ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Ритуал – установлене дійство, формальне, за правилами. Певна послідовність дій, має мету, надію на щось.
• Диво – щось, що раніше не відбувалось або відбувалось невідомо яким чином, не пояснювано. Викликає емоції, раптово, не очікувано. Може бути з позитивним та негативним забарвленням.
• Люди очікують дива – це очікують позитивних емоцій.
• В диві – сподівання на щось, на когось. В ритуалі самі щось творимо.

СЕМАНТИЧНИЙ ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

Висновок з вправи: сенси слів залишаються поза уваги. Диво є зрозумілішим за ритуал.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Ритуал – правила, порядок. Чистити зуби – ритуал, а не звичка, бо потребує атрибутів.
• Мета ритуалу – подолання страху, вчинення впливу.
• Атрибутика потрібна ритуалам для посилення їх впливу.
• Забобони – вкладення сенсів, яких немає.
• В основі ритуалу – якась надія.
• Великий блок ритуалів – заради відчуття безпеки, захищеності.
• Правила працюють через звичку, не через свідомість. До правил привчають. Поки правила не увійшли до звичок, доти вони не працюють.
• Частина ритуалів є вимогами етикету. Етикет працює на зрозумілість поведінки, легкість розпізнання сигналів, декодування повідомлень, зменшення непорозумінь.
• Надмірне упорядкування, постійна економія місця – ритуальна поведінка.
• Для ритуалу характерна повторюваність дій – як в ході самого ритуалу, так і ритуалу назагал.
• Гортання глянцю (перегляд соцмереж) – ритуал, бо присутня повторювальність дій.
• Розгляд картинок під кутом пошуку відповіді на конкретне питання спричинює концентрацію – і стається диво прозріння.
• Відсутня звичка помічати дива та дякувати за них.
• Чим більше будеш помічати дива, тим більше буде позитивних емоцій, і це дасть повноцінне життя.
• Жила певний час, коли мене нічого не дивувало. Людина, коли не дивується, то і не живе, а існує в застої.
• Варто помічати дива і дякувати за них, щоб якість життя покращувалася.
• Помічаєш, коли зміщується фокус уваги з негативу на позитив.
• Коли подякував, отримуєш наступне диво. Навіть дихати – диво.
• Диво викликає радість,. Надихає, окрилює.
• Несподіванка діє як стоп-кадр – виникає ступор, бо незрозуміло, що сталося, що це було і як на це реагувати.
• Ритуали викликають афективні стани.
• Ритуал вимагає обачного ставлення до нього. Бути обережним з участю в ньому.
• Людство цінує ритуали за пишність та містичність, а дива – за натхнення.
• Звичка, ритуали, забобони – близькі поняття, але мають суттєві відмінності. В забобонах вкладено сенси, яких немає, тобто вони програмують людину на уявну реальність.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СУТІ ПРОЦЕСУ «ЧИЩЕННЯ ЗУБІВ» – перетворення з корисної звички на забобон:

СЕНСЕТИВНИЙ АНАЛІЗ:

СЕМАНТИЧНИЙ ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

СЕНСЕТИВНИЙ АНАЛІЗ «Я ОСОБИСТО ЦІНУЮ»:

ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВИЙ АНАЛІЗ:

• Через ритуал створюємо відчуття дива.
• Дива стаються поза нашої волі та ритуалів. Ритуал як джерело дива – ілюзія.
• Очікування дива спонукає створювати ритуали.

РЕФЛЕКСІЯ НЕСПОДІВАНОК ТЕМИ:

• Не відносив ритуали до засобів маніпуляції. Ставився до ритуалів нейтрально. Про дива взагалі не думав, а виявились достатньо конкретною річчю.
• Такі «прості» слова, що не готувалася до теми, а було складно розібратися в їх сенсах. Не пов’язувала забобони і ритуали раніше.
• Рада, що знайшла все ж дива в своєму житті, бо певний час перестала їх помічати, відчувати вдячність за них – тому збайдужіла, втратила смак життя.

ПІДСУМКИ:

• Треба звертати увагу на дива, але не хочеться цього робити. Я знецінюю дива, бо не розумію, для чого вони. Треба розібратися з причинами спротиву дивам в житті, відмовою приймати подарунки.
• Багато див в житті – треба помічати та дякувати за них. Диво завжди присутнє. Треба лише розгледіти.
• До ритуалів ставитись обережніше.
• Прозріння (інтелектуальне чи чуттєве) – теж диво.
• Помічаючи дива, припиняєш знецінювати своє життя.

БАЛАНС МЕНЕДЖЕР/ЛІДЕР:

• Керівник – гарний менеджер, який добре налагодив роботу.
• Головне питання лідера – чим цікавляться члени команди. Головне питання менеджера – наскільки працівники забезпечені ресурсами.
• Ключовий водорозділ ефективності керівника – чи ви більше піклуєтесь про свою репутацію лідера, а чи переймаєтесь проблемами людей.
• Як лідер надихаєш, а як адміністратор плануєш роботу.
• Адміністратор планує очікуваний результат. Лідер може спричинити неочікуваний результат.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ, ЛОЯЛЬНОСТІ, РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ, ЕФЕКТНОСТІ, ЕФЕКТИВНОСТІ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КАТЕГОРІЙ ЗАДАЧ ТА СИТУАТИВНИХ СТИЛІВ ЛІДЕРТВА:

• Директивний стиль перетворює усі задачі на структуровані без виклику, що добре для того, хто «не хоче не може» виконувати задачі, але демотивує інших.
• Тлумачення (натаскування) дозволяє додати виклику структурованим задачам – є проявом підтримки, віри в сили того, хто вже «хоче не може».
• Розкіш ставити неструктуровані задачі з викликом є, коли підлеглий «хоче може» і варто його далі залучати.
• Будь-які неструктуровані задачі втрачають виклик при їх повторені – і тому виникає стан «не хоче може», і лише тоді йдеться про делегування (аби повернути «хоче» завдяки довірі самостійним рішенням стосовно способу виконання, досягнення цілей).

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Правильні речі – результат пріоритезації, відсутність непродуктивних втрат часу та сил.
• Неправильні речі спричиняють непродуктивні втрати часу та сил.
• Правильне виконання правильних речей потребує компетентності, кваліфікованості, майстерності.
• Серед чотирьох ролей-функцій-компетенцій в моделі Адізеса ближчими до лідерської моделі є підприємництво (Е) та інтеграція (І), а до менеджерської – виробництво (Р) та адміністрування (А).
• Ефективність може досягатися або завдяки максимізації результату (тобто максимізації результативності), або – мінімізації витрат (виключення непродуктивних витрат та втрат).
• Потрібен контроль, коли підключати ефективність, а коли результативність – дивитись, куди біжиш, чергувати.
• Націленість на високу результативність – поведінка лідера. Він бачить, які речі є правильними, але не завжди здатен забезпечити їх правильне виконання, що підвищує ризик непродуктивних втрат. Неправильно зроблені правильні речі треба переробляти – і падає ефективність.
• Націленість на високу ефективність – поведінка менеджера. Він бачить найкращий шлях виконання, але не завжди здатен оцінити, чи взагалі треба виконувати саме цю дію, що також підвищує ризик непродуктивних втрат і перетворює ефективність на ефектність. Правильно зроблені неправильні речі можуть призвести до дуже небажаних результатів – і тоді виникне ефектність, бо результат є, витрати малі, результат стійкий, а негативні наслідки тих результатів вже не є справою такого менеджера (без лідерських якостей).
• Варіант неправильно зроблені неправильні речі теж може бути ефектним і навіть парадоксально ефективним – призводити згодом до винаходів, коли хтось усе ж застосує до їх наслідків правильну дію (пошукає застосування побічному ефекту від неправильного використання ресурсів).
• Ефектність – непродуктивна результативність. (Результат лежить не в площині планового продукту, під який було виділено ресурси).
• Оцінювання – зіставляємо результат з очікуванням (плановим значенням, стандартом, нормою).
• Аналіз – розгляд та зіставлення того, що робили, яким чином, з яким результатом та ефектом. Підсумком аналізу є оціночне судження про правильність/ не правильність виконання дій та правильність/не правильність пріоритетів. Результатом аналізу має бути синтез – відповідь на питання «що і як робити далі».
• В ефективності присутня висока продуктивність, базована на позитивній (конструктивній) результативності.
• В ефектності результат (продукт) або відсутній, або є деструктивним (складена ілюзія продукту або ілюзія ворогів, що понищили продукт, який був, тільки зі слів ефектного діяча).

ПІДСУМКИ:

1. Зрозумів, в яких категоріях продуктивності був сам, і яких колег зустрічав. Стало зрозуміло, що з різними людьми треба по-різному співпрацювати, не міряти всіх однаковими мірилами, а щоразу дивитись, що за людина (які її мотиви, задоволеність, лояльність, підготовленість).
2. Стали зрозумілими категорії задач та їх вплив на бажання працювати різних категорій працівників.
3. Йшла без цікавості до теми, але переконалась, що не делегую через недовіру. Якщо керівник не зацікавлений в розвитку та мотивації, то працівники демотивовані та регресують.
4. Хвороба пост-радянського управлінського середовища – побоювання високо компетентних та оточення себе нездарами. Досі цікавляться не ефективністю, а ефектністю.
5. Вибір стилю взаємодії можна алгоритмізувати: 1) визначити тип задачі, 2) визначити стадію готовності до задачі, 3) обрати стиль взаємодії відповідно до типу задачі та стадії готовності колеги до неї.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Етикет та етика – близькі поняття. Спільне між ними – те, що в обох випадках люди діють за правилами. Відрізняються між собою лише рівнем дії правил, тобто етикет є зовнішнім приписом, а етика – внутрішньою потребою душі.
• Етикет – звід правил для певного кола людей.
• Етикет – правила поведінки в суспільстві – загальні, і для закритих груп (придворний, дипломатичний).
• Гарний смак дуже важко набути. Він виховується дотиком до краси, життям в оточенні усвідомлюваної краси.
• Гарні манери складаються, якщо до тебе ставилися гарно і навчали манер.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Якщо етика походить від звичаю, а етикет – від напису, то етика формує етикет. Етика – для тих, хто розуміє. Етикет – для тих, хто уміє читати.
• Гарні манери є наслідком дотримання етикету. Якщо моя етика диктує мені це, то дотримуюсь етикету.
• Одна з функцій етикету – «підписувати» людину, демонструвати її приналежність до певного кола, забезпечувати доступ до нього.
• Коли етикет розповсюдився на різні сфери життя та верстви населення – перестав бути суто придворним, дипломатичним, військовим, а став діловим та побутовим – тоді він став питанням етики, а спочатку був питанням безпеки, означення та захисту соціального статусу.
• Етикет виникає за наявності влади (можливості визначати правила поведінки) та діє лише за наявності авторитету.
• Безвладдя та відсутність авторитету призводить до нехтування етикетом.
• Власна внутрішня філософія людей, націлених на високі цінності, здатна призводити до гарних манер та гарного смаку навіть без знання етикету.
• Якщо хочемо бути ввічливими, то спостерігаємо за звичаями, дослухаємось, запитуємо – і стаємо носієм гарних манер.
• Снобізм розповсюдив етикет в усі верстви населення.
• Етикет – формальний, прописаний, врегульований, контрольований.
• Комформізм – згода, прилаштування, буття зручним.
• Конкомформізм – протест проти етикету.
• Несмак – наслідок снобізму, коли претензії людини не відповідають її потенціалу.
• Кітч є однією з форм несмаку.
• Етикет покликаний обмежувати несмак.
• Розрізнити нонкомформізм та несмак допомагає наявність ідеї. Несмак свідчить про нездатність людини зрозуміти красу. Нонкомформізм є спробою заявити про альтернативні цінності.
• Етикет не розвиває гарний смак, а просто блокує несмак.
• Етика, що тяжіє до високих цінностей, спонукає усвідомити свій несмак, бо фіксує канон гарного смаку, тобто естетика є однією з ключових норм етики.
• Ввічливість може входити/не входити в перелік гарних манер, і це залежить від актуальної етики (діє норма рівності та поваги чи нерівності та зневаги).
• Якщо людина – сноб, то вибір етики поведінки залежить від наявності патрона/союзників. Якщо є патрон, а не союзники-сноби, то діятиме загравання та ввічливість як етика. Якщо є союзники-сноби, то поставлять собі за мету захоплення влади, знищення та заміщення собою еліти, тобто оберуть насилля за етику.
• Гідність – запорука гарних манер, бо гідна людина є цілісною, поважає себе, а тому просто не здатна зневажати, нехтувати людей, незалежно від їх соціального статусу.
• Гідність – запорука антикомформізму стосовно насилля та зазіхань на гідність.
• І дисидентів, і негідників можна вважати нонкомформістами, з тією відмінністю, що дисиденти діють відкрито та чесно, керуються високими цінностями, виступають проти етики, яку вважають руйнівною стосовно цих цінностей, а негідники брешуть, бо декларують прихильність до однієї етики, а керуються іншою, орієнтованою на низькі цінності.
• Негідник може використовувати будь-що в своїх інтересах – і гарні манери, і смак, і етику (маніпуляції нею), і етикет (вносячи зміни, чинячи рефреймінг), бо не визнає ні авторитети, ні етику, побудовану на високих цінностях.

ПІДСУМКИ:

1. Коли хтось має проблеми з гідністю, то ставитиме іншого в ситуацію зніяковіння, приниження, щоб отримати собі фору, владу над людиною. Протидією може бути або знечуленість, або асертивна відсіч за формулою «я-висловлювання».
2. Усвідомив своє зверхнє ставлення до мистецтва як «не функційних витребеньок» і погодився, що торкатися високого потрібно для розуміння того, чим саме воно є високе.
3. Здивована, що етикет та етика зовсім не пов’язані, а виникли в різний час від різних понять задля різних цілей.
4. Цікавим є зв’язок етикету та влади – що воля правителів змінює суспільство та естетику. Етикет залишається обмеженням в моєму сприйнятті.
5. Сприймаю етикет натхненням, бо він акцентує увагу на важливих (для якоїсь вищої мети) речах.

ПРИКЛАДИ РІЗНИХ ВИДІВ СМІХУ В ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРАХ:

БОЛІСНІ СТЕРЕОТИПИ, ЩО АКТИВУЮТЬ ГУМОР:

боротьба поколінь; міра справедливості; чиясь роль може виявитися кращою, причиною заздрощів; потрібні/не потрібні знання; навчають непотрібним знанням; не важливо, хто ти є – важливо, як ти виглядаєш; зверхність; невдячність; усе ідеологізувати, посилаючись на К.Маркса; хибно тлумачити рівність – розмивати автентику ідентичності, знеособлювати людей; заміщувати один вид насилля іншим – фізичне психологічним.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

1. Зверхність, зневага – різновид агресії, яка компенсує заздрість.
2. Сарказм закріплює стереотипи на відміну від іронії, яка спонукає до їх зміни, бо роль судді, зверхність, категоричність (безапеляційність) суджень творить ілюзію, що твердження є незмінним фактом, і немає як чинити спротив. Натомість доброзичливість під час висвітлення комічності, сміхотворності поведінки, її недоречності, спонукає до зміни поведінки.
3. Прийоми гумору, характерні для Уайльда: протиставлення, узагальнення, виключення, парадокс.
4. Парадокси, що проступають у дотепах Уайльда: несправедливість – погано, але на краще; людина прагне бути кимось, не знаючи, ким вона сама є; при всій ученості, освіченості ми залишаємось невігласами.
5. Будь собою, бо лише ти можеш бути собою, а інші можуть бути лише іншими, не тобою. Таке розуміння – гімн самоцінності та самоповазі, гідності, довірі собі, цілісності, асертивності.
6. Прийоми гумору Гоголя: епітети, метафори, невідповідність ситуації та реакції на неї, недоречності (виглядати важливіше за бути, махлювання зовнішнім виглядом та статистикою, колеса замість окулярів), надмірності (латина як ознака «пристойності»), перебільшення, порівняння, перенесення рис (чорта на голову), знецінення, глум над вадами (короткозорістю, затонкими ногами).
7. Людина боялася нечистої сили, владарів. Звертання до них – подолання страху смерті. Підпорядкування їх своїй волі – демонстрація своєї сили, підвищення впевненості.
8. Намагання свої персональні проблеми вирішити тим, щоб страшне перетворити на комічне.
9. Самовладдя в творі, бо в житті не міг цього зробити.
10. Відсутність співчуття, відвертий глум – ознака сарказму. Застосовне до ворога, не до друга.
11. Прийоми гумору Булгакова: доведення до абсурду, апеляція до здорового глузду, співчуття, висвітлення недоречностей – вираження сум’яття.
12. Ключовий комізм у «Собачому серці» – один вид насилля замінюється іншим (фізичне психологічним).
13. Ніби і в школу не ходив – не розумів тоді глибину творів і велич класичних письменників (чому їх шанують як класиків). Тепер почало доходити.

ТЕРАПЕВТИЧНІ ВИДИ СМІХУ:

• Сміх радості – посилює власні позитивні емоції та заражає ними оточення.
• Сміх розради від сліз – дарує надію на виправлення ситуації, знімає надмірну напругу, вирівнює ресурсний стан.
• Сміх самовладдя – дозволяє подолати страх.

ПІДСУМКИ:

1. Вважала, що Булгаков саркастичний автор, а виявився іронічним. Це для мене добре, бо його гумор мені близький, а від сарказму хотіла б позбавитися.
2. Виявилось, що сміх радості, самовладдя та розради від сліз має терапевтичний ефект, і тому варто більше читати таких зразків літератури.
3. «Ніч перед Різдвом» вразила подоланням страху смерті водночас з потягом до неї, вибором на користь жаги життя без страху смерті.
4. Коли відсутні маркери іронії, то легко пускаємо сарказм до мозку. Мозок засмічується бур’янами (зверхності, зневаги, знецінення, зловтіхи, глуму – сміху агресії-заздрості та самозахисту), які пускають в ньому коріння.
5. Іронія не знецінює і спрямована на ситуацію, а не на людину, зберігає повагу і доброзичливість до людини, навіть за сміховинності її поведінки. Сарказм дошкуляє людині, знищує її гідність, самоповагу, принижує, знецінює.
6. Варто відмовитись для сарказму, для чого перечитати більше іронічних творів.
7. Сарказм використовують травмовані люди – від них варто дистанціюватися, бо допомагати заживлювати травми мають спеціалісти, а не коло спілкування, яке вони намагаються перетворити на жертв свого глуму через заздрість або самозахист (неподолані страхи та докори собі).

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ:

• Розібратися, що це, і чи потрібно взагалі емпатувати. Якщо не потрібно, то як ставити блоки?
• Чи вроджена риса, чи розвивається у часі?
• Емпатувати – просто відчувати когось чи допомагати теж?
• Чим загрожує емпатія?
• Згадав, що маніяків відсутня емпатія, а я сам не дуже розрізняю усмішку та посмішку (на фото, принаймні) – і виникло питання, що ж воно, і як розвинути.
• Як емпатія «конектиться» з емоційним інтелектом? Чи є синонімами?

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕМПАТІЇ ТА СИМПАТІЇ:

АНАЛІЗ ВЗАЄМНИХ ВПЛИВІВ:

• Симпатія посилює емпатію – виклика бажання активно допомагати. Зростає емоційна залученість, прагнення однорідності, злиття.
• Симпатія може заважати емпатії, об’єктивності сприйняття, що проявляється в наділенні людини своїми або ідеальними рисами замість її реальних.
• Коли ми емпатуємо щось неприйнятне в людині (або таке, за що сама собі докоряєш), то це заважає симпатизувати їй.

СТУПІНЬ ПРИЙНЯТНОСТІ МЕТОДІВ РОЗВИТКУ ЕМПАТІЇ:

• Споживання високого мистецтва прийнятне, бо розширюєш світогляд та когнітивну складову емпатії (рефлексію) – вчимося аналізувати почуття та їх впливи на поведінку на чужих історіях, внаслідок чого більшає маркерів та сценаріїв.
• Доглядатись до міміки, жестів, дослухатись до інтонацій корисно, бо розвиває увагу, спостережливість, досвід, і усе це разом додає згодом інтуїтивної компоненти емпатії.
• Самоаналіз прийнятний, бо треба в собі розібратись, щоб зрозуміти іншого і зберігати межі між двома особистостями, двома емоційними станами (власним та іншого). Тут йдеться про одночасний розвиток емоційної та когнітивної складових емпатії.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Відчути разом – і це вже є допомогою.
• Коли емпатуєш тим, хто того не потребує, то шкодиш собі.
• Негативний досвід (маніпуляції твоєю здатністю перейматися) відвертає від емпатії.
• Через брак емпатії можеш давати допомогу тому, хто її ніколи не оцінить, – і цим виснажувати свій ресурс.
• Ставиш блок від невдячних, а тебе вважають пихатим, а повністю відокремитись та піти від цих людей не можеш.
• Високий рівень емпатії дозволяє відчувати маніпуляцію – і відсікаєш від себе, опиняєшся в ізоляції.
• Використовувати «я-висловлювання», відслідковувати маніпуляції, захищати своє поле.
• Людина привласнює інших собі, перетворює на об’єкт внаслідок симпатії.
• Вроджений брак емпатії не коригується.

ПІДСУМКИ:

1. Емпатія нічим не страшна, бо чим краще розвинена, тим краще розумієш людину.
2. Не просять – не допомагай, а дозволь людині самій впоратися (чи запропонуй допомогу, але почекай на відповідь – від модератора).
3. Слухай людину, щоб ставити блоки від непотрібних впливів.
4. Ходити на виставки, щоб розвивати емпатію.
5. Несподівано, що зв’язали емпатію з раціо (когнітивний елемент – від модератора). Зрозумів, що уникаю серйозних творів, бо не знаю, як відключити емоційний стан від читання, а виявляється, що просто робити перерви, віддалятися ментально, рефлексувати природу цього впливу на себе.
6. Коли ми симпатизуємо, то відключаємо емпатію, а чуємо лише свої почуття. Тобто, якщо знизити симпатію, можна краще відчути іншого.
7. Варто вирішити, що важливіше – емоційний зв’язок чи емоційний спокій. Продовжити тему маніпуляцій, і зрозуміти, чим є мій власний вибір «кава наодинці» – нормою чи радикалізмом. Як розвивати відчуття міри? Можливо, мені нав’язали, що я нетерпима, радикальна у рішеннях, категорична, ділю світ на «біле/чорне»? Прийняття іншої точки зору – кордони, коли це вже інші дії (інший сценарій), а не просто точка зору? Що робити, якщо припиняємо толерувати?
8. Цікаво, що я зараз ближча до високого рівня емпатії, бо бачу маніпуляції, а не просто заходжу в його шкуру. Зрозуміла, що варто міняти сценарій, коли ціную стосунки.

ВИХІДНЕ РОЗУМІННЯ:

• Вибір є виразом волі людини при розгляді множини варіантів, можливостей.
• Є альтернативи дій – і є прояв волі стосовно чогось одного, яке береш і робиш.
• Наявність альтернатив і є наявністю вибору.
• Вибрати означає віддати перевагу, уподобати.
• Вибір є привласненням котроїсь з альтернатив, споріднення з нею, наближення до неї.

ПАМ’ЯТНІ ПЕРШІ РІШЕННЯ:

• У дитсадку повертати кашу, коли вона не смакує.
• У 7му класі – бути відмінницею.
• У школі – підтримати попереднього тренера, залишитись в його групі.
• У дитсадку – вередував, що одягнути, з ким поруч спати.

НЕМАЄ ВИБОРУ? ВИБІР БЕЗ ВИБОРУ?

• Якщо не хочеш обирати, то обирає оточення – і тоді зникає вибір, але саме це і був твій вибір.
• Вибір без вибору – обмеження альтернатив, відмова їх шукати.
• Люди не бачать альтернатив, коли не бажають вивчити питання (не надто переймаються наслідками вибору або вважають процес вивчення питання надто складним для себе, або неприємним), не обмірковують критерії вибору, спокушаються примітивізмом.
• Відмовлятись шукати альтернативи зручно, бо можна перекласти відповідальність, списати на фатум, карму, «пороблено».

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Коли обираєш їжу і обираєш ідентичність, спільним є наявність альтернатив (їсти/ не їсти, бути тим/ бути іншим), а різниця – в тому, що у першому випадку діють уподобання, а у другому – усвідомлення впливу вибору на подальше життя.
• Усвідомлення – пропускаєш через себе, береш відповідальність, розумієш наслідки і щось робиш.
• Раціональність – корисність, правильність, інтелектуалізація.
• Чим доросліша людина, тим складніші вибори робить, на довшу перспективу.
• При дорослішанні більшає прав на вибір. Де право, там і відповідальність.
• Спрощують вибір почуття та відчуття призначення, праведності справи, потягу (до служіння, наприклад).
• Пришвидчують вибір розуміння невідворотності вибору та усвідомлення наслідків його затягування.
• Напевно, коли йдеться про визначальний вибір, то робиш його наперед, не в момент, коли виникає конкретний виклик, потреба. Знаєш, що цей вибір доведеться робити – і продумуєш усе наперед.
• Кожен вибір змінював життя на краще, але не можу проаналізувати інше буття, за іншого вибору, бо вибрала те, що вибрала, а решта – фантазії тепер.
• Обирають за мене, якщо довго не обирала сама.
• Тяжко, коли вибір зробила не я. Він обтяжує мене тоді.
• Буває, що не володієш усією інформацією, а час обмежує, підганяє, то обираєш на підставі попереднього досвіду, довгим шляхом, з нуля – і це виявляється найкращим рішенням.
• Прихиляєшся до чужого вибору, який погіршує ситуацію, коли переважує страх (втратити роботу, повністю змінювати своє життя), – виникає відчуття, що зрадив свої високі цілі.

ПІДСУМКИ:

1. Вибір завжди повинен бути свідомим.
2. Вибір завжди пов’язаний з відповідальністю.
3. Відкладаючи вибір, штовхаємо себе до болота – і цим користуються інші.
4. Вибір робить нас – яке рішення прийняв, так і буде далі. Не важливо, чи ти обрав, чи вибір знайшов тебе (покликання, доля).
5. Інколи легшає через те, що вибір можуть прийняти за тебе, але наслідком може стати незадоволення. Варто робити власний вибір, шукати альтернативи і приймати рішення, робити вибір.
6. Тема вибору перегукується з темою впливу та волі. Не маєш волі – відсутній вибір.
7. Те, який вибір робимо, і як вибір робить нас, є динамічним процесом: спочатку робимо вибір, і він робить нас, і ми робимо подальший вибір тощо.
8. Після того, як вибір зроблено, можна аналізувати лише актори, які спричинили цей вибір, але не фантазувати про результат іншого вибору в той самий час.

ПОЧАТКОВЕ ПЕРСОНАЛЬНЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Керуюся в своєму житті рівною мірою інтуїцією та логікою – 50:50. У робочій діяльності – логіка на 90-100%, і залучаю чоловічий кут зору. У вихованні, спілкуванні з близькими друзями – інтуїція. Логіка тут не включається, бо наперед «знаєш» аргументи.
• Я керуюся в житті переконаннями, логікою.
• Я керуюся в житті досвідом. Вважала, що «все зрозуміло» щодо логіки та інтуїції, а почала заглиблюватись – і зрозуміла, що нічого не розумію. Вважаю себе логічною людиною.
• Я керуюся логікою та інтуїцією у відношенні 70:30. Коли втомлююсь аналізувати, включається інтуїція.

ПОРІВНЯННЯ КОНТЕКСТІВ ІНТУЇЦІЇ ТА ЛОГІКИ:

ДРУЖБА ЯК КОНТЕКСТ ДІЇ ЛОГІКИ ТА ІНТУЇЦІЇ:

• Ті, кого впустили до кола спілкування за допомогою логіки, були для чогось потрібними. Коли обираємо людей для «цілодобової» дружби, то усі разом зростаємо в цьому колі, і тому до цього кола входить мало людей, і вони є однодумцями, яких ми відчули (обрали інтуїтивно).
• Коли обираю людей, не замислююся, тому це – інтуїтивний вибір того, з ким складеться «пазл». Тут перегукується з емпатією та симпатією.
• Знайомих обираємо, керуючись логікою. Близьких відчуваємо «своєю» людиною, тобто керуємось інтуїцією.
• Друзі – ті, з ким ти щось робиш разом, маєш спільний простір. Обираю простір за потягом, а там вже знаходяться друзі – усе інтуїтивно.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Користуючись пам’яттю, включаємо логіку.
• Аналізуючи, порівнюючи, оцінюючи, включаємо логіку.
• Шукаючи по ключових словах, включаємо логіку.
• Перелік контексті логіки до обговорення довший за перелік контекстів інтуїції та спільної дії логіки та інтуїції, бо її поле є більш дослідженим в західній цивілізації, до якої належимо.
• Переліки контекстів вказують на те, чим звикли послуговуватись.
• Колись з’явився Аристотель – і почалася філософія. З її розвитком увагу фокусували на логіці. Китайська філософіє рекомендує в битві включати саме інтуїцію, бо вона у цій ситуації більш помічна.
• У вітальних ситуаціях (питання життя та смерті або якості життя) варто довіряти саме інтуїції, бо логіка у цих ситуаціях грає проти тебе, нав’язуючи чужий досвід, світобачення, критерії, певну відповідність кимось визначеній «істині», а твоє життя (процеси, виклики, джерела буття собою тощо) є унікальним.
• Квадрат Декарта є «місцем зборки» інтуїції (коли знаєш майбутнє, не потребуючи доказів, хоча нічого подібного ні ти не робив раніше, ні хтось інший) та логіки (коли аналізуєш досвід та екстраполюєш висновки у якості відповідей «що станеться/ не станеться, якщо зробити/не зробити», коли йдеться про те, що вже робив).
• Уява потребує інтуїції, не підвладна логіці.
• Інтуїція – без роздумів, тобто замість прогнозу є передчуття. Коли для прогнозу щось розкладаємо на частини, і з тих частин виводимо знову ціле, то це дія логіки.
• Якщо прогнозуємо лише із досвіду, знань, то послуговуємось логікою.
• Піаже твердив, що «людина народжується інтуїтивною, а логіці навчається».
• Ми завжди є інтуїтивними там, де не володіємо формальними знаннями. Досвід породжує логіку, обмежену певними умовами.
• Усе життя неможливо прожити суто на інтуїції, бо домішується досвід, його аналіз та перенесення.
• Щоб мислити як індус, треба народитися та вирости в Індії.
• Якщо рішення можна пояснити, воно перестає бути суто інтуїтивним.
• Будь-який інсайт (інтуїтивне знання), треба логічно аргументувати, щоб популяризувати. І при цьому треба послуговуватись логікою того, для кого популяризуєш свій інсайт, а не власною.
• Якщо рішення суто інтуїтивне (не можеш пояснити, в який момент прийняв та який зиск від його втілення отримаєш), воно могло бути результатом навіювання.
• У мене є довготривала задача – і вона живе в мені. Раптом надходить інформація – і розумію, що вона стане в нагоді саме для цієї задачі. Інтуїція витягає з усього потоку інформації потрібне – і накладає одне на одне, поза логічних роздумів.
• За Канеманом інтуїція може обрати правильним знайоме (подібне),. Бо відчути істинність незнайомого дуже складно.
• Коли йдеться про помилки в простіших, не вітальних, ситуаціях, то говорять: «треба було краще думати», а коли – про вітальні, то «краще б я дослухався до внутрішнього голосу/ себе».
• У вітальній ситуації інші люди завжди підключають логіку, аби повернути вас в «істинне» русло. Якщо ваша інтуїція підказує інакший варіант дій, обирайте свою інтуїцію замість чиєїсь/своєї логіки. Перша думка найвірніша в такі моменти.
• У первісному суспільстві діє непроникливість до досвіду внаслідок звернення до сил природи.
• В бізнесі, коли нами маніпулюють або гальмують наш потяг до підвищення результативності, то потрібен союз логіки та інтуїції, а не їх протиставлення.
• Коли треба домовитись, я включаю не інтуїцію, а емпатію – і дію не логічно.
• Пророчий сон – сигнал, що настав момент включити інтуїцію для вирішення якоїсь ситуації.
• Важливо розвивати увагу до голосу інтуїції, а не власне інтуїцію, бо отримуємо усі її при нароженні. Інтуїція – основний механізм виживання.
• Коли думки плинуть спокійно, простіше розчути голос інтуїції, задавши собі важливе питання. Тобто споглядальність свідомості сприяє дослуханню до інтуїції.

ПІДСУМКИ:

1. Інтуїції треба довіряти, бо це є довірою до себе. Водночас з тим страшно їй довіряти.
2. У мене відсутні протиріччя між логікою та інтуїцією. Відсутні питання, які відправляю «в космос». Можливо, я настільки пихата, що вважаю, що все можу сама.
3. Питання залишається інтуїтивним, поки не з’явиться знання та досвід з цього приводу. З цього моменту починає працювати логіка.
4. З накопиченням досвіду знижується запит на інтуїцію – і коли перестаємо потребувати її допомоги, то зникає здатність чути її голос, а тому втрачаємо її допомогу.
5. Не всі питання можна та варто вирішувати за допомоги суто логіки.
6. Пересвідчилась, що дію раціонально, послуговуючись і логікою, і інтуїцією. Те, наскільки даю можливість кожній з них проявлятися, потребує включення свідомості, щоб усвідомлено обирати те, до чого зараз прислухатись.

ВИТОКИ ТЕМИ ТА ЗАПИТ АВТОРА:

• Коли емпатуєш, то багато витрачаєш енергії. Тому виникає питання стосовно того, в який момент варто зупинитися, аби зберегти здоров’я. І що відбудеться, якщо навчишся вчасно зупинятися.
• Мета (очікування від теми): зберігати свою енергію, залишаючись емпатом.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

• Є певний зв’язок між відповідати чиїмось очікуванням та емпатуванням інших.
• Якщо обираємо бути собою, то зникає ризик розчинитися в іншому внаслідок емпатії.
• Ідентичність амбівалентна – і виокремлює, і гуртує. Емпатія теж амбівалентна – дозволяє краще відчути свої межі завдяки спільним переживанням з іншим та його ідентифікації.
• Якщо ідентифікуємо заради керування взаємодією, а метою взаємодії ставимо збереження енергії, то варто ідентифікувати:
  1. Свій стан енергії.
  2. Витрати енергії, які можу собі дозволити.
  3. Чи надійде віддача на вкладену мною енергію (і у якій формі та обсязі).
  4. Потреби іншої людини та їх енерговитратність для мене.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПРОЦЕСІВ:

Усі три процеси – емпатія, сприйняття, оцінювання – мають за мету розвивати розуміння себе, світу, взаємозв’язку себе зі світом. Відрізняє ці процеси лише проникнення/дистанціювання та вимірювання власним лекалом (догматизованим досвідом) чи спільною формалізованою шкалою.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Коли ми відкриті, є ризик того, що за посередництва емпатії в нас «влиють» зайве, непотрібне, брудне. Варто навчитись не втрачати енергію через деструкторів – не вважати себе здатною перетворити деструктора на конструктора.
• Відчуваючи себе, ідентифікуєш себе, заглиблюєш розуміння себе – наближаєшся до буття собою.
• Відчуваючи себе, навчаєшся правильно відчувати інших (емпатувати) – і твоя емпатія стає корисною і тобі, і іншому.
• Починаючи з ідентифікування себе, визначення та визнання своїх інтересів, меж, підпорядковуємо емпатію та усі подальші кроки саме розвитку та зміцненню своєї самості.
• Починаючи зі спрямованості на іншого, емпатування, яке передує самовизначенню, підпорядковуємо своє буття інтересам іншого (навіть поза запиту на те з боку цього іншого).
• Емпатія можлива за взаємної відкритості одне до одного, прийняття, допущення в своє поле-коло.
• Оцінювання – там, де пристрої якісь, критерії, шкали, способи вимірювання згідно з еталоном.
• Вплив одного мозку на інший – це проекція свого світу на інший, перцепція замість емпатії.
• Нова ідея на основі зіставлення ідей – дія сприйняття, інтерпретації.
• Різноманіття світу – наслідок сприйняття та визнання цінності різності.
• Де є проникнення у світ іншого, йдеться про відчуття, емпатію.
• Важливим є те, чим керуєшся, будуючи судження, – своїм чуттєвим досвідом чи об’єктивними вимірюваннями.
• Щоб подолати заміщення інтересу до себе емпатією до інших, шукати інші способи підвищення самооцінки, крім емпатії як відповідності канонам гідної поведінки.
• Розібратися, наскільки важливо відповідати нормам – чи можна просто бути собою.
• Щоб підвищити самооцінку, виробити власну шкалу оцінювання – зрозуміти свої цінності та пріоритети серед них.
• Варто мати власну шкалу, а не стандартну.
• Варто розвивати самодостатність – мати час для себе, тобто для того, від чого отримуєш задоволення, навчатись стану «я собі подобаюсь», «я від себе у захваті».
• Коли ми в гарному настрої, ми радіємо, що можемо допомогти і ми вільні від примусу, при цьому.
• Прикольно, що емпатія, сприйняття, оцінювання – різні процеси. Не розрізняв раніше – все гамузом відбувалося в мені.

ЯК ПЕРЕСТАТИ «РОЗЧИНЯТИСЯ»?

Варіант 1.

1. Відчути себе, щоб ідентифікувати свої межі, поле.
2. Усвідомити своє сприйняття власних меж, обраної ідентичності.
3. Прийти за схвального сприйняття своїх меж (або межі змінити, або сприйняття) – діяти далі лише зі стану «я собі подобаюсь».
4. Збереження своїх меж від власних зазіхань – позбавлення від звички заселяти своє поле пожильцями.
   1. Оцінити свій стан (мати шкалу для цього).
   2. Оцінити межі можливостей інвестувати енергію (заселяти поле).
   3. Оцінити можливі ROI.
   4. Робити лише вигідні інвестиції – взаємообмін якісними енергіями, спільне ширше поле тощо.
5. Захист поля від зазіхань з боку інших (вторгнень, нагляду, підселень тощо):
   1. Емпатувати намір «відвідувача».
   2. Оцінити сили «відвідувача».
   3. Проаналізувати своє сприйняття загроз та можливостей з врахуванням співвідношення намірів та сили «відвідувача» (слабкий з добрими намірами; сильний з добрими намірами; слабкий з лихими намірами; сильний з лихими намірами).
   4. Оцінити можливі варіанти дій з т.з. їх впливу на власне поле, межі та енергію.

Варіант 2.

1. Запитати себе про образ ідеального себе – і виробити власну шкалу, згідно якої рухатимешся, тобто побачити та побудувати своє поле.
2. Емпатувати наміри оточення та їх сприйняття мого рішення розбудовувати власне поле.
3. Оцінити своє сприйняття динаміки ситуації та виявити тих, чиє ставлення негативно впливає на цю динаміку – і прибрати зі свого поля.

ЯК ПОЗБАВИТИСЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ВІДПОВІДНОСТІ?

1. Відчути себе в стані «Я ОК +, Вони ОК +» – і саме з цього стану визначати цінності, якими живлю цей стан.
2. Базуючись на цінностях, побудувати власну шкалу оцінювання себе та методи вимірювання.
3. Обирати життєві цілі та пріоритети, виходячи отриманих шкал – та оцінювати своє просування до цих цілей для підтримання стану «Я ОК +, Вони ОК +».

ПЕРЦЕПЦІЯ та ОЦІНЮВАННЯ ЗАРАДИ БУТТЯ СОБОЮ (БЕЗ ЗВИЧКИ «РОЗЧИНЯТИСЬ»):

• Навчитись сприймати свою недосконалість приводом для розвитку, задоволення від життя, базою відкриттів та пізнання через досвід (замість дошкуляти собі за неї).
• Змінити сприйняття людей слабкими чи сильними – усвідомити, що всі люди рівні в тому, що кожен має і сильні, і слабкі сторони, і в якийсь момент має більше сил, а в якийсь – менше.
• Перестати оцінювати інших за власними мірками, бо твої мірки можуть не відповідати їх розмірам.

ПІДСУМКИ:

1. Варто починати з ідентифікації себе – і йти до буття собою, розуміти свої цінності та потреби (що саме МЕНІ потрібно).
2. Контролювати своє «Я» та «Ми» – не перебирати усю відповідальність, коли вона спільна (не прагнути відповідати картинці героїні – хорошої дівчинки), і не знецінювати себе, коли є привід акцентувати увагу саме на собі. Балансувати приналежність та самодостатність.
3. Немає сенсу емпатувати деструктору та мріяти про конструктивну взаємодію з ним – варто обривати контакт.
4. Розуміти свій стан і діяти в три кроки (мій стан – мої можливості інвестувати – вірогідні повернення на мої інвестиції), обираючи лише вигідні інвестиції енергії та часу.
5. Підвищувати свою самооцінку завдяки часу, інвестованому в хобі як джерело стану «Я ОК+, Вони ОК +».
6. Коли не емпатуєш мету діяльності, страждає залученість в неї.

ВИХІДНЕ РОЗУМІННЯ СУТІ ТА ОБСТАВИН ВИБОРУ МІЖ САМІСТЮ ТА ВІДПОВІДНІСТЮ:

• Уперше – в підлітковому віці, коли хтось подобався, то копіювала поведінку. Коли себе ідентифікуєш, то відбувається твоє становлення як особистості.
• В процесі гендерної ідентифікації себе приміряємо ролі, і не одразу розуміємо різницю між гендерами, але згодом усвідомлюємо себе чоловіком чи жінкою – і поводимось відповідно.
• Вибір між самістю та відповідністю зумовлений мотивами. Хочемо щось отримати і знаємо, що відповідність дає можливість це отримати, – тому обираємо її. Бути хорошим хлопчиком/ хорошою дівчинкою, щоб отримати щось хороше від батьків, – і це триває у дорослому житті (кар’єра тощо).
• Цей вибір – між самістю та відповідністю – супроводжує усе життя. Відповідати простіше, бо інстинктивно адаптуєшся через потребу бути в зграї. Потреба бути собою виникає у вже розвиненої особистості.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• «Гібридна» ідентичність (вислів Ії Ківи) – прояв балансу між буттям собою та відповідністю.
• Навчилась добре відповідати вимогам батьків та суспільства, а навички буття собою розвинула гірше.
• Бути собою – це мати власні бажання, бути щирою із собою, а без цього переживання життя не є повним.
• Заперечую інстинктивність потреби буття в зграї, бо і буття собою є настільки ж базовою потребою – тому і бунт як стихійний прояв самості, і також про рівноцінність буття собою та буття спільнотою говорить концепція Грейвза, в якій певна якість «Я» породжує певну якість «Ми», яка в свою чергу породжує нову якість «Я» – нову якість «Ми» і т.д. Тому і спіральна динаміка – бо від полюсу до полюсу, в постійному русі, і з постіною зміною якості при поверненні до кожного з полюсів.
• Бунт як інстинктивна відповідь на обставини, що загрожують самості.
• Бути собою не бунт, а життєва необхідність.
• Бунтарство – відмова від відповідності, але ще не є вибором на користь буття собою, бо зрозуміло, що відкидаєш, заперечуєш, але не зрозуміло, а що приймаєш, будуєш.
• Сьогодні буття собою і є відповідністю, бо сформовано моду на «своєрідність», «свободу самовираження» тощо. Зелений колір волосся (будь-які інші епатажні експерименти) дозволяє відповідати певним кліше про самобутність, творити ілюзію буття собою через відповідність певним кліше про її зовнішні прояви.
• Бути собою – велика праця, бо доводиться не лише пізнати власну думку, а ще і аргументувати її (а це вже є результатом критичного мислення за таксономією Блума – аналізу, синтезу, оцінювання, творення. Від модератора).
• Мало інструментів буття собою.
• Коли знайшов себе, то вже не доводиш нікому нічого.
• Коли не емпатують, а симпатизують, то вимагають відповідності замість дозволити бути собою. І спорідненим до цього процесу є процес підміни любові турботою – замість емпатувати і дарувати безоціночне прийняття, дозвіл набувати досвіду здійснення вибору, прийняття рішень та їх наслідків, розвивати відповідальність та життєздатність симпатизують якомусь уявному образу і душать піклуванням самостійність та розвиток особистості, порушують її самооцінку.
• Якщо емпатія призводить до того, що переймаєшся за людину більше, ніж вона сама, то це означає, що не переймаєшся собою, не цінуєш себе – і обираєш жити чужим життям, бо так відповідатимеш певним соціальним кліше про «ідеальну дружину», «ідеальну мати», що цілковито тануть в життях чоловіків та дітей тощо.
• Коли тобі з собою комфортно, то приваблюєш цим комфортом, цікавістю до себе, своєю глибинною радістю. Це таке життя,. Коли знаєш, бо відчуваєш. Без цього життя сіре, бо з нього зникає радість кожного нового дня.
• Для мене вибір на користь буття собою зумовлений вибором «бути відомим/ведучим». Мені хочеться вести, керувати своїм життям – і тому знаходжу приводи будувати саму себе.
• Оцінка іншими може впливати на самооцінку.
• Не відповідати агресією на агресію. Цікавитися причинами стану, поведінки. Просити про повагу з боку порушника «території» – без роздратованості, спокійно, упевнено.
• Не знайшла інструмент, як відстоювати свої межі з людьми, які порушують мої межі.
• Як бути з етикетом? Що в ньому – про буття собою і про відповідність?
• Як бути з повагою в основі асертивності – як поважати порушника, агресора?

ПІДСУМКИ:

1. Буття собою – відповідальність за себе на основі досвіду. Треба працювати над цим – частіше прислухатися до себе. Ставити власні почуття – душевний комфорт,. Задоволеність собою, радість від кожної митті життя – на перше місце.
2. Є різні ситуації – особливо на роботі – коли краще відповідати правилам.
3. Варто займатися улюбленою справою – і бути собою.
4. Починати день з того, що тобі подобається. Помічати те, що тобі вдається. І застосовувати ресурси, закладені в цій ідентичності, на інші сфери життя.
5. Якщо я вагаюся, як визначитися, то обрати те, що додає душевного комфорту. Інколи краще відповідати, а не бути собою. Постійно шукати інтелектуальний баланс.
6. Мої завдання: 1) виписати, які ж мої переконання; 2) усі мої ролі, і що в них роблю для себе, а що – для інших; 3) власний еталон себе – і відповісти собі, заради чого бути собою.
7. Відповідність не завжди поганий вибір – і має право бути.
8. Право і закон – цивілізаційні рамки, яким завжди треба відповідати, а решта вимог з будь-чийого боку – містечкові уявлення, і можна обирати самобутність.
9. Щоб бути собою, треба розібратись в собі.
10. Відповідність не така страшна, бо здатна посилювати самобутність (якщо дослідив і розумієш свою самість), а не руйнувати її.
11. Страшно жити відповідністю в стосунках з близькими, бо звикаєш і не можеш повернутись до себе.
12. Треба навчитись викладати свої аргументи без роздратування.
13. Нікуди не подінемось від ролей. Їх варто просто узгодити між собою, щоб вони не конфліктували між собою, не рвали особистість зсередини, а навпаки сприяли її цілісності, силі, іррадіації.

ПОЧАТКОВІ УЯВЛЕННЯ ПО ТЕМІ:

• Іррадіація – коли щось проникає у тебе і якось трансформується, а далі виникає відповідь (теж щось транслюєш). Але щось з того, що проникає, не зачіпає.
• Самоконтроль – таке коло з функціями мембрани. Це і є межі особистості.
• Іррадіація – людина поширює себе, мультиплікує – з кожної точки йде далі розширення, а самоконтроль – рамка, що не пускає назовні, намагається зупинити іррадіацію, самообмеження.
• Самоконтроль розширює межі особистості, коли є на це запит від зовнішнього світу, на якусь твою дію.
• Самоконтроль – це самообмеження. Це і є межі особистості.
• Коли особистість відгукується на запит зовнішнього світу, то розширюється особистість, а самоконтроль посувається.

ОСОБИСТІ МЕЖІ. МЕЖІ ОСОБИСТОСТІ

• Починаються з фізичних меж.
• Внутрішній світ – це межі особистості. Думки, погляди на життя, навички, бажання, здібності, розвиток, творчість.
• Особистість без меж. Самоконтроль виставляє ці межі, виходячи з традицій, канонів, етикету.
• Власні межі – умовна межа взаємовідносин з зовнішнім світом, яка регулюється емоціями. Якщо відчуваю злість або страх, то це – сигнал про порушення моїх меж.
• Межі – наслідок засвоєння правил, за якими живе світ. Можуть змінюватися. Є щось, базові цінності, нижче яких не прогнуся.
• Власні межі – зона комфорту. У кожного – свій обсяг зони комфорту.
• Межі можуть змінюватися залежно від ставлення до іншого. Зближення зменшило обсяг власної межі – не утворилася спільна зона комфорту, але зберігся власний комфорт.
• Коли власні межі залишились без зміни (не стиснув себе при наближенні іншого), то наближення іншого викликало дискомфорт.

АНТОНІМИ

КОНТЕКСТИ

ПРИЗНАЧЕННЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Обирати свої реакції на подразники.
2. Взаємодіяти комфортно для себе та оточуючих.
3. Рухатися, розвиватися, не заважати собі.
4. Для іррадіації.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Межі важливі саме комфортністю взаємодії, спільними правилами гри.
• Межі оберігають щось особисте, інтимне.
• Межі – захист від розчинення. Не знаючи своїх меж, потрапляємо в залежність.
• Моя чутливість/не чутливість до подразників – мій самоконтроль.
• Самообмеження встановлює межі особистості, оперує етичними поняттями, а самоконтроль відповідає за поведінку згідно меж особистості.
• Якщо було багато самообмежень, злиття самообмеження та самоконтролю, то зростає ризик гіперкомпенсації у відповідь на заклик «слухай себе». Слухати себе – це що саме слухати, імпульси чи цінності?
• Від модератора: цікаво, що виявили заперечення незалежності внаслідок надмірного самоконтролю (самі ставимо себе в залежність від чогось/ когось), та заперечення свободи внаслідок надмірного самообмеження (коли діє не лише етичне, а і психологічне) водночас з тим, що самообмеження покликане убезпечити від надмірності та вседозволеності (важливо для упевненості без агресії), а самоконтроль покликаний тримати межу між незалежністю та безпринципністю, аморальністю, свавіллям.
• Переконливість – наслідок усвідомлення меж.
• Прочитання (інтерпретація) та закладений сенс можуть бути не ідентичними.

ПІДСУМКИ:

1. Здоровим є етичне, а не психологічне самообмеження.
2. Призначення самоконтролю – розвиток, взаємодія, примноження ресурсу.
3. Спонтанність не імпульсивність, а дозвіл собі прийняти виклик, відповісти на нього.
4. Самоконтроль може бути відсутнім в самообмеженні. Легше бачити, де обмежую себе, і складніше – де контролюю себе.
5. Самообмеження та самоконтроль були синонімами до цього моменту.
6. Цікаво, що можна розширюватися (вважала межі особистості сталими).
7. Іррадіація була лише зовнішньою, не усвідомлювала, що теж іррадіюю.