Індивідуальні запити:

• В межах родини склалося дві групи – троє дорослих чоловіків та троє дівчаток, і я опинилася поміж двох вогнів. За моїми спостереженнями, поза різниці в віці, жіноча частина родини (я, невістки, онучки) поводимося в стресі подібно одна до іншої, зберігаючи усі особистісні відмінності. У чоловічої частини родини реакції інші. Як на мене, то жінки краще переносять стрес. Стала цікавою думка інших людей, бо в моєму колі чоловіки потребують допомоги для виходу зі стресу, а самі допомогти не готові. Тоді, чи можу я допомогти їм та навчити своїх дівчат зберегти себе від наслідків стресу, а також адекватному сприйняттю поведінки чоловіків в стресі.
• Мені цікаво, що з цієї теми можете зробити, бо для мене все це – ясні речі.
• Виявляю себе в стані хронічної втоми і не розумію, як я туди потрапив, і як звідки вийти.

Побутове сприйняття vs наукове тлумачення стресу:

• Настання незвичної складної для тебе ситуації vs реакція на незвичну складну ситуацію.

Завдання на верзус, виходячи з тлумачення джерел стресу:

1. Знайти власні способи, як підняти адаптивність організму (основу стресостійкості).
2. Знайти власні способи розірвання хронічного стресу, виходу з нього.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Якщо класифікуємо види стресорів, то зможемо зрозуміти проблему – чи присутній в ситуації котрийсь із стресорів, і на що з того ми впливаємо, а на що – ні.
• Завжди необхідно прибрати агент стресу (стресор). Наприклад, щоб знизити тривожність, припинити дивитися телевізор та читати новини.
• Коли йдеться про соціальний стрес, то визначити стресори буває складніше, ніж при фізіологічному, біологічному чи хімічному стресі, бо почалося все з конфлікту, а закінчилося все страхами.
• Життя в небезпечних умовах – заморожені конфлікти, пандемія.
• Велика відповідальність та низька підтримка (як джерела хронічного стресу) – поліція (особливо проблематично стало в США), педагоги, медики. Усі ці люди вигорають.
• Потрібно в стресовій ситуації знаходити свою ресурсність.
• Знання симптомів дистресу – для самодіагностики, що потребуєш допомоги ззовні.
• Спів (особливо гортанний) є анти стресом ще і тому, що активує собою блукаючий нерв.
• Вигорання – одна із стадій хронічного дистресу. Відбувається, коли людина втрачає свою мету. Здавалося, що ось обігнеш поворот – і буде очікувана зміна, а виявилося те саме, що і було перед тим.
• Коли в батька поганий настрій, то ще не проблема, а коли у мами – то дійсно проблема. Тому варто чоловіку і жінці разом йти по життю.
• Коли розумієш, що перебуваєш в стресі, то застосовуєш «викрутки» для само налаштування, не медикаментозні методи саморегуляції.
• Поняття норми є умовністю, і може погано прислужитися, якщо виправдовуватимемо погіршення свого стану віковими особливостями, наприклад. Звикнемо до відхилень – прогавимо момент для саморегуляції.
• Свідоме ставлення до свого здоров’я – найкраща профілактика стресу, вигорання, депресії.
• Статеві відмінності (через особливості діяльності ЦНС та вплив гормонів) існують на рівні реакцій на гострий та хронічний стреси, слабкі та сильні стресори.
• На поведінку в стресі впливає і менталітет – і тому відсутня одна історія виходу зі стресу, яка спрацьовує для всіх та завжди.
• Вигорання – ще не остання стадія. Може бути стан ще гіршим.
• Варто якомога раніше виходити зі стресу, щоб не потрапляти в складніші історії, бо чим довший час занурювався, тим довшим виявиться шлях виходу.
• Відповідальність за людину належить лише їй – і сама людина повинна піклуватися про свою ресурсність.

ПІДСУМКИ:

1. Слабкий гострий та середньо тривалий стрес може бути корисним.
2. Знаємо користь від переводу проблеми в задачу – саме так ми її вирішуємо. За аналогією можемо привчити себе переводити стрес у виклик, сприймати несподівані складні задачі зоною росту.
3. Справжній жінці піклування про красу не заважає своїй самореалізації в решті сфер життя.
4. Доносити дівчатам наукові дані про сильні сторони ЦНС жінок, щоб не обмежували себе  позицією «я ж дівчинка – мені суконечку».
5. Потрібно широко розказувати про інструменти самодіагностики та саморегуляції в стресі.

ЩО САМЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗЗОВНІ ТА ЗСЕРЕДИНИ З ТОЧКИ ЗОРУ ІДЕНТИЧНОСТІ?

• Референція найтісніше пов’язана з ідентичністю – через усвідомлення себе в світі своїх ролі, місця в житті, ознак, що і складають собою ідентичність.
• Ідентичність виникає внаслідок порівняння, оцінки.
• Те, ким людина виглядає, є ідентифікацією ззовні. Бачиш людину в формі – розумієш, хто перед тобою (Бути VS Мати вигляд).
• Людині хочеться малювати, пробує це робити. Якщо відбувається позитивний відгук ззовні (або зсередини – від модератора), то будує далі ідентичність художника.
• Референцію можна порівняти з приміркою одягу (ідентичності). Референція підказує, які ідеї брати до уваги, надихає, прагнути певної ідентичності, а потім або підкріплює її, або відміняє. Ключове питання: «чи я хочу (і можу) таким бути, чи не хочу (не можу)».
• Локус контролю укріплює ідентичність, бо є приписуванням певних досягнень, рис.
• Баланс «Бути VS Мати вигляд» та референція більше пов’язані між собою, ніж локус контролю.
• Всі три мають стосунок до ідентичності.

ІДЕНТИЧНІСТЬ:

• Визначеність стосовно себе – ким себе бачиш.
• В різних сферах життя різні ідентичності.
• Глибока рефлексія себе, внутрішній образ себе.
• Уява про себе («тварь тремтлива чи право маю»).
• Образ себе може бути розмитий, неконкретний.
• Ідентичність існує і тоді, коли людина залишається наодинці з собою.

ЗМІНИ ІДЕНТИЧНОСТІ:

• Розвиток ідентичності через її крах, повну відмову від попередньої – революційна, теорія великого вибуху.
• Коли попередня ідентичність знищена, то вивільнюється енергія, яка може бути чи руйнівною, чи творчою.
• Відмова від попередньої ідентичності має перевагу, бо можеш почати з нуля. Радикальна зміна, але діє. Мінус – глибокий стрес, дуже емоційно затратний.
• Паралельно з попередньою – перевага, бо можна брати щось із попередньої, і якось переробляти. Мінус – витрати часу, тривале збільшене навантаження, бо тягнеш одну та іншу.

ЦІЛІСНІСТЬ та ЄДНІСТЬ:

• Цілісність – про те, що тобі подобається якась ідентичність, і ти розвиваєшся в ній.
• Цілісність – складення цілого з різних частин.
• Цілісність – внутрішня згода з собою, своєю ідентичністю. Якщо тебе призначили/іншим чином примусили, а ти не хочеш цієї ідентичності, то відсутня цілісність.
• Щоб не було конфлікту в множинні, має бути згода між одиницями в ній, має бути якась основа такої узгодженості. Цією основою можуть бути цінності.
• Внутрішньо рольовий конфлікт може бути зумовлений іншою неузгодженістю, не цінностями.
• Внутрішня узгодженість дає надалі єдність.
• Можна поєднати людей ззовні, маючи інструменти, політичні спогади, зокрема.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Локус – чи вважає себе власником долі (внутрішній), везунчиком/невдахою (зовнішній).
• Завжди рухаємося від частини до загального, від одиниці до множини. Тому і в ідентичності рухаємося від «я» до «ми».
• «Я» – внутрішня ідентичність, «ми» – зовнішня.
• Твоя цілісність – передумова єдності з тобою.
• Паралельні ідентичності виснажують, якщо не всі вони дають віддачу.
• «Злі ви, піду я від вас», – вислів вразливої ідентичності, не пасіонарної (пасіонарій бореться за втілення своїх ідей), яка при цьому вважає себе кращою за своє оточення, і тому шукає собі іншого оточення, кращих умов.
• Вибір самотності теж є наслідком взаємодії.
• Навіть розуміння «Я» та «не Я» залежить від наявності стосунків, взаємин.
• Еволюційний шлях, з паралельним розвитком декількох ідентичностей, виглядає комфортнішим, хоча і розтягнутий в часі.
• Усі сім базових ролей притаманні кожній особистості.
• Наш сусід використовує спільні політичні спогади, щоб створити спільну ідентичність – спекулює темою Другої Світової війни та перемоги в ній.
• Для нас мало мати культуру та територію, потрібен ще проект на майбутнє.
• Цікаво, що нація бере гору над класом перед обличчям загрози.
• Має відбуватися паралельно ідентифікація ззовні (про це піклується держава) та зсередини (почуття вірності внаслідок того, що поділяю проєкт майбуття).
• Визначення «множинність» трактують по-різному, бо бояться її, не розуміють, як керувати в цих умовах.
• В спадок диктатури та тоталітаризму залишається дискурс про шкоду множинності ідентичності.
• Коли тлумачимо множинність ідентичності як загрозу, то породжуємо ворожнечу, поглиблюємо розкол.
• Коли тлумачимо її як джерело єдності, то зростає асертивність, бо всім знайдеться місце.
• Множинність ідентичності як загроза викликає реакцію правлячого класу, змінює суспільство, розгортає його до диктатури, цензури, захисту.
• Якщо зуміти скористатися з множинності ідентичності як можливості, то отримаємо розвиток, беручи від кожного найкраще. Це – для розвиненого суспільства.

ПІДСУМКИ:

1. Джерела колективної ідентичності можна застосувати на корпоративному рівні – можна зробити стратегією.
2. Визначилася з локусом контролю.
3. Здорове суспільство будується здоровими індивідами – треба плекати людину.
4. У нації може бути спільне майбутнє, і цей проєкт майбутнього узгоджує індивідуальні ідентичності теж.
5. Коли немає спільного майбутнього, то немає і спільного ворога, особливо, коли відрізняються політичні спогади.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

ВИБІР КРИТЕРІЇВ ВИБОРУ:

• Виконую цей крок, коли це не звичний вибір, не за шаблоном. І пропускаю цей крок, бо живу за шаблонами, забуваю, що треба поміркувати над критеріями.
• Найлегше обирати критерії, коли маєш якийсь свій досвід, хоча б опосередкований.
• Найскладніше – коли першим (в своєму оточенні чи в світі) приймаєш подібне рішення. Особливо, коли воно багатовимірне, з безліччю чинників.
• Найскладніше – думати, що є завтра. Не хочеться думати, що в тебе є вибір. Якщо немає вибору, то для чого думати над критеріями вибору?
• Найлегше – якщо б мав віру в майбутнє, позитивний сценарій. Варто починати з думок про позитивний сценарій.
• Імпульсивність, спонтанність, вимушеність не користуються критеріями вибору.
• Імпульсивність діє за зразком, спонтанність – згідно своїх уявлень, вимушеність – примус ззовні, а тому критерії зведено до виживання, нижніх рівнів піраміди Маслоу.
• При широкому горизонті мислення можна переглядати критерії, а при вузькому – критерії перетворюються на догму, шаблон, і це багато чого псує.
• Якщо ставитися до ризиків критично, то критерії будуть не фатальними. Фатальність критерію вибору рішення при ремонті – люди можуть розлучитися через суперечки про висоту плінтуса (боротьба за домінування).
• Якщо тобі щось важливе, то шукаєш критерії вибору – твій індивідуальний образ,взірець, що відповідає твоїм цінностям, уподобанням.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Крім свідомого, вибір може бути інтуїтивний, імпульсивний, інфантильний, примусовий, зманіпульований, звичний, шаблонний, помилковий, зроблений серцем.
• Коли діють шаблони, участь свідомості відсутня у виборі.
• Спонтанний вибір більш свідомий, ніж імпульсивний чи шаблонний.
• Вимушений вибір є свідомим, хоча і не вільним.
• Імпульс спрацьовує на основі шаблону. Якщо немає шаблону, то імпульс не спрацьовує.
• Щоб додати свідомості до вибору, потрібно обдумати імпульси – звідки прийшли, куди заведуть.
• Свідомість – певна робота з опрацювання імпульсів ззовні, але буває лінь її включати.
• Свідомий вибір не легка річ, бо діємо автоматично, не включаємо мозок на аналіз, діємо за звичкою. Робота мозку енергозатратна – і ми економимо свій ресурс. Ми проживаємо і не замислюємось, де ми, і що робимо.
• Вчора приїздив друг сина, а його батьки – на окупованій території, хоча ненавидять те, що там є. Чому людина обирає страждати там, але обирає залишатися там.
• Для мене будь-який вибір свідомий.
• Люди бояться майбутнього. Коли включається страх, то частка впливу свідомості зменшується. Не прораховуються альтернативи, а діє несвідоме «якось буде». Коли людина зіштовхується зі своїми страхами, свідомість відступає.
• Обираємо найгіршу альтернативу, коли обираємо старий шлях (це менш свідомо, не потребує складних міркувань; є штука, яка раніше спрацювала. Можливо, ще раз спрацює), або новий (більш свідомо).
• Коли бракує віри в позитивне майбутнє, то простір свідомого вибору звужується.
• Коли ми обираємо найпривабливіше, то важко звернути увагу на мінуси, а, часом, найкращим вибором було б обрати найменш привабливе, але позбавлене мінусів.
• Треба розмежовувати те, що не залежить, а що залежить від тебе. Роби, що можеш, і нехай буде, як буде.
• Триваюче сьогодення – про несвідомий вибір.
• Горизонт може бути вузький, широкий. Горизонти мислення – про різні концепції життя. Хтось дивиться лише в сьогодення (в свої руки), а хтось дивиться далі (в небо).
• Стратег має широкий і далекий горизонт мислення.
• Людина без стратегічного мислення приречена мислити «синичками».
• Ставлення до ризику визначає нашу стратегію поведінки.
• Критично оцінювати, мінімізувати, страхувати ризики – свідома поведінка.
• Горизонти мислення та ставлення до ризиків можуть впливають на неординарність рішень. Підприємець з широким горизонтом мислення та прийняттям ризиків стає інноватором.
• Завжди простіше мати обмежений вибір, казати, що «так не може бути». Життя в шаблонах та упередженості робить життя простішим.
• Широкі горизонти мислення ускладнюють твій вибір. Коли аналіз глибокий та широкий, то його важко застосувати до життя. Щоб зробити аналіз ефективним, треба звужувати перелік альтернатив та критеріїв вибору, а інакше аналіз триватиме довше, ніж початок події.
• Важливо визначати вагу критеріїв, особливо, коли рішення приймається колегіально.
• Якщо горизонт мислення широкий, то і «+» бачить більше. Спонтанність теж додає «+». Вимушеність додає мінусів.
• Аналіз – суха робота. Оцінювання суб’єктивне, залежить від того, хто оцінює.
• «А я ризикну» – голос широкого горизонту.
• Аналіз – це перелік плюсів та мінусів, а оцінювання – порівняння результатів аналізу зі своїми можливостями та цілями.
• Коли звикла приймати рішення, то робиш це, навіть не помічаючи.

ПІДСУМКИ:

1. Свідомий (людина при тямі) вибір обумовлюють як об’єктивні, так і суб’єктивні речі, впливають механізми несвідомого.
2. Людина не може пояснити деталі своєї мотивації – це робить вибір несвідомим.
3. Будь-який вибір є свідомим вибором.
4. Обираємо найгіршу альтернативу замість найкращої, якщо або дуже обмежена кількість альтернатив та критеріїв вибору, або не хочемо міркувати, маємо вузький горизонт мислення, є недалекоглядними.
5. Далекоглядність, глибокий горизонт мислення – і благо, і ворог, бо можеш переускладнити собі вибір. Варто домовлятися про головні критерії, щоб не розлучатися через висоту плінтусу під час ремонту.
6. Пам’ятати, що свідомий вибір залежить від критеріїв – що з чим порівнювати, і не бігати в шаблонах.
7. Ми обираємо те, що легше, ближче, дешевше, звичніше – і воно виявляється найгіршою альтернативою.
8. Я підозрював, що маю прогалину зі стратегією та критеріями (оцінюю лише за шкалою «нормально-не нормально-якось буде») – отримав підтвердження і зрозумів масштаб цього резерву.
9. Критерії вибору потрібні, коли прагнеш досягнути мети. Без критеріїв вибору, виведених з мети, вона залишиться недосягнутою.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Відмову «підрівнювати» якесь «випирання» розцінюємо залежно від контексту. Якщо йдеться про протест, то він є проявом свободи від. Якщо йдеться про вихід з усередненого, перевершення його, то це – свобода задля.
• Свобода задля має конотацію внутрішньої свободи. Свобода від – протест проти домінування, прагнення розширити зовнішню свободу, зменшити тиск на себе. Типовий приклад – підлітковий протест.
• Для набуття свободи задля потрібен якийсь поклик, новий ступінь розвитку. Свободу задля прагнеш отримати, коли потребуєш чогось більшого, ніж просто вирізнитися, протиставити себе.
• Не все, що «випирає» назовні – про добро і свободу. Коли не «підрівнюють» якесь «випирання», то задля чогось. Наприклад, щоб зрозуміти, чим цей прояв свободи самовираження може бути корисним або і не корисним. Тобто не «підрівнюють», щоб дати час для перевірки, як використати це «випирання».
• Свобода дає творчість, за наявності внутрішнього спонукання, а зовнішні «випирання» не про свободу свідчать, а про деструкцію.

НАБУТТЯ СВОБОДИ:

• Внутрішня свобода не питання вибору, а усвідомлення того, що можеш бути інакшим.
• Якщо світогляд обмежений, то не можеш проявити себе. Наприклад, люди в глибині тайги навіть і не знали про революції та війни. Коли знаєш, що існує інакше, то або прагнеш того інакшого, або не прагнеш – маєш вибір.
• Чайка на ім’я Джонатан. Коли ти внутрішньо вільний, то можеш виглядати диваком. Оцінити інакшість свободою, а не дивацтвом, може лише носій широкого світогляду. Тому твердження «ми не знали іншого життя» є частковою правдою, бо коли «завіса» привідкривалася, то хтось хотів знати, а хтось не хотів.
• Якщо соціум цінує свободу, то навчає використовувати свободу.

РОЗШИРЕННЯ СВОБОДИ:

• Самовдосконалення вічного студента відбувається не для розширення свободи, а через страх життя. Прагне не жити, а готуватися до життя.
• Сучасний вічний студент розширив свою свободу завдяки інтернету, але не застосовує знання, а продовжує ховатися від життя.
• «Дозволяй собі більше!» – спонукання розширювати межі прагнень, мріяти про більше, щоб досягнути більшого. Скільки запитаєш для себе, стільки докладеш зусиль, такий результат і отримаєш.
• Можливість творчого розкриття себе. Комусь достатньо навчитися розмальовувати картинки за номерами кольорів, а хтось прагне малювати з власної уяви. Залежить від того, що собі дозволив, чи здолав стереотип. Упередження.
• Розширення відбувається на рівні думок. З них все починається. Щось може бути тобі не знайомим. Дозволяй собі більше за знайоме тобі, за можливе до цього моменту, за обмеження.

ВТРАТА СВОБОДИ:

• Наступ, тиск з боку оточення, суспільства та/або держави на людину. Людина у відповідь на тиск надягає маску покори, залишаючись внутрішньо свобідною.
• Добровільна відмова від свободи, втрата її, вибір на користь несвободи – під дією хімічної залежності (тобі дали спробувати) або психологічної/фінансової залежності від іншої людини.
• Соціум може навчати несвободі, мати таку систему цінностей, де свобода відсутня/трактується викривлено – тоталітаризм, контркультури.
• Коли людина злякалася великого обсягу можливостей (для неї вибір виявився надто широким), бо невідомо, як оцінити альтернативи і обрати серед них, як потім використати.
• Втрата свободи – або результат тиску, нав’язування рішення, або результат розгубленості через надмір вибору.
• Втрачаємо свою свободу, виправдовуючи свою бездіяльність, знімаючи з себе відповідальність, обираючи життя без ризику.
• Життя знищує страх, а не смерть, і свободу втрачаємо через страх.
• Цензура – втрата свободи, бо людина виразила себе, а її «підлаштували» під версію, погляд іншого, – і ідея людини втрачена.

САМООБМЕЖЕННЯ – ЗВУЖЕННЯ ЧИ РОЗШИРЕННЯ СВОБОДИ?

• Самообмеженння як зміна фокусу уваги – зосередження на важливому, а решту (не важливе) обмежуємо в своєму житті.
• Самообмеження може бути дисципліною заради виконання великої задачі.
• Людина вела розгульне життя і зустріла своє кохання – починає самообмежувати себе. Самообмеження внаслідок самомотивації побудувати нову реальність, обмеживши дії, які відтворюють стару реальність. Усвідомлене та замотивоване звуження свободи не відміняє свободу надалі. Після дії звуження знову користується необмеженою свободою, як і після карантину 😊.

ЛОГІЧНІ РІВНІ СВОБОДИ:

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Друг повторює вислів Вольтера: «Я не погоджуюся з Вашою думкою, але я готовий померти заради того, щоб Ви мали змогу її висловити».
• Біля будинку два МАФи, з яких гучно лунає музика. Вибір музики є несмаком. Гучність її програвання є вторгненням до моїх вух, зазіханням на мою свободу. Твоя свобода – до тої межі, де починається свобода іншого.
• Якщо межі не встановлено або їх порушують, то відбувається зазіхання на свободу.
• Люди мали трансатлантичний переліт, а 3-річна дитина вимагала інтернет і хотіла дивитися планшет, і тому 8 годин тривав дитячий лемент. Мамі варто було б якось втихомирити дитину, але в західному світі дуже викривлено уявлення про особисті межі. Чому мої права мають страждати, при свій моїй повазі до того, у кого щось «випирає»?
• Внутрішньої свободи немає, поки не пізнаєш себе у «дзеркалі». Коли навколишні визнають свободу дитини, то вона усвідомлює свою свободу.
• Перше обмеження свободи – привчають до горщика.
• Привчання до горщика – момент культури, а не питання свободи. Свобода не є в суперечності з дією норм, правил, культури поведінки – вони не звужують і не відміняють свободу, а блокують дикість, забезпечують певний цивілізаційний рівень. При цьому в різних країнах – різна традиція щодо віку, в якому дитину привчають до горщика, відмовляючись від памперсів.
• Заперечую, що «не знали іншого життя» дійсно блокувало саме уявлення про свободу вибору, призводило до автоматичності споживання. Кожен сам творив свій стиль життя, знаходячи спосіб обійти обмеження. Наприклад, Дніпропетровськ був закритим містом, куди, зокрема, не опускали іноземців, в т.ч. артистів, навіть болгар. Натомість не так далеко від нього є Запоріжжя та Донецьк, в яких і фільми раніше завозили, і концерти були, а в магазинах навіть імпортне взуття бувало. Якщо ж поїхати до Москви, то там очі розбігалися від вибору в магазинах. Ще в більшому шоці були, коли поїхали в Іркутськ, а там магазини були забиті японськими товарами. З подружкою їздили до Москви, щоб сходити на виставу з Гафтом. Все залежить від особистого бажання бути вільним в своєму виборі, а також від власного розуміння, що є свобода. Конфлікт присутній лише між твоїм та суспільним розумінням свободи. Якісь речі нав’язує держава та суспільство але велич людини – в тому, які радості може собі забезпечити, не виявляючи ознак протесту.
• Можеш і до цього дня вважати, що Земля пласка. Це – про інше.
• Питання «Що ти собі дозволяєш», залежно від інтонації, може бути докором, а може бути запитом про межі особистості.
• Коли людина обігнала в своєму розвитку соціум, то задала йому нову планку розвитку.
• Обираєш несвободу, коли не маєш ресурсу, щоб реалізувати свободу, і потребуєш зупинки. Якщо це – свідомий вибір, то свободу збережено, і просто застосовано іншу модель свободи.
• Коли замість думати, що заробляєш комусь капітал, думаєш, що навчаєшся чомусь важливому, то це – тактичний хід на шляху подальшої реалізації себе як підприємця, тобто реалізація своєї свободи, а не втрата її.
• Цензура і право не синоніми. Право обмежує від руйнування. Цензура – втручання держави, щось зручне для влади.
• Цензура як фільтр повинна надавати форму, але не міняти суть. Ми відповідаємо за те, що кажемо.
• Прислів’я про мрії раба висвітлює ситуацію. Вдячна за нього.

ПІДСУМКИ:

1. Людина свобідна/не свобідна внаслідок своїх відчуттів та переконань.
2. Не можна жити в суспільстві і бути вільним від нього, бути свобідним сам по собі – ілюзія, бо весь час взаємодієш, і ти вже не сам по собі.
3. Людина втрачає свободу, коли починає боятися. Страх може потопити все – і свободу, і життя. Батько Юлі допоміг подолати страх, щоб показати, що його можна подолати.
4. Людина втрачає свободу, коли стає залежною від непереборної сили.
5. Людина втрачає свободу, коли переконала себе, що її втратила. Людина, яка підтримує всередині себе навіть ілюзію свободи, більш свобідна, ніж та, яка запевнила себе, що втратила свободу.
6. Свобода не право вибору, а сила, якою можеш переключити фокус уваги, свої зусилля з чогось не корисного на щось корисне. Хоче це близько до волі. Тому свобідний = вільний.
7. Я вільна в прояві себе людиною творчою, підпорядкованою державі, суспільству, ще комусь. Завжди є норми, правила, обмеження – і люди все рівно ростуть свобідними. Приймаючи зовнішні обмеження, зберігаєш свободу всередині.
8. Свобода – відсутність обмежень, внутрішнє відчуття, дозвіл самому собі бути свобідним. Від того, як людина себе почуває – вільною/ не вільною – залежить поведінка. Внутрішнє Я ОК+ дає свободу.
9. Деструктивні прояви треба обмежувати – вимагати цього від влади, уповноважених осіб, щоб обмежили порушника нашої свободи, повернули в рамки взаємоповаги.
10. Процеси звуження/розширення свободи можна використовувати в різний час, коли тобі потрібно.
11. Звуження свободи не табу і не назавжди, а подібне до джгута на рану.
12. Варто все розглядати в динаміці, в стратегічній перспективі – розширяти горизонти мислення.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Свобода – відсутність обмежень, зовнішніх та внутрішніх. Правові декларації та реальність.
• Свобода – стан людини, особистий, природній, разом з народженням, коли ще не можемо його пояснити, а вже відчуваємо це. Пізніше обростаємо соціальними моментами і виникають моменти несвободи.
• Свобода має ступені розвитку, і поки наростає, то накладаються комунікативні та міжособистісні аспекти.
• Свобода – відсутність залежностей (фізичних, хімічних, міжособистісних). Іноді збігаються правова та фактична, а іноді окремо існують.

СВОБОДА ЯК САМОЦІННІСТЬ І ПРИЧИНА САМА СОБІ:

• Причин для свободи дійсно не потрібно шукати, бо вона дана при народженні, а в результаті соціалізації або навчаються користуватися, або впадають в несвободу.
• Свобода як причина сама собі відгукується позитивно, але не можу пояснити, чому. Можливо, зі свободою – так, як з алкоголем. Одні знають, як вживати, і він їм не шкодить, а інші стають його жертвою.
• Свобода існує поза того, прагнемо ми її чи ні, а скористатися її може не кожен. Вже має бути Людиною з великої літери.

ПРИРОДНЯ ПОТРЕБА ЧИ КОНСТРУКТ?

• Людина шукає свободу, коли не відчуває себе свобідною. Якщо вона вже є, то навіщо її шукати?
• Людина дійсно шукає свободу в усьому – про це свідчить індивідуальний транспорт, квартири. Називає це власним простором. Здобуває так свободу від інших. Вчить іноземну мову – і завдяки цьому може долучитися до іншої культури, розширити можливості вибору.
• Людина не завжди шукає свободу. Залежить від того, що вкладено в неї про свободу. Одна і та ж людина, коли знайшла роботу до душі, може її поміняти, бо ніхто не взяв у рабство, і водночас з цим вдома перетворюватися на підкаблучника, бо так «зручно». Сьогодні підкорився – та пішов в театр, а завтра тебе відпустили на рибалку. Суто, як домовилися – економити власні нерви.
• Шукати можна лише те, що усвідомлюєш, але не відчуваєш. А хтось живе, як живе, і не усвідомлює, що може бути інакше.

ГАСЛО «СВОБОДА. РІВНІСТЬ. БРАТЕРСТВО» В СУЧАСНОМУ ПАРИЖІ – ЦЕ:

• Данина традиції.
• Невпевненість в гаслі – ось і нагадують його собі, щоб не забувати.
• Щоб не забувати, що може прийти тиран та все порушити.
• Рівність – у можливостях, а люди її сприймають як «відібрати та поділити», а це робить гасло шкідливим.
• Завжди є ще і міжособистісна та комунікативна свобода, яка творить собою народ. СРСР так і не створив один народ, хоча і був суттєвий пресинг з цією метою. Тобто пресинг не працює в інтересах братерства.
• Ці три поняття є взаємовиключними.
• Коли гасло потрапляє постійно на вічі, то спонукає до рефлексії знову і знову. Для мене, братерство виникає на основі громадянства однієї країни (на відміну від підданства), відчуття себе синами та дочками однієї батьківщини, прийняття солідарної відповідальності за її добробут (тобто спільний та персональний). Рівність у несенні цієї відповідальності та сприйнятті один одного таким же громадянином, як сам, поза того, якими статками та іншими важелями впливу хто з нас володіє. Моя свобода самовираження підкріплюється сприйняттям себе рівним серед інших рівних у своєму громадянстві (братерстві та взаємодопомозі).

НЕСВОБОДА:

ЧИМ ПРИВАБЛЮЄ НЕСВОБОДА?

• Перегукується з позицією жертви: «мені всі винні», «все залежить не від мене». Відмова від відповідальності. Дуже зручно нічого не робити і всіх звинувачувати.
• Зняття з себе відповідальності: «Ви придумали, що я маю так поводитися, – то я так і поводжуся. Які тепер до мене питання?»
• Зняття з себе відповідальності за своє життя, за дії. Не потрібно нічого робити. Нічого не починав – не програєш. Ілюзія своєї перемоги, виграшу. «Если ты не жил, тебе и не умирать».
• Є любителі БДСМ, і вони довіряють свою свободу іншому. Несвобода може приваблювати, коли є довіра до того, кому її віддаєш.

ЧИМ НЕСВОБОДА НЕ ВЛАШТОВУЄ?

• Не факт, що зручно передати частину задачі. Можливо, заради хитрощів. Тоді головне – себе не перехитрувати. «Я тобі не заважав, а ти накосячив».
• Якщо людина вихована самій нести відповідальність за себе, то не віддасть рішення іншому.
• Можна збирати крихти з чужого столу – правильно обрати стіл.
• Якщо не співпадають погляди на шлях, результат, на всесвіт, то бути несвободним зовсім не влаштовує.
• Якщо ти проактивна людина, то знаєш, як туди йти, а тебе повертають в інший бік – тебе не влаштовує несвобода.
• Коли несвобода не влаштовує, це – ознака дорослості. Відчуваєш дискомфорт від обмежень і силу це змінити, береш відповідальність за розширення своїх меж.
• Людина егоїстична, завжди бажає більшого, в т.ч. більшої свободи. Довіряти комусь свої потаємні мрії не готовий. Неприйняття несвободи – природнє для людини.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Можливо, люди називають свободою не її, а уникнення зобов’язень та відповідальності.
• Для когось свобода обмежується тим, що обирає костюм та краватку, йдучи на роботу, а для когось свобода – в іншому.
• Свобода від чого? Від норм суспільства? Від правил взаємодії? Від виробничих відносин? В якій сфері та від чого свобода? І для чого конкретній особі потрібна свобода?
• Поняття свободи трішки розтиражовали – скрізь кажуть, що «маєш бути свобідною людиною», а реально не кожна людина потребує свободи і вміє нею користуватися. Часто просто залишається красивим поняттям.
• Знайти свободу не означає нею скористатися.
• Багато хто обирає несвободу, бо отримує вторинні вигоди.
• На перетині наук, при поєднанні погано поєднуваних речей і трапляються відкриття. Це і є внутрішня свобода – може собі дозволити вільний експеримент поза усталених уявлень.
• Можна дивитися на свободу глобально, а можна на конкретних заземлених прикладах. Наприклад, мама вранці на кухні готує сніданок і обрала для цього творчу манну кашу – це теж свобода вибору корисного сніданку. Масштаб свободи та її застосування може бути різним.
• Обожнюю тему обмеження свободи і випадки «я у себе вдома», «я маю право», коли ними виправдовують власну неввічливість. Така необмежена фактична свобода – велике випробовування для оточуючих. Користуються спотвореним уявленням про свободу.
• Згідна з Гегелем, що людина без ідеї про свободу інших не є свобідною, а є хамовитим домінантом.
• Я потребую правого регулювання свободи як страхування від свавілля та руйнування.
• Правова культура є виховуваною. Коли йдеться про певну територію на пляжі, то йдеться про особисті межі. Ми в 21 ст, а соціальний договір відсутній.
• Уміння поводження зі свободою виховується, як і інші уміння.
• Ми повертаємося до дорослості – коли помічаємо іншу людину, з її свободою, то це – про дорослість. Дитина бачить оточення об’єктним, таким, що ним можна користуватися на будь-який лад.
• У людини є потреба бути зайнятою – чи-то пошуком інопланетян, чи-то пошуком свободи.
• Якщо людина шкодить суспільству, то сидить в тюрмі. Це справедливе обмеження свободи одного заради забезпечення свободи багатьох інших.
• Свобода не дія, а стан. Деякі раби не усвідомлюють того, що раби. Тоді навіщо їх звільняти?
• Усвідомлення свободи у кожного своє.
• Кожен науковець віднаходить лише те, що шукає.
• Рівності немає. володіння чимось завжди призводитиме до домінування. Ієрархія є природньою (на прикладі щурів) – тому потрібні правові домовленості.
• Братерство – за цінностями, у цьому воно. Коли цінності різні, то ігноруємо, не стаємо побратимами.
• Буває, що потрібно домовлятися поза єдності цінностей, бо поганий мир краще за добру війну.
• Несвобода – наявність обмежень, об’єктивних чи суб’єктивних.
• Відчуття несвободи деструктивне.
• Ти не вибираєш набір хромосом та гормональний баланс.
• Цензура – це правова несвобода, зовнішня та внутрішня на рівні відчуття та розуміння.
• Тюрма – правова зовнішня несвобода на рівні відчуття та розуміння.
• Чернецтво – внутрішня несвобода розуміння та відчуття.
• Кайданки – правова та фактична несвобода.
• Домашнє насилля – фактична зовнішня та внутрішня несвобода розуміння та відчуття.
• Примус до материнства – правова зовнішня несвобода розуміння, фактична внутрішня несвобода відчуття.
• Відсутня потреба помічати та обговорювати дійсність – теж ознака дії цензури як правової несвободи. Зовнішня цензура породжує внутрішню, тобто самоцензуру, яка блокує розуміння.
• Гормональний баланс – фактична несвобода на рівні відчуття та розуміння, якщо хочеш бути іншої статті, ніж від народження.
• Алгоритм – якщо він працює, то краще не чіпати.
• Мислення «в коробці» – фактична внутрішня несвобода на рівні відчуття та розуміння.
• Ченці в Греції мають велику пошану, бо цей вибір знімає прокльони з сьоми поколінь роду.
• Ті, хто не хочуть права, прагнуть свавілля.
• Людина випробовується фразою «дію, бо є навіщо», коли діє під примусом. Хоча більше на примус вказує фраза «бо потрібно».
• Характер аргументації «бо є навіщо» залежить від того, хто її кому наводить. Якщо ти – сам собі, то є ознакою ентузіазму («я йду працювати заради самовираження», «я їм, щоб рости»). Якщо хтось – тобі, то є примусом («я йду працювати, бо маю заробляти попри те, що не люблю те, чим зайнятий», «їж! Тобі треба рости»).
• Точка зору залежить від куту, під яким дивишся. Тільки ти вирішуєш, йдеться про свободу чи самотність.
• Я один та не самітній.
• В тілі є конституція, а є декорація.
• Несвобода, як дамба – обмежили воду (свободу), щоб використати її енергію з певною метою. Якщо вода прорве дамбу, то зруйнує все на своєму шляху.
• Цікаво, як гарні речі псуємо та перетворюємо на погані.

ПІДСУМКИ:

1. Свобода і несвобода неможливі одна без одної.
2. Абсолютизація свободи – шлях до хаосу та свавілля.
3. Несвобода – система над елементами.
4. Обираю для себе несвободу, бо вона зрозуміліша, структурована. Щоб прагнути свободи, треба знати, для чого вона тобі, і мати сміливість та сили користатися свободою заради реалізації своїх інтересів.
5. Мій вибір – свобода, бо це цікаво.
6. Не скрізь і не всі люди шукають свободу. Якщо людина свобідна без самообмежень, це призведе до анархії, і тому ми приймаємо соціальні правила гри, обмежуємо себе з власної волі.
7. Ще присутня жадоба – коли завжди хочеться більше і більше. Свобода тоді перетворюється на таку ж категорію, як великий автомобіль, якого прагнуть, але не розуміють, для чого.
8. Свобідний сам по собі лише кіт, а людина живе в соціумі, і тому обмежена рамками.
9. Що означає «сама по собі»? свобода – динамічний стан, перехідний. Людина десь обирає свободу, а десь – несвободу.
10. Софістика заворожує, і цим лякає.
11. Коли ми обираємо несвободу, то передаємо свою свободу тому, кому довіряємо. Можна віддати свою свободу лише на певний час, зберігаючи при цьому контроль над ситуацією при собі.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Сперечалися з сином. Я закликала до гнучкості. Він наполягав на нерухомості принципів. Для нього гнучкість – синонім безхребетності. Я не змогла переконати його в іншому.
• Гнучкість може справляти враження безхребетності, коли поступаєшся в чомусь, здаєш позиції, підлаштовуєшся всупереч своїм переконанням.
• Гнучкість – готовність змінити свою думку. Сприймається підлаштуванням під чийсь світогляд, тобто безхребетністю.
• Людина з хребтом має етичні максими, від яких не відступає. Для мене такою є гідність. Її порушення несумісне з життям.

СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ:

ЯК РОЗРІЗНИТИ ПРОДУКТИВНІ ЗМІНИ ТА НЕСТІЙКІСТЬ?

• Продуктивна зміна – внаслідок рефлексії. Нестійкість – сказав і відмовився.
• Частота відхилень як водорозділ між продуктивними змінами та нестійкістю.
• Послідовність на наявність стратегії – те, чим гнучкість відрізняється від безхребетності.
• В безхребетності немає логіки змін, вони всі різновекторні. Відбуваються хитання з боку в бік, без жодного плану.
• Водорозділ – спосіб вирішення проблеми/задачі. Якщо шукає кращий спосіб реалізації своїх цінностей, то зміна продуктивна. Коли змінює принципи, базис – нестійкість.
• Є технічна задача. Рішення стало не ефективним. Учасники проекту креативлять – це гнучкість. Інший сценарій – перебрати десятки випадкових варіантів, не аналізуючи, не обдумуючи, здійснюючи хаотичний пошук – безхребетність.
• Спрямованість продуктивних змін VS хаотичність нестійкості.

ЧИМ ВАЖЛИВА СТІЙКІСТЬ?

КОЛИ НЕОБХІДНІ ЗМІНИ?

• Коли потрібна адаптація.
• В стресових ситуаціях. Змінюєш все, включно зі своїми реакціями на стрес.
• Коли прагнемо досягнути нового, вийти за власні межі.
• Світ змінюється – треба розвиватися.
• Зміни можуть бути проактивними (обираємо щось нове) та реактивними (адаптуємося).
• Коли поточний порядок дій, справ не приносить задоволення, вигод.

ПРИКЛАДИ ПРОДУКТИВНИХ ЗМІН:

• Поки фітнес зал недоступний, ходжу по сходах на 9й поверх і назад. Мета стабільна, стійкість меж присутня, а шлях інший – продуктивна зміна, бо включилася креативність.
• Якщо вважаєш, що ця зміна спричинила покращення в тобі (нова сходинка життя), то оцінюєш зміну продуктивною.
• Переїзд до Києва з обласного центра – продуктивна зміна.
• В новій компанії, меншій за попередню, будую її процеси з нуля, і це вимагає гнучкості, бо, хоча я тут на вищий посаді, а роблю те, що на попередньому місці роботи вже давно залишилося в минулому, було каскадовано на два структурні рівні вниз. Тут я бачу потенціал компанії, і тому ці зміни продуктивні.

КОТРІ ЗІ ЗМІН ЗНИЩУЮТЬ НАШУ ІДЕНТИЧНІСТЬ?

• Втрати значущих людей (смерть дитини, розлучення тощо) або роботи.
• Коли ми падаємо в кар’єрі та ресурсі і не піднімаємося – збитий льотчик.
• Не керовані зміни статусу, банкрутства, рейдерські захвати. Людина мала багато влади і статусу, а в один день все зникло – це знищує.

КОЛИ КАЖЕМО «ТАК» ЗАМІСТЬ СКАЗАТИ «НІ», ЦЕ…

• Страх впливає, скепсис.
• Відступаємо вбік, даємо шанс упертюху зробити власні помилки. В такому випадку – це наша гнучкість та далекоглядність.
• Безхребетність, якщо так стається постійно, і не висуваємо зустрічних додаткових умов.
• Буде гнучкістю, якщо висуваємо додаткові умови, присутній процес торгу, стратегічність угоди.
• Прояв безхребетності заради економії ресурсу, коли він вже раніше виснажився – втомлена ввечері в супермаркеті на закупах, і на касі виявляється «інший цінник», і погоджуєшся з обманом, щоб зберегти сили.

ПРИНЦИПИ, ЯКІ САМІ ПОРУШУЮТЬ МЕЖІ:

• Лох повинен платити.
• Ми працюємо так, як вони нам платять.
• Грабуй награбоване.

ПРИНЦИПИ З ПОВАГОЮ ДО МЕЖ:

• Кожна праця повинна бути оплаченою.
• Ми платимо ринкову ЗП.
• Ми виконуємо всі наші зобов’язання.
• Доброчесність іншої сторони має значення.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Зміна форми – точка дотику гнучкості та безхребетності. Через це їх плутають.
• Хаотичний рух не дає просування через неузгодженість векторів.
• Гнучкість пов’язана із задачею, а у безхребетності відсутня задача. Безхребетні керовані сумнівами і спокусами замість задач.
• Зрада себе – зрада принципів, порушення своїх меж.
• Для цілісності важливі і характер, і межі.
• Межі можуть змінюватися протягом життя – розширюватися, звужуватися, прогинатися, але є ядро, порушення якого є втратою себе.
• Мені протягом життя зустрічалися безхарактерні люди, які дуже сильно відстоюють свої межі: «не чіпайте мої речі, не лізьте в моє життя, не вказуйте мені».
• В гуртожитку межі стиснені, а характер залишаться стійким.
• Необхідно набратися ресурсу – обрати момент для змін.
• Часом, оцінюєш щось кроком назад, а після того відбувається ривок.
• Одні зміни можуть призводити до інших.
• Чим швидше включається гнучкість у відповідь на крах ідентичності, ти швидше відновлюється ідентичність.
• Водорозділ між гнучкістю та безхребетністю – ти тримаємо свої інтереси в фокусі уваги чи ні.
• «З вовками жити – вовком вити» – про асиміляцію, адаптивність.
• Безхребетність – про слабкі межі. Гнучкість – про здорові.
• Ригідність підвищує ризик інфарктів, інсультів, бо відсутня і швидке пристосуванство безхребетної поведінки, і креативність як прояв гнучкої поведінки.
• Вихід на пенсію може означати крах ідентичності, погіршення якості життя, а може і покращити її, і нічого не змінити. Все залежить від того, як перед тим ідентифікував себе.
• Необхідність чіплятися за форму, щоб почувати себе захищеним.
• Людина тримає свої інтереси в фокусі – і йде вперед, огинаючи перепони. Тому гнучкість – ознака хребта.
• Загальні кліше заважають йти до успіху, затискають в рамки.
• Хребці рухливо поєднані в хребет – і тому він гнучкий.
• Безхребетність – залежність від зовнішніх рамок, які сам собі «наростив», ригідність, бо всередині немає «хребта», власної думки – немає, що вигинати, гнути.
• «У Англії немає постійних друзів, у Англії є постійні інтереси» – про гнучкість і сталість.
• «Якщо дерево промаслити, воно стане гнучким» – наповненість («хребет») як передумова гнучкості.
• Ми можемо не знати своїх потреб, інтересів.
• Смаки треба розвивати – і цьому сприяє еластичне мислення (когнітивна гнучкість), а фіксоване мислення (ригідність) може нас зупинити в розвитку. У Кіси Вороб’янінова було фіксоване мислення, а у Бендера – еластичне.
• При фіксованому мисленні не помітимо своїх нових потреб.
• Коли людина щоразу відповідає собі на питання «хто я, які маю інтереси», то є гнучкою.
• Рефлексія-ревізія ідентичності, соціалізації, цінностей, потреб, інтересів – прояви гнучкості.
• У мінливому світі фіксоване мислення породжує конфлікт особистості, яка тягнеться до світу, якого вже немає.
• Оціночне судження може бути маніпуляцією, навіть вікном Овертона. Якщо воно не подобається, то крути інше, щоб змінити рух світу.
• Мене жахають люди, які наполягають на праві не змінюватися, бо з земної кулі не зійдеш.
• Еластичне мислення – про зацікавленість.
• Що тоді за сенси в «не стоит прогибаться под изменчивый мир, пусть лучше он прогнется под нас»? – стійкість характеру, наміру, меж, які реалізуються гнучкістю вибору методів реалізації наміру та збереження цілісності своїх меж, трансформацію світу, крутіння альтернативних «вікон».
• Ригідні середня та нижня ланки. Доводилося тиснути на них, що перевитрачало мою енергію, а потім призводило до розриву.
• З ригідних може бути виконавець рутинної роботи – там, де творча людина не витримає, бо немає, як проявити гнучкість.

ПІДСУМКИ:

1. Безхребетний морський їжак – приклад ригідності, агресивного захисту штучно встановлених меж при відсутності стійкості характеру. Голочки, щоб не дісталися м’якого безформеного тіла.
2. Гнучкий має хребет, а ригідний навпаки – ні.
3. Гнучкість як риса віку, бо поки ресурсність на максимумі, то думав, що не пробив стіну через поганий розгін. Коли ресурсу меншає, то більше розумієш та цінужш гнучкість.
4. Цікаво, як керувати ригідними безхребетними, які тримають оборону, щоб виглядати сильними. Як донести, що сила – в здорових межах, умінні бути гнучким, щоб реалізувати свої інтереси в будь-яких умовах.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Особисті межі – коло моїх інтересів, вчинків, бажань. Щось з цього пов’язане з вихованням, щось – з традиціями народу, щось є набутим з досвіду. Бувало, спробував щось опротестувати з юнацьким запалом, а виявилось, що було недоречним. Право на свій інтерес, роботу, діяльність.
• Межі є нормальні та деформовані. Комплекс правил взаємодії з зовнішнім світом, принципів, побудови стосунків, матеріальних, нематеріальних, духовних.

УСВІДОМЛЕННЯ ТОГО, ДЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ МЕЖА ІНШОГО

МАРКУВАННЯ МЕЖ:

• Налагоджуємо мову, словник, дозволяємо зменшувальні імена.
• Маркування меж – наші очікування певної відповідності ситуації, і ставимо на місце в разі перетину меж.
• Весь етикет придумали саме для попередження ситуацій невідповідності манери спілкування рівню меж та зв’язків.

МАРКУВАННЯ ПОРУШЕННЯ ВЛАСНИХ МЕЖ:

• Якщо у чомусь себе утискаєш, то ведеш рахунок – обмірковуєш, чого забажати в майбутньому, якої поступки. Це свідомо, і це – про збереження своїх меж.
• Був блокнот для запису часу відсутності кожного з батьків вдома – хто скільки особистого часу отримав, щоб потім його отримав інший з батьків, підтримувати баланс часу з дітьми та особистого.
• Я не фанат проговорювання. Воно не працює.

УСПІХИ ТА ХИБИ ЗАХИСТУ:

• Є така форма захисту – коли у відповідь на критику заявляють: «так, я такий». У мене наступає ступор в таких випадках.
• У всіх межі порушуються. Їх завжди перевіряють на міцність, досліджують, щоб зрозуміти, хто ти.

ЯК ОСОБИСТІ МЕЖІ ДОШКУЛЯЮТЬ?

• Оцінюємо власні втрати на рівні стосунків, ускладнення, і котре з кіл це зачіпає (близьке/дальнє).
• Долучаються ілюзії, зокрема, стосовно оцінки себе. Маніяк може вважати свою поведінку адекватною.
• Якщо людина звикла жити в цих межах, нав’язаних іншими. Не виходила за них, то незадоволеність обмеженістю відсутня.
• Деформовані межі спричинюють дискомфорт.
• Вибір «бути слухняним чи незручним, поважаючи свої межі». Відстоювати здорові межі теж може спричиняти дискомфорт, бо суперечить бажанню мати репутацію «гарного хлопця», а в момент захисту своїх меж ти маєш інший вигляд. Дискомфортним може бути процес відстоювання меж.
• Чим більші твої межі, тим більшого захисту вони потребують.
• Думка про свої межі може дошкуляти, якщо цінуєш себе менше, ніж ти є.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Взаємодія з батьками , коли ми подорослішали, а вони досі вторгаються на нашу територію, і нам не вдається спокійно це сприймати, ображаємося.
• Все в психології впирається в особисті межі – особистісне дзеркало. Все віддзеркалюється в особистих межах.
• Особисті межі як гарант адекватності поведінки. Структура особистості як основа особистих меж. Якщо розвинена самоусвідомлення, то і свої інтереси розумієш – коли хтось наступає на твої межі, помічаєш.
• Варто співвідносити бажання та можливості – чи не наступають на межі іншого.
• Є історії ще до пісочниці – хтось віддає/ не віддає брязкальце, ламає/ не ламає іграшку.
• У 90% населення не розвинені особисті межі. Тривалий час особистих меж не існувало, бо жили родами, одружувалися за домовленістю, а не з кохання. Ми (людство) – у віці немовляти стосовно усвідомлення особистих меж.
• У багатьох розуміння особистих меж застигає на рівні їх сформованості у 5-6 років. Постарішали, але не подорослішали.
• Двох маркетологів відрядили до Африки продавати взуття. Один звітує: «тут ніхто не носить взуття – це провал». Інший: «тут ніхто не носить взуття – у нас стільки можливостей». Можливо, те, що не у всіх є особисті межі, – можливість для того, у кого вони є.
• В різних суспільствах – різні особисті межі. Комусь дозволяли більше.
• Межі не константа, можуть змінюватися протягом життя. Різні рівні досяжні.
• Усвідомлення меж іншого складно виховується.
• В основі злиття меж лежить жадоба. Бажання злитися – прояв бажання володіти, не відрефлексоване, підсвідоме. Ніби-то поступаються, а насправді привласнюють тебе.
• Якщо ми на прийомі у лікаря, то це не про особисті межі.
• Якщо оцінюєте свої межі, то залишаєтесь в них, навіть, коли чините провокаційно, тобто на все впливає контекст.
• Ми не в вакуумі живемо. Є люди, сильніші за нас і слабкіші. Розуміння свого місця в цій ієрархії – тренінг протягом всього життя.
• Світ чоловіків=світ тварин=світ бізнесу.
• Бізнесвумен можуть бути такими акулами, що стальний канат перекусить та далі попливе. Для кар’єри такі здібності корисні, але багато негативу отримують на свою адресу, хоча якось давали тому раду.
• Межі ще і про амбіції. Новий напрямок – на межі двох функцій, і тому двоє топ-менеджерів воювали на смерть за те, щоб забрати цей напрямок собі. Втягнули дві бізнес одиниці. Кожен з них вирішив, що це – його межі. Це теж – про межі.
• Проживання та харчування – завжди битва. І одна база змогла використати енергію змагань.
• Нормальні межі – на самоповазі. Деформовані – на її відсутності.
• Якщо захистиш свої межі, то згодом повернеш собі репутацію «гарного хлопця». Дозволивши одного разу звузити свої межі, отримаєш те, що потім твої межі будуть постійно звужувати.
• Мембрана клітини корисні речовини пропускає досередини, а шкідливі виштовхує. Мембрана клітини – метафора особистих меж.
• Питання гнучкості меж як ознаки їх здоров’я.
• Захист території, влади призводить до інфарктів.
• Реальна територія може бути меншою за амбіції.
• Території та ресурси можуть бути спірними.

ПІДСУМКИ:

1. Завжди живемо в оточенні і вибудовуємо межі регулярно. Зі знайомими вони раніше встановлені. З іншими встановлюємо щоразу.
2. Ми змінюємося, а межі сильні до кристалізації. Це ригідність.
3. Може діяти ілюзія, що стосунки зрозумілі, а треба продовжувати їх обмірковувати. Тема жива та актуальна.
4. Тема – про територію та ресурси. Межа – це моє. Своє треба захищати та примножувати.
5. Якщо межі [амбіції, території] надто далеко розсунув, то їх важко утримувати. Потрібно тоді вчитися утримувати ті межі, які встановив.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ:

• Прагну структурувати, поставити крапки над «і», бо коли є структура, розумієш, як користуватися.
• Не думав в такому форматі. Цікаво, чому взагалі виникла тема, цікавий кут зору.
• Хочу бути Sapiens і точно не Confusus, а з Ludens розібратися – чим же усе ж відрізняється від Sapiens.

ЩО У ЖИТТІ ВІДПОВІДАЄ ОЗНАКАМ ГРИ (ЗА ГЕЙЗИНГОМ)?

• В роботі гра відсутня. Роблю по-справжньому, а не наслідую життя, живу. Працюю практично 24 години на добу.
• Люди, що беруть участь в перемовинах, точно не грають, бо враховують все – хто сів з якого боку, як поклав папір перед собою. Це – вищий пілотаж і виснажлива праця.

НАВІЩО РОЗРІЗНЯТИ ОЗНАКИ ТА РИСИ – ЩО ЦЕ ЗМІНЮЄ?

• Ознаки допомагають ідентифікувати, гра чи ні. Риси – особливі умови гри.
• Риси – привернути увагу, швидко перевірити, чи це – гра. Ознаки – для глибшого аналізу.
• Слон, а не жираф, визначаємо за рисами (зовнішні обриси).
• Риси – помітити, виділити з-серед іншого. Ознаки – про застосування, про сенси.
• Люди, долучаючися до гри, окреслили риси, відокремили ознаки, наповнили ними.
• Риси допомагають сфокусувати увагу на чомусь, а ознаки – копнути глибше, пройнятися, наповнитися.

КИМ БУВ ТОЙ, ХТО ПОРОДИВ КОНЦЕПЦІЮ HOMO LUDENS – SAPIENS ЧИ LUDENS?

• Автор Ludens був Ludens. Sapiens – дещо нижчий за розвитком, ніж Ludens. Спочатку потрібно бути мислячим, а тоді почати грати і усвідомити себе в грі, структурувати.
• Автор Ludens був сам Sapiens, бо задав собі питання, замислився, тобто був мислячою людиною.

ЯК НА SAPIENS ПОЗНАЧАЮТЬСЯ УСВІДОМЛЕННЯ РОЛІ LUDENS?

• Мисляча людина ставиться до гри позитивно. Важливий баланс.
• Усвідомлення ролі Ludens розширює світ Sapiens, додає пазл до світогляду, і людина сама собі стає зрозумілішою.
• Усвідомлення, де ти Sapiens, а де – Ludens, дозволяє керувати собою.

ЧОГО БІЛЬШЕ – SAPIENS ЧИ LUDENS – БУЛО В АВТОРАХ КОНСТРУКТУ SAPIENS?

• Автори Sapiens теж були Ludens, хоча вважали себе лише Sapiens.
• Автори Sapiens були Ludens, бо змоделювали, вийшли за рамки звичного.

ЩО ТАКОГО В КОНЦЕПТІ CONFUSUS, ЧОГО НЕ БУЛО В ПЕРЕДУМОВАХ РЕВОЛЮЦІЙ SAPIENS? ЩО, ЯКЩО НЕ CONFUSUS, РУХАЄ НАУКОВЦЯМИ?

• Не було історії з цифровою інформацією, програмування на «загляни до вікіпедії» чи «запитай свою Сірі». Діти навіть читати не бажають чи вбивати літери в пошукач, а запитують «Сірі», і тому не розуміють знаків пунктуації. Правильне написання – основа культури.
• Книга як джерело знань – ілюзія. Лише носій інформації. Знанням інформація стає внаслідок інтеріоризації. Мислення неможливо делегувати машині, бо мислення робить нас нами.
• Писемність – для передачі знань. Аудіокнига теж передає знання. Можливо, навчимося спілкуватися телепатично.

ЧИ ЦЕ РІЗНІ РЕВОЛЮЦІЙНІ ЕТАПИ, А ЧИ ПРОСТО РІЗНІ КУТИ ЗОРУ НА ОДНУ І ТУ САМУ ПОВЕДІНКУ?

• Зміни завжди відбуваються. Інша справа – оцінки змін, ставлення до них. Є точкові, а є глобальні зміни.
• Ludens в своєму вищому розвитку не буде переходити в Confusus вже тому, що розуміє, що все – гра, і вміє включатися в неї, і навіть поразку обертати на перемогу.
• Sapiens, Ludens, Confusus – різні етапи, різні концепції – наслідок революційних етапів.
• Стосовно змін, то все відносно, бо життя прискорилося через нові технології та можливості. Питання – як ти ними користуєшся. Вони тобою користуються чи ти – ними.
• Confusus – ситуація мавпи з гранатою. Варто бути Sapiens, щоб зрозуміти, як користуватися і усвідомити наслідки, і Ludens, щоб моделювати ситуації, передбачити різні сценарії, і тоді не буде Confusus.

САМОВИЗНАЧЕННЯ:

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Принцип «бути чи мати вигляд». Все залежить від іншої сторони. Кого б ти із себе не грав, а досвідчена інша сторона виявить те, хто ти є.
• Ludens – дещо вищий рівень Sapiens, і важливі різні стадії розвитку людини.
• У грі завжди є той, хто програв. Бувають ті, хто не здатен опанувати себе в разі програшу, хоча всі знали, що – гра. Вершина майстерності гри, тріумф людської думки – повернути програш на виграш наступного моменту.
• У Гейзинга вибір на користь виграшу чи справедливості – наслідки культури.
• Гра – частина життя, і це – добре.
• Сама гра не є чимось поганим. Важливо те, в яку саме гру граєш.
• Зараз потік інформації більший, а не насиченість життя. Ти можеш звузити потік для себе.
• Нове – теж гра. Приймаючи нове, приймаєш нові правила. Почав бігати – теж гра.

ПІДСУМКИ:

1. Щоб там людство не придумувало, розвивало – це будуть лише інструменти, а ти Sapiens, і тому твоя відповідальність – мислити, знайти оптимальний спосіб користуватися інструментом. Можливо, відкласти користування на певний час.
2. Було негативне сприйняття гри, асоціював з «робити вигляд», а виявилося, що «робити вигляд» того, ким домовилися – це елемент «бути».
3. Потрібно більше спостерігати за собою – про місце гри в житті, як використати. Прийти від Sapiens, коли обмірковуємо логічно, до Ludens, коли моделюємо, обіграємо.
4. Сприймати Confusus як стимул, подразник для руху.
5. За фактом народження ми лише Homo, а Sapiens ще потрібно стати завдяки постійному мисленню.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ:

• Розібратися в собі – як себе проявляю на різних етапах в різних ситуаціях.
• Більше розуміти оточуючих, коректно реагувати.
• Нічого про це не знала. Вперше почула деякі терміни. Завжди цікаве те, чого не знаю.

ЩО У ЖИТТІ ВІДПОВІДАЄ ОЗНАКАМ ГРИ (ЗА ГЕЙЗИНГОМ)?

• Риси гри є у спортивних змаганнях (добровільно беруть участь, наслідує справжнє змагання за життя, не є ним, задовольняє життєві потреби опосередковано, обмежені певним місцем та тривалістю дії).
• Театр має ознаки гри, бо глядач приходить добровільно, і акторами стають добровільно, вистава наслідує життя, не є ним, життєві потреби задовольняються опосередковано, дія обмежена місцем і тривалістю.
• Релігійна приналежність та обряди як гра. Є свобода, в яку громаду включатися, і чи взагалі включатися. Обряди наслідують життя, не є ним, життєві потреби задовольняються опосередковано, дія обмежена місцем і тривалістю.
• Дитячі ігри мають всі ознаки.
• Перемовини як гра. Добровільний вхід-вихід, правила-умовність (наслідування, не життя), життєві потреби задовольняються опосередковано, дія обмежена місцем і тривалістю.
• Будь-яке спілкування між людьми – гра, в т.ч. сімейні відносини, міжстатеві. Якщо не постійно, то в якісь моменти точно.
• Наші діалоги versus – гра.

НАВІЩО РОЗРІЗНЯТИ ОЗНАКИ ТА РИСИ – ЩО ЦЕ ЗМІНЮЄ?

• За рисами відрізняємо один процес від інших.
• Риси можна виміряти, конкретизувати. На прикладі рис гри: повторюваність, напруга, правила гри, таємничість («секрет»). Ознаки не виміряти.
• Рисами можна керуватися, обираючи гру, бо вони відрізняються у різних ігор. Ознаки є спільними для всіх ігор і роблять гру грою, а риси розрізняють ігри між собою.
• Ознаки дають нам усвідомлення, що ми у грі. Риси підказують – у якій саме.

СУД ЯК ГРА:

• Несподівано, але справедливо.
• Ознаки гри присутні в суді в будь-якій цивілізації, а риси суду як гри залежать від рівня розвитку культури.

КИМ БУВ ТОЙ, ХТО ПОРОДИВ КОНЦЕПЦІЮ HOMO LUDENS – SAPIENS ЧИ LUDENS?

• Щоб породити нову концепцію, треба її відчути, прожити. Тому автор Ludens і був Ludens, водночас з буттям Sapiens, бо, щоб описати будь-що, треба бути мислячим. Щоб описати власний конструкт, потрібен власний чуттєвий досвід – Ludens.
• Був видатним Sapiens.

ЯК НА SAPIENS ПОЗНАЧАЮТЬСЯ УСВІДОМЛЕННЯ РОЛІ LUDENS?

• Усвідомлення себе Ludens піднімає над ситуацією.
• Спостереження іншого прояву призводить до усвідомлення ролі Ludens для буття Sapiens.

ЧОГО БІЛЬШЕ – SAPIENS ЧИ LUDENS – БУЛО В АВТОРАХ КОНСТРУКТУ SAPIENS?

• Більше Sapiens.

ЩО ТАКОГО В КОНЦЕПТІ CONFUSUS, ЧОГО НЕ БУЛО В ПЕРЕДУМОВАХ РЕВОЛЮЦІЙ SAPIENS? ЩО, ЯКЩО НЕ CONFUSUS, РУХАЄ НАУКОВЦЯМИ?

• У певної частини зростає критичність мислення, пошук інших джерел інформації. Погляди з різних сторін на один процес – просто етап розвитку мислення, а не недовіра. Критичний аналіз – про бажання зробити власний висновок, а не про недовіру.
• Коли людина виявляє, що не розуміє, де знаходиться, то відбувається запуск пошуку інформації та виходу.
• Синдром відкладеного життя був більшим в СРСР, ніж зараз. З’їсти лише, коли вже зіпсувалось.
• Зростання агресії, суїцидів – через менш серйозне ставлення до життя. Ілюзія, що можна «заново зіграти», як в комп’ютерній грі.
• Зараз людина усвідомила кінцевість ресурсу. Перша сільгоспреволюція та наукова революція – людина лише пізнавала природу та явища, а зараз усвідомила, що може зруйнувати все і себе. Цього не було, і тепер це рухає науковцями.
• Homo Ludens живе в кожному науковці, і це може бути небезпечною грою, бо її вид залежить від набору цінностей конкретного науковця.
• Типаж Раскольнікова в колі сучасних науковців – вірусотворець. У нього водночас всі три іпостасі Homo – Sapiens, Ludens, Confusus – плюс викривлена система цінностей, плюс комплекс неповноцінності.

ЧИ ЦЕ РІЗНІ РЕВОЛЮЦІЙНІ ЕТАПИ, А ЧИ ПРОСТО РІЗНІ КУТИ ЗОРУ НА ОДНУ І ТУ САМУ ПОВЕДІНКУ?

• Різні кути зору. Всі етапі існують паралельно. Гра є ознакою поведінки Sapiens. Одне без одного не існує, але, щоб це усвідомити, треба бути більш Sapiens, ніж раніше. Confusus теж завжди присутній, на різних рівнях.
• «не дай, Господь, жити в час змін» має інше звучання сьогодні. Прагнення до спокою – відсутність розвитку. Турбулентність, напруга вивільняє енергію, а енергія – рух. Коли є зміни, використовуй їх на свою користь. Це – виклик.
• Зростання числа змін, темп зростання більший і постійно далі прискорюється – почали виникати критичні ситуації, на які треба швидко реагувати. Раніше і зміни рідше відбувалися, і мислення було іншим – повільніші реакції.
• Confusus – стан для переходу на новий рівень Sapiens.

САМОВИЗНАЧЕННЯ:

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Дослухати Харарі – все не знаходила сил на це.

ПІДСУМКИ:

1. Цікаво натрапити на термін Ludens. Треба поглибити знайомство. Є проєкти, де дослуховуються до моєї думки. Можливо, отримаю додаткову аргументацію, переконливість.
2. Зважена гра, але не грайливий розум, бо це він винаходить водородну бомбу та біологічну зброю.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ:

• Тема про удосконалення, перфекціонізм, саморозвиток.
• Про вимушеність, безсилля. Чим люди активуються?
• Постійна гонитва – штурхани, копняки, зовнішні активатори. Достатньо знайомий спосіб дії. Свідомий вибір – про внутрішню активацію. Менш знайомий мені спосіб дії.
• Саме про прийняття рішень та перехід до дій. Гонитва – автоматичні дії, без обмірковування. Свідомий вибір – продуманий план дій.

СПІЛЬНЕ МІЖ «ТРЕБА ПОСПІШАТИ» (мотив гонитви) ТА «НЕ ХОЧУ, БУДУ» (обов’язок як активатор)?

• Дія виконується в обох випадках.
• Так чи інакше, але щось вчиняєш. Гонитва – обов’язок, вплетений в загальну канву, загально прийнята норма робити через «не хочу», бути в постійній гонитві. Спільне між «треба поспішати» та «не хочу, буду» – тиск зовні, нав’язано як норма.
• Зробити швидко – і забути. (не довго страждати).

СПІЛЬНЕ МІЖ «Є НАВІЩО ДІЯТИ» (мотив свідомого вибору) ТА «ХОЧУ, БУДУ» (ентузіазм як активатор)?

• «Є навіщо діяти» – теж примус, обов’язок. Тому це теж «не хочу, буду». Не бачу зв’язку з «хочу, буду». Керівництво пояснило, навіщо, і ти робиш.

«ТРЕБА ПОСПІШАТИ» – ЦЕ ПРО ЩО?

ВИХІД ІЗ СЦЕНАРІЮ «ТРЕБА ПОСПІШАТИ»:

• Є певна кількість питань в екзаменаційному квитку – і вона викликає думку «треба поспішати». Повертаєш собі спокій щодо результату його складення, що твоя самооцінка не постраждає в разі відхилення від максимального результату.
• Автоматичне виконання вже не вводить в напругу – не виникає «треба поспішати». Тому варто розвивати майстерність. З майстерності виникає спокійне сприйняття часу.

З ЯКОЮ АКТИВАЦІЄЮ – ХОЧУ-БУДУ, НЕ ХОЧУ-БУДУ, ХОЧУ-НЕ БУДУ, НЕ ХОЧУ-НЕ БУДУ – ДО ЯКОГО ЖАНРУ «СЕРІАЛУ» ПОТРАПЛЯЄМО?

ВПЛИВ НА «ЖАНР» БАЛАНСУ Я ОК+/ ТИ ОК+

ЧИ МОЖЛИВИЙ СВІДОМИЙ ВИБІР ЯК ТАКИЙ?

• Складно з ним. Особистість в чомусь допоможе, 5% з усіх людей прориваються в свідомий вибір, за рамки соціальних умов. ОК+/ ТИ ОК+ не є предметом вибору, бо потрібна складна робота, щоб його вирахувати. Генетика жорсткіша, особистість пластичніша. Особистість допоможе лише, коли стає усвідомленою. Нарощування Его – задача усього життя.
• Можливий, але не всі його роблять, бо і страх, і чесність з собою, усвідомлення того, що в тебе є.
• Можливий, хоча залежить від бажання його робити.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Людська система живиться двома факторами – гомеостаз та активація. Саморозвиток відбувається, бо є гомеостаз для нього.
• Гонитва – від зовнішнього впливу. Ми еволюціонували з сільськогосподарського темпу в пост-індустріальний темп не так давно. І в карантин чуємо спільне зітхання: «чому ми так швидко живемо? Можливо, це не наш темп?».
• Я в карантин навпаки в більш спресований час потрапив.
• Ми живемо не в вакуумі. Людина, якій забезпечено захист від тиску з боку суспільства, може робити щось через ентузіазм.
• Суспільство існує на обов’язках, і депресія через це ненормальна. Баланс – в тому, що роблячи внесок в спільне благо, не відчувати себе загубленим.
• Горгонтюа – про адикцію знову. Такі твори були повчальними. Вважаючи його прикладом ненаситності, плутаєте її з адикцією. Багато хто живе скромно, не активуючись заздрістю. Капіталізм – недавнє явище, а цикл штовхання людства в споживання давніший.
• Нам потрібно зрозуміти, наскільки ми продукт системи, і наскільки вона маніпулятивна.
• Ми перейшли в епоху споживання вражень, і тому купують не за функції, а за враження від їх наявності.
• В героїчному епосі герой переборює свої внутрішні перепони – і ззовні це може виглядати комічно, а за фактом може бути трагедією, бо не ефективно. Той самий Дон Кіхот відчував себе героєм, а для інших був смішним, і закінчив погано – трагедія.
• Різні соціонічні типи – різні стосунки з часом. Люди з іншими стосунками з ним мене напружують.

ПІДСУМКИ:

1. Якось забуваю про Я ОК+/ ТИ ОК+. Випадаю з ТИ ОК+. Треба пам’ятати та використовувати. В поганому настрої у мене глибокий Я ОК-/ ТИ ОК-.
2. Коли тебе підганяють, все просто – не потрібен свідомий вибір, копатися в собі. Але це – ілюзія. Плутають легкість з перекладанням відповідальності.
3. Різні люди – в різних контактах з часом. Хтось легко переналаштовує графік, а деякі просто ігнорують час, забувають. На пресинг часу скаржаться ті, у кого час – больова точка, бо хотіли б або адаптувати графік, або проігнорувати, а не можуть ні того, ні іншого.
4. Мені варто повернутися до визначень соціонічних типів, бо всі різні, всі мають свої стосунки з часом. Для мене розуміння того, що людина інакше не може діяти, дає можливість не очікувати від неї неможливого.
5. Тема розкрилася глибше, ніж про неї думала. Варто дообдумати, як баланс Я ОК+/ ТИ ОК+ змінює жанр та сценарій при тій самій активації на старті.
6. Пресинг є (різних сценаріїв, обставин), і що з ним робити – вирішуємо самі.