ВИХІДНЕ РОЗУМІННЯ СУТІ ТА ОБСТАВИН ВИБОРУ МІЖ САМІСТЮ ТА ВІДПОВІДНІСТЮ:

• Уперше – в підлітковому віці, коли хтось подобався, то копіювала поведінку. Коли себе ідентифікуєш, то відбувається твоє становлення як особистості.
• В процесі гендерної ідентифікації себе приміряємо ролі, і не одразу розуміємо різницю між гендерами, але згодом усвідомлюємо себе чоловіком чи жінкою – і поводимось відповідно.
• Вибір між самістю та відповідністю зумовлений мотивами. Хочемо щось отримати і знаємо, що відповідність дає можливість це отримати, – тому обираємо її. Бути хорошим хлопчиком/ хорошою дівчинкою, щоб отримати щось хороше від батьків, – і це триває у дорослому житті (кар’єра тощо).
• Цей вибір – між самістю та відповідністю – супроводжує усе життя. Відповідати простіше, бо інстинктивно адаптуєшся через потребу бути в зграї. Потреба бути собою виникає у вже розвиненої особистості.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• «Гібридна» ідентичність (вислів Ії Ківи) – прояв балансу між буттям собою та відповідністю.
• Навчилась добре відповідати вимогам батьків та суспільства, а навички буття собою розвинула гірше.
• Бути собою – це мати власні бажання, бути щирою із собою, а без цього переживання життя не є повним.
• Заперечую інстинктивність потреби буття в зграї, бо і буття собою є настільки ж базовою потребою – тому і бунт як стихійний прояв самості, і також про рівноцінність буття собою та буття спільнотою говорить концепція Грейвза, в якій певна якість «Я» породжує певну якість «Ми», яка в свою чергу породжує нову якість «Я» – нову якість «Ми» і т.д. Тому і спіральна динаміка – бо від полюсу до полюсу, в постійному русі, і з постіною зміною якості при поверненні до кожного з полюсів.
• Бунт як інстинктивна відповідь на обставини, що загрожують самості.
• Бути собою не бунт, а життєва необхідність.
• Бунтарство – відмова від відповідності, але ще не є вибором на користь буття собою, бо зрозуміло, що відкидаєш, заперечуєш, але не зрозуміло, а що приймаєш, будуєш.
• Сьогодні буття собою і є відповідністю, бо сформовано моду на «своєрідність», «свободу самовираження» тощо. Зелений колір волосся (будь-які інші епатажні експерименти) дозволяє відповідати певним кліше про самобутність, творити ілюзію буття собою через відповідність певним кліше про її зовнішні прояви.
• Бути собою – велика праця, бо доводиться не лише пізнати власну думку, а ще і аргументувати її (а це вже є результатом критичного мислення за таксономією Блума – аналізу, синтезу, оцінювання, творення. Від модератора).
• Мало інструментів буття собою.
• Коли знайшов себе, то вже не доводиш нікому нічого.
• Коли не емпатують, а симпатизують, то вимагають відповідності замість дозволити бути собою. І спорідненим до цього процесу є процес підміни любові турботою – замість емпатувати і дарувати безоціночне прийняття, дозвіл набувати досвіду здійснення вибору, прийняття рішень та їх наслідків, розвивати відповідальність та життєздатність симпатизують якомусь уявному образу і душать піклуванням самостійність та розвиток особистості, порушують її самооцінку.
• Якщо емпатія призводить до того, що переймаєшся за людину більше, ніж вона сама, то це означає, що не переймаєшся собою, не цінуєш себе – і обираєш жити чужим життям, бо так відповідатимеш певним соціальним кліше про «ідеальну дружину», «ідеальну мати», що цілковито тануть в життях чоловіків та дітей тощо.
• Коли тобі з собою комфортно, то приваблюєш цим комфортом, цікавістю до себе, своєю глибинною радістю. Це таке життя,. Коли знаєш, бо відчуваєш. Без цього життя сіре, бо з нього зникає радість кожного нового дня.
• Для мене вибір на користь буття собою зумовлений вибором «бути відомим/ведучим». Мені хочеться вести, керувати своїм життям – і тому знаходжу приводи будувати саму себе.
• Оцінка іншими може впливати на самооцінку.
• Не відповідати агресією на агресію. Цікавитися причинами стану, поведінки. Просити про повагу з боку порушника «території» – без роздратованості, спокійно, упевнено.
• Не знайшла інструмент, як відстоювати свої межі з людьми, які порушують мої межі.
• Як бути з етикетом? Що в ньому – про буття собою і про відповідність?
• Як бути з повагою в основі асертивності – як поважати порушника, агресора?

ПІДСУМКИ:

1. Буття собою – відповідальність за себе на основі досвіду. Треба працювати над цим – частіше прислухатися до себе. Ставити власні почуття – душевний комфорт,. Задоволеність собою, радість від кожної митті життя – на перше місце.
2. Є різні ситуації – особливо на роботі – коли краще відповідати правилам.
3. Варто займатися улюбленою справою – і бути собою.
4. Починати день з того, що тобі подобається. Помічати те, що тобі вдається. І застосовувати ресурси, закладені в цій ідентичності, на інші сфери життя.
5. Якщо я вагаюся, як визначитися, то обрати те, що додає душевного комфорту. Інколи краще відповідати, а не бути собою. Постійно шукати інтелектуальний баланс.
6. Мої завдання: 1) виписати, які ж мої переконання; 2) усі мої ролі, і що в них роблю для себе, а що – для інших; 3) власний еталон себе – і відповісти собі, заради чого бути собою.
7. Відповідність не завжди поганий вибір – і має право бути.
8. Право і закон – цивілізаційні рамки, яким завжди треба відповідати, а решта вимог з будь-чийого боку – містечкові уявлення, і можна обирати самобутність.
9. Щоб бути собою, треба розібратись в собі.
10. Відповідність не така страшна, бо здатна посилювати самобутність (якщо дослідив і розумієш свою самість), а не руйнувати її.
11. Страшно жити відповідністю в стосунках з близькими, бо звикаєш і не можеш повернутись до себе.
12. Треба навчитись викладати свої аргументи без роздратування.
13. Нікуди не подінемось від ролей. Їх варто просто узгодити між собою, щоб вони не конфліктували між собою, не рвали особистість зсередини, а навпаки сприяли її цілісності, силі, іррадіації.

ПОЧАТКОВІ УЯВЛЕННЯ ПО ТЕМІ:

• Іррадіація – коли щось проникає у тебе і якось трансформується, а далі виникає відповідь (теж щось транслюєш). Але щось з того, що проникає, не зачіпає.
• Самоконтроль – таке коло з функціями мембрани. Це і є межі особистості.
• Іррадіація – людина поширює себе, мультиплікує – з кожної точки йде далі розширення, а самоконтроль – рамка, що не пускає назовні, намагається зупинити іррадіацію, самообмеження.
• Самоконтроль розширює межі особистості, коли є на це запит від зовнішнього світу, на якусь твою дію.
• Самоконтроль – це самообмеження. Це і є межі особистості.
• Коли особистість відгукується на запит зовнішнього світу, то розширюється особистість, а самоконтроль посувається.

ОСОБИСТІ МЕЖІ. МЕЖІ ОСОБИСТОСТІ

• Починаються з фізичних меж.
• Внутрішній світ – це межі особистості. Думки, погляди на життя, навички, бажання, здібності, розвиток, творчість.
• Особистість без меж. Самоконтроль виставляє ці межі, виходячи з традицій, канонів, етикету.
• Власні межі – умовна межа взаємовідносин з зовнішнім світом, яка регулюється емоціями. Якщо відчуваю злість або страх, то це – сигнал про порушення моїх меж.
• Межі – наслідок засвоєння правил, за якими живе світ. Можуть змінюватися. Є щось, базові цінності, нижче яких не прогнуся.
• Власні межі – зона комфорту. У кожного – свій обсяг зони комфорту.
• Межі можуть змінюватися залежно від ставлення до іншого. Зближення зменшило обсяг власної межі – не утворилася спільна зона комфорту, але зберігся власний комфорт.
• Коли власні межі залишились без зміни (не стиснув себе при наближенні іншого), то наближення іншого викликало дискомфорт.

АНТОНІМИ

КОНТЕКСТИ

ПРИЗНАЧЕННЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Обирати свої реакції на подразники.
2. Взаємодіяти комфортно для себе та оточуючих.
3. Рухатися, розвиватися, не заважати собі.
4. Для іррадіації.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Межі важливі саме комфортністю взаємодії, спільними правилами гри.
• Межі оберігають щось особисте, інтимне.
• Межі – захист від розчинення. Не знаючи своїх меж, потрапляємо в залежність.
• Моя чутливість/не чутливість до подразників – мій самоконтроль.
• Самообмеження встановлює межі особистості, оперує етичними поняттями, а самоконтроль відповідає за поведінку згідно меж особистості.
• Якщо було багато самообмежень, злиття самообмеження та самоконтролю, то зростає ризик гіперкомпенсації у відповідь на заклик «слухай себе». Слухати себе – це що саме слухати, імпульси чи цінності?
• Від модератора: цікаво, що виявили заперечення незалежності внаслідок надмірного самоконтролю (самі ставимо себе в залежність від чогось/ когось), та заперечення свободи внаслідок надмірного самообмеження (коли діє не лише етичне, а і психологічне) водночас з тим, що самообмеження покликане убезпечити від надмірності та вседозволеності (важливо для упевненості без агресії), а самоконтроль покликаний тримати межу між незалежністю та безпринципністю, аморальністю, свавіллям.
• Переконливість – наслідок усвідомлення меж.
• Прочитання (інтерпретація) та закладений сенс можуть бути не ідентичними.

ПІДСУМКИ:

1. Здоровим є етичне, а не психологічне самообмеження.
2. Призначення самоконтролю – розвиток, взаємодія, примноження ресурсу.
3. Спонтанність не імпульсивність, а дозвіл собі прийняти виклик, відповісти на нього.
4. Самоконтроль може бути відсутнім в самообмеженні. Легше бачити, де обмежую себе, і складніше – де контролюю себе.
5. Самообмеження та самоконтроль були синонімами до цього моменту.
6. Цікаво, що можна розширюватися (вважала межі особистості сталими).
7. Іррадіація була лише зовнішньою, не усвідомлювала, що теж іррадіюю.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

ПРИКЛАДИ МАНІПУЛЯЦІЙ ТА ЇХ НАСЛІДКІВ:

ВИПРАВДАННЯ ВЛАСНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ:

• Мама краще знає, як краще.
• Потрібно досягати результатів.
• Хвилювання за дітей (хоча насправді – за себе).
• Помститися.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Не рівні оціночні судження на адресу маніпуляцій стосовно нас та власних. Маніпулювання нами засуджуємо, а власні маніпуляції виправдовуємо.
• Маніпуляція – ще один вид зброї.
• Де є влада, там є спокуса маніпуляції.
• Культ їжі – сучасна форма маніпуляції на рівні народу.
• Лотерея – масова фінансова маніпуляція.
• Маніпулятор отримує або гроші, або владу/вплив.
• Маніпуляція – прихований, анонімний вплив, панування на основі емоційних засобів, отримання зиску маніпулятором і переконування жертви у єдино правильному та корисному курсі-векторі, продиктованому маніпулятором, блокування відмови/альтернативного вибору.
• Ключовий механізм маніпуляції – апеляція до “дитини” (імпульсивності) – щипками збоку (азарт), згори (жалість), знизу (марнославство) з метою прихованого впровадження в психіку жертви цілей, бажань, намірів, відносин, установок маніпулятора, які не збігаються з актуально наявними потребами жертви.
• Якщо вже усвідомив, що тобою проманіпулювали, то спочатку дуже боляче, а потім меншає біль.
• Коли не усвідомлюєш, що тобою маніпулюють, то в сам момент маніпуляції можеш відчувати дискомфорт (примус, безсилля, безвихідь), і вже згодом зрозуміти, що став жертвою маніпуляції – тоді біль наростає замість вщухати з часом.
• Маніпуляції тих, кого любимо, прощаємо більше, ніж тих, з ким і поза того складні стосунки.
• Засміченість інфопростору маніпуляціями та зростання рівня тривожності внаслідок цього спонукає обмірковувати загрози маніпуляцій.
• Усі наведенні виправдання власних маніпуляцій є приховуванням агресії за ніби-то добрими намірами.

ПІДСУМКИ:

1. Виникало питання, чи маю право маніпулювати, і зрозуміла, що не варто прагнути цього.
2. Цікавою є думка про «шоколадку» як архетипову поведінку – жертвоприношення «грізному божеству».
3. «Відбілили» комплімент, прибрали сумнів про його маніпулятивну природу – зрозуміли, що є лише способом зробити приємність, і значення має намір, а не спосіб (чи є прихованим, подвійним, а чи зводиться суто до свого первинного значення).
4. Навчитися зупиняти маніпуляції на свою адресу – знати свої вразливі місця та відсікати напади на них.
5. Зайві непродуктивні процедури варто обходити – удосконалювати організацію праці.
6. Маніпуляція є токсичним методом досягнення результату – і саме тому краще уникати її застосування, рухатись до бажаного результату повільніше і складніше, але екологічно.
7. Виявилось, що неодноразово була об’єктом маніпуляцій на роботі та в колі рідних.
8. Наші вразливі місця – мішень для маніпуляторів, і вони плекатимуть нашу вразливість, щоб потім її експлуатувати.
9. Хочеться перестати притягати маніпуляторів.
10. Не помічаю маніпуляції частіше, ніж помічаю. Коли усе ж помічаю, то уникаю таких людей надалі.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Щоб усміхнутися, варто згадати щось приємне. Усмішка доброзичлива і спонтанна, не керується розумом, задумом.
• Посмішка – про зловтіху, глузування, єхидство.

ЗВИЧНІ ПРИКАЗКИ:

АНАЛІЗ ГУМОРУ В ЛІТЕРАТУРІ:

ЯК РЕАГУВАТИ НА ГУМОР?

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Масова культура спілкування в нашому суспільстві привчає до єхидства, зловтіхи, самозахисту шляхом самознецінювання. Спочатку знищуємо свій потенціал, а потім переносимо злість-заздрість-знецінення на інших.
• Усмішка – складніша в умовах культури «ламати не будувати».
• Іронія – спосіб виправлення поведінки, зберігаючи доброзичливість, шануючи гідність.
• Якщо хочеш жартома відкорегувати чиюсь поведінку, пам’ятай, що це все одно корегуючий зворотній зв’язок, тобто діє правило «корекція – лише віч-на-віч, а публічно – лише підтримка та похвала, позитивний зворотний зв’язок».
• Фразеологізм «іронія долі» – сарказм, бо викликає відчуття приреченості, лякає, але не спонукає до зміни поведінки.
• Фразеологізм «насмішити Бога» – м’яко сказано, багато вкладено. Характер отримує під час інтерпретації слова «насмішити» (який вид сміху викликати, і якими будуть наслідки).
• Іронія може бути деперсоніфікованою, а сарказм завжди персоніфікоаний (і дошкульний – бо метою є тріум жартівника, а не позитивний розвиток адресата – від модератора).

ПІДСУМКИ:

1. Візьму собі прийоми гумору, щоб відійти від сарказму на користь іронії.
2. Знецінити може будь-хто, а доброзичливо посміятися разом над сміховинною поведінкою, зберігаючи гідність адресата критики, здатна лише тонка і майстерна у гуморі людина.
3. Іронія – конструктивний методи виправлення, а сарказм – вербальний глум, знущання.
4. Варто виключити з мови знецінюючі жарти, бо знецінити може кожен, а помітити кумедне і доброзичливо зіронізувати – не кожен.
5. Навчитися захищати себе від сарказму, повертати жартівника в рамки, зупиняти кпини на свою адресу.
6. Раніше вважала, що іронія та сарказм мають однаково руйнівний характер, що іронія – теж кпин, насмішка, а сарказм – просто грубіший кпин. Це відштовхувало. Спокушало сприйняття ознакою тонкого розуму. Тепер можу розділити їх, бо іронія здатна навіть мотивувати, подаючи в легкій формі критичний погляд. Ознаки іронії: легкість, надія, конструктивність (без знецінення, з повагою – від модератора).
7. У іронії та сарказму – різні цілі. Спонукати до виправлення, надихнути – іронія. Утвердитись за чужий рахунок, знецінити, знешкодити ворога – сарказм.
8. Варто ще обміркувати деперсоніфікацію іронії і те, що вона здатна переплітатися з сарказмом.
9. Не завжди здатна відреагувати асертивно на сарказм – можу розплакатися. Треба повчитися пропускати повз вуха такі гостроти, позбавляючи садістичного задоволення жартівника.

ПОЧАТКОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

• Усі чотири поняття схожі на чотири відтінки чи етапи, складають повний спектр оціночного світогляду, характеристики особистісного ставлення до світу.
• Усі чотири поняття зібрано до купи, бо вони усі – про поведінку.
• Це усе напрямки філософії, напевно.
• Ідеалізм – як квінтесенція переконань, ближчий до догми.
• Ідеалізм може бути теоретичним (проповідують ідеали, але не керуються ними) та практичним, який і перетворюється в радикалізм.

УТОЧНЕННЯ ШЛЯХОМ МЕТАФОР:

• Ідеалізм характеризується наповненістю (ваза, круглі форми), відокремленістю (коло в оточенні стріл і непроникне для них), позицією «над» (німб, п’єдестал).
• Категоричність характеризується дуальністю (пізніше зрозуміли, що усе ж бінарністю – від модератора), протиставленню до всього на світі, безкомпромісністю.
• Принциповість взаємопов’язана з ідентичністю, є проявом прагнення руху догори, усвідомлення своїх бажань, уподобань.
• Радикалізм – ідея, доведена до абсурду, нетерпимість до інакшості, поділ на своїх та чужих, який межує із заподіянням смерті чужим, насилля, знищення інакшості, ортодоксальність, прихильність до першоджерел.

ДОСЛІЖЕННЯ ВПЛИВІВ «ГЛЯНЦЮ»:

Варіант 1.

• Зміцнює категоричність, наводячи поляризовані образи життя, однобоко та упереджено висвітлюючи певні історії життя. З цією ж метою навіюють позицію «людина – раб долі» та маніпулюють емоціями, прагненням щастя (під їх впливом падає критичність сприйняття та зростає категоричність).
• Викривлюють ідеалізм, підмінюють його ідеалізацією чогось/когось (творять кумирів) в ході реклами – уводять у віртуальний світ.
• Провокують радикалізм, застосовуючи тиск моди.
• Категоричність у поєднанні з творенням кумирів та радикалізацією творить пригнічений стан.

Варіант 2.

• Загострює радикалізм до граничної межі (віддалення, протиставлення «я» та «інші»), бо резонує з поточними подіями – і бачиш наслідки цієї атаки глянцю на свідомість мас. Усі люди однаково виглядають.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Провокувати зневіру вигідно, бо вона включає компенсацію (самовиживання спрацьовує) – і ти або споживаєш понад дійсну потребу, або дієш як хейтер-пішак в політичних інтригах господарів «глянцю».
• Принциповість – похідна ідеалізму, тобто спочатку виникає судження, на основі якого виникає принциповість.
• Коли ритуали замінюють світогляд, то йдеться про принциповість за відсутності ідеалізму.
• Порівняння себе з іншими робить вразливим чи-то для пихи, чи-то для самознецінення та зневіри. У цій точці відсутності задоволеності собою відбувається поворот на шлях категоричності, радикалізму.
• У нашому суспільстві принциповість та категоричність ототожнюють між собою.
• Категоризувати – поділяти на категорії.
• Бінарність сприйняття спонукає до затятості (категоричності).
• Категоричний – той, з ким важко спілкуватися, бо упереждений, тобто зробив передсудження і переконав себе в його єдино правильності. Тут багато тривожності, побоювань.
• Ключовим зіткненням, яке визначає вибір між сценаріями «ідеаліст» та «радикаліст», є зіткнення ідеалізму та ідеології.
  • Вибір на користь ідеалізму (визнання первинності свідомості над буттям) призводить до розвитку принциповості, а вибір на користь ідеології – до категоричності та радикалізму.
• Ідеологію обирають, щоб захиститися від страху майбутнього. Ідеологія діє як своєрідна анестезія, бо здатна увести до віртуального світу. Також цей вибір значно менш енерговитратний у порівнянні з вибором на користь ідеалізму.

ПІДСУМКИ:

1. У моєму сприйнятті принциповість перестала бути категоричною.
2. Поняття викривлюють через погане розуміння суті.
3. «Відбілили» сьогодні ідеалізм та принциповість.
4. Корисно зіставляти піраміди Маслоу та Ділтса – і зрозуміти, як вдається вирватися з цінностей виживання у цінності самовираження.
5. Складно обмірковувати те, чого не розумієш. Ідеалізм був створенням кумирів. Тепер розумію, що хибно його сприймала – що головним є переконання у тому, що свідомість визначає буття.
6. Цікавою видалась думка, що поставлене на п’єдестал мертвіє.
7. Забагато було категоричності в житті.

ПОЧАТКОВЕ ТЛУМАЧЕННЯ:

• Інтуїція та емпатія – частина емоційного інтелекту, а логіка, оцінювання, порівняння – когнітивний інтелект.
• Аналіз присутній в обох інтелектах. Когнітивний інтелект включає аналіз досвіду та виведення висновків про спосіб дії, а емоційний задіює аналіз на вироблення розуміння та керованості своїх почуттів.
• Когнітивний – це пізнавальний. Інтелект складається на основі набутого досвіду пізнання. Емоційний інтелект – способи розуміння себе та оточуючих, покращення взаємовідносин, керування емоціями в стресі.
• Інтелект – рівень людини, її освіченості, вміння контролювати себе, адекватно поводитись.
• Інтелект – рівень освіченості, спосіб мислення, здатність формулювати питання, знаходити відповіді, набутий досвід.
• Інтелект – здатність мислити, обробляти інформацію, приймати рішення, виконувати задачі, усвідомлювати себе, ідентифікувати, відчувати оточуючих.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Інтелект – ширше поняття, ніж обізнаність та когнітивні здіності.
• Приклади когнітивних здібностей, корисні для виконання вправ верзусів: пам’ять, абстрактне мислення, проактивне мислення, імпровізація, концентрація та утримання уваги.
• Прояви обізнаності: правильне розуміння значень, розуміння обставин ситуації, однакове з іншими учасниками ситуації її сприйняття.
• Прояви інтелекту, застосовані до виконання вправи: аналіз, логіка, вербалізація думок (підбір слів для висловлення).
• Коли робимо висновок, то вже задіяли інтелект.
• Варто розрізняти складові та передумови. Складові – частини цілого, процесу. Передумови запускають процес (призводять до існування цілого). Без передумов не будеш збирати складові цілого.
• Перетворення потреби чи проблеми на задачу – робота інтелекту.
• Життя в постійних проблемах – ознака реактивного мислення.
• Вбачання викликів та задач майбутнього періоду – ознаки проактивного мислення.
• Обізнаність не є синонімом інтелекту, і хоча є для нього поживним середовищем, але прямо на нього не перетворюється.
• Втрата когнітивних здібностей на фоні збереження інтелекту та обізнаності є ознакою вигорання.
• Піклування про збереження когнітивних здібностей: 1) якість та режим харчування; 2) якість та режим відпочинку; 3) психогігієна.
• Когнітивні здібності формуються раніше за обізнаність та інтелект і діють автоматично.
• Інтелект – керований процес і включається на конкретну задачу.
• Дія розуму зумовлена хімічними реакціями і базується на принципі «більше задоволення і менше витрат енергії».
• Подачу варіантів дій дає розум, а фільтрує дії на доречність інтелект.
• Розум може блокувати перелік дій – і тоді інтелект має відшукати приховані розумом альтернативи дій.
• Автоматичний вибір позиції жертви – одна із захисних реакцій розуму, без впливу інтелекту.
• Думає розум. Мислить інтелект.
• Інтелект не самоціль, а засіб досягнень та звершень.
• Акценти на любові соціуму обговорювати тему кореляції інтелекту та соціальних ліфтів для того, щоб не були біомасою, і несли далі цю обізнаність, іррадіювали потребу в інтелектуалізації поведінки.

ПДСУМКИ:

1. Мені треба розвивати емоційний інтелект, щоб попереджати стресові ситуації, налагоджувати стосунки з оточуючими.
2. Для мене стало відкриттям, що імпровізація є когнітивною здібністю.
3. Обізнаність як пожива для інтелекту, необхідна, але недостатня умова його розвитку та ефективної дії.
4. Інтелект працює над якістю обізнаності, її поповненням та застосуванням.
5. Здивована тим, наскільки різними та водночас спорідненими виявились інтелект, обізнаність, когнітивні здібності. І тим, що велика обізнаність не перетворюється автоматично на інтелект, а потребує для цього певних когнітивних здібностей.
6. Зараз ми всі обізнані, але ні на що не впливаємо. Раніше люди були менш обізнані, але більше впливали.
7. Коли розум діє через механізм задоволення без фільтру інтелекту, то можемо тим чи іншим висловлюванням/дією образити людину і зруйнувати відносини.
8. Коли втрачено когнітивні здібності при збереженні інтелекту та обізнаності – це вигорання (і інтелект втрачає ефективність, а тому і цінність).

ПОЧАТКОВЕ ТЛУМАЧЕННЯ. МАРКЕРИ

ФОРМУЛА «ДО ЛЮДЕЙ М’ЯКО, ДО ПРЕДМЕТУ – ПРИНЦИПОВО»:

• Не казати «хто так робить?»
• Люди – до людей, а предмет – до предмету.
• Щось у цій логиці шкутильгає, бо у людей є принципові відносини.
• Не треба докладати негативні зусилля, не агресувати, не засуджувати – це м’якість до людей. Принциповим бути у цілях, додержуватись своєї шкали.
• Застосовувати м’яку силу – культуру спілкування.
• Принципи у всіх свої – не засуджувати людей за їх принципи. Тобто м’якість до людей – це толерантність.

ПРИНЦИПОВИЙ

ВЛАСНІ ПРИНЦИПИ ТА ВИГОДИ З НИХ:

• Виконувати роботу вчасно та якісно. Дає повагу, довіру, похвалу і водночас з цим «хто везе, того і поганяють».
• Поступатися немічним місцем в транспорті. Дає задоволеність собою.
• Не краду і не привласнюю чужого. Сама собі не докоряю, маю спокій.
• Не даю милостиню жебракам з дітьми, щоб не провокувати на таку поведінку. Отримую надію, що діти матимуть краще майбутнє.
• Не заводжу стосунки з чужими чоловіками. Маю душевний спокій.
• Не зв’язуватися з «негарними» людьми. Убезпечую себе від їх некоректних дій.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ПЕРЕДУМОВИ ЗНАХОДЖЕННЯ СПІЛЬНОГО ЗА РІЗНИМИ ПРИНЦИПАМИ:

1. Визначити власні принципи та вигоди від них, їх сенс.
2. Якщо не знайшла сенс, то це не принцип, а догма. Позбавитись догм.
3. Оголошувати принципи (люди не телепати).
4. Узгоджувати рішення/дії на рівні сенсу, не принципів.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Принцип дає грунт під ногами.
• Дотримуватись принципів без примусу, у власне задоволення.
• Коли знаєш свої принципи і дотримуєшся їх, то маєш свій комфорт.
• Головне – мотивація, розуміння «навіщо мені». Від значущості вигоди включається гнучкість, обмін поступками.
• Повага до вибору та принципів іншого.
• М’якість – коли бачиш, що у людини інші принципи (гомосексуальність, наприклад), і продовжуєш поважати.
• Поменше принципів.
• Перевіряти, чи не перетворився принцип на догму, а ти – на фанатика.

ПІДСУМКИ:

1. Треба розуміти свої принципи та вигоди від них. Якщо не знаходиш вигоду, то навіщо нести таке в життя?
2. Принципи можуть змінюватися – і важливо вчасно помічати, що принцип перестав працювати, прийшов час змінити його.
3. Оголошувати принципи, домовлятися «на березі».
4. Компроміс – найгірша із стратегій.
5. Думала, що консенсус і є компроміс.
6. Варто не боятися змінювати принципи – це не робить тебе безпринципною.
7. Обговорювати принципи.
8. У кожного є свої догми. Варто їх виявити та позбутися них, не бути фанатиком.
9. Принципи-це тактика. А сенси – це до стратегії відноситься. Якщо людині відомі її сенси та мотиви, то вона під них вибирає і принципи. Може їх переглянути, якщо вони не працюють, а людина не категорично (без фанатизму) до них ставиться. Як до своїх так і до чужих. А коли людині не відомі її мотиви, то вона і є безпринципною, сама не знає чого хоче, і хитає її від одного до іншого (і це не про м’якість чи гнучкість). У самовпевненої людини принципи – для укріплення її зверхності.

ЯК СТАЄТЬСЯ, ЩО 75% ЛЮДЕЙ ПРАЦЮЮТЬ НЕ ЗА ХИСТОМ І НЕ ЛЮБЛЯТЬ СВОЮ РОБОТУ?

• Найнялися за знайомством.
• Не було пріоритету, щоб робота подобалась.
• Пішло по «накатаній» – те саме, і ближче додому.

ЗАРОБЛЯЄМО НА ЖИТТЯ/ ГЕНЕРУЄМО ДОБРОБУТ:

• Добробут – добре буття. Домашній комфорт.
• Поточна реальність – заробляємо на життя. Правильний вибір – генеруємо добробут.
• Варто прийняти, що робота – теж буття. Для цього знайти приклади людей, які люблять свою роботу серед знайомих та серед винахідників. Знайшовши приклади, розпитати, щоб пересвідчитись, що можливий комфорт в роботі.
• Ознаки того, що генерують добробут, а не просто заробляють на життя – ділиться успіхом, процесом та результатом.
• Нерозуміння прагнень, бажань, своїх, чужих унеможливлює добробут.
• Варто зрозуміти своє істинне прагнення, щоб генерувати добробут.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Праця – одна з потреб, але виникають обмеження через роботу, у часі, територіально, дрес-код, комерційна таємниця.
• Варто обирати працю зі своїх сильних сторін, щоб вона відгукувалась в мені цінностями, але обирав не так.
• Якщо зняти потребу у грошах, то робив би зарядку, розминку, вчився б на барабанах через день, читав би уважно, роблячи записи в зошиті (того ж Берна), тренувався на лижах, у басейні, на скалодромі, подорожував по унікальним місцям, навчався б медичній допомозі, ходив би до кіно, замовляв би фотосесії.
• Роботу сприймають як небуття.
• Гроші платить клієнт за продукт. Продукт – результат праці. Продукт – частина буття. Чи виникає буття з небуття?
• Якщо до буття ставитися як до небуття, то що відбудеться з буттям?
• Небуття – мертва порожнеча, нічого не народжує.
• Як не вмерти на роботі, якщо сприймаєш її небуттям? – тільки перестати сприймати небуттям.
• Коли йдеться про здійснення бажань, то ніби вибір є, а ніби і немає, бо «повинен» йти від бажання до бажання.

ІДЕНТИЧНІСТЬ В ПРАЦІ:

БЕРУ-ЗАСТОСУЮ-ЗМІНИТЬСЯ:

1. Прийняти, що робота – форма буття. Працювати з тим, що маєш, щоб потім масштабувати.
2. Поки сприймаю роботу небуттям, то втрачаю ресурсність – і ще більше зневірююсь в своїй особистості.
3. Варто розмовляти з тими, з ким працюю, про те, що турбує, – і вибудовувати нові правила взаємодії.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ:

• Розрізнити процеси думання та мислення.
• Послухати інші думки – чим відрізняються від моєї.

ВИХІДНІ ДУМКИ:

• Спочатку сприймала обидва процеси синонімами, а потім усвідомила, що думання – про об’єкт, а мислення вибудовує ієрархію дій. Мислення пов’язане з дією.
• Обидва процеси – думання і мислення – один в одного перетікають.
• Один процес є включенням в інший, тобто процес думання включено всередині мислення. Своєю думкою можемо створити образ і дати йому життя. Наприклад, хочу покращити взаємостосунки між молодшими і старшими членами родини. Ця точкова думка дає старт – і вибудовуємо кроки, якусь спільну діяльність (відвідати зоопарк, висадити квіти тощо). З думки потрапляємо в думання, аби воно вилилося в діяння.
• Дурень думкою багатіє, бо дії не починаються внаслідок думання.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ:

ЗАЦИКЛЕНІСТЬ, ЗАЗЕМЛЕНІСТЬ, ВИХІД З «КОРОБОЧКИ» – МИСЛЕННЯ ЧИ ДУМАННЯ?

СТАНИ «ПЕРЕПОВНЕНОСТІ» ТА «ПУСТОТИ»:

• Голова «забита» («повна») – це зациклене думання. Поки не вибудовано струнку систему, думки кружляють по колу, – і людина не завжди в змозі зупинити карусель думання, потребує зовнішніх технік. Тут – ризик зупинитися не в тому моменті, і тоді у потрібному порядку думки так і не вибудуються.
• Нормально, коли справу зроблено – і думання зупинилося. Якщо думання триває, хоча дії припинено, то не спрацьовує гальмування, і відбувається лише збудження.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Думка – первинний елемент. Від її спрямованості та рівня залежить те, про який процес йтиметься далі – думання, мислення, діяння. Наприклад, думка «потрібен сніданок» призведе до дії.
• Процес думання заважає потрапити в зону комфорту. Думання на теми «що буде, коли буде» та «що сталося б, якби раніше відбулося б» заважає людині визначити свою зону комфорту, зосередитися на ній.
• Людина самостійно визначає для себе, що таке «зона комфорту» – і це є мисленням, бо оперує діями (та ідеями – від модератора).
• Думка первинна. Може привести спочатку до абстракції (запустити мислення), і лише потім – до конкретики (думання).
• Східна концепція – знаходити радість у не найдосконалішому, а в тому, в що вкладено усе можливе. Замість критикувати оцінити того, хто зробив.
• Важкими думками – думанням – діляться, аби полегшало, але не легшає.
• Якщо «коробочка» переповнена негативним думанням, то виникає зацикленість.
• Коли питання-відповіді абстрактні, ще не заземлені на дії, то йдеться про мислення.
• Прагнення свободи, легкості, надихання простором – усе це абстрактне, і усе це є мисленням.
• Те, у що переростає думка – у мислення чи думання, – залежить від освіти, досвіду, мотивації.
• Думка може щось змінити в «коробці» (способі мислення і дії), активувати людину мрією (абстрактною думкою) – і тоді отримаємо майбутнє.
• Мислення – коли думки про свої внутрішні процеси та взаємодію з оточенням на абстрактному рівні.
• Самоаналіз та аналіз міжособистісної взаємодії – мислення.
• Криза середнього віку – коли думання бере гору над мисленням, і не відбувається вихід з «коробочки».
• Думки довкола безвиході – думання. Вербалізація цих думок – для полегшення «на душі».
• Те, який з процесів задіємо під час читання, залежить від звичок, але застосовувати мислення – ефективніше.
• Коли слухаю музику, включається мислення та задоволення, – мрію, отримую наснагу.
• Коли вслухаюся в слова, включається оцінювання «подобається/ні» та деколи виникають спонукання до дії.
• Слухання музики несе розкутість, розслаблення, думки про щось хороше, приємне.
• Якщо моя мета – розслабитися, то слухаю орган. Якщо налаштуватись на роботу, зібратись – саксофон.
• Включається предметний аналіз – що грає, як звучить – думання.
• Філософія Вабі сабі (Японія) – стримана простота, не гнатися за розкішшю, цінувати не обтяженість життям. Справжня краса не в погоні, а в прийнятті. Для цього потрібно розвивати мислення на противагу думанню.
• Мислення забезпечує ефективність – вибір правильних речей.
• Мислення допомагає прибрати наслідки думання – допомагає позбавитися неспокою і породжує ідеї, вихід з «коробочки».
• Якщо кожен в групі має по яблуку – і усі обміняються ними, то кожен залишиться з одним яблуком. Якщо кожен має по ідеї, і усі обміняються ними, то у кожного стане, мінімум, стільки ідей, скільки людей в групі. Так відбувається примат ідеального над матеріальним.

БЕРУ-ЗАСТОСУЮ-ЗМІНИТЬ:

1. Абстрактне мислення прибирає неспокій, перезбудження. Тема важлива, думала над нею, але не могла сформулювати.
2. Зайнята розумовою працею. Це складніше, ніж фізична праця, бо складніше переключити думки, звільнити голову – відмовляє гальмування.
3. У японців, аби допомогти собі переключатися з однієї сфери життя на іншу, вішають завісу на рівні голови. Дотик завіси – сигнал переключення з того, що за дверима, на те, що тут (робота/дім; дім/робота).
4. Мислення – для бачення, є сферою духу, мрій, ідеального кінцевого результату. Прислуховуючись до духу, віднаходимо сенси.
5. Стало відкриттям, що емоції пов’язані з думанням.
6. Щоб переключити думання, позбутися зацикленості, треба за допомогою мислення або включити систему гальмування, або розпочати нове діяння (роблення).

СТАРТОВЕ СПРИЙНЯТТЯ:

ЧИ РОБЛЯТЬ ПОТРЕБИ НАС ВРАЗЛИВИМИ?

• Якщо потреби протизаконні або деструктивні, то так, роблять нас вразливими.
• Якщо про якусь «не таку» потребу стало відомо, то це робить нас вразливими.
• Наша сила чи слабкість залежить не від потреби, а від способу її задоволення. Якщо спосіб побудовано на знаннях, волі, духу, то задоволення потреби дає силу.
• Слабкість виникає внаслідок незаконності шляху задоволення потреби. І саме такою людиною можна маніпулювати.
• Задоволення потреби обдаровує силою.
• Вразливість – від незадоволеності собою, а незадоволеність собою – від незадоволеності потреб.

УРОКИ ІЗ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЗМІНИЛИ СВІТ:

ВПЛИВ УСВІДОМЛЮВАНОСТІ СЕБЕ НА ПОТРЕБИ, СИЛУ, ВРАЗЛИВІСТЬ (СЛАБКІСТЬ):

• Усвідомленість додає способів реалізації потреби.
• Якщо я себе (свій стан та реакції) усвідомлюю, то знаю поточну потребу (виходячи зі свого стану) і оптимальний спосіб її задоволення (виходячи зі знання своїх реакцій).
• Вразливі, бо неусвідомлені – і цим користуються агресори та маніпулятори.
• Вразливість – наслідок поєднання браку усвідомлення та незадоволених потреб.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Уся тема – в площині енергетики.
• Будь-яке відчуття – потреба.
• Спочатку не відчуваємо потребу. Потім наростає «вакуум» – і починаємо відчувати. Якщо маємо силу, то задовольняємо потребу – і відчуваємо задоволеність собою, поповнення сил. Якщо не можу задовольнити потребу, то «вакуум» і надалі наростає – і затягує у незадоволеність собою.
• Незадоволення потреби не знищує саму потребу.
• Потребу можна задовольнити, а залежність – ніколи. Залежність лише зростає і продовжує затягувати, як чорна діра.
• Людей без потреб не існує, але ж не всі люди вразливі, і не всі вони сильні. Тобто питання не у потребах.
• Сильна людина мобілізується в критичній ситуації, довіряє своїй потребі, вірить в свою здатність її задовольнити, для неї і неможливе можливе в такий момент.
• Слабка людина включає сумнів в момент, коли треба мобілізувати усі сили для задоволення потреби, – і тому програє.
• Наскільки сильно не бажав би сексу, а не підеш насилувати через це. На насилля йдуть з іншої потреби – девіантної – з потреби познущатися, зневажити, аби відчути свою зверхність, «могутність». Тобто має значення характер потреби, а не ступінь її вираженості, аби людина вчинила злочин і тому стала вразливою перед правосуддям.
• Усі потреби можна оцінити за силою вираженості.

ПІДСУМКИ:

1. Я завжди намагаюсь задовольняти свої потреби, не відмовляти собі. Отримала підтвердження правильності своєї тактики.
2. Вразило, що ігнорування потреби знищує життєвий ресурс.
3. Хочу розібратися з усвідомленістю. Допоможе подальше накопичення знань, в т.ч. збору та обміркування точок зору референтних осіб.
4. Знала давно, і зараз повторю, що, коли людині чогось треба, то варто докласти зусиль, мобілізуватися, і весь світ тоді посприяє.
5. Неповноцінно ставилась до власних потреб, обділяючи себе. Вважала, що комусь важливіше, ніж мені. Так я шкоджу сама собі, тому не треба так. Варто дослухатися до своїх потреб та шанувати їх. Допоможе мені в цьому подальша участь в верзусах – розвиток усвідомленості.
6. Виникло питання на продовження опрацювання теми потреб – як визначити, чи твоя потреба, а чи навіяна якимось маніпулятором. В житті є люди, які навіюють нам не властиві для нас потреби.
7. У критичній ситуації потреба сягає свого максимуму, піку – і відкриваються додаткові ресурси людини, «надздібності».
8. Коли живемо чужими потребами, то не усвідомлюємо і не задовольняємо власні потреби – і залишаємось нещасними.
9. Потреби – дзвіночок, що життєвому ресурсу щось потрібно. Розумом це розумію, а приміряю це на себе – і не можу повірити.