ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Свобода – відсутність обмежень, зовнішніх та внутрішніх. Правові декларації та реальність.
• Свобода – стан людини, особистий, природній, разом з народженням, коли ще не можемо його пояснити, а вже відчуваємо це. Пізніше обростаємо соціальними моментами і виникають моменти несвободи.
• Свобода має ступені розвитку, і поки наростає, то накладаються комунікативні та міжособистісні аспекти.
• Свобода – відсутність залежностей (фізичних, хімічних, міжособистісних). Іноді збігаються правова та фактична, а іноді окремо існують.

СВОБОДА ЯК САМОЦІННІСТЬ І ПРИЧИНА САМА СОБІ:

• Причин для свободи дійсно не потрібно шукати, бо вона дана при народженні, а в результаті соціалізації або навчаються користуватися, або впадають в несвободу.
• Свобода як причина сама собі відгукується позитивно, але не можу пояснити, чому. Можливо, зі свободою – так, як з алкоголем. Одні знають, як вживати, і він їм не шкодить, а інші стають його жертвою.
• Свобода існує поза того, прагнемо ми її чи ні, а скористатися її може не кожен. Вже має бути Людиною з великої літери.

ПРИРОДНЯ ПОТРЕБА ЧИ КОНСТРУКТ?

• Людина шукає свободу, коли не відчуває себе свобідною. Якщо вона вже є, то навіщо її шукати?
• Людина дійсно шукає свободу в усьому – про це свідчить індивідуальний транспорт, квартири. Називає це власним простором. Здобуває так свободу від інших. Вчить іноземну мову – і завдяки цьому може долучитися до іншої культури, розширити можливості вибору.
• Людина не завжди шукає свободу. Залежить від того, що вкладено в неї про свободу. Одна і та ж людина, коли знайшла роботу до душі, може її поміняти, бо ніхто не взяв у рабство, і водночас з цим вдома перетворюватися на підкаблучника, бо так «зручно». Сьогодні підкорився – та пішов в театр, а завтра тебе відпустили на рибалку. Суто, як домовилися – економити власні нерви.
• Шукати можна лише те, що усвідомлюєш, але не відчуваєш. А хтось живе, як живе, і не усвідомлює, що може бути інакше.

ГАСЛО «СВОБОДА. РІВНІСТЬ. БРАТЕРСТВО» В СУЧАСНОМУ ПАРИЖІ – ЦЕ:

• Данина традиції.
• Невпевненість в гаслі – ось і нагадують його собі, щоб не забувати.
• Щоб не забувати, що може прийти тиран та все порушити.
• Рівність – у можливостях, а люди її сприймають як «відібрати та поділити», а це робить гасло шкідливим.
• Завжди є ще і міжособистісна та комунікативна свобода, яка творить собою народ. СРСР так і не створив один народ, хоча і був суттєвий пресинг з цією метою. Тобто пресинг не працює в інтересах братерства.
• Ці три поняття є взаємовиключними.
• Коли гасло потрапляє постійно на вічі, то спонукає до рефлексії знову і знову. Для мене, братерство виникає на основі громадянства однієї країни (на відміну від підданства), відчуття себе синами та дочками однієї батьківщини, прийняття солідарної відповідальності за її добробут (тобто спільний та персональний). Рівність у несенні цієї відповідальності та сприйнятті один одного таким же громадянином, як сам, поза того, якими статками та іншими важелями впливу хто з нас володіє. Моя свобода самовираження підкріплюється сприйняттям себе рівним серед інших рівних у своєму громадянстві (братерстві та взаємодопомозі).

НЕСВОБОДА:

ЧИМ ПРИВАБЛЮЄ НЕСВОБОДА?

• Перегукується з позицією жертви: «мені всі винні», «все залежить не від мене». Відмова від відповідальності. Дуже зручно нічого не робити і всіх звинувачувати.
• Зняття з себе відповідальності: «Ви придумали, що я маю так поводитися, – то я так і поводжуся. Які тепер до мене питання?»
• Зняття з себе відповідальності за своє життя, за дії. Не потрібно нічого робити. Нічого не починав – не програєш. Ілюзія своєї перемоги, виграшу. «Если ты не жил, тебе и не умирать».
• Є любителі БДСМ, і вони довіряють свою свободу іншому. Несвобода може приваблювати, коли є довіра до того, кому її віддаєш.

ЧИМ НЕСВОБОДА НЕ ВЛАШТОВУЄ?

• Не факт, що зручно передати частину задачі. Можливо, заради хитрощів. Тоді головне – себе не перехитрувати. «Я тобі не заважав, а ти накосячив».
• Якщо людина вихована самій нести відповідальність за себе, то не віддасть рішення іншому.
• Можна збирати крихти з чужого столу – правильно обрати стіл.
• Якщо не співпадають погляди на шлях, результат, на всесвіт, то бути несвободним зовсім не влаштовує.
• Якщо ти проактивна людина, то знаєш, як туди йти, а тебе повертають в інший бік – тебе не влаштовує несвобода.
• Коли несвобода не влаштовує, це – ознака дорослості. Відчуваєш дискомфорт від обмежень і силу це змінити, береш відповідальність за розширення своїх меж.
• Людина егоїстична, завжди бажає більшого, в т.ч. більшої свободи. Довіряти комусь свої потаємні мрії не готовий. Неприйняття несвободи – природнє для людини.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Можливо, люди називають свободою не її, а уникнення зобов’язень та відповідальності.
• Для когось свобода обмежується тим, що обирає костюм та краватку, йдучи на роботу, а для когось свобода – в іншому.
• Свобода від чого? Від норм суспільства? Від правил взаємодії? Від виробничих відносин? В якій сфері та від чого свобода? І для чого конкретній особі потрібна свобода?
• Поняття свободи трішки розтиражовали – скрізь кажуть, що «маєш бути свобідною людиною», а реально не кожна людина потребує свободи і вміє нею користуватися. Часто просто залишається красивим поняттям.
• Знайти свободу не означає нею скористатися.
• Багато хто обирає несвободу, бо отримує вторинні вигоди.
• На перетині наук, при поєднанні погано поєднуваних речей і трапляються відкриття. Це і є внутрішня свобода – може собі дозволити вільний експеримент поза усталених уявлень.
• Можна дивитися на свободу глобально, а можна на конкретних заземлених прикладах. Наприклад, мама вранці на кухні готує сніданок і обрала для цього творчу манну кашу – це теж свобода вибору корисного сніданку. Масштаб свободи та її застосування може бути різним.
• Обожнюю тему обмеження свободи і випадки «я у себе вдома», «я маю право», коли ними виправдовують власну неввічливість. Така необмежена фактична свобода – велике випробовування для оточуючих. Користуються спотвореним уявленням про свободу.
• Згідна з Гегелем, що людина без ідеї про свободу інших не є свобідною, а є хамовитим домінантом.
• Я потребую правого регулювання свободи як страхування від свавілля та руйнування.
• Правова культура є виховуваною. Коли йдеться про певну територію на пляжі, то йдеться про особисті межі. Ми в 21 ст, а соціальний договір відсутній.
• Уміння поводження зі свободою виховується, як і інші уміння.
• Ми повертаємося до дорослості – коли помічаємо іншу людину, з її свободою, то це – про дорослість. Дитина бачить оточення об’єктним, таким, що ним можна користуватися на будь-який лад.
• У людини є потреба бути зайнятою – чи-то пошуком інопланетян, чи-то пошуком свободи.
• Якщо людина шкодить суспільству, то сидить в тюрмі. Це справедливе обмеження свободи одного заради забезпечення свободи багатьох інших.
• Свобода не дія, а стан. Деякі раби не усвідомлюють того, що раби. Тоді навіщо їх звільняти?
• Усвідомлення свободи у кожного своє.
• Кожен науковець віднаходить лише те, що шукає.
• Рівності немає. володіння чимось завжди призводитиме до домінування. Ієрархія є природньою (на прикладі щурів) – тому потрібні правові домовленості.
• Братерство – за цінностями, у цьому воно. Коли цінності різні, то ігноруємо, не стаємо побратимами.
• Буває, що потрібно домовлятися поза єдності цінностей, бо поганий мир краще за добру війну.
• Несвобода – наявність обмежень, об’єктивних чи суб’єктивних.
• Відчуття несвободи деструктивне.
• Ти не вибираєш набір хромосом та гормональний баланс.
• Цензура – це правова несвобода, зовнішня та внутрішня на рівні відчуття та розуміння.
• Тюрма – правова зовнішня несвобода на рівні відчуття та розуміння.
• Чернецтво – внутрішня несвобода розуміння та відчуття.
• Кайданки – правова та фактична несвобода.
• Домашнє насилля – фактична зовнішня та внутрішня несвобода розуміння та відчуття.
• Примус до материнства – правова зовнішня несвобода розуміння, фактична внутрішня несвобода відчуття.
• Відсутня потреба помічати та обговорювати дійсність – теж ознака дії цензури як правової несвободи. Зовнішня цензура породжує внутрішню, тобто самоцензуру, яка блокує розуміння.
• Гормональний баланс – фактична несвобода на рівні відчуття та розуміння, якщо хочеш бути іншої статті, ніж від народження.
• Алгоритм – якщо він працює, то краще не чіпати.
• Мислення «в коробці» – фактична внутрішня несвобода на рівні відчуття та розуміння.
• Ченці в Греції мають велику пошану, бо цей вибір знімає прокльони з сьоми поколінь роду.
• Ті, хто не хочуть права, прагнуть свавілля.
• Людина випробовується фразою «дію, бо є навіщо», коли діє під примусом. Хоча більше на примус вказує фраза «бо потрібно».
• Характер аргументації «бо є навіщо» залежить від того, хто її кому наводить. Якщо ти – сам собі, то є ознакою ентузіазму («я йду працювати заради самовираження», «я їм, щоб рости»). Якщо хтось – тобі, то є примусом («я йду працювати, бо маю заробляти попри те, що не люблю те, чим зайнятий», «їж! Тобі треба рости»).
• Точка зору залежить від куту, під яким дивишся. Тільки ти вирішуєш, йдеться про свободу чи самотність.
• Я один та не самітній.
• В тілі є конституція, а є декорація.
• Несвобода, як дамба – обмежили воду (свободу), щоб використати її енергію з певною метою. Якщо вода прорве дамбу, то зруйнує все на своєму шляху.
• Цікаво, як гарні речі псуємо та перетворюємо на погані.

ПІДСУМКИ:

1. Свобода і несвобода неможливі одна без одної.
2. Абсолютизація свободи – шлях до хаосу та свавілля.
3. Несвобода – система над елементами.
4. Обираю для себе несвободу, бо вона зрозуміліша, структурована. Щоб прагнути свободи, треба знати, для чого вона тобі, і мати сміливість та сили користатися свободою заради реалізації своїх інтересів.
5. Мій вибір – свобода, бо це цікаво.
6. Не скрізь і не всі люди шукають свободу. Якщо людина свобідна без самообмежень, це призведе до анархії, і тому ми приймаємо соціальні правила гри, обмежуємо себе з власної волі.
7. Ще присутня жадоба – коли завжди хочеться більше і більше. Свобода тоді перетворюється на таку ж категорію, як великий автомобіль, якого прагнуть, але не розуміють, для чого.
8. Свобідний сам по собі лише кіт, а людина живе в соціумі, і тому обмежена рамками.
9. Що означає «сама по собі»? свобода – динамічний стан, перехідний. Людина десь обирає свободу, а десь – несвободу.
10. Софістика заворожує, і цим лякає.
11. Коли ми обираємо несвободу, то передаємо свою свободу тому, кому довіряємо. Можна віддати свою свободу лише на певний час, зберігаючи при цьому контроль над ситуацією при собі.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Сперечалися з сином. Я закликала до гнучкості. Він наполягав на нерухомості принципів. Для нього гнучкість – синонім безхребетності. Я не змогла переконати його в іншому.
• Гнучкість може справляти враження безхребетності, коли поступаєшся в чомусь, здаєш позиції, підлаштовуєшся всупереч своїм переконанням.
• Гнучкість – готовність змінити свою думку. Сприймається підлаштуванням під чийсь світогляд, тобто безхребетністю.
• Людина з хребтом має етичні максими, від яких не відступає. Для мене такою є гідність. Її порушення несумісне з життям.

СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ:

ЯК РОЗРІЗНИТИ ПРОДУКТИВНІ ЗМІНИ ТА НЕСТІЙКІСТЬ?

• Продуктивна зміна – внаслідок рефлексії. Нестійкість – сказав і відмовився.
• Частота відхилень як водорозділ між продуктивними змінами та нестійкістю.
• Послідовність на наявність стратегії – те, чим гнучкість відрізняється від безхребетності.
• В безхребетності немає логіки змін, вони всі різновекторні. Відбуваються хитання з боку в бік, без жодного плану.
• Водорозділ – спосіб вирішення проблеми/задачі. Якщо шукає кращий спосіб реалізації своїх цінностей, то зміна продуктивна. Коли змінює принципи, базис – нестійкість.
• Є технічна задача. Рішення стало не ефективним. Учасники проекту креативлять – це гнучкість. Інший сценарій – перебрати десятки випадкових варіантів, не аналізуючи, не обдумуючи, здійснюючи хаотичний пошук – безхребетність.
• Спрямованість продуктивних змін VS хаотичність нестійкості.

ЧИМ ВАЖЛИВА СТІЙКІСТЬ?

КОЛИ НЕОБХІДНІ ЗМІНИ?

• Коли потрібна адаптація.
• В стресових ситуаціях. Змінюєш все, включно зі своїми реакціями на стрес.
• Коли прагнемо досягнути нового, вийти за власні межі.
• Світ змінюється – треба розвиватися.
• Зміни можуть бути проактивними (обираємо щось нове) та реактивними (адаптуємося).
• Коли поточний порядок дій, справ не приносить задоволення, вигод.

ПРИКЛАДИ ПРОДУКТИВНИХ ЗМІН:

• Поки фітнес зал недоступний, ходжу по сходах на 9й поверх і назад. Мета стабільна, стійкість меж присутня, а шлях інший – продуктивна зміна, бо включилася креативність.
• Якщо вважаєш, що ця зміна спричинила покращення в тобі (нова сходинка життя), то оцінюєш зміну продуктивною.
• Переїзд до Києва з обласного центра – продуктивна зміна.
• В новій компанії, меншій за попередню, будую її процеси з нуля, і це вимагає гнучкості, бо, хоча я тут на вищий посаді, а роблю те, що на попередньому місці роботи вже давно залишилося в минулому, було каскадовано на два структурні рівні вниз. Тут я бачу потенціал компанії, і тому ці зміни продуктивні.

КОТРІ ЗІ ЗМІН ЗНИЩУЮТЬ НАШУ ІДЕНТИЧНІСТЬ?

• Втрати значущих людей (смерть дитини, розлучення тощо) або роботи.
• Коли ми падаємо в кар’єрі та ресурсі і не піднімаємося – збитий льотчик.
• Не керовані зміни статусу, банкрутства, рейдерські захвати. Людина мала багато влади і статусу, а в один день все зникло – це знищує.

КОЛИ КАЖЕМО «ТАК» ЗАМІСТЬ СКАЗАТИ «НІ», ЦЕ…

• Страх впливає, скепсис.
• Відступаємо вбік, даємо шанс упертюху зробити власні помилки. В такому випадку – це наша гнучкість та далекоглядність.
• Безхребетність, якщо так стається постійно, і не висуваємо зустрічних додаткових умов.
• Буде гнучкістю, якщо висуваємо додаткові умови, присутній процес торгу, стратегічність угоди.
• Прояв безхребетності заради економії ресурсу, коли він вже раніше виснажився – втомлена ввечері в супермаркеті на закупах, і на касі виявляється «інший цінник», і погоджуєшся з обманом, щоб зберегти сили.

ПРИНЦИПИ, ЯКІ САМІ ПОРУШУЮТЬ МЕЖІ:

• Лох повинен платити.
• Ми працюємо так, як вони нам платять.
• Грабуй награбоване.

ПРИНЦИПИ З ПОВАГОЮ ДО МЕЖ:

• Кожна праця повинна бути оплаченою.
• Ми платимо ринкову ЗП.
• Ми виконуємо всі наші зобов’язання.
• Доброчесність іншої сторони має значення.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Зміна форми – точка дотику гнучкості та безхребетності. Через це їх плутають.
• Хаотичний рух не дає просування через неузгодженість векторів.
• Гнучкість пов’язана із задачею, а у безхребетності відсутня задача. Безхребетні керовані сумнівами і спокусами замість задач.
• Зрада себе – зрада принципів, порушення своїх меж.
• Для цілісності важливі і характер, і межі.
• Межі можуть змінюватися протягом життя – розширюватися, звужуватися, прогинатися, але є ядро, порушення якого є втратою себе.
• Мені протягом життя зустрічалися безхарактерні люди, які дуже сильно відстоюють свої межі: «не чіпайте мої речі, не лізьте в моє життя, не вказуйте мені».
• В гуртожитку межі стиснені, а характер залишаться стійким.
• Необхідно набратися ресурсу – обрати момент для змін.
• Часом, оцінюєш щось кроком назад, а після того відбувається ривок.
• Одні зміни можуть призводити до інших.
• Чим швидше включається гнучкість у відповідь на крах ідентичності, ти швидше відновлюється ідентичність.
• Водорозділ між гнучкістю та безхребетністю – ти тримаємо свої інтереси в фокусі уваги чи ні.
• «З вовками жити – вовком вити» – про асиміляцію, адаптивність.
• Безхребетність – про слабкі межі. Гнучкість – про здорові.
• Ригідність підвищує ризик інфарктів, інсультів, бо відсутня і швидке пристосуванство безхребетної поведінки, і креативність як прояв гнучкої поведінки.
• Вихід на пенсію може означати крах ідентичності, погіршення якості життя, а може і покращити її, і нічого не змінити. Все залежить від того, як перед тим ідентифікував себе.
• Необхідність чіплятися за форму, щоб почувати себе захищеним.
• Людина тримає свої інтереси в фокусі – і йде вперед, огинаючи перепони. Тому гнучкість – ознака хребта.
• Загальні кліше заважають йти до успіху, затискають в рамки.
• Хребці рухливо поєднані в хребет – і тому він гнучкий.
• Безхребетність – залежність від зовнішніх рамок, які сам собі «наростив», ригідність, бо всередині немає «хребта», власної думки – немає, що вигинати, гнути.
• «У Англії немає постійних друзів, у Англії є постійні інтереси» – про гнучкість і сталість.
• «Якщо дерево промаслити, воно стане гнучким» – наповненість («хребет») як передумова гнучкості.
• Ми можемо не знати своїх потреб, інтересів.
• Смаки треба розвивати – і цьому сприяє еластичне мислення (когнітивна гнучкість), а фіксоване мислення (ригідність) може нас зупинити в розвитку. У Кіси Вороб’янінова було фіксоване мислення, а у Бендера – еластичне.
• При фіксованому мисленні не помітимо своїх нових потреб.
• Коли людина щоразу відповідає собі на питання «хто я, які маю інтереси», то є гнучкою.
• Рефлексія-ревізія ідентичності, соціалізації, цінностей, потреб, інтересів – прояви гнучкості.
• У мінливому світі фіксоване мислення породжує конфлікт особистості, яка тягнеться до світу, якого вже немає.
• Оціночне судження може бути маніпуляцією, навіть вікном Овертона. Якщо воно не подобається, то крути інше, щоб змінити рух світу.
• Мене жахають люди, які наполягають на праві не змінюватися, бо з земної кулі не зійдеш.
• Еластичне мислення – про зацікавленість.
• Що тоді за сенси в «не стоит прогибаться под изменчивый мир, пусть лучше он прогнется под нас»? – стійкість характеру, наміру, меж, які реалізуються гнучкістю вибору методів реалізації наміру та збереження цілісності своїх меж, трансформацію світу, крутіння альтернативних «вікон».
• Ригідні середня та нижня ланки. Доводилося тиснути на них, що перевитрачало мою енергію, а потім призводило до розриву.
• З ригідних може бути виконавець рутинної роботи – там, де творча людина не витримає, бо немає, як проявити гнучкість.

ПІДСУМКИ:

1. Безхребетний морський їжак – приклад ригідності, агресивного захисту штучно встановлених меж при відсутності стійкості характеру. Голочки, щоб не дісталися м’якого безформеного тіла.
2. Гнучкий має хребет, а ригідний навпаки – ні.
3. Гнучкість як риса віку, бо поки ресурсність на максимумі, то думав, що не пробив стіну через поганий розгін. Коли ресурсу меншає, то більше розумієш та цінужш гнучкість.
4. Цікаво, як керувати ригідними безхребетними, які тримають оборону, щоб виглядати сильними. Як донести, що сила – в здорових межах, умінні бути гнучким, щоб реалізувати свої інтереси в будь-яких умовах.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Особисті межі – коло моїх інтересів, вчинків, бажань. Щось з цього пов’язане з вихованням, щось – з традиціями народу, щось є набутим з досвіду. Бувало, спробував щось опротестувати з юнацьким запалом, а виявилось, що було недоречним. Право на свій інтерес, роботу, діяльність.
• Межі є нормальні та деформовані. Комплекс правил взаємодії з зовнішнім світом, принципів, побудови стосунків, матеріальних, нематеріальних, духовних.

УСВІДОМЛЕННЯ ТОГО, ДЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ МЕЖА ІНШОГО

МАРКУВАННЯ МЕЖ:

• Налагоджуємо мову, словник, дозволяємо зменшувальні імена.
• Маркування меж – наші очікування певної відповідності ситуації, і ставимо на місце в разі перетину меж.
• Весь етикет придумали саме для попередження ситуацій невідповідності манери спілкування рівню меж та зв’язків.

МАРКУВАННЯ ПОРУШЕННЯ ВЛАСНИХ МЕЖ:

• Якщо у чомусь себе утискаєш, то ведеш рахунок – обмірковуєш, чого забажати в майбутньому, якої поступки. Це свідомо, і це – про збереження своїх меж.
• Був блокнот для запису часу відсутності кожного з батьків вдома – хто скільки особистого часу отримав, щоб потім його отримав інший з батьків, підтримувати баланс часу з дітьми та особистого.
• Я не фанат проговорювання. Воно не працює.

УСПІХИ ТА ХИБИ ЗАХИСТУ:

• Є така форма захисту – коли у відповідь на критику заявляють: «так, я такий». У мене наступає ступор в таких випадках.
• У всіх межі порушуються. Їх завжди перевіряють на міцність, досліджують, щоб зрозуміти, хто ти.

ЯК ОСОБИСТІ МЕЖІ ДОШКУЛЯЮТЬ?

• Оцінюємо власні втрати на рівні стосунків, ускладнення, і котре з кіл це зачіпає (близьке/дальнє).
• Долучаються ілюзії, зокрема, стосовно оцінки себе. Маніяк може вважати свою поведінку адекватною.
• Якщо людина звикла жити в цих межах, нав’язаних іншими. Не виходила за них, то незадоволеність обмеженістю відсутня.
• Деформовані межі спричинюють дискомфорт.
• Вибір «бути слухняним чи незручним, поважаючи свої межі». Відстоювати здорові межі теж може спричиняти дискомфорт, бо суперечить бажанню мати репутацію «гарного хлопця», а в момент захисту своїх меж ти маєш інший вигляд. Дискомфортним може бути процес відстоювання меж.
• Чим більші твої межі, тим більшого захисту вони потребують.
• Думка про свої межі може дошкуляти, якщо цінуєш себе менше, ніж ти є.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Взаємодія з батьками , коли ми подорослішали, а вони досі вторгаються на нашу територію, і нам не вдається спокійно це сприймати, ображаємося.
• Все в психології впирається в особисті межі – особистісне дзеркало. Все віддзеркалюється в особистих межах.
• Особисті межі як гарант адекватності поведінки. Структура особистості як основа особистих меж. Якщо розвинена самоусвідомлення, то і свої інтереси розумієш – коли хтось наступає на твої межі, помічаєш.
• Варто співвідносити бажання та можливості – чи не наступають на межі іншого.
• Є історії ще до пісочниці – хтось віддає/ не віддає брязкальце, ламає/ не ламає іграшку.
• У 90% населення не розвинені особисті межі. Тривалий час особистих меж не існувало, бо жили родами, одружувалися за домовленістю, а не з кохання. Ми (людство) – у віці немовляти стосовно усвідомлення особистих меж.
• У багатьох розуміння особистих меж застигає на рівні їх сформованості у 5-6 років. Постарішали, але не подорослішали.
• Двох маркетологів відрядили до Африки продавати взуття. Один звітує: «тут ніхто не носить взуття – це провал». Інший: «тут ніхто не носить взуття – у нас стільки можливостей». Можливо, те, що не у всіх є особисті межі, – можливість для того, у кого вони є.
• В різних суспільствах – різні особисті межі. Комусь дозволяли більше.
• Межі не константа, можуть змінюватися протягом життя. Різні рівні досяжні.
• Усвідомлення меж іншого складно виховується.
• В основі злиття меж лежить жадоба. Бажання злитися – прояв бажання володіти, не відрефлексоване, підсвідоме. Ніби-то поступаються, а насправді привласнюють тебе.
• Якщо ми на прийомі у лікаря, то це не про особисті межі.
• Якщо оцінюєте свої межі, то залишаєтесь в них, навіть, коли чините провокаційно, тобто на все впливає контекст.
• Ми не в вакуумі живемо. Є люди, сильніші за нас і слабкіші. Розуміння свого місця в цій ієрархії – тренінг протягом всього життя.
• Світ чоловіків=світ тварин=світ бізнесу.
• Бізнесвумен можуть бути такими акулами, що стальний канат перекусить та далі попливе. Для кар’єри такі здібності корисні, але багато негативу отримують на свою адресу, хоча якось давали тому раду.
• Межі ще і про амбіції. Новий напрямок – на межі двох функцій, і тому двоє топ-менеджерів воювали на смерть за те, щоб забрати цей напрямок собі. Втягнули дві бізнес одиниці. Кожен з них вирішив, що це – його межі. Це теж – про межі.
• Проживання та харчування – завжди битва. І одна база змогла використати енергію змагань.
• Нормальні межі – на самоповазі. Деформовані – на її відсутності.
• Якщо захистиш свої межі, то згодом повернеш собі репутацію «гарного хлопця». Дозволивши одного разу звузити свої межі, отримаєш те, що потім твої межі будуть постійно звужувати.
• Мембрана клітини корисні речовини пропускає досередини, а шкідливі виштовхує. Мембрана клітини – метафора особистих меж.
• Питання гнучкості меж як ознаки їх здоров’я.
• Захист території, влади призводить до інфарктів.
• Реальна територія може бути меншою за амбіції.
• Території та ресурси можуть бути спірними.

ПІДСУМКИ:

1. Завжди живемо в оточенні і вибудовуємо межі регулярно. Зі знайомими вони раніше встановлені. З іншими встановлюємо щоразу.
2. Ми змінюємося, а межі сильні до кристалізації. Це ригідність.
3. Може діяти ілюзія, що стосунки зрозумілі, а треба продовжувати їх обмірковувати. Тема жива та актуальна.
4. Тема – про територію та ресурси. Межа – це моє. Своє треба захищати та примножувати.
5. Якщо межі [амбіції, території] надто далеко розсунув, то їх важко утримувати. Потрібно тоді вчитися утримувати ті межі, які встановив.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ:

• Прагну структурувати, поставити крапки над «і», бо коли є структура, розумієш, як користуватися.
• Не думав в такому форматі. Цікаво, чому взагалі виникла тема, цікавий кут зору.
• Хочу бути Sapiens і точно не Confusus, а з Ludens розібратися – чим же усе ж відрізняється від Sapiens.

ЩО У ЖИТТІ ВІДПОВІДАЄ ОЗНАКАМ ГРИ (ЗА ГЕЙЗИНГОМ)?

• В роботі гра відсутня. Роблю по-справжньому, а не наслідую життя, живу. Працюю практично 24 години на добу.
• Люди, що беруть участь в перемовинах, точно не грають, бо враховують все – хто сів з якого боку, як поклав папір перед собою. Це – вищий пілотаж і виснажлива праця.

НАВІЩО РОЗРІЗНЯТИ ОЗНАКИ ТА РИСИ – ЩО ЦЕ ЗМІНЮЄ?

• Ознаки допомагають ідентифікувати, гра чи ні. Риси – особливі умови гри.
• Риси – привернути увагу, швидко перевірити, чи це – гра. Ознаки – для глибшого аналізу.
• Слон, а не жираф, визначаємо за рисами (зовнішні обриси).
• Риси – помітити, виділити з-серед іншого. Ознаки – про застосування, про сенси.
• Люди, долучаючися до гри, окреслили риси, відокремили ознаки, наповнили ними.
• Риси допомагають сфокусувати увагу на чомусь, а ознаки – копнути глибше, пройнятися, наповнитися.

КИМ БУВ ТОЙ, ХТО ПОРОДИВ КОНЦЕПЦІЮ HOMO LUDENS – SAPIENS ЧИ LUDENS?

• Автор Ludens був Ludens. Sapiens – дещо нижчий за розвитком, ніж Ludens. Спочатку потрібно бути мислячим, а тоді почати грати і усвідомити себе в грі, структурувати.
• Автор Ludens був сам Sapiens, бо задав собі питання, замислився, тобто був мислячою людиною.

ЯК НА SAPIENS ПОЗНАЧАЮТЬСЯ УСВІДОМЛЕННЯ РОЛІ LUDENS?

• Мисляча людина ставиться до гри позитивно. Важливий баланс.
• Усвідомлення ролі Ludens розширює світ Sapiens, додає пазл до світогляду, і людина сама собі стає зрозумілішою.
• Усвідомлення, де ти Sapiens, а де – Ludens, дозволяє керувати собою.

ЧОГО БІЛЬШЕ – SAPIENS ЧИ LUDENS – БУЛО В АВТОРАХ КОНСТРУКТУ SAPIENS?

• Автори Sapiens теж були Ludens, хоча вважали себе лише Sapiens.
• Автори Sapiens були Ludens, бо змоделювали, вийшли за рамки звичного.

ЩО ТАКОГО В КОНЦЕПТІ CONFUSUS, ЧОГО НЕ БУЛО В ПЕРЕДУМОВАХ РЕВОЛЮЦІЙ SAPIENS? ЩО, ЯКЩО НЕ CONFUSUS, РУХАЄ НАУКОВЦЯМИ?

• Не було історії з цифровою інформацією, програмування на «загляни до вікіпедії» чи «запитай свою Сірі». Діти навіть читати не бажають чи вбивати літери в пошукач, а запитують «Сірі», і тому не розуміють знаків пунктуації. Правильне написання – основа культури.
• Книга як джерело знань – ілюзія. Лише носій інформації. Знанням інформація стає внаслідок інтеріоризації. Мислення неможливо делегувати машині, бо мислення робить нас нами.
• Писемність – для передачі знань. Аудіокнига теж передає знання. Можливо, навчимося спілкуватися телепатично.

ЧИ ЦЕ РІЗНІ РЕВОЛЮЦІЙНІ ЕТАПИ, А ЧИ ПРОСТО РІЗНІ КУТИ ЗОРУ НА ОДНУ І ТУ САМУ ПОВЕДІНКУ?

• Зміни завжди відбуваються. Інша справа – оцінки змін, ставлення до них. Є точкові, а є глобальні зміни.
• Ludens в своєму вищому розвитку не буде переходити в Confusus вже тому, що розуміє, що все – гра, і вміє включатися в неї, і навіть поразку обертати на перемогу.
• Sapiens, Ludens, Confusus – різні етапи, різні концепції – наслідок революційних етапів.
• Стосовно змін, то все відносно, бо життя прискорилося через нові технології та можливості. Питання – як ти ними користуєшся. Вони тобою користуються чи ти – ними.
• Confusus – ситуація мавпи з гранатою. Варто бути Sapiens, щоб зрозуміти, як користуватися і усвідомити наслідки, і Ludens, щоб моделювати ситуації, передбачити різні сценарії, і тоді не буде Confusus.

САМОВИЗНАЧЕННЯ:

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Принцип «бути чи мати вигляд». Все залежить від іншої сторони. Кого б ти із себе не грав, а досвідчена інша сторона виявить те, хто ти є.
• Ludens – дещо вищий рівень Sapiens, і важливі різні стадії розвитку людини.
• У грі завжди є той, хто програв. Бувають ті, хто не здатен опанувати себе в разі програшу, хоча всі знали, що – гра. Вершина майстерності гри, тріумф людської думки – повернути програш на виграш наступного моменту.
• У Гейзинга вибір на користь виграшу чи справедливості – наслідки культури.
• Гра – частина життя, і це – добре.
• Сама гра не є чимось поганим. Важливо те, в яку саме гру граєш.
• Зараз потік інформації більший, а не насиченість життя. Ти можеш звузити потік для себе.
• Нове – теж гра. Приймаючи нове, приймаєш нові правила. Почав бігати – теж гра.

ПІДСУМКИ:

1. Щоб там людство не придумувало, розвивало – це будуть лише інструменти, а ти Sapiens, і тому твоя відповідальність – мислити, знайти оптимальний спосіб користуватися інструментом. Можливо, відкласти користування на певний час.
2. Було негативне сприйняття гри, асоціював з «робити вигляд», а виявилося, що «робити вигляд» того, ким домовилися – це елемент «бути».
3. Потрібно більше спостерігати за собою – про місце гри в житті, як використати. Прийти від Sapiens, коли обмірковуємо логічно, до Ludens, коли моделюємо, обіграємо.
4. Сприймати Confusus як стимул, подразник для руху.
5. За фактом народження ми лише Homo, а Sapiens ще потрібно стати завдяки постійному мисленню.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ:

• Розібратися в собі – як себе проявляю на різних етапах в різних ситуаціях.
• Більше розуміти оточуючих, коректно реагувати.
• Нічого про це не знала. Вперше почула деякі терміни. Завжди цікаве те, чого не знаю.

ЩО У ЖИТТІ ВІДПОВІДАЄ ОЗНАКАМ ГРИ (ЗА ГЕЙЗИНГОМ)?

• Риси гри є у спортивних змаганнях (добровільно беруть участь, наслідує справжнє змагання за життя, не є ним, задовольняє життєві потреби опосередковано, обмежені певним місцем та тривалістю дії).
• Театр має ознаки гри, бо глядач приходить добровільно, і акторами стають добровільно, вистава наслідує життя, не є ним, життєві потреби задовольняються опосередковано, дія обмежена місцем і тривалістю.
• Релігійна приналежність та обряди як гра. Є свобода, в яку громаду включатися, і чи взагалі включатися. Обряди наслідують життя, не є ним, життєві потреби задовольняються опосередковано, дія обмежена місцем і тривалістю.
• Дитячі ігри мають всі ознаки.
• Перемовини як гра. Добровільний вхід-вихід, правила-умовність (наслідування, не життя), життєві потреби задовольняються опосередковано, дія обмежена місцем і тривалістю.
• Будь-яке спілкування між людьми – гра, в т.ч. сімейні відносини, міжстатеві. Якщо не постійно, то в якісь моменти точно.
• Наші діалоги versus – гра.

НАВІЩО РОЗРІЗНЯТИ ОЗНАКИ ТА РИСИ – ЩО ЦЕ ЗМІНЮЄ?

• За рисами відрізняємо один процес від інших.
• Риси можна виміряти, конкретизувати. На прикладі рис гри: повторюваність, напруга, правила гри, таємничість («секрет»). Ознаки не виміряти.
• Рисами можна керуватися, обираючи гру, бо вони відрізняються у різних ігор. Ознаки є спільними для всіх ігор і роблять гру грою, а риси розрізняють ігри між собою.
• Ознаки дають нам усвідомлення, що ми у грі. Риси підказують – у якій саме.

СУД ЯК ГРА:

• Несподівано, але справедливо.
• Ознаки гри присутні в суді в будь-якій цивілізації, а риси суду як гри залежать від рівня розвитку культури.

КИМ БУВ ТОЙ, ХТО ПОРОДИВ КОНЦЕПЦІЮ HOMO LUDENS – SAPIENS ЧИ LUDENS?

• Щоб породити нову концепцію, треба її відчути, прожити. Тому автор Ludens і був Ludens, водночас з буттям Sapiens, бо, щоб описати будь-що, треба бути мислячим. Щоб описати власний конструкт, потрібен власний чуттєвий досвід – Ludens.
• Був видатним Sapiens.

ЯК НА SAPIENS ПОЗНАЧАЮТЬСЯ УСВІДОМЛЕННЯ РОЛІ LUDENS?

• Усвідомлення себе Ludens піднімає над ситуацією.
• Спостереження іншого прояву призводить до усвідомлення ролі Ludens для буття Sapiens.

ЧОГО БІЛЬШЕ – SAPIENS ЧИ LUDENS – БУЛО В АВТОРАХ КОНСТРУКТУ SAPIENS?

• Більше Sapiens.

ЩО ТАКОГО В КОНЦЕПТІ CONFUSUS, ЧОГО НЕ БУЛО В ПЕРЕДУМОВАХ РЕВОЛЮЦІЙ SAPIENS? ЩО, ЯКЩО НЕ CONFUSUS, РУХАЄ НАУКОВЦЯМИ?

• У певної частини зростає критичність мислення, пошук інших джерел інформації. Погляди з різних сторін на один процес – просто етап розвитку мислення, а не недовіра. Критичний аналіз – про бажання зробити власний висновок, а не про недовіру.
• Коли людина виявляє, що не розуміє, де знаходиться, то відбувається запуск пошуку інформації та виходу.
• Синдром відкладеного життя був більшим в СРСР, ніж зараз. З’їсти лише, коли вже зіпсувалось.
• Зростання агресії, суїцидів – через менш серйозне ставлення до життя. Ілюзія, що можна «заново зіграти», як в комп’ютерній грі.
• Зараз людина усвідомила кінцевість ресурсу. Перша сільгоспреволюція та наукова революція – людина лише пізнавала природу та явища, а зараз усвідомила, що може зруйнувати все і себе. Цього не було, і тепер це рухає науковцями.
• Homo Ludens живе в кожному науковці, і це може бути небезпечною грою, бо її вид залежить від набору цінностей конкретного науковця.
• Типаж Раскольнікова в колі сучасних науковців – вірусотворець. У нього водночас всі три іпостасі Homo – Sapiens, Ludens, Confusus – плюс викривлена система цінностей, плюс комплекс неповноцінності.

ЧИ ЦЕ РІЗНІ РЕВОЛЮЦІЙНІ ЕТАПИ, А ЧИ ПРОСТО РІЗНІ КУТИ ЗОРУ НА ОДНУ І ТУ САМУ ПОВЕДІНКУ?

• Різні кути зору. Всі етапі існують паралельно. Гра є ознакою поведінки Sapiens. Одне без одного не існує, але, щоб це усвідомити, треба бути більш Sapiens, ніж раніше. Confusus теж завжди присутній, на різних рівнях.
• «не дай, Господь, жити в час змін» має інше звучання сьогодні. Прагнення до спокою – відсутність розвитку. Турбулентність, напруга вивільняє енергію, а енергія – рух. Коли є зміни, використовуй їх на свою користь. Це – виклик.
• Зростання числа змін, темп зростання більший і постійно далі прискорюється – почали виникати критичні ситуації, на які треба швидко реагувати. Раніше і зміни рідше відбувалися, і мислення було іншим – повільніші реакції.
• Confusus – стан для переходу на новий рівень Sapiens.

САМОВИЗНАЧЕННЯ:

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Дослухати Харарі – все не знаходила сил на це.

ПІДСУМКИ:

1. Цікаво натрапити на термін Ludens. Треба поглибити знайомство. Є проєкти, де дослуховуються до моєї думки. Можливо, отримаю додаткову аргументацію, переконливість.
2. Зважена гра, але не грайливий розум, бо це він винаходить водородну бомбу та біологічну зброю.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАПИТИ:

• Тема про удосконалення, перфекціонізм, саморозвиток.
• Про вимушеність, безсилля. Чим люди активуються?
• Постійна гонитва – штурхани, копняки, зовнішні активатори. Достатньо знайомий спосіб дії. Свідомий вибір – про внутрішню активацію. Менш знайомий мені спосіб дії.
• Саме про прийняття рішень та перехід до дій. Гонитва – автоматичні дії, без обмірковування. Свідомий вибір – продуманий план дій.

СПІЛЬНЕ МІЖ «ТРЕБА ПОСПІШАТИ» (мотив гонитви) ТА «НЕ ХОЧУ, БУДУ» (обов’язок як активатор)?

• Дія виконується в обох випадках.
• Так чи інакше, але щось вчиняєш. Гонитва – обов’язок, вплетений в загальну канву, загально прийнята норма робити через «не хочу», бути в постійній гонитві. Спільне між «треба поспішати» та «не хочу, буду» – тиск зовні, нав’язано як норма.
• Зробити швидко – і забути. (не довго страждати).

СПІЛЬНЕ МІЖ «Є НАВІЩО ДІЯТИ» (мотив свідомого вибору) ТА «ХОЧУ, БУДУ» (ентузіазм як активатор)?

• «Є навіщо діяти» – теж примус, обов’язок. Тому це теж «не хочу, буду». Не бачу зв’язку з «хочу, буду». Керівництво пояснило, навіщо, і ти робиш.

«ТРЕБА ПОСПІШАТИ» – ЦЕ ПРО ЩО?

ВИХІД ІЗ СЦЕНАРІЮ «ТРЕБА ПОСПІШАТИ»:

• Є певна кількість питань в екзаменаційному квитку – і вона викликає думку «треба поспішати». Повертаєш собі спокій щодо результату його складення, що твоя самооцінка не постраждає в разі відхилення від максимального результату.
• Автоматичне виконання вже не вводить в напругу – не виникає «треба поспішати». Тому варто розвивати майстерність. З майстерності виникає спокійне сприйняття часу.

З ЯКОЮ АКТИВАЦІЄЮ – ХОЧУ-БУДУ, НЕ ХОЧУ-БУДУ, ХОЧУ-НЕ БУДУ, НЕ ХОЧУ-НЕ БУДУ – ДО ЯКОГО ЖАНРУ «СЕРІАЛУ» ПОТРАПЛЯЄМО?

ВПЛИВ НА «ЖАНР» БАЛАНСУ Я ОК+/ ТИ ОК+

ЧИ МОЖЛИВИЙ СВІДОМИЙ ВИБІР ЯК ТАКИЙ?

• Складно з ним. Особистість в чомусь допоможе, 5% з усіх людей прориваються в свідомий вибір, за рамки соціальних умов. ОК+/ ТИ ОК+ не є предметом вибору, бо потрібна складна робота, щоб його вирахувати. Генетика жорсткіша, особистість пластичніша. Особистість допоможе лише, коли стає усвідомленою. Нарощування Его – задача усього життя.
• Можливий, але не всі його роблять, бо і страх, і чесність з собою, усвідомлення того, що в тебе є.
• Можливий, хоча залежить від бажання його робити.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Людська система живиться двома факторами – гомеостаз та активація. Саморозвиток відбувається, бо є гомеостаз для нього.
• Гонитва – від зовнішнього впливу. Ми еволюціонували з сільськогосподарського темпу в пост-індустріальний темп не так давно. І в карантин чуємо спільне зітхання: «чому ми так швидко живемо? Можливо, це не наш темп?».
• Я в карантин навпаки в більш спресований час потрапив.
• Ми живемо не в вакуумі. Людина, якій забезпечено захист від тиску з боку суспільства, може робити щось через ентузіазм.
• Суспільство існує на обов’язках, і депресія через це ненормальна. Баланс – в тому, що роблячи внесок в спільне благо, не відчувати себе загубленим.
• Горгонтюа – про адикцію знову. Такі твори були повчальними. Вважаючи його прикладом ненаситності, плутаєте її з адикцією. Багато хто живе скромно, не активуючись заздрістю. Капіталізм – недавнє явище, а цикл штовхання людства в споживання давніший.
• Нам потрібно зрозуміти, наскільки ми продукт системи, і наскільки вона маніпулятивна.
• Ми перейшли в епоху споживання вражень, і тому купують не за функції, а за враження від їх наявності.
• В героїчному епосі герой переборює свої внутрішні перепони – і ззовні це може виглядати комічно, а за фактом може бути трагедією, бо не ефективно. Той самий Дон Кіхот відчував себе героєм, а для інших був смішним, і закінчив погано – трагедія.
• Різні соціонічні типи – різні стосунки з часом. Люди з іншими стосунками з ним мене напружують.

ПІДСУМКИ:

1. Якось забуваю про Я ОК+/ ТИ ОК+. Випадаю з ТИ ОК+. Треба пам’ятати та використовувати. В поганому настрої у мене глибокий Я ОК-/ ТИ ОК-.
2. Коли тебе підганяють, все просто – не потрібен свідомий вибір, копатися в собі. Але це – ілюзія. Плутають легкість з перекладанням відповідальності.
3. Різні люди – в різних контактах з часом. Хтось легко переналаштовує графік, а деякі просто ігнорують час, забувають. На пресинг часу скаржаться ті, у кого час – больова точка, бо хотіли б або адаптувати графік, або проігнорувати, а не можуть ні того, ні іншого.
4. Мені варто повернутися до визначень соціонічних типів, бо всі різні, всі мають свої стосунки з часом. Для мене розуміння того, що людина інакше не може діяти, дає можливість не очікувати від неї неможливого.
5. Тема розкрилася глибше, ніж про неї думала. Варто дообдумати, як баланс Я ОК+/ ТИ ОК+ змінює жанр та сценарій при тій самій активації на старті.
6. Пресинг є (різних сценаріїв, обставин), і що з ним робити – вирішуємо самі.

КОРЕНІ ПОНЯТТЯ ЗАЛЕЖНОСТІ:

• Від давньої Греції, мабуть, бо все придумали давні греки.
• Залежність дитини від матері – в цьому корінь.
• Не так давно, думаю. В професійному середовищі психологів, можливо, було раніше, а до широкого вжитку поняття потрапило не так давно.
• На побутовому рівні говоримо про шкідливі звички, адикцію, а зараз більше класифікуємо.
• В СРСР ще не розглядали особистість, її стани. Прийшло до вжитку років 20 як.
• У всіх мовах є, і тому, мабуть, давніше поняття, ще часів відсутності кроскультурних впливів.
• Ще прадавні культи відображають залежність людини від природи, а зараз відбулася революція розуміння нездорових стосунків – і поняття поширилося в маси.
• Достатньо давнє поняття, але у значно вужчому розумінні, ніж зараз. Давніше – залежність від суспільства, потім – від реовин. Зараз більший розвиток цивілізації – більший спектр залежностей. Тобто залежність існувала завжди – було і відчуття, і поняття.

ПРИРОДА VERSUS МІЖ ЗАЛЕЖНІСТЮ ТА ВПЕВНЕНІСТЮ:

• Залежність – антонім незалежності. Незалежність є прояв впевненості. Тоді залежність – прояв невпевненості, несамостійності.
• Залежність – ознака браку впевненості, якихось рис, які доповнюють за рахунок когось, чогось.
• Незалежність – ширше поняття, ніж впевненість.
• VERSUS між ними проходить по самооцінці.
• СПРИЙНЯТТЯ СЕБЕ ТА МОДЕРАТОРА В РОЗРІЗІ ТЕМИ:

СУМНІВИ?

• Ознака невпевненості, деструктивні, не просувають людину, а блокують. Впевнена людина рухається, і не лише в просторі, а в думках та часі.
• Міркування – це аналіз ситуації. Сумнів – фокус на проблемі, не на її вирішенні. Цікавить питання «я впораюсь/ не впораюсь».
• Сумніви усе ж мають право на присутність. Питання блансу – де закінчуються сумніви і починається страх. Подобається латеральне мислення.
• Сумнів як наслідок відсутності позитивного результату.
• Сумнів, що отримаємо результат, якщо підемо цим шляхом.
• У сумнівах присутня ціна – що вкладу, що отримаю.
• Є сумнів, а є міркування. Сумнів виникає із чуттєвого досвіду, стану, інтуїції, нераціональних мотивів.
• Навіть, якщо щось добре пояснюється раціонально, хтось може занурити тебе в сумніви.
• Вибір – на чому фокусуватися, на сумнівах чи на можливостях. На чому зосереджуєш увагу, те і підживлюєш.
• Розсудлива людина бачить ризики, аналізує їх, приймає зважене рішення.
• Почув тезу – засумнівався в істиності, і почався аналіз.

ДОЛАТИ СУМНІВИ!

• Як я долаю сумніви? Я його називаю. Тоді запитую, а що саме його викликало, де ланка невідомого, яке запустило сумнів.
• Маю в житті правило, що в житті все досяжне, бо людські можливості не вивчені. Щороку відбуваються якісь відкриття. Потрібно лише проаналізувати, як досягти.
• Чому варто долати сумніви? Сумніви звужують, а аналіз розширює життєвий простір.
• Коли бракує драйву, причина може бути в надлишку сумнівів, тобто варто переключитися на аналіз, і долати сумніви.
• Звертатися до позитивного досвіду, щоб долати сумніви.

ЧИ ЗАВЖДИ НЕВПЕВНЕНІСТЬ ПРИЗВОДИТЬ ДО ЗАЛЕЖНОСТІ?

• Думаю, що системна невпевненість – так, завжди призводить до залежності, бо постійний стрес спонукає шукати опору, щоб симптоматично позбавитися стресу, не лікуючи його причину. Ситуаційна невпевненість – ні, не завжди призводить.
• Залежить від того, чи ситуативна невпевненість, а чи риса особистості. Риса формується, коли дорослі не дають дитині жити, пробувати, робити помилки, висновки, рухатися вперед. Невпевненість – тупцювання на місці. Очікуємо, що хтось компенсує нашу невпевненість – і виникає системна залежність. Це ще на дитячому майданчику – чи дитина сама знайомиться, а чи чекає, що ти її познайомиш.
• Якщо невпевненість спонукала до аналізу, то залежність не виникне.
• Бесіда про невпевненість є бесідою про локус контролю. Чи добре, чи ні мати зовнішній локус контролю? Постійно апелює до ролі «батько», сторонньої оцінки, а тому і залежності, шукає того, хто буде домінувати.
• Якщо відсутня впевненість в своєму світогляді, то падаємо в залежність від чужих світів.

ВПЕВНЕНІСТЬ:

• Поняття існує давно. Конотація змінилася. Життя в СРСР і після нього диктує різне ставлення до впевнених людей. Раніше впевнену людину клеймили вискочкою, а зараз впевненість заохочується.
• Конотація змінилася з відмовою від тоталітаризму.
• Поняття існує з часів наукових винаходів, технічних досягнень. Людина діяла, навчалась чомусь – з’являвся знак тотожності між «можу» та впевненістю.
• Зараз впевненість стає особистісною рисою і культивується в кожному, а раніше була кастовою.
• Упевненість як нормальний локус контролю – людина розуміє сферу свого впливу і момент виникнення залежності.
• VERSUS проходить по відповідальності.
• Коли ти впевнений, то складаєш свій сценарій сам, а коли залежний, то живеш за чужим сценарієм.
• Усвідомлення та утримування локусу всередині не відміняє залежності, але ментальний стан при усвідомленні залежності і прийнятті цього факту кращає.
• Не завжди впевненість розрізає залежності, але дає сили примиритися з самим собою, і не дає розвиватися залежності як передачі локусу назовні.

ЧИ ДОСТАТНЬО НЕЗАЛЕЖНОСТІ ДЛЯ ВПЕВНЕНОСТІ?

• Незалежність може бути фізична, фінансова – багато різних складових та різновидів. Їх сукупність може давати впевненість.
• Ні, недостатньо, бо можна бути зовнішньо незалежним, а в середині залишаються сумніви – і немає впевненості тоді.
• Ні, недостатньо. Незалежність – нульовий стан, а у впевненості є динаміка. Незалежність вужча категорія, ніж впевненість, перша ступінь особистісного розвитку, а впевненість – друга.
• Необхідна умова, але недостатня.
• Достатньо для базової впевненості, але ми живемо в соціумі, і впевненість має ширшу конотацію, потребуємо більше впевненості, ніж базова.
• Внутрішня самооцінка на базисі незалежності, внутрішній локус і додатковий рівень енергії, щоб за тобою пішли інші – впевненість лідера.
• Другий рівень впевненості – з мотивації – здатен заражати інших впевненістю.
• Для впевненості необхідна ще і віра на додачу до незалежності.

ЧИ ВБЕРІГАЄ ВПЕВНЕНІСТЬ ВІД ЗАЛЕЖНОСТЕЙ?

• Коли йдеться про соціальні залежності, то за умови впевненості в собі, своїх діях, правах існуєш в реальності Я ОК+/ ТИ ОК+ та не залежиш від оцінки інших людей, і це не допускає в твій світ кліше, архетипи, стереотипи.
• В цілому залежність від оцінок є, коли взаємодіємо з людьми. Можемо сказати, що не пускаємо щось в себе, але воно однаково потрапляє в нас.
• Коли йдеться про психологічні залежності, впевнена людина не впадає в них, бо не потребує «милиць» в особі інших для компенсації того, чого їй бракує. Відсутнє відчуття неповноцінності.
• Коли йдеться про фізичні залежності, то впевненість захищає від них через повагу до тіла.
• Втеча в тіло – залежність від гормонів та статусу.
• Коли йдеться про духовні залежності, то фанатики повністю підкорені чужій думці, відсутня критичність, заборонено розмірковування, культивується невпевненість. Впевнена людина аналізуватиме, чому пропонують саме таку думку, і тому убезпечена від потрапляння в такий вид залежності.
• Упевненість, базована на самоповазі, уникає духовних залежностей. Приєднання до релігійних спільнот як спроба розширення, експансії, реалізації прагнення більшого. Відчування права на вторгнення лежить в основі прагнення до духовного. Людина не перетворюється на фанатика, якщо впевнена та цікавиться лише для власної експансії.

ПРОМІЖНІ ІНСТАЙТИ:

• Суть залежності – відчуття «я мала людина, а світ більший».
• В родині, в критичних ситуаціях, все мобілізується – і відчуваєш емоції, дієш впевнено. Потім – яма в енергії, і треба виходити з неї.
• Усі оцінки відносні. Ведемо напівпрофесійні бесіди, міждисциплінарні.
• Будь-яка залежність руйнує волю.
• Існує залежність як втеча від реальності. Втеча в тіло – бодібілдер. В фантазії – захоплення коміксами. В спілкування – соцмережі. В роботу – легше жити, бо тут тобою керують, не потрібно приймати рішення.
• Далеко не завжди підлеглі тікають в роботу. Керівники тікають в роботу частіше – щоб не вирішувати родинні проблеми, не спілкуватися з дітьми.
• Суттєву роль відіграють гормони, дофаміновий цикл, а не лише позитивне підкріплення. Він і є базою будь-якої залежності. Розвинувся в ході еволюції, потрібен нам. От коли втрачаємо контроль і не обираємо, автоматично включаємося в щось – це і є залежність.
• Об’єктивно оцінювати ситуацію важко.
• Допомогли відрізнити сумнів від міркування. Неправильне застосування слів змінює команду мозку.
• Коли людина дійсно в критичному стані – суїцидальні думки, наприклад, – підтримка не викликає залежності.
• Нормальний локус контролю – людина чітко розуміє ситуацію, зокрема те, хто зараз здатен контролювати ситуацію, приймати рішення, і самостійно віддає локус назовні, аби потім повернути його собі.
• Свідома передача повноважень, обов’язків, відповідальності тому, хто її виконає експертніше, є формою керування ситуацією.
• Постійна тривожність – наслідок зовнішнього локусу контролю.
• Ілона Маска вважали не таким, але впевнений – і має результат.
• Є фази розвитку залежності – не усвідомлена, психологічна, а потім – фізична, бо вже змінилася хімія тіла. Соціальні залежності не переходять в фізичні, і тому їх можна регулювати.

НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ:

• Сприймати себе зі своїми резервами – працюю над цим.
• Треба зменшити свою критичність до друзів та близьких. Люди не хочуть виходити за свої межі.
• Важко дається відмова на прохання без почуття провини.
• Навчання, розширення кругозору додає впевненості.
• Зменшити кількість ілюзій, бо вони заважають впевненості – людина тоді прогинається, де немає сенсу, і наступає на п’яти іншим без потреби.

ПІДСУМКИ:

1. Критерії як шлях до об’єктивності. Явно, що потрібно вміти користуватися критеріями.
2. Переконався, що щастя для кожного – своє. Поняття успіху – особисте. Щоб бути щасливим, потрібно бути впевненим, що це – саме твоє уявлення і прагнення. Бо якщо вони нав’язані через твою залежність, то настане розчарування при їх реалізації. Тільки тоді ти насолоджуєшся досягненнями, коли вони були саме твоїм прагненням.
3. Цікаво подумати над межею впевненості та самовпевненості.
4. Подивилася на себе з цих позицій. Давно цього не робила. Порозпитувала себе. Є над якими напрямками розвитку подумати. Впевненість, асертивність – є над чим подумати.
5. Відмінність між сумнівом та роздумом, міркуванням – не відкидувати результат, мету, а думати над ризиками, інструментами їх мінімізації.
6. Сумнівами знецінюємо мету, відкидаємо її у нездійсненне, а потрібно думати над шляхами здійснення.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Десь в останньому часі зустрічала відео «Припиніть себе змінювати», але воно мене не зачепило. Тому цікаво, а у чому ж верзус.

ПОШУК ОСОБИСТИХ ВЕРЗУСІВ:

ВПЛИВ УСТАНОВОК НА ВИБІР ШЛЯХУ – «САМОРОЗВИТОК ЧИ САМОЗНИЩЕННЯ»:

ВПЛИВ НА ОСОБИСТІСТЬ УСТАЛЕНИХ ВИСЛОВІВ В РАЗІ ЗУСТРІЧІ З ВИКЛИКОМ/НАПРУЖЕННЯМ:

АЛЬТЕРНАТИВНІ ВИСЛОВИ:

ЧИ МОЖЕ САМОРОЗВИТОК БУТИ ДЕСТРУКЦІЄЮ?

• Якщо саморозвиток будується на знеціненні власних характеристик, і ти прагнеш бути кращим, не спираючись на свої переваги, свою гідність, самоцінність, то відбувається самознищення замість саморозвитку.
• Якщо ти обираєш серединний шлях дао – руйнуєш себе водночас з розбудовою себе.
• Людині може здаватися, що ілюзії, які виникають під адиктивними речовинами (наркотиками, зокрема) – це якісь нові знання. Насправді ж це саморуйнування, а не саморозвиток.
• В сектах згодовують якусь ідею – і виникає ілюзія саморозвитку, хоча насправді йдеться про деструкцію, адикцію.
• «Дихати вагіною» – ще одна ілюзія. Чим більше ілюзій, тим вірогідніше падіння.
• Людина вчиться чомусь, щось уміє, а по факту не отримує нічого застосувати, тільки витратила час. Тоді цей саморозвиток виявляється самознищенням.

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Вибір завжди свідомий. Ми ж усвідомлюємо, між чим і що вибираємо.
• По Фрейду, є лише два базових імпульси – Ерос та Танатос. Ті, хто обирає один якийсь імпульс, шукають середовище, в якому він переважає, яскраво виражений (п’яниці шукають собі компанію інших п’яниць).
• Вибір між саморозвитком та самознищенням, їх розрізнення, залежить від ступеню самоконтролю, тобто відсунення одного імпульсу на користь іншого, щоб посилити його вплив на своє життя.
• В сучасному житті ми вже не можемо розслабитися, отримавши одну професію. Доведеться опановувати нові і нові протягом життя. Тому всі ми приречені до саморозвитку зараз.
• Самоізоляція – відсутність глибинних зв’язків з оточенням.
• Трудоголізм як різновид самоізоляції, втечі від родинного кола.
• Шопоголізм як ненаситність, подібний до переїдання.
• І трудоголізм, і шопоголізм – адиктивна (залежна) поведінка.
• Сексуальна сфера уособлює вразливість. Якщо йдеться не про свідомий вибір БДСМ, то необдумані ризики в цій сфері завдають найбільших травм. Тому ризиковані сексуальні стосунки – різновид саморуйнівної поведінки.
• Буває, що людина живе нудним життям, і тоді екстремальний спорт для неї – спосіб підвищити самооцінку та зробити життя яскравішим. З ними все нормально, якщо людина адекватно оцінює ризики та власні ресурси.
• Якщо сенситивний поріг знижено (наприклад, через брак сексу), то виникає потреба в компенсації – і можуть зацікавити екстремальні види спорту.
• Коли вже іншого життя, поза екстремального спорту, не існує, то може бути різновидом саморуйнівної поведінки, бо вже йдеться про залежність.
• Має значення вік людини. Те, що оцінюєш токсичним, коли вже став зрілим, у підлітків може бути ще тренуванням себе чи тестуванням світу. Треба враховувати вік та мету провокативної поведінки. Якщо мета – визначити свою майбутню модель поведінки, то про саморуйнування не йдеться в такому випадку.
• З віком зникає сенс спілкування з токсичними людьми, а в молодому віці притаманні розмови по 5 год по телефону, і, можливо, тут відсутнє саморуйнування.
• Повертаємося до трикутника Карпмана, коли мова заходить про саморуйнування.
• Граблі з сокирою – про баланс саморозвитку та самознищення.
• Граблі з сокирою підказують, що один удар сокирою смертельний (алегорія самознищення), а ударів граблів можна витримати декілька, і зберегти своє життя (алегорія саморозвитку).
• Тату – сіра зона, бо для тих, хто поза цієї субкультури, воно – ознака аутоагресії, а для тих, хто в цій субкультурі, воно – ознака сили.
• Допоки адиктивна особистість – в своєму середовищі (у секті, наприклад), то все гаразд. Негаразди починаються при спробі інтеграції такої особистості в ширший соціум.
• Коли людина проявляє хибну скромність, то «перекриває краники», і її зверхність не одразу спричинить до агресії у відповідь. Відкритий вияв зверхності – ризикованіший з т.з. отримання агресивної відповіді. При цьому обидві вони – шлях самознищення, а відрізняються лише швидкістю. Хибна скромність – повільне самознищення. Відкрита зверхність – швидке самознищення.
• І хибна скромність, і відверта зверхність – вихід за межі. Перша – зменшення себе (своєї території), друга – захоплення території іншого. Зрештою обидва шляхи призведуть до самознищення.
• Поєднання асертивності та балансу «бути/мати вигляд» – шлях саморозвитку. Асертивність передбачає емпатію та певний розвиток особистості, щоб бути здатною поважати чужі межі, зберігаючи повагу до себе.
• І асертивність, і баланс «бути/мати вигляд» залежать від рівня самооцінки, самозадоволення.
• Підміна понять – упевненості та зверхності. Акцент в мові на «Я» – ознака егоцентризму, і заводить людину в тупик.
• А якщо йдеться не про вже наявну установку, а про афірмацію, яка має витіснити собою іншу установку, то хіба її мова не побудована на постійному «Я»-канні?
• Сформована установка подібна до віри, а передує їй або навіювання, або абсолютизація своєї ситуативної реакції, яка в конкретній ситуації (токсичній) могла слугувати самозбереженню, а при застосуванні до інших ситуацій лише шкодить.
• Адиктивна поведінка та фрустрація – іпостасі саморуйнування.
• Дотримуватися дистанції, не прагнути стати ближчим, ніж є.
• «Всі сили з мене вижили» – про енергію. Не використовую з близькими, а у ділових ситуаціях можу це відчути, але кажу інакше – «я не в ресурсі», «це були складні перемовини».
• Знецінення – тупікова стратегія. Згадалася Проня Прокопівна, яка знецінює свою тітку за те, що та торгує на базарі, але ж це – той самий фах підприємця-продавця, що і у батьків Проні, які мають магазин.
• Знецінення – захист для того, кому бракує саморозвитку, ілюзія вивершення над тим, кого знищив, а насправді блокуєш свій розвиток.
• Досі заповіді зі скрижалів не втратили значення. Релігійні вчення першими означили напрямки саморозвитку, в частині ідеалів.
• Ми давно живемо в світському суспільстві і не користуємося релігією як вказівником (забуваючи, що філософи виросли з протиставлення містеріям, тобто поштовхом були саме релігійні вчення; і психологи виросли з протиставлення філософам – продовжили рух «від», та усе ж імпульс отримали той самий – від модератора).
• Тема саморозвитку важка, її опанування тягнеться з давніх часів. Одного погляду немає.
• Всі прагнуть саморозвитку, хоча одні – суто заради себе, егоцентрично, а інші – заради громади, альтруїстично.
• Втратили розуміння, що саморозвиток – величезна відповідальність.
• Надмір тренінгів (тренерів), які успадковують софістів, не Сократа.
• У балансі «індивідуальне/колективне» мають значення і вік, і рівень розвитку особистості. Діє шаблон, що індивідуальне має бути підпорядковане колективному, а якщо це не так? До недавньої пори саморозвиток був забитий школою та комуністичною партією. Залишилися стигмати з тих часів. «Ви прагнете більше впливати? Ми вам цього не дамо». Страх зазнати остракизму чинить перепони саморозвитку. Зараз інша крайність – забагато лушпиння серед наявної пропозиції засобів саморозвитку.
• В адикції особистість вже розпалася, і це вже не життя, а існування – танатос переміг, самознищення відбулося.

ПІДСУМКИ:

1. Не очікував, що в роботі над фразеологізмами зможу трансформувати їх, ще і позитивно.
2. Нарешті зрозумів, чому саме важливо «ставити не крапку, а кому». Уточнюєш щось і трансофрмуєш це щось.
3. Коли ми не творимо, відсутня любов до процесу, то впадаємо у песимізм. Варто включити творчий канал як антидепресант.
4. Цікаво, що випливає далі з теми – переплетення саморозвитку та самознищення. Ти повинен щось зруйнувати, щоб відбулося щось нове. (суперечить тезам прагматизму про еволюціонування як шлях розвитку – від модератора).
5. Якщо людина відкидає саморуйнування в своєму житті, то діє згідно Сократівському «хто пізнав добро для себе, не чинитиме собі зло» – імпульс проти «не доброго» для себе.
6. Як одне переходить в інше – коли із саморуйнування починається саморозвиток.
7. Виявила в собі ознаки саморуйнування – зневажання своїх потреб на догоду родині чи роботі, наприклад.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Цікавить все про асертивність, прагну її розвивати. Досі не розглядав її в парі з хибною скромністю. Раніше порівнював лише з толерантністю та зверхністю.
• Я буваю зверхнім, нескромним.
• Дехто звинувачує мене в хибній скромності – і тому варто розібратися з цим. До асертивності мені далеко.

СПРИЙНЯТТЯ СЕБЕ ТА МОДЕРАТОРА В РОЗРІЗІ ТЕМИ:

ЧОМУ ВИНИКАЮТЬ ХИБИ В КУЛЬТИВУВАННІ СКРОМНОСТІ?

• Хиби виникають через те, що люди не розуміють практичних проявів, і кожен інтерпретує по-своєму, перегинають палицю.
• Сподіваються щось заслужити, виправдати скромністю свої інші риси. Наприклад, виправдовують свої невдачі скромністю.
• Відсутнє чітке визначення скромності та настанови, де її доречно проявляти. Найчіткіша настанова у буддизмі – що твоєю опорою є твоя праця, і концентрація на справі є скромністю.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРОЯВІВ СКРОМНОСТІ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Сприймаю скромність через поводження в соціумі.
• Асертивність – контроль свого мислення, балансу ЯОК+ТИОК+.
• Що саме приховують зовнішні прояви скромності та байдужості, виявляють лише дії. Скромність перевіряємо через дії людини.
• Байдужа людина залишається бездіяльнісною, а скромна людина діяльнісна.
• Проявляти самому і цінувати в іншому те, чого не розумієш, неможливо.
• Головне – не зовнішні прояви, а внутрішні настанови, спрямування.
• Скромники як нещирі люди в порівнянні з хвальками. Того, хто говорить про себе, простіше зрозуміти, ніж того, хто ховається під маскою.
• Людина, що відкрито шукає підтримки, визнання, є зручнішою у взаємодії, ніж людина, яка приховує свої мотиви та особистість за маскою скромності.
• Раніше були вагання стосовно скромності як цінності, а у 19 столітті вона закріпилася серед визнаних чеснот.
• Скромність – добре, але в токсичній стадії переростає в приниження іншого, зверхність.
• Надмірно скромні люди не приділяють увагу іншим, бо мають постійно контролювати себе.
• 19 ст. аналізує надмірну скромність. Хибна скромність – про зменшення себе, саморуйнування. Скромність не має призводити до саморуйнування, самознецінення, приниження.
• Надмір скромності – прояв пихи. Пиха маскується під скромність через думку «я настільки морально вищий за вас, що можу проявляти скромність».
• 20 століття стало реакцією на те, що 19 ст. надто перегнуло палку зі скромністю, – і поставило акцент на «бути, а не здаватися».
• Видатні люди сконцентровані на своїй праці (як акцентує буддизм) – і не замислюються, як їх сприймають.
• Люди є, а не лише виглядають, скромними, коли зайняті справою.
• Ритуал омивання та цілування ніг – позерство, бо відсутня цінність для тих, хто спостерігає.
• Ритуал омивання та цілування ніг виглядає як приниження, а цінність, в чому саме тут добра справа, є незрозумілою.
• Ритуал омивання та цілування ніг культивує позерство, бо постановочна фотографія, і користі ніхто не отримує.
• У Папи сили більше, ніж для ритуалу обмивання та цілування ніг.
• Промова-подяка культивує позерство, бо зведення до правило знищує щирість поривання.
• Коли щось відбувається під примусом, щирість неможлива, і тому її місце посідає позерство.
• Промова-подяка залежить від людини. Якщо дійсно вважає досягненням і дійсно ціную внесок інших в це досягнення, то щиро їм дякує, і це тоді – скромність. Якщо не усвідомлює нюансів, то – позерство.
• Переймання досвіду – прояв асертивності. Щоб навчитися, треба визнати, що ти чогось не вмієш, а хтось це щось уміє, і підійти та попросити навчити – і це дійсна скромність та асертивність.
• Є чому повчитися у кожного – це і є визнання цінності кожної людини поза ієрархії, і саме це є проявом скромності.
• «Кому більше дано, з того більше і спитають» культивує скромність, бо привчає до думки, що свої таланти треба вкладати, віддавати.
• Чесність із собою – це бути, а не здаватися. Коли видаєш себе за того, ким ти не є, то все рівно знаєш, хто ти є. Тому не варто обманювати себе, якщо прагнеш бути скромним.
• В армії простіше – тобі доводять до відома межі, в яких спитають.
• Рівність настільки декларована, але я не вважаю людей однаково цінними. Цінність людини проявляється через її дії.
• Коли беремо на себе роль оцінщика, то самі балансуємо на межі скромності.
• Все перебуває в динаміці. Сьогодні люди одні, а за 5 років стануть спеціалістами, а тому не варто бути упередженими, зарозумілими.
• Акцент на манері подачі інформації викривлює розуміння скромності, її шанси на присутність в житті.
• Все не те, чим виглядає.
• За одним критерієм не варто виводити загальне судження. Потрібно дивитися в комплексі, цілісно.
• Балакун не обов’язково нескромна людина.
• Актори, що не піаряться на скандалах, – скромні люди. Уникання скандалів – прояв скромності в цій професії.
• Джек Лондон пропагував дружбу, відданість. Тому вважаю його асертивним.
• Гейтс та Джобс як приклади асертивності та зосередженості на справі.

ПІДСУМКИ:

1. Зверхність чимось нагадує дитячу хворобу, тобто нею просто варто перехворіти, щоб виробився імунітет. Не варто її приховувати. Просто пережити і подорослішати – тоді вийдеш на асертивність. «Пережити зверхність» означає десь повестися агресивніше, висловити своє «фе», піти на конфлікт, випробувати, до чого призведе.
2. Проявляти зверхність, коли виникає, щоб зрозуміти, що саме в тобі говорить таким чином, отримати зворотну реакцію і відкорегувати свою поведінку.
3. Те, як я ставився до колективу на минулій роботі, було зверхністю. Скромністю було б приділяти більше уваги колективу, спробувати знайти щось цікаве в розмові про футбол.
4. Зрозумів, що хибна скромність і не була мені притаманна.
5. Запам’ятаю формулу «довіра+самоповага+взаємоповага=асертивність=скромність».
6. Якщо направду не приймаєш себе, не чесний із собою, то не зможеш бути чесним з іншими – і без чесності не будеш асертивним та скромним.
7. Бути, а не видаватись, вимагає більше чесного діалогу з самим собою, і тоді не буде проблем зі скромністю та асертивністю.
8. Застосовуючи інсайти верзусу, стану більш цілісним, підвищу якість життя, бо отримуватиму більше задоволення від життя. Фокусуєшся на справі – і даєш результат замість нагнітати емоції.

ПОЧАТКОВЕ РОЗУМІННЯ:

• Тема проявляється в житті та в роботі – тому цікаво.
• Наші діалоги не терапія – не говоримо про особисте. Зрідка – про тригери розповідаємо, обставини. Оля обробляє запити – і виводить більш загальну тему.
• Головне – те, з чим зайшов і з чим вийшов. Завжди виходимо трохи мудріші. Тренуємося формулювати свої думки.

СПРИЙНЯТТЯ СЕБЕ ТА МОДЕРАТОРА В РОЗРІЗІ ТЕМИ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРОЯВІВ СКРОМНОСТІ:

ПРОМІЖНІ ІНСАЙТИ:

• Більше асоціюю скромність з сором’язливістю.
• Асертивність асоціюється з впевненістю. В початковій школі була впевнена, в серденій – з нею було гірше. В старших класах і надалі – знову краще.
• Те ж саме християнство як популяризатор скромності на рівні цінностей ототожнює її з покорою. Індивідуальність не вітається. Висловлювання своїх думок не вітається. Поки ти – в межах стереотипу, то ти скромний. Як тільки вийшов за рамки, то не скромний. Більший добробут – теж вихід за рамки, і мусиш ділитися, щоб повернутися в рамки.
• Якщо кажемо про скромність, то протиставляємо нахабам, стигматизуємо не скромність. А судді хто? Хто диктує параметри скромності? Є невідповідність між настановами та життям попів. «Не повчайте своїх дітей – вони все рівно будуть подібні до вас».
• Хиби – через протиріччя між настановами і прикладами поведінки.
• Коли вимагають покори, то виникає хибна скромність.
• Вимоги бути комфортним для когось іншого заганяють в хибну скромність.
• Вважаю, що скромність – у звіренні своїх вчинків з іншими, а в певних колективах хочеться залишитися в тіні.
• Буває, що йдеться і не про скромність, і не про позерство, а про виставу – коли люди високого рангу показово схиляються перед упослідженими.
• Спочатку, вперше, було щире поривання. Ти прийшов до моєї оселі – і мі рівні. Ти був довго в дорозі – і я маю допомогти. Зараз – вистава.
• Хочеш розбагатіти – створи свою релігію.
• Жінки сходу мають коритися чоловіку безумовно. Це навіть не скромність, а пристосування до життя. Демонструєш упокорення та тримаєш по 4 дулі в кожному кармані.
• Хочеться чогось чистого, щоб це було проявом визнання рівності.
• Нехай щось є ритуалом, але якщо щось змінить у присутніх, то має місце бути.
• Промова-подяка при врученні Оскара – просто наслідування звичаю, виконання очікуваного.
• Подякувати тим, завдяки кому досяг успіху, – це нормально.
• Якби відмовлялися від нагороди, то це було б позерством.
• Не факт, що щиро дякують, а не просто дотримуються норм та правил.
• Прагнути бути чесним – про скромність, а позерство – завжди позерство.
• Скромність – про істинні почуття. Позерство – про злам, маскування комплексів.
• Завжди більше в фокусі уваги – людина, яка відрізняється. Те, що вибачать собі та подібним до себе, не вибачать людині, яка відрізняється.
• Прагнути бути чесним – найбільше стосується теми скромності.
• «Більше спитають» говорить, на мій погляд, про те, що людина з глибшим рівнем пізнання несе більшу відповідальність за вчинки та думки. Найменші відхилення призводять до більших наслідків, і тому вимоги до професіоналів є більшими.
• «Кожна людина однаково цінна» – про те саме, що і ритуал омивання ніг упослідженим.
• Давали навіть не батьки, а Всевишній, і запитувати буде Він. Тобі давали твою цінність в тому ж місці в той же момент – немає чому заздрити, якщо не до тієї «черги» став (за бюстом, а не за мозком, наприклад).
• Людина може бути тактовною, культурною, високо освіченою, поза того, чи розміщено на лацкані значки 4х вищих закладів освіти.
• Коли члени колективу знають про 4 освіти, то відсутня необхідність їх афішувати.
• Джобс в моменти успіху собі казав, який він молодець, що зібрав команду переможців, а в моменти невдач він казав собі, що не зміг привести до перемоги свою команду переможців.
• Навіщо афішувати свою цінність? Для кого? Це навіть не про антискромність, а про самоствердження. Як людина афішує? – в розмові, одязі, поведінці – це самоствердження.
• Можна залишатися в тіні, коли цього вимагає ситуація. Не виказувати свої відзнаки, щоб не ображати інших – не ускладнювати собі життя. Це – про самозбереження.
• Афішування залежить від ситуації. Наприклад, чуже свято, а ти демонструєш себе, то це – неввічливість.
• Поставити іншого вище себе можеш лише в історії з дитиною, коли свідомо підіграєш, щоб у нього була історія успіху, і не плакав про програш.
• Ступінь поваги не класифікація «-0+». Якщо ведемо діалог, то на рівних, без приниження когось. Якщо ведемо перемовини, то просто з повагою, а не лестощами та догоджаннями, бо так лише нашкодиш собі в очах тримателя мішку грошей. Відсутня необхідність ставити іншого вище за себе.
• Бути скромним не означає ставити іншого вище за себе. Хтось може переважати мене за досвідом, освітою – і мати вищу позицію, але поважати когось не означає ставити себе нижче за іншого.
• Питання поваги, оцінювання співбесідника – не питання ставити його вище за мене. Я не відчуваю себе нижче.
• Хибна скромність нищить власну цінність. Право на власний простір, відпочинок, час – не можемо відмовити, бо образимо, і тому жертвуємо часом, емоціями.
• Хибна скромність заважає жити. Людина взагалі не може себе проявити, бо в дитинстві біля дошки заважає відповідати, а потім будь-яким публічним виступам заважає.
• Виявляється, що багато поверхневих суджень прийнято в суспільстві. Навіть прості речі, якщо їх обмірковувати, а не бігти далі, набувають нового глибшого значення.
• Є помилкою дивитися поверхнево, не заглиблюватися. Внутрішні установки варто переглядати час від часу.
• Світ не чорно-білий, немає однозначного добре/погано.
• Може бути багато позитивного і там, де відсутня скромність.
• Власна подача себе і зовнішній вигляд не є ознакою скромності чи нескромності.
• Людина справи може здаватися балакуном. Потрібно дивитися глибше.
• Бути сірою мишею не означає бути скромним.
• Тесла був асертивним, судячи з того, що в його музеї – людина робила те, чим захоплювалася, не патентувала, робила дуже масштабно.

ПІДСУМКИ:

1. Можна якісь звичні оціночні судження та манеру поведінки переглянути з позиції сьогоднішнього дня, в т.ч. накопиченого досвіду – осучаснити свої точки зору.
2. Хочу повернутися до терміну «скромність», бо мене зацікавило, а що ж воно таке, і як взаємодіє з небайдужістю та гідністю. Яке ж її актуальне значення?
3. Класно, що дитині вже не нав’язують сором’язливість. Завищена самооцінка краща за занижена.
4. Є перегляд своїх поглядів, є багато того, що нав’язано, а є те, що вже і раніше змінилося. Мені складно ставити когось в незручне становище, говорити неприємні речі.
5. В ситуації з моїми дітьми звучить тема скромності та асертивності – застосую думки з верзусу.