Індивідуальні запити:

• Як пов’язані, через що (дії, поняття) гідність та зверхність?
• Чи протилежні, а чи різні стратегії досягнення одного, чи є щось з того злом, а щось – добром, і в яких ситуаціях більш застосовно, коли йдеться про гідність та зверхність?
• Як виробити таку поведінку, щоб на тебе не впливало те, як поводиться інша людина?
• Що люди взагалі думають на тему гідності та зверхності?
• Критерії, за якими відрізнити зверхність від гідності – і аналізувати себе та інших.

Проміжні інсайти:

• Єдність сприйняття зверхності та гідності відсутня – одне завжди може бути по трактоване як інше, і викликати непорозуміння.
• Гідність живлять довіра, відкритість, увага, які виникають з внутрішнього спокою. Втрачаємо спокій – компенсуємо втрату зверхністю, щоб не виказати «слабкість».
• Нехтування собою або страх робить слабким – і шукаєш захисту у зверхності.
• Коли людина не любить у собі проблему (втрачає самоповагу), вона вбачає цю ж проблему в інших, і саме ця якість дратує, а тому відмежовують себе від подібних собі, підкреслюючи свою інакшість.
• Відсутність внутрішньої згоди, правдивості породжує зовнішню ворожість.
• Коли людина аналізує себе, то не здатна залишатися зверхньою.
• Якщо неповага до себе неусвідомлювана, то породжує зверхність.
• Зверхня людина не замислюється.
• Брак самоцінності, самоповаги вимагає компенсації – і зверхність може стати такою.
• Людина завищує самооцінку – і тоді самостверджується.
• Шукати оточення, яке стимулює тебе на нові звершення – це про самоповагу і самоцінність.
• Шукати оточення, на фоні якого ти виглядаєш яскравіше, не докладаючи жодних зусиль до саморозвитку, – це про самоствердження самозаспокоєного.
• Коли хтось стверджується за мій рахунок, це неприємно, бо це – насилля, дозвіл зайвого, порушення меж гідності (крадіжка авторства, наприклад).
• Самоповага є наслідком самостійного оцінювання себе.
• Навряд чи, гідність вичерпується самоповагою та самоцінністю. Мабуть, є щось ще.
• Гідність – ширша категорія за самоповагу та самоцінність, бо вони можуть бути і на примітивному рівні (коли людина мало бачила та мало знає).
• Самоповага є наслідком самоцінності.
• Самоцінність – визнання цінності себе як живого створіння, частини світу в своїх власних очах, і є безумовною.
• Якщо наша стратегія посилює вплив іншого (його внесок у спільний результат), то ми – на боці гідності. Якщо наша стратегія посилює його вразливість – йдеться про зверхність.
• На ігнорування намагаються потрапити до поля зору, уваги, а ми це сприймаємо нав’язливістю.
• Щоб спокійно реагувати на інакшість, варто сприймати її з цікавістю, розуміти її цінність, бо досвід кожного унікальний.
• Інакшість визначаємо через порівняння з собою у якості еталона. Не такий, як я – інакший.
• Доброзичливість породжує інтерес та живить самоцінність.
• Спокійно сприймати інакшість, не шкодячи гідності, допомагає роз’єднання з попереднім досвідом, переключення уваги, в т.ч. завдяки спорту.
• Створення комфортного кола спілкування допомагає ігнорувати інакшість – і вона не зачіпає.
• Повага до інакшості витікає з асертивності.
• Провокує агресію щодо інакшості: страх, неприйняття, невідомість, небажання змін, попередній емоційний досвід, не завершені процеси, минуле, яке не дозволяє від’єднатись від себе, брак ресурсу, втома.
• Залежність заважає ігнорувати.
• Зверхність не спричиняє негідні вчинки, якщо відсутня провокація.
• Гідність втрачаємо через не любов та неповагу.
• Гідність зберігаємо завдяки самоцінності, увазі, довірі власним відчуттям, умінням ділитися досвідом, часом, увагою, любов’ю.
• Приниження (втрата гідності) відбувається з власної волі, бо ти сам погодився з тим, як до тебе поставились (як до нижчого), бо повірив, поділяєш цю думку, бо цінуєш чиюсь думку більше за свою.
• Залежність від зовнішньої оцінки занижує цінність самооцінки.
• Щоб не відчувати приниження, найкраще вибачити, звільнитись від образи.
• Вибачення та безкарність – різні поняття. Підміна прощення вседозволеністю є шкідливою для гідності, бо важливо не ототожнювати себе з жертвою. Прощення полягає у відсутності образи, яку несеш далі.

ЯК Я ПЛЕКАЮ СВОЮ ГІДНІСТЬ? Прагну більше впливати власним прикладом того, що людина «живе у серці», і уникаю негідних вчинків, якими є моральне чи фізичне знищення.

Підсумки:

• Переконався, що витоки зверхності полягають у вимірі інших за собою у якості еталону.
• Варто далі обмірковувати знахідки щодо того, що руйнує та захищає гідність.
• Змінився погляд на зверхніх людей – зрозуміла, що їх обділено добротою. Тому зможу відповісти добротою на зверхність, руйнуючи їх стереотип. І саме таким чином мені стане простіше зберігати нейтралітет, який важливий тим, що дає час на обмірковування того, як вчинити.
• Чітко розуміти, що чиясь зверхність виникає не внаслідок моїх недоліків. Почну менше приймати на власний рахунок.
• Вони компенсують власні недоліки, виставляючи свої чесноти.
• Варто оберігати свій простір.

Індивідуальні запити:

• Чоловік мені закидає, що я з ним поводжуся, як з колегами на роботі. Хочу розібратися у собі – наскільки залишатися жінкою у православних канонах і водночас брати на себе відповідальність. Керування накладає чоловічі риси характеру, зменшує терпимість. Може, це – утопія? Якщо натягнув «штани», то вже таким і стаєш? Чи змінюють тебе обставини? Чи можливо бути андрогенним?
• Зараз прийшли до думки, що відповідальність «50х50», то коли я відкриваю двері, що це є – повага до її статті чи що це?
• Тоді у відповідь: «Коли я наливаю чоловікові суп у тарілку, це – що? Він сам не здатен?».

Проміжні інсайти:

• Коли керуєш процесом, то береш не тільки право, а і відповідальність.
• Я завжди думала, що особистість важлива, а не те, чоловік чи жінка.
• Проблема жіночності передається від матері до дочки. Я щаслива, що дочка виросла, спостерігаючи мої стосунки з чоловіком.
• Стосунки у родині на 95% залежать від жінки. Треба уміти робити вибір на користь партнерства, з повагою до територій один одного.
• Щось змінюється, коли жінка самодостатня.
• Описи самців і самиць найбільш ємні. Ці рівні поведінки зрозуміліші. Опис поведінки жінки вже поступається за деталізованістю та ємністю. Опис поведінки чоловіка – найменш деталізований та усвідомлений.
• Не гнобити у сині чоловіка – дозволяти приймати рішення, жорстко запитувати.
• Гендерна самореалізація – основа для реалізації у парних стосунках та у батьківстві, але не описується через ці напрямки реалізації себе.
• Батьківство – сприяти розвитку особистостей дітей.
• Парні стосунки – сприяти взаємній задоволеності і радості.
• Бути чоловіком – це дотримувати свого слова. Мати та реалізовувати свої життєві принципи.
• Дідусь та бабуся дають любов, а батьки – виховання та освіту.
• Чоловік – тур, бо під сузір’ям Тільця.
• Кооперація, шлюб як бізнес від злиття двох корпорацій, з утворенням третьої.
• Поки діє установка, що жінка на 95% відповідає за родинні стосунки, доти виникають матері-героїні.
• Якщо між розумними чоловіками та жінками стосунки зупинятимуться лише на флірті, а відтворюватись будуть лише не розумні, то відбуватиметься деградація популяції, бо відтворюються особистості, не готові до того, щоб стати подружжям та батьками.
• Гендерна самореалізація повинна перетікати у кращу якість подружжя та батьківства.

Підсумки:

• Ніколи не проводив паралелі між реалізацією в родині і на роботі, а тепер розумію цілісність самореалізації. Люди не розуміють, чому не йде кар’єра, а треба пошукати, що покращити у родинній взаємодії.
• Варто продовжувати працювати над розумінням природи негараздів, їх нюансів – де кліше, а де правдивість.
• Підтвердила своє переконання, що жінкам та чоловікам не треба воювати одні з одними.
• Цікаво продовжити досліджувати, як саме формується та проявляється гендер.

Індивідуальні запити:

• Як визначення свого гендеру впливає на весь комплекс самореалізації?
• Що робить чоловіка чоловіком?

Проміжні інсайти:

• Базові ролі дають енергію від соціалізації в них, а похідні (сублімовані) витрачають енергію.
• Благополучна соціалізація в своєму гендері (без інверсії біологічного та соціального, а у випадку трапляння інверсії – прийняття себе як варіанту норми, а не відхилення, тобто відсутність самознищення) наповнює нас енергією впевненості.
• Благополучна соціалізація в ролі дитини (коли усвідомлення своїх прав діє у балансі з усвідомленням своєї відповідальності, обов’язковості норм взаємодії з дорослими – і не породжує інфантилізм та/або пасивно-агресивну поведінку, маніпуляції) наповнює нас енергією довіри.
• Благополучна соціалізація у ролі учня (радість від пізнання, сміливість зустрічатись з новим, невідомим, інакшим – і напрацьовувати мудрість) наповнює нас енергією настійності та стійкості.
• Благополучна соціалізація у ролі партнера/подружжя (здатність утворювати стійкі парні стосунки, усвідомлено керувати їх розвитком)наповнює нас енергією захищеності та спокою.
• Благополучна соціалізація у батьківській ролі (здатність усвідомлено брати на себе відповідальність за сприяння благополучній соціалізації дитини, яка відкриє перед нею щасливе життя і забезпечить подальшу безперервність роду) наповнює нас енергією повновладдя (і саме тому спокушає зловживати нею).
• Благополучна соціалізація у ролі громадянина (здатність діями своїми вболівати за покращення якості співжиття та захищеності спільних досягнень, стабільний розвиток) наповнює нас енергією змістовності життя (і саме тому спокушає до самопожертви).
• Від поєднання уявлень про свій та інший гендер у парі складаються або стосунки залежності/спів залежності/контр залежності, або стосунки свободи особистості і взаємозалежності.

АНАЛІЗ ГЕНДЕРНИХ СИМВОЛІВ РІЗНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ:

• Тур як символ чоловічого початку. Сила, витривалість, стадність, здатність постояти за себе. Жінка як мікрокосм та нескінченність роду.
• Жінка як заземлення чоловіка, а чоловік як світ ідей.
• Жінка як легкість, гра, віднайдення можливостей. Чоловік як стабільність, відповідальність, захист.
• Жінка як весна – краса і натхнення. Чоловік як засівач поля.
• Жінка як калина – тендітна, чарівна, плодовита. Чоловік як дуб – кремезний, витривалий, життєздатний, плодовитий.

Підсумки:

• «Гендер – стрижень соціалізації», – утвердився в цій думці.
• Не усвідомлював, що настільки глибинним є вплив, що впевненість (а тому і результативність) залежить від прийняття себе в своєму гендері.
• Від прийняття себе чоловіком залежить, що станеш чоловіком та батьком.
• Коли бракує впевненості, виникає питання щодо доцільності свого існування та буття в тих чи інших соціальних рамках.
• Чим ясніше усвідомлюєш зв’язки у соціалізації, тим яснішим стає шлях соціалізації.

Індивідуальні запити:

• Чи дійсно є так, що люди поділені на гуманітаріїв та технарів?
• Звідки я знаю, що легше, якщо нічого не вчу?
• Що означає «легше»?
• Вчитися цікаво. Чим більше вчимося, тим більше переконуємось, що нічого не знаємо, і це загострює комплекси. Де – потреба у знанні, а де – задоволення комплексів?
• Найбільше зацікавила репліка про необхідність середовища підтримки для генія.
• Хочу легше поратися з повсякденними викликами. Є спроби передбачити, але не завжди розумію, який виклик виникне завтра.

Проміжні інсайти:

• Навчання розширює коло моїх можливостей.
• Бажаю стати кращим – і тому навчаюсь. Результатом стане діяльність в обраній сфері.
• Життя зранку до вечора – долання якоїсь проблематики. Залежно від підготовленості вирішуємо проблематику.
• В умовах невизначеності рішення приймаємо навмання – і варто зрозуміти, як у нашій свідомості взаємодіють потреби та кліше.
• Вибір між «легше» та «все» вирішує вибір на користь того, що подобається, і є реальною його монетизація. Вчиш те, що дає задоволення і водночас приносить кошти.
• Продовжуємо сприймати навчання через кліше отримання диплому (тільки як формальну освіту), і недооцінюємо неформальне та інформальне навчання.
• Той, хто виглядає пихатим, може бути самоздійсненим, бо ми не завжди спокійно сприймаємо інакшість і свободу самовиразу.
• З двох кліше – про рівність та нерівність – продовжуємо міряти світ через кліше нерівності.
• Навчання може діяти через авторитет, лідерство думки.
• Якщо навчання діє через кліше про рівність, то внутрішній діалог підказує: «якщо хтось може, то і я можу». І людина прагне діяти, є мотивація, запал.
• Якщо хтось думає про себе погано через місце народження, то він перебуває під впливом кліше про нерівність, і сам обрізує власні можливості і перспективи.
• Коли ти бачиш не рівного тобі за потенціалом і сприймаєш його не рівним, то не нервуєшся.
• Схильності діють як сильні сторони за умови, що ми контролюємо свою схильність – знаємо про неї, розвиваємо, застосовуємо на користь, отримуємо задоволення, авторитет, гроші, певне коло спілкування, позитивні емоції.
• Схильності діють як вразливі місця, коли схильність перестає бути контрольованою, і перетворюється на залежність. Коли схильність є неусвідомлюваною – і приховано веде мене, контролює мої дії. Зацикленість на звичній дії, невміння враховувати ситуацію також перетворює схильність на вразливе місце. Протиріччя схильності нормам співжиття також характеризує її як вразливе місце.

Підсумки:

• Переконався, що «гуманітарії» та «технарі» – кліше, не більше. Важлива і досяжна синхронізація роботи обох півкуль мозку.
• Легше означає лінощі. І лінощі є наслідком того, що нічого не робив з напругою, а не першопричиною. Тому варто вчитися «напружуватися».
• Замість казати собі, що «це не моє» треба хоча б спробувати – і тоді можливо перейти від самореалізації до самоздійснення (а воно цікавіше).
• Подумаю над тим, що, можливо, люди дійсно рівні поміж собою.
• Рівність поза соціальної стратифікації та фізичних особливостей існує – і все залежить від того, скільки людина докладе зусиль.

Індивідуальні запити:

• Чи діють однаково закони стосовно вимогливості до себе та до інших. Якщо вимагаєш від інших, то вимагати від себе, і навпаки.

Проміжні інсайти:

• Трапляється, коли людина не зважає на інші думки, на зауваження, бо упевнена у єдино правильній думці, і тоді йдеться про пиху. В інших моментах наполягання на думці може бути виправданим – коли людина знає, що говорить, і для чого – і саме так досягне 100% результату. Знаєш, що підлога має бути чистою, що 2+2=4 – і це є аксіомою, не теоремою.
• Корінь проблеми вимогливості – коли вона звернена назовні. Звідси – упередженість і пиха. Якби вимогливість була двобічною (до інших та до себе), то не йшлося б про пиху.
• Упередженість як синонім зверхності.
• Упередженість – коли діє шаблон мислення.
• Упередженими можуть стати вимогливі, коли після декількох удач поспіль людина перестала удосконалювати себе.
• Упередженість – наявність відповіді раніше, ніж запитання. Може діяти на добре, якщо наперед знаємо, що підлеглий здатен, і тоді вимагаєш. Може шкодити, коли задача вимагає твого втручання, а ти так не вважаєш.
• Упередженість існує завжди, бо вже є свій досвід і точка зору.
• Неупередженість – можливість/ здатність швидко змінити свою думку.
• Вимоглива людина не завжди є упередженою.
• Вимогливість позитивна. Упередженість негативна, бо підключається емоційний чинник.
• Якщо не вимагаєш нічого від себе, пливеш за течією.
• Краще узгоджувати взаємодію замість вимагати.
• Вимоги, наполягання на власних бажаннях без пропозиції чогось натомість, руйнують стосунки.
• Коли вимагаєш, має бути контроль.
• Якщо у вимогливості присутня довіра, це добре. Без довіри виникає тотальний контроль над іншим, бо перестаєш довіряти сам собі.
• Вимогливість може відійти на 2й план, коли упевнений у партнері, що людина сама себе проконтролює.
• Коли людина не бачить довіри собі, а вдається до контролю, то знищує продуктивність, ускладнює взаємодію замість рухатись до мети.
• Вимагати довіри неможливо.
• Вимогливість може виродитись у конфліктність, якщо одностороння, тобто вимагає, нічого не даючи натомість, не винагороджуючи.
• Вимогливість може виродитись у недовіру, упередженість, коли неаргументована.
• Відповіддю на упередженість є діалог.
• Вимогливість може переродитись на сліпу довіру так само, як на тотальний контроль. На сліпу довіру вимогливість перероджується, якщо маєш більший потенціал та вищі цінності, ніж інші, а думаєш, що потенціали та цінності однакові (думаєш, що вони вимагають від себе того ж, що і ти). На тотальний контроль – коли твої цінності низькі, і ти підозрюєш у тому ж інших, бо сам собі не довіряєш.
• Щоб вимогливість залишалась позитивною рушійною силою, вона має діяти спільно з довірою та контролем, поясненням (чому саме вимагають того чи іншого), проголошення своєї віри у спроможність людини.
• Наказ без інтересу до засобів виконання дає тимчасовий результат, короткотривалий, і не завжди максимальний.
• Відсутній сенс вимагати за наявності дійсних обмежень, а краще – замінити виконавця.
• Не вимагаєш нічого лише від того, від кого нічого не потребуєш. Коли чогось потребуєш від когось, то він стає цікавим поза будь-якого свого статусу, і ти вимагаєш.
• Вимагати того, що не може бути виконаним в силу об’єктивних причин – породжувати взаємну незадоволеність.
• Працювати з обмеженою людиною дорого за власним ресурсом. Тому варто зважати на рівень розбіжності між поточним потенціалом людини і вимогою.

Зовнішні ознаки вимогливості до інших (без розуміння та врахування їх інтересів, без намагання вибудувати взаєморозуміння): напружена обстановка, нервовий стан, необґрунтованість (завищення) вимог (до дитини як до дорослого), незадоволеність іншої сторони, маніпулювання, позування (демонстративна поведінка), погрози і покарання, зверхність, пиха, злість, зціплені зуби, натиск у жестах.

Зовнішні ознаки вимогливості до себе: прагнення знань, пізнання, бездоганний зовнішній вигляд, спокій, задоволеність.

Зовнішні ознаки балансу вимогливості (до себе та до інших): погляд виражає готовність слухати, спокійна обстановка, живий інтерес до спільної дії, власний приклад слідування вимогам, залученість, розуміння задачі як умова її виконання, незворушність, впевненість, підтримка один одного, надихання прикладом іншого, спокій, задоволеність.

З ОБГОВОРЕННЯ ТЕКСТУ:

Для чого лицар це розказує? Чи йому хотілось поговорити (пожалітись), чи шукав виходу? – Більше подібно, що хотів поговорити, бо відмітає усі запропоновані можливості. Тоді це – прояв пихи, бо він опинився переможеним чужинцем після того, як переміг усіх місцевих. І після того замість далі вчитися і перемогти пізніше, здався.

Нескінчена вимогливість до себе і пиха – різне, бо позиція «ви мені винні» є вимогливістю до інших, а аргументом є «тому що я кращий» (і це – зверхність). Він себе не бачить ніким, крім лицаря, тобто не існує поза лицарства.

Підсумки:

• Постійно застосовувати принцип обґрунтованості та дозованості вимог, бо ніхто не здатен зробити все одразу.
• Розділяти вимоги – включатися в процес, пропонувати допомогу, домовлятися про співпрацю, чітко проговорюючи вимоги.
• Розуміти, хто перед тобою, – і обирати форму, яка відповідає виконавцю. Дитина у грі здатна привчитись до корисної дії (складати іграшки).
• Балансувати довіру та контроль.

Індивідуальні запити:

• Середній син у свої 7 років не визнає правил. Усе повинно бути, як він сказав. Я хочу, щоб і воля його збереглася, і правила навчився поважати.
• У сина в 15 років багато ідей. Боюсь його задавити. Хочу зберегти його волю.
• Зараз синам по 30 та 24 роки, і є онук. Хочу проаналізувати, що було, коли брала участь у їх виборі.
• Хочу просто послухати, про що йтиметься.

Проміжні інсайти:

• Розвиваючи особистість, генеруємо її здатність бути щасливою, бо навчаємо самостійно обирати цілі, тобто відсутній примус.
• Людина щасливіша, коли людина виконує власні бажання, а не чужі.
• Важливий баланс між егоїзмом та увагою до думки інших.
• Генієм називаємо того, хто у ранньому дитинстві випереджає своїх однолітків.
• Щоб виростити щасливу людину, не робити дитину старою.
• Не перескакувати вік – не вимагати у 5 років рекордів для 15 років.
• Загальний розвиток важливий. Не знаю жодного музиканта, який не знає математики.
• Живемо у певній системі координат – і її варто знати, аби орієнтуватись та враховувати.
• Зрозуміла, як пережита травма змінила мої дії. Схильна повторювати помилки.
• Щоб розуміти щастя з т.з. дитини, розмовляємо, слухаємо, що розказує, спостерігаємо за станом у різні моменти.
• Ключове питання – ким хочеш бути. Сам господар свого вибору. Навіть, не рівноправний учасник свого майбутнього, а сам усе робить.
• Вектор на щастя закріплюємо: у яких словах на яку з тем більше позитиву (і як закріпити), у яких словах на яку тему проривається негатив (і як його трансформувати в позитив).
• Важливо не плутати поведінку «як дорослий» (повторення моделей поведінки батьків) з моделлю «самовизначення та самоствердження» – щоб обирати відповідну технологію діалогу, підтримувати розвиток особистості згідно віку.

Підсумки:

• Бесіда – найкращий спосіб пересвідчитися, чию з картин щастя будуєш. Тому – продовжувати розмовляти.
• Дослухатись все ж поради писати – знаходити слова для опису проблеми, щоб почати її вирішувати.
• Теми спілкування урізноманітнити, не ділити на «дорослі» і «дитячі».
• Прагнути бачити потреби, цікавитись ними.
• Відрізняти потреби від забаганок – послуговуватись квадратом Декарта.
• Знайти теми, на які раніше не спілкувались. І надолужити.
• Пам’ятати, що розвиток триває протягом життя, а не зупиняється після 18 років, коли «вилетів з гнізда».

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СИТУАЦІЙ ГАЛЬМУВАННЯ/БЛОКУВАННЯ:

ПРОЯВИ СТРАХУ:

• Залежать від того, з приводу чого лячно. Почати проект, наприклад, бо не можу прорахувати усі ризики. Мені лячно, бо не розумію, як надовго має вистачити власних коштів, бо надвеликим є рівень невизначеності і відсутні експерти з даного питання. Боюся я інших речей. Наприклад, боюся висоти, і тому уникаю польотів на повітряній кулі. Тобто «я боюсь» сприймаю голосом біологічних страхів, а «мені лячно» – голосом соціальних страхів. Щоб опанувати соціальний страх, людина керується власними установками, роздумами. Наприклад, можна нагадати собі, що «хто не ризикує, той не п’є шампанського», і продовжити шукати експерта, разом з яким спланувати проект.

СПРИЙНЯТТЯ ВІЗУАЛЬНИХ ПРОЯВІВ СПОРІДНЕНИХ ДО СТРАХУ СТАНІВ:

ДУМКИ ЩОДО ПОХОДЖЕННЯ РІЗНИХ ВИДІВ СТРАХІВ:

ДУМКИ ЩОДО ЗУМОВЛЕНОСТІ СТРАХІВ КОМПЛЕКСОМ НЕПОВНОЦІННОСТІ:

ТЛУМАЧЕННЯ ТРАНСФОРМУВАННЯ СТРАХІВ:

ПОШУК ВПРАВ НА ТРАНСФОРМАЦІЮ СТРАХІВ:

• Вправа на розробку щоденних малих кроків, починаючи з визначення того, що псує якість життя, здатна трансформувати страх жити, звичку уникати життя, має зацікавити життям.
• Вправа на аналіз своїх дій в ситуаціях провалів, поразок показує, що закриття одних дверей відчиняє інші. Мене вже звільняли після переселення – і тепер вдячна, бо тепер маю кращу роботу.
• Вправа на повторення афірмацій – про подолання страхів майбутнього, невизначеності, поразки. В принципі, на будь-який страх можна створити афірмацію. Часом сама перетворююсь на афірмацію для свого оточення. Зміни в оточенні мені дають енергію. Наповнені люди і мене роблять сильнішою.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Гальмувати – спонукати подумати перед тим, як діяти. Тому корисно гальмувати будь-які дії, навіть покупку чи рішення поприсідати. Так буде менше впливу агресії чи ейфорії.
• Усі страхи групують на біологічні, соціальні, екзистенційні.
• Страх захворіти варто контролювати, щоб не перетворився на паранойю чи паніку. Соціальні страхи варто гальмувати, а екзистенційні – блокувати, бо вони перебувають на межі психічного здоров’я.
• Щоб розрізнити характер дії, чи має вона лякати, варто оцінювати прогнозований результат дії, її призначення. Результат дії відрізняє її серед інших. Якщо результатом дії є розвиток, порятунок, будь-який інший позитивний наслідок, то варто блокувати страх – та діяти.
• Страх передує дії, а сором та вина виникають внаслідок вчинення дії.
• Страх і сором виникають одночасно. Соромно щось зробити – і страшно через це. (страхи засудження, покарання, відкинення – від модератора).
• Страх – почуття ОК- стосовно дії/об’єкта або через попередній досвід, пов’язаний з ними, або через брак інформації, ситуацію невизначеності.
• Мене лякає фізична загроза, коли стикаюся з переважаючою мою силою. Страх фізичного ушкодження. Також лячно вкластися, не розуміючи, чи буде результат. Коли знаєш, якого результату очікуєш, то це допомагає подолати страх. Нерозуміння гальмує.
• Тривога переростає в невроз. Невроз переростає в фобію. Фобія переростає в паніку. Паніка переростає в жах. Усі ці стани відрізняються тривалістю і силою переживань.
• Тривога – перша ступінь, а жах – найвища ступінь страху.
• Невроз і фобія тривалі у часі, а тривога може бути короткотривалою. Невроз і фобія – акцентуація, хвороба.
• Візуальні прояви стану людини можемо порівнювати лише зі своїми уявленнями, досвідом. Емпатія має значення теж.
• Страх має різні стадії.
• Завжди корисно називати речі своїми іменами. Перший крок до опанування речами.
• У страху має бути об’єкт. Щоб опанувати страх, об’єктивувати його – усвідомити, що саме лякає, чи дійсно тобі щось загрожує. Тінь, наприклад, тобі нічого не зробить.
• Відрізняти свої стани та стани іншого, щоб працювати з емоціями. Особливо, коли вони заважають руху, гальмують, блокують. З’ясувати, розрізнити, опрацювати.
• Чи є тривога обґрунтованою чи необґрунтованою, важко розібратися самому. І тому, зрозумівши, що перебуваєш у тривозі, краще звернутися за допомогою.
• Розуміння того, як що може бути, спонукає шукати допомогу в опануванні собою.
• Люди втікають від своєї свободи вибору в комформізм.
• Наші страхи – особиста історія кожного, унікальні. Лише усвідомивши, що страх заважає, ми здатні його подолати і рухатися далі.
• Існує страх свободи, бо не розуміємо, чим вона є.
• Навіяних страхів можу бути багато, і кожна людина обирає, чи приміряти на себе той чи інший страх, чи керуватися ним.
• Не розрізняю страх майбутнього та страх невизначенності, бо майбутнє теж невизначене.
• Страх невизначеності суттєво відрізняється від страху майбутнього, бо невизначеність є об’єктивною, спільною для всіх, як зараз з COVID19 (ніхто не знає, що воно і як далі поведеться, бо такого раніше не було), а майбутнє кожен визначає для себе сам, попри непередбачувані чинники.
• Якщо людина не розвинена і не бажає розвиватися, а живе, як живеться, просто наслідуючи поведінку пращурів, ні до чого і нікуди не прагне, то й неї відсутнє майбутнє. Тоді про страх майбутнього недоречно говорити.
• Майбутнє є не у всіх, а лише у людей з уявою та вірою в себе.
• Страх самотності втрачає свою актуальність в сучасному світі. Про «життя соло» пишуть все більше книг – аргументують, що життя гуртом було зумовлено потребою в помічниках, а тепер існує побутова інфраструктура (клінінг, кетеринг тощо).
• Тривога проектована в майбутнє і є надмірною реакцією на подразник (уяву про майбутню небезпеку, загрозу, ризик), а тому виснажує людину.
• Тривога перетворюється далі в невроз.
• Тривога не є конструктивним станом.
• Страх є об’єктивним. Ти визначив свій страх – і готуєшся, і це знімає твій страх. До тривоги не можеш приготуватися.
• І тривога, і страх енергозатратні. Цю енергію краще спрямувати в корисне русло замість тривожитися та боятися. Мий руки від мікробів – і будеш убезпечений від страху. Від тривоги себе не убезпечиш.
• Завжди готуються до чогось поганого, а не готуються до чогось гарного.
• Треба мати бажане, щоб воно тебе надихало.
• Коли ще не було мобільних телефонів, і просила синів повертатися додому до 22ї, то в 24й запитувала у чоловіка, чи вже час починати боятися, а чи можна залишатися просто стурбованою.
• Я вільна у виборі того, що відчувати. Можу з тривоги перейти в спокій, а можу – в страх. Тривога ще не емоція. Якщо піду в страх, то заподію собі шкоду. Тому варто відрізняти тривогу від страху – щоб керувати своїм станом. Коли керуєш своїми емоціями, то розумієш, що вони до різних дій призводять, а різні дії – до різних результатів. Коли поруч стався вибух газу, то більшість людей біжить поспостерігати, а хтось біжить з ковдрами та водою – і вибір залежить від самодисципліни та незалежності від поведінки натовпу. Звісно за постраждалих страшно і тим, хто їм допомагає, і тим, хто за ними спостерігає. Та ті, що допомагають, трансформували енергію страху в щось інше.
• Ще є страх старості, хоча не всім дано постаріти. Тому варто старіти розумно та із задоволенням.
• Згадав свою поведінку в разі поразки (поганої оцінки на іспиті, розриву стосунків) – знецінював екзамен чи близьку людину.
• Маю звичку малювати негативні сценарії, а також у мене відсутнє бажане, мрії.
• Не допустили до екзаменів в Одесі через мою національність – і я поїхала додому, і по поверненню познайомилася з майбутнім чоловіком. Поразки можуть виявитися виграшом.
• Мені заважають жити стереотипи на адресу мого віку. Роблю свої маленькі кроки навіть в час карантину.
• Не сприймаю позитивні афірмації, хоча допомогли свого часу – коли в опіковому центрі повторювала собі, що «сьогодні найщасливіший день мого життя».
• Хвилює повторюваність сценаріїв падіння – нагадую собі бегемотика з «городками» у «Ну, постривай!», бо будую-будую, а якісь інші люди руйнують, і так – по колу.
• Страхи втрати і невизначеності зникають, коли маєш досвід відбудови з нуля.
• Страх болю втрачає актуальність при сучасному розвитку знеболювальних. Хіба що – в ситуації онкохворих.

ПІДСУМКИ:

1. Маю необґрунтований страх вкладень в дітей. Не пояснив собі, навіщо вони мені.
2. Якщо травма є підказкою, то досі не розумію,. Для чого була та травма обох рук.
3. Відрізняти тривожність, страх, апатію, жах, здивування, щоб знати, куди тебе приведе.
4. Підтвердила, що не одразу впадати в паніку, відчувши тривогу, а відновлювати спокій замість боятися, є гарною схемою.
5. Тривожності довкруги більшає – і корисно уміти її трансформувати.
6. Чим менше страхів в оточенні, тим якісніше моє персональне життя.
7. Сподобалася заміна дієслова «долати» на «трансформувати» страх – вже про зрозумілу дію.
8. Я з віком менше тривожусь, бо досвід показує, як можуть розвиватися події, і це зменшує тривоги, росте віра в те, що все минає. І тоді чи вартує твоїх нервів щось з тих подій?
9. Найкращий спосіб подолати нервування, тривожність – якась конструктивна діяльність. Йди допомагати тим, кому гірше, ніж тобі.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Бажання виникає під впливом оточення, його поведінки, бо саме воно показує, чого тобі бажати. Рівняєшся на речі, яких у тебе ще немає – і виникає бажання.
• Мрія виникає з ідентичності, відповідаючи на питання «хто я».
• Я розумію, що мрія має бути, але не розумію того, що саме вона змінює, і якими є інструменти її втілення.
• Бажання – з цінностей, переконань. Мрія – під впливом суспільства, якщо не беремо творців світу. Бажання простіші за мрії. Мрії виникають, коли цінності вже сформовано, бо саме ними продиктовано. І поки цінності не сформовано, то бажання важко сформулювати, діють інстинкти.
• Бажання відрізняється від фізіологічних потреб або «як у сусіда».
• Мрія – з поведінки тих, хто поруч з людиною. Лакові туфельки – як у іншої дівчинки. Цілі у людини виникають, коли є ідентичність, виходячи з якої розуміє свої дії на шляху до мети.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРИРОДИ МРІЙ ТА БАЖАНЬ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЛОГІЧНИХ РІВНІВ:

• Бажання про володіння чотирьома мовами може бути і системністю, і самістю – залежно від мрії/мети. Якщо метою є кар’єрне просування (отримання посади в Офісі Президента, наприклад) – тоді бажання вправно володіти мовами є проявом самості. Якщо ж метою є входження до складу космічної експедиції, виконання великої місії – прояв системності.
• Задум вільно володіти багатьма мовами має планетарний вимір, за яким проглядається певна просвітницька місія.
• Бажання володіти багатьма мовами може виникнути в багатомовному середовищі – і тоді це прояв системності.
• Бути прийнятою серед людей, які теж володіють багатьма мовами – прояв амбіцій.
• Якщо людина мріє відкрити протомову, то йдеться про системність.
• Мрія породжується не з побуту, є енергозатратною.
• З побуту, рівня «оточення», – велика кількість хвороб, наприклад – може виникнути безліч бажань (зайняти місце завідувача кафедри, заробити, дочекатися порятунку, зберігтися, проігнорувати, продавати талісмани, продавати послуги з вивезення трупів тощо). Щоб виникла мрія врятувати людство як реакція на те саме оточення з безліччю хвороб, повинні бути відповідні цінності та ідентичність.
• Бажання можуть виникати і на найнижчих логічних рівнях, в самому початку соціалізації, а мрія потребує подальшого розвитку особистості, повної соціалізації, вибудови усіх логічних рівнів.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Казка «Цвітка-сьомицвітка» – про альтруїстичні бажання, що виникають при виході за межі власного досвіду, уваги до потреб інших. Це ще не мрія, але вже більше, ніж бажання.
• Як відрізнити дитячу мрію від дитячого бажання?
• Бажання інструментальні.
• Мрія – відкривати разом з іншими Всесвіт зробити велику справу, щось планетарне.
• Людина, якщо вже володіє чотирьома мовами, то вже була мета, а не так випадково сталося.
• Ознаки мрії: є недосяжною в поточній системі, має потенціал відкрити/створити нову систему, здатна «озадачити» декілька поколінь.
• Мрія манить кудись.
• Мрія потребує каналізації.
• Бажання винайти вакцину працює на відновлення балансу, а не на створення нової системи. Далі буде нова хвороба – і потреба в наступній вакцині.
• Використання різних дієслів – хочу, прагну, планую, мрію – породжує різний характер бажань.
• Є бажання спокійно пережити карантин, зберігши розум, вийти з нього нормальною, цікавою в спілкуванні людиною. Щоб здійснити це бажання, вчиняю певні кроки: режим дня, графік, в якому присутні робота, харчування (з елементом гри – дні Італії, Іспанії, циганської, єврейської кухні тощо), дихальні вправи, вечірня прогулянка, перегляд оскароносних фільмів, читання книжок для рекомендацій онучкам, моніторинг поглядів на професії майбутнього, навчання в ІТ-школі, письмовий аналіз ефективності методів поведінки в карантині.
• Великі колеса у велосипедів – це прикольно, і їздити буде швидше та легше.
• Щоб відчути свободу, рівновагу, опинитися в новій реальності, вже не працювати в офісі. І така реальність прикольна.
• Мрію бути разом з сім’єю, щоб усі були щасливі, здорові. Мрія дає енергію – і я зняла дачу на літо.
• Переводжу зараз традиційну травневу мандрівку з друзями у віртуальний тур – «полетимо» теж на тиждень, будемо відвідувати театри, музеї. Кожного дня будемо чимось займатися в турі.
• Мрія – знайти своє місце, робити щось корисне, що і тобі цікаве. Бажання, що відповідає цій мрії – більше заробляти, мати кращий статус, амбіції.
• Щоб обійти маніпуляцію цими поняттями – мрія, бажання – розрізняти їх, розуміти, дослухатися про що людина говорить, і чи по дорозі тобі з нею.
• Варто структурувати ті бажання, що є. Від цього система стає стабільнішою, стійкішою, ніби атоми склалися в кристалічну решітку. Це допомагає протидіяти стресу, в цьому – користь.
• Мрія – заповітне бажання, виконання якого обіцяє щастя.
• Бачимо бажання важливих для нас людей і переймаємо їх бажання як власні.
• Бажання – потреба, оформлена залежно від культури особистості.
• Якщо мрія не виникла, то потрібно дивитися в минуле.
• Наприклад, бажання батька придбати «ладу» перетворило на рабів його бажання всієї родини.
• Бажання – більше заземлена річ, ніж мрія.
• Коли чиєсь бажання сильніше за наше або його статус більший, то це позбавляє нас права на мрію, змушує жити чужими бажаннями.
• Людина може не усвідомлювати, що має мрію, і розмовляти лише про бажання. Якщо послідовно відповісти на 5 «навіщо», то віднайдеш мрію, і це унеможливить життя чужими бажаннями.
• Коли домінує бажання статусної людини, то треба розрізняти характер залученості інших в його виконання. Якщо залучають шляхом привабливих картин майбутнього внаслідок виконання задуму, то виникає спільна мрія, наповнена сенсом взаємодія усієї групи. Це – поведінка лідера. Якщо залучають в стилі диктатора, то так, позбавляють власної мрії та бажань.
• Зараження ідеєю спростовує життя чужими бажаннями.
• Люди потребують існування чогось вищого – Вищого Розуму, призначення. Бажання – індивідуальний рівень інтересів. Мрія – груповий рівень інтересів.
• За бажанням завжди стоїть мрія, а інакше твоє бажання і не виникне.
• Запитувати себе 5 «навіщо» – занадто енерговитратно, і тому існують люди без мрій.
• Інколи людина не все може висловити словами, але відчуває, що щось є, а тому люди без мрій не існують.
• Коли ми жили чужими бажаннями? В СРСР нам розповідали, якими мріями та бажаннями жити, обмежувати доступ до інформації, створювали вакуум, обмежували стереотипами та кліше світогляд. Власні мрії розвиваються, коли зустрічаєш багатоваріантність життя. Мрії індивідуальні, з дозволом відрізнятися, йти не в ногу з загальним баченням.
• Якщо раніше через тиск ідеології мали обмежений світогляд, то зараз він обмежений залежністю від гаджетів – і всі заражені однією мрією про закінчення карантину та подолання пандемії. На цьому фоні є власна мрія – зберегти здоровою свідомість.
• Ми не можемо жити чужими почуттями, лише власними.
• Для будь-якої позиції можна знайти однакову кількість аргументів, досліджень як на підтвердження, так і на спростування позиції. Усе залежить від того, яку наукову школу представляє людина. Кожний вчений знаходить підтвердження своїй вихідній позиції, улюбленій гіпотезі.
• Завжди є 2 сторони медалі. Варто бути гнучким, враховувати контекст – це розвиває адаптивність.
• Маніпулювати бажаннями простіше, ніж мріями, бо її чіткіше відчуваєш «не своєю», а бажання ніколи не задовольнити. Захотів машину – придбав, а поява пропозиції нової, зі шкіряним салоном, наприклад, викликає нове бажання, тобто бажання легше провокувати.
• Ідея фікс – нав’язлива, майже маніакальна, є розладом. Бажання, яке перетворилося на ідею фікс, перестало бути здоровим. Краще б воно залишилося фантазією. Бажання, які призводять до зламу психіки, від початку надщерблені.
• Усі великі винаходи були чиїмось ідеями фікс, але ж ці винаходи змінили світ, а тому не можна сказати, що у цих винахідників не було мрії.
• Нездоров’я винахідника не заперечує користі відкриття.
• Рух до здійснення мрії вимагає відсутності фіксації шляху, яким рухатися до мрії, а навпаки – їх варіативність. У цьому – революційність винаходу, що знайдено інший шлях до мрії.
• Найцінніші досягнення – завдяки надцінним ідеям, а не ідеям фікс.
• В певний момент людина транслює свої ідеї, і це приносить підтримку та задоволення на шляху до результату.
• Якщо рухатися до мрії одночасно різними шляхами, не фіксуючись на одній ідеї стосовно «як?», то можливо прийти до неї швидше. Потрібна гнучкість в виборі шляхів.
• Ідея фікс виникає не з підміни мрії бажанням, а від того, що людина прагне поставити своє розуміння, мету вище запропонованих суспільством. У випадку сильного суспільного тиску та суперечок виникає ідея фікс.
• Людиною без мрії легше гратися, забираючи у неї бажане. Людина мріє про безпеку, а бажає купити гальмівні колодки. Зроби їх дефіцитом – і людина буде залежною.

ПІДСУМКИ:

1. Мені здавалося, що мрії не маю, а мої роздуми – це бажання і цілі, бо велике розкладаю на малі кроки, і це вбиває мрію. Виявляється, що таким чином втілюю мрію, а не вбиваю.
2. Мрію потрібно подрібнювати до побутових речей і системно виконувати.
3. Велику мрію перетворюємо на мету, розкладаємо її на дрібні кроки, виконуємо їх – отримуємо результат. Пазл збирається лише з дрібних частин.
4. Зрозумів, що важко аргументую свої позиції.
5. Варто побачити взаємозв’язок між мрією, бажанням, ідеєю фікс, не протиставляти одне одному – побачити динамічну пов’язаність. Один стан може виникнути з іншого. Позбавитися упереджень. Дуже залучена людина може відкидати інші сфери життя, а ми вважатимемо її захопленість ідеєю фікс, та «лікуватимемо». Те, що не руйнує, не є ідеєю фікс.
6. Усе є і ліками, і отрутою – має значення кількість. Щоб не переходити в ідею фікс, розрізняти свої бажання, навіть найзаповітніші, перевірити їх на здатність принести щастя. Лише ті ідеї, які здатні приносити щастя, сприймати мрією.
7. «Немає часу думати – працювати треба», – ключовий демотиватор, що заважає мріяти.
8. Зрозуміла, що таке – мрія. Стали зрозумілими та корисними логічні рівні як модель. Раніше розпитувала знайомих, чи мають вони мрію, бо вважала, що у мене вона відсутня, а тепер зрозуміла, що маю мрію.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ЗАПИТ:

• Невідповідність моя власна сучасному світу. Коли інші нічого такого не побачили в листах, як я побачила. Коли казали про право на віру в казку – залишити його людям. В моїй голові прописана інша реальність.
• Подрузі не сподобалось саме слово «невинність» в темі верзусу, бо сьогодні забагато інфантильних людей.

БАЗОВІ УСТАНОВКИ НА «ВХОДІ»:

• В 9 класі підлітки вже повинні розуміти, що вудочка є кращою за рибку, уміти зіставляти дію та ефект від неї.
• Висновок про свою несучасність – перенесення моделі поведінки власного старшого покоління на себе.
• Досі є питанням, що просити у «ангелів».
• 9 клас – достатньо дорослі люди, які розуміють, що дива як «дармівщини» не буде. Хоча сам я не був аж дуже свідомим та дорослим у 9 класі.

МІСЦЕ КАЗКИ В ЖИТТІ:

• Вік, коли припиняємо грати в казки, існує. Наприклад, в 10 років вже дивно, якщо кладуть листа Діду Морозу в морозильну камеру.
• Немає віку для відмови гри в казку. Просто змінюється казка, її персонажі та сценарії. Колись боролися з Чахликом Невмирущим, а потім боряться з корупціонерами.
• В казці присутні незвичайні обставини. До звичайної людини звернутися з проханням складніше, ніж до казкового персонажу. При зверненні до казкового персонажу зникають обмеження – і отримуємо те, що отримуємо.

ПОШУК ПОЗИТИВНИХ НАМІРІВ В ЛИСТАХ:

• Дитина має намір вірити в диво, добро.
• Надія на те, що бажання можуть здійснюватися.
• Прагнення вірити в диво є сильнішим за страх відмови.
• Присутній намір докладати зусиль, відповідати очікуванням «ангела».
• Розуміє, що здатен розчарувати, бажає бути кращим.
• Бачить можливим змінити свою поведінку.
• Готовність до обміну вигодами, до співпраці, до відповідності очікуванням – про спробу подорослішати, взяти відповідальність за свої вчинки та їх наслідки на себе.
• Присутні прояви здорового прагматизму в листі з 7 класу – розказує про себе, свої інтереси.

ПРИРОДА НЕВИННОСТІ:

• Відсутність провини.
• Спонтанне волевиявлення, не обумовлене провиною.
• Моральна чистота.
• Відсутність суспільних ярликів, здатність бути собою.
• Нешкідливість поведінки.
• Простодушність – здатність бути безхитрісним, довірливим, чистосердним.
• Наївні організатори вважають, так швидше та простіше – запропонувати купити речі з переліку, навіть не оригінальні, якщо бюджет не дозволяє.
• Діти не уявляли, в якому світлі будуть виглядати їх листи.
• Простодушність є синонімом необізнаності.

ПРИРОДА ПРОХАННЯ:

• Запит на допомогу, сприяння, на чужий ресурс.
• Попросити може бути важко, бо а) потребує визнання власних обмежень, неспроможності на щось самостійно, б) в твоєму соціумі накладено заборону на прохання (маєш поратися з усім самостійно), в) складність мовного контакту, г) розумієш, що це – чуже, і ти не маєш, що дати на обмін, д) переживання довкола відволікання часу людини, який міг би бути вкладений в щось інше (завжди запитую, чи готові приділити мені час).
• Важко просити через власну зарозумілість, бо не хочу довіряти, а підписую контракт, і в разі чого йду до суду. Заміняю довіру контрактом – так простіше.
• Легко просити, коли вважаєш прохання звичною справою, переконаний, що тобі «усі винні», або коли вже звертався раніше і отримував, тобто склалася звичка.
• Циніки легко просять, бо знецінюють чужу плату за отримання ресурсу.
• Легко просити у тих, з ким достатньо близько взаємодієш і тому знаєш їх можливості (часу, фізичні, моральні). Щоб попросити у незнайомця, довго зважуюсь.
• Якби попросив – тобі дали та забули, то просити було б легше. Не хочу бути зобов’язаним.
• Прохання – це усвідомлений вербалізований запит на певну дію/ ресурс.

ЧИ БУВАЮТЬ НЕВИННИМИ ПРОХАННЯ?

• Невинність прохання присутня, коли суб’єкт не обтяжений соціальним досвідом, умовностями. Тобто прохання малої дитини може бути невинним.
• Людина може вкладати інший сенс в свої дії, ніж ми, тобто бути простодушною, невинною лише через розходження позицій та досвіду, зокрема відсутності досвіду самостійного напрацювання того, про що просять.
• Людина може просто не зважити, не обміркувати наслідки прохання – попросити зайве, надмір, без злого наміру.
• Не буває невинних прохань, бо навіть «циця» матері – відчуження ресурсу матері, що вже не безневинно. Навіть в утробі вже витрачає чужий ресурс. Тобто людина може і не усвідомлювати, що робить запит, але це не відміняє наявності запиту.
• Коли прирівнюємо прохання та біологічну потребу, то підмінюємо поняття, маніпулюємо. Тим більше, що материнство є згодою на «відчуження» ресурсів матері на користь потреб дитини.
• Людина в своєму розвитку швидко переходить від суто біологічних стадій до соціальних, отримує досвід, і чим більше віддаляється від молодшого дитинства, тим менш безневинними стають прохання, бо відчутнішою стає боротьба за ресурс.
• Невинність прохання – коли людина не усвідомлює дійсну природу свого розуму, а тому прохання є надмірними, бо відсутнє розуміння себе в цьому місці, в цей момент. Задача людини – швидко розібратися з собою, і з цього моменту прохання перестають бути невинними, бо свідомо прагнемо відібрати ресурс.
• Невинне прохання – таке, виконання якого не завдає шкоди жодній зі сторін. Може бути проханням до того, хто сильніший, ресурсніший.
• Невинне прохання – коли його автор не обтяжений знаннями або звернене до того, від кого залежить твоє подальше існування.
• Коли просишся до бункеру, то розумієш, що набідокурив та шукаєш порятунку.
• Невинність пов’язана з дитинством або розбіжностями чуттєвого досвіду.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Невідповідність між правилами гри в листи «ангелам», запропонованими її організаторами, та суспільно прийнятною поведінкою відсутня. Наше суспільство транслює ті самі установки на суто матеріальні бажання та на позицію прохача замість діяча.
• Людина вправі просити, і людина вправі відмовити.
• Суспільні норми низькі, і тому благодійникам варто було б обирати «вудочки» як методи вирішення задач, а не «рибку» – впливати на підвищення суспільних норм. Це було б професійнішою позицією.
• У нас погано працює підготовка соціальних працівників. І тому є спокуса аматорства.
• В ситуації з листами «ангелам» присутня невідповідність звернення до нематеріального світу з відверто матеріальними проханнями. У цьому – помилковість правил гри.
• Ідея гри має бути про результат на її виході. У гри має бути чітка мета та чіткі правила її досягнення.
• Правила гри мають бути орієнтовані на досягнення позитивного результату кожною із сторін гри, особливо для дітей. (Без підміни понять і трансляції шкідливих установок – як це стається внаслідок «підказки» про можливість купівлі не брендових речей, а підробок. – від модератора).
• Щоб остаточно позбутися травми, варто придумати власну гру, з власними правилами. Зіграти в нову казку.
• Зі мною в мої ігри давно не грають, моєму колу спілкування мої ігри не цікаві. Тому поки що не готова ініціювати власну гру.
• Я радикально проти думки, що прохання можуть бути безхитрісними, бо теж вірив в «дармівщину» в 9 класі.
• Шукаємо позитивні наміри там, де автоматично вбачаємо злі, щоб досягнути безоціночного сприйняття ситуації.
• Усім людям, і дітям як малим людям, зокрема, варто давати шанс на зміни. Діти про це написали.
• Лише зовсім поламані особистості обирають сценарій «вбив-пограбував-відсидів».
• Мені легше пропонувати, коли вже маю розуміння, чим допомогти в конкретному випадку.
• Мені легше пропонувати, ніж просити, бо відсутня звичка просити. Я в більшому ресурсі, ніж оточення.
• Мені простіше пропонувати, ніж просити, але варто враховувати ієрархію та вагу своєї пропозиції, бо хочеться і подальшої взаємодії із суб’єктом.
• Щоб мінятися, потрібно приймати дари. От сиджу і обмірковую, про що ж попросити.
• Для мене був один із найскладніших моментів життя, коли принесла мамі їжу, а вона кинула пачку масла мені в голову.
• В роботі знаю, чого потребую і простіше прошу. В житті відчуваю себе ресурснішою і не прошу.

ПІДСУМКИ:

1. Якщо дуже довго про щось думати, то вийдеш з нерозуміння себе до вирішення питання, ситуації.
2. До всього обговорення і призвела підміна понять, бо просто трапилася невідповідність чуттєвих досвідів, а не погане виховання чи злий намір.
3. Вдячна авторам гри в листи «ангелам», що зараз маємо привід для глибокого та корисного спілкування замість обговорення пустих новин.
4. Будь-що можна розкладати на елементи, розглядати під різними кутами зору – ділити «слона». І таким чином простіше вкласти нову концепцію в голову.
5. Це був цікавий досвід, що одна ситуація породила вервечку тем, і що занурилися в філософію речей замість застрягати в засудженні поведінки/рівня виховання підлітків.
6. Коли стикаєшся з підміною понять, і одразу не можеш її назвати, то складно опанувати свої емоції.
7. Занадто серйозно ставлюся до прохань людей. Їм потрібна увага. Варто навчитися надавати інший статус речам.
8. Ігри, в які я граю, не роблять мене ні хорошою, ні поганою. Тому не варто дозволяти виникати оціночним судженням на свою адресу, мати сумніви в своїй нормальності.

ЩО ПІДКАЖУТЬ ДАВНІ ГРЕКИ?

• Мудрість Афіни застосовна саме в час війни, і відрізняється від стратегій в мирний час. Вона водночас покровителька військової майстерності та ремесл. Та яких з ремесл? Мабуть, ковальства – виробництва мечів, щитів, упряжі для коней тощо.
• Чоловіки більше схильні до екстремальної поведінки, бо жінки інстинктивно бережуть себе для материнства. Тому і безрозсудна війна, жорстока, несправедлива має за покровителя бога чоловічої статі – Ареса.
• Чоловіки грають м’язами для привернення уваги жінок.
• У давніх греків саме війна – поле прояву як сміливості, так і безрозсудності, а у сучасному світі поле для їх прояву є набагато ширшим.
• У мистецьких творах Афіна та Арес завжди – у протиборстві. Він – наступальна нищівна сила, прагне проникнути. Вона – оборонна війна, прагне не впустити, і водночас з тим заблокувати дурість, не пустити її в розгул.

ПРОЯВИ СМІЛИВОСТІ В СУЧАСНОМУ СВІТІ:

ЩО ПІДКАЗУЮТЬ КІНОІСТОРІЇ?

СЕМАНТИЧНИЙ ПАРАЛЕЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ БЕЗРОЗСУДНОСТІ – зайвий ризик, невиправданий жодною користю, а лише бравада та видовишність.

ПОДІЇ – ПРИКЛАДИ БЕЗРОЗСУДНОСТІ:

ЕКСТРЕМАЛЬНІ ВИДИ СПОРТУ – СМІЛИВІСТЬ ЧИ БЕЗРОЗСУДНІСТЬ?

РЕАКЦІЇ НА РИЗИК/ЗАГРОЗУ:

ПРОФЕСІЇ (ВИДИ ДІЯЛЬНОССТІ), ЩО СИМВОЛЮЮТЬ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Сміливість – такий хист.
• Крайня ступінь безрозсудності – революція.
• Сміливість – готовність до рішучих вчинків, а вони нас постійно супроводжують.
• Безрозсудність – суто оціночне судження (і сміливість – теж. Від модератора). Хтось зважуються на певні вчинки, а ми потім оцінюємо їх безрозсудними (чи сміливими – від модератора).
• Людина просто діє відповідно до свого світогляду, а життя пізніше розставляє крапки над «і».
• Система стримань та противаг – інструмент заохочення смілості та блокування безрозсудності.
• З Формули 1 пішли гальмівні системи та паски безпеки.
• Оцінка реакції на ризик/загрозу залежить від контексту, ситуації в цілому.
• Кураж – інструмент активації себе. Якщо кураж захлеснув, перетворився на раж, людину «понесло», то діє безрозсудно. Якщо людина володіє власним куражем, тримати його під контролем, то здатна діяти сміливо.
• Фігурне катання, фрістайл – це ж гарно, а тому варто вважати сміливістю.
• Боязкість як антонім сміливості забув чомусь.
• «Надеюсь, ко мне во веки не придет благоразумие», – В.В. Маяковський. «и жалок тот, кто все предвидит … чье сердце опыт остудил», – О.С. Пушкін.
• Для мене в цих цитатах – пересторога від комформізму, не від розсудливості. Також, можливо, називають нею відповідність шаблонам. Я вважаю розсудливість шляхом до реалізації сміливості бути собою. І сміливість бути собою є основою сміливості як такої. І Маяковський, і Пушкін – носії бунтарського духу, який є просто прагненням бути собою, встановлювати власні норми.

ПІДСУМКИ:

1. Виявилось, що безрозсудність та сміливість і не протилежності, а питання балансу, меж. Дивовижно, як одне перетікає в інше.
2. Визначальні риси безрозсудності при цьому – відсутність творення кращої якості життя, відсутність усвідомлення наслідків своїх дій, моменту після того, як.
3. Безрозсудні дії – не стримувані доводами розуму, відбуваються «на страх та ризик», зневажаючи ризики та загрози.
4. В житті навмисно є місце і сміливості, і безрозсудності – і це невипадково.
5. Якщо ми залякуємо себе майбутнім, то і мріємо тоді «на страх та ризик» замість «в передочікуванні дивовижної пригоди».
6. Розсудливість діє або через страх (помилок, невдач, відмови, майбутнього, невизначеності), або через сором (що люди скажуть, як буду виглядати). Тому сміливість (здатність долати страх, діяти безстрашно) плутають з безрозсудністю, і сміливців можуть вважати за нахаб, бо їх не турбує те, що скажуть інші, оскільки вони слугують вищій меті.