ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Ніяк не можу зрозуміти, чи це лінощі, а чи відпочинок, коли максимально відтягую задачу, щоб не робити, а потім швидко роблю. Я усе ж лінивий чи мислитель? – шпиняти себе чи ні?
• Для себе – без versus, бо себе вже кваліфікувала, дозволяю собі і зволікати. Відрізняю зволікання та відпочинок. Хочу більше відпочивати і хочу навчити своїх хлопців відпочмвати.
• Гарна навичка – вміти вчасно відпочити і не відчувати провину за паузу.

СУТЬ ТА СПОРІДНЕНІСТЬ ПОНЯТЬ – АНАЛІЗ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ:

• Демотивація – стан, коли не розумієш, навіщо діяти, відсутність мотиву, цілі, бажання.
• Саботування – супротив примусу, тиску. Картинка з пакетами на голові – приховування справжніх емоцій, ставлення.
• Втома – чоловік, що вже впав і лежить. Фізичне та/або психологічне виснаження, вже не можеш працювати.
• Зволікання – брак швидкості, розмірковування, відсутнє бажання встати і зробити.
• Відпочинок – стан, коли організм відновлює свій ресурс.
• Дауншифтинг – рухаєшся вниз соціальною драбиною.
• Відпочивати не дауншифтувати.
• Всі поняття – про відсутність енергії, за виключенням саботажу, в якому вона є, але негативна.
• Втома – чоловік в краватці вже лежить без сил.
• Пара на дивані втомилася від стосунків – не дивляться одне на одного, схрещені руки у кожного, але торкаються стегнами одне одного, тобто прагнуть близкості.
• Демотивація – хлопець з питаннями довкола голови, схилившись над ноутом. Коли відсутні мета та бажання, то виникає багато питань, і на них витрачається вся енергія.
• Саботаж – пакети на головах та «soon» на годиннику. Коли людина не бажає щось робити, то говорить: «так-так-так – вже незабаром». Пакети як символ знеособлення, тихого саботування.
• Зволікання – хлопець грає в комп’ютерну гру, лежати поверх купи справ.
• Відпочинок – хлопець над каньйоном сидить, пара у шезлонгах відпочиває, гамак на Мальдівах.
• Сильно втомився кіт після полювання на мишей – морда без задоволення.
• Демотивація – з пакетами на голові, бо замість обличчя – маска.
• Втома – впав на ноутбук.
• Грає, ігноруючи купу справ, – саботує. Він знає про всю цю купу, а йому цікавіше – у віртуальній реальності.
• Дауншифтер забагато відпочивав, і це потягнуло його донизу. Людина має сама себе підштовхувати до руху. Тому той, хто вже лежить, в краватці, та грюкає кулаком – дауншифтер, вже долетів.
• Відпочинок – з пальмами, валізами, видом на річку, каньйон.
• Зволікання – коли лежить на гілці дерева над водою і дивиться кудись в нікуди. Так лежати не дуже зручно, і тому це не відпочинок, хоча і пауза. Складно уявити, що для відпочинку обрала не гамак, а гілку дерева, і над водою – ризиковано. Людина більше вмовляє себе на паузу, хоча і в незручних умовах.

СЕМАНТИЧНО-ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ НАСЛІДКІВ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Поняття всі абстрактні, філософія в суспільстві – працювати напружено.
• Для кожного своя демотивація. Складно зобразити, що тебе дратує в роботі.
• Найчастіше демотивація, саботаж, втома завершаються вигоранням. Ланцюг є такий: втома – саботаж – демотивація – вигорання.
• Роздуми, обмірковування можуть скидатися на зволікання, але не є ним.
• Розмірковую над ідеєю, що наявність енергії – базис того, чи діємо, чи бездіяльні.
• Час збирати каміння та час їх розкидати – це про потребу в паузах, уповільненні задля відпочинку.
• Прокрастинація віднімає результат і менше впливає на відносини.
• Аналітик може працювати на знос через невміння казати «ні».
• Варто розрізняти психологічну і фізичну втому. Клітини мозку мають відпочивати, омиватися. Фізіологічно – маєш відпочивати, а інакше робитимеш помилки, і вони м.б. непоправними.
• Психологічна втома може призвести до прокрастинації замість відпочинку. Фізична – просто до млявості в тілі (сигнал про потребу в відпочинку).
• Нехтування норм відпочинку призводить до ххвороб.
• Відпочинок та зволікання пов’язані між собою – коли втомився, то схильність золікати зростає.
• Для відпочинку мало вчасно піти з роботи, а ще потрібно роботу залишити на робочому місці, виключити цю історію з голови. Японці собі у допомогу цьому мають завісу над дверима, яка торкається маківки голови зранку, коли йдеш з дому, і ввечері, коли приходиш додому. Пішов – полишив домашні клопоти вдома. Прийшов – залишив робочі клопоти поза дому. Не змішуєш ці два поля. Скандинави, з цією ж метою, сидять в машині після дороги, щоб відновити спокій, і тільки після того йдуть додому відпочивати.

ПІДСУМКИ:

1. Міхаель Лайтман популяризує Кабалу і каже, що щиро любить ледарів, бо вони не миготять, не створюють зайвих рухів у Всесвіті. Ми не замислюємося над тим, наскільки багато можна і не робити, бо воно ні до чого гарного не призведе. Сьогоднішній верзус склався продовженням цих роздумів – навчитися не миготіти.
2. Замислилася, що прокрастинація не завжди однакова зсередини та ззовні. Можливо, в конкретному випадку справа не у зволіканні, який це може мати вигляд, а у потребі людини відновити свій ресурс.
3. Багато крутилися довкола енергії – як її відновити і що з нею робити.
4. Є знайомий, що емігрував до Німеччини і сів там на соціальну допомогу, і каже, що в нього все гаразд, бо не треба кудись бігти. Мені було важко осягнути цей зоопарк.
5. Сподобалася думка про біг по колу від прокрастинації до почуття провини, і далі. Варто поспостерігати за собою – яке замкнене коло виявлю в своїй поведінці.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Відсутня така історія зіткнення, протиставлення інтернаціоналізму та багатокультурності. Можливо, зрозумію наявність цієї історії в підсумку діалогу сьогодні.
• Багатокультурність – те, як людина ставиться до людей з різних культур.
• Інтернаціоналізм – радянський спадок, а багатокультурність – нова європейська течія у відповідь на великий потік мігрантів. Versus – в тому, що інтернаціоналізм виключає конфлікт, а багатокультурність містить його, бо культури живуть та не змішуються. Інтернаціоналізм бере від кожної культури щось та переплавляє.
• Інтернаціоналізм відсилає до СРСР, і його не існує, він є міфом, бо СРСР ніколи не прагнув насправді до інтернаціоналізму. Багатокультурність – прагнення поважати інші культури. Пострадянське суспільство досі є ксенофобським. Щоб сприймати ідею багатокультурності,  треба ще багато працювати.
• Культури не розчиняються в багатокультурних просторах. Люди намагаються зберегти свою культуру.
• Інтернаціоналізація проявляється через міжнародні слова – коли ми вже не звертаємо увагу на те, що вони запозичені. Багатокультурність характеризується тим, що знаю багато культур і з повагою ставлюся до кожної, без переваг однієї над іншою. Якщо беру щось з кожної, і я стаю кращим від цього, то це класно.

АНАЛІЗ СЕМАНТИКИ, МОРФОЛОГІЇ, ІСТОРІЇ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Завжди є тонка межа між поняттями – коли для тебе це захист, а для того, хто тисне на тебе, твій захист є спротивом.
• Якщо аналізувати природу негативного сприйняття українського націоналізму, то варто усвідомити, що воно створено окупантом за часи залежності України від нього, нас привчили засуджувати власний націоналізм.
• Якщо щось не можеш подолати, то очоль це. Так виникла багатокультурність замість інтернаціоналізму.
• Коли багато мігрантів, то це означає, що багато людей, які потребують особливої уваги та піклування для своєї інтеграції в суспільство, – і державі важко потурбуватися персонально про кожного. Тому кращим рішенням є турбота самих діаспор – нехай в їх межах тримаються один одного, допомагають один одному, і задля цього варто заохочувати їх життєдіяльність та багатокультурність. США є найбільш багатонаціональною країною, і ніхто не переймається тим, що в дитсадку няня виявилася іспаномовною.
• В нашому глобалізованому світі відсутні нації, які б не зазнали культурного впливу інших націй – в цьому і інтернаціоналізм, і і багатокультурність водночас.
• Коли студенти вчаться за кордоном, то вчаться і іншим культурам, в тому числі.
• Досі багато неадекватних людей – і тому виникають конфлікти між представниками різних націй.
• Моє сприйняття – я намагаюся зрозуміти іншу культуру, приймаю з повагою, хоча і не перетворююся на їх послідовника, носія.

ПІДСУМКИ:

1. Певно, зіткнення відсутнє, а натомість різні часи породжують різні поняття. Перед тим був інтернаціоналізм, більш інтегративний вектор. Мультикультурність не є синонімічною інтернаціоналізму.
2. Після турецько-грецького конфлікту 1923 року греки повернулися до Греції, а село заселили турки. При цьому зберегли грецьку спадщину. Вважаю це проявом інтернаціоналізму.
3. Бачу поняття полярними. Варто замислюватися, звідки пішла ідея. Гарну ідею завжди можна викривити.
4. Поняття «націоналізм/патріотизм» залежать від того, по який бік ти перебуваєш.
5. Інтернаціоналізм – войовнича історія, а багатокультурність – спокійніша історія.
6. Тільки справа часу, щоб люди звиклися одне з одним. Варто берегти історію багатокультурності, навчати інтеграції.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Навіть гадки не маю, про що може бути цей верзус.
• Мій внутрішній голос каже: «розділяй та владарюй». Обміркувати може бути корисним на фоні всіх подій, які відбуваються.
• Чим більше приводів знайшли для об’єднання, чим більше груп підтримки собі створили, тим складніше комусь іншому буде нас покорити. Це історія про те, щоб не роз’єднувати заради персонального блага, а про об’єднання.

КЛЮЧОВІ АСОЦІАЦІЇ:

• Єдина Європа – Черчилль. Фактично це підкорення Європи Англією, а потім переважили позиції Німеччини.
• Англія ніби відпустила колонії, а всередині історія нікуди не поділася. Однаково ми на чолі більшого.
• Брекзіт з’явився через багато років. Як тільки стало зрозуміло, що Англії не по силах виконувати умови Німеччини.
• Брекзіт – спроба протесного настрою, щоб не покоритися. Ототожнили об’єднання і підкорення.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Реально має значення, для чого об’єднувати. Проти ворога – добре. Об’єднану Європу просував Черчилль, а першими увійшли у договір Франція та Німеччина.
• Всі наші інсайти – від нашого відчуття того, що відбувається, – нюанси будуть лише на рівні соціальної інтеграції.
• Варто повчитися об’єднувати когось з кимось заради чогось.
• Продуктивніше, коли на основі взаєморозуміння, переконання, без насилля над особистістю.
• Коли покора усвідомлена, бо, наприклад, вчителька є такою як є, її не змінити, а потреба отримувати знання не залежить від того, якою вона є. У такій ситуації покоритися – питання сприйняття, навчання іншому способу комунікації.
• Баланс між тим, чи більше покори з нашого боку, а чи більше покори на нашу адресу, залежить від віку та рівня енергії людини. Упокорення інших мною притаманне молодим. Випробовуєш свої сили, підкорюєш. Потім набуваєш досвіду, втрачаєш енергію – і шукаєш інші шляхи, домовляєшся замість домінувати.
•  Упокорення мене іншими – про втому, спад.
• Людство звикло до того, що хтось завжди зайнятий роз’єднанням. Це історична звичка, а не єдино можлива реальність.
• Ми звикли, що нас роз’єднують та владарюють над нами. Єврейський народ пам’ятає історію «погром», український народ пам’ятає історію «голодомор». Історія об’єднання незвична. Навіть в рамках одного колективу завжди знайдеться «миша», що доносить.
• Об’єднання – на основі доброї волі, всупереч своєму егоїзмові. Зерно об’єднання варто вирощувати.
• Завжди цей верзус – покорити/об’єднати – існуватиме, бо життя різнокольорове. Цей злам дає енергію для розвитку. Поза цього верзусу або всі згодні, або всі повбивали одне одного.
• Сучасне політичне життя дріб’язкове, заради тактичних перемог. Халіф на годину – не замислюються, що далі буде, – живуть сьогоденням.
• Нас закликають жити в сьогодні, без насилля, а люди продовжують шукати перемоги.
• Сьогодні я є частиною країни, яку роз’єднали, продовжують розгойдувати. На жаль, керівники не розуміють, що можна втратити все. Відчуваю жах стосовно того, що матимемо на виході. Я сумую за особистостями такого масштабу, як Черчилль. Вважаю його людиною-скелею. Боротьба – це нормально.

ПІДСУМКИ:

• Синонімів та антонімів у упокорення є більше, ніж у об’єднання, тобто історія переважання домінації над співпрацею не сьогоднішня, а тривала проблема.
• Варто популяризувати історію об’єднання, бо прихильників цієї концепції менше. Нехай ти борець з вітряками, але якщо полишиш це, то у молодших шансів на те, щоб жити в атмосфері об’єднання, ще поменшає.
• «Якщо не я, то хто», – моя фабула життя. Той, хто вважає за потрібне, той діє.
• Популяризувати ідею об’єднання, бо навіть в школі зараз кожен сам за себе. Об’єднання не на рівні пива разом попити. Роз’єднувати звичніше.
• Роз’єднають і без мене. Об’єднання – шанс для людства, народу вижити.

ПОЧАТКОВІ РОЗДУМИ:

• Тема ілюструє зіткнення дорослих з дітьми. Діти більше фантазують, а потім мріють, а потім перестають і мріяти.
• Все, що у мене є, було колись моєю мрією. Деякі мрії досі так і залишаються ще не зреалізованими.
• Цікаво, як розрізняти мрії і фантазії, і як отримувати результат.
• Перша думка стосовно теми, що все це не про мене. Я не мрію і не фантазую. Я земна. У мене проекти.
• Фантазії – це легке, казкове. Джоан Роллінг нафантазувала окремий світ і такі цікаві історії.
• Мрія, заземлена на дію, – проект.
• У мене і купа мрій, і купа фантазій. Мрія потрібна, бо їжак – пташка пихата, не надаси прискорення, не полетить. Роблю аудит мрій – котра здатна бути перетворена на проект, а котра – ні. Ті мрії, що не здатні бути перетворені на проекти, є фантазіями. Їх складаю у «портфель» – і можу переглядати, тасувати, зберігати для краси, не для реалізації. Тому для мене відсутнє протиріччя між мріями та фантазіями.

АНАЛІЗ СВІТУ ПОХІДНИХ СЛІВ ТА СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СИНОНІМІВ ТА АНТОНІМІВ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Винаходу передує фантазія, яка виходить за межі (відомого – від модераторки) фізики. І потім стала зреалізованою.
• Спільне між мріями та фантазіями є те, що вони – про щось бажане, якого (ще) не існує в реальності (на сьогодні).
• Відмінність мрій і фантазій полягає в тому, що мріємо ми про щось, чого можна прагнути і колись (нехай не за одне покоління) досягнути, а фантазія переносить нас у паралельний світ, без жодних прагнень перетворень в цьому, реальному, світі.
• Мрія – про те, що відсутнє сьогодні, але хотілось би, щоб воно було в завтра.
• Обидві – мрія та фантазія – про майбутнє. Фантазія більше емоцією живиться. Фантазуємо, щоб пережити певні емоції.
• Обидві – мрія та фантазія – про нестачу чогось. Можу пофантазувати про себе у гвинтокрилі, але це не є мрією, бо відсутні передумови до реалізації цієї думки (хоча б відсутність посадкової площадки на даху хрущівки, в якій маю квартиру). Прагну зараз швидше потрапити додому – і тому виникає фантазія про гвинтокрил.
• У фантазії люди поринають, коли реальність не влаштовує, а змінити її бракує можливостей.
• Подібні мрії та фантазії тим, що виникають із запуском мислення, паралельно одна одній, з тією відмінністю, що фантазія ніколи не стане реальністю, а мрія є картинкою майбутнього, тобто може стати реальністю за певних зусиль.
• В обох випадках – це escape, тобто людина обирає інший світ.
• Для Ціолковського та Корольова полети до космосу були мрією, а для інших – фантазією.
• Мрія народжується після фантазій.
• Діти багато фантазують, бо чогось прагнуть, але не розуміють, звідки воно береться та як працює.
• Фантазія гарна грою з якимось предметом, і цей досвід стає пізніше підґрунтям мрії про реальну взаємодію – бачиш себе за кермом авто, а не возиш іграшкову машинку по підлозі.
• Коли реалізуєш мрію, ставиш собі чергову галочку ЯОК+
• Спочатку фантазія, далі мрія, далі мета та результат, і задоволення.
• Коли ти отримав те, про що фантазував та мріяв, відчуваєш щастя, а коли отримав те, про що навіть не фантазував, то сприймаєш належним, не усвідомлюєш його цінності, не відчуваєш задоволення та вдячності.
• Щоб оцінити те, що маєш, бути вдячним за нього, це щось має бути вимріяним.
• Фантазія дозволяє відволіктися від побуту та буденності. І дитинстві уявляла собі, що ми не просто вздовж Дніпра їдемо, а – вздовж Амазонки. Це давало більше емоцій по завершенню прогулянки. Отже, фантазія здатна робити життя цікавішим, ресурснішим.
• У мрії вже склалися всі пазлики – уявляєш, як це можливо реалізувати. У фантазії ще не все розумієш, як що стає досяжним, – і саме тому потребуєш дофантазувати.
• Фантазії дітей та дорослих відрізняються. Дітям чогось бракує в реальності, якоїсь гостроти, – і вони фантазують. Дорослі фантазують про способи досягнення бажаного.
• Якщо доросла людина чітко розуміє, куди прямує та чого бажає, то живе мріями.
• Коли людина, навіть доросла, зростає, то заходить на нову територію, на якій бракує інформації, і виникає потреба дофантазувати. Потім, з отриманням досвіду, інформації, розуміє, де була мрія, а де – фантазія.
• Мрія – це коли не приймаєш негативний результат зусиль безальтернативним підсумком, нехай поки і не знаєш, котре саме із зусиль призведе до омріяного результату.
• Фантазія – коли відкидає зусилля через котрісь з їх характеристик, негативно сприйнятих.
• Тривале перебування у фантазіях, переважання їх в житті – інфантилізм.
• На котромусь з етапів для Корольова ракета теж була фантазією. Вже далі, методом проб та помилок вона набула рис мрії, а пізніше – і мети, і це призвело до результату.
• Усі творці знаменитих брендів були на початку свого шляху фантазерами.
• Коли з життя цілковито зникають фантазії та мрії, то його фініш вже близько. Не фантазує і не мріє живий труп.
• Обидві – мрія та фантазія – тонка життєва потреба. У кожної живої людини є частка мрії та частка фантазії.
• Мрія споріднена з раціональним мисленням, бо має, хоч далеке, але заземлення, а фантазія є відривом від реальності.
• Коли відмовляємося фантазувати, стаємо ближчими до реальності, наповнюємо себе енергією, бо не витрачаємо її на ілюзії.
• Мрії допомагають активізуватися, надихають. Без них – повна зупинка діяльності, апатія.
• Фантазія – спосіб розслабитися, відпочити. Мрія спонукає до дії.
• Без фантазії життя стає нудним, а без мрії настає фініш життя.
• Наслідки відмови від мрії залежать від масштабу мрії (і того, чи про мрію йшлося – від модераторки) – купівля швейцарського годинника за масштабом наслідків дії та відмови від неї заперечує її як мрію, бо мрія є глобальною, і тому відмова від неї є фатальною.
• Не всі люди здатні фантазувати.
• Коли став на рейки фантазії-мрії, то те, куди приїдеш, залежить від наполегливості та енергії. Є люди, не ладні задовольнитися передбачуваним результатом, і тому фантазують, щоб розсунути межі реальності, та експериментують, щоб дослідити ці нові межі.
• Важливим є присутність прагматизму у фантазера – тоді здатен і фантазійне перетворити на мету.
• Не означає, що всі мають бути фантазерами, а от мрійниками варто бути всім. Не уявляю собі щасливу діяльнісну людину, яка не є мрійником.
• Жалібника вивести з цього стану можна саме через запуск фантазії та перетворення її на мрію. Саме тому людина в поганому ресурсному стані приходить на арт терапію – щоб викликати фантазійний стан, який і відновить ресурсність. Вийшов з кабінету – і вийшов зі світу фантазії.
• Залишається питанням, що робити, коли людина застрягла у фантазіях, і прагнення добре жити є мрією чи фантазією.
• Мрії – про майбутнє. Фантазії – про що завгодно.
• Коли фантазії – про минуле, то це вже загрозливо.
• Фантазія як наркотик – викликає залежність.
• Серед тих, хто переймається лише реалізацією цілей, теж є клінічні випадки.
• У мене є фантазії про майбутнє фарм галузі, а у мого працедавця є мрії про її майбутнє. Його мрії + моя фантазія = ефективність та задоволення від роботи. Тобто наявність фантазії при виконанні навіть не своєї мрії забезпечує краще виконання роботи.
• Добре адоптована людина ще і мріє про суспільне благо, включаючи свою фантазію на виконання роботи, – і отримуємо ще кращий результат.
• Коли в бізнесі застосовують брейншторм, то прибирають будь-які обмеження, і це саме про занурення у фантазію, бо це у фантазії відсутні обмеження. У мрії наявні обмеження, вона обмежена виконанням.
• Коли ти в фантазії, то відсутні обмеження, і, пофантазувавши, отримуєш «поштовх» до кращого – мріяти.
• Щоб знайти самого себе, варто зняти з себе усе, що навісило на нас життя, звільнитися від наносного, залишити лише власні відчуття себе. Тоді людина перестає оглядатися на чужі думки, мрії – і здатна спокійно мріяти власні мрії, а не відтворювати чужі ярлики.
• Мрія – вже про дію. Допоки ти ще не усвідомлюєш себе, то не можеш потрапити до мрії.
• Коли людина ще ефімерна, «прозора», то ще потребує набути кольорів, щоб отримати мрію.
• Нудьга виникає в кризу 11 років, коли вже немає фантазій, але ще не навчився мріяти.
• Саме тому, що фантазія – відрив від реальності, у фантазіях можеш бути ким завгодно і де завгодно, і саме так виникає переживання, що «можеш все».
• Леонардо да Вінчі створював свої моделі – це були фантазії, які пізніше надихнули винахідників на мрії.
• Ідеям Н.Тесли нічого не передувало, тобто були витвором фантазії, пошуком себе, застосування своєї уяви.
• Церков колись взяла під себе науку, зібравши та спрямовуючи людей з уявою.
• Буває, що виконавці реалізують чиїсь, а не власні фантазії.
• Прогрес не може бути на замовлення. Менделєєв шукав відповідь на одне питання, а витворив таблицю – відповідь на інше.
• Не було б мрії Ціолковського – не відбувся б винахідник Корольов.
• З усіх придумок да Вінчі на сьогодні реалізовано лише 30%.
• Світ інновацій, винаходів усе ж чарівний. Залежно від того, як використати винаходи, вони будуть – на добро чи на зло.
• На прогрес найбільше впливають фантазія та фантасти.
• Прогрес рухається завдяки людям, які мислять ширше – як Леонардо та його фантазії.
• Індія – суспільство, яке залишилося в рамках фантазії, і почувається люди досить щасливими, хоча зараз випередили за індексом щастя північні країни, Швеція та Данія, зокрема.
• Мрії та фантазії – про моделювання свого життя. Цим вони подібні між собою. Моделювання дає можливість щось змінити.
• Відмінність між мріями та фантазіями передам через метафору. Мрії (мрійливість) – процес оздоровлення. Фантазії (фантазійність) – одноразове знеболення.
• Спочатку включається фантазія, допомагає зняти обмеження, сформулювати мрію. Вже сформульована мрія утворює систему прагнень та дій, і фантазія тоді стає підпорядкованою мріям, пошуку способів їх втілення.
• Якщо плани – ніщо, а планування – все, то планування йде з мрій, а план – з фантазій про спосіб їх втілення.
• Якість життя – реалізована за допомоги фантазії мрія.
• Круто, якщо можеш мріяти про щось, і після сформульованої мрії можеш відкрити підсвідомість і фантазувати в заданому напрямку.

ПІДСУМКИ:

1. Варто працювати над реалізацією мрій.
2. Мрійте, чудіть, фантазуйте, а інакше це робитимуть за вас інші.
3. Мій здобуток сесії – усвідомлення ролі фантазії як моделювання, конструктивний синонім замість ілюзії як синоніму до фантазії.
4. Алгоритм випрацювано, і він працює до ладу.
5. Верзус показав, що правильно ставити різні цілі різним людям. Є люди, здатні мріяти, а є люди, від яких не варто очікувати творення в процесі праці додаткової цінності.

ПОЧАТКОВІ ДУМКИ:

• Два чужих слова. Не використовую. Не знаю, де можу використовувати.
• Мені важливо замислюватися над деталями, бо коли починаєш глибше замислюватися, то виникають інші асоціативні зв’язки, ніж раніше.
• У нас часто імідж експлуатують для створення репутації, а не факт, що репутація від цього виграє.
• Людина з іміджем чесної приходить у політику і отримує іншу репутацію. Політика спрацьовує лакмусом.
• Замислюватися глибше варто, щоб зрозуміти, що стоїть за словами. І тоді, можливо, зможу використовувати в своїх інтересах.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

РЕПУТАЦІЙНА ЧУТЛИВІСТЬ:

• Больовий поріг до того, що можеш дозволити собі та на свою адресу.
• Рівень оціночної зрілості. Чим він нижчий, тим дурніше суспільство.
• Якщо суспільство з низькою репутаційною чутливістю, то для просування іміджу достатньо.
• Якщо репутаційна чутливість суспільства низька, то не здатні відділити зерна від полови.
• Низька репутаційна чутливість суспільства виникає внаслідок дії великої кількості шаблонів.
• Потребуємо тоншої репутаційної чутливості, щоб нами не грали.
• Низька репутаційна чутливість робить нас вразливими.
• Коли в галузі низька репутаційна чутливість, то про якість і безпеку споживання мова не йде – достатньо запустити рекламу (і у фармдистрибуції зараз саме так).
• Оскільки живемо в суспільстві з відсутністю репутаційної чутливості, то ніхто не знає, як кого оцінювати, кого за кого сприймати. Імідж витісняє репутацію з поля.

СЛОВА VS СПРАВИ:

• В іміджі 60% слів (якщо не більше) і лише 40% справ (у кращому випадку).
• В репутації 70% справ (щонайменше) і лише 30% слів (якщо більше, то вже перетікає в імідж).
• Про імідж можна розказати, а репутація виникає, коли перевірили у справі, на власному досвіді.
• Репутація та імідж перетікають одне в одного, бо репутація – чиїсь слова про якусь нашу справу, а ця справа могла бути давно і поодинока, і слова почали переважати над справами.
• Слова та справи потрібно пропустити через себе, дати власну оцінку.
• На оцінку спів падіння слів та справ впливає наявність досвіду, критеріїв оцінювання, бази порівняння, еталонів. Наприклад, почув, що шоколадка смачна, повірив, купив, скуштував, не вподобав, але маєш сумнів в своїй здатності оцінити, бо вперше куштуєш, і надалі керуєшся словами, іміджем, підживлюючи тим репутацію, бо ще одним «шанувальником» побільшало. Оцінити політика ще складніше, ніж новий смак, бо більшість навіть конституцію не читали.
• Має вплив виховання.
• Якщо ніхто не може оцінити слова/справи, то відсутня репутаційна чутливість.
• Геополітичний вплив – від сили слів, від репутації хорошого партнера, від того, наскільки вагомими можуть бути дії країни.

САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ, САМОВИРАЖЕННЯ, ВИЗНАННЯ, ВИТРЕБУВАНІСТЬ – ТА ІМІДЖ, РЕПУТАЦІЯ:

• Якщо правильно виражати себе, презентувати себе, буде хороший імідж.
• Коли отримав визнання – маркер репутації.
• Витребуваність та визнання – синоніми до репутації.
• Самовираження, само презентація – синоніми іміджу.
• Все близько і взаємопов’язано, і складно визначити, коли імідж повністю спрацював та включилася репутація.

МОМЕНТ НЕКЕРОВАНОСТІ, ВПЛИВУ ІНШИХ СИЛ:

• На експеримент ми ще цілковито впливаємо, а на закріплення – вже ні. Ось купив хтось картоплю на базарі, і вона смачна виявилася – експеримент вдалий, але коло спілкування знецінює купівлю на базарі, і закріплення не відбувається – наступного разу йде купувати в супермаркеті, як приписує коло спілкування. Будеш в певних колах користуватися Iphone, бо його імідж сильніший, а ти залежний від думки референтної групи осіб.
• Все залежить від самої людини. Можна купувати там і те, що особисто тобі до смаку, поза того, який імідж місця/товару побутує в очах оточення.
• Інша сила, впливом якої ми не впливаємо (чи впливаємо? – від модераторки) – думка референтної групи. Iphone формував свій імідж саме через такі групи.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• • Людина одягнулася бездоганно, її представили дуже претензійно, а відкрила рота – і репутація не склалася, бо розмовляє як барига баригою.
  • Імідж – випендритися. Репутація – ім’я.
  • У Iphone сильний імідж. У Samsung – гарна репутація.
  • У Макаревича – репутація сильніша за імідж.
  • Репутація потребує часу, щоб утворитися, і є досить стійкою, а імідж є мінливим та вразливим.
  • Імідж присутній – коли на тебе звертають увагу журналісти.
  • Репутація – коли за твоєю думкою звертаються колеги, експерти.
  • Імідж – популярна людина.
  • Імідж – наслідок того, що довкола клопочуться люди, формують імідж.
  • Лайки в фейсбуці – про імідж.
  • Кольорові рішення – про імідж.
  • Репутація – коли співпадаєш з вимогами.
  • При відборі важливо, коли співпадають імідж (резюме) та репутація (відгуки ринку).
  • Імідж – коли не можемо оцінити щось реальне, а бачимо лише картинку у вигідному світлі.
  • Репутація – присутня оцінка.
  • Імідж – про очікування. Прийшов в костюмі, коли очікували в джинсах та ковбойці.
  • Репутація – потрапив до своїх, а дії не відповідають потребам, призводять до засудження.
  • Репутація – коли є щось всередині, якийсь «супермен», якого розгледіти можна лише при певному «освітленні», за тінню.
  • Імідж – молода людина перед дзеркалом уявляє себе суперменом, розпорядником долі людей.
  • Репутація – людина, спостерігаючи за своєю тінню в софітах, прагне досягнути цих обрисів, але вони досі ще недосяжні. Це репутаційні мрії.
  • Репутація – результат купівлі, вибору, чіткої оцінки після взаємодії.
  • Імідж – шмаття, яке дозволяє справляти враження.
  • Імідж спеціаліста – коли даємо прес конференції.
  • Репутація – коли зважуємо кожне слово, і від цієї відповідальності нас кидає в піт, а журналісти можуть розірвати, і тому потрібно слідкувати за своїм мовленням.
  • Репутація – предмет турбот людини, її варто зберігати, хоча це і складно.
  • Імідж – питання перевтілення, хвалькуватості.
  • Імідж – кокетування.
  • Імідж – бути модним.
  • Бути стильним – імідж чи репутація?
  • Імідж – відсутня оцінка, наскільки позитивним і правдивим є те, що бачимо.
  • Репутація призводить до підтримки, причетності, команди, схвалення.
  • Репутація – коли досягнуто «ми всі за тебе», і коли всі готові поділяти спільну репутацію, працювати на неї.
  • «популярність vs експертність» – те саме, що «імідж vs репутація», чи інший аспект?
  • У дикторів в ссср був імідж небожителів і побутувала тотальна ілюзія, що все промовлене з екрану є правдою. Зараз ситуація спонукає довіряти лише собі і жодним політикам.
  • Хорошу репутацію не так просто втратити сьогодні. Тимчасові «ляпи» позначаються лише на іміджі і легко «прибираються».
  • Імідж – тактика, репутація – стратегія.
  • Первинним є імідж – зустрічаємо за одежиною.
  • Коли готуєшся до само презентації, обміркуй імідж (вигляд, слова, приклади, манери).
  • Щоб імідж спрацював на тебе, твою репутацію, потрібна і стратегія, і тактика, і ще до моменту взаємодії.
  • Мені зручніше видаляти зі свого поля тих, кого не влаштовує те, яка я.
  •  Імідж – це я. репутація – я очима інших.

• Власний імідж – шлях до власної репутації.

• Репутація можлива без іміджу, у викладача університету, наприклад.
• Імідж без репутації – мильна бульбашка, яку можна створити і заробити на цьому.
• Репутація ненадійного партнера дошкульніша, ніж імідж фріка.
• Простіше працювати, коли над репутацією теж працюєш, – тоді імідж потребує менших витрат.
• Якщо у тебе є лише репутація, без іміджу, то про тебе ніхто не знає і ти живеш як білка в колесі.

ПІДСУМКИ:

1. Продовжити обмірковувати питання до себе – до опрацювання чого більше схильний на поточний момент, і яку нову звичку варто випрацювати у себе заради підтримання гармонічного поєднання іміджу та репутації.
2. Шикарна тема для окремого повноцінного курса, якогось робочого зошита на щодень – з формування іміджу та репутації. Задоволений своєю участю на 9 з 10, бо вже хочу такого зошита.

ПОЧАТКОВІ ДУМКИ:

• Це про політику. Суспільство може бути демократичним або бюрократично керованим. Якщо перетворити в бюрократизм, втратимо ефективність.
• Багато які процеси описують суто як данина моді, без орієнтації на результат.
• Зарегульованість буває цін.
• І що таке така зарегульованість? Всі повторюють слово, а який його сенс?

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

СИЛЬНА ДЕРЖАВА:

• Великобританія як приклад. Діє розподіл влади по всій вертикалі.
• Сильна держава думає не лише про повідомлення правильних новин та те, як нагодувати вівсянкою всіх, а і про те, що, який простір життя, побачиш, виходячи з дому.
• Присутність держави в різних сферах життя – її сила, бо є речі, про які навіть не хочеться замислюватися, і ось про них має піклуватися держава, приймати компетентні рішення.
• Коли держава сильна, вивільняється багато власної пам’яті для побутових та суспільних рішень. Вивільняє голову від тривог, підвищує твою продуктивність. Для цього її і створювали.
• Держава – для безпеки хорошого життєвого простору.

ВІЗУАЛЬНІ АСОЦІАЦІЇ:

• Автократія, авторитаризм – коли усі мовчать, відсутня сама можливість сказати.
• Відсутність права на зворотній зв’язок – ознака зарегульованості.
• Вільготний очільник вітає тих, хто йде на смерть (образно кажучи), показує, як правильно руки піднімати на його прославлення – ознаки авторитаризму.
• Коли очільник вивершується, його «несуть на руках» – авторитаризм.
• Долоні «за» замість голови – радянський бюрократизм, повний «одобрям», коли нам байдуже, куди йти, аби напрямок задав хтось інший.
• Змія-параграф – зарегульованість.
• Демократичне управління можна сплутати з анархією, бо може здатися, що не знають, що роблять, притуляють щось не доцільне.
• Планета в руках – про спільну відповідальність, якою є демократичне управління.
• Руки догори – ми «за» в будь-якій ситуації.
• Охлократія – натовп, хаос, бунт, дискотека, танці, необмежене і не спрямоване в жодне конструктивне русло самовираження.
• Рука з ниточками та газетами в руках людей на ниточках цієї руки – авторитаризм, маніпуляції з інформаційним простором.
• Голови-розетки та руки-виделки у голови-лампочки – авторитаризм, прагнення підзарядитись від підлеглих, а носії голів-розеток мають піклуватися про те, щоб «увімкнулися» саме в тебе, а не сусіда.
• Комп’ютери та люди за ними по колу – процес заради процесу, зарегульованість.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Важливо, щоб розподіл відповідальності не перетворювався на її розмивання.
• Кожен учасник якоїсь групи має розуміти, за що саме відповідає, – це є розподілом відповідальності, і саме це збільшує шанси отримати максимально можливий результат діяльності.
• Розподіл відповідальності діє лише тоді, коли кожен розуміє свій кінцевий результат, і що відбудеться в разі його не досягнення.
• Відповідальність не може бути без повноважень. Коли відповідальність передали без повноважень на її здійснення, то робота не ефективно відбувається.
• Відповідальність можна розвинути. Вмінню користуватися повноваженнями не навчиш. Тому розподіляти повноваження варто акуратно (але тоді і відповідальність – теж. Модератор). Звідси спокуса розподілити відповідальність, не розподіливши повноваження.
• Синдром консьєржа – не може бути влади, а намагається її продемонструвати.
• Розподіл влади – це між гілками влади (ВР, Президент, суддівська влада). Різнобічне бачення одного процесу, пошук кращого рішення.
• Якщо кожному надати шматок влади без чітких інструкцій з її застосування, то тягнуть в різні боки, як лебідь, рак, щука.
• Влада в бізнесі є лише у його власника, а у решти – повноваження.
• Історія про владу та повноваження – їх чітке розмежування та розподіл повноважень.
• Влада внаслідок делегування повноважень зростає, а не звужується – і це є управлінням.
• Посадова інструкція, викачана з інтернета – приклад зарегульованості, формальності дії, «аби було».
• Не бачу довіри в бізнесі. Я – за контроль, не тотальний, але прозорий, зрозумілий.
• Хто пише історію про те, що є контроль?
• Багато контролю – зарегульованість. Мало контролю – анархія та безвідповідальність.
• Багато контролю – зарегульованість, і люди звикають жити чужим розумом, розслабляються, забувають важливі речі, бо однаково прийде той, хто нагадає, підштовхне.
• Мало контролю ще не означає хороше управління.
• Багато довіри утворює хорошу команду. Довіряємо перевіреним людям.
• Демократія може бути різною, і зарегульованою, зокрема.
• Охлократія – виходець із «заїждженої» демократії, тобто коли про неї постійно розмовляють, обіцяють щось привабливе як її наслідок.
• Авторитаризм може мати плюси, залежно від рис особистості.
• Держава – заради безпеки.
• Шанс на управління (та політію як кращу версію демократії) залежить від того, хто і як склав всю систему, наскільки всі чинники враховано.
• Як тільки боротьба за владу витісняє собою розподіл повноважень, то настає зарегульованість.
• В бізнесі є чіткий замовник процесу – власник бізнесу. Решта просто приміряють систему на себе – підходить чи ні.
• Зарегульованість знімає відповідальність. Такі люди завжди були і будуть. Їх влаштовує розмиття, а не розподіл відповідальності. Тому використовують пункти посадової інструкції, щоб обґрунтувати відсутність своєї відповідальності.
• Важливо розуміти «хто я і що мені підходить» – і тоді зможеш працювати навіть в держустанові, хоча вона – цілковито зарегульована структура, без натяку на управління, демократію.
• Людина має право на незнання.

ПІДСУМКИ:

• Межа, верзус між управлінням та зарегульованістю: 1) наявність мети та прийняття її усіма учасниками групи; 2) право на помилку; 3) право обміну зворотнім зв’язком.
• Люди різні, світи різні. Кожному – своє. Визначитися з тим, що своє.
• Усі не будуть демократами, як і монархами.
• Перед початком хотілося оставити «+» та «-« між поняттями теми. Тепер – без категоричних оцінок, а відповідно до ситуації користувача.
• Тема нескінченна, стара як світ, і ми не можемо піти ні від управління, ні від регулювання.

Чи можливо відчувати насолоду від життя?

• Так, можливо. Важливими є враження для відчуття насолоди.
• Залежить від того, наскільки поміркованими є погляди та очікування людини.
• У кожної людини – свій світогляд. Щоб відчувати насолоду, необхідно нести доброту, сприяти відчуттю насолоди іншими, допомагати їм розвивати себе. Працює принцип бумерангу – до тебе повертається те, що ти віддаєш в світ.

Чи можливо відчувати насолоду від життя, проживаючи чуже замість власного?

1. Коли (під впливом чого) живемо чужим життям?

• Коли привласнюємо чужі винагороди, не зробивши нічого визначного самі.
• Коли нав’язуємо собі чужі уявлення, копіюємо чужий образ, бо вважаємо його модним. Наслідування модного є життям чужим життям, симуляцією життя.
• Наша залежність від думки, оцінок інших призводить до життя чужим життям.
• Коли бажаємо жити «як інші», наслідуємо.

1. Коли – власним? Про що може бути «світ ловив мене та не співмав»?

• Коли ми щирі, коли створюємо власні ідеї. «Світ не спіймав» Сковороду, бо не зрозумів його ідей.
• Сковорода вів відчужене життя, пізнавав себе. Тобто живемо власне життя, коли пізнаємо себе.
• Коли робимо власні висновки, тоді живемо власне життя. Людина щаслива і не опирається на думки інших – ознаки, що живе власним життям. Достатньо критичного мислення і думок про інтереси інших, поваги до особистих меж, як своїх, так і кожного.

1. Самостійне визначення ідеального образу себе – Це як і навіщо? Назагал та у VUCA світі?

• Щоб мати уявлення, компас у житті. Можливо сформулювати через філософію та спілкування.
• Щоб залишити по собі користь суспільству.
• Те, до чого прагнути, не залишитися позаду, в минулому.
• Людина – динамічна. Ми повинні постійно змінювати себе. «Щоб стояти на місці, потрібно бігти, а щоб рухатися вперед – бігти швидше за інших» – і тому бути не визначеним в якийсь момент є нормальним. Визначеними ми стаємо, коли набули багато різного досвіду і керуємо ним, зупинилися.

1. Неупереджене оцінювання – це що? Як досягнути такого стосовно самого себе?

• Піддавати сумнівам свої вчинки, їх наслідки. Пам’ятати настанови етики – оцінювати моральність вчинку за його наслідками, а не мотивами.
• Неупередженість – відсутність упереджень, тобто оцінювання не через призму кліше, а з позиції своєї мети, зважаючи водночас на закон. Вчиняємо так, як відповідає меті, закону, моралі. Зокрема, обираючи професію, відкидаємо гендерні упередження щодо характеру праці.
• Залежить від поваги до індивідуальності. Ніхто не має залежати від думки інших.

Чим важливе самостійне визначення ідеального образу себе та неупереджене оцінювання для відчуття насолоди від життя?

• Коли людина не має сенсу в житті, то і насолоди від життя не відчуває. Самовизначення дарує сенс в житті.
• Без мети відсутній сенс і насолода від життя.
• Можливо, хтось буде твоїми думками надихатися, і тому важливо визначити та виразити себе.
• Людина, прокидаючись щодня, має мету – і живе з насолодою. Без мети людина відчуває пустоту, живе ненасичено, і приходять думки про самогубство, бо життя йде в нікуди. Людина, яка визначила ідеальний образ себе, сформулювала мету і досягає її, відчуває себе зреалізованою, сильнішою в житті.

Як впливає зіткнення самостійного міркування, стереотипів, кліше на гедонізм?

• Якщо ідея повторюється багатьма джерелами, то це – кліше. Стереотипи дають уявлення про те, як воно є, діють як певні обмеження. Самостійні ідеї завжди унікальні та виникли з власного досвіду.
• Кліше – на межі зникнення особистості. Самостійні міркування – лише власні. Стереотипи роблять багато, створюють середовище для розуму.
• Стереотипи та кліше вже існують в суспільстві, а самостійні міркування – лише у власній свідомості.
• Щоб розпізнати, чи дійсно власними міркуваннями керуєшся, запитай себе: «чому саме так». Коли маєш розгорнуту відповідь, аргументовану, з причинно-наслідковими зв’язками, то йдеться про самостійні міркування. Стереотипи теж можуть перетворитися на власну думку – коли обросли нашими власними аргументами.

Чим важлива книга, яка спонукає самостійно обмірковувати кліше, які впливають на самоідентифікацію та саморозвиток?

• Дає основу, щоб замислитися, проаналізувати самого себе.
• Дає змогу зрозуміти свою мету та ідеали. Людина має вміти розрізнити самостійні міркування, стереотипи, кліше.
• Допомагає в усвідомленні своїх цілей та досягненні їх.
• Результат залежить від самосвідомості людини. Якщо думає про добро, чинитиме його. Книга лише мотивує до усвідомлення себе.
• Дає змогу познайомитися з ідеями інших – побачити, котрі з них є клішованими.
• Саме такі книги спонукають нас рухатися, змінюють думки людей. Зараз ми – зовсім інше суспільство, в якому важливі нові підходи.
• Книга дозволяє ідентифікувати себе не лише на рівні ідентифікаційного коду в державі, а щоб в підсумку нашого життя написали б не лише дві дати – народження та смерті, – а ще хоча б сторінку. Більшість людей втратило спілкування, перейшло з моделі дискусії, яка потребує розлогих думок, до моделі референдуму, який передбачає лише відповіді «так/ні», а не обмірковування вглиб та аргументації.

Думки та запити «на вході»:

• Замовлення та примус існують в робочій площині. Задача, поставлена керівником,. Є його замовленням, але, якщо задача нерозумна, то є примусом (здоровий глузд зазнає утиску на догоду структурному авторитету). Хотілося б зрозуміти, як змінити своє ставлення – і замість примусу бачити замовлення.
• Поки відсутні думки на цю тему і просто цікаво, що Ви хочете розкрити в ній.
• Настільки тонка межа, за якою люди, послуговуючись маніпуляціями, примушують зробити щось в своїх інтересах замість зробити відверте замовлення.
• Коли йдеться про замовлення, то йдеться про вибір, чи виконувати його. Примус такого вибору не залишає, обмежує волевиявлення. Хотілося б уміти виявляти та нейтралізувати маніпуляції на свою адресу.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Замовлення виникає, коли одна сторона з’ясовує свої потреби, і може їх оформити в прохання, запит.
• Примус – дія, яка спрямована на отримання чогось бажаного, доречного шляхом жорсткої вимоги, проти бажання іншої сторони, обмежуючи вибір дій іншої сторони.
• Замовлення – між рівноправними партнерами, які щось можуть дати один одному.
• Примус – коли є хтось головний і хтось підпорядкований, тобто діє перевага сили, впливу, домінація.
• Примус витісняє собою замовлення, коли не можеш собі дозволити бажане, а тому погоджуєшся на сурогат, підкорюєш свої бажання «обставинам».
• Обов’язкова служба в армії до 2014го була примусом, а після перетворилася на замовлення з боку держави на освічених здорових молодих людей.
• Обмеження можливостей є перепоною для дії замовлення, бо зникає «виграв-виграв».
• Сфери вибору між примусом та замовленням – комерційна (споживацька), виробнича, суспільно-державна, родинна.
• В родині «мама краще знає» є проявом примусу.
• Замовлення потребує компромісу. Можна тиснути в дусі «ти не миєш посуд», а можна домовитися, виходячи із спільної вигоди.
• Спільні потреби та спільна праця на їх задоволення – основа взаємодії в форматі замовлення.
• Передумови вибору на користь замовлення без примусу: рівноправні відносини, спільні потреби, можливість вибору реакції (виконувати чи відмовити).
• Якщо одна із сторін домінує, звикла до своєї влади, то не відрізняє примус від замовлення, бо звикла отримувати бажане без врахування інтересів іншого. Коли у тебе в руках молоток, то всіх довкола сприймаєш гвіздками.
• Замовлення здатне підсилювати мотивацію. Якщо замовили табуретку, зроблю її, отримаю гроші. Це активує стан ентузіазму (хочу і буду).
• Як тільки сторона усвідомлює свої потреби, то починає працювати.
• Якщо людина вважає свою платню за працю малою, то продовжує працювати під примусом.
• Замовлення є відносинами між рівними та розумними.
• Примус – відносини сильного та слабкого, владного і підлеглого. Потенціал його є невичерпним, бо є люди, які звикли жити в умовах примусу.
• Якщо йдеться про просту задачу, то можна організувати її виконання і через примус. Якщо задача творча, то примус може спрацювати лише раз. Складне завдання неможливо якісно виконати через примус.
• Примус діє через силу, а замовлення – через розвиток, повагу, винагороду.
• Якщо людина звикла до палки, ставити її на ділянки, де це (нездатність до самостійного волевиявлення, а тому відповідальності та високої якості виконання) не має значення.
• Коли маємо на меті виконання складної задачі, включення потенціалу людини, маємо включати замовлення.
• «Пофігісти» зовсім інакше ставляться до примусу – не спрацьовує ні економічний примус (пропозиції доплати), ні соціальний (загроза звільнення).
• Примус обмежує волевиявлення, а замовлення розширює його, є шляхом розвитку.
• Примус може бути і корисним. Якщо хтось примусить мене вивчити німецьку, то це буде корисно для мене. Шкідливою для мене є лише маніпуляція як форма примусу, бо творить ілюзію дії в моїх інтересах.
• Складно застосувати поняття «замовлення» до родинних стосунків. Зазвичай вужче його застосовуємо.
• Цінності в основі парадигми замовлення як форми відносин на шляху до результату: довіра, теплота, повага, колективна вигода.
• Цінності в основі парадигми примусу заради результату: нерівність, вивершення, домінування, особистий зиск, покора.
• Мотив вибору на користь примусу – влада, на користь замовлення – розвиток.
• Покоління розмовляють різними мовами, і, щоб дійти згоди, потрібно шукати спільну мову. Першим робить крок той, хто краще розуміє цю потребу.
• Зміна сценарію – щоб використовувати різні стратегії. Твій розум – щоб побачити різноманіття.
• Примус допомагає дотримуватися певної структури. Тому в ньому залишається потреба.
• Я тут, бо є запит на фітнес мозку, а от обрати діяти замість очікувати дива – примус самого себе.
• Без примусу не відбудуться спортивні досягнення, а без замовлення не отримаєш задоволення від результату. Життя є прісним без обох цих форм відносин. Вся історія само мотивування – історія примусу себе.
• Життя – діалектика. Завжди одне не може бути без іншого.
• Ми жили в ситуації тотального примусу. Не жила в ситуації тотального замовлення – і тому важко, та і не цікаво, уявити. Завжди треба прагнути, а це – само примус.
• Навіть дивно, наскільки взаємозалежні речі – примус та замовлення.
• Лише само примус допомагає на шляху до своєї мети, якщо лише людина не зупинилася в «райському саду».
• Варто шукати власні мотиви, активацію бажанням, розумінням того, що тобі принесе виконання.
• Ще раз переконалася, що все залежить від контексту. Коли є варіанти, то відсутній примус. Коли ці варіанти ідентифіковано, узагальнено, сфокусовано, описано, наголошено, то присутнє суспільне замовлення.
• Внутрішній запит людини може співпадати із суспільним замовленням – і тоді дія приносить задоволення та визнання.
• Третій шлях – обмінятися замовленнями.
• Замовлення – щоразу, коли є можливість домовитися, щоб не псувати собі «карму». Завжди приємно отримати насолоду від домовленості на її результату.
• Примус – коли людина не розуміє.
• Третій шлях завжди існує – залишити, як є.
• Після примусу доведеться шукати підхід до людини, щоб нівелювати незадоволення несправедливістю.
• Примус породжує зайву відповідальність того, хто його здійснив.

ПІДСУМКИ:

1. Усвідомив механізм, який дозволяє змінити свою реакцію на те, що сприймав примусом, і зрозумів, як це роблять інші.
2. Усвідомила, що є сенс замислитися над родинними історіями, не лише над виробничими – знайти місце замовленням.
3. В процесі обговорення виникали спогади про ситуації, в яких можливо було шукати третю тактику – виявити цікавість до точки зору іншої сторони, залучити до обміну замовленнями.

Індивідуальні запити:

• Чи існує реальність, а чи лише наші уявлення про неї? Раніше завжди вважала реальність об’єктивною,. А сьогодні дзвонила подруга з Канади і ділилася здивуванням від того, яким іншим виступає Київ з оповідей моїх та ще іншої подруги, теж переселенки, аж настільки – ніби в різних містах живемо. У неї він – небезпечний, що вечірньою порою і вийти з дому страшно. Живе на Печерську.
• Реальність створюється людьми?
• До якої міри варто підштовхувати людину, повертати її з альтернативної реальності (з читання, малювання, перегляду фільмів)?

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Реальність існує, а люди створюють її сприйняття. Реальність існує поза меж уявлень.
• Уявлення залежить від рівня освіти, прийнятих в суспільстві традицій.
• Знання – комплекс набутої інформації про взаємодію людини зі світом, собою, усім.
• Рефлексія – внутрішня інтелектуальна робота, яка стартує при взаємодії зі світом.
• Вигадка – домислення реальності понад свої знання.
• Ілюзія – сприймаємо щось таким, як хотілося б, замість дійсного.
• Сприйняття і знання взаємодіють двобічно. Знання впливають на сприйняття (розширюють/звужують його межі), і сприйняття (упередження, зокрема, ригідність чи навпаки свобода від стереотипів та кліше, відкрите мислення) теж впливають на знання, їх засвоєння та розширення, оновлення.
• Упередженість може ґрунтуватися на знанні – чи то на реальному, чи на вигадці, прийнятій за знання, чи на ілюзії, прийнятій за знання.
• Якщо ставитися до раніше здобутих знань як до догми, то не зможеш засвоїти нові.
• Якщо хочеш жити в застарілих уявленнях, то і знання застаріють.
• Вигадка – не стільки протилежність до знання, скільки його сурогат (коли знань бракує людству назагал, і воно заповнює «білі плями» вигадкою) або симулякр (коли знань бракує не людству, а окремій людині, але вона намагається справляти враження про себе як про поінформовану людину, освічену, фахову).
• Ілюзії виникають з небажання сприймати те, що є, таким, як воно є.
• Розширювати межі реальності – інакше сприймати світ, і тоді реальність теж змінюється.
• Нам зручно повертатися в стан, емоції, характерні для власного дитинства.
• Рефлексія – інструмент, щоб перетворити вигадку, ілюзію на реалістичне знання, розуміння.
• Якщо нам бракує знань, і ми послуговуємось вигадкою, то вона працює інструментом перетворення, зближення реальності та уявлень про неї.
• Якщо ми заміщуємо наявні знання вигадкою, то творимо ілюзії, посилюємо протидію реальності та уявлень про неї.
• Уява не завжди протидіє реальності. Світ творчої людини дещо відрізняється від світу інших людей, і саме цей уявний світ приносить комфорт такій людині.
• Якщо людина в світі ілюзій зростає, розвивається, то можна розцінювати цей світ сприятливим.
• Віртуальна реальність видається реальною, коли перебуваємо всередині неї, бо мозок легко обманути – і це навіть страшно, бо перетворюється на зброю проти людини, настає роздвоєння.
• Віртуальна реальність дитини, яка тікає від звичної реальності в «зайнятість» читанням/малюванням, що, на відміну від гри в гаджеті, важко розцінити бездіяльністю, залишається уявною, бо залежить від уяви та уявлень про світ, включно з навичкою перебування в стані гри, переключення на нього.
• Японці винайшли прилад, який розпізнає твій настрій і може змінити сюжет фільму під твій настрій, змінити колористику.
• У кожного – своя реальність. Одна ситуація в одному місці та часі різними людьми сприймається зовсім інакше.
• Сприйняття визначає собою яскравість та забарвлення реальності, а уявлення визначають собою масштаб реальності.
• Завжди є щонайменше два сценарії.
• Відмінності між реальністю (твоєю, інших) та уявленням про реальність – розміром з лезо бритви. Щось всередині нас визначає цю відстань (величину відмінності) – знання, відчуття, здатність тверезо мислити, світогляд.
• Сукупність досвіду, знань, світогляду визначає твої уявлення про реальність, а тому і межі цієї реальності.
• Ми самі творимо свою реальність – на запит обставин.
• Знання зближує уявлення та реальність. Інформація зближує уявлення та реальність. Це нагадує складання пазлів (реальності) – коли чогось не вистачає, то шукаємо, чим доповнити (якою інформацією, знаннями).
• Відчуття важливі при складанні пазлу реальності. Діти, які поринають в читання/малювання, зберігають свої межі таким чином, і не вважають, що пішли до віртуальної реальності.
• Бажання людини наблизити свої уявлення до реальності спонукає людину шукати інформацію/знання, керувати своїми відчуттями.
• Не в усьому присутнє лише уявлення без дійсних змін. Зміни усе ж відбуваються – і потрібно змінювати себе паралельно до зміни світу. Так, допоки люди, включно з правителями, замкнені на собі, егоцентричні, то все є, як є. «Вони прикидаються, що платять нам за працю, а ми прикидаємося, що працюємо». Те, що люди не вірять в те, що потрібно берегти себе в транспорті, – проекція того, що відбувається в інших сферах. Варто любити ближнього, поважати людей поруч, визнавати, що люди – теж люди. Як тільки люди подолають егоцентризм, все налагодиться на краще.
• Віртуальна реальність – створена людиною для свого самозбереження ілюзія.
• Поринання у віртуальну реальність може бути проявом залежної поведінки.

БАЖАНА ЗМІНА СЦЕНАРІЮ:

• Вивчити себе, давати собі оцінку, поринаючи в віртуальну реальність, встановити собі зовнішні рамки, організувати себе, щоб повернутися в об’єктивну реальність.
• Розрізняти людину та персонаж, якого він грає, – не вести розмови з персонажем про об’єктивну реальність.
• Хотілося б розуміти, що інша людина завжди має інше уявлення і воно не помилкове, а просто інше – і щоб це не втягувало мене в гру, не втручатися, контролювати свого «рятівника».
• Дивитися на життя як на театр.

ЧИ ДІСНО СВІТ БУВ SPOD, А ПЕРЕТВОРИВСЯ НА VUCA?

• Варто пам’ятати, що «завжди так не буде». Ми чомусь вирішили, що світ стабільний, тобто те, що одного разу склалося, відбулося, буде так/таким само і надалі.
• Не можу сказати, що світ змінився. Просо реальність є така, як є, а уявлення про неї змінилися. За аналогією з імерсивним театром – хто, яку частину з якого куту подивився, наскільки включився у взаємодію, той те і побачив, а вистава була одна на всіх, такою, як була.
• Зміна SPOD на VUCA – зміна уявлень, бо прийняв таку систему координат. Вирішив, що зараз це – стабільність, а зараз це – невизначеність. Якщо змінилися оцінки, то йшлося про уявлення.

ВІКНА ДЖОХАРІ ТА ВЗАЄМОДІЯ РЕАЛЬНОСТІ ТА УЯВЛЕНЬ:

• Відкрита зона (я знаю та інші бачать) – поєднання рефлексії та знань; реальність, підкріплена знаннями.
• Сліпа зона (не знаю я, інші бачать) – сприйняття іншими мене, аж до вигадок; сприйняття іншими мене, яке може бути і ілюзією першого враження, і вигадкою, а після тривалого часу знайомства – і знаннями.
• Прихована зона (я знаю, інші не бачать) – рефлексія; реальність та сприйняття самого себе.
• Зона невідомого (ні я, ні інші не знають) – ілюзія, бо ніхто не знає; запас міцності, який невідомо, як проявиться.

ПІДСУМКИ:

1. Втішена тим, що добре працює інтуїція. Схвалюю свої дії стосовно онучки. Щось залишається віртуальною реальністю, а в чомусь є питанням мого сприйняття світу, а він може бути іншим. Іншими словами, можна не заштовхувати себе до рамок, а дозволити собі навіть ілюзії, якщо зараз мені потрібні саме вони.
2. З роками стає жити все цікавіше, бо розширюється свідомість, знання – і це урізнобарвлює твій світ. Варто зберігати цікавість, відкритість. Цікавість є своєрідним антиейджинг, бо зберігає тебе від ригідності.
3. Зближувати уявлення та реальність можливо, в т.ч. за допомогою вікон Джохарі, і цікаво.

Індивідуальні запити:

• Розвиваюсь як бабуся. Те, чим є емоційний інтелект, вже є достатньо зрозумілим, а з соціальним інтелектом ще виникають питання. Вважаю, що залежить рівною мірою і від геному, і від впливу суспільства, яке або нівелює, або посилює ті чи інші поведінкові прояви.  Ключове питання – наскільки людина, завдяки генам, здатна зберегти себе у відповідь на небажаний вплив суспільства.
• Захожу в обговорення з установкою, що на поведінку впливає суспільство, а не гени, і, перш за все, близьке оточення. Зустрічала статті про обумовленість поведінки генами, але мені ближчою є точка зору про вплив суспільства, думка, що можемо впливати на поведінку.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Слухала лекцію генетика Олександра Коляди на тему дієт (чи існує дієта, яка подовжує життя), і запам’ятала висловлювання, що результат дослідження залежить від т.з. дослідника, бо кожен підбирає дані на підтвердження своєї гіпотези.
• Варто розуміти, про яке зовнішнє середовище йдеться – які його цілі? Зовнішнє середовище теж формується, і це відбувається на території. Таке формування на території можемо назвати державою, і тоді важитиме те, ким (яким типажем людини) прагне керувати ця держава. Якщо йдеться про людей-гвинтиків, то ніхто тоді не даватиме читати Нітше. Все йде від замовлення суспільства і відповіді держави на цей запит.
• І гени можуть як сприяти, так і заважати, і суспільство може як сприяти, так і заважати розвитку особистості. Все – у взаємозалежності, вирок відсутній, це не безвихідь.
• Коли є генетична проблема, то вже не сильно вплинеш.  Можна лише прилаштуватися, і то, якщо лише поломка – в тому обсязі, який дозволяє прилаштуватися.
• Якщо говорити про рівень інтуїції, то вважаю, що гени важливі і можуть бути важливіше, ніж вплив суспільства. Перехід від вербової до міртової гілочки – надія, що прокинеться ген, людина доєднається до народу, який чекає з радістю. Народ зберігся всупереч всьому – і тому я прихильна думки про вплив генів.
• Людина – надскладна істота для вивчення. Мутації генів – надто малий крок вперед. Наші очікування є нахабними стосовно природи. «Точечка» в серці з’являється, бо народ зберігає щось в собі, не губить спадок, а передає один одному. Якщо людина сповідує ті ж цінності, то приєднається до спільноти. Кожен всередині себе обирає свою історію.
• Традиції країни мають значення. Знову про суспільний запит, чи він є. Якщо присутня цінність поваги до старості, то людина, яка вже відіграла певні ролі (діти вже дорослі), може більше уваги приділити собі, людина включає самоосвіту.
• Якщо суспільство пригнічує старих, то не факт, що людина стає інтелектуальнішою в цьому віці.
• Якщо дитина почала читати, але погано з математикою порається, то йдеться про звичайне нерозуміння, і потрібно відновлювати гармонію.
• Знаю, що люди, зайняті розумовою працею, подовжує тривалість життя.
• Подати навіть баланду, але – із супниці. Це і є спадщиною, самозбереженням.
• Від осики не родяться апельсини.
• Якщо середовище ростило зіркового хлопчика, але ресурс ще не включився, то залежить від рішення самої людини.
• Якщо людина усвідомлює свою генетику, то може впливати, а якщо уперто стверджує: «мій батько був такий, і я такий, і діти нехай такі будуть».
• Відмінності між старшими і молодшими дітьми – різне виховання, середовище ще до року (син полка/ квіточка в вазоні).
• Є усе ж риса, яка не залежить від виховання, – педантичність. Присутня у всіх в родині.
• Полярність внучок (2 роки різниці) набагато більша, ніж у синів (4 роки різниця). Молодша онучка на дядю більше подібна, ніж на батька – так склався геном, і не питання виховання.
• Буває, що зв’язки з тими, хто опинився далі географічно, міцніші, ніж з тими, хто поруч.
• Враховувати обставини, щоб не тиснути – зберуться, коли стане можливим.

ПІДСУМКИ:

1. Мене цікавить ця тема взагалі – вік такий, що спонукає до роздумів, пошуків.
2. Протистояння, не бути вразливим до зовнішнього агресивного впливу.  Мій рецепт – мати затишний осередок, коло людей, родина як коріння, що тримає за землю, щоб ти встояв проти агресії.
3. Побудова такої родини – актуальна задача. Сила – в родині. Важливо підтримувати зв’язок дітей з родиною. Робити великі збори родин і форма спілкування – не просто попоїсти, а щоб молодим було цікаво повертатися в родину, знаходити в ній силу.
4. Винесла для себе думку про те, що можеш свій генетичний «мінус» перетворити на «плюс» завдяки суспільству, і навпаки – встояти під негативним впливом суспільства допомагає генетичний запас.