втратами, без господарського ставлення.
• Самодостатність проявляється у: впевненості, автономності, толерантності, повазі, асертивності, критичному оцінюванні себе та своїх можливостей.
• Самодостатність як знайдений власний шлях.
• Найзнаменитіший вислів Григорія Савича (світ ловив мене та не спіймав) – про тісні зв’язки зі світом, які не позначились на виборі шляху, тобто про самодостатність та вміння взаємодіяти, залишаючись вірним своєму шляхові, навіть за умови, що крокуєш ним один, а інші подорожні спостерігають за тобою зі своїх шляхів та намагаються перетягнути на них, але ти залишаєшся для них іншим, хоча і витребуваним ними, тобто публічним (не усамітненим і не самотнім) одинаком

ЦІКАВІ ПОТОЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ:

• Картинки з сексуальною та хімічною залежністю учасники вибрали самостійно для ілюстрації не самодостатності, а витлумачити, чому їх обрали, про що вони, який мають стосунок до цього стану, так і не витлумачили, хоча твердо вирішили клеїти в колажі.
• Тема не самодостатності виявилась зрозумілішою та ширше представленою як на рівні вибору образів, так і на проведенні паралелей з темами діалогів, які раніше відбулися на верзусах.

Персональні фінальні висновки:

1. Самодостатність приваблива як передумова самореалізації, незалежності у виборі власного шляху. Тому варто працювати над собою, упорядковувати думки та дії – зміцнювати внутрішній стан самодостатності.
2. Самодостатність – уміння вести внутрішній діалог та не брехати самому собі.
3. Самодостатність – подолання внутрішнього конфлікту, протиріччя, прийняття відповідальності. Дозволяє утворювати соціум, а не стадо. Дозволяє не розчинятися в соціумі.
4. Ґрунтується на здатності бути структурою – працювати з внутрішньою неузгодженістю.
5. Коли прагнеш відчути гармонію, любов, варто побути усамітненим, аби почути себе.
6. Самодостатність – точка, яка притягує, є полюсом оцінювання «добре/ погано». Є процесом. Ґрунтується на творенні власних критеріїв. Дає наповненість.
7. Внутрішні протиріччя дають можливість самореалізуватися.

Особисто мене кожен з поточних та фінальних інсайтів учасників щиро надихає – і чекаю на продовження окресленої роботи над внутрішніми протиріччями найближчої суботи на темі “Бути собою VS Бути частиною спільноти”.

На цей момент поділюся з друзями Ікью Імпакт рамкою “запити – прикінцеві висновки – найяскравіші рефлексії протягом зустрічі”.

Вибір між конкуренцією та взаємодією, звичайно, набагато ширший за гендерну самореалізацію, а обрано саме таку площину для аналізу через те, що саме в гендері зустрічаються у людині біологічне з соціальним.

Тобто саме через гендерну самореалізацію якнайкраще можна дослідити те, чому у світі надміру всього все одно замість взаємодіяти обираємо конкурувати.

Вдячна учасникам верзусу від 25 квітня за дуже цікавий та плідний діалог. І маю надію, що друга група (20 червня) за цією ж темою потішить настільки ж яскравими знахідками. Зокрема, маю надію глибше дослідити саме жіночність та мужність, а також андрогінність, бо цього разу поведінка самок та самців більше піддалася усвідомленню.

Початок діалогу заклали настуцпні індивідуальні запити учасників: “Навіщо жінка? Що з нею робити? Чому, коли все добре, чоловік та жінка знаходять проблему? Як повинно бути? Як правильно?”.

Підсумковими інсайтами стали:

1. жінка – також людина. Чоловік як самець залежний від самки, а тому схиляється до фізичної сили;
2. важливо відчувати себе та жити у рівності прав із жінкою заради гармонії, яка забезпечує щасливе життя.
3. люди здатні жити разом гармонічно за умови, що живуть з однією метою;
4. ми однакові. Раніше шукала відмінності;
5. жінка за кермом – такий самий учасник дорожнього руху.
   Чоловіки та жінки рівною мірою емоційно реагують. Просто жінкам дозволяли спонтанність прояву емоцій, а чоловікам – ні;
6. змінюватись варто обом, бо відповідальність у парі на обох. Якщо “не бачу змін в тобі”, то зміни у собі так само відсутні.

Межі застосування цих інсайтів та користь від того встановили наступні:

1. ставитися до жінки як до партнера з рівними правами – так комфортніше жити у суспільстві, взагалі жити, тому що так простіше знаходити порозуміння та рішення;
2. ставитися так, якого ставлення хотіла б до себе. Хочеться допомогти чоловіку відчувати себе чоловіком. Коли так чинитиму, підвищиться якість життя;
3. регулювати свій емоційний фон, бо це дозволяє зберігати свій ресурсний стан.

На шляху від запитів до підсумків знайшли два порушення “дзеркальності” поведінки двох основних гендерів:

1. перше – на рівні опису біологічного рівня (самок та самців): чоловіки визнають, що самцям людського виду фізичні відчуття важливіші, а жінки просто обійшли увагою момент чуттєвості при аналізі поведінки самок людського виду. Тобто при всій сексуальній свободі жінки все одно відмовляють собі в чуттєвості як базовій рисі реалізованості у гендері;
2. друге – на рівні опису соціального рівня (жінок та чоловіків). Жінки підкреслили можливість вижити самотужки на фоні того, що чоловіки підкреслили піклування про самку (!) та дітей водночас з наголосом на важливість якості стосунків, відповідальності, поваги. Тобто чоловіки на шляху до андрогінності готові більше давати, ніж раніше, а жінки не готові брати запропоноване. Коли відбуваються подібні збої у взаємодії, тобто інша сторона не приймає те, що ми пропонуємо та даємо, то причина – у тому, що або відсутній запит на те, що даємо, або не тому/ не тоді/ не в тій формі пропонуємо. Судячи з того, що чоловік (соціальний бік гендеру) піклується про самку (біологічний бік гендеру), то все ж збій відбувається саме на рівні вибору адресата. Самка не потребує турботи. Вона потребує фізичного контакту, згідно інстинкту, та домінантної поведінки самця як ознаки того, що ії діти виживуть. Ще раз цей же збій було проілюстровано при підведені підсумків – коли спочатку зазначили, що чоловік від природи слабкіший за жінку, а при уточненні того, що мали на увазі, з’ясували, що йдеться про чуттєву залежність самця від самки, яка провокує на застосування сили для самоствердження.

Аналіз змін під впливом цивілізаційного процесу через дві призми – відхід від природи та відхід від догм – виявив настільки цікаві аспекти видозмін у пошуку взаєморозуміння, посиленні конкуренції, самореалізації та ризику самознищення виду, що заслуговує на окрему публікацію.

Обіцяний огляд напрацювань цивілізаційних змін у гендерній самореалізації.

Виходили з того, що біологічний бік гендеру (стать тобто) якнайкраще описано біблійським “плодіться та розмножуйтесь”, і соціальний бік гендеру (власне те, що і зазнавало цивілізаційних змін) вказує на ступінь пріоритетності та спосіб реалізації цього вектору.

Сам цивілізаційний процес я запропонувала роздивлятися як дві лінії змін – відхід від природи (людина виживає, створюючи штучний світ, та покращує якість життя, примножуючи штучність свого середовища життя) та відхід від догм (людина прагне начитись користуватися з подарованої можливості вибору).

Соціальний вираз біологічної суті поділу на статті запропонувала роздивлятись через чотири вектори: пошук взаєморозуміння, посилення конкуренції, самореалізація, самознищення виду.

Наклавши обидві рамки, отримали матрицю, наведену на малюнку. Виявилося, що відхід від природи, свідоме творення середовища життя позитивно позначався на гендерній самореалізації увесь час, тобто переважання соціального над біологічним – ключ до вдалої гендерної самореалізації.

Догми людство створювало для того, аби відхід від природи не виявився згубним, але не завжди розуміло те, що з кожним новим кроком вбік від природи (інстинктивної, неусвідомленої поведінки та природніх умов життя), догми застарівали, тому відхід від них відбувався завжди драматичніше, ніж від природи, і саме це ускладнювало гендерну самореалізацію як взаємодію, а натомість затверджувало конкуренцію всередині гендеру та між ними, що протидіяло соціалізації, бо співпадає з біологічною поведінкою.

Тим важливішим є осмислення проявів мужності та жіночності поза біології, але запобігання перетворенню їх на догми.

Розпочали з розгубленості з приводу поточного розуміння суті понять. Так “Каяття” витлумачили через:

• Виникнення іншої думки
• Жалкування через вчинок
• Спосіб позбутися відповідальності
• Подивитись з іншого боку
• Суспільство – вчинки – результат – каяття

А асертивність – як:

• Варіант правильної поведінки
• Пофігізм, «нікому не винен» – відсутність почуття вини
• Пов’язана з агресією

То запитання щодо стосунку толерантності до теми вже розпочало рух до поглиблення розуміння:

• Зона нейтралітету між асертивністю та каяттям
• Чим толерантніше, тим блище до асертивності
• Відсутність агресії
• Спрямована на протилежну думку
• «не проти думки, і не за»

Багатокультурність:

• Виникає з толерантності
• Може спричиняти асертивність, а може робити вразливим

І вже пошук відповіді на запитання про взаємозвязок усіх п’яти тем Верзусів, що відбулись у цьому сезоні, видав дуже цікаві думки:

• Аналог біогеоценозу: асертивність як грунт, на якому ростуть та який підживлюють зі свого боку, різні породи дерев (прогрес у згоді з традиціями, критичне мислення вільне від нігілізму, креативність, вільна від оціночних суджень), і тому отримуємо демократичність як чисте повітря.
• Кліше подібне до каменя, який котить вгору Сізіф. Критичне мислення подібне до містка між «Я нині» та «Я завтра» – містка над прірвою, засадженою палями з оціночних суджень, а щоб йти цим містком, потрібна асертивність. Креативність як ракета, яка стартує у космос, хоча невідомо, чи воно чимось корисне людству. Нігілізм як намордник з розірваними ремінцями на морді у собаки, який привертає увагу до небезпеки з її боку і жодним чином не убезпечує. Вміння критично мислити як сила, що прибирає з твого інфопростору «стріли» з боку оточення.

Оскільки саме такий верзус – між каяттям та асертивністю – обирали задля реалізації амбіції про цивілізаційний прорив, то спробували з’ясувати, а що саме вважали б за такий.

Цивілізаційний прорив:

• Виявляється у кардинальній зміні системи взаємостосунків, вмінні слухати та розуміти, відчувати, ступені структурованості інфочасопростору. Цю зміну можуть стимулювати технічні винаходи.
• Зі зміною цивілізації змінюється суспільний уклад, система культу (спосіб матеріалізації духу), інфраструктура.
• Важливо розрізняти цивілізаційний прорив та боротьбу цивілізацій. Перший відбувається повільно, тривалий час, поступово – і стає очевидним лише коли завершиться. Друга відбувається насильницьки шляхом месіанства.
• Асертивність сприяє пришвидченню завершення чергового цивілізаційного прориву тим, що дозволяє використати енергію більшості, яка перестає потерпати від пригнічення свого потенціалу.
  Аналіз текстів та діалог довкола них виявив, що усіх персонажів цих текстів поєднує стан жертви. З’ясували, що персонажі потрапили у цей стан через презирство до себе (зворотній бік зверхності, пихи), пошук винуватця замість пошуку шляху, пасивність, відсутність власної думки та волі, зневіру (також зворотній бік пихи), знецінення (також зворотній бік пихи). Тобто можливість перейти від агресії до асертивності, каючись, полягає в стійкості до пихи, відсутності її в поведінці.

Інвентаризація звичок учасників показала, що найпоширенішими серед них є:

• Звичка звинувачувати
• Звичка злитися
• Звичка ображатись
• Звичка ображати
• Звичка замовчувати, приховувати біль від звинувачень та образ на нашу адресу.

Тобто саме в цьому варто покаятись та пробачити собі та іншим, аби рухатись до асертивності.
Допомога собі в каятті, яке веде до асертивності замість перетворювати на жертву, – вміння вибачати собі та іншим, полишати минуле в минулому, тобто в памяті, але не в фіксованій увазі.

Допомога собі в здатності вибачити собі:

• Розуміння, що деякі планки можливо взяти не з першого підходу.
• Розуміння того, що як досконалість, так і недосконалість не має меж – і тому завжди є шанс зробити краще.
• Концентрувати увагу на тому, що змінити в поточному моменті замість на минулому, бо минуле не змінити.

Прикінцевими підсумками стали:

1. люди рухаються трикутником Карпмана, і жертви не такі вже і жертви, а досить підступні в своїх мотивах. Варто слідкувати, які у кого позиції, а також відслідковувати свою позицію, пам’ятати, що є інші варіанти реакції. Все це корисно, аби не потрапляти на «гачки», на провокації.
2. асертивність – прогресивна модель поведінки, застосована в достатньо цивілізованому середовищі. Тому буду застосовувати в комунікаціях з колегами задля кращого результату взаємодії.
3. слід фіксувати свої емоції, щоб керувати ними, а тому наблизитись до асертивності та екологічності дій. Якщо відчуваю, що мене намагаються образити, зрозуміти, що саме викликало образу, та що з цим робити, тобто зрозуміти поведінку іншої людини, аби не перетворюватися на жертву, а бути асертивним.
4. є бажання бути толерантною, не такою емоційною (не доходити до піку емоцій) в спілкуванні по роботі – і це дасть кращу якість життя, взаємодії, розуміння з друзями та в родині.
5. зрозумів, що постійно бігаю між жертвою та агресором, і потребую чітких методів діагностики свого стану, щоб вийти з трикутника Карпмана. Це відкриє моє творення, бо перебування в трикутнику Карпмана блокує здатність створювати.

Вдячна усім учасникам за трансформацію. Бажаю продовжити опрацювання джерел своїх емоцій та опанувати їх остаточно, аби вдавалося використовувати енергію каяття на користь асертивності замість зміни позиції агресора на позицію жертви.
До наступної зустрічі та інсайтів!

Ідея разом проаналізувати в страсну суботу культурний ранг українства через протиставлення тез про антиелітарність та демократичність знайшла таку підтримку кола, яке зібралось на обговорення, що висновків вистачить не на одну публікацію.

І одним з найцікавіших інсайтів була задача відродити довіру в колективній поведінці, яка живить здатність та свободу бути не таким, як інші, сміливість планування майбутнього та впевненість в ньому, доброту, відчуття захищеності, співчуття, щирість, здорове сприйняття Бога, толерантність.

Власне, саме цю гілку висновків і символізує картинка до цієї публікації.

Почали свій рух традиційно з домовленності про “карту руху”.

Індивідуальні запити, мотиви участі у зустрічі, цього разу були:

• Що таке демократія? Що таке культура України?
• Чому саме така тема на часі?
• Ще один погляд, концепція. Формула, що підходить Україні. Якою має бути еліта?
• Турбує, коли “шароварщину” видають за національну ідею.
• Як підвищити привабливість демократичності?

Першими домовленостями стосовно спільного розуміння стали:

• Культура – такий спосіб життя, аби не заважати іншому жити. Робити те, що хочеш, не викликаючи негативних реакцій іншого. Один зі способів об’єднати та досягнути мети.
• Ранг – відносно чогось, сходинка в ієрархії, вимір чогось, поділ на групи.
• Результатами обговорення можуть стати образ українства. Частина ідентифікації. Шляхи формування ідентичності. Частина національної ідеї. Роль демократизму в ідентичності. Поточнений вибір нового суспільства.

Ось з такими амбітними намірами зачали багатогодинний діалог, під час якого ніхто не відчув плину часу.

Завдяки аналізу проявів кожного з логічних рівнів культурного життя України зрозуміли, чому залишаємось вразливі до тих чи інших “інфовірусів” – бо аби повернутись до насильницьки перерваного розвитку культурного рангу, слід інвентарізувати наново кожен з раніше опанованих рангів замість тупцювати на рівні оточення – тієї самої “шароварщини”, яка відлякує від завершення ідентифікаційного процесу та усвідомлення нацією як надетнічним конгломератом власної місії у світі.

Аналіз наслідків трьох пост-синдромів (пост-радянського, пост-тоталітарного, пост-колоніального) дав відповідь стосовно портрету еліти – її завдань.

Коли аналізували дію тез про антиелітарність та демократичність як культурний ранг українства, зрозуміли, що перша з тез є вкиданням в нашу свідомість, бо викликає деструктивні реакції, веде до самознищення, а друга – природньою думкою, бо надихає.

Також підтвердження демократичності нашого власного шляху знайшли у власному середньовіччі та козацькій добі, тобто до насильницького втручання в призупинення культурного поступу українства.
Коли ще не знали, що певні традиції, події та цінності є проявами демократії, все одно дотримувались виборності, свободи слова, гендерної рівності, права та законності (Руська правда Ярослава Мудрого 11 ст. – 1016р., Велика хартія вольностей у Великобританії 13 ст – 1215р.; Конституція Орлика 1710 року, а США 1787р.), світськості влади, міжкультурного діалогу.

Тому, за підсумковим висловом однієї з учасниць, просто варто “переключитись з правильного на правильне” – з прагнень перейняти усталені європейські стандарти до усвідомлення власних традицій та витворення нової практики їх застосування та розвитку в формі, зрозумілій та прийнятній Європі, якою ми були, є, будемо, і географічно, і культурно.

Першочергові завдання для еліти:

1. конституюватися наново, за соціо-культурними засадами, не економіко-політичними,
2. відновити довіру між людьми та інститутами,
3. створити передумови для перемоги здорового глузду над інфантильним, «магічним» мисленням широких верств,
4. прибрати пост-радянські викривлення з тлумачення справедливості та рівності,
5. відродити дух майстра,
6. відновити взаємну довіру та повагу між людьми,
7. заохочувати внутрішній контроль,
8. відродити оптимізм та творче ставлення до всього, що робиш,
9. сприяти завершенню процесу усвідомлення власної ідентичності та самоцінності, відновленню прямих зв’язків зі світом, здатності розрізняти правду від брехні, реальне від насадженого,
10. розвивати громадянську культуру, позбувшись протистояння держави та громадян, викривлення ролі держави, водночас з відродженням міської культури.

І підсумок, який найбільше втішив мене, як фасилітатора діалогу, бо став відповіддю на персональний запит стосовно того, як тлумачити демократію та культуру України:

“Беру з собою визначення демократії як «свобода + відповідальність», з цим можна жити. Відсутня українська ідея – і над нею слід працювати. Вона залежить від нас (середнього класу та еліти). Я авторитет для підлеглих – мої слова впливають на їх здатність довіряти, в т.ч. державі. Важливо, щоб наше розуміння відзначалося на наших діях, емоціях – бути прикладом, виходячи з мети. Це корисне мені тим, що хочу жити в здоровому суспільстві, підвищувати культурний ранг (логічними рівнями) – тоді отримаю здорове суспільство”.

Як завжди, рухались від особистих запитів: співвідношення оцінки та відсутність оцінки, культурний аспект поза психології, як впливати на людей, подобається разом розводити судження в різні кути рингу – хочу побачити власні помилки, креативне мислення, як люди мислять.

Особисті підсумки верзусу були: креативне мислення необхідне в житті – допомагає обрати рішення, підвищувати якість життя. Вдалося зняти блоки, стереотипи, і це допоможе не зациклюватися на судженнях, полегшити доступ до власної креативності – все стало на полички. Креатив – щоденне життя. Креативиш як дихаєш. Припиняєш креативити – припиняєш дихати. Припинив креативити – шукай оціночне судження, яке застрягло та заважає мислити далі. Креативу можна навчитися. Креативна людина збирає інфо, ставить цілі, вирішує звідки взяти інструменти, які наблизять до мети. Аби креативно мислити, слід вибудовувати нейрони в іншому порядку – додавати до життя подразників. Креативність – звільнення своїх думок від упереджень. Креативність – цене зовсім те, що зазвичай мають на увазі. Не відразу творчість, а спочатку багато аналізу. Допоможе знайти інше місце реалізації себе. Не креатив заради креативу, а спочатку аналіз.

На шляху до цих висновків усвідомили КРИТЕРІЇ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ:

• незвично, нестандартно, неочікувано
• вихід за шаблони, рамки, правила
• відсутність логіки
• відсутність страху
• нематеріальність
• новинка, відкриття, створення нового
• злам стереотипів
• гра
• спонтанність
• погляд з різних сторін
• прогрес, пошук нестандартного підходу
• некомфортна ситуація
• вирішення кола задач
• зумовлене талантами людини, які у кожного свої
• залежить від досвіду та ситуації, в яку потрапляє людина

ОЗНАКИ ОЦІНОЧНИХ СУДЖЕНЬ

• складається з факту та емоції з переважанням емоцій над фактом
• вириває факти з контексту, а потім узагальнює
• обрізує можливості
• досвід і є оціночні судження
• ярлик, стоп, штамп

ОЗНАКИ ОЦІНЮВАННЯ

• аналіз контексту, фактів, цифр, поєднання між собою
• пошук відповідностей з об’єктивними (конкретними, однозначними) критеріями
• процес
• безсторонність, незаангажованість, не залежить від того, хто оцінює, вільне особистого ставлення
• підтверджене
• об’єктивна шкала

ВНЕСОК ОЦІНЮВАННЯ У КРЕАТИВНІСТЬ

• підбір з альтернатив рішень, порівняння
• можливість розпочати, активізація, поштовх до дії, пошук рішення, варіантів, натхнення
• накопичування критеріїв, результатів – фундамент для прояву креативу
• оптимізує процес та результат
• підвищення ККД мислення
• визначає межі, за та проти
• прибирає шаблони
• прогрес, розвиток
• однодумці
• аналіз кінцевої мети та можливі корективи, усвідомлення ситуації, постановка задачі
  визначення ефективності рішення після його реалізації

ПИТАННЯ, ЯКІ ЗАПУСКАЮТЬ ОЦІНЮВАННЯ ВІЛЬНЕ ВІД ОЦІНОЧНИХ СУДЖЕНЬ

• що це? навіщо це? ще навіщо
• як застосовно? що потрібно?
• як зробити? що я шукаю?
• для кого? як допомогти/ змінити/ заробити? що буде, якщо?
  що ще? це факт чи судження? як підсилити вплив, ефект?

КРЕАТИВНІСТЬ В ПРОФЕСІЇ ТА ЖИТТІ

• для рішень без ресурсів, при обмеженні ресурсів, іншими ресурсами (в т.ч. планування відпустки при обмеженні ресурсів, виживання в конкурентному середовищі)
• для нового підходу до звичайної задачі – покращення ККД (підвищити відвідуваність в аптеці/ унікальний контент/ ТЗ дизайнеру сайта/ розробка фільтрів для користувачів/ виконання плану продажу/ запуск промо-компанії)
• вирішення нових (нестандартних) питань (вибір необхідного спорядження / новий крій/ зміна таргет-ринку/ вивід нового товару на ринок/ контроль знань в формі гри)
• для різноманіття

ЗНАЙШЛИ ЩОСЬ НЕОЧІКУВАНЕ ДЛЯ СЕБЕ?

Долучайтеся!
Далі ще цікавіше

Традиційно рухались в дослідженні теми від мотивів участі, якими цього разу були прагнення зрозуміти власні мисленеві процеси, поточнити тлумачення нігілізму, навчитись чітко відмежовувати критичне мислення від нігілізму.

Прагнення уникнути впливу нігілізму зумовлене спостереженнями учасників за тим, наскільки він блокує розвиток, заважає мислити, розкритися. Розвитку сприяє критичне мислення, і саме тому воно викликає зацікавленість.

Цікаві інсайти під час діалогу:

• зверхність живить нігілізм, а критичне мислення потребує асертивності;
• якщо навчитися відрізняти безсторонність (неупередженість) від байдужості, навчимось обходити пстки нігілізму;
• безсторонність – вміння брати емоції під контроль. У сленгу відсутні синоніми безсторонності, неупередженності, але є безліч синонімів байдужості (пофігізм, фіолетово, не морочитися), бо байдужість є наслідком центрації на собі і не потребує праці над собою, у той час, як безсторонність (неупередженість) – результат праці над собою;
• нігілістом бути просто, бо тоді у тебе є одна відповідь на всі питання – все погано та буде ще гірше, все нічого не варте, окрім знищення. Критичне мислення вимагає зусиль – і тому потребує наявності бажання;
• фіксація на минулому та розчарування/роздратування через те, що вже не змінити, підживлюють нігілізм;
• критично мисляча людина обгрунтовує, порівнює з критеріями, шукає усвідомлення, зважує та оцінює;
• аби свідомо обрати варіант вирішення, варто зупинитись,зробити паузу, задати собі запитання (що це і звідки, навіщо) – побачити альтернативи вирішення, бо завжди є 2-3 та більше варіантів;
• критичне мислення активізується через звичку ставити запитання до кожної ситуації, розмовляти з самим собою (чи самостійно, чи за чиєїсь допомоги);
• корисно пам’ятати, що пошук винного заперечує контекстність та постмодернізм, які є ключовими принципами критичного мислення. Тобто як тільки шукаєш винного (однаково – чи-то в комусь, чи в собі), зупинись та передивись власні можливості впливу на аналогічну ситуацію надалі

За що люблю формат Верзусів, який творю, – за те, що одна та сама тема з одними і тими самими завданнями та одною і тою самою мною відкриває різні множини інсайтів, які доповнюють одна одну. Зрештою, це цілком закономірно – бо обираю маршрут спільного розкриття теми згідно мотивів учасників.

Цього разу почали з того, що у більшості учасників була просто цікавість на кштальт “а що роблять усі ці слова поруч”, і конкретизація запитів стосувалася лише ролі традиції:

• що є традицією, вартою переносу надалі, а що є стереотипом, від якого варто звільнитися?
• Як оцінити користь та відсутність користі від традиції?
• Навіщо потрібні традиції?

І знову, як і в першому Верзусі на цю тему, підтвердилася гіпотеза стосовно того, що традиції давно перетворенні на кліше, і тому викликають сумніви у доцільності.

Тому заглядали глибше за кожний з виведених переліків ознак – традицій, стандартів, кліше, аби навчитися їх відрізняти і диференціювати свою поведінку стосовно них.
І у цьому процесі зрозуміли, що традиції якщо і театралізують, то кращий досвід через покоління задля осмислення та освоєння світу. Стандарти, якщо і вражають нас сухістю та раціональністю, то задля керування рівнем якості відтворення. Кліше, якщо і спокушують тим, що їх усі повторюють, то, щонайменше, викривлюють логіку.

Знахідка групи, яка найбільше надихнула мене як тренера:
“Соціальний сенс присутній і в традиціях, і в стандарті, і в кліше:
– у традиціях соціальний сенс присутній несвідомо, інтуїтивно,
– у стандарті соціальний сенс присутній свідомо,
– у кліше соціальний сенс присутній викривлено (проманіпульовано)”.

Також цікавими є висновки з пошуку відповідей при співставленні «Новації та прогрес VS Висока якість життя», а також «Традиції, стандарти, кліше VS Висока якість життя»:

• Інновація має сенс, коли покращує якість життя
• Прогрес розуму призводить високий рівень життя. Прогрес технологій створює проблему створення нової технології
• Контролювати темп прогресу!
• Щоб іновація покращувала якість життя, мусить грунтуватися на соціальному сенсі, який тлумачимо без впливу жодних кліше
• Одне витікає з іншого
• Традиції, стандарти, кліше – інструменти керування якістю життя
• Аби підвищити власну якість життя, виключаючи/ігноруючи якість життя решти, потрібні кліше. Тобто кліше живлять маніпуляції
• Традиції слугують підвищенню якості життя всіх (свого + інших)
• Стандарти слугують підвищенню життя інших

У пошуках запитань та відповідей керувалися ось такими індивідуальними мотивами участі в зустрічі:

• дослідити критичну складову оціночних суджень – що в них є конструктивне, що деструктивне;
• дослідити оціночні судження з різних боків, сильні та слабкі сторони їх впливу – коли потрібні, коли зайві;
• як захистити себе від чужих оціночних суджень;
• як контролювати свої оцінки;
• розвинути креативність для щоденності, бо все швидко розвивається;
• бажання подумати в стилі Верзус – в бізнесі важливо вміти «струсонути» себе, щоб отримати імпульс для творчості.

Ключовою ознакою креативного мислення, яка приваблює його досліджувати та розвивати, визнали продуктивність, тобто виникнення нового продукту (ідеї, проекту тощо), створення того, чого раніше не було.

Вплив оціночних суджень досліджували саме на цю здатність.

З’ясували внесок оцінювання у креативний процес:

• надає матеріал для вибору ІКР та «шкали» (яким чином вимірювати просування до ІКР);
• забезпечує відчуття руху до ІКР, а це генерує енергію досягнень і дозволяє рухатись в руслі масштабних довготривалих змін;
• допомагає помітити, що дістався пункту призначення – помітити результат, зафіксувати його;
• забезпечує застосовність ресурсів (які є найвідповідніші чи як використати задля ІКР наявні, такі, які є).

При цьому наявний ризик підміни оцінки (як результату оцінювання) оціночним судженням на кроці «порівняння зі шкалою», а саме – внаслідок походження «шкали». Ґрунтування її на досвіді, стереотипах, кліше як «загальновизнаних референтних значень» живить виникнення оціночних суджень замість оцінки. Ґрунтування «шкали» на цінностях та принципах, на ІКР дозволяє завершувати оцінювання саме оцінкою.
Визначили також відмінності оціночних суджень від оцінки:

• в оціночних судженнях емоційність панує над фактами, відбувається узагальнення та гіперболізація, категоричність (як присуд), перенесення оцінки діяльності на судження про персоналію, закрита позиція. Критичне мислення без оціночних суджень може бути конструктивним. Під впливом оціночних суджень критичне мислення стає деструктивним, бо зупиняє (блокує) креативність;
• оцінка як результат оцінювання (висновок з нього про наступні кроки для розвитку, наближення до ІКР) є відкритою позицією, нейтральною стосовно персоналії, зосередженою на фактах про процес та результати діяльності у співставленні з прямотінням до ІКР, працює на постійне прирощення якості результату, ґрунтується на показниках.